ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 листопада 2024 року
м. Київ
справа №805/1024/18-а
касаційне провадження № К/990/5824/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "ДТЕК Донецькі Електромережі"
на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2023 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Блохін А.А.; судді: Гаврищук Т.Г., Сіваченко І.В.)
у справі № 805/1024/18-а
за позовом Акціонерного товариства "ДТЕК Донецькі Електромережі"
до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платникам податків
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У С Т А Н О В И В:
У лютому 2018 року Акціонерне товариство "ДТЕК Донецькі Електромережі" (далі - АТ "ДТЕК Донецькі Електромережі", позивач, платник, товариство) звернулося до адміністративного суду з позовом до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платникам податків (далі - СМУ ДПС РВПП, відповідач, контролюючий орган, податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19 грудня 2017 року № 0012424612, № 0012434612.
Справа розглядалась судами неодноразово.
За наслідками останнього її розгляду Донецький окружний адміністративний суд рішенням від 17 листопада 2021 року позов задовольнив. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 19 грудня 2017 року № 0012424612, № 0012434612.
Перший апеляційний адміністративний суд постановою від 19 січня 2023 року скасував рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року. Прийняв нове рішення, яким позовні вимоги товариства задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 19 грудня 2017 року № 0012424612 в частині збільшення суми грошового зобов`язання в розмірі 61 240,29 грн, з яких за основним платежем 27 971,99 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 20 299,85 грн, пеня - 12 968,45 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
Не погодившись з постановою апеляційного суду, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2023 року та залишити в силі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року.
Мотивуючи касаційну скаргу, позивач вказує, що судом апеляційної інстанції не враховані правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 28 травня 2020 року у справі № 812/167/16, від 29 січня 2019 року у справі № 805/1401/17-а, від 11 січня 2023 року у справі № 805/379/17-а, від 03 травня 2018 року у справі № 812/271/17, від 05 червня 2018 року у справі № 805/5110/16-а, від 12 червня 2018 року у справі № 805/2685/17-а, від 14 березня 2018 року у справі № 805/1463/17-а, від 21 травня 2019 року у справі № 1940/1610/18, від 16 червня 2021 року у справі № 200/9279/19-а, від 08 вересня 2022 року у справі № 280/1946/19.
Ухвалою від 27 березня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "ДТЕК Донецькі Електромережі".
14 квітня 2023 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права, при цьому доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків апеляційного суду.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права під час встановлення фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судовий розгляд встановив, що відповідач провів документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства України в частині сплати військового збору за період з 17 липня 2015 року по 31 грудня 2016 року, за результатами якої склав акт від 01 грудня 2017 року № 164/28-10-46-12-00131268.
Відповідно до висновків акта перевірки контролюючий орган встановив порушення платником вимог:
підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, підпункту "а" пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки щодо правильності утримання та своєчасності перерахування до бюджету військового збору в періоді, що перевірявся, на загальну суму 10 306 789,14 грн;
підпункту "б" пункту 176.2 статті 176 ПК України внаслідок подання не в повному обсязі та з недостовірними відомостями податкової звітності за формою 1-ДФ без зазначення нарахованих та перерахованих сум військового збору за 3 квартал 2015 року - 4 квартал 2016 року.
На підставі висновків акта перевірки податковий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 19 грудня 2017 року:
№ 0012424612, яким збільшив суму грошового зобов`язання з податків та зборів, у тому числі з військового збору, пені на 23 590 938,63 грн, з яких за основним платежем 10 306 782,14 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 7 837 816,68 грн, пеня - 5 446 339,81 грн;
№ 0012434612, яким нарахував штрафні (фінансові) санкції за платежем військовий збір у розмірі 510,00 грн.
Надаючи оцінку названим актам індивідуальної дії, Верховний Суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.
Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.
За приписами підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності такої підстави як виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.
Про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.
Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки (пункт 78.4 статті 78 ПК України).
Відповідно до положень пункту 79.1 статті 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.
За унормуванням пункту 79.2 статті 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.
Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов`язкова (пункт 79.3 статті 79 ПК України).
Статтею 83 ПК України визначено, що для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.
Результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка (пункт 86.1 статті 86 ПК України).
Частиною четвертою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Судовим розглядом встановлено, що постановою Верховного Суду від 25 лютого 2020 року у справі № 805/636/18-а скасовано рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 березня 2018 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2018 року у справі № 805/636/18-а за позовом Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Донецькобленерго" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про скасування наказу від 17 жовтня 2017 року № 2304 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача та визнання протиправними дій відповідача щодо проведення такої з питань податкового та іншого законодавства України в частині сплати до бюджету військового збору за період з 17 липня 2015 року по 31 грудня 2016 року. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Донецькобленерго" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про скасування наказу та визнання протиправними дій відмовлено.
У названій постанові Верховний Суд зазначив, що податковим органом відповідно до приписів підпунктів 20.1.4, 20.1.14 пункту 20.1 статті 20, статті 42, пункту 73.3 статті 73, підпункту 78.1.1 пункту 78.1, пункту 78.4 статті 78 ПК України, видано наказ та проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Донецькобленерго" з питань дотримання вимог податкового законодавства України в частині сплати військового збору за період з 17 липня 2015 року по 31 грудня 2016 року, за результатами якої складено акт від 01 грудня 2017 року № 164/28-10-46-12-131268, що вказує на правомірність дій податкового органу щодо порядку проведення перевірки.
Отже, контрольний захід проведений відповідачем правомірно, що, в свою чергу, встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили.
Щодо посилання товариства на наявність сертифікатів Торгово-промислової палати, як на підставу для звільнення від відповідальності за порушення податкових зобов`язань, Суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Виконання податкового обов`язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента (пункт 36.4 статті 36 ПК України).
Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи (пункт 36.5 статті 36 ПК України).
Виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк (пункт 38.1 статті 38 ПК України).
За приписами підпункту 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.
Податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків (пункт 18.1 статті 18 ПК України).
Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов`язки, встановлені цим Кодексом для платників податків (пункт 18.2 статті 18 ПК України).
За правилами пункту 54.2 статті 54 ПК України грошове зобов`язання щодо суми податкових зобов`язань з податку, що підлягає утриманню та сплаті (перерахуванню) до бюджету в разі нарахування/виплати доходу на користь платника податку - фізичної особи, вважається узгодженим податковим агентом або платником податку, який отримує доходи не від податкового агента, в момент виникнення податкового зобов`язання, який визначається за календарною датою, встановленою розділом IV цього Кодексу для граничного строку сплати податку до відповідного бюджету.
Платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Податковий агент зобов`язаний сплатити суму податкового зобов`язання (суму нарахованого (утриманого) податку), самостійно визначеного ним з доходу, що виплачується на користь платника податку - фізичної особи та за рахунок такої виплати, у строки, передбачені цим Кодексом (пункт 57.1 статті 57 ПК України).
Згідно із підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету (підпункт 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 ПК України).
За приписами підпункту 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 ПК України якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.
Пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України передбачено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
Відповідно до підпунктів 1.1 - 1.6 пункту 16.1 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту. Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу. Платники збору зобов`язані забезпечувати виконання податкових зобов`язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.
Судовим розглядом встановлено, що в охоплений перевіркою період позивач виплачував працівникам доходи, нараховані (сплачені) у зв`язку з відносинами трудового найму, що належать до категорії заробітної плати та прирівняних до неї виплат.
При цьому, при здійсненні нарахування та виплати доходів на користь фізичних осіб позивач не нараховував та не сплачував до бюджету військовий збір.
Отже, платником порушено податковий обов`язок щодо нарахування та сплати до бюджету військового збору за період з 17 липня 2015 року по 31 грудня 2016 року, про що правильно зазначив апеляційний суд.
Відповідно до підпунктів "б", "г" пункту 176.2 статті 176 ПК України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані: подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається; подавати контролюючому органу інші відомості про оподаткування доходів окремого платника податку в обсягах та згідно з процедурою, визначеною цим розділом та розділом II цього Кодексу.
За приписами пункту 3.11 Розділу ІІІ Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13 січня 2015 року № 4, у рядку "Військовий збір" загальна сума нарахованого доходу, загальна сума виплаченого доходу, загальна сума нарахованого військового збору та загальна сума перерахованого до бюджету військового збору відображаються у грошовій формі, вираженій у національній валюті (у гривнях з копійками). Відомості про фізичну особу - платника податку, якій нараховані доходи, з яких утримується військовий збір, не зазначаються.
Контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом (підпункт 54.3.5 пункту 54.3 статті 54 ПК України).
Враховуючи, що позивач за період з 17 липня 2015 року по 31 грудня 2016 року при здійсненні нарахування та виплати доходів на користь фізичних осіб не нараховував та не сплачував до бюджету військовий збір, відповідач правомірно, відповідно до вимог податкового законодавства, визначив платнику суму грошового зобов`язання несплаченого військового збору.
В свою чергу, апеляційний суд обґрунтовано відхилив посилання товариства на положення Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", як на підставу для звільнення від сплати податкових зобов`язань, оскільки норми вказаного закону не передбачають звільнення господарюючих суб`єктів від сплати військового збору.
Відповідно до статті 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
Суд встановив, що сертифікатами Торгово-промислової палати України, зокрема, від 10 грудня 2014 року № 5929, № 5930, № 3698, від 22 жовтня 2014 року № 4057, № 4058, № 3698, від 14 липня 2014 року № 1926 підтверджено платнику настання обставин непереборної сили з 14 квітня 2014 року при здійсненні господарської діяльності на території Донецької області та дотриманні норм законодавчих актів України, які стосуються продовження граничних строків для подання податкової декларації, справляння та сплати податків та обов`язкових платежів.
Також суд встановив, що позивач в охоплений перевіркою період подавав податкову звітність, у тому числі податкові розрахунки сум доходу нарахованого, сплаченого на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку за формою 1-ДФ, згідно з якою платником здійснювалось нарахування та виплата доходу найманим працівникам, з якого утримувався та сплачувався податок на доходи фізичних осіб та єдиний соціальний внесок.
При цьому, наявність у платника податків сертифікатів Торгово-промислової палати України не надає йому підстав не виконувати чи виконувати не у повному обсязі зобов`язання податкових агентів за правилами, що є відмінними від правил, визначених ПК України.
Відповідно до пункту 127.1 статті 127 ПК України ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Відповідальність за погашення суми податкового зобов`язання або податкового боргу, що виникає внаслідок вчинення таких дій, та обов`язок щодо погашення такого податкового боргу покладається на особу, визначену цим Кодексом, у тому числі на податкового агента. При цьому платник податку - отримувач таких доходів звільняється від обов`язків погашення такої суми податкових зобов`язань або податкового боргу, крім випадків, встановлених розділом IV цього Кодексу.
Таким чином, податковим органом правомірно застосовано штраф за невиконання (неналежне виконання) податкових зобов`язань.
Виходячи з вищевикладеного та враховуючи, що судами встановлено здійснення позивачем зміни місцезнаходження з тимчасово окупованої території на територію, на якій здійснюють свої повноваження органи державної влади України, Верховний Суд вважає необґрунтованими посилання позивача на наявність обставин непереборної сили з 14 квітня 2014 року щодо неможливості нарахування та сплати до державного бюджету військового збору за умови того, що у спірний період виплачувалася заробітна плата працівникам підприємства та утримувався і перераховувався до бюджету податок на доходи з фізичних осіб.
Доводи платника про те, що зобов`язання з військового збору відповідачем донараховано у тому числі з доходів, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу та не є об`єктом оподаткування військовим збором, Суд не приймає, оскільки такі доводи фактично свідчать про зміну позивачем підстав позову в суді касаційної інстанції, що суперечить приписам частини четвертої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
В свою чергу, судом апеляційної інстанції досліджено Додаток № 1 до акта перевірки від 01 грудня 2017 року № 164/28-10-46-12-00131268, з якого убачається, що відповідачем під час проведення перевірки, складання акта і додатка до нього, мало місце включення до розрахунку доходів, які не оподатковуються військовим збором (виплати кваліфіковані за ознаками доходу 127, 136, 140, 144, 157).
21 грудня 2022 року відповідачем на вимогу суду апеляційної інстанції надано розрахунок несплаченого позивачем військового збору, штрафних санкцій, пені з виключенням доходів, які не оподатковуються військовим збором, а саме за ознаками доходу 127, 136, 140, 144, 157.
Відповідно до розрахунку розмір несплаченого позивачем військового збору складає 10 278 810,14 грн, штрафні санкції - 7 817 516,83 грн, пеня - 5 433 371,36 грн.
Верховний Суд вважає незмістовними посилання товариства на порушення судом апеляційної інстанції частини восьмої статті 79 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме витребування та долучення до матеріалів справи нових письмових доказів без обґрунтування підстав, на яких такі докази прийнято, оскільки такі дії апеляційного суду цілком відповідають принципу офіційного з`ясування обставин, за яким суд повинен вживати визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.
Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про правомірність податкового повідомлення-рішення від 19 грудня 2017 року № 0012424612 в частині визначення податкового зобов`язання в розмірі 23 529 698,34 грн, з яких за основним платежем 10 278 810,15 грн, штрафними (фінансовими) санкціями 7 817 516,83 грн, пенею в розмірі 5 433 371,36 грн, та податкового повідомлення-рішення від 19 грудня 2017 року № 0012434612 в частині визначення позивачу штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 510,00 грн.
Колегія суддів не приймає посилання позивача на неврахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 травня 2020 року у справі № 812/167/16, від 29 січня 2019 року у справі № 805/1401/17-а, від 11 січня 2023 року у справі № 805/379/17-а, від 03 травня 2018 року у справі № 812/271/17, від 05 червня 2018 року у справі № 805/5110/16-а, від 12 червня 2018 року у справі № 805/2685/17-а, від 14 березня 2018 року у справі № 805/1463/17-а, від 21 травня 2019 року у справі № 1940/1610/18, від 16 червня 2021 року у справі № 200/9279/19-а, від 08 вересня 2022 року у справі № 280/1946/19, оскільки за результатами касаційного перегляду справ, на які посилається товариство, встановлені інші обставини.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосував норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги позивача без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -