ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 396/1750/15
провадження № 51-3895км24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
потерпілого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
представника потерпілого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 на вирок Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 18 грудня 2023 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 4 липня 2024 року у кримінальному провадженні стосовно
ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2
ст. 125 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Обставини, встановлені за рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, короткий зміст судових рішень
За вироком Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 18 грудня 2023 року, ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподатокованих мінімумів доходів громадян.
На підставі ч. 5 ст. 74, ч. 1 ст. 49 КК ОСОБА_8 звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.
Задоволено частково цивільний позов потерпілого ОСОБА_6 .
Ухвалено стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 у рахунок відшкодування майнової шкоди 1 214,30 грн та 5 000 грн у рахунок відшкодування моральних збитків.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат.
За обставин, детально викладених у вироку суду першої інстанції, 28 квітня 2013 року близько 17:30 ОСОБА_8, з метою з`ясування певних обставин, прибув до
ОСОБА_10 за адресою: АДРЕСА_1 . Між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 виникла сварка, яка переросла в бійку, під час якої ОСОБА_8, на грунті особистих неприязних відносин, маючи на меті заподіяти тілесні ушкодження, знаходячись навпроти потерпілого ОСОБА_6 наніс останньому не менше двох ударів кулаком правої руки в обличчя, один з яких під ліве око, в результаті чого потерпілий ОСОБА_6 отримав легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 125 КК.
Кропивницький апеляційний суд ухвалою від 4 липня 2024 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_8 залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_9, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_8, а кримінальне провадження щодо нього закрити за відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК.
Обгрунтовуючи свої вимоги зазначає, що суди безпідставно послались на те, що засуджений не оспорює підстави зустрічі з потерпілим, яка переросла у бійку, оскільки ОСОБА_8 не давав показань, про те, що мала місце бійка, тобто взаємне нанесення ударів.
Крім того, висновки суду щодо обставин виникнення конфлікту суперечать викладеному в вироку Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 16 жовтня 2018 року в справі № 387/1400/13 щодо ОСОБА_6, який набрав законної сили.
Засуджений послідовно не визнавав свою вину як під час досудового розслідування так і судового розгляду та пояснював, що будь - яких ударів ОСОБА_6 не наносив, а тілесних ушкоджень не завдавав.
На думку сторони захисту суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що потерпілий лише 29 квітня 2013 року звернувся до Добровеличківського РВ УМВС України в Кіровоградській області та 30 квітня 2013 року до Добровеличківського ЦРБ, що свідчить про намір ухилитись від відповідальності за спричинені ним тілесні ушкодження ОСОБА_8 .
Автор скарги вказує, що суди необгрунтовано послались на показання свідка ОСОБА_11, яка проживає в тому ж селі де й потерпілий та має з ним давні дружні стосунки, в той же час не взяли до уваги показання свідка ОСОБА_12, який не підтвердив показання ОСОБА_11 .
Уважає, що судами першої та апеляційної інстанцій під час ухвалення рішень порушено вимоги п. 10 ч. 1 ст. 7 та ч. 4 ст. 17 Кримінального процесуального кодексу України
(далі - КПК), оскільки неураховано висновки у вироку суду першої інстанції в справі
№ 387/1400/13 про недоведеність фізичного нападу ОСОБА_8 на ОСОБА_13 .
Зазначає, що судом першої інстанції не було вирішено заяву сторони захисту про виключення з числа доказів та не врахування при ухваленні вироку фотознімків із зображенням обличчя ОСОБА_6, що були надані стороні обвинувачення останнім на підтвердження завдання йому тілесних ушкоджень, а апеляційний суд в порушення вимог статей 86, 89 КПК, зазначив про відсутність підстав про визнання цих доказів неналежними та недопустимими.
Стверджує, що судами попередніх інстанцій, в порушення вимог статей 85, 86, 87 КПК, не було вирішено заяву сторони захисту про визнання неналежним та недопустимим доказом одяг потерпілого, що був наданий останнім стороні обвинувачення на підтвердження завдання йому тілесних ушкоджень. Крім того, суд відмовив стороні захисту в клопотанні про призначення експертизи щодо встановлення приналежності крові на вказаному одязі, при цьому обгрунтував своє рішення тим, що речі потерпілого не визнавались органом досудового розслідування речовими доказами. Проте, у вироку суд посилається на протокол огляду предметів від 24 жовтня 2023 року, як на джерело доказів. Апеляційний суд в порушення вимог статей 86, 89 КПК визнав безпідставним клопотання сторони захисту про визнання вказаних речей неналежними та недопустимими доказами, обгрунтовуючи рішення тим, що судом першої інстанції таке клопотання було розглянуто та відмовлено в його задоволенні.
Також вказує, що судами попередніх інстанцій в порушення вимог ст. 86, ч. 3 ст. 358 КПК було проігноровано одноособове проведення експертизи № 102 від 05 вересня 2013 року експертом ОСОБА_14 виконане без дотримання Інструкції про проведення судово-медичної експертизи, затвердженої МОЗ України від 17 січня
1995 року № 6, крім того експертом не зазначено, на підставі яких медичних документів підтверджуються його висновки, не витребувано попередню амбулаторну карту потерпілого, де фіксувалися його відвідування лікарів до події, що є предметом дослідження цієї справи.
На думку касатора, суди першої та апеляційної інстанції не надали належної оцінки поведінці потерпілого, який без поважних причин не прибув на виклик експерта. Крім того, суд апеляційної інстанції, не надав оцінки рішенню суду першої інстанції, який в порушення вимог ч. 2 ст. 22 КПК проявив упередженість призначивши повторно експертизу за клопотанням потерпілого та його представника, незважаючи на попередню неявку потерпілого та заперечення сторони захисту.
Зазначає, що суди попередніх інстанцій помилково вказують про наявність належних та допустимих доказів на підтвердження у потерпілого тілесних ушкоджень, зважаючи на висновок експертів ДУ "Головне бюро СМЕ МОЗ України" № 453/18 від 04 грудня 2019 року та показання експерта ОСОБА_15 .
Також указує, що суди обох інстанцій безпідставно взяли до уваги висновок експерта № 90 від 16 травня 2013 року та не взяли до уваги висновки комісії експертів КЗ "Кіровоградське обласне бюро СМЕ" № 120 від 5 грудня 2014 року.
Крім того зауважує, що висновки комісійної судово-медичної експертизи № 04-01/32 від 02 серпня 2017 року виконаної судово-медичною експертною комісією
КУ "Черкаське обласне бюро СМЕ" суперечать довідці спеціаліста - офтальмолога, яким не встановлено травматичне походження втрати зору, що узгоджується з висновками комісії експертів КЗ "Кіровоградське обласне бюро СМЕ" № 120 від
5 грудня 2014 року.
Таким чином, на думку касатора, кримінальне провадження стосовно ОСОБА_8 підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК, у зв`язку з цим задоволення цивільного позову та стягнення процесуальних витрат є безпідставним.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор, представник потерпілого та потерпілий заперечували проти задовлення касаційної скарги.
Інші учасники провадження в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись, заяв чи клопотань стосовно відкладення розгляду справи не подавали.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження й доводи, викладені в касаційній скарзі, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За приписами ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення
і особі засудженого.
Статтею 412 КПК передбачено, що істотними є: 1) такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення;2) за наявності підстав для закриття судом провадження в кримінальній справі його не було закрито, крім випадків, коли провадження може бути закрито лише за згодою підозрюваного, обвинуваченого, який проти цього заперечував; 2) судове рішення ухвалено незаконним складом суду.
Згідно зі ст. 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є:
1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню; 3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; 4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Статтею 370 КПК регламентовано, що судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. У ньому мають бути наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Тобто рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Основна частина доводів захисника зводиться до того, що він оспорює встановлені судами фактичні обставини, втім посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, недостовірність доказів, не враховує, що на підставі статей 433, 438 КПК ці обставини не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Зазначені стороною захисту доводи були перевірені судами першої та апеляційної інстанцій, які надали їм оцінку в сукупності з дослідженими доказами.
Колегія суддів уважає, що висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_8
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, сформовані із дотриманням вимог ст. 23 КПК, на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Суди критично оцінили доводи засудженого ОСОБА_8, який не визнав вини
у вчиненні кримінального правопорушення та пояснив, що не скоював жодних насильницьких дій стосовно потерпілого, а навпаки, потерпілий почав завдавати йому тілесних ушкоджень, а засуджений лише захищався, і вважали їх такими, що надані
з метою уникнення відповідальності.
В основу прийнятих рішень суди поклали показання потерпілого, допитаних у судовому засіданні свідків, а також дані протоколів оглядів, слідчого експерименту та висновки експертів.
При цьому, слід зазначити, що для встановлення наявності об`єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, має бути встановлено: діяння, спрямоване на заподіяння легкого тілесного ушкодження; наслідки у вигляді спричинення цього ушкодження; причинний зв`язком між зазначеним діянням та наслідком.
Так суди оцінили в сукупності: показання потерпілого ОСОБА_6, який суду показав, що ОСОБА_8 прийшов до нього на подвір`я, зясувати причини побиття його бабусі, наніс ОСОБА_6 декілька ударів кулаком в обличчя, після яких він став гірше бачити на ліве око; засудженого ОСОБА_8, який хоча й не визнав винуватості, однак пояснив, що приходив на подвір`я потерпілого; свідка ОСОБА_11, яка суду показала, що вона є фельдшером швидкої допомоги, перебувала на чергуванні, отримала виклик, прибула на місце та до неї підійшов ОСОБА_6, у якого була губа в крові, припухле ліве око, а також через хвилин п`ять підійшов ОСОБА_8, в якого на лобі була рана; свідка ОСОБА_12, який хоча й не памятає усіх подій, однак показав суду, що він перебував на чергуванні швидкої допомоги разом із ОСОБА_11, прибув за викликом, фельдшер ОСОБА_11 надавала допомогу ОСОБА_8 ; свідка ОСОБА_13, яка показала, що ОСОБА_8 наніс близько чотирьох ударів її чоловіку в область обличчя.
Висновок експерта № 90 від 16 травня 2013 року, де зазначено, що у потерпілого було пошкодження: припухлість в області нижньої повіки лівого ока, яке могло утворитися від травматичної дії тупого предмета, що має обмежену контактну поверхню, терміном менш 1 доби до моменту обстеження і відноситься до категорії легких, крім того, експерт не виключив можливості утворення цього ушкодження за обставин зазначених у постанові. Також експерт зазначив, що можна сказати про нанесення не менше одної травматичної дії.
У справі були проведені й інші експертизи, які не було покладено в основу прийнятого рішення.
У зв`язку з розбіжностями у висновках судом було проведено допит експертів ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_14 .
Експерт ОСОБА_15 пояснив, що він проводив обстеження потерпілого, була виявлена рана нижнього повіка ока та можливий розвиток початкового синця терміном до
1 доби, тілесні ушкодження у ОСОБА_6 могли виникнути від неменше одного травматичного впливу, а також за обставин, на які він указував. Цю травму потерпілий не міг отримати від падіння, оскільки були відсутні ушкодження в області кінцівок. Також вказав, що медичні документи про погіршення зору в потерпілого не було надано.
Експерт ОСОБА_16 пояснив, що при проведенні експертизи щодо тілесних ушкоджень ОСОБА_6 не було медичних даних про стан його здоров`я до отриманого ним тілесного ушкодження, а тому не можливо визначити чи травматичного або ні походження погіршення гостроти зору.
Експерт ОСОБА_14 пояснив, що він проводив судово медичну експертизу потерпілого, йому були надані наступні матеріали: картка стаціонарного хворого, амбулаторна картка. Він визначав ступінь втрати працездатності. Згідно наданих медичних документів у ОСОБА_6 була закрита тупа травма лівого ока, потерпілий не міг отримати вказані тілесні ушкодження від падіння з висоти власного зросту. Крім того вказав, що він не оглядав ОСОБА_6, а ступінь тяжкості тілесних ушкоджень отриманих потерпілим визначав згідно таблиці. Пояснив, що при проведенні експертизи враховувались обставини зазначені потерпілим ОСОБА_6 при проведенні слідчого експерименту за його участю.
Щодо показань свідка ОСОБА_11 та потерпілого ОСОБА_6 колегія суддів уважає, що суд у межах своїх повноважень визнав їх достовірними, така позиція належним чином обгрунтована сукупністю досліджених доказів. При цьому, показання свідка ОСОБА_11, не суперечать показанням свідка ОСОБА_12, який 28 квітня 2013 року прибув разом із ОСОБА_11 за викликом на місце події.
Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази, надавши їм належну оцінку, в тому числі оцінивши їх сукупність на предмет достатності та взаємозв`язку для ухвалення вироку, суд першої інстанції з наведенням докладних мотивів дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_8 зазначеного кримінального правопорушення.Тому колегія суддів відхиляє доводи захисника щодо недоведеності винуватості ОСОБА_8 .
Щодо доводів захисника про надання судами переваги одних висновків експертиз перед іншими, Суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог ч. 10 ст. 101 КПК, висновок експерта не є обов`язковим для особи або органу, яка здійснює провадження, але незгода з висновком експерта повинна бути вмотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.
Проведені у справі експертизи були предметом оцінки й аналізу суду першої та апеляційної інстанції.
Як випливає з рішень, суди проаналізували висновки експертиз і, при цьому, трактуючи всі сумніви на користь ОСОБА_8 не взяли до уваги висновки експертиз щодо середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень у ОСОБА_6 .
В той же час в основу своїх рішень суди поклали висновки першої експертизи № 90 від 16 травня 2013 року, яка була розпочата 29 квітня 2013 року, тобто на наступний день після події, експертом, який безпосередньо проводив обстеження потерпілого.
Вищевказане узгоджується із показаннями свідка ОСОБА_11, яка безпосередньо оглядала потерпілого та засудженого і надавала їм допомогу, свідка ОСОБА_12, який підтвердив, що він разом із ОСОБА_11 прибули на місце події за викликом та саме остання надавала допомогу, показаннями свідка ОСОБА_13, яка бачила, як ОСОБА_8 наносив удари ОСОБА_6, фактичними даними слідчого експерименту, протоколу огляду місця події, протоколу огляду предметів.
Слід зазначити, що суддя має широкі межі розсуду у виборі між суперечливими висновками експертів і визначенні того, який з них уважає послідовним і надійним.
Висновки експертів є одним із джерел доказів, фактичні дані яких не мають переваги над іншими доказами, а оцінюються на їх належність, достатність, допустимість у сукупності з іншими доказами.
Отже, Суд не бачить порушень, допущених судами у цій частині.
Вирішуючи питання щодо наявності порушень судом засади змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як про це зазначає захисник, колегія суддів виходить із такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 КПК сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду доказів. Частина 6 цієї статті передбачає обов`язок суду створити необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, у тому числі забезпечити, щоб права, надані законом стороні, могли бути ефективно реалізовані.
Право сторони захисту надати суду висновок експерта прямо передбачено ч. 2
ст. 101 КПК.
Закон, передбачивши право сторони захисту надавати висновки експертів, тим самим передбачив і обов`язок суду розглянути їх в сукупності з іншими доказами.
Тому право захисту спростовувати висновки експертів, надані обвинуваченням, за допомогою іншого висновку, наданого захистом, має бути забезпечене судом.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження ця справа переглядалася судами першої та апеляційної інстанції тричі. Під час перегляду справи судом були допитані як свідки так і експерти. Крім того, слід відзначити, що експертизи проводились як за клоптанням сторони захисту так і за клопотанням потерпілого або його представника.
Таким чином суд забезпечив можливість учасникам судового провадження надати свої висновки експертиз, ставити питання експертам, висновки яких були подані стороною обвинувачення.
Зазначені вище висновки, судом досліджено в встановленому законом порядку і детально проаналізовано в вироку.
Тому, колегія суддів доходить висновку, що місцевий суд вжив достатніх заходів для забезпечення усім учасникам, зокрема і для сторони захисту (призначення експертиз, допит експертів, долучення альтернативного висновку експертів), можливості доведення перед судом переконливості своїх доказів.
Під час перегляду вироку місцевого суду апеляційний суд, врахувавши встановлені судом першої інстанції фактичні обставини кримінального провадження і докази, досліджені й перевірені ним під час судового розгляду, дійшов умотивованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення та правильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність.
Щодо доводів про недопустимість фактичних даних фотознімків із зображенням обличчя ОСОБА_6, що були надані стороні обвинувачення останнім, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до вимог ст. 56 КПК, потерпілий має право подавати докази слідчому, прокурору, слідчому судді, суду. Суд апеляційної інстанції, в межах своїх повноважень, дав оцінку доводам про визнання недопустимими даних, що містяться у вказаних знімках і не знайшов підстав для визнання їх недопустимими. Колегія суддів не вбачає підстав для скасування судових рішень, у зв`язку з тим, що суд першої інстанції не дав окремої оцінки допустимості данихфотознімків, оскільки у цьому питанні висловився апеляційний суд.
Оцінюючи доводи сторони захисту, що суд безпідставно послався на протокол огляду речей потерпілого, на яких виявлено сліди бурого кольору, оскільки відмовив у задоволенні клопотання про призначення експертизи для визначення належності крові, колегія суддів виходить з того, що, фактичні дані протоколу огляду є самостійними доказами, які оцінюються в сукупності з іншими, в тому числі з точки зору їх належності, допустимость, достатності та достовірності.
Будь-яких відомостей, що фактичні дані цього протоколу є недопустимими не встановлено.
Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції з достатнім обгрунтуванням було відмовлено у проведенні експертизи одежі потерпілого, оскільки вона не визнавалась речовим доказом органом досудового розслідування, не долучалась до матеріалів справи, а була повернута потерпілому ще на стадії досудового розслідування і у розпорядженні суду не була.
Неспроможними також є доводи захисника про те, що судами не взято до уваги висновки суду першої інстанції у справі № 387/1400/13, щодо ОСОБА_6, який набрав законної сили, оскільки висновки цього суду не виключають взаємне нанесення ударів потерпілим засудженому та навпаки.
Щодо обставин виникнення конфлікту та недоведеності нападу ОСОБА_8 на ОСОБА_13, Суд констатує, що засуджений у суді першої інстанції давав показання про те, що він прибув до потерпілого для з`ясування обставин погроз та насилля щодо бабусі, крім того, слід зазначити, що захисник у своїй скарзі також посилається на те, що саме засуджений прибув до потерпілого для з`ясування певних обставин і між ними виник словесний конфлікт. Також, колегія суддів зазначає, що напад ОСОБА_8 на ОСОБА_13 не є предметом розгляду цього кримінального провадження.
Крім того, посилання захисника на те, що потерпілий лише наступного дня звернувся із заявою до поліції, а 30 квітня 2013 року до Добровеличківської ЦРБ, не впливає на висновок про об`єктивність встановлених судами обставин.
Ухвала апеляційного суду за змістом відповідає вимогам статей 370, 419 КПК та є належно обґрунтованою і вмотивованою. У ній зазначено відповідні підстави
і положення закону, якими керувався цей суд під час постановлення рішення.
Доводи касаційної скарги захисника не ставлять під сумнів законність оскаржуваних судових рішень та не спростовують правильності наведених у них висновків.
У касаційній скарзі містяться також інші аргументи, які не потребують детального аналізу Суду та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні.
Оскільки істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність, які би впливали на законність судових рішень щодо ОСОБА_8 судами першої та апеляційної інстанції допущено не було, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни.
Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд