ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 711/6659/22
провадження № 61-4576св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
третя особа - приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Левицька Елеонора Антонівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 жовтня 2023 року у складі судді Демчика Р. В. та постанову Черкаського апеляційного суду від 13 лютого 2024 рокуу складі колегії суддів: Новікова О. М., Гончар Н. І., Фетісової Т. Л.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2022 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Левицька Е. А., про визнання договору дарування недійсним та скасування державної реєстрації права власності.
В обґрунтування позову посилався на те, що 14 серпня 2013 року між ним (Позикодавець-1), ОСОБА_3 (Позикодавець-2) та ОСОБА_2 (Позичальник) було укладено письмовий договір позики, згідно з умовами якого позикодавці в порядку та на умовах, визначених цим Договором, зобов`язуються разом надати позичальнику грошові кошти в розмірі 8 000 доларів США в рівних частинах по 4 000 доларів США кожен, а позичальник зобов`язується прийняти позику і повернути її позикодавцям до 14 жовтня 2013 року.
Факт отримання позичальником від позикодавців вищевказаної грошової суми підтверджується розписками від 14 серпня 2013 року, які надані ОСОБА_2 .
Згідно з пунктом 4.4. договору позики засобом забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 стала передача ОСОБА_5 та ОСОБА_3 у власність у рівних частках (по частині кожному) нежитлового приміщення адміністративно-побутового корпусу літ. А-2 (нежитлова будівля з підвалом), а саме: приміщення ІІ-го поверху № 2-17, площею 16,9 кв.м, частини приміщень загального користування ІІ-го поверху за № 2-4, 2-19, 2-21, 2-22, 2-23 - площею 2,1 кв.м, загальною площею приміщень по ІІ-му поверху складає 19,0 кв.м, що розташовані в АДРЕСА_1 .
На виконання пункту 4.5. указаного договору ОСОБА_2, одночасно з отриманням позики, передала ОСОБА_5 та ОСОБА_3 оригінали правовстановлюючих документів (у т.ч. технічний паспорт) на вказаний у пункті 4.4. договору позики об`єкт нежитлової нерухомості, який їй належить на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Плахою Т. І. від 29 листопада 2005 року за № 14729 та зареєстрованого у КП "ЧООБТІ" 18 грудня 2012 року, а також всі наявні у неї ключі від дверей до даного об`єкту нерухомості.
08 січня 2014 року ОСОБА_5 та ОСОБА_3 звернулися до Придніпровського районного суду м. Черкаси з позовом до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору іпотеки та визнання права власності на зазначений вище об`єкт нерухомості.
Вимоги були мотивовані тим, що умови договору позики від 14 серпня 2013 року вказують на укладення договору іпотеки шляхом викладення його в одному документі з договором позики, хоча і не було дотримано форми договору іпотеки, оскільки закон вимагає нотаріального посвідчення договорів іпотеки. Однак, оскільки в подальшому ОСОБА_2 ухилилася від нотаріального посвідчення договору іпотеки шляхом укладення його окремим документом, позивачі вимушені були звернутися до суду з позовом про визнання дійсним договору іпотеки та визнання права власності на зазначений вище об`єкт нерухомості.
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03 серпня 2014 року в задоволенні заявлених позовних вимог відмовлено.
Однак, суд надав оцінку спірним правовідносинам та встановив факт отримання ОСОБА_2 грошових коштів в розмірі 8 000 доларів США.
У 2020 році, у зв`язку з розірванням шлюбу між позивачем і ОСОБА_4, між останніми виникли майнові спори, внаслідок чого, під час розгляду цивільної справи № 711/3212/21 ОСОБА_5 дізнався що 23 вересня 2014 року між ОСОБА_2 (з одного боку) та ОСОБА_3, ОСОБА_4 (з другого боку) укладено договір дарування нежитлових приміщень, який посвідчено приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Е. А. (реєстровий номер 3974).
За цим договором Дарувальник в особі ОСОБА_2 подарувала та безоплатно передала Обдаровуваним в особі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 нежитлові приміщення адміністративно-побутового корпусу літ.А-2 (нежитлова будівля з підвалом), що знаходиться у АДРЕСА_1, а саме: приміщення ІІ-го поверху № 2-17, площею 16.9 кв.м, частина приміщень загального користування ІІ-го поверху № 2-4, № 2-19, № 2-21,2-22, 2-23, загальною площею 2.1 кв.м, разом загальною площею 19 кв.м, в рівних частках кожному.
ОСОБА_2, підписуючи зазначений договір дарування нежитлових приміщень, зазначила та запевнила, що є власницею нежитлових приміщень, не має обмежень щодо свого права розпорядження нежитловими приміщеннями, ні приміщення, ні будь-яка інша його частина на момент укладення договору нікому іншому не продана, ні подарована, не відчужена іншим способом, не надана в іпотеку, не передана в оренду чи безоплатне користування, не є предметом обтяження, в податковій заставі та під забороною (арештом) не перебуває, права третіх осіб (право наймача, право застави, право довічного утримання тощо) щодо нежитлових приміщень відсутні, питання права власності на нежитлові приміщення не є предметом судового розгляду, будь-які спори зазначених нежитлових приміщень відсутні, нежитлові приміщення не внесені до статутного капіталу юридичних осіб, у нежитлових приміщеннях не зареєстровано місцезнаходження юридичної особи.
Пунктом 8 договору дарування нежитлових приміщень сторони оцінили дарунок у 62 370 грн, що по курсу НБУ на момент укладення договору складало 8 000 доларів США.
Позивач вказує, що, виходячи із реальних існуючих правовідносин, стороною договору дарування повинен бути він, а не ОСОБА_4 .
Вважає, що договір дарування нежитлових приміщень є удаваним правочином, оскільки він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на приховування справжньої природи правочину.
ОСОБА_2, яка відчужила майно на підставі безвідплатного договору на користь ОСОБА_4 після виникнення у неї зобов`язання із повернення суми позики ОСОБА_5, діяла недобросовісно та зловживала правами стосовно нього, оскільки укладено договір, який порушує майнові інтереси позивача і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.
Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_5 просив суд:
визнати недійсним договір дарування нежитлових приміщень від 23 вересня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 як Дарувальником та ОСОБА_3, ОСОБА_4 як Обдарованими, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Е. А.;
скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про проведену державну реєстрацію прав: реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 159496571101, запис про право власності № 7084888 від 23 вересня 2014 року на нежитлові приміщення II-го поверху № 2-17, площею 16,9 кв.м, частину приміщень загального користування II-го поверху № 2-4, № 2-19, № 2-21, № 2-22, № 2-23, загальною площею 2,1 кв.м, разом загальною площею 19,0 кв.м за ОСОБА_3, внесений на підставі рішення приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Левицької Е. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 15973722 від 23 вересня 2014 року;
скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про проведену державну реєстрацію прав: реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 159496571101, запис про право власності № 7084912 від 23 вересня 2014 року на нежитлові приміщення II-го поверху № 2-17, площею 16,9 кв.м, частину приміщень загального користування II-го поверху № 2-4, № 2-19, № 2-21, № 2-22, № 2-23, загальною площею 2,1 кв.м, разом загальною площею 19,0 кв.м за ОСОБА_4, внесений на підставі рішення приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Левицької Е. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 15973722 від 23 вересня 2014 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 жовтня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір позики від 14 серпня 2013 року в частині застави, в силу вимог статті 220 ЦК України, є нікчемним, оскільки статтею 585 ЦК України передбачено, що право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, - з моменту його нотаріального посвідчення.
Вказаний договір позики не був посвідчений нотаріально, як не було також інформації про будь-які заборони щодо цього приміщення внесено до державних реєстрів.
Тому посилання позивача про те, що ОСОБА_2 при укладенні спірного договору приховала обмеження чи обтяження стосовного майна, яке було предметом дарування, є безпідставними.
Також позивачем не надано доказів на підтвердження того, що договір дарування нежитлових приміщень є удаваним правочином та направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника.
Крім цього, суд вказав, що, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_5 не зазначив, у чому полягає порушення його прав та інтересів у зв`язку з укладенням 23 вересня 2014 року між ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 договору дарування нерухомого майна, оскільки стороною цього правочину він не був.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Черкаського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення, а рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 жовтня 2023 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
14 березня 2024 року ОСОБА_5 через засоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 жовтня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року.
В касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення у справі, яким позовні вимоги задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
28 червня 2024 року ОСОБА_4 в особі представника - адвоката Міщенка С. В. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обгрунтованість.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
17 квітня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Судами встановлено, що 14 серпня 2013 року між ОСОБА_5 (Позикодавець-1), ОСОБА_3 (Позикодавець-2) та ОСОБА_2 (Позичальник) було укладено письмовий договір позики, згідно з умовами якого позикодавці в порядку та на умовах, визначених цим Договором, зобов`язуються разом надати позичальнику грошові кошти в розмірі 8 000 доларів США в рівних частинах по 4 000 доларів США кожен, а позичальник зобов`язується прийняти позику і повернути її позикодавцям до 14 жовтня 2013 року.
Факт отримання позичальником від позикодавців вищевказаної грошової суми підтверджується розписками від 14 серпня 2013 року, які надані ОСОБА_2 .
Згідно з пунктом 4.4. договору позики засобом забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 стала передача ОСОБА_5 та ОСОБА_3 у власність у рівних частках (по частині кожному) нежитлового приміщення адміністративно-побутового корпусу літ. А-2 (нежитлова будівля з підвалом), а саме: приміщення ІІ-го поверху № 2-17, площею 16,9 кв.м, частини приміщень загального користування ІІ-го поверху за № 2-4, 2-19, 2-21, 2-22, 2-23 - площею 2,1 кв.м, загальною площею приміщень по ІІ-му поверху складає 19,0 кв.м, що розташовані в АДРЕСА_1 .
Крім того, пункт 4.5 договору вказує, що одночасно з отриманням позики позичальник передає позикодавцям оригінали правовстановлюючих документів, в т.ч. технічний паспорт, на об`єкт нежитлової нерухомості, а також всі наявні у неї ключі від дверей до даного об`єкта нерухомості. Після повернення позичальником всієї суми позики позикодавцям в термін, згідно пункту 3.3 договору, останні зобов`язані одразу повернути позичальнику отримані ними правовстановлюючі документи та ключі відповідно до пункту 4.5 договору (пункту 4.6.1 договору). Статтею 5 договору передбачено відповідальність сторін за договором позики.
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03 березня 2014 року (справа № 711/428/14-ц) відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5, ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору іпотеки та визнання права власності на нерухоме майно.
Докази наявності судових справ за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики від 14 серпня 2013 року в матеріала справи відсутні, як і відсутні будь-які письмові вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_2 щодо повернення боргу.
Відповідно до договору дарування нежитлових приміщень від 23 вересня 2014 року ОСОБА_2 (Дарувальник) подарувала та безоплатно передала ОСОБА_3, ОСОБА_4 (Обдаровуваним), а Обдаровувані прийняли в дар від Дарувальника нежитлові приміщення адміністративно-побутового корпусу літ. А-2 (нежитлова будівля з підвалом), що знаходиться у АДРЕСА_1, а саме: приміщення ІІ-го поверху № 2-17, площею 16,9 кв.м, частина приміщень загального користування ІІ-го поверху № 2-4, № 2-19, № 2-22, № 2-23, загальною площею 2,1 кв.м, разом загальною площею 19,0 кв.м, в рівних частках.
Пунктом 5 вказаного договору передбачено, що під забороною відчуження (арештом) вищевказані нежитлові приміщення не перебувають, іпотека на вказані нежитлові приміщення відсутня, що підтверджується інформаціями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 23 вересня 2014 року №№ 27137456, 27137638, а також витягом за результатом пошуку інформації про зареєстровані речові права, їх обтяження на об`єкт нерухомого майна у порядку доступу нотаріусів до державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 вересня 2014 року № 70620385. Згідно витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про податкові застави від 23 вересня 2014 року за № 45201017 податкова застава на вищевказані нежитлові приміщення відсутня.
У пункті 12 договору дарування Дарувальник також підтвердила, що на момент укладення договору дарування не існує несплаченої у строк заборгованості перед третіми особами за платежами, пов`язаними з володінням, користуванням та розпорядженням нежитловими приміщеннями та жодних несплачених вимог, що також підтвердив своїм підписом у договорі ОСОБА_3 .
В пункті 13 договору сторони підтвердили, що цей договір відповідає їх дійсним намірам і не носить характер фіктивного та удаваного правочину, укладено ними у відповідності зі справжньою їх волею, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску та на вигідних для них умовах і не є результатом впливу тяжких обставин, договір укладено ними без застосування обману чи приховування фактів, які мають істотне значення, однаково розуміли значення, умови договору, його природу і правові наслідки, бажали настання саме тих правових наслідків, що створюються цим договором, а також засвідчили, що договором визначені всі істотні умови, про що свідчать їх особисті підписи на договорі.
13 лютого 2020 року між ОСОБА_4 (орендодавець) та ОСОБА_5 (орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення, згідно якого орендодавець зобов`язується надати орендарю у платне користування на 35 місяців нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, розташованого на 2-му поверсі, площею 16,0 кв.м. Розмір орендної плати становить 1,00 грн за один місяць.
По закінченню строку дії договору оренди ОСОБА_4 (орендодавець) направила ОСОБА_5 (орендар) письмове повідомлення про припинення дії договору оренди від 13 лютого 2020 року та вимагала звільнити приміщення.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.