ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 359/1054/20
провадження № 61-4124св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Ящук Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Історія справи
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 травня 2020 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 02 червня 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, зареєстрований 14 червня 2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції у Київській області, актовий запис № 239, розірвано.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із його доведеності та обґрунтованості.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, позивачка ОСОБА_1 13 лютого 2024 року подала апеляційну скаргу на нього. При цьому заявниця просила суд про поновлення строку на апеляційне оскарження, посилаючись на те, що повний текст рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 травня 2020 року вона отримала 23 січня 2024 року.
Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року у відкритті апеляційного провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 травня 2020 року - відмовлено, оскільки апеляційну скаргу подано на судове рішення після спливу одного року з дня складення його повного тексту, а винятків, визначених пунктами 1, 2 частини другої статті 358 ЦПК України, не встановлено.
При цьому апеляційний суд послався на те, що повний текст рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 травня 2020 року на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень оприлюднено 26 травня 2020 року.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
20 березня 2024 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року, в якій просить суд скасувати оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що вказана вище ухвала постановлена судом апеляційної інстанції з порушенням норм процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
В касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається, зокрема, на те, що вона не була повідомлена належним чином про розгляд справи № 359/1054/20 на 18 травня 2020 року, повний текст рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 травня 2020 року отримала 23 січня 2024 року, а з апеляційною скаргою звернулася 12 лютого 2024 року, тобто протягом тридцяти днів з моменту отримання копії оскаржуваного судового рішення.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу від 18 квітня 2024 року ОСОБА_2 просить суд касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
05 квітня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли на адресу Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2024 року зупинено касаційне провадження у справі № 359/1054/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24).
Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2024 року поновлено касаційне провадження у справі № 359/1054/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року.
Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала апеляційного суду відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, у межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль у ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
При цьому, забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами положень законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Разом із тим, ЄСПЛ зауважив, що доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до частини першої статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду (частина друга статті 354 ЦПК України).
Згідно частини третьої статті 354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Частиною другою статті 358 ЦПК України передбачено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Згідно частини першої статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Відповідно до частини першої статті 124 ЦПК України строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку.
Аналіз вказаних процесуальних норм дає підстави для висновку, що сплив річного строку з дня складання повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку.
Виключенням з цього правила є подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученої до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, та пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24), системно аналізуючи положення ЦПК України, дійшла висновку про те, що особа, не повідомлена про розгляд справи (пункт 1 частини другої статті 358 цього Кодексу), - це особа, яку не сповістили про наявність судового провадження у справі і яка відповідно не знала / не могла знати про розгляд справи.
При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для реалізації права на подання апеляційної скарги визначальним є не стільки участь заявника у всіх засіданнях суду, скільки отримання ним повного судового рішення, адже без ознайомлення з повним судовим рішенням неможливо зрозуміти мотиви суду, з яких він виходив, ухвалюючи рішення, а отже, неможливо сформулювати підстави апеляційної скарги.
Разом з тим відмітила, що "позивач (заявник, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) із великим ступенем зацікавленості повинен проявляти інтерес про хід розгляду судом ініційованої ним справи або відповідного судового провадження. У разі відсутності обставин непереборної сили ігнорування позивачем (заявником) протягом тривалого періоду часу провадження, відкритого за його позовною заявою (заявою, скаргою), свідчить про недобросовісну поведінку та порушення основоположних засад цивільного процесу.
ЄСПЛ сформував практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Такий підхід є складовою частиною принципу правової визначеності у площині запобігання перегляду остаточних судових рішень за відсутності вагомих для цього підстав.
Зокрема, ЄСПЛ у справах "Світлана Науменко проти України", "Трегубенко проти України", "Праведна проти Росії", "Желтяков проти України" зазначає, що у випадках перегляду судових рішень як у порядку нагляду, так і у зв`язку з нововиявленими обставинами національним судам необхідно забезпечувати дотримання учасниками справи встановлених строків та не допускати того, щоб за допомогою таких процесуальних механізмів, як продовження строку на оскарження, було порушено принцип правової визначеності.
Норма про відмову у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення (частина друга статті 358 ЦПК України), на переконання Великої Палати Верховного Суду, не порушує саму сутність права доступу до правосуддя, а запровадження наведеного процесуального строку відповідає завданням цивільного судочинства та основним засадами (принципами) цивільного судочинства, зокрема таким, як: "змагальність сторін" (кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій) та "неприпустимість зловживання процесуальними правами" (учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається)".
Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що "особою, не повідомленою про розгляд справи" (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України), не можна вважати особу, яка власне ініціювала розгляд справи або відповідного судового провадження (позивача, заявника, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору), яка скористалася своїм правом доступу до правосуддя, подала позовну заяву (заяву, скаргу), на підставі якої було відкрито судове провадження".
Ураховуючи, що ОСОБА_1 була обізнана про наявність справи у суді, провадження відкрито за її позовом, брала участь у розгляді справи, що підтверджується заявою про усунення недоліків (а.с. 13), розпискою про отримання судової повістки (а. с. 20) та заявою про підтримання позовних вимог (а.с. 22), її не можна вважати особою, не повідомленою про розгляд справи (в розумінні пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України), а тому обґрунтованим є висновок апеляційного суду про відмову позивачці у відкритті апеляційного провадження, оскільки апеляційна скарга була подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.
Крім того, згідно із загальнодоступними даними з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 травня 2020 року зареєстровано 22 травня 2020 року, забезпечено надання загального доступу 26 травня 2020 року.
Отже у заявниці була об`єктивна можливість ознайомитися з рішенням суду першої інстанції в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
При цьому слід враховувати, що, згідно із частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.
Факт пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили ОСОБА_1 не доведений.
З огляду на викладене, відсутні підстави вважати, що права заявниці ОСОБА_1 на доступ до суду та справедливий судовий розгляд є порушеними.
Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції постановлена без додержання норм цивільного процесуального права.
При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").