ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 301/3840/22
провадження № 51-1714км24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 05 лютого 2024 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Раковець Закарпатської обл., жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Іршавського районного суду Закарпатської області від 17 березня 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки.
На підставі статей 75, 76 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік 6 місяців та покладенням на нього відповідних обов`язків.
Вирішено питання щодо судових витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.
Суд визнав ОСОБА_7 винуватим у незаконному зберіганні психотропних речовин без мети збуту за обставин, детально викладених у вироку.
Як установив суд, ОСОБА_7 перебуваючи біля буд. АДРЕСА_1 зберігав при собі, в рукаві кофти, без мети збуту психотропну речовину, обіг якої обмежено - метамфетамін, загальною масою 0, 2926 г, яку було виявлено у нього та вилучено працівниками поліції під час огляду місця події 05 грудня 2022 року.
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 05 лютого 2024 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок Іршавського районного суду Закарпатської області від 17 березня 2023 року щодо останнього без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судових рішень щодо ОСОБА_7 через істотні порушення кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та призначити новий судовий розгляд у цьому суді. Вказує на необ`єктивність та неповноту судового розгляду. Вважає, що суди обох інстанцій безпідставно не застосували до ОСОБА_7 положення ч. 4 ст. 309 КК України та не врахували те, що він звернувся до лікувального закладу і розпочав лікування з діагнозом: "Консультації та спостереження з приводу наркоманії" задовго до виходу місцевого суду до нарадчої кімнати для ухвалення рішення, а станом на час прийняття рішення судом апеляційної інстанції таке лікування вже пройшов, про що свідчить відповідна довідка, яка долучена до матеріалів цього провадження.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника та просив ухвалу апеляційного суду залишити без змін.
Інших учасників було повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, дослідивши матеріали кримінального провадження та твердження, наведені у касаційній скарзі захисника, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції, як визначено у ст. 438 КПК України, є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Перевіряючи доводи касаційної скарги Суд виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
З огляду на положення статей 433, 438 КПК України, Суд не має повноважень на перевірку доводів захисника щодо неповноти судового розгляду, оскільки наведене не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.
Що стосується тверджень захисника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили наявність підстав для звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності на підставі положень ч. 4 ст. 309 КК України, то вони на думку колегії суддів, є безпідставними.
Положеннями ч. 4 ст. 309 КК України визначено, що особа, яка добровільно звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування від наркоманії, звільняється від кримінальної відповідальності за дії, передбачені ч. 1 цієї статті.
Тобто приписи вказаної правової норми дають можливість судам застосовувати її за наявності таких умов: добровільне звернення до лікувального закладу особи, яка хворіє на наркоманію; особою розпочато лікування від наркоманії.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними" від 15 лютого 1995 року № 62/95-ВР (далі - Закон № 62/95-ВР): добровільне лікування - лікування від наркоманії, яке здійснюється за згодою хворого або його законного представника; наркоманія - психічний розлад, зумовлений залежністю від наркотичного засобу або психотропної речовини внаслідок зловживання цим засобом або цією речовиною; особа, хвора на наркоманію, - особа, яка страждає на психічний розлад, що характеризується психічною та (або) фізичною залежністю від наркотичного засобу чи психотропної речовини, і якій за результатами медичного обстеження, проведеного відповідно до цього Закону, встановлено діагноз "наркоманія".
Діагноз "наркоманія" встановлюється лікарсько-консультаційною комісією (ст. 12 Закону № 62/95-ВР).
Відповідно до висновку про застосування норми права, а саме ч. 4 ст. 309 КК України, який міститься в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 29 листопада 2021 року у справі № 357/11205/19, особа, яка добровільно звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування від наркоманії, звільняється від кримінальної відповідальності за дії, передбачені ч. 1 ст. 309 КК України. Підставою для звільнення від кримінальної відповідальності у такому випадку є добровільне звернення до лікувального закладу особи, яка хворіє на наркоманію, та розпочате нею лікування від наркоманії.
Добровільним у контексті ч. 4 ст. 309 КК України слід вважати таке звернення особи до лікувального закладу, яке здійснюється за її особистою згодою, або згодою законного представника, що мало місце до моменту виходу суду першої інстанції до нарадчої кімнати для ухвалення рішення у кримінальному провадженні. Для застосування цієї норми попередній факт перебування особи на обліку осіб, які незаконно вживають наркотичні засоби або психотропні речовини, не є визначальним, оскільки факт захворювання на наркоманію у такої особи може бути встановлено вперше.
У вказаному кримінальному провадженні судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_7 не страждає на наркоманію (психічний розлад, зумовлений залежністю від наркотичного засобу або психотропної речовини внаслідок зловживання цим засобом або цією речовиною).
Згідно наданої суду першої інстанції стороною захисту виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 01 березня 2023 року, виданої КНП "Закарпатський обласний центр психічного здоров`я та медицини залежностей" ОСОБА_7 здійснив два візити (27 лютого та 01 березня 2023 року) до цієї установи для консультації та спостереження з приводу наркоманії.
Отже, враховуючи наведене, суд першої інстанції обґрунтовано не встановив підстав, передбачених ч. 4 ст. 309 КК України, для звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за дії, передбачені ч. 1 ст. 309 КК України.
Захисник засудженого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 не погодившись із вироком суду першої інстанції щодо ОСОБА_7, оскаржив його в апеляційному порядку. Заперечуючи правильність прийнятого рішення судом першої інстанції, захисник в апеляційній скарзі виклав доводи, які, на його думку, вказують на помилковість вироку суду першої інстанції та наявність підстав для звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності відповідно до приписів ч. 4 ст. 309 КК України.
Суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження в межах указаних доводів апеляційної скарги захисника, належним чином їх перевірив, визнав їх безпідставними та належним чином мотивував своє рішення, зазначивши підстави, з яких апеляційна скарга визнана необґрунтованою.
Так, апеляційний суд зазначив, що приписи ч. 4 ст. 309 КК України встановлюють як підставу для звільнення від кримінальної відповідальності добровільне звернення до лікувального закладу та початок лікування від наркоманії. Проте, за матеріалами кримінального провадження щодо ОСОБА_7 не було встановлено, що останній має діагноз "наркоманія" та те, що він розпочав лікування саме від цієї хвороби. До того ж, як слушно зазначив цей суд, згідно виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 592 від 03 квітня 2023 року, виданою КНП "Закарпатський обласний медичний центр психічного здоров`я та медицини залежностей", ОСОБА_7 в умовах стаціонару, з 23 березня по 03 квітня 2023 року отримав лікування у цій установі та йому встановлено діагноз: "Розлади психіки та поведінки внаслідок вживання декількох препаратів та інших психоактивних речовин, синдром відміни", що також не свідчить про те, що він страждав на наркоманію і потребував лікування від неї. Крім того, це лікування засуджений пройшов після ухвалення вироку щодо нього.
Отже, виходячи з наведеного, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що положення ч. 4 ст. 309 КК України не можуть бути застосовані до ОСОБА_7, навіть не ставлячи під сумнів той факт, що він дійсно до виходу суду першої інстанції до нарадчої кімнати добровільно звернувся за лікуванням (консультацією) до зазначеного вище лікувального закладу.
Підсумовуючи викладене колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій не допустили істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а тому відсутні підстави про скасування рішення суду апеляційної інстанції про що ставить питання в касаційній скарзі захисник.
Ухвала апеляційного суду не суперечить вимогам статей 370, 419 КПК України, у ній наведено відповідні обґрунтування та мотиви, якими керувався цей суд при прийнятті рішення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд