ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 202/4444/20
провадження № 61-8541св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Хохленка Антона Олександровича на постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 травня 2024 року в складі колегії суддів Никифоряка Л. П., Гапонова А. В., Новікової Г. В.
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про стягнення боргу,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заяви
У липні 2020 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу.
30 листопада 2022 року ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська залучено до участі в справі в якості співвідповідача ОСОБА_1 .
У березні 2023 року ОСОБА_2 звернувся із заявою про забезпечення позову шляхом накладання арешту на майно, яке належить ОСОБА_1, а саме на: транспортний засіб марки "ЗАЗ 110207", 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ; транспортний засіб марки "FORD EDGE", 2018 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 . На обґрунтування співмірності заходу забезпечення позову надав висновки експерта про середньоринкову вартість транспортних засобів.
Заява обґрунтовувалась тим, що відповідач ОСОБА_3 вже більше шести років уникає повернення боргу та заперечує факт отримання грошових коштів, що є підставою вважати, що будуть чинитись дії щодо уникнення фактичного примусового стягнення боргу у випадку ухвалення рішення на користь позивача. Для того, щоб унеможливити накладення будь-якого стягнення, відповідачі можуть знецінити, продати або безоплатно передати будь-яке належне кожному майно, як особисто, так і на праві приватної власності подружжя. Вимоги заяви спрямовані на забезпечення прав сторони в спорі, запобіганню негативних наслідків, забезпечення можливого виконання рішення в справі в майбутньому. Ухвалою Індустріального районного суду від 16 січня 2023 року було накладено арешт на земельну ділянку. Проте вартість земельної ділянки становить 11 643,55 грн, яких недостатньо для погашення заборгованості в повному обсязі, оскільки ціна позову становить 160 675,00 доларів США.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
04 березня 2024 року ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено частково.
Заборонено відчуження транспортного засобу марки "ЗАЗ 110207", 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, дата державної реєстрації 14 грудня 2012 року, та транспортного засобу марки "FORD EDGE", 2018 року випуску, дата державної реєстрації 13 квітня 2022 року, право власності на які зареєстровано за ОСОБА_1 . У задоволенні іншої частини вимог заяви відмовлено.
14 травня 2024 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.Ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 березня 2024 року про забезпечення позову залишено без змін.
Судові рішення мотивовано тим, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в разі задоволення заявленого позову. Врахувавши обґрунтованість ризиків невиконання можливого рішення суду, та те, що вжиття заходів забезпечення позову виступає як спосіб гарантування обов`язкового виконання судового рішення в разі задоволення позовних вимог і не створює невиправданих обмежень відповідачу в його правах, наявні правові підстави для забезпечення позову. Вжитий захід забезпечення позову у вигляді заборони вчиняти дії щодо відчуження нерухомого майна відповідає вимогам співмірності, розумності та збалансованості інтересів сторін. Заборона будь-яким особам вчиняти дії щодо відчуження рухомого майна не позбавляє права володіння та користування цим майном, а лише гарантує збереження права власності на нього до ухвалення рішення суду по суті спору. В разі, якщо потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпаде або зміняться обставини, що зумовили його застосування, сторони в справі не позбавлені права звернутись до суду з питання скасування заходів забезпечення позову.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що судом не вирішено питання стосовно зустрічного забезпечення, апеляційний суд відхилив, зазначивши, що реалізація заходів зустрічного забезпечення є правом суду, а не його обов`язком.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2024 року ОСОБА_1 через адвоката Хохленка А. О. звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 травня 2024 року, в якій просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, апеляційний суд не врахував, що договір позики є недійсним через відсутність оригіналів розписок. ОСОБА_1 не має зв`язку з борговими зобов`язаннями ОСОБА_3, спірні транспортні засоби належать їй особисто. Матеріали справи не містять доказів того, що кошти за договором позики використані в інтересах сім`ї.
Суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 07 жовтня 2020 року в справі № 752/7501/18, від 03 травня 2018 року в справі № 639/7335/15-ц, у постановах Верховного Суду України від 20 лютого 2013 року в справі № 6-163цс12, від 19 червня 2013 року в справі № 6-55цс13, від 18 вересня 2013 року в справі № 6-63цс13, про те, що боргові зобов`язання одного з подружжя не можуть бути покладені на іншого з подружжя без його згоди. У постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року в справі № 537/541/23 зазначено, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.
Відповідно до частини третьої статті 154 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України суд зобов`язаний розглянути питання зустрічного забезпечення за вимогою сторони, до якої вживаються заходи забезпечення позову. Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 753/2380/18-ц (провадження № 61-38399св18). Суди в цій справі не розглянули питання зустрічного забезпечення.
Суд апеляційної інстанції розглянув питання забезпечення позову з надлишковим формалізмом.
Майно, щодо якого вжито заходи забезпечення позову, не стосується предмета позову.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи у Верховному Суді
27 червня 2024 року ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ОСОБА_4., Ігнатенка В. М., Фаловської І. М. відкрито касаційне провадження в цивільній справі та витребувано її матеріали з Індустріального районного суду м. Дніпропетровська.
У липні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
За розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду Грицик О. Ф. від 04 жовтня 2024 року за № 1181/0/226-24 у зв`язку з відставкою судді ОСОБА_4 на підставі службової записки Секретаря Третьої судової палати Фаловської І. М., відповідно до підпунктів 2.3.50 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 зі змінами та доповненнями,
пункту 3.3 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи за касаційним провадженням № 61-8541св24.
04 жовтня 2024 року протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 202/4444/20 (провадження № 61-8541св24) призначено судді-доповідачу Ситнік О. М., судді, які входять до складу колегії: Ігнатенко В. М., Фаловська І. М.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі в справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).
Згідно за частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Верховний Суд у постановах від 31 липня 2024 року справа № 623/2015/21, від 29 липня 2024 року в справі № 761/80/23, від 15 липня 2024 року в справі № 361/5905/23 та інших виснував, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
За вимогами пункту 3 частини першої статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.
У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується забороною вчиняти певні дії(пункт 2).
Вид забезпечення позову має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Під час розгляду заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
Такі правові висновки сформульовані Верховний Судом у постановах від 17 червня 2024 року в справі № 644/1482/22, від 01 травня 2024 року в справі № 638/6777/23, від 21 лютого 2024 року в справі № 201/9686/23 та інших.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, під час використання механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) виснувала, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Тому суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності від конкретного випадку.
Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року в справі № 201/9686/23.
У постанові від 24 квітня 2024 року в справі № 754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду в конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами; 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
У справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили наявність спору між сторонами; ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в цій справі; співмірність обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами.
Колегія суддів погоджується, що заходи забезпечення позову у вигляді заборони вчиняти дії відповідають сумі основної заборгованості, узгоджуються з предметом позову (у випадку задоволення позову про стягнення боргу майно співвідповідачки ОСОБА_1 може бути предметом звернення стягнення в порядку виконання судового рішення, а заборона вчиняти дії щодо цього майна зберігає існуюче становище до завершення розгляду справи)та є видом забезпечення позову, передбаченим пунктом 2 частини першої статті 150 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що апеляційний суд не врахував, що договір позики є недійсним через відсутність оригіналів розписок; вона не має зв`язку з борговими зобов`язаннями ОСОБА_3, спірні транспортні засоби належать їй особисто; матеріали справи не містять доказів того, що кошти за договором позики використані в інтересах сім`ї; що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 07 жовтня 2020 року в справі № 752/7501/18, від 03 травня 2018 року в справі № 639/7335/15-ц, у постановах Верховного Суду України від 20 лютого 2013 року в справі № 6-163цс12, від 19 червня 2013 року в справі № 6-55цс13, від 18 вересня 2013 року в справі № 6-63цс13, про те, що боргові зобов`язання одного з подружжя не можуть бути покладені на іншого з подружжя без його згоди, мають оцінюватися як довід під час розгляду справи по суті позовних вимог у контексті відсутності правових підстав стягнення боргу з ОСОБА_1 .
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Стосовно доводів касаційної скарги про те, що суди не розглянули питання зустрічного забезпечення, необхідно зазначити таке.
Відповідно до частини першої статті 154 ЦПК України метою зустрічного забезпечення є забезпечення відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову.
Отже, на відміну від забезпечення позову, метою якого є захист інтересів позивача, зустрічне забезпечення направлено, перш за все, на захист інтересів відповідача.
Реалізація заходів зустрічного забезпечення є правом суду, а не його обов`язком, за виключенням випадків, передбачених частиною третьою статті 154 ЦПК України, в якій зазначено, що суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови в позові.
Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 753/2380/18-ц (провадження № 61-38399св18), на яку посилається заявник у касаційній скарзі.
У справі, що переглядається, винятків, встановлених частиною третьою статті 154 ЦПК України, за яких застосування зустрічного забезпечення є обов`язком суду, не встановлено, тому апеляційний суд правильно керувався тим, що за встановлених у справі обставин суд може (а не зобов`язаний) вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). У цій справі необхідних передумов для зустрічного забезпечення суд у межах дискреційних повноважень не встановив, норми статті 154 ЦПК України застосував правильно.
У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України в попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Колегія суддів таких порушень норм процесуального права судами не вбачає.
Доводи касаційної скарги стосуються переоцінки доказів, оцінка яких надана судом апеляційної інстанції як судом факту, а суд касаційної інстанції як суд права позбавлений повноважень встановлювати фактичні обставини справи, досліджувати докази та надавати їм оцінку.
Інші доводи касаційної скарги на правильність рішення суду не впливають та їх не спростовують.