ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 521/1527/23
провадження № 61-15313св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
заявник (стягувач) - ОСОБА_1,
суб`єкт оскарження - Перший Малиновський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),
заінтересована особа - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк"
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 03 березня 2023 року у складі судді Громіка Д. Д. та постанову Одеського апеляційного суду від 09 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Карташова О. Ю., Коновалової В. А., Стахової Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії/бездіяльність Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), відповідно до якої просив визнати бездіяльність виконавчої служби щодо незняття арешту із його нерухомого майна, накладеного на підставі постанови про арешт майна боржника, протиправною та зобов`язати вчинити дії щодо скасування арешту з нерухомого майна ОСОБА_1 .
Скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що відповідно до Витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкту, відповідно запису про обтяження 24717636 від 07 лютого 2018 року, сформованого о 11:56:43, державним реєстратором Заліпаєвим Ю. В., Першого Малиновського відділу ДВС м. Одеса ГТУЮ в Одеській області, відповідно постанови про арешт майна боржника, серія та номер НОМЕР_2, виданої 22 січня 2018 року, видавник: головний державний виконавець Першого Малиновського відділу ДВС м. Одеси Заліпаєв Ю. В. накладено обтяження у вигляді арешту нерухомого майна ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 . РНОКПП НОМЕР_1 .
Звернувшись до Першого Малиновського відділу ДВС у м. Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із заявою про скасування арешту нерухомого майна, заявник отримав відповідь про відсутність виконавчих документів на примусовому виконанні Першого Малиновського відділу ДВС у м. Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, де боржником зазначений ОСОБА_1 .
Виконавче провадження № НОМЕР_2 знищено за строками давності. Згідно з відомостями Автоматизованої системи виконавчих проваджень (далі - АСВП), на примусовому виконанні перебувало виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 2-5667, виданого 03 лютого 2009 року Малиновським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_1 на користь ЗАТ КБ "Приват Банк" в особі філії "Южне ГРУ" грошової суми у розмірі 66 761,27 грн. Виконавче провадження № НОМЕР_2 завершено 24 червня 2010 року, згідно з пунктом 4 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження".
Оскільки станом на день звернення до суду залишається чинним арешт, накладений в рамках вищевказаного виконавчого провадження, що порушує права заявника, він змушений звернутись до суду з цією скаргою.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 03 березня 2023 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Перевіривши матеріали справи, в межах розгляду цієї скарги, суд дійшов висновку, що судом не встановлено порушень державним виконавцем порядку накладення арешту про які стверджував скаржник, оскільки боржником не надано жодного доказу щодо виконання ним вищевказаного рішення суду, тому суд не вбачає правових підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 .
Разом із цим зазначив, що повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 2, 4 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" не є однією з визначеного законом переліку підстав, за наявності яких виконавче провадження вважається закінченим, після якого могли б наступити правові наслідки, передбачені частиною другою статті 50 Закону України "Про виконавче провадження", - зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 03 березня 2023 року залишено без змін.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 03 березня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 09 жовтня 2023 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його скаргу.
Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, заявник посилається на порушення судами норм процесуального права та, зокрема, неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах: від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17, від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17, від 14 серпня 2023 року у справі № 927/322/14, від 13 липня 2022 року у справі № 2/0301/806/11.
Зазначає, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги той факт, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
У липні 2024 року від АТ КБ "ПриватБанк" надійшли пояснення, в яких зазначає про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 27 жовтня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 03 березня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 09 жовтня 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі з підстав, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України; витребувано матеріали справи № 521/1527/23 з суду першої інстанції; надано сторонам строк для подання відзивів на касаційну скаргу.
15 лютого 2024 року матеріали справи № 521/1527/23 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх правове обґрунтування
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
На час прийняття державним виконавцем постанови від 24 червня 2010 року про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 у якому, на підставі постанови державного виконавця від 26 лютого 2009 року, був накладений арешт на майно боржника, спірні правовідносини були врегульовані Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 606-XIV).
Згідно зі статтею 11 Закону № 606-XIV державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до статті 30 Закону № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (частина п`ята статті 47 Закону № 606-XIV).
Стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення строку пред`явлення до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк, якщо інше не передбачено законом (частина друга статті 24 Закону № 606-XIV).
Статтею 49 Закону № 606-XIV передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії (або ліквідатору) у разі ліквідації боржника - юридичної особи; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.
Згідно з частиною другою статті 50 Закону № 606-XIV у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Отже, з огляду на наведені норми Закону № 606-XIV, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження не є закінченим.
Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду у постановах від 22 грудня 2021 року у справі № 634/292/21, від 12 серпня 2020 року у справі № 569/17603/18, від 26 квітня 2022 року у справі № 242/4601/20, від 04 листопада 2022 року у справі № 686/6010/14-ц.
Чинний Закон України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII також передбачає право стягувача, у разі повернення йому виконавчого документу, повторно пред`явити виконавчий документ до виконання (частина п`ята статті 37 Закону № 1404-VIII).
Враховуючи положення пункту 2 частини першої статті 47 Закону України № 606-XIV, повернення виконавчого документа стягувачу у разі відсутності у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження і не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу державної виконавчої служби (приватного виконавця) за виконанням судового рішення протягом встановлених законом строків, також не позбавляє стягувача звернутися до суду з заявою про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.
За таких обставин, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно врахували, що постановою державного виконавця від 24 червня 2010 року виконавчий лист повернуто стягувачу на підставі пункту 4 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV, тобто, виконавче провадження не є закінченим, після чого могли б наступити правові наслідки, передбачені частиною другою статті 50 Закону № 606-XIV, у вигляді зняття арешту.
Відтак, встановивши обставини справи, які мають значення для її вирішення, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 .
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17 січня 2018 року у справі № 910/8019/15; від 06 березня 2019 року у справі № 263/1468/17; від 01 серпня 2019 року у справі № 754/15469/16-ц, від 04 березня 2020 року у справі № 127/2-1421/09, від 16 березня 2020 року у справі № 137/1649/17, від 15 лютого 2023 року у справі № 202/1183/22.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необґрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Крім того, на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).
Правовідносини у цій справі та у справах, наведених заявником як приклад неоднакового застосування судової практики, хоч і виникли на стадії виконання судового рішення після повернення виконавчого документа стягувачу, проте у зазначених справах суди встановили, що боржники погасили борг або в межах виконавчого провадження, або у добровільному порядку, водночас у справі, що переглядається, відсутні докази погашення ОСОБА_1 заборгованості перед банком.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").
Верховний Суд встановив, що оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.