ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 194/466/23
провадження № 61-3228св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Стасюка Вячеслава Олексійовича на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2023 року у складі судді Корягіна В. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
1. У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, завданої каліцтвом та неефективним розслідуванням злочину.
2. Позовна заява мотивована тим, що 13 лютого 2015 року під час артобстрілу м. Щастя Луганської області вона отримала тілесні ушкодження в результаті потрапляння снаряда в будівлю, обвалення будівлі та знаходження в зоні ураження близько 30 хвилин під палаючими уламками.
3. Внаслідок отриманих поранень в подальшому їй встановлено ІІ групу інвалідності. Курс лікування та відповідні дослідження вона здійснює по теперішній час, багаторазово була прооперована та операції не закінчуються. Незважаючи на постійне лікування вона відчуває постійні больові та виражено дискомфортні відчуття (фізичні страждання), постійний шум в голові, легке запаморочення, через хронічний вірусний гепатит та інфекційний гепатит відчуває постійний біль в області печінки, порушена робота всіх згинальних м`язів руки, що викликає біль.
4. 08 квітня 2019 року вона подала заяву до міжвідомчої комісії з питань установлення фактів отримання особами поранень чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції, яка рішенням від 26 квітня
2019 року установила факт отримання ОСОБА_1 поранення (ушкодження здоров`я) від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння 13 лютого 2015 року на території проведення антитерористичної операції.
5. Згідно з довідкою до акту огляду МСЕК серії 12АВ №1055890 ОСОБА_1 встановлено довічно ІІ групу інвалідності з 24 липня 2019 року, причина інвалідності: поранення (ушкодження здоров`я) від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння 13 лютого 2015 року на території проведення антитерористичної операції.
6. На підставі повідомлення ОСОБА_1 до Новоайдарського ВП ГУНП в Луганській області про розкрадання майна за адресою АДРЕСА_1, де проживала та зареєстрована ОСОБА_1, внесено відомості до ЄРДР
№ 12017130500000234 від 23 квітня 2017 року за частиною першою статті 185 КК України.
7. Відповідно до витягу з ЄРДР № 42017000000001230, 13 лютого 2015 року надійшло повідомлення від правоохоронних та контролюючих органів про виявлення фактів вчинення чи підготовки до вчинення кримінальних правопорушень за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 258 КК України, про те, що 13 лютого 2015 року у період часу з 11-10 год. до 11-20 год. невідомими особами зі сторони с. Весела Гора (перебуває під контролем ЛНР) було здійснено артилерійський обстріл території
м. Щастя, у результаті обстрілу ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження.
8. У вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_1 визнано потерпілою, на теперішній час жодній особі не повідомлено про підозру, досудове розслідування триває.
9. 13 лютого 2015 року на території м. Щастя Луганської області органи державної влади в повному обсязі здійснювали свої повноваження.
10. Зазначає, що протягом восьми років держава Україна не забезпечила належного розслідування скоєного злочину, встановлення винних осіб, через що вона не має можливості стягнути спричинену їй моральну шкоду з винних осіб.
11. З огляду на вказане просить стягнути моральну шкоду, завдану внаслідок терористичного акту, що призвів до каліцтва та ушкодження здоров`я, а також руйнування житла в результаті обстрілів житла, що стало можливим через незабезпечення Україною безпеки позивача шляхом облаштування сховищ або проведення евакуації цивільного населення в безпечні регіони України, не запровадження механізму відшкодування шкоди особам, які постраждали під час конфлікту та проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях, і не забезпечення проведення своєчасного ефективного розслідування.
12. Просить стягнути з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України на її користь шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів державного бюджету - моральну шкоду, заподіяну внаслідок терористичного акту, що призвів до каліцтва та ушкодження здоров`я у розмірі 7 718 400,00 грн.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій
13. Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області
від 15 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року, в задоволенні позову відмовлено.
14. Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що у законодавстві України немає такої юридичної основи, що дає змогу визначити конкретний майновий інтерес позивача щодо права вимоги на підставі Закону України "Про боротьбу з тероризмом" до держави про відшкодування нею моральної шкоди, завданої у зв`язку із каліцтвом та неефективним розслідуванням злочину, а тому відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 за статтею 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом".
15. Також суди врахували, що позивачка не обґрунтовувала, що Держава Україна могла вжити, але не вжила заходів, які усунули б ризик ушкодження її здоров`я, що держава знала про можливість обстрілу міста Щастя Луганської області з боку незаконних збройних формувань у зв`язку зі збройною агресією РФ і могла вжити, але не вжила заходів з попередження такого обстрілу та усунення ризику для здоров`я позивача.
16. Поранення (ушкодження здоров`я) позивача від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння 13 лютого 2015 року на території проведення антитерористичної операції та виконання Державою Україна позитивного матеріального обов`язку щодо гарантування права на її життя не перебувають у причинно-наслідковому зв`язку.
17. З огляду на викладене відсутні підстави для відповідальності Держави України за неналежне виконання позитивного матеріального обов`язку щодо гарантування права на життя та здоров`я позивачки.
18. Щодо спричинення моральної шкоди внаслідок руйнування житла, то позивачка не довела суду належними та допустимими доказами саме руйнування її житла, вини держави в цьому та, як наслідок, відшкодування державою цієї моральної шкоди, не зазначила факти (обставини), за яких можна було б стверджувати про порушення державою конкретних обов`язків (негативного, позитивного матеріального, позитивного процесуального) з гарантування її права.
19. Щодо посилання позивачки на те, що Держава Україна не виконала належним чином свій позитивний процесуальний обов`язок щодо забезпечення об`єктивного та ефективного розслідування факту ушкодження її здоров`я, то нею лише зазначено про відсутність ефективного незалежного розслідування кримінального провадження за фактом отримання нею поранення (ушкодження здоров`я) від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння, однак не мотивовано, чому вона вважає тривалість досудового розслідування надмірною, не зазначено, які процесуальні дії не вживаються чи які заходи не проведено органом досудового розслідування, що впливає на тривалість та можливість завершення досудового розслідування. За таких обставин доводи позивачки в цій частині є безпідставними.
20. Також суди зазначали, що внаслідок збройної агресії РФ Україна вирішила створити спеціальний механізм для визначення всіх збитків, які завдала держава-агресор. Такий обов`язок Україна підтвердила в постанові Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року № 326 "Про затвердження Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації" (далі - Постанова № 326).
21. Визначення шкоди та обсягу соціальних виплат, які забезпечуються відповідно до законодавства, у грошовій формі здійснюється згідно з методикою, затвердженою наказом Мінсоцполітики, за погодженням з Мінреінтеграції. Відповідальним за визначення шкоди та збитків за наведеним напрямом є Мінсоцполітики (абзаци 8 і 9 підпункту 1 пункту 2 Постанови № 326).
22. З огляду на вказане суди дійшли висновку, що позивачкою заявлені вимоги до неналежного відповідача, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
23. У березні 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Стасюка В. О., на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року.
24. Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2024 рокувідкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
25. Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
26. У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
27. Підставою касаційного оскарження заявниця зазначає неправильне застосування норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
28. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували її доводи про те, що держава Україна не вжила зусиль, щоб здійснити заходи для збереження життя та здоров`я людей, які мешкали в м. Щастя
в 2014-2015 роках, в тому числі не здійснила їх евакуацію в безпечне місце, не надала допомогу для переїзду з небезпечного регіону, не забезпечила їх житлом в безпечних регіонах країни, не облаштувала сховища від обстрілів і не сповістила населення про їх місцезнаходження, а тому держава не виконала свого позитивного зобов`язання за статтею 2 Конвенції щодо захисту її життя.
29. Місто Щастя Новоайдарського району Луганської області станом на лютий 2015 року повністю контролювалось державою України. В місті працювали правоохоронні органи, підрозділи МЧС, органи місцевого самоврядування. Держава Україна та її виконавчі та законодавчі органи контролювали вказану територію та могли і повинні були вжити заходів безпеки для гарантування прав позивачки, але цього не зробили, обмежились лише констатацією фактів, не розробили та не реалізували дієвий план евакуації цивільного населення в безпечне місце, не здійснили заходів щодо утворення територій безпеки на лінії зіткнення, зелених коридорів для виїзду населення з прифронтових населених пунктів.
30. Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на доводи позивачки та не оцінили дії держави як особи, що несе відповідальність за здійснення позитивного обов`язку з попередження небезпеки під час військових та подібних дій та збереження життя людей та яка повинна була довести, що вона прийняла усіх можливих заходів для попередження людей про небезпеку, евакуацію з небезпечних місць, забезпечила їх проживання в місцях переселення.
31. Зобов`язання судами саме позивачки доводити вину Держави порушують принципи захисту прав людини, застосовні Конвенцією, за змістом яких саме держава повинна довести той факт, що вона здійснила усі дії для збереження життя мирних жителів та попередження їх про небезпеку, і не порушений позитивний обов`язок, передбачений статтею 2 Конвенції. Водночас тягар доказування стосовно таких обставин переноситься на державу.
32. Крім того, за вісім років розслідування кримінальне провадження не зрушилось з місця, державою не доведено, що слідчими органами здійснені розумні заходи для забезпечення ефективного розслідування отримання позивачкою ушкодження здоров`я. Однак цим обставинам суд апеляційної інстанції належної оцінки не надав і визнав твердження позивачки безпідставними.
33. Таким чином, незастосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин положень статей 3, 8, 27 Конституції України, статті 2 Конвенції, статей 23, 1167, 1168, 1173 ЦК України, які підлягали застосуванню, та неврахування практики ЄСПЛ, як джерела права, свідчить про неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до необґрунтованої відмови у задоволенні позовних вимог.
34. Державою Україна не було виконано позитивний матеріальний обов`язок, який полягає у встановлені законодавчих положень, які би захищали життя людини, у вжитті обґрунтованих заходів для запобігання неправомірному позбавленню життя, а також у прийнятті відповідних нормативно-правових актів, які визначають правовий механізм відшкодування шкоди, заподіяною терористичним актом.
35. Не виконано державою Україна і позитивний процесуальний обов`язок, який полягає у забезпеченні державою ефективного та об`єктивного розслідування фактів посягання на людське життя, та вжиття заходів на встановлення та покарання винних у загибелі людини.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
36. У квітні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив представника Кабінету Міністрів України на касаційну скаргу, в якому останній просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на те, що рішення судів ухвалені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи скарги висновків судів не спростовують.
37. У липні 2024 року представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат
Стасюк В. О. подав до суду клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке мотивовано тим, що передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики з урахуванням кількості аналогічних справ, які перебувають на розгляді у судах першої, апеляційної та касаційної інстанції.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
38. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до фабули з Витягу з ЄРДР № 42017000000001230, 13 лютого 2015 року у період часу з 11-10 год. до 11-20 год. невідомими особами зі сторони с. Весела Гора (перебуває під контролем ЛНР) було здійснено артилерійський обстріл території м. Щастя. У результаті обстрілу в тому числі отримала тілесні ушкодження ОСОБА_1 .
39. Відповідно до довідки Новоайдарського ВП ГУНП в Луганській області
від 17 травня 2018 року, 23 квітня 2017 року в ВП №1 Новоайдарського ВП ГУНП в Луганській області було зареєстровано повідомлення про крадіжку майна за адресою АДРЕСА_1 . Дане звернення було зареєстровано ЖЄО
№ 1971 від 23 квітня 2017 року, матеріали були внесені до ЄРЛР
№ 12017130500000234 від 23 квітня 2017 року за частиною першою статті 185 КК України. Також, при огляді житла було встановлено, що з 2014 року в даному житловому приміщенні ніхто не мешкав, домоволодіння не придатне для житла, відсутнє газопостачання, опалення, розкрадені всі електроприлади.
40. Відповідно до акту обстеження житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, власником якого є ОСОБА_1, пошкодженого під час проведення антитерористичної операції, 31 липня 2018 року комісія в складі: голови робочої комісії - заступника міського голови ОСОБА_2, членів комісії - ОСОБА_3 начальника відділу архітектури, землевпорядкування та ЖКГ виконавчого комітету Щастинської міської ради; ОСОБА_4 спеціаліста І категорії з питань ЖКГ виконавчого комітету Щастинської міської ради:
ОСОБА_5 директора КП "Жилбудсервіс"; ОСОБА_6 директора КП "ЩТЕК", встановила, що у 2014 році під час ведення бойових дій зруйнована система опалення житлового будинку заявниці. Висновки комісії: на момент обстеження житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 придатний до експлуатації. Дане пошкоджене житло відноситься до четвертої категорії.
41. Рішенням міжвідомчої комісії з питань установлення фактів отримання особами поранень чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції, від 26 квітня 2019 року № 5/ІІІ/5 установлено факт отримання ОСОБА_1 поранення (ушкодження здоров`я) від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння 13 лютого 2015 року на території проведення антитерористичної операції.
42. Згідно з довідкою до акту огляду МСЕК серії 12АВ №1055890 ОСОБА_1 встановлено довічно ІІ групу інвалідності з 24 липня 2019 року, причина інвалідності: поранення (ушкодження здоров`я) від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння 13 лютого 2015 року на території проведення антитерористичної операції.
43. В подальшому позивачка тривалий строк стаціонарно лікувалася, що підтверджується виписками із медичної карти стаціонарного хворої.
44. Відповідно до висновку експерта № 18/21 від 04 лютого 2021 року за результатами проведення психологічної експертизи ТОВ "Центр судових експертиз "Альтернатива", отримання тілесних ушкоджень потерпілою ОСОБА_1 за обставин обстрілу м. Щастя Луганської області під час проведення антитерористичної операції (військових дій) призвело до порушення вітальних (життєво значущих) сфер її життєдіяльності на біологічному (фізичний стан, стан здоров`я), психологічному (виражена емоційна депривація) та соціальному (невизначеність у часі життєвих перспектив) рівнях функціонування, наповнив їх інтенсивно діючими стресогенними факторами, внаслідок чого соціально-психологічний контекст життя потерпілої ОСОБА_1 набув для неї психотравмуючого характеру: зумовивши безпосередні інтенсивні, а у подальшому постійні больові та виражено дискомфортні відчуття (фізичні страждання); спрямувавши розвиток життєвих полій потерпілої у соціально та психологічно руйнівному для неї напрямку; призвівши до стресогенних змін у її емоційному стані та індивідуально-психологічних проявах; суттєво обмеживши продуктивність життєвого часу потерпілої ОСОБА_1, перешкоджаючи її активному соціальному функціонуванню як особистості, блокуючи установку на виживання; викликавши та підтримуючи у потерпілої ОСОБА_1 високо диференційовані (психологічно складні) інтенсивні переживання морально-етичного змісту та психологічно руйнівного (такого, що спричиняє страждання) характеру, уражаючи цим особистість потерпілої ОСОБА_1 (тобто завдаючи їй моральної шкоди). Орієнтирований розмір грошової компенсації за завдані ОСОБА_1 страждання (заподіяну моральну шкоду) може становити 1152 МЗП.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
45. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
46. Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
47. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
48. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
49. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
50. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
51. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
52. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
53. Зазначеним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають.
Щодо права позивачки на відшкодування державою моральної шкоди, заподіяної каліцтвом внаслідок терористичного акта, на підставі статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом"
54. Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
55. Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
56. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України). Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (пункт 1 частини другої статті 23 ЦК України). Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України). Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23 ЦК України).
57. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).
58. Держава не несе майнову відповідальність перед потерпілими за всі злочини, які залишилися нерозкритими. Положення статті 1177 ЦК України передбачають відшкодування шкоди, завданої лише фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення. Згідно з частиною першою статті 1207 цього Кодексу у редакції, чинній до 03 липня 2020 року, шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 ЦК України, державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною (пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18)).
59. Відповідно до частини другої статті 1177 ЦК України шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.
60. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), проаналізувавши приписи статті 1177 ЦК України у редакції, чинній до 09 червня 2013 року, та статті 1207 цього Кодексу, у справах за заявами № 54904/08 і № 3958/13, поданими потерпілими, яким держава не компенсувала шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення, зазначив, що отримання відшкодування на підставі зазначених приписів можливе лише за дотримання умов, які у них передбачені, та за наявності окремого закону, якого немає, і в якому мав би бути визначений порядок присудження та виплати відповідного відшкодування.
ЄСПЛ зазначив, що право на відшкодування державою потерпілим внаслідок кримінального правопорушення в Україні ніколи не було безумовним
Оскільки заявники не мали чітко встановленого в законі права вимоги для цілей, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, вони не могли стверджувати, що мали легітимне очікування на отримання будь-яких конкретних сум від держави.
З огляду на це ЄСПЛ визнав скарги заявників на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції несумісними з положеннями Конвенції ratione materiae (ухвали ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі "Петльований проти України" (Petlyovanyy v. Ukraine), заява № 54904/08 і від 16 грудня 2014 року у справі "Золотюк проти України" (Zolotyuk v. Ukraine), заява № 3958/13).
61. Частина перша статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачає спеціальне правило, згідно з яким відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.
62. Крім того, у порядку, визначеному законом, провадиться відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом організації, підприємству або установі (частина друга статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом").
63. З огляду на зміст вказаних приписів Закону України "Про боротьбу з тероризмом" реалізація права на отримання зазначеного відшкодування поставлена у залежність від існування компенсаційного механізму, що має бути встановлений в окремому законі.
64. Закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної терористичним актом, відсутній як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи судами.
65. Більше того, у законодавстві України відсутня не лише процедура виплати означеного відшкодування (див. для порівняння mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2014 року у справі "Будченко проти України" (Budchenko v. Ukraine), заява № 38677/06, § 42), але й чіткі умови, необхідні для заявлення майнової вимоги до держави про надання такого відшкодування (див. mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі "Петльований проти України").
66. За усталеною практикою ЄСПЛ поняття "майно" у частині першій статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права й інтереси, що становлять активи, теж можуть розглядатися як "майнові права", а отже, як "майно" (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 05 січня 2000 року у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява № 33202, § 100).
67. Так, за певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб "очікування" було "легітимним", воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому, як судове рішення, пов`язаному із майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі "Копецький проти Словаччини" (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50). Проте стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не гарантує право на набуття майна (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Копецький проти Словаччини", § 35).
68. Особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має "легітимне очікування" успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві. Останнє повинно давати змогу чітко визначити конкретний майновий інтерес особи, який має бути передбаченим у відповідних нормативних приписах або підтвердженим в іншому правовому акті, зокрема у судовому рішенні (див. для порівняння mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 02 липня
2002 року у справі "Гайдук та інші проти України" (Gayduk and Others v. Ukraine), заява № 45526/99 та інші). Очікування не буде легітимним, коли є спір щодо правильності тлумачення та застосування національного законодавства, і доводи заявника відхиляє національний суд (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Копецький проти Словаччини" (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 50).
69. Отже, передбачене у статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" право на відшкодування державою відповідно до закону шкоди, завданої терористичним актом, не породжує без спеціального закону легітимного очікування на отримання від держави Україна відшкодування за моральну шкоду, завдану позивачці внаслідок каліцтва під час терористичного акту в період проведення АТО незалежно від того, на якій території - підконтрольній чи непідконтрольній Україні - мав місце вказаний акт.
70. У законодавстві України немає такої юридичної основи, що дає змогу визначити конкретний майновий інтерес позивачки щодо права вимоги на підставі Закону України "Про боротьбу з тероризмом" до держави про відшкодування нею моральної шкоди, завданої у зв`язку із каліцтвом у період проведення АТО.
71. Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (провадження № 14-17цс19), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/378/19 (провадження № 12-23гс20), від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17 (провадження № 14-167цс20).
72. Ураховуючи наведене, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 на підставі статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом".