ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 753/8957/21
провадження № 51-1431км24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6, на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 16 травня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021100020000985, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Арбузинка Арбузинського району Миколаївської області та жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Дарницького районного суду м. Києва від 16 травня 2023 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК, та засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК з урахуванням підпункту "б" п. 1 ч. 1 ст. 72 цього Кодексу за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом повного складання покарань, призначених за цим вироком та вироком Дарницького районного суду м. Києва від 18 серпня 2022 року (у виді обмеження волі на строк 2 роки), яке було призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.
Зараховано у строк покарання ОСОБА_7 повністю відбуте покарання за вироком Дарницького районного суду м. Києва від 18 серпня 2022 року та строк тримання під вартою у цьому кримінальному провадженні з 29 березня до 23 липня 2021 року включноз розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Вирішено питання, які стосуються: запобіжного заходу; речових доказів; процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Як убачається з вироку суду, ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за те, що він 29 березня 2021 року у період з 01:15 до 01:45, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2, діючи умисно, з корисливих мотивів, повторно за допомогою невстановленого предмету через багажне відділення проник до салону автомобіля "Skoda Felicia" (реєстраційний номер НОМЕР_1 ) та викрав належне ОСОБА_8 майно, завдавши потерпілому майнової шкоди на суму 1 451 грн.
Крім того, цього ж дня у період з 01:50 до 02:10 ОСОБА_7, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_3, діючи умисно, з корисливих мотивів, повторно за допомогою невстановленого предмету через багажне відділення проник до салону автомобіля ВАЗ 2104 (реєстраційний номер НОМЕР_2 ) та викрав належне ОСОБА_9 майно, завдавши потерпілому майнової шкоди на суму 895 грн.
Київський апеляційний суд ухвалою від 12 грудня 2023 року змінив вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_7 та кваліфікував дії останнього (викрадення майна у ОСОБА_8 ) за ч. 3 ст. 185 КК і призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років і перекваліфікував його дії (викрадення майна у ОСОБА_9 ) з ч. 3 ст. 185 КК на ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 185 цього Кодексу та призначив ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_7 призначив остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Відповідно до ч. 4 ст. 70, ст. 72 цього Кодексу за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом повного складання покарань, з урахуванням вироку Дарницького районного суду м. Києва від 18 серпня 2022 року, призначив ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.
У решті вирок місцевого суду залишено без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Захисник ОСОБА_6, посилаючись на неповноту судового розгляду, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати постановлені щодо ОСОБА_7 судові рішення та закрити кримінальне провадження щодо нього.
Суть доводів захисника зводиться до посилань про недолучення до матеріалів справи процесуальних рішень і про недотримання апеляційним судом вимог статей 404, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) під час перегляду кримінального провадження в апеляційному порядку.
Зокрема захисник указує, що докази, покладені в основу винуватості підзахисного, є недопустимими, адже в матеріалах кримінального провадження немає постанови про призначення групи слідчих або доручення керівника органу досудового розслідування.
Також зазначає про здійснення процесуального керівництва у цій справі неналежним суб`єктом через відсутність у матеріалах кримінального провадження постанови про призначення групи прокурорів або прокурора.
Крім того, стверджує, що це кримінальне провадження не містить доказів відкриття матеріалів у порядку, передбаченому ст. 290 КПК, як ОСОБА_7, так і захиснику.
На переконання захисника, апеляційний суд не розглянув його доводів в апеляційній скарзі, належним чином не перевірив їх, мотивованих і обґрунтованих відповідей на їх спростування в рішенні не навів, унаслідок чого постановив ухвалу з порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6, навівши відповідні пояснення, підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 висловила заперечення проти задоволення касаційної скарги захисника.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційній скарзі, Суд дійшов висновку,що ця скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Частиною 1 ст. 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як передбачено ст. 419 КПК, в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу. У разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких її визнано необґрунтованою.
Суд апеляційної інстанції практично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що згідно зі статтями 2, 7, 370, 404, 419 КПК під час перегляду вироку місцевого суду апеляційний суд, дотримуючись засад кримінального провадження, зобов`язаний ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, з`ясувати, чи повно, всебічно та об`єктивно здійснено судове провадження, чи було у передбаченому вказаним Кодексом порядку здобуто докази обвинувачення, чи оцінено їх місцевим судом із додержанням правил ст. 94 цього Кодексу і відповідно до тих доказів, чи правильно було застосовано закон України про кримінальну відповідальність. Тобто в цьому рішенні необхідно проаналізувати аргументи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на кожен із них вичерпну відповідь (див., наприклад, постанови Верховного Суду від 17 липня 2018 року у справі № 125/2485/15-к, від 02 липня 2019 року у справі № 515/331/17, від 30 вересня 2020 року у справі № 523/16917/15-к та інші).
Однак суд апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_7 наведених вище вимог закону не дотримався.
Не погоджуючись з вироком суду, захисник ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону просив скасувати вирок суду та постановити виправдувальний вирок, яким визнати ОСОБА_7 невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК.
Зокрема, захист вказував про недопустимість доказів покладених в основу винуватості ОСОБА_7 як таких що зібрані неуповноваженою на те особою, а саме слідчим та під процесуальним керівництвом прокурора (прокурорів), які не мали на те законних повноважень через відсутність у матеріалах справи постанов про призначення групи слідчих або доручення керівника органу досудового розслідування та про призначення групи прокурорів або прокурора. У цій частині захист посилався на рішення об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року у справі № 724/86/20 та від 22 лютого 2021 року у справі № 754/7061/15 та рішення Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 522/11807/18. Крім того, акцентував на тому, що сторона обвинувачення не надала та не відкрила матеріалів кримінального провадження в порядку, передбаченому ст. 290 КПК, що підтверджується відсутністю будь-яких письмових підтверджень у матеріалах справи.
За наслідками апеляційного розгляду суд визнав апеляційну скаргу захисника необґрунтованою й відмовив у її задоволенні.
Апеляційний суд, хоча і виклав детально доводи захисника, наведені в апеляційній скарзі, однак, залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, не перевірив їх, вичерпних та конкретних відповідей на них не дав, не провів ретельного аналізу й оцінки обставин, на які посилалася сторона захисту.
На обґрунтування свого висновку, суд апеляційної інстанції визнав неспроможними доводи апеляційної скарги захисника щодо недопустимості окремих доказів, зібраних із грубим порушенням норм, і зазначив, що під час перевірки матеріалів кримінального провадження не було встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б стали підставою для скасування рішення. Суд зазначив, що письмові докази, зокрема протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення, протоколи огляду місця події, протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, протокол затримання особи, висновки експертів тощо, відповідають вимогам щодо їх отримання, проведення та оформлення, повністю узгоджуються з іншими доказами та не викликають сумнівів у суду. Крім того, суд акцентував на тому, що під час дослідження доказів у суді першої інстанції ОСОБА_7 та його захисник не висловили жодних зауважень щодо неналежності або недопустимості цих доказів і заявили, що не заперечують проти їх долучення до матеріалів провадження.
Однак Верховний Суд не може погодитися з такими висновками апеляційного суду з огляду на таке.
Касаційний кримінальний суд Верховного Суду неодноразово зазначав, і вкотре в постанові від 13 червня 2024 року у справі № 754/478/21 (провадження № 51-7811км23), що критеріями допустимості доказів є належні суб`єкт, джерело, процесуальна форма, фіксація та належна процедура та вид способу формування доказової основи, що за відповідними процесуальними приводами суд перевіряє додержання передбаченого кримінальним процесуальним законом порядку їх отримання. Водночас в аспекті належного суб`єкта доказування необхідно розглядати наявність повноважень у слідчих і прокурорів, котрі здійснювали досудове розслідування та процесуальне керівництво.
Відповідно до положень статей 86, 87 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний під час прийняття процесуальних рішень, на нього не може послатися суд під час ухвалення обвинувального судового рішення. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, у тому числі внаслідок порушення права особи на захист і шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.
За змістом статей 37, 39 КПК прокурори й слідчі у кримінальному провадженні визначаються керівником органу прокуратури та органу досудового розслідування відповідно.
Згідно з висновком, викладеним у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року (справа № 724/86/20), за приписами статей 39, 110, ч. 1 ст. 214 КПК рішення про призначення (визначення) групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, визначення старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, обов`язково приймається у формі, що повинна відповідати визначеним кримінальним процесуальним законом вимогам до процесуального рішення у формі постанови. Відсутність такого процесуального рішення в матеріалах кримінального провадження обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані не уповноваженою на те особою.
Подібний правовий висновок об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду викладений у постанові від 22 лютого 2021 року у справі № 754/7061/15 (провадження № 51-4584кмо18) в аспекті вирішення питання допустимості доказів у разі відсутності постанови про призначення прокурора, який здійснюватиме повноваження прокурора в конкретному кримінальному провадженні.
З наведених вище висновків касаційного суду вбачається, що відсутність в матеріалах досудового розслідування постанови про призначення прокурора або групи прокурорів, які здійснюють повноваження прокурора у кримінальному провадженні, а також постанови про призначення (визначення) групи слідчих обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування.
Верховний Суд зауважує, що захисник у поданій апеляційній скарзі вказував про недопустимість покладених в основу винуватості ОСОБА_7 доказів, зокрема через відсутність у матеріалах справи постанов про призначення групи слідчих або доручення керівника органу досудового розслідування та про призначення групи прокурорів або прокурора.
Колегія суддів звертає увагу, що для прийняття законного й обґрунтованого рішення суд має отримувати максимально повну інформацію щодо обставин, які належать до предмета доказування, надаючи сторонам у змагальній процедурі достатні можливості перевірити й заперечити інформацію, відображену в певних процесуальних джерелах доказів.
Аспекти допустимості доказів у цьому кримінальному провадженні, в контексті їх отримання повноважними слідчими та прокурорами з урахуванням належних процесуальних документів, якими ці повноваження визначаються, мали бути проаналізовані апеляційним судом. Однак під час здійснення апеляційного перегляду у цій справі цього виконано не було.
З урахуванням викладеного ухвалу суду апеляційної інстанції не можна визнати законною, обґрунтованою і вмотивованою, її зміст не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, а процедуру апеляційного перегляду було здійснено формально, унаслідок чого має бути скасовано вказане рішення та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Беручи до уваги особливості касаційного розгляду, визначені в ст. 433 КПК, за якими суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, Верховний Суд позбавлений можливості самостійно усунути вказані порушення. Тому наведені обставини має перевірити саме суд апеляційної інстанції, який, як зазначалось, є судом факту.
Отже, ухвала Київського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року щодо ОСОБА_7 підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, а касаційна скарга захисника - частковому задоволенню.
Під час нового розгляду в суді апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене в цій постанові, належним чином перевірити аргументи захисника, провести судовий розгляд із дотриманням вимог КПК та ухвалити судове рішення, що відповідає вимогам ст. 370 КПК.
Керуючись статтями433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд