ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 936/901/22
провадження № 51-3786км24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
у режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_6,
засудженого ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги представника потерпілої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 та прокурора ОСОБА_10, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції,
на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 29 квітня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022070000000072, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродження та мешканця АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Воловецького районного суду Закарпатської області від 04 грудня
2023 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Вирішено питання, які стосуються: початку строку відбування покарання; арешту майна; відшкодування процесуальних витрат; речових доказів.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, унаслідок чого спричинено смерть потерпілого ОСОБА_11 .
Так, ОСОБА_7, 25 березня 2022 року приблизно о 15:00, керуючи технічно справним транспортним засобом марки "Man" моделі "LE 18.220" (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), рухаючись по головній автодорозі "Т 07-18" сполученням "Нижні Ворота - Воловець - Міжгір`я", зі сторони смт Воловець у напрямку смт Міжгір`я, наблизившись до її перехрестя з другорядною дорогою, яка веде в напрямку
с. Скотарське, що в населеному пункті с. Гукливе Мукачівського району Закарпатської області, зліва по напрямку його руху, на 14 км + 500 м головної дороги, маючи намір виконати маневр повороту ліворуч через зустрічну смугу руху на другорядну дорогу, діючи всупереч вимог п. 1.3., п. 1.5., п. 1.10. з посиланням на термін "перевага", пп. б) п. 2.3., п. 10.1., п. 10.5. а також пп.16.13, 16.14 "Правил дорожнього руху" (далі - ПДР), будучи самовпевненим, нехтуючи особистою безпекою та безпекою інших учасників дорожнього руху, проявив неуважність до дорожньої обстановки, що склалася та її зміни, не забезпечив безпеку дорожнього руху, перед зміною напрямку свого руху - початком виконання маневру повороту ліворуч, не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не надав перевагу в русі зустрічному транспортному засобу, виїхав на зустрічну смугу руху та допустив зіткнення з мотоциклом марки "SHIVERAY" моделі "XY250CY" під керуванням ОСОБА_11, який, маючи перевагу у русі, їхав по своїй смузі руху головної дороги, у зустрічному для водія ОСОБА_7 напрямку, та з моменту виникнення йому небезпеки для руху був позбавлений у цій дорожній ситуації технічної можливості зупинити керований ним мотоцикл і уникнути зіткнення шляхом застосування своєчасного екстреного гальмування.
Невиконання водієм ОСОБА_7 вимог пунктів 10.1., 16.14 ПДР перебуває
у прямому причинному зв`язку з наслідками, що настали, зокрема спричинення
ОСОБА_11 тяжких тілесних ушкоджень, внаслідок чого настала його смерть.
Закарпатський апеляційний суд ухвалою від 29 квітня 2024 року вирок районного суду щодо ОСОБА_7 змінив у частині призначеного покарання.
Постановив призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі ст. 75 КК звільнив ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік з покладенням обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК.
У решті вирок залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, просить скасувати ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 29 квітня 2024 року щодо ОСОБА_7 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Свої доводи обґрунтовує тим, що суд у рішенні не навів переконливих мотивів для призначення покарання засудженому без позбавлення права керувати транспортними засобами, а також не вказав обґрунтованих доводів щодо застосування положень
ст. 75 КК, з урахуванням принципу справедливості покарання й відповідності його меті - виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів.
Прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції належним чином не врахував обставин вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення та ступеня його тяжкості, який є тяжким злочином. Зокрема, на його думку, суд поверхнево оцінив факт порушення засудженим низки пунктів ПДР, що призвело до тяжких наслідків - смерті потерпілого. Також наголошує на залишенні поза увагою неодноразового притягнення ОСОБА_7 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху, що свідчить про його підвищену суспільну небезпеку як учасника дорожнього руху, внаслідок дій якого сталася дорожньо-транспортна подія (далі - ДТП).
Як відзначає прокурор, колегія суддів не врахувала і позицію потерпілої, викладену у заяві від 11 листопада 2022 року, про те, що вона не примирилася з ОСОБА_7, останній не висловив співчуття і не розкаявся у вчиненому, не відшкодував моральну та матеріальну шкоду.
У касаційній скарзі представник потерпілої просить скасувати ухвалу апеляційного суду з підстав, передбачених пунктами 1-3 ч. 1 ст. 438 КПК і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Указує, що цей суд, ухвалюючи рішення про можливість призначення ОСОБА_7 покарання із застосуванням приписів ст. 75 КК без позбавлення права керувати транспортними засобами, не врахував ставлення засудженого до вчиненого та його поведінку після вчиненого, який до апеляційного розгляду не визнавав своєї винуватості.
Не погоджується з висновком апеляційного суду про те, що позбавлення
ОСОБА_7 права керувати транспортними засобами поставить його сім`ю у важкі життєві та матеріальні умови, оскільки вказане не підтверджується жодними документами. У зв`язку з цим вказує й на те, що апеляційний суд залишив поза увагою наслідки порушення засудженим ПДР - смерть ОСОБА_11, що поставило у значно тяжчі життєві та матеріальні умови дружину загиблого та трьох його малолітніх дітей, яких потерпіла ОСОБА_12 самостійно утримує.
Наводить доводи про відсутність щирого каяття з боку ОСОБА_7 та зауважує, що під час судового розгляду засуджений не визнавав своєї винуватості, вважав винуватцем ДТП загиблого ОСОБА_11, про що неодноразово наголошував у суді, та просив закрити кримінальне провадження щодо нього. Протягом всього судового провадження потерпіла ОСОБА_8 постійно заявляла суду, що ОСОБА_7 не примирився з нею, шкоду в повному обсязі не відшкодував, просила суд призначити йому покарання у виді позбавлення волі з реальним його відбуванням. Хоча після ДТП засуджений надав потерпілій ОСОБА_8 13 000 грн на поховання загиблого чоловіка, що є неспівмірним заподіяній шкоді, однак після цього припинив спілкування з нею та не вибачився.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5, навівши відповідні пояснення, підтримав касаційні скарги прокурора та представника потерпілої в повному обсязі.
Захисник ОСОБА_6 та засуджений ОСОБА_7 висловили заперечення щодо задоволення касаційних скарг.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційні скарги необхідно задовольнити частково.
Як передбачено ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.
У касаційних скаргах прокурор та представник потерпілої не оспорюють винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та правильності кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК, однак не погоджуються з рішенням апеляційного суду щодо звільнення засудженого від відбування покарання на підставі приписів ст. 75 КК, а також вважають, що цей суд безпідставно не застосував до нього додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Так, за правилами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим
і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Розглянувши доводи, викладені у касаційних скаргах прокурора та представника потерпілої, які не погоджуються з рішенням суду апеляційної інстанції, Суд зазначає таке.
Щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме приписів ст. 75 КК, і невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок м`якості
Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених статтями 50, 65 КК, суд призначає покарання враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Як убачається з вироку, призначаючи ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції врахував характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, дані про особу винуватого та його поведінку після вчинення кримінального правопорушення: раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, на психіатричному та наркологічному обліках не перебуває, є особою з інвалідністю 3 групи, з потерпілою не примирився, вину не визнав, не розкаявся, частково відшкодував завдану шкоду. Суд узяв до уваги й відсутність обставин, що обтяжують та пом`якшують покарання, а також позицію сторони обвинувачення та потерпілої, які вважали за необхідне призначення засудженому лише реальної міри покарання. Також враховано досудову доповідь органу пробації. Зважаючи на вказане вище, місцевий суд дійшов висновку про те, що необхідним і достатнім для виправлення засудженого є покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням його права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Крім того, аналізуючи особу винуватого, який неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за порушення ПДР (т. 1, а. с. 133-137), чергове порушення ним цих правил призвело до тяжких наслідків у вигляді смерті потерпілого, що свідчить про небезпечність засудженого, як водія під час керування транспортним засобом, районний суд призначив ОСОБА_7 додаткове покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 286 КК, у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Не погоджуючись із вироком місцевого суду, захисник засудженого ОСОБА_7
- адвокат ОСОБА_6, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просив скасувати вирок місцевого суду та закрити кримінальне провадження у зв`язку з недоведеністю винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
В суді апеляційної інстанції захисник ОСОБА_6, за погодженням з
ОСОБА_7, змінив вимоги апеляційної скарги та просив призначити засудженому покарання без позбавлення права керувати транспортними засобами та звільнити його на підставі положень ст. 75 КК від відбування основного покарання з випробуванням з встановлення іспитового строку на 1 рік.
Закарпатський апеляційний суд ухвалою від 29 квітня 2024 року вирок районного суду щодо ОСОБА_7 змінив, постановив призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі ст. 75 КК звільнив ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік з покладенням обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК. У решті вирок залишив без змін.
Так, виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК, якщо суд, крім визначених у цій нормі випадків, при призначенні покарання у виді, серед інших, позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може ухвалити рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Отже, підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням
є обґрунтоване переконання суду, викладене в мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду ґрунтується на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення рішення, зокрема на відомостях про вчинений особою злочин, характер суспільно небезпечного діяння, його наслідки, зміст протиправної поведінки. Крім того, важливе значення для вирішення питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням мають відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватої особи в головних сферах життєдіяльності, її соціально-демографічні властивості, спосіб життя, соціальні зв`язки, посткримінальну поведінку, наскільки її ціннісні орієнтири збігаються із загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі, соціально-психологічну характеристику тощо.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок районного суду за апеляційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6, не дотримався вказаних вимог закону та дійшов передчасного висновку про наявність підстав для звільнення засудженого від відбування основного покарання з випробуванням.
Обґрунтовуючи рішення про застосування до ОСОБА_7 приписів ст. 75 КК, апеляційний суд послався на врахування конкретних обставин цього кримінального провадження, змісту і обсягу допущених засудженим порушень ПДР, відсутності в результаті події незворотних наслідків, наявності пом`якшуючих покарання обставин та ставлення засудженого до вчиненого, який визнав вину, розкаявся, частково відшкодував заподіяну потерпілій шкоду та не перебував у стані сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Верховний Суд не погоджується з такими висновками апеляційного суду і вважає, що вони не ґрунтуються на вимогах закону, з огляду на таке.
Указані дані, що характеризують особу винуватого, було враховано судом першої інстанції під час призначення засудженому ОСОБА_7 покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК.
Натомість сукупність обставин кримінального провадження, яка стала підставою для висновку районного суду про неможливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, про що обґрунтовано зазначають прокурор та представник потерпілої у касаційних скаргах.
Так, апеляційний суд не взяв до уваги того, що ОСОБА_7 під час всього судового провадження повністю не визнавав своєї винуватості, не розкаявся у вчиненому, не примирився з потерпілою, про що стверджується, зокрема в касаційних скаргах представника потерпілої та прокурора. Це вбачається і з матеріалів кримінального провадження (т. 1, а. с. 64; т. 2, а. с. 33).
У зв`язку з цим касаційний суд погоджується з доводами касаторів, які наполягають на тому, що засуджений щиро не розкаявся у вчиненому та не зробив для себе належних висновків.
Так, відповідно до правових позицій Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, які висловлені у, серед інших, постановах від 28 лютого 2024 року (справа № 183/2097/23, провадження № 51-5624км23), від 15 травня 2024 року (справа № 521/20842/15-к, провадження № 51-5128км23), за якими щирим каяттям є відверта негативна оцінка винною особою своєї протиправної поведінки, визнання вини і тих обставин, які їй ставляться в провину, а отже, характеризує її поведінку після вчинення злочину з позицій психологічної переорієнтації, коли вона справді засуджує свій вчинок та визнає його антисуспільний характер, про що мають свідчити відповідні об`єктивні дані. Саме по собі визнання своєї провини ще не означає, що особа стала на шлях виправлення і що її зізнання свідчить про рішучість стати на такий шлях, самоосуд свого вчинку. Щире каяття слід відрізняти від визнання провини з метою створити формальні підстави для пом`якшення кримінальної відповідальності.
Отже, щире каяття передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації, що, насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані кримінальним правопорушенням збитки, а не бути лише формальною вказівкою обвинуваченого на визнання свої вини.
У цій справі ОСОБА_7 під час апеляційного розгляду хоча і визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, однак бажання виправити ситуацію, яка склалася, та нести кримінальну відповідальність за вчинене не знайшло свого відображення в матеріалах кримінального провадження, оскільки з часу вчинення злочину, він не здійснив належних заходів щодо відшкодування шкоди потерпілій, завданої його протиправними діями, окрім надання одразу після того як сталася ДТП 13 000 грн на поховання загиблого.
Колегія суддів звертає увагу на те, що потерпілій не відшкодовано ні матеріальної, ні моральної шкоди, а кошти в сумі 13 000 грн, надані засудженим на поховання, є неспівмірними наслідкам, спричиненим з вини ОСОБА_7 .
З цього приводу Суд зауважує, що внаслідок порушення ОСОБА_7 ПДР
настала смерть ОСОБА_11, який був одружений та мав трьох неповнолітніх дітей (т. 1, а. с. 90-94), однак, як стверджує потерпіла, після того як ОСОБА_7 надав їй кошти на поховання чоловіка, він жодних активних дій щодо відшкодування шкоди не вчиняв.
Отже, колегія суддів виходить із того, що незаперечення засудженим об`єктивного розвитку подій автоматично не свідчить про щире каяття, оскільки останнє завжди пов`язане з відвертим осудом своєї поведінки як причини заподіяної шкоди, отже і відповідним суб`єктивним ставленням до вчиненого порушення спеціальних правил безпеки дорожнього руху, до заподіяних наслідків, зокрема, в частині здійснення справедливої сатисфакції завданої шкоди, яке суд встановлює в аспекті зовнішнього виявлення винуватим свого співчуття і вибачення, висловлених не тільки в формі, що є переконливим свідченням про наявність таких, а і за умови, що вони відповідають реальному ставленню винуватого до заподіяних наслідків.
За таких обставин Верховний Суд доходить висновку, що щире каяття засудженого ОСОБА_7 має формальний характер, не підтверджується об`єктивними обставинами та має на меті намагання уникнути справедливого покарання за вчинений злочин.
До того ж, як було встановлено вище, суд апеляційної інстанції безпідставно послався на те, що ОСОБА_7 відшкодував заподіяну шкоду.
За приписами статей 50, 65 та 75 КК питання призначення покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням можливості досягти мети покарання як такої, що включає не тільки кару, а і виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
Натомість в аспекті дотримання приписів статей 50, 65 ККоскаржене рішення не містить переконливого обґрунтування того, яким чином звільнення від відбування покарання з випробуванням за ст. 75 ККзабезпечує досягнення мети загальної превенції злочинів, передбачених ч. 2 ст. 286 КК.
Апеляційний суд не звернув належної уваги на те, що ОСОБА_7 заподіяв незворотні наслідки у виді смерті потерпілого, а навпаки, ухвалюючи рішення про звільнення від відбування призначеного покарання, вказав про відсутність у цьому кримінальному провадженні незворотних наслідків, що є неприпустимим.
Отже, аналізуючи правомірність звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції формально послався на дотримання загальних засад призначення покарання, застосовуючи до ОСОБА_7 приписи ст. 75 КК.
Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами, викладеними в касаційних скаргах прокурора і представника потерпілої, щодо неналежної вмотивованості рішення апеляційного суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням. Звільнення ОСОБА_7 від реального відбування покарання за встановлених обставин є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та не зможе забезпечити реалізацію цілей покарання, зокрема мети попередження вчинення кримінальних правопорушень із боку як засудженого, так і інших осіб.