ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 130/208/23
провадження № 51-2558км24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженої ОСОБА_7 на вирок Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 03 жовтня 2023 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 09 лютого 2024 року у кримінальному провадженні щодо
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки с. Станіславчик Жмеринського р-ну Вінницької обл., жительки АДРЕСА_1 ), раніше не судимої,
засудженої за вчинення кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Жмеринського міськрайонного суду Вінницької обл. від 03 жовтня 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді громадських робіт на строк 200 годин.
Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.
Суд визнав ОСОБА_7 винуватою у заподіянні умисного легкого тілесного ушкодження, за обставин детально викладених у вироку.
Як установив суд, 02 січня 2023 року о 18 год 39 хв., перебуваючи на території комунального закладу "Жмеринський ліцей № 2" по вул. Центральній, 2 у м. Жмеринка Вінницької обл., на ґрунті раптово виниклого конфлікту вчинила сварку з малолітнім ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2, та реалізуючи свій умисел на спричинення шкоди його здоров`ю, схопила останнього рукою за шию, притиснувши до огорожі футбольного поля, чим заподіяла йому легке тілесне ушкодження.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 09 лютого 2024 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженої ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 03 жовтня 2023 рокубез змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. В обґрунтування своїх вимог захисник, аналізуючи докази у цьому провадженні вказує на відсутність у засудженої умислу на нанесення тілесних ушкоджень потерпілому. Стверджує, що в основу обвинувального вироку судом покладено висновок експерта № 01 від 09 січня 2023 року, який є неналежним доказом. Наполягає, що цей висновок свідчить лише про наявність у потерпілого тілесних ушкоджень та не може бути прямим доказом винуватості засудженої в їх заподіянні. Крім того захисник уважає, що призначене судом покарання не відповідає вимогам статей 50, 65 КК України через суворість, а саме при призначенні такого не враховані, як пом`якшуючі обставини те, що засуджена на цей час самостійно виховує доньку, оскільки чоловік перебуває в лавах ЗСУ, позитивно характеризується, вперше притягується до кримінальної відповідальності, а також обставини, що передували вчиненню цього кримінального проступку, і зокрема, поведінки потерпілого. Стверджує, що на вказані порушення апеляційний суд належної уваги не звернув та не усунув їх, всупереч ст. 404 КПК України належним чином не розглянув апеляційну скаргу захисника засудженої, не перевірив викладених у ній доводів та не дослідив обставин справи, а тому рішення цього суду не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги та просив зазначені судові рішення залишити без зміни.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, позицію прокурора та перевіривши доводи, викладені у касаційній скарзі, дослідивши матеріали кримінального провадження, Суд дійшов висновків, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК України є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Отже, виходячи з наведених положень процесуального закону суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку. Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд керується фактичними обставинами, установленими місцевим та апеляційним судами.
Натомість зазначені обставини перевірив суд апеляційної інстанції в межах доводів захисника в апеляційній скарзі. За результатами перевірки не було встановлено порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів.
Твердження захисника про відсутність у засудженої ОСОБА_7 умислу на заподіяння легких тілесних ушкоджень ОСОБА_8, колегія суддів вважає неприйнятними.
Так, Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що доказування суб`єктивної сторони досить часто ґрунтується не на одному чи кількох доказах, а на аналізі саме сукупності всіх доказів, які вказують на характер дій обвинуваченого, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння, обстановку, в якій діяла відповідна особа, знаряддя кримінального правопорушення, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного й потерпілого, що передувала події, їхні стосунки тощо, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно з цим стандартом доказування) такого елементу суб`єктивної сторони кримінального правопорушення, як умисел.
Перевіривши зазначені твердження захисника, колегія суддів вважає, що висновки місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, ухвалено відповідно до вимог ст. 370 КПК України, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду й оціненими згідно з положеннями ст. 94 КПК України.
Такі висновки місцевий суд обґрунтував показаннями, даними в судовому засіданні засудженою ОСОБА_7, яка не визнала винуватості та пояснила, що тілесних ушкоджень ОСОБА_8 не завдавала, а лише відштовхнула потерпілого від себе рукою, яка зісковзнула до його шиї. Вказувала, що потерпілого не душила рукою за шию.
Між тим, згідно з покладеними в основу вироку показаннями потерпілого ОСОБА_8, який у судовому засіданні пояснив, що 02 січня 2023 року з ОСОБА_9 та ОСОБА_10 грали у футбол на полі. Під час гри до них на поле двічі підходили діти, яких вони просили вийти, щоб у них не попав м`яч. Після чого ОСОБА_7 почала кричати, щоб ОСОБА_8 разом з іншими хлопцями вийшли з поля, хотіла відібрати у них м`яч, а потім забрала його речі. Він став її наздоганяти, взяв за руку, щоб повернути свої речі. На що ОСОБА_7 кинула речі та схопила його за шию правою рукою і притиснула до огорожі футбольного поля. Після вчинення ОСОБА_7 цих дій у нього на шиї з`явилися синці.
Показання потерпілого стосовно того, що тілесне ушкодження йому були завдані саме засудженою, суд уважає правдивими, оскільки такі знайшли своє підтвердження під час розгляду цього кримінального провадження та узгоджуються з іншими доказами, зміст яких докладно наведено у вироку.
Так, відповідно до показань свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у судовому засіданні, які є між собою аналогічними, 02 січня 2023 року приблизно о 19:00 вони втрьох грали в м`яч на стадіоні. Під час гри на поле прийшли маленькі діти із собакою, яких вони попросили вийти, щоб у них випадково не попав м`яч. Далі прийшла ОСОБА_7 та стала з ними сваритись, що її дітям не дають грати, почала забирати речі ОСОБА_8 . Останній побіг за нею щоб забрати свої речі, на що ОСОБА_7 розвернулась та правою рукою почала душити його за шию, притиснувши до огорожі футбольного поля.
Свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні пояснила, що 02 січня 2023 приблизно о 18 год 30 хв. бачила, як ОСОБА_7 зайшла на футбольне поле, де хотіла поговорити з хлопцями, які грали у футбол. Після того взяла речі, які були на краю поля в кутку та винесла їх за територію. Бачила, як один із хлопців побіг за нею.
Аналогічні показання в судовому засіданні дала і свідок ОСОБА_12, згідно яких 02 січня 2023 року приблизно о 18 год 30 хв. бачила як ОСОБА_7 на футбольному полі розмовляла з хлопцями, які грали у футбол і не хотіли дозволити маленьким дітям гратися на полі. Коли виходила з поля ОСОБА_7 забрала речі. До неї підбіг ОСОБА_8 та взяв її за руку, на що ОСОБА_7 відштовхнула його до огорожі футбольного поля (сітки).
Показання зазначених осіб на підтвердження винуватості засудженої у вчиненні інкримінованого їй діяння є логічними, послідовними та узгоджуються з іншими наявними у кримінальному провадженні доказами, а тому суд обґрунтовано визнав їх такими, що відповідають дійсності. Ставити ці показання під сумнів, підстав немає.
Крім цього, винуватість ОСОБА_7 підтверджується дослідженими у судовому засіданні іншими письмовими доказами, яким судом першої інстанції надано належну оцінку, зокрема:
- протоколом про прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 02 січня 2023 року (а. п. 41-43);
- протоколом огляду предмету від 09 січня 2023 року з відеозаписом на CD-R диску дослідженому в судовому засіданні. Згідно відеозапису вбачається, що 02 січня 2023 року о 18:39:05 на футбольному полі з`являється жінка, прямує до одного із підлітків та починає розмову. Об 18:39:35 год видно як жінка бере речі, які знаходяться поруч із входом на футбольне поле та йде до виходу. Один із підлітків побіг за нею та о 18:39:46 ця жінка правою рукою бере за шию підлітка, штовхає його у металеву огорожу цього поля та наносить один удар лівою рукою в область шиї останнього (а. п. 52-54);
- висновком експерта № 01 від 09 січня 2023 року, згідно якого у ОСОБА_8 виявлено три садна на шиї, які спричинені діями тупих предметів - 02 січня 2023 року, якими могли бути нігті пальців руки (правої), за механізмом дії - тертя. Описані ушкодження кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження (а. п. 46).
Зіставивши ці докази в їх взаємозв`язку, місцевий суд умотивовано визнав, що характер умисних дій засудженої та локалізація завданих нею тілесних ушкоджень потерпілому свідчать, що умислом ОСОБА_7 охоплювалося спричинення потерпілому тілесних ушкоджень.
Окрім того, судом не встановлено доказів, які б підтверджували отримання потерпілим тілесних ушкоджень при інших обставинах.
Наведені у вироку фактичні дані було отримано у порядку, визначеному кримінальним процесуальним Кодексом, а законність їхнього формування та процесуального закріплення не викликає сумніву. Тому вони згідно зі ст. 84 КПК України є доказами у кримінальному провадженні.
Переконливих аргументів на спростування вказаних висновків суду щодо оцінки доказів у касаційній скарзі захисника не міститься.
Щодо твердження захисника про недопустимість висновку експерта № 01 від 09 січня 2023 року, оскільки цей висновок свідчить лише про наявність у потерпілого тілесних ушкоджень та не може бути прямим доказом винуватості засудженої в їх заподіянні, колегія суддів вважає їх неспроможними та такими, що суперечать вимогам статей 101, 102 КПК України.
Апеляційний суд у межах, передбачених ст. 404 КПК України та у порядку, визначеному ст. 405 цього Кодексу, переглядаючи вирок місцевого суду, встановив, що висновок про доведеність винуватості ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 125 КК України підтверджується зібраними у встановленому порядку і дослідженими у судовому засіданні доказами, яким у вироку дана належна оцінка. Крім того, доводи захисника у касаційній скарзі про незаконність засудження ОСОБА_7 у вчиненні цього кримінального проступку аналогічні доводам, що викладені в її апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції ретельно перевірив та, навівши підстави прийнятого рішення, обґрунтовано відмовив у їх задоволенні.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Що стосується доводів, викладених в касаційній скарзі захисника про невідповідність призначеного покарання через суворість, то вони є необґрунтованими з огляду на наступне.
Як передбачено вимогами статей 50, 65 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а при його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Відповідно до принципів співмірності та індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
Загальні засади призначення покарання, визначені у ст. 65 КК, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Процес призначення покарання, а саме врахування всіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині. При цьому первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Своєю чергою, наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд керувався саме вказаними вимогами кримінального закону.
З вироку убачається, що суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й апеляційний суд, при призначенні ОСОБА_7 покарання урахував тяжкість вчиненого кримінального проступку, дані про особу винної, яка раніше не судима, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, позитивно характеризується на місцем проживання, проживає з малолітньою донькою та відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Крім того, при визначенні виду та міри покарання судом було встановлено відсутність каяття зі сторони засудженої ОСОБА_7 та враховано думку неповнолітнього потерпілого та його законного представника, які просили призначити сувору міру покарання у виді громадських робіт.
Таким чином, суд дотримався вимог статей 50, 65 КК України, призначив ОСОБА_7 покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нею нових злочинів. Переконливих доводів щодо явної несправедливості призначеного засудженій покарання через суворість у касаційній скарзі не міститься, а тому підстав для пом`якшення покарання колегія суддів не вбачає.
Істотних порушень норм права, які тягнуть безумовне скасування оскаржених судових рішень, про що йдеться в касаційній скарзі, при перегляді кримінального провадження в порядку касаційної процедури не встановлено.
Тому скаргу захисника слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд