ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 754/4144/22
провадження № 61-15474св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - П`ята київська державна нотаріальна контора,
розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 04 квітня 2023 року у складі судді Лісовської О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року у складі колегії суддів Борисової О. В., Левенця Б. Б., Ратнікової В. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - П`ята київська державна нотаріальна контора, про усунення від права на спадкування,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - П`ята київська державна нотаріальна контора, у якому просила усунути відповідача від права на спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Києві.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її рідний дядько ОСОБА_3, після смерті якого залишилося спадкове майно у вигляді квартири АДРЕСА_1 .
У встановлений законом шестимісячний строк вона звернулася до П`ятої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак в усній формі їй повідомили, що дочка спадкодавця ОСОБА_2 також прийняла спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 .
Вважає, що відповідач не має права на спадкування, оскільки ухилялася від виконання свого обов`язку щодо утримання батька та не здійснювала догляд за спадкодавцем, який через тяжку хворобу та похилий вік потребував сторонньої допомоги.
Вказує, що за життя дядька вона весь час була поруч з ним, допомагала по господарству, придбавала продукти харчування, ліки та товари першої необхідності, а після його смерті сплачувала за власний рахунок комунальні послуги за квартиру.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Деснянський районний суд міста Києва рішенням від 04 квітня 2023 року у задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що ОСОБА_1 не надала належних, достатніх та безспірних доказів, що є її процесуальним обов`язком, про ухилення відповідача від надання своєму батьку допомоги за наявності можливості її надання, а також перебування спадкодавця у безпорадному стані та потребу у постійному сторонньому догляді.
Отже, позивач не довела, що ОСОБА_2 вчинила умисні дії чи бездіяльність, спрямовані на ухилення від виконання обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, а тому відсутні передбачені частиною п`ятою статті 1224 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підстави для застосування такого крайнього заходу як усунення відповідача від права на спадкування за законом після смерті батька.
Київський апеляційний суд постановою від 26 вересня 2023 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Деснянського районного суду міста Києва від 04 квітня 2023 року - без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд надав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Жоден із наданих суду медичних документів не містить лікарського висновку про стан здоров`я ОСОБА_3 за останні роки життя та інформацію про те, що він потребував сторонньої допомоги у зв`язку з перебуванням у безпорадному стані.
У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що спадкодавець звертався до своєї дочки з проханням про допомогу, догляд та його утримання, а відповідач свідомо ухилилася від виконання цього обов`язку.
Той факт, що причиною смерті ОСОБА_3 стало онкологічне захворювання (злоякісне новоутворення передміхурової залози) не свідчить про перебування спадкодавця у безпорадному стані та умисне ухилення відповідача від надання допомоги.
Посилання позивача на те, що відповідач не надала жодного доказу, який би підтверджував, що вона не брала участь у житті батька через складні життєві обставини, наявність інших поважних причин, колегія суддів не взяла до уваги, вказавши, що ОСОБА_2 зареєстрована та проживає у місті Луганську, яке з квітня 2014 року тимчасово контролюється окупаційною адміністрацією російської федерації.
При цьому, в судовому засіданні представник відповідача пояснив, що до 2014 року ОСОБА_2 приїздила до міста Києва, зустрічалася з батьком та спілкувалася з ним. Однак перед повномасштабним вторгненням російської федерації в Україну у лютому 2022 року відповідач перебувала у місті Луганську і виїхати звідти вже не змогла, але вона і надалі продовжувала підтримувати постійний зв`язок з батьком по телефону. ОСОБА_3 працював викладачем у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, мав науковий ступінь та ніколи не просив допомоги у дочки.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивач не довела сукупності обставин, які відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України можуть бути підставою для усунення ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті свого батька.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій з урахуванням подальших уточнень просить скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 04 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначила, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08 листопада 2018 року у справі № 521/20849/16, від 18 грудня 2020 року у справі № 761/19573/15, від 29 червня 2021 року у справі № 386/967/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Уточнену касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивувала тим, що висновки судів попередніх інстанцій про недоведеність позовних вимог є помилковими, оскільки наявні в матеріалах справи докази у своїй сукупності підтверджують те, що відповідач ухилялася від надання допомоги батьку, не цікавилася його життям і здоров`ям, хоча знала про тяжку хворобу та безпорадний стан спадкодавця.
Суди надали неналежну оцінку медичній документації, якою підтверджується безпорадний стан батька відповідача.
Вказує, адвокат Корзніков С. В. не мав права представляти інтереси відповідача ОСОБА_2 у цій справі, оскільки відомості про цього адвоката відсутні у Єдиному реєстрі адвокатів України.
Крім того, ордер, який Корзніков С. В. надав на підтвердження своїх повноважень, не містить обов`язкових реквізитів, передбачених Положенням про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженим рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41 (далі - Положення № 41).
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 30 листопада 2023 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Деснянського районного суду міста Києва.
20 грудня 2023 року справа № 754/4144/22 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини, з`ясовані судами
Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Києві (том 1, а. с. 16).
Причиною смерті ОСОБА_3 є злоякісне новоутворення передміхурової залози, що підтверджується довідкою про причину смерті від 08 вересня 2021 року (том 1, а. с. 17).
Позивач ОСОБА_1 є племінницею, а відповідач ОСОБА_2 - рідною дочкою померлого ОСОБА_3 (том 1, а. с. 115, 123-127).
Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, до складу якої увійшла, зокрема квартира АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 25-27).
У встановлений законом шестимісячний строк позивач та відповідач звернулися до П`ятої київської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3, у зв`язку з чим державним нотаріусом заведено спадкову справу № 755/2021 до майна померлого спадкодавця (том 1, а. с. 113-153).
Суди також з`ясували, що ОСОБА_3 у період з 13 серпня до 26 серпня 2009 року знаходився на лікуванні у хірургічному відділенні Козятинської районної лікарні Вінницької області з приводу доброякісної гіперплазії, 18 серпня 2009 року він був прооперований.
За життя ОСОБА_3 неодноразово проходив лабораторні обстеження, у тому числі за допомогою магнітно-резонансної томографії, що підтверджується відповідними медичними документами.
Допитані у суді першої інстанції свідки ОСОБА_5 (син позивача), ОСОБА_6 (син позивача), ОСОБА_7 (чоловік позивача) пояснили, що ОСОБА_3 тривалий час хворів, їх сім`я допомагала йому, оскільки він з 2019 року потребував стороннього догляду. Останні три тижні перед смертю ОСОБА_3 перебував у дуже важкому стані, у зв`язку з чим ОСОБА_1 постійно знаходилася поряд із ним. Похованням ОСОБА_3 займалася їх родина.
Жоден із наданих стороною позивача медичних документів не містить лікарського висновку про стан здоров`я ОСОБА_3 за останні роки життя та інформацію про те, що він потребував сторонньої допомоги у зв`язку з перебуванням у безпорадному стані.
У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що спадкодавець звертався до своєї дочки з проханням про допомогу, догляд та його утримання, а відповідач свідомо ухилилася від виконання цього обов`язку.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
У статтях 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Згідно з частинами першою-третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просила усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 .
У частині третій статті 1224 ЦК України передбачено, що не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.
Згідно з частиною п`ятою статті 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Правило частини п`ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до положень Сімейного кодексу України не були зобов`язані утримувати спадкодавця.
Позбавлення особи права спадкувати - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням, передусім, характеру поведінки відповідача.
Під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв`язку з чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.
Крім того, підлягає з`ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.
При цьому відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08 листопада 2018 року у справі № 521/20849/16 (провадження № 61-31024св18), від 18 грудня 2020 року у справі № 761/19573/15-ц (провадження № 61-5357св20), від 29 червня 2021 року у справі № 386/967/18 (провадження № 61-13926св20), на які посилалася заявник у касаційній скарзі.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що позивач не надала належних, достатніх та безспірних доказів на підтвердження ухилення ОСОБА_2 від надання своєму батьку допомоги за наявності можливості її надання, а також перебування спадкодавця у безпорадному стані та потребу у постійному сторонньому догляді саме від відповідача.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що оскільки позивач не надала належних, допустимих та безспірних доказів на підтвердження одночасного настання всіх передбачених частиною п`ятою статті 1224 ЦК України обставин, що є її процесуальним обов`язком, то відсутні підстави для застосування такого крайнього заходу як усунення ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті її батька.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, не цікавилася його життям і здоров`ям, хоча знала про тяжку хворобу та безпорадний стан батька, не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
З огляду на викладене, оскільки питання про достатність доказів відноситься до компетенції судів першої та апеляційної інстанцій і апеляційним судом не встановлено порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції, то аргументи касаційної скарги про те, що суди не сприяли повному, об`єктивному і неупередженому розгляду справи, не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень і стосуються переоцінки доказів, що на підставі статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Аргументи касаційної скарги щодо неправильного розуміння судами попередніх інстанцій частини п`ятої статті 1224 ЦК України є безпідставними і ґрунтуються на обмеженому тлумаченні позивачем цієї норми матеріального права, яке не узгоджується з усталеною судовою практикою.
У свою чергу, доводи заявника про застосування судами попередніх інстанцій норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 листопада 2018 року у справі № 521/20849/16 (провадження № 61-31024св18), від 18 грудня 2020 року у справі № 761/19573/15-ц (провадження № 61-5357св20), від 29 червня 2021 року у справі № 386/967/18 (провадження № 61-13926св20), суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки висновки судів у цій справі відповідають правовим висновкам, викладеним у наведених вище постановах суду касаційної інстанції, на які міститься посилання у касаційній скарзі.
Аргументи заявника про те, що адвокат Корзніков С. В. не мав права представляти інтереси відповідача ОСОБА_2 у цій справі, оскільки відомості про цього адвоката відсутні у Єдиному реєстрі адвокатів України, а ордер, який Корзніков С. В. надав на підтвердження своїх повноважень, не містить обов`язкових реквізитів, передбачених Положенням № 41, є неспроможними з огляду на таке.
У частині першій статті 58 ЦПК України передбачено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).
Відповідно до частини четвертої статті 62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
Представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки (частина перша статті 64 ЦПК України).
Згідно з частинами першою-третьою статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера. Повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.
Згідно з пунктами 9-11 Положення № 41 ордер, що видається адвокатом, який здійснює свою діяльність індивідуально, підписується адвокатом та посвідчується печаткою адвоката (за її наявності). Ордер, який видається адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням, обов`язково має містити підпис адвоката, який надає правничу (правову) допомогу на підставі цього ордера, та підпис керівника адвокатського бюро, адвокатського об`єднання і скріплений печаткою юридичної особи. Під час дії воєнного стану на території України дозволяється видача адвокатським бюро / адвокатським об`єднанням ордеру без скріплення його печаткою юридичної особи та без підпису керівника адвокатського об`єднання, адвокатського бюро. Правовідносини між адвокатом, який надає правничу (правову) допомогу на підставі цього ордера та адвокатським об`єднанням, адвокатським бюро врегульовуються внутрішніми документами цих організаційно правових форм здійснення адвокатської діяльності. Ордер, встановленої цим Положенням форми, є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта.
У пункт 12 Положення № 41 передбачено, що ордер містить наступні реквізити: 12.1. Серію, порядковий номер ордера; 12.2. Прізвище, ім`я, по батькові або найменування особи, якій надається правова допомога; 12.3. Посилання на договір про надання правової допомоги/доручення органу (установи), уповноважених законом на надання безоплатної правової допомоги, номер (у випадку наявності) та дату цього документа; 12.4. Назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом із зазначенням, у випадку необхідності, виду адвокатської діяльності відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Під назвою органу розуміється як безпосередньо назва конкретного органу так і назва групи органів визначених пунктом 2 частини 1 статті 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (наприклад, судові органи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи досудового слідства, правоохоронні органи тощо); 12.5. Прізвище, ім`я, по батькові адвоката, який надає правничу (правову) допомогу на підставі ордера, номер та дату його свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, найменування органу, який його видав (КДКА відповідного регіону, з 01.01.2013 року радою адвокатів відповідного регіону); номер посвідчення адвоката України, ким та коли воно видане; 12.6. Ким ордер виданий (назву організаційної форми): адвокатом, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально (із зазначенням адреси робочого місця); адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням (повне найменування адвокатського бюро/адвокатського об`єднання та його місцезнаходження); 12.7. Адресу робочого місця адвоката, якщо вона відрізняється від адреси місцезнаходження адвокатського бюро/адвокатського об`єднання, яке видає ордер; 12.8. Обмеження повноважень, якщо такі передбачені договором про надання правничої (правової) допомоги; 12.9. Дату видачі ордера; 12.10. Підпис адвоката, який видав ордер, у разі здійснення ним індивідуальної діяльності (у графі "Адвокат"); 12.11. Підпис адвоката, який надає правову допомогу, якщо ордер, виданий адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням (у графі "Адвокат"); 12.12. Підпис керівника адвокатського бюро/адвокатського об`єднання, відтиск печатки адвокатського бюро/адвокатського об`єднання (за наявності) у випадку, якщо ордер видається адвокатським бюро/адвокатським об`єднанням. Під час дії воєнного стану на території України реквізити, передбачені цим підпунктом, можуть оформлятись у відповідності до пункту 10 цього Положення; 12.13. Двовимірний штрих-код (QR-код) з посиланням на профайл адвоката в ЄРАУ; 12.14. Реквізити 12.1, 12.5, 12.6, 12.7, 12.8 генеруються автоматично, всі інші реквізити ордера заповнюються адвокатом самостійно з метою збереження адвокатської таємниці.
У постанові від 05 грудня 2018 року у справі № П/9901/736/18 (провадження № 11-989заі18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ордер, який видано відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката. Виходячи зі змісту частин першої, третьої статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", ордер може бути оформлений адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням) лише на підставі укладеного договору. Крім того, адвокат несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді, а так само умисне невнесення адвокатом до ордера відомостей щодо обмежень повноважень, установлених договором про надання правничої допомоги (стаття 400-1 Кримінального кодексу України).
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що статтею 6 Конвенції встановлені гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ до суду був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні від 13 січня 2000 року у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" та в рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог, що визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.
Згідно з відомостями з Єдиного реєстру адвокатів України Корзніков Сергій Васильович обліковується у Раді адвокатів міста Києва, здійснює адвокатську діяльність з 2009 року на підставі свідоцтва № 3832, виданого згідно з рішенням Київської міської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 27 серпня 2009 року № 33-6-34.
Адвокат Корзніков С. В. на підтвердження своїх повноважень на представництво інтересів ОСОБА_2 надав належним чином завірені копії: посвідчення адвоката; свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 3832, виданого на підставі рішення Київської міської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 27 серпня 2009 року № 33-6-34; ордера про надання правової допомоги від 15 серпня 2022 року серії КВ, № 455442, який виданий на підставі укладеного з відповідачем договору про надання правової допомоги (том 1, а. с. 175, 176).
При цьому, ордер містить наступні реквізити: прізвище, ім`я, по батькові відповідача; посилання на договір про надання правової допомоги; назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом (Деснянський районний суд міста Києва, Київський апеляційний суд); прізвище, ім`я, по батькові адвоката, який надає правову допомогу на підставі ордера, номер та дату його свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, найменування органу, який його видав; номер посвідчення адвоката України, ким та коли воно видане; ким ордер виданий (адвокатом, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально із зазначенням адреси робочого місця); дату видачі ордера; ордер підписаний адвокатом та посвідчений його печаткою.
З огляду на викладене доводи позивача про те, що ордер про надання правової допомоги від 15 серпня 2022 року серії КВ № 455442 не містить обов`язкових реквізитів і що адвокат Корзніков С. В. не мав права представляти інтереси відповідача ОСОБА_2 у цій справі, є безпідставними.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що повноваження адвоката Корзнікова С. В. здійснювати представництво інтересів відповідача перевірялися судом першої інстанції. Водночас, ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані в апеляційній скарзі сторона позивача не посилалася на відсутність у названого адвоката таких повноважень.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"(Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99).
Обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи суди аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.