ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 202/3774/23
провадження № 51 - 2235 км 24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючого судді ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
у режимі відеоконференції:
потерпілого ОСОБА_6,
представника потерпілого ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою представника потерпілого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвали Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 вересня 2023 року та Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року у кримінальному провадженні № 12016040660000583 від 11 березня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська ухвалою від 15 вересня 2023 року кримінальне провадження № 12016040660000583 від 11 березня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, закрив на підставі п. 3-1 ч. 1, п. 1-1 ч. 2 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку із невстановленням особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, та сплином строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Представник потерпілого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7, не погоджуючись із зазначеною ухвалою, оскаржив її в апеляційному порядку.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 02 квітня 2024 року залишив апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції у кримінальному провадженні № 12016040660000583 - без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7, не погоджуючись із судовими рішеннями через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить їх скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Свої вимоги представник потерпілого мотивує тим, що:
суд першої інстанції:
- передчасно закрив кримінальне провадження № 12016040660000583 від 11 березня 2016 року, оскільки, на його переконання, не сплинув п`ятнадцятирічний строк притягнення особи до кримінальної відповідальності та органом досудового розслідування не встановлено особу, стосовно якої минули строки притягнення до кримінальної відповідальності;
- при розгляді клопотання прокурора не врахував приписи ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;
суд апеляційної інстанції безпідставно погодився з висновком суду першої інстанції.
Позиції учасників судового провадження
Потерпілий та його представник підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити.
Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив залишити без зміни оскаржувані судові рішення.
Мотиви Суду
Положеннями ст. 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визначати доведеними обставини, що були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого (ст. 438 КПК).
Статтею 370 КПК визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та мотивованим.
У поданій касаційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 покликається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, допущене при закритті кримінального провадження № 12016040660000583 від 11 березня 2016 року на підставі п. 3-1 ч. 1, п. 1-1 ч. 2 ст. 284 КПК, проте колегія суддів не може погодитись з цими доводами з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:
1) два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;
2) три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років;
3) п`ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 цієї частини;
4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину;
5) п`ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання, а з часу вчинення кримінального проступку - п`ять років. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення кримінального правопорушення минуло п`ятнадцять років (ч. 2 ст. 49 КК).
За правилами п. 3-1 ч. 1, п. 1-1 ч. 2 ст. 284 КПК кримінальне провадження закривається, якщо не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, у разі закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, крім випадків вчинення особливо тяжкого злочину проти життя чи здоров`я особи або злочину, за який згідно із законом може бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі.
Згідно з абзацом 4 ч. 4 ст. 284 КПК закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 3-1 частини першої цієї статті, здійснюється судом за клопотанням прокурора.
Як убачається з матеріалів провадження, 11 березня 2016 року за заявою потерпілого ОСОБА_6 до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості про вчинення стосовно нього кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, зареєстровано кримінальне провадження № 12016040660000583.
Індустріальний районний суд м. Запоріжжя ухвалою від 15 вересня 2023 року задовольнив клопотання прокурора, кримінальне провадження № 12016040660000583 від 11 березня 2016 року закрив на підставі п. 3-1 ч. 1, п. 1-1 ч. 2 ст. 284 КПК.
Обґрунтовуючи свій висновок про закриття кримінального провадження, суд першої інстанції зазначив про те, що:
- в ході досудового розслідування проведено комплекс слідчих та процесуальних дій для встановлення обставин вчиненого правопорушення за заявою потерпілого ОСОБА_6, однак підстав для повідомлення конкретній особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 125 КК не встановлено;
- кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 125 КК, відповідно до ст. 12 КК є кримінальним проступком, за який строк давності притягнення до кримінальної відповідальності складає 2 роки (п. 1 ч. 1 ст. 49 КК).
Не погоджуючись із цим рішенням, представник потерпілого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, покликаючись на неправильне закриття кримінального провадження, оскільки, на його переконання, не минув п`ятнадцятирічний строк притягнення особи до кримінальної відповідальності.
Суд апеляційної інстанції залишив апеляційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_7 без задоволення, а ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 вересня 2023 року - без змін.
У своїй ухвалі суд апеляційної інстанції вказав на обґрунтованість ухвали суду першої інстанції у зв`язку з тим, що:
- на досудовому розслідуванні були перевірені доводи потерпілого, викладені в його заяві;
- з моменту вчинення кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 125 КК, щодо якого 11 березня 2016 року були внесені відомості до ЄРДР та яке відповідно до ст. 12 КК є кримінальним проступком, пройшло більше двох років;
- особу, що вчинила кримінальний проступок, не встановлено;
- минули строки притягнення особи до кримінальної відповідальності.
Водночас суд апеляційної інстанції правильно зауважив на хибності позиції представника потерпілого щодо обчислення строків у кримінальному провадженні № 12016040660000583 від 11 березня 2016 року, оскільки визначений ч. 1 ст. 49 КК за вчинення кримінального проступку строк притягнення особи становить два роки, а в разі ухилення особи від досудового розслідування або суду - 5 років.
На думку колегії суддів касаційного суду, суди з достатньою повнотою проаналізували обставини провадження та дійшли обґрунтованих висновків про можливість застосування положень п. 3-1 ч. 1, п. 1-1 ч. 2 ст. 284 КПК.
Оскільки касаційна скарга не містить доводів про те, що у цьому провадженні було неправильно кваліфіковано дії особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, що могло б вплинути на строки притягнення особи до кримінальної відповідальності, наявність чи відсутність підстав для висновку щодо ефективності чи неефективності проведення досудового розслідування, з огляду на вищевказані положення статей 12, 49 КК, статті 284 КПК, не є визначальними та не впливають на вирішення питання щодо закриття судом кримінального провадження.
Отже, навіть за умови встановлення осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, передбачене саме ч. 1 ст. 125 КК, з урахуванням дотримання положень, передбачених ст. 49 КК, у суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, не було процесуальної можливості не вирішувати питання щодо закриття кримінального провадження на підставах, чітко визначених указаними нормами КК та КПК. Доводи представника потерпілого про неврахування судами приписів статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод також є неспроможними.
За цих обставин колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, викладеними в їхніх судових рішеннях.
Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, постановлена ухвала відповідає вимогам статті 419 КПК.
Оскаржувані судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими і за змістом відповідають вимогам ст. 370 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися при їх постановленні.
Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.
Керуючись статтями 441, 442 КПК, Суд