ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 757/18007/21
провадження № 61-7100св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Міністерство внутрішніх справ України, ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 серпня 2023 року у складі судді Хайнацького Є. С. та постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,
Короткий зміст позовних вимог
1. У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Міністерства внутрішніх справ України, ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації.
2. Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 в ефірі Радіо Свобода "ІНФОРМАЦІЯ_2", що розміщено за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2, який займає посаду заступника Міністра внутрішніх справ України, коментував ситуацію щодо подій на вул. Банковій, які відбувались ІНФОРМАЦІЯ_3 під стінами Офісу Президента України під час акції, яка відбувалась на підтримку ОСОБА_4 .
3. ОСОБА_2 поширив, зокрема, такі твердження щодо позивача:
" ОСОБА_2 : … Це навмисне створення ситуації, при якій би було більше агресії, більше бажання щось трощити, бити і таке інше. Ми пам`ятаємо перший день цієї акції, коли були напади на поліцейських, коли поліцейських, які були неозброєні навіть дубинками і щитами, били і кривдили. Тому ми розуміємо завдання провокаторів. Їм треба, щоб було насилля з боку поліції. Законне насилля, але ми зробимо так, щоби особи, які порушили закон, вони відповідали, але без того, щоб на камери було насилля з боку поліції. Цього не буде.
ОСОБА_5 (політичний журналіст, ведуча щотижневої політичної-аналітичної програми Свобода Live на Радіо Свобода): Ви вже декілька разів сказали, організатор, провокатор і так далі. А так хто за цим стоїть? Ви можете зараз назвати прізвища конкретні?
ОСОБА_2 : - Я вважаю, що зацікавленою особою є ОСОБА_1 . Це моя особиста думка.
ОСОБА_5 : Це ваша особиста думка? Чи у вас є якісь докази вже?
ОСОБА_2 : Так. Це моя особиста думка.
ОСОБА_5 : А навіщо це ОСОБА_1 з вашої точки зору?
ОСОБА_2 : ОСОБА_1 потрібно робити все для того, аби було чим гірше, тим краще для нього.
ОСОБА_5 : Це така досить гучна заява.
ОСОБА_2 : Можете прямо і цитувати."
4. Позивач зазначав, що поширена інформація щодо його причетності до організації правопорушень є недостовірною і порушує його особисті немайнові права, а саме право на повагу до честі та гідності, передбачене статтею 297 ЦК України, право на недоторканість ділової репутації, передбачене статтею 299 ЦК України.
5. Позивач вважав, що з інтерв`ю ОСОБА_2 можна зробити висновки про вчинення позивачем злочинного діяння, що полягає в організації масових заворушень, за яке відповідно до статті 294 КК України наступає кримінальна відповідальність.
6. Враховуючи викладене просив суд визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_1, інформацію, яка була поширена ІНФОРМАЦІЯ_3 заступником Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_2, а саме: "(…) Це навмисне створення ситуації при якій би було більше агресії, більше бажання щось трощити, бити і таке інше. Ми пам`ятаємо першій день цієї акції, коли були напади на поліцейських, коли поліцейських, які були неозброєні навіть дубинками і щитами, били і кривдили. Тому ми розуміємо завдання провокаторів. Їм треба щоб було насилля з боку поліції. (…) Я вважаю, що зацікавленою особою є ОСОБА_1 . Це моя особиста думка. (…) А ОСОБА_1 потрібно робити все для того, аби було чим гірше, тим краще для нього. (…)".
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
7. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14 серпня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 лютого 2024 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
8. Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що спірні висловлювання ОСОБА_2 є оціночними судженнями, а не констатацією фактів, зокрема, з огляду на те, що під час цих висловлювань він зазначав: "Я вважаю…", "Це моя особиста думка...". На запит журналістки: "Це ваша особиста думка? Чи в вас є якісь докази вже?" ОСОБА_2 відповів: "Так. Це моя особиста думка". Також суди дійшли висновку, що спірні висловлювання не містять прямого звинувачення відповідачем позивача у вчиненні ним злочинного діяння, передбаченого статтею 294 КК України.
9. Отже, суди дійшли висновку, що зроблений відповідачем спірний вислів є оціночним судженням та не містить звинувачення у конкретних злочинах, як вважає позивач, або повідомлення про факт винності позивача у вчиненні певних злочинів.
10. Крім того, судами враховано, що ОСОБА_1 є публічною особою, українським політиком, державним діячем, п`ятим президентом України, народним депутатом України, керівником партії "Європейська солідарність", й, відповідно, межа допустимої критики щодо нього є значно ширшою, оскільки він безпосередньо відігравав важливу роль у діяльності держави і його дії становлять суспільний інтерес.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
11. У травні 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 .
12. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 27 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
13. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
14. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та задовольнити позовні вимоги.
15. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
16. Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано, що ОСОБА_2 поширив оскаржувану інформацію саме при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, оскільки станом на ІНФОРМАЦІЯ_3 займав посаду заступника Міністра внутрішніх справ України.
17. Отже, ОСОБА_2 представляв Міністерство внутрішніх справ України і забезпечував інформування громадян про діяльність МВС, саме в такій якості він був запрошений журналістами і саме так був представлений глядачам.
18. Заявник вважає, що відповідач під час поширення спірної інформації був запрошений, представлений та виступав саме як заступник міністра, тому контекст його висловлювань не міг стосуватися його особистих думок як людини громадянина.
19. Наведене, на думку заявника, діє підстави для висновку, що, з урахуванням абзацу 2 частини четвертої статті 277 ЦК України, відповідний коментар надав не ОСОБА_2, а юридична особа, в якій він працює - МВС.
20. Також заявник зазначає, що поширена інформація не є оціночним судженням.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
21. У червні та серпні 2024 року до Верховного Суду надійшли відзиви на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_8, Міністерства внутрішніх справ України, у яких вказано, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
22. ІНФОРМАЦІЯ_3 в ефірі Радіо Свобода "ІНФОРМАЦІЯ_2", що розміщене за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2, який займав посаду заступника Міністра внутрішніх справ України, поширив, зокрема, такі твердження щодо позивача:
"… Це навмисне створення ситуації, при якій би було більше агресії, більше бажання щось трощити, бити і таке інше. Ми пам`ятаємо перший день цієї акції, коли були напади на поліцейських, коли поліцейських, які були неозброєні навіть дубинками і щитами, били і кривдили. Тому ми розуміємо завдання провокаторів. Їм треба, щоб було насилля з боку поліції. Законне насилля, але ми зробимо так, щоби особи, які порушили закон, вони відповідали, але без того, щоб на камери було насилля з боку поліції. Цього не буде."
ОСОБА_5 (політичний журналіст, ведуча щотижневої політичної-аналітичної програми Свобода Live на Радіо Свобода): "Ви вже декілька разів сказали, організатор, провокатор і так далі. А так хто за цим стоїть? Ви можете зараз назвати прізвища конкретні?"
Відповідач-2: "Я вважаю, що зацікавленою особою є ОСОБА_1 . Це моя особиста думка."
ОСОБА_5: "Це ваша особиста думка? Чи в вас є якісь докази вже?"
Відповідач-2: "Так. Це моя особиста думка."
ОСОБА_5: "А навіщо це ОСОБА_1 з вашої точки зору?"
Відповідач-2: " А ОСОБА_1 потрібно робити все для того, аби було чим гірше, тим краще для нього."
ОСОБА_5: "Це така досить гучна заява."
Відповідач-2: "Можете прямо і цитувати."
Позиція Верховного Суду
23. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
24. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
25. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
26. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
27. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
28. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
29. У статті 34 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
30. Водночас, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.
31. Відповідно до статті 32 Конституції Україникожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
32. Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
33. Право на захист честі, гідності та ділової репутації є частиною права на повагу до приватного життя, а підстави захисту такого права виникають, як правило, на стику взаємодії права (свободи) на вираження (думки) та права на повагу до приватного життя.
34. Верховний Суд наголошує на важливості права кожної людини на приватність і права на свободу вираження поглядів як основи демократичного суспільства. Ці права не є абсолютними і не мають ієрархічного характеру, оскільки мають однакову цінність.
35. Згідно зі статтею 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
36. У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.
37. При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні брати до уваги, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б однієї особи у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
38. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
39. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
40. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
41. Крім того, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
42. Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доведення достовірності оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права.
43. Згідно з частиною другою статті 30 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
44. Таким чином, слід відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають характер образи, однак у контексті є оціночними судженнями, з огляду на вжиті слова, вирази та мовно-стилістичні засоби.
45. Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.
46. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
47. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
48. Згідно зі статтею 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
49. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки інформації чи ідей, які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає демократичного суспільства (Карпюк та інші проти України, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).
50. Необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(рішення ЄСПЛ від 07 липня 1986 року у справі "Лінгенс проти Австрії").
51. У рішенні ЄСПЛ "Лінгенс проти Австрії" суд також розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання, поглядів, припущень не підлягає доведенню. Особа, яка висловлює не факти, а свої погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.
52. Крім того, у пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України
від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" судам роз`яснено, що при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність приватного життя.
53. У зазначеній Резолюції визначено, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
54. У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
55. У зв`язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
56. Разом з тим публічні особи, які спричиняють жваву суперечку чи гарячі дебати щодо їхньої поведінки і публічних виступів, не повинні потерпати від публічного звинувачення у вчиненні злочинів без підтвердження таких заяв фактами.
57. Вирішуючи спір, судами правомірно враховано, що ОСОБА_1 є публічною особою, українським політиком, державним діячем, п`ятим Президентом України, народним депутатом України, керівником політичної партії "Європейська солідарність", а відповідно межа допустимої критики щодо нього є значно ширшою, оскільки він безпосередньо відігравав важливу роль у діяльності держави і його дії становлять суспільний інтерес.
58. Тому, врахувавши, що позивач є публічною особою, та те, що спірні висловлювання ОСОБА_2 є оціночними судженнями, а не констатацією фактів, зокрема, з огляду на те, що під час цих висловлювань він зазначав: "Я вважаю…", "Це моя особиста думка...". На запит журналістки: "Це ваша особиста думка? Чи в вас є якісь докази вже?" ОСОБА_2 відповів: "Так. Це моя особиста думка", суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
59. Крім того, спірні висловлювання не містять прямого звинувачення відповідачем позивача у вчиненні ним злочинного діяння, передбаченого статтею 294 КК України.
60. Доводи заявника у касаційній скарзі про те, що відповідач працював на посаді заступника Міністра внутрішніх справ, а тому спірні вислови вчинені саме міністерством як юридичною особою, а не ОСОБА_2, відхиляються колегією суддів.
61. Так, Конституцією України передбачено свободу слова та поглядів, які гарантуються кожній особі в Україні, незалежно від професії та посади, яку обіймає особа.
62. Отже, посадова особа може як надати офіційне тлумачення будь-яких обставин від імені органу, який він представляє, так і висловити свої особисті думки та коментарі.
63. У спірному інтерв`ю ОСОБА_2 неодноразово вказував, що висловив свою особисту думку, тому в даному випадку у суду відсутні підстави вважати, що ОСОБА_2 під час інтерв`ю виказував позицію міністерства як юридичної особи, а не свою особисту.
64. Крім того, апеляційним судом правомірно враховано, що публікації в інших ЗМІ, що цитували поширену ОСОБА_2 інформацію, спростовують позицію позивача щодо офіційного характеру поширеної інформації, оскільки жоден з таких засобів масової інформації не цитував вказану інформацію як офіційний пресреліз Міністерства внутрішніх справ, а прямо зазначав, що її (інформацію) висловила конкретна особа - ОСОБА_2 .
65. Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
66. Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
67. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
68. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду