ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 183/3002/23
провадження № 61-4503св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2023 року у складі судді Дубовенко І. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Новікової Г. В., Гапонова А. В., Никифоряка Л. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2023 року Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позову посилалося на те, що 19 листопада 2007 року сторони уклали кредитний договір № DNN0GK00000110, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 39 150,00 доларів США зі строком повернення до 19 листопада 2027 року, а відповідач зобов`язувався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строк і порядку, встановленому кредитним договором.
Банк свої зобов`язання виконав та передав позичальнику кредитні кошти.
Однак, позичальник в порушення умов договору зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконував, у зв`язку з чим станом на 16 лютого 2023 року має заборгованість у загальному розмірі 94 132,57 доларів США, яка складається з: заборгованості по тілу кредиту - 32 064,81 доларів США; заборгованості по відсоткам за користування кредитом - 43 984,41 доларів США; заборгованості по комісії за користування кредитом - 9 828,00 доларів США; пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором - 8 255,35 доларів США.
Посилаючись на викладені обставини, банк просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 19 листопада 2007 року у розмірі 94 132,57 доларів США.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що банк виконав свої зобов`язання за кредитним договором, а ОСОБА_1 своєчасно не сплачував кредит у зв`язку із чим утворилась заборгованість, однак строк звернення до суду із позовом банком пропущено, на що звертав увагу відповідач та просив застосувати строк позовної давності.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 39 902,83 доларів США, АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з апеляційною скаргою.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення, а рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2023 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
27 березня 2024 року АТ КБ "ПриватБанк" в системі "Електронний суд"звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року.
У касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 39 902,83 доларів США та ухвалити нове рішення, яким позов в цій частині вимог задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення в оскаржуваній частині ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
24 квітня 2024 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив, у якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
20 травня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи
Судами встановлено, що 19 листопада 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № DNN0GK00000110, відповідно до умов якого банк надав відповідачу 39 150,00 доларів США, а останній зобов`язався використати кредит на визначені договором цілі, забезпечити його повернення та сплату нарахованих відсотків з розрахунку 0,92% на місяць у встановлений термін.
Пунктом 2.3.3. кредитного договору передбачено, що банк має право вимагати від позичальника дострокового повернення суми кредиту в цілому, або у визначеній банком частині, сплати процентів за його користування та інших платежів, що належать до сплати за цим договором, у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником будь-яких зобов`язань за цим договором. Виконання позичальником вимоги банку щодо дострокового повернення суми кредиту належних до сплати процентів.
Крім того, згідно з пунктом 2.3.7. банк має право стягнути кредит до настання дати, передбаченої пунктом 7.1. цього договору, у тому числі шляхом звернення стягнення заставленого майна, у разі настання умов, передбачених пунктом 2.3.3.
Відповідно до пункту 4.5. кредитного договору терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредиту, винагороди, неустойки - пені, штрафі за даним договором встановлений сторонами тривалістю 5 років.
Пунктом 7.1. договору передбачено, що банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом: видачі готівки через касу у розмірі 39 150,00 доларів США на наступні цілі: 31 500,00 доларів США на придбання житлового будинку, 7 650,00 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 3 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, а також щомісяця в період сплати 0,20% від суми виданого кредиту; відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.10. даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 6.2. даного договору. Періодом сплати вважати період з "21" по "28" число кожного місяця.
З метою забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором № DNN0GK00000110, між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 19 листопада 2007 року був укладений договір іпотеки нерухомого майна, відповідно до умов якого відповідач передав позивачу у заставу житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
18 вересня 2009 року банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед банком станом на 09 червня 2009 року у розмірі 39 902,83 доларів США. Заборгованість за кредитним договором у розмірі 39 902,83 доларів США станом на 09 червня 2009 року складається з заборгованості за кредитом - 31 671,36 доларів США; заборгованість по процентах за користування кредитом - 3 953,29 доларів США; заборгованість по комісії за користування кредитом - 802,18 доларів США; пеня за несвоєчасне виконання зобов`язання за договором 1 544 доларів США; штраф (фіксована частина) - 32,77 доларів США; штраф (процентна складова) - 1 898,57 доларів США.
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі № 2-1221/10 від 22 квітня 2010 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № DNN0GK00000110 від 19 листопада 2007 року у розмірі 304 458,59 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ "Приватбанк" з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем.
Рішення суду набрало законної сили 24 травня 2010 року.
Крім того, у цивільній справі № 2-1221/10 у 2018 році ПАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", та у 2022 році АТ КБ "ПриватБанк", звертались до суду з заявами про зміну способу виконання вказаного рішення, у задоволенні яких, ухвалами Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2018 року та від 10 січня 2023 року було відмовлено. Вказані судові рішення набрали законної сили.
З наданого банком розрахунку заборгованості вбачається, що позичальник ОСОБА_1 у зв`язку з неналежним виконанням ним зобов`язань за кредитним договором має заборгованість.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_1, заперечуючи проти позову, заявив про застосування позовної давності до заявлених позивачем вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2023 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року оскаржуються заявником лише в частині вирішення позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" щодо стягнення заборгованості у сумі 39 902,83 доларів США станом на 09 червня 2009 року, тому в іншій частині вимог, в силу положень статті 400 ЦПК України, оскаржувані судові рішення предметом касаційного перегляду не є.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).
Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (положення статті 611 ЦК України).
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_1 своєчасно не сплачував кредит, останній платіж був ним здійснений 12 травня 2008 року.
У зв`язку із цим, 18 вересня 2009 року ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок заборгованості за кредитним договором № DNN0GK00000110 від 19 листопада 2007 року, яка станом на 09 червня 2009 року становила 39 902,83 доларів США.
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі № 2-1221/10 від 22 квітня 2010 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № DNN0GK00000110 від 19 листопада 2007 року у розмірі 39 902,83 доларів США, що еквівалентно 304 458,59 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане рішення набрало законної сили24 травня 2010 року.
При розгляді справи № 2-1221/10 судом встановлено, що внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором № DNN0GK00000110 від 19 листопада 2007 року у нього перед банком виникла заборгованість у розмірі 39 902,83 доларів США.
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі № 2-1221/10 від 22 квітня 2010 року не виконано, заборгованість у розмірі 39 902,83 доларів США ОСОБА_1 не сплачена.
Разом із цим, в суді першої інстанції, ОСОБА_1, заперечуючи проти позову, заявив про застосування позовної давності до заявлених позивачем вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).
У відповідності до статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
При таких обставинах, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
Відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.
Відповідно до пункту 4.5. кредитного договору № DNN0GK00000110 від 19 листопада 2007 року терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредиту, винагороди, неустойки - пені, штрафі за даним договором встановлений сторонами тривалістю 5 років.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зазначила, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі.
Тобто пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов`язання та початок перебігу позовної давності.
Таким чином, пред`явивши вимогу 18 вересня 2009 року про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом та пені шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (справа № 2-1221/10), банк, відповідно до приписів частини другої статті 1050 ЦК України, змінив строк виконання основного зобов`язання. І саме з цієї дати необхідно обраховувати початок перебігу позовної давності.
З матеріалів справи, що є предметом касаційного перегляду, вбачається, що АТ КБ "ПриватБанк" звернулося з цим позовом до суду 09 березня 2023 року.
Установивши, що АТ КБ "ПриватБанк" змінив строк виконання основного зобов`язання, пред`явивши до ОСОБА_1 вимогу від 18 вересня 2009 року про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, однак з цим позовом звернувся до суду лише 09 березня 2023 року, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зробив правильний висновок, що банк пропустив п`ятирічний строк позовної давності.
При цьому, суди обґрунтовано відхилили доводи АТ КБ "ПриватБанк" про те, що позовна давність переривалася у зв`язку зі зверненням банку у судовому порядку за захистом своїх прав, оскільки у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 755/13805/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, згідно з яким переривання загальної позовної давності за вимогою про стягнення боргу за основним зобов`язанням не перериває перебігу загальної позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки і навпаки (близький за змістом висновок див. у постановах Верховного Суду у від 26 січня 2022 року у справі № 442/7773/17, від 28 вересня 2022 року у справі № 754/16764/17, від 18 серпня 2021 року у справі № 201/15310/16, від 30 червня 2022 року у справі № 947/25785/19, від 19 жовтня 2022 року у справі № 712/19272/12, від 21 вересня 2022 року у справі № 205/2480/19, від 02 листопада 2022 року у справі № 344/19567/19, від 1 лютого 2023 року у справі № 522/9497/14-ц).
Колегія суддів Верховного Суду також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність доводів АТ КБ "ПриватБанк" щодо переривання строку позовної давності поданням у 2018 році та 2022 році заяв про зміну способу виконання судового рішення від 22 квітня 2010 року, оскільки звернення до суду із вказаними заявами вже відбулось поза межами строку позовної давності, а переривання позовної давності можливе виключно в межах позовної давності (див. постанову Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 752/10864/19 (провадження № 61-17278св21)).
Звернення позивача до суду із позовом про виселення ОСОБА_1 з іпотечного майна у 2015 році, з огляду на приписи статті 264 ЦК України, також не свідчить про переривання банком строку позовної давності, оскільки позовна заява про виселення відповідача не стосується вимоги про стягнення кредитної заборгованості.
З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку зі спливом позовної давності.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначились з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи заявника про неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.
Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії", заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", заява № 49684/99).