Постанова
Іменем України
24 вересня 2024 року
м. Київ
Справа № 522/6438/14-ц
Провадження № 61-17495св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув у порядку письмового провадження справу,
учасниками якої є
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - кредитор),
відповідачі - ОСОБА_1 (далі - позичальниця), інтереси якої представляє адвокат Якових Євген Володимирович (далі - адвокат), та ОСОБА_2 (далі - поручитель),
про стягнення заборгованості за кредитним договором
за касаційною скаргою позичальниці на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2017 року, ухвалене суддею Шенцевою О. П., і постанову Одеського апеляційного суду від 2 листопада 2023 року, прийняту колегією суддів у складі Сєверової Є. С., Вадовської Л. М., Комлевої О. С., у частині стягнення з позичальниці боргу за кредитом і відсотками.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
(1) Вступ
1. Кредитор, який набув від банку право вимоги за кредитним договором, у 2014 році звернувся з позовом до позичальниці та поручителя про дострокове виконання зобов`язання і стягнення боргу за кредитом та відсотками і пені.
2. Суд першої інстанції розглянув справу у відкритому судовому засіданні за участі поручителя та у 2017 році задовольнив вимоги, звернуті лише до позичальниці, якане була присутньою під час ухвалення судового рішення. У 2022 році вона подала заяву про перегляд заочного рішення, яку суд залишив без задоволення, бо це рішення не було заочним.
3. Апеляційний суд поновив позичальниці строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції через відсутність у матеріалах справи доказів його отримання нею у встановлений законом строк. Апеляційну скаргу задовольнив частково: скасував рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимоги про стягнення пені та відмовив у задоволенні позову в цій частині, а в іншій оскаржене рішення залишив без змін. Обґрунтував тим, що право кредитора нараховувати погоджену сторонами неустойку припиняється після закінчення зміненого за ініціативою банку строку кредитування.
4. Позичальниця у касаційній скарзі стверджує, що не була належно повідомленою про час і місце розгляду справи, тому не мала можливості заявити про застосування позовної давності у суді першої інстанції; поштове повідомлення про вручення їй повістки на те судове засідання, в якому суд першої інстанції ухвалив рішення, підписала інша особа.
5. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду мав відповісти на питання про те, чи може відповідач, якому було відомо про розгляд справи в суді першої інстанції, заперечувати проти позовних вимог в апеляційному суді через сплив позовної давності, про що він раніше не заявляв? Відповідь на питання негативна, бо такий відповідач не реалізував відповідну можливість до ухвалення рішення судом першої інстанції. Тому оскаржені судові рішення слід залишити без змін.
(2) Зміст позовної заяви
6. У квітні 2014 року кредитор звернувся до суду з позовною заявою, в якій із урахуванням уточнень позовних вимог просив стягнути з відповідачів солідарно 8 757 951,63 грн заборгованості за кредитним договоромі 3 654,00 грн судових витрат. Мотивував так:
6.1. 4 червня 2008 року ЗАТ "ОТП Банк" уклав із позичальницею кредитний договір № ML 508/026/2008 (далі - кредитний договір). Згідно з його умовами банк надав позичальниці 145 145,00 дол. США кредиту.
6.2. Того ж дня для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором банк уклав із поручителем договір поруки № SR 508/026/2008 (далі - договір поруки).
6.3. Через порушення позичальницею умов кредитного договору у неї станом на 22 жовтня 2013 року було 8 757 951, 63 грн боргу (еквівалент 740 943,46 дол. США), з яких 143 714,18 дол. США - залишок боргу за кредитом (еквівалент - 1 148 707,44 грн), 15 566,84 дол. США - відсотки за користування кредитом (еквівалент - 124 424,15 грн), 581 375,73 дол. США - пеня за прострочення виконання зобов`язань із 10 червня 2013 року до 10 червня 2014 року (еквівалент - 4 646 936,21 грн).
(3) Зміст рішень суду першої інстанції
7. 23 лютого 2017 року Приморський районний суд м. Одеси ухвалив рішення про часткове задоволення позову: стягнув із позичальниці 8 757 951,63 грн боргу за кредитним договором і 3 654,00 грн судового збору; у задоволенні інших вимог відмовив. Мотивував рішення так:
7.1. Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи №7334/02, складеним 6 жовтня 2016 року в Одеському науково-дослідному інституті судових експертиз, підписи від імені поручителя у договорі поруки виконані не поручителем, а іншою особою з наслідуванням його підпису. Поручитель не є належним відповідачем у справі, бо договір поруки не підписував. Тому не може нести солідарну відповідальність із позичальницею за виконання нею умов кредитного договору. Отже, у задоволенні вимог до поручителя слід відмовити.
7.2. Оскільки у визначений кредитним договором термін позичальниця кредит не повернула, звернуті до неї вимоги слід задовольнити.
8. 2 березня 2022 року Приморський районний суд м. Одеси постановив ухвалу, згідно з якою заяву позичальниці про перегляд заочного рішення залишив без задоволення. Мотивував тим, що рішення від 23 лютого 2017 року суд першої інстанції ухвалив у присутності поручителя, тому воно не є заочним, і немає підстав для його перегляду.
(4) Зміст постанови суду апеляційної інстанції
9. 2 вересня 2022 року Одеський апеляційний суд постановив ухвалу, згідно з якою поновив позичальниці строк на апеляційне оскарження та відкрив апеляційне провадження. Мотивував так: у матеріалах справи відсутні докази отримання позичальницею повного тексту "заочного рішення суду та ухвали суду у встановлені законом строки"; строк на апеляційне оскарження судового рішення вона пропустила з поважних причин.
10. 2 листопада 2023 року Одеський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою скасував рішення суду першої інстанції у частині задоволення вимоги до позичальниці про стягнення з неї 6 875 249,97 грн пені й ухвалив нове - про відмову у задоволенні цієї вимоги; залишив без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог до поручителя та про стягнення з позичальниці 1 882 701,66 грн заборгованості за кредитом і відсотками. Мотивував так:
10.1. Позичальниця мала повернути кредит і погасити заборгованість протягом 30 календарних днів із моменту відправлення вимоги банку. Зазначений строк почав спливати 8 серпня 2011 року. Незаконним є нарахування будь-яких передбачених кредитним договором платежів, окрім передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, після закінчення зміненого за ініціативою банку строку кредитування (див. висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц).
10.2. Позивач просив стягнути з позичальниці також 581 345,73 дол. США пені (еквівалент - 6 875 249,97 грн за курсом Національного банку України 11,82 грн / долар США), нарахованої за період з 10 червня 2013 року до 10 червня 2014 року. Вимоги згідно зі статтею 625 ЦК України кредитор до позичальниці не заявив. Тому помилковим є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з позичальниці неустойки, нарахованої після пред`явлення вимоги про дострокове погашення заборгованості. Отже, рішення у частині задоволення цієї вимоги слід скасувати й ухвалити щодо неї нове - про відмову в задоволенні позову.
10.3. Відсутні підстави для застосування позовної давності, про яку позичальниця заявила в апеляційній скарзі. Відповідач має право заявити про застосування позовної давності під час апеляційного розгляду справи лише за умови, що суд першої інстанції його неналежно повідомив про час і місце розгляду справи й ухвалив заочне рішення. У цій справі суд першої інстанції таке рішення не ухвалював. Наявні у матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень за адресою реєстрації позичальниці повернулися до суду з підписом останньої, що підтверджує її належне повідомлення про розгляд справи.
(5) Зміст вимог касаційної скарги
11. 4 грудня 2023 року позичальниця подала до Верховного Суду касаційну скаргу. Просила поновити пропущений з поважних причин строк на подання касаційної скарги, скасувати постанову апеляційного суду в частині стягнення заборгованості за кредитом і відсотками та рішення суду першої інстанції й ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову.
(6) Зміст ухвал суду касаційної інстанції
12. 16 січня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою позичальниці. Вказав підставою касаційного оскарження те, що суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми матеріального права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 червня 2020 року у справі № 924/233/18, від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/879/18 (щодо доказування), Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (пункти 48, 57, 58 - щодо можливості подати заяву про застосування позовної давності до суду апеляційної інстанції), Верховного Суду України від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16, від 27 березня 2017 року у справі № 6-1996цс16 та Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року у справі № 309/5440/15-ц (щодо застосування позовної давності), Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 липня 2021 року у справі № 902/834/20, від 13 серпня 2021 року у справі № 917/1196/19, від 30 вересня 2021 року у справі № 927/110/18, від 23 грудня 2021 року у справі № 5015/45/11 (914/1919/20), від 22 березня 2023 року у справі № 904/7603/21 (щодо умов для призначення судової експертизи).
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
13. Позичальниця мотивувала касаційну скаргу так:
13.1. Причини її неявки в судове засідання 23 лютого 2017 року є поважними. На доданому до матеріалів справи поштовому повідомленні про вручення позичальниці судової повістки на те судове засідання (т. 1, а. с. 148) є підпис іншої особи. На це позичальниця звертала увагу апеляційного суду. За її ініціативою почеркознавчу експертизу не проводили; очевидність невідповідності зображених підписів є достатньою для того, щоб встановити цей факт без застосування спеціальних знань.
13.2. У рішенні суду першої інстанції є відомості про можливість його оскарження в порядку, передбаченому для оскарження заочного рішення. Тому помилковим є висновок апеляційного суду про те, що вказане рішення не було заочним.
13.3. Суди не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах:
- Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (пункти 48, 57, 58), згідно з яким рівність сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента; суд апеляційної інстанції безпідставно з огляду на межі апеляційного перегляду не взяв до уваги доводи відповідачки, що позовна заява подана з пропуском позовної давності, а також те, що відповідачка, яка не брала участі у розгляді справи у суді першої інстанції, будучи неналежно повідомленою про час і місце такого розгляду, повідомляла цей суд про пропуск позивачем такої давності у заяві про перегляд заочного рішення; за таких умов є підстави для вирішення апеляційним судом заяви відповідачки про застосування позовної давності, навіть якщо таку заяву вона не подала у суді першої інстанції;
- Верховного Суду України від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16 і Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року у справі № 309/5440/15-ц, згідно з яким, якщо відсутні відомості про вчинення дій, що підтверджуютьвизнання боргу, то немає підстав для переривання позовної давності;
- Верховного Суду України від 27 березня 2017 року у справі № 6-1996цс16, згідно з яким умовами кредитних договорів установлені окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами; отже, право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу; тому початок перебігу позовної давності за кожним черговим платежем починається з моменту порушення строку його внесення;
- Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 липня 2021 року у справі № 902/834/20, від 13 серпня 2021 року у справі № 917/1196/19, від 30 вересня 2021 року у справі № 927/110/18, від 23 грудня 2021 року у справі № 5015/45/11 (914/1919/20), від 22 березня 2023 року у справі № 904/7603/21, згідно з яким судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування;
- Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 червня 2020 року у справі № 924/233/18, від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/879/18, згідно з яким обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в законодавстві міру належної поведінки особи, яка бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, і яка має за мету усунення невизначеності, що виникає у правовідносинах за неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи;
- Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/879/18, згідно з яким у рішенні суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовані вимоги та заперечення, якими доказами підтвердити ці обставини; чи є інші факти, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку норму належить застосувати до цих правовідносин.