ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 464/2040/23
провадження № 61-9216св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду, в складі колегії суддів: Крайник Н. П., Левик Я. А., Шандри М. М., від 16 квітня 2024 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до
ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.
2. Позов мотивований тим, що з 10 листопада 2017 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 20 травня 2019 року.
3. ОСОБА_1 вказувала, що сімейне життя з ОСОБА_2 не склалось, оскільки під час сварок останній завдавав їй та її дітям тілесні ушкодження. Така протиправна поведінка відповідача відбувалась в присутності їхньої спільної дочки ОСОБА_3, що викликало в дитини стрес, нервозність та втрату спокійного сну.
4. За побиття її неповнолітнього сина, вироком Личаківського районного суду м. Львова від 20 березня 2020 року ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого частиною першою статті 125 КК України.
5. Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 31 січня 2019 року стягнуто з відповідача на її користь аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 23 жовтня 2018 року.
6. Стверджувала, що відповідач неналежно виконує обов`язок щодо утримання своєї дитини, має заборгованість зі сплати аліментів, не цікавиться життям дочки,не проявляє до неї батьківської турботи та піклування, не бачив дочку приблизно з річного віку, з перших днів війни не телефонує, про своє місце перебування не повідомляє.
7. Крім того, в провадженні Яворівського районного суду Львівської області перебуває кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 408 КК України.
8. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд позбавити
ОСОБА_2 батьківських прав відносно дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
9. Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 09 листопада
2023 року позов задоволено та позбавлено батьківських прав ОСОБА_2 відносно дочки ОСОБА_4 .
10. Задовольняючи позов, суд першої інстанції врахував, ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків відносно ОСОБА_4, що полягає у відсутності спілкування з донькою, участі у її вихованні, турботі про фізичний та духовний розвиток дитини, незабезпеченні їй необхідних умов для життя. При цьому суд вказав на відсутність підстав вважати, що ОСОБА_2 змінить своє ставлення до виконання батьківських обов`язків.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
11. Постановою Львівського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, задоволено, рішення Сихівського районного суду м. Львова від 09 листопада 2023 року скасовано та прийнято нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
12. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що матеріли справи не містять належних доказів на підтвердження доводів ОСОБА_1 про ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків щодо дочки ОСОБА_3 .
13. Задовольняючи позов, районний суд не встановив винної поведінки батька щодо ухилення від виконання батьківських обов`язків, а також не з`ясував чи можливо змінити його поведінку в кращу сторону, не сприяв захисту інтересів дитини щодо її права на батьківське піклування та не перевірив ставлення дитини до свого батька.
14. Апеляційний суд вважав, що сама по собі наявність у відповідача заборгованості зі сплати аліментів не є безумовною підставою для позбавлення його батьківських прав.
15. Також апеляційний суд врахував, що відповідач заперечує проти позбавлення його батьківських прав та бажає брати участь у вихованні дочки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
16. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
17. 24 червня 2024 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року у справі № 464/2040/23.
18. Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які у серпні 2024 року надійшли до Верховного Суду.
19. Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
20. Підставою касаційного оскарження судового рішення заявниця зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
21. Касаційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій відповідач не вчинив жодної конкретної дії, спрямованої на налагодження контакту між батьком та дочкою.
22. Звертає увагу, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно випливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Вказане, в сукупності, стосується поведінки ОСОБА_2, проте суд апеляційної інстанції цього не врахував.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов
Фактичні обставини справи, встановлені судами
23. Сторони є батьками ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
24. Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 20 грудня
2018 року стягнуто із ОСОБА_2 кожного місяця на користь ОСОБА_5 аліменти на дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 23 жовтня 2018 року.
25. Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 20 травня
2019 року розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .
26. Відповідно до розрахунку державного виконавця у виконавчому провадженні № 71967160, заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів на утримання дочки ОСОБА_3, станом на 13 вересня 2023 року, становить 47 432 грн.
27. Допитаний у судовому засіданні в суді першої інстанції свідок
ОСОБА_6, пояснив, що є сином позивачки. ОСОБА_2 негативно ставився до нього та спричинив тілесні ушкодження, у зв`язку з чим мати зверталася до правоохоронних органів. Також зазначив, що ОСОБА_2 участі у вихованні його сестри ОСОБА_3 не приймає.
28. Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради, як орган опіки та піклування, надала висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно доньки ОСОБА_3, у зв`язку із тим, що
ОСОБА_2 самоусунувся від виконання батьківських обов`язків .
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
29. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
30. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
31. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
32. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
33. Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд з такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.
34. Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
35. У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
36. Забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України "Про охорону дитинства").
37. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").
38. Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).
39. Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.
40. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев`ята-десята статті 7 СК України).
41. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
42. Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
43. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.
44. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
45. Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків неодноразово було викладено у постановах Верховного Суду, зокрема, від 06 червня 2024 року у справі № 132/2049/23, від 25 вересня 2024 року у справі № 206/1513/23, від 02 жовтня 2024 року у справі № 2-5679/11, від 04 вересня 2024 року у справі № 608/858/22 тощо.
46. Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
47. У рішенні від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України" (заява
№ 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
48. У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі "Странд Лоббен та інші проти Норвегії" (заява № 37283/13) Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв`язки дитини з її сім`єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв`язків означає від`єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім`ї.
49. Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та характеристик учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20,
від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).
50. Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з доведеності обставин, передбачених пунктом 2 частини першої статті 164 СК України, як підстави для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, а також відсутність відомостей про можливу зміну відповідачем свого ставлення до виконання батьківських обов`язків.
51. Натомість апеляційний суд, вважав, що докази, які б свідчили про наявність підстав для застосування такого виключного заходу, як позбавлення батьківських прав відсутні. Також суд вказав, що наявність у відповідача заборгованості зі сплати аліментів не є безумовною підставою для позбавлення його батьківських прав.
52. Верховний Суд погоджується із тим, що при вирішенні позову про позбавлення батьківських прав, наявність заборгованостізі сплати аліментів має оцінюватися в сукупності з іншими обставинами та поведінкою відповідача.
53. У розглядуваній справі встановлено, що відповідач частково сплачував аліменти на утримання дочки.
54. Крім того, у жовтні 2019 року орган опіки та піклування за заявою
ОСОБА_2 встановив графік його зустрічей із дочкою ОСОБА_7 .
55. Заперечуючи проти позову в суді першої інстанції, та подаючи апеляційну скаргу, ОСОБА_2 наполягав на бажанні підтримувати зв`язок із дочкою та брати участь у її житті.
56. Заподіяння відповідачем у вересні 2018 року легких тілесних ушкоджень сину позивачки ОСОБА_6, за що ОСОБА_2 вироком суду був засуджений до штрафу в сумі 680 грн, не підтверджує наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав щодо доньки ОСОБА_3 .
57. За встановлених обставин, колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду, що наявні у матеріалах справи докази не свідчать, що наразі позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відповідатиме найкращим інтересам малолітньої дитини - ОСОБА_4, 2017 року народження.
58. Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.
59. Згідно з положеннями частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
60. Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20,
від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21).
61. Наявний в матеріалах справи висновок органу опіки та піклування
від 14 червня 2023 року № 260001-вих-72189 не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, чи наявності з боку батька загрози для дитини, її здоров`я та психічного розвитку, а тому обґрунтовано не враховано судом апеляційної інстанції. Крім того, вказаний висновок не містить доводів щодо відповідності застосування такого крайнього заходу інтересам дитини та необхідності у такий спосіб захисту її прав.
62. З огляду на зазначене, висновок апеляційного суду про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав з урахуванням встановлених у цій справі обставин, слід визнати обґрунтованим та таким, що не суперечить висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19, на яку ОСОБА_1 посилалась в касаційній скарзі.
63. Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції по суті вирішення спору не спростовують та значною мірою зводяться до необхідності переоцінки доказів.
64. Водночас, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
65. Таким чином, наразі позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 не буде ґрунтуватися на суттєвих і достатніх причинах у контексті національного законодавства та практики Європейського суду з прав людини.
66. Водночас, встановлені судами обставини справи вказують на наявність підстав для того, щоб попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов`язків щодо виховання дочки - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
67. Залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21,
від 09 червня 2023 року у справі № 591/6037/21, від 06 березня 2024 року у справі № 317/2256/22).
68. Згідно пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
69. Частиною четвертою статті 412 ЦПК України визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
70. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, постанову апеляційного суду змінити шляхом доповнення її резолютивної частини попередженням ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до своїх обов`язків щодо виховання дочки ОСОБА_3 .
71. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411
ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду