РІШЕННЯ
Іменем України
29 жовтня 2024 року
м. Київ
справа №9901/524/21
адміністративне провадження № П/9901/524/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючої судді - Мартинюк Н.М.,
суддів - Білак М.В., Загороднюка А.Г., Мацедонської В.Е., Мельник-Томенко Ж.М.,
за участю:
секретаря судового засідання - Заквацької І.А.,
позивачки - ОСОБА_1,
представника відповідача - Саввіна С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Президента України, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору на стороні позивача: Вищої ради правосуддя, про визнання бездіяльності протиправною і зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
Зміст позовних вимог і предмет спору
24 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Президента України, у якому просить:
1) визнати протиправною бездіяльність Президента України щодо невидання указу про призначення її на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва у передбачений законом строк;
2) зобов`язати Президента України видати указ на підставі та в межах подання Вищої ради правосуддя, внесеного рішенням Вищої ради правосуддя від 10 червня 2021 року №1306/0/15-21 "Про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва".
Аргументи позивачки
ОСОБА_1 зазначає, що Вища рада правосуддя на підставі рішення від 10 червня 2021 року №1306/0/15-21 внесла Президенту України подання про призначення її на посаду судді.
Позивачка наголошує на тому, що закон установив Президенту України 30-денний строк для видачі указу про призначення її на посаду судді, втім, отримавши подання 18 червня 2021 року, Президент України досі не видав відповідний указ.
ОСОБА_1 стверджує, що Президент України протягом усього часу бездіяльності не мав об`єктивних перешкод для видачі указу. Зауважує, що з моменту виникнення спірних правовідносин до введення воєнного стану в Україні Президент України видав 23 укази про призначення 132 суддів, а після початку широкомасштабної війни видавав укази як про призначення суддів, так і 84 укази, які не стосувалися питань війни.
На цій основі ОСОБА_1 доводить, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка обмежує її право доступу до професії судді.
Зрештою ОСОБА_1 наполягає на тому, що застосування строків звернення до адміністративного суду у такому випадку не можливе, оскільки предметом спору є протиправна бездіяльність Президента України, яка за своєю суттю є триваючим порушенням.
У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала позов.
Аргументи відповідача
24 січня 2022 року представник Президента України подав відзив та просив залишити позов без розгляду (т.1 а.с.52-58).
Свою позицію представник відповідача обґрунтував тим, що ОСОБА_1 пропустила місячний строк звернення до адміністративного суду з цим позовом, а тому в силу частини третьої статті 123, пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України") позовну заяву належить залишити без розгляду.
До такого висновку представник відповідача дійшов з огляду на те, що рішення Вищої ради правосуддя від 10 червня 2021 року №1306/0/15-21 було опубліковано на офіційному сайті цього органу, а тому позивачка 10 червня 2021 року була обізнана про існування указаного рішення. Оскільки Вища рада правосуддя скерувала подання до Офісу Президента України 18 червня 2021 року, то з 19 липня 2021 року, на переконання відповідача, почався перебіг місячного строку звернення до суду для оскарження бездіяльності відповідача.
Також представник Президента України зауважив, що навіть з огляду на твердження позивачки, що вона про дату внесення подання Вищою радою правосуддя до Президента України дізналась лише 1 вересня 2021 року, отримавши відповідь на свій запит, то щонайменше з цієї дати починається облік місячного стоку на звернення до суду. Проте і цей строк позивачка пропустила, адже до суду з цим позовом звернулась лише 24 грудня 2021 року.
Крім цього, представник відповідача у поясненнях звертає увагу на виняткову завантаженість Президента України з огляду на триваючу збройну агресію Російської Федерації проти України та необхідність першочергового розгляду питань, пов`язаних з обороною держави, захистом державного суверенітету, територіальної цілісності України.
У судовому засіданні представник Президента України просив відмовити у задоволенні позову.
Аргументи третьої особи
1 серпня 2023 року Вища рада правосуддя подала письмові пояснення щодо позову (т.1 а.с.163-186).
Вища рада правосуддя зазначає, що виконала всі вимоги законодавства і 18 червня 2021 року направила до Офісу Президента України подання на призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва. Просить суд прийняти законне та обґрунтоване рішення.
3 травня 2024 року Вища рада правосуддя подала заяву про розгляд справи без участі її представника.
Клопотання сторін та процесуальні дії у справі
24 грудня 2021 року протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: Мартинюк Н.М. (головуючий суддя), Білак М.В., Загороднюк А.Г., Мацедонська В.Е., Мельник-Томенко Ж.М. (т.1, а.с.36).
29 грудня 2021 року Верховний Суд відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду в судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження (т.1, а.с.37).
8 лютого 2023 року Суд розглянув клопотання представника Президента України про залишення позову без розгляду та відмовив у задоволенні цього клопотання (т.1 а.с.106-110).
Іншою ухвалою від 8 лютого 2023 року Суд з власної ініціативи витребував від Президента України докази, а саме:
- відомості стосовно стадії опрацювання Президентом України подання Вищої ради правосуддя про призначення судді на посаду від 18 червня 2021 року №35/0/12-21;
- інформацію про дату отримання Президентом України (Офісом Президента України) подання Вищої ради правосуддя про призначення судді на посаду від 18 червня 2021 року №35/0/12-21 (т.1, а.с.111-113). Цю ухвалу Президент України виконав 6 березня 2023 року, надавши лист-відповідь №08/2-04-38 від 27 лютого 2023 року (т.1 а.с.117).
5 липня 2023 року Суд розглянув клопотання представника Президента України про залучення до участі у справі Вищої ради правосуддя у статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. Суд відмовив у задоволенні цього клопотання. Одночасно з цим, Суд залучив Вищу раду правосуддя у процесуальному статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача (т.1 а.с.140, 147-150).
Ухвалою від 31 жовтня 2023 року Суд задовольнив клопотання Вищої ради правосуддя, подане 22 серпня 2023 року, про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (т.1 а.с.187, 198-200).
1 листопада 2023 року Суд протокольною ухвалою витребував Президента України докази, а саме: інформацію про подальший рух проект указу "Про призначення суддів", до якого включено ОСОБА_1 ; дату передачі цього проекту Президентові України (т.1 а.с.207). Цю ухвалу Президент України виконав 15 листопада 2023 року, надавши лист-відповідь №08/2-04-306 від 14 листопада 2023 року (т.1 а.с.218).
Установлені у справі обставини та зміст спірних правовідносин
7 серпня 2019 року Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалила рішення №571/дс-19 "Про надання рекомендацій щодо призначення кандидатів на посади суддів місцевих загальних судів у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 02 липня 2019 року №108/зп-19 ( ОСОБА_1 )". Цим рішенням Вища кваліфікаційна комісія суддів України рекомендувала ОСОБА_1 для призначення на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва.
10 червня 2021 року Вища рада правосуддя ухвалила рішення №1306/0/15-21 "Про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва" (т.1, а.с.9-11, 48-49, 166-168, 169-170).
Листом від 18 червня 2021 року №19419/0/9-21 Вища рада правосуддя направила до Офісу Президента України подання про призначення кандидатів на посади суддів місцевих судів, рішення стосовно яких були прийняті радою 10 червня 2021 року, з додатками на 16 аркушах (4 подання про призначення суддів на посади; копії рекомендацій Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та паспортів (т.1 ас.178).
Цим супровідним листом Вища рада правосуддя направила до Офісу Президента України подання від 18 червня 2021 року №35/0/12-21 про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва (т.1 а.с.178-179).
18 червня 2021 року Офіс Президента України отримав указане подання (т.1, а.с.12, 47, 117, 218).
25 червня 2021 року Голова Ради суддів України звернувся до Президента України з проханням призначити суддів (лист №9рс-539/2021-вих від 25 червня 2021 року), мотивуючи потребою у заповненні вакантних посад суддів з метою забезпечення належного рівня судочинства. Відповідь на це звернення надав заступник керівника Офісу Президента України листом від 6 серпня 2021 року №45-01/1654 (т.1 ас.62, 67).
11 серпня 2021 року Президент України видав 2 укази про призначення 16 осіб на посади суддів адміністративних та господарських судів (укази за номерами 350/2021, 351/2021) (т.1, а.с.25-27).
Листом від 1 вересня 2021 року №22/1-09/3955 Офіс Президента України надав ОСОБА_1 відповідь на її запит від 28 серпня 2021 року, у якому повідомив, що подання Вищої ради правосуддя про призначення її на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва було зареєстровано в Офісі Президента України за №139/31951-01 від 18 червня 2021 року (т.1 а.с.12).
6 жовтня 2021 року Президент України видав 5 указів про призначення 20 осіб на посади суддів адміністративних та господарських судів (укази за номерами з 499/2021 до 503/2021) (т.1, а.с.28-33).
18 листопада 2021 року Вища рада правосуддя ухвалила рішення №2229/0/15-21 "Про публічне звернення Вищої ради правосуддя" (т.1 а.с.65-66, 171-177). У цьому зверненні Вища рада правосуддя просила Президента України видати укази про призначення на посади суддів кандидатів, стосовно яких нею внесені відповідні подання, зокрема щодо ОСОБА_1, та привести до присяги 51 суддю, призначеного на посаду.
4 січня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Вищої ради правосуддя з проханням надати їй копію рішення ради від 10 червня 2021 року №1306/0/15-21, а також повідомити інформацію.
У відповідь Вища рада правосуддя листом від 11 січня 2022 року повідомила ОСОБА_1 про те, що внесла Президентові України подання про призначення судді на посаду від 18 червня 2021 року №35/0/12-21, яке супровідним листом від 18 червня 2021 року №19419/09-21 направлене до Офісу Президента України (т.1 а.с.47).
Згідно з інформацією, яку Суд витребував у Президента України і яка викладена у листі №08/2-04-38 від 27 лютого 2023 року, подання Вищої ради правосуддя (вих.№35/0/12-21 від 18 червня 2021 року) стосовно призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва:
- зареєстровано в Офісі Президента України 18 червня 2021 року (вх.№139/31951-01);
- в установлений термін опрацьовано профільним структурним підрозділом Офісу Президента України;
- підготовлений проект Указу Президента України "Про призначення суддів" передано керівництву Офісу Президента України для доповіді Главі держави (т.1 а.с.111-113, 117).
Відповідно до інформації, яку Суд витребував у Президента України і яка викладена у листі №08/2-04-306 від 14 листопада 2023 року, подання Вищої ради правосуддя стосовно призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва:
- згідно з резолюцією Керівника Офісу Президента України у встановлений термін опрацьоване профільними структурними підрозділами Офісу Президента України;
- підготовлений проект Указу Президента України "Про призначення судді", який переданий для доповіді Главі держави;
- проект Указу Президента України "Про призначення суддів" разом з відповідним пакетом документів до нього повернуто та станом на 14 листопада 2023 року зберігається в Департаменті документального забезпечення (т.1 а.с.218).
8 травня 2024 року Президент України видав 24 укази про призначення 114 осіб на посади суддів (укази за номерами з 285/2024 до 308/2024).
4 липня 2024 року Президент України видав 38 указів про призначення 215 осіб на посади суддів місцевих загальних, адміністративних та господарських судів (укази за номерами з 411/2024 до 448/2024).
16 жовтня 2024 року Президент України видав 24 укази про призначення 112 осіб на посади суддів місцевих загальних, адміністративних та господарських судів (укази за номерами з 705/2024 до 728/2024).
Станом на момент пред`явлення позову та ухвалення рішення по суті справи Президент України не видав указ про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва.
Оцінка доводів учасників справи та висновки Верховного Суду
Суд, вивчивши доводи сторін, дослідивши матеріали справи і перевіривши їх належними й допустимими доказами, звертає увагу на таке.
Згідно із частиною першою статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
За частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Водночас Суд зауважує, що конституційним поділом влади на законодавчу, виконавчу та судову увесь принцип поділу влади не вичерпується.
Так, статтею 102 Конституції України встановлено, що Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
Згідно з частиною третьою статті 106 Конституції України, яка визначає повноваження Президента України, на основі та на виконання Конституції і законів України глава держави видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.
До конституційних повноважень Президента України, серед іншого, належить також призначення на посаду судді. Згідно із частинами першою, другою статті 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя у порядку, встановленому законом. Призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що повноваження Президента України визначаються виключно Конституцією України і не можуть бути розширені та/або обмежені законом або іншим нормативно-правовим актом (до прикладу, рішення від 10 квітня 2003 року №7-рп/2003 [справа про гарантії діяльності народного депутата України]; від 7 квітня 2004 року №9-рп/2004 (справа про Координаційний комітет); від 16 травня 2007 року №1-рп/2007 (справа про звільнення судді з адміністративної посади); від 11 грудня 2007 року №12-рп/2007 (справа про порядок припинення повноважень членів Кабінету Міністрів України); від 26 лютого 2009 року №6-рп/2009 (щодо звільнення з посади Голови НБУ)].
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 131 Конституції України подання Президенту України про призначення судді на посаду вносить Вища рада правосуддя.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 21 грудня 2016 року №1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі також - "Закон №1798-VIII"), який визначає статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя, передбачено, що Вища ради правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
Статтею 3 та частинами першою, другою статті 36 Закону №1798-VIII визначено, що до повноважень Вищої ради правосуддя належить, зокрема, внесення подання про призначення судді на посаду. Рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду ухвалюється Вищою радою правосуддя за результатами розгляду рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, до якої обов`язково додається особова справа (досьє) кандидата на посаду судді.
Порядок призначення на посаду судді встановлено статтею 80 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VIII (далі також - "Закон №1402-VІІІ", у редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини першої та другої статті 80 Закону №1402-VIII призначення на посаду судді здійснюється Президентом України на підставі та в межах подання Вищої ради правосуддя, без перевірки додержання встановлених цим Законом вимог до кандидатів на посаду судді та порядку проведення добору чи кваліфікаційного оцінювання кандидатів.
Будь-які звернення щодо кандидата на посаду судді не перешкоджають його призначенню на посаду. Викладені в таких зверненнях факти можуть бути підставою для порушення Президентом України перед компетентними органами питання про проведення в установленому законом порядку перевірки цих фактів.
Президент України видає указ про призначення судді не пізніше тридцяти днів із дня отримання відповідного подання Вищої ради правосуддя.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає про бездіяльність Президента України у формі непризначення її на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва у передбачений законом строк.
Отже, спірним питанням у цій справі насамперед є встановлення наявності або відсутності бездіяльності Президента України у процедурі призначення ОСОБА_1 на посаду судді.
Частиною першою статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
безсторонньо (неупереджено);
добросовісно;
розсудливо;
з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
При вирішенні справи по суті суд у разі задоволення позову може прийняти рішення про повне або часткове задоволення позову шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (частина перша, пункт 4 частини другої статі 245 КАС України), що відповідає змісту заявлених вимог, визначених пунктом 4 частини першої статті 5 цього Кодексу.
Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оцінюючи доводи ОСОБА_1 стосовно протиправної бездіяльності, вчиненої Президентом України, колегія суддів зазначає, що оцінка судом при вирішенні адміністративного позову поведінки суб`єкта владних повноважень за критерієм правомірності, безумовно, повинна ґрунтуватися насамперед на конституційному положенні про законність діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб.
Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 15 квітня 2021 року у справі №9901/104/20, від 01 вересня 2022 року у справі №990/46/22, від 31 серпня 2023 року у справі №990/75/23 та від 14 березня 2024 року у справі №240/25193/23 неодноразово наголошувала, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Тобто бездіяльність суб`єкта владних повноважень є такою, що порушує права та інтереси особи в тому разі, якщо такий суб`єкт повинен був вчинити, але не вчинив певних дій на реалізацію покладеної на нього компетенції.
Така бездіяльна форма поведінка щодо неприйняття рішення, невчинення певних дій не здійснюється суб`єктом владних повноважень всупереч встановленого законодавчим актом обов`язку взагалі чи протягом встановленого строком.
Як зазначив Верховний Суд, зокрема у постанові від 13 грудня 2019 року у справі №826/7889/16, для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.
Самі по собі строки, встановлені правовою нормою для прийняття зобов`язаним суб`єктом рішення (вчинення певної дії/дій), поза зв`язком із конкретною правовою ситуацією, сукупністю фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набуває (може набути) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк.
Аналогічний підхід висловлений Верховним Судом України у постанові від 13 червня 2017 року у справі №П/800/490/15 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі №П/9901/137/18, від 27 лютого 2020 року у справі № 800/304/17 та від 30 травня 2024 року у справі №9901/506/21.
За приписами пункту 10 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Розумними вважаються строки, що є об`єктивно необхідними для виконання процедурних дій без невиправданих зволікань та прийняття відповідних рішень (вчинення дій) у найкоротший строк, достатній для їх прийняття (вчинення).
У цьому контексті Суд встановив та матеріали справи підтверджують, що ОСОБА_1 пройшла стадії призначення на посаду судді, передбачені Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
Так, рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 7 серпня 2019 року №571/дс-19 ОСОБА_1 надана рекомендація щодо призначення її на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва.
Рішенням №1306/0/15-21 від 10 червня 2021 року Вища рада правосуддя вирішила внести Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва.
Реалізуючи це рішення, Вища рада правосуддя 18 червня 2021 року направила до Офісу Президента України подання від 18 червня 2021 року №35/0/12-21 про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва.
18 червня 2021 року Офіс Президента України отримав це подання.
Водночас з 18 червня 2021 року (з моменту отримання подання) і дотепер Президент України не розглянув подання Вищої ради правосуддя і не видав указ про призначення її на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва.
Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи спір за аналогічних правовідносин, у постанові від 30 травня 2024 року у справі №9901/506/21 виходила з того, що зміст частини першої статті 80 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" указує, що "підстави та межі" призначення на посаду судді встановлюються поданням України "Про судоустрій і статус суддів".
З огляду на це, вирішення питання щодо призначення суддів належить до виключної дискреції Вищої ради правосуддя, а Президент України, реалізуючи ініціативу останньої, призначає на посаду шляхом видання указу про призначення судді. Будь-які звернення щодо кандидата на посаду судді не перешкоджають його призначенню на посаду.
Відповідно до статті 80 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у разі надходження до Президента України будь-яких звернень щодо особи (кандидата на посаду судді), стосовно якої від України "Про судоустрій і статус суддів" надійшло подання про призначення її на посаду судді, Президент України порушує перед компетентними органами питання про проведення в установленому законом порядку перевірки викладених у таких зверненнях фактів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2024 року у справі №9901/506/21, аналізуючи положення статті 128 Конституції України та частити другої статті 80 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", також зауважила, що Президент України має відреагувати на подання Вищої ради правосуддя протягом тридцяти днів. Цей строк є гарантійним як у сенсі забезпечення формування корпусу суддів і реалізації Вищою радою правосуддя відповідних дискреційних повноважень для цього, так і для захисту права особи, яка взяла участь у доборі на зайняття посади судді. Тому для розгляду Президентом України подання Вищої ради правосуддя строк у 30 днів є достатнім, прийнятним, обов`язковим і розумним.
Установлення такого строку покликане забезпечити дотримання необхідного (справедливого) балансу між суспільними (публічними) інтересами, які полягають у формуванні суддівського корпусу і виражені конституційно визначеним обов`язком участі Президента України у формуванні судової влади, та приватними інтересами позивача і розглядається (з`ясовується) в контексті оцінки бездіяльності Президента України щодо розгляду подання Вищої ради правосуддя про призначення на посаду судді як протиправної.
Суд зазначає, що Європейська комісія за демократію через право (Венеціанською комісією), зокрема, підтримала "церемоніальну роль" Президента та вказала у Висновку щодо проекту змін до Конституції України в частині правосуддя від 26 жовтня 2015 року №803/2015 (CDL-PI(2015)016) про те, що "призначення суддів Главою держави, який діє відповідно до пропозиції Вищої ради правосуддя, має за мету обмежити політичний вплив та партійний тиск на суддів (...) та [має]... схвалюватися". Венеціанська комісія не може не повторити про свою рішучу підтримку пропозиції щодо того, щоб судді призначалися на посаду Президентом (який відіграватиме виключно формальну, церемоніальну роль) за поданням (обов`язковим) Вищої ради правосуддя.
Разом з тим, вказаний Висновок містить також застереження стосовно необхідності регламентувати окремими положеннями закону можливі затримки чи "глухі кути" у призначенні суддів Президентом України.
На цій підставі Суд зауважує, що наявний порядок проведення процедур відбору суддів дозволяє належно, якісно та в повній мірі здійснити перевірку осіб, які претендують бути призначеними на посаду судді за встановленими критеріями щодо кваліфікації і професійних здібностей. Тому законодавче регулювання повноваження Президента України при призначенні суддів має на меті усунення політичного впливу на процес формування суддівського корпусу, що сприяє зміцненню довіри до судової системи та забезпечує її незалежність, прозорість і об`єктивність.
Представник відповідача наголошує на відсутності бездіяльності Президента України у спірних правовідносинах з огляду на його щільний графік, який пов`язаний із необхідністю відбиття збройної агресії росії і не може свідчити про протиправність бездіяльності Президента України на час ухвалення рішення у справі.
Аналізуючи ці доводи з урахуванням зазначених висновків Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів звертає увагу на таке.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", з 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на території України введений воєнний стан.
Закон України "Про правовий режим воєнного стану" від 12 травня 2015 року №389-VIII (далі також - "Закон №389-VIIІ") визначає зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб .
У подальшому відповідними Законами України "Про затвердження Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався і діє дотепер.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Враховуючи вищезазначене, Суд зауважує, що воєнний стан як особливий правовий режим вимагає вчинення уповноваженими суб`єктами, зокрема, Президентом України, низки стратегічних та оперативних заходів, спрямованих на захист держави, здійснення яких водночас пов`язане з небезпекою для життя і здоров`я.
За таких обставин Суд погоджується з позицією представника відповідача щодо важливої ролі Президента України як глави держави та Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, а також його винятковою завантаженістю у зв`язку з об`єктивною необхідністю активної участі в зовнішніх та внутрішніх відносинах, направлених на посилення обороноздатності держави, захисту державного суверенітету, забезпечення діяльності державних інституцій в умовах війни задля перемоги.
Разом з тим, Суд зауважує, що строк, з моменту реєстрації в Офісі Президента України подання Вищої ради правосуддя про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва (18 червня 2021 року) до моменту настання виняткових обставин та введення в Україні воєнного стану (24 лютого 2022 року) був абсолютно достатнім і розумним для розгляду подання Вищої ради правосуддя та видання указу про призначення ОСОБА_1 на посаду судді на виконання вимог статей 106, 128 Конституції України.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам про можливі причини невиконання суб`єктом владних повноважень своїх законодавчо встановлених обов`язків щодо належного розгляду подання Вищої ради правосуддя про призначення на посаду судді, Суд враховує та оцінює обставини, що мали місце від часу з якого почалась бездіяльність і до звернення ОСОБА_1 до суду за захистом своїх прав, а не тільки обставинам, що виникли вже під час розгляду справи.
Суд звертає увагу, що стосовно періоду часу від дати внесення Вищою радою правосуддя подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва (18 червня 2021 року) до моменту звернення ОСОБА_1 з позовом до суду (24 грудня 2021 року) представник Президента України не навів жодних переконливих та обґрунтованих обставин, доводів чи заперечень, котрі б указували на наявність об`єктивних причин, які б не надавали жодної реальної можливості Президенту України призначити ОСОБА_1 на посаду судді, особливо на тлі видачі в той самий час 7 указів (від 11 серпня 2021 року і від 6 жовтня 2021 року) про призначення 36 осіб на посади суддів.
Подання Вищої ради правосуддя про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва було направлене до Офісу Президента України та отримане Офісом Президента України 18 червня 2021 року, тобто за 8 місяців до введення воєнного стану в Україні.
Станом на час розгляду цієї адміністративної справи питання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва не вирішене.
Водночас протягом цього часу (8 травня 2024 року, 4 липня 2024 року, 16 жовтня 2024 року) Президент України видав 86 указів про призначення 441 особи на посади суддів місцевих загальних, адміністративних та господарських судів.
За таких обставин і міркувань Суд дійшов висновку про допущення Президентом України протиправної бездіяльності, яка полягає у непризначенні ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва у строк більше ніж 30 днів з дня внесення подання Вищою радою правосуддя.
Отже, позовна вимога ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Президента України щодо непризначення її на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва у передбачений законом строк є обґрунтованими, такою, що підлягає задоволенню та відповідає пункту 4 частини першої статті 5 КАС України.
Щодо позовної вимоги про зобов`язання Президента України видати указ на підставі та в межах подання Вищої ради правосуддя, внесеного рішенням Вищої ради правосуддя від 10 червня 2021 року №1306/0/15-21 "Про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва", колегія суддів зазначає таке.
За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Оскільки метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб`єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб`єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.
При оцінці способу захисту за критерієм ефективності слід виходити з того, що ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та відповідати приписам законодавства.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Колегія суддів також звертає увагу, що Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція) (стаття 13). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Статтею 13 Конвенції, зокрема, задекларовано, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Загальноприйнято вважати, що способи захисту права визначені як передбачені законом дії, що безпосередньо спрямовані на захист права. Такі дії є завершальними актами захисту у вигляді матеріально-правових дій або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб`єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності по захисту прав.
Отже, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Водночас адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19 та від 8 лютого 2022 року у справі №160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Пантелеєнко проти України" (заява №11901/02, пункт 77) зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути "ефективним" як на практиці, так і за законом. Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності.
З урахуванням наведеного "ефективний засіб правового захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не приводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації на практиці, не відповідає розглядуваній нормі міжнародного договору.
У справі ОСОБА_1 рішення суду безпосередньо стосується забезпечення судового захисту прав позивачки на своєчасне зайняття посади судді місцевого загального суду. Водночас Президент України як гарант має його реалізовувати за відповідною процедурою (згідно з частиною першою статті 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя у порядку, встановленому законом, шляхом видання відповідного указу).
Суд наголошує, що повноваження Президента України стосовно видання указів, зокрема тих, які стосуються призначення на посаду судді, належать до його виключної компетенції як глави держави.
Згідно з положеннями статті 2 КАС України щодо компетенції адміністративного суду останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Отже, згідно з положеннями Конституції України та КАС України щодо компетенції адміністративного суду останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Суд не втручається та не може втручатися в конституційні повноваження щодо видання указів відповідачем, підміняти його і перебирати на себе повноваження, надані йому Конституцією України.
Крім того, керуючись принципом розподілу влад, Суд зазначає, що втручання судової влади в реалізацію главою держави своїх повноважень обмежене законом.
Відтак ураховуючи конституційно визначений обов`язок участі Президента України у формуванні судової влади, а також суспільне значення належного формування цієї влади, з огляду на вимоги частини другої статті 9 КАС України Верховний Суд вважає, що належним способом захисту прав ОСОБА_1 буде зобов`язання Президента України відповідно до статті 80 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" розглянути подання Вищої ради правосуддя від 18 червня 2021 року №35/0/15-21 про призначення ОСОБА_1 на посаду судді.
З огляду на викладене позов належить задовольнити частково.