25 вересня 2024 року
м. Київ
ОКРЕМА ДУМКА
(збіжна)
судді Великої Палати Верховного Суду Банаська О. О.
щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 201/9127/21(провадження № 14-33цс24)
Із сформульованими у цій постанові висновками щодо тлумачення статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) в частині визначення моменту виникнення обов`язку з повернення безпідставно збереженого майна не погоджуюся з огляду на таке.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст і підстави наведених у позові вимог
1. У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому, з урахуванням уточнення, просив:
- стягнути із ОСОБА_2 1 796 120,00 грн, що складає середню ринкову вартість автомобіля марки TOYOTA LAND CRUISER, 2014 року випуску;
- зобов`язати ОСОБА_2 утриматися від дій, які можуть порушити його права.
2. Позов ОСОБА_1 мотивований тим, що він є власником транспортного засобу марки TOYOTA LAND CRUISER, 2014 року випуску, який придбав в автосалоні за 1 132 020,00 грн (далі - спірний автомобіль) та 22 липня 2014 року зареєстрував на своє ім`я.
3. Однак, як зазначає позивач, згідно з довідкою-рахунком Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопровайдер" (далі - ТОВ "Автопровайдер") від 23 липня 2015 року серії ААЕ № 293358 спірний автомобіль був переоформлений на ОСОБА_3, а згодом відповідно до довідки-рахунка фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4 ) від 15 вересня 2015 року серії НОМЕР_1 право власності на зазначений транспортний засіб переоформлене на ОСОБА_2 .
4. Позивач стверджує, що відчуження автомобіля відбулося поза його волею
на підставі фіктивних правочинів. За його заявою та заявами інших
потерпілих Головне управління Національної поліції у Дніпропетровській
області внесло до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) відомості за ознаками вчинення кримінального правопорушення (кримінальне провадження № 12016040000000664), передбаченого частиною другою
статті 189 Кримінального кодексу України (далі - КК України). У цьому кримінальному провадженні ОСОБА_2 підтвердила фіктивне оформлення спірного автомобіля на її ім`я на прохання її сина - ОСОБА_5 .
5. Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська рішенням від 22 лютого
2018 року у справі № 201/12569/16 витребував з незаконного володіння ОСОБА_2 транспортний засіб марки TOYOTA LAND CRUISER, 2014 року випуску, колір чорний, номер шасі НОМЕР_2, номер двигуна НОМЕР_3, та зобов`язав її передати цей автомобіль ОСОБА_1 .
6. На виконання наведеного рішення Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська видав виконавчий лист № 201/12569/16, який з 02 квітня 2018 року до 24 лютого 2020 року перебував на примусовому виконанні в Соборному відділі державної виконавчої служби у місті Дніпрі у виконавчому провадженні № НОМЕР_4, а з 25 лютого 2020 року до 13 травня 2021 року - у приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Приходько А. А. (виконавче провадження № НОМЕР_5).
7. ОСОБА_1 зазначає, що у виконавчих провадженнях вживалися всі необхідні заходи примусового виконання, передбачені Законом України "Про виконавче провадження", проте такі не призвели до фактичного виконання рішення суду. Так, приватний виконавець Приходько А. А. неодноразово викликала ОСОБА_2, втім вона на виклики виконавця не з`являлася, не повернула спірний транспортний засіб та з метою створення перешкод у виконанні рішення суду умисно передала його своєму синові ОСОБА_5 . У зв`язку з умисним невиконанням рішення суду приватний виконавець Приходько А. А. наклала на ОСОБА_2 штраф. 12 травня 2020 року приватний виконавець Приходько А. А. винесла постанову про розшук майна боржника та оголосила у розшук транспортний засіб TOYOTA LAND CRUISER, 2014 року випуску, колір чорний, номер шасі НОМЕР_2, номер двигуна НОМЕР_3 . Також 01 липня 2020 року Дніпровський відділ поліції Головного управління Національної
поліції в Дніпропетровській області вніс до ЄРДР відомості за ознаками
вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 382 КК України (кримінальне провадження № 12020040030001335), за фактом умисного невиконання ОСОБА_2 рішення суду.
8. 15 травня 2021 року приватний виконавець Приходько А. А. повернула виконавчий лист № 201/12569/16 стягувачу без виконання на підставі
пункту 7 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" у зв`язку з тим, що транспортний засіб боржника, розшук якого здійснювався поліцією, не виявлено протягом року з дня оголошення розшуку.
9. Оскільки рішення суду про витребування транспортного засобу ОСОБА_2 не виконала, а місцезнаходження автомобіля невідоме, позивач вважає
наявними підстави для застосування приписів статей 1212, 1213 ЦК України та стягнення на його користь грошового еквівалента середньої ринкової вартості його автомобіля.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
10. 21 листопада 2022 року Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська ухвалив рішення у справі № 201/9127/21, яким позов ОСОБА_1 задовольнив частково; стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 796 120,00 грн; стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування за сплачений судовий збір у розмірі 5 482,40 грн; стягнув із ОСОБА_2 на користь
держави 5 867,60 грн; у задоволенні іншої частини вимог позову відмовив.
11. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що конструкція статті 1212 ЦК України та глави 83 цього Кодексу підтверджують обов`язковість установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише у момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Кондикція може бути застосована субсидіарно до віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому разі, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
12. З огляду на викладене, врахувавши, що транспортний засіб, місцезнаходження якого не вдалося встановити, вибув з володіння позивача поза його волею, а відповідачка не має можливості в натурі повернути безпідставно набуте майно, суд першої інстанції стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 середню ринкову вартість автомобіля.
13. Водночас щодо вимоги про зобов`язання відповідача утриматися від дій, які могли б порушити права позивача під час виконання рішення суду, суд відмовив у її задоволенні за необґрунтованістю.
14. Додатковим рішенням від 08 грудня 2022 року Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 864,00 грн відшкодування витрат на проведення експертизи, 3 147,60 грн витрат на відправлення поштової кореспонденції та 28 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
15. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд першої інстанції врахував складність справи, тривалість її розгляду, обсяг, реальність і документальну підтвердженість наданих адвокатом послуг, а також значення справи для сторін.
Короткий зміст постановсуду апеляційної інстанції
16. Постановою від 15 лютого 2023 року Дніпровський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_2, а рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21 листопада 2022 року і додаткове рішення цього суду від 08 грудня 2022 року у справі № 201/9127/21 - без змін.
17. Апеляційний суд визнав правильними висновки суду першої інстанції про задоволення вимог заявленого позову ОСОБА_1 в частині стягнення 1 796 120,00 грн середньої ринкової вартості автомобіля марки TOYOTA LAND CRUISER, 2014 року випуску з огляду на те, що неможливість повернення в натурі позивачу належного йому транспортного засобу (який вибув з його володіння поза його волею) є підставою для стягнення з відповідачки на користь позивача середньої ринкової вартості спірного автомобіля.
18. Апеляційний суд урахував, що неможливість повернення зазначеного автомобіля підтверджена постановою приватного виконавця від 13 травня 2021 року про повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з тим, що транспортний засіб боржника, розшук якого здійснювався поліцією, не виявили протягом року з дня оголошення розшуку.
19. Постановою від 27 червня 2023 року Дніпровський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_6, а рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21 листопада 2022 року - без змін.
20. Додатковою постановою від 12 липня 2023 року Дніпровський апеляційний суд задовольнив частково заяву представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення; суд стягнув з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 8 000,00 грн на відшкодування витрат на правничу допомогу; у задоволенні іншої частини вимог заяви відмовив.
21. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд апеляційної інстанції врахував конкретні обставини справи, обґрунтованість та реальність понесених позивачем витрат, розумність їхнього розміру, принцип співмірності судових витрат, розмір наданої правничої допомоги, складність справи та обсяг наданих адвокатом послуг, ціну позову і значення справи для сторін.
З урахуванням наведеного апеляційний суд зменшив розмір витрат на правничу допомогу, які позивач просив стягнути на свою користь, з 27 000,00 грн до
8 000,00 грн.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги, підстави касаційного оскарження та узагальнені доводи скаржника
( ОСОБА_2 )
22. ОСОБА_2 у поданій до Верховного Суду касаційній скарзі просить скасувати рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21 листопада 2022 року, додаткове рішення цього суду від 08 грудня 2022 року і постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 .
23. На обґрунтування доводів скарги ОСОБА_2 зазначила, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального
права та порушенням норм процесуального права. Підставою їх касаційного оскарження ОСОБА_2 визначила неврахування судами правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі
№ 369/6892/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц,
від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2019 року у справі № 759/13986/17-ц, від 19 січня 2022 року у справі № 179/110/21, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16-ц, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року у справі № 672/362/20.
24. ОСОБА_2 зауважила, що кондикційний позов (статті 1212,
1213 ЦК України) може бути задоволений лише щодо майна, визначеного родовими ознаками (у тому числі грошей), а автомобіль є індивідуально визначеною річчю (має номер шасі, номер двигуна тощо), тому кондикція як спосіб захисту прав застосовуватися не може. Єдиним ефективним способом захисту прав позивача у спірних правовідносинах є саме витребування (віндикація) індивідуально визначеної речі (автомобіля). Віндикаційним позовом є позов неволодіючого власника до незаконно володіючого невласника про витребування майна. Умовами звернення з таким позовом є те, що: 1) позивач є власником майна; 2) власник фактично втратив володіння річчю; 3) відповідач є незаконним володільцем; 4) власник і володілець не перебувають у договірних відносинах;
5) предметом позову може бути винятково індивідуально визначена річ; 6) така річ на момент розгляду спору повинна існувати в натурі.
25. Водночас, як стверджує відповідачка, неможливість повернення майна в натурі як підстава для застосування статті 1213 ЦК України не доведена належними та достатніми доказами. Рішенням від 22 лютого 2018 року у справі № 201/12569/16 Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська витребував з її володіння на користь позивача спірний автомобіль, який продовжує існувати в натурі, не є втраченим чи загубленим, тому є можливість його повернути позивачу у встановленому законом порядку.
26. ОСОБА_2 переконана, що саме лише повернення виконавчого документа позивачу з урахуванням дій, здійснених виконавцем (штрафи, подання про притягнення до кримінальної відповідальності, розшук), не є доказами "неможливості" виконання рішення суду про витребування майна, оскільки вони не підтверджують здійснення виконавцем усіх заходів, спрямованих на його примусове виконання. Законодавством, що регулює виконання судових рішень, передбачено великий перелік прав державного чи приватного виконавця, спрямованих на виконання рішення суду. Поданням кондикційного позову щодо того ж предмета між тими ж сторонами позивач констатував неспроможність та неповноту дій виконавців з витребування спірного майна, а жодних дій, спрямованих на спонукання приватного виконавця надалі до належного виконання судового рішення, позивач не вчинив.
27. Також ОСОБА_2 зауважує, що оскаржувані судові рішення створюють для неї індивідуальний надмірний тягар, оскільки вона, по-перше, сплатила вартість автомобіля під час укладення договору купівлі-продажу; по-друге, за рішенням суду про витребування майна втратила й сам об`єкт; по-третє, у разі задоволення позову в цій справі буде змушена втретє втратити цей актив, знову сплативши за нього кошти.
28. У разі виконання рішення про стягнення коштів це: 1) не позбавлятиме позивача можливості надалі реалізувати (виконати) і рішення суду про витребування цього ж майна, оскільки згідно з таким рішенням саме позивач є його власником, а виконавчий документ про витребування не визнавався таким, що не підлягає виконанню; 2) не зробить її власницею спірного майна, оскільки рішенням суду про його витребування констатовано право власності позивача на нього; 3) не позбавить позивача можливості вдруге стягнути з неї цю ж суму грошей шляхом отримання судового рішення про зміну порядку і способу виконання рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 22 лютого 2018 року у справі № 201/12569/16 з витребування автомобіля на те ж саме стягнення тієї ж самої суми грошей, що вже реалізується позивачем шляхом подання відповідної заяви та може призвести до подвійного стягнення. Таке втручання у право на мирне володіння майном не є пропорційним, тому створює для неї індивідуальний надмірний тягар, що є підставою для відмови в задоволенні позову.
29. Окрім того, ОСОБА_2 зазначила, що оскільки немає підстав для задоволення позову, то й додаткове рішення суду першої інстанції щодо
розподілу судових витрат підлягає скасуванню. До того ж суд першої
інстанції порушив приписи статей 137, 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), не звернув уваги на порушення порядку заявлення позивачем вимог про відшкодування судових витрат та помилково включив до їх складу витрати на відправлення судових повісток, кореспонденції.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
( ОСОБА_1 )
30. ОСОБА_1 у поясненнях по справі зазначив, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, на які послалася ОСОБА_2 у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.
31. Позивач зауважує, що спірний автомобіль у 2015 році протиправно вибув з його володіння як законного власника і протягом 8 років перебуває у володінні ОСОБА_2 . Судові рішення у справах № 201/12569/16 і № 201/9127/21 на цей час не виконані. Держава не забезпечила і не гарантувала йому як власнику його право на мирне володіння майном та ефективний захист права власності судовими і правоохоронними органами держави.
32. Як стверджує позивач, ухвалене судом на його користь рішення не привело до поновлення порушених прав і отримання справедливої сатисфакції, що є недопустимим. Водночас суди відмовили у задоволенні його заяви про зміну порядку виконання судового рішення у справі № 201/12569/16 з витребування майна у ОСОБА_2 на стягнення з неї вартості такого майна. А тому єдиним способом захисту його права власності було звернення до суду з новим
позовом про захист права власності шляхом стягнення із ОСОБА_2 грошової компенсації вартості транспортного засобу.
Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
33. Ухвалою від 13 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 .
34. 21 лютого 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, якою передав справу на
розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до підпункту 7 пункту 1
розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України для відступу від висновків щодо застосування статті 1212 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі
№ 6-3090цс15, від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905гс17, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
від 23 лютого 2022 року у справі № 672/362/20 (провадження № 61-4370св21), за змістом яких кондикційний позов може застосуватися лише до речей, визначених родовими ознаками.
35. Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що правила глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком
події. З огляду на зміст цих правових норм можливо виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.
36. Кондикційний позов може поширюватися як на речі, визначені індивідуальними ознаками, так і родовими ознаками. Це, зокрема, підтверджує те, що у
главі 83 ЦК України вживається термін "майно", який охоплює як речі,
визначені індивідуальними ознаками (наприклад, картина, автомобіль), так і родовими (наприклад, пшениця, борошно); законодавець не пов`язує застосування
статті 1213 ЦК України з тим, що безпідставне набуття майна стосується
речі, визначеної індивідуальними ознаками. Натомість у частині другій
статті 1213 ЦК України законодавець визначив, що умовою для стягнення вартості майна (грошей) є неможливість повернення майна (зокрема, знищення, перероблення речі).
37. Водночас Верховний Суд України в постановах від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15 та від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905гс17 зробив висновок,
що ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, зокрема й грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів), від тієї особи (набувача), з
якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.
38. Такий висновок відтворив і Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 23 лютого 2022 року у справі № 672/362/20, на яку посилався скаржник у касаційній скарзі.
39. Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зробила висновок про необхідність відступу від висновку щодо застосування норм права (статті 1212 глави 83 ЦК України) у подібних правовідносинах про те, що кондикційний позов застосовується лише до речей, визначених родовими ознаками, та формулювання висновку про те, що "кондикційний позов може поширюватися як на речі, визначені індивідуальними ознаками, так і родовими ознаками".
40. Ухвалою від 29 травня 2024 року Велика Палата Верховного Суду прийняла справу до розгляду відповідно до підпункту 7 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15 та
від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905гс17.
41. Водночас Велика Палата Верховного Суду зазначила про невстановлення підстав для прийняття справи до розгляду для вирішення питання відступу
від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року у справі № 672/362/20, оскільки необхідність відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати, вирішує об`єднана палата цього ж касаційного суду.
Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду
42. 25 вересня 2024 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову,
якою касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнила частково, а рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21 листопада 2022 року
та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року в частині задоволення вимоги позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування вартості безпідставно збереженого майна змінила шляхом викладення їх мотивувальних частин у редакції цієї постанови. Додаткове рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 08 грудня 2022 року залишила без змін.
43. Постанова Великої Палати Верховного Суду мотивована, зокрема, таким.
Щодо правової природи кондикційних зобов`язань
43.1. За загальним правилом, кондикція у її класичному розумінні є самостійним позадоговірним зобов`язальним способом захисту права власності або іншого майнового права, спрямованим на повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, тому учаснику цивільних відносин, за чий рахунок відбулося таке неправомірне збагачення.
Щодо застосування кондикції у спірних правовідносинах
43.2. За своєю правовою природою кондикційні відносини у вузькому значенні цієї категорії не передбачають існування інших (зокрема, речових)
відносин між їх учасниками. Це випливає, зокрема, зі змісту частини третьої
статті 1212 ЦК України, згідно з якою ці правила можуть бути застосовані також і до інших відносин, які за своєю правовою природою не є суто кондикційними. Зокрема, законодавець поширив приписи глави 83 ЦК України на відносини з витребування майна власником із чужого незаконного володіння (пункт 2 частини третьої статті 1212 ЦК України).
43.3. Спірні правовідносини не є суто кондикційними, оскільки на момент набуття спірного автомобіля у відповідачки формально були підстави для володіння автомобілем, проте ці підстави згідно з рішенням суду у справі № 201/12569/16 є дефектними та втратили свою силу, адже спірний транспортний засібповернуто у власність позивача (йдеться про титул власника, проте не про повернення у фактичне володіння).
43.4. Можливість застосування у цій справі правового механізму, характерного передовсім для відносин кондикції, обумовлюється тими особливими обставинами, які виникли вже після ухвалення судом рішення у справі № 201/12569/16 про витребування майна з чужого незаконного володіння та істотно вплинули (якщо не унеможливили взагалі) на здатність позивача відновити порушені права із застосуванням правового інструменту віндикаційного позову.
Щодо визначення моменту виникнення у відповідачки обов`язку з повернення транспортного засобу як безпідставно збереженого майна
43.5. Системний аналіз статей 1212, 1214 ЦК України у взаємозв`язку з приписами статей 3, 509 цього Кодексу дає підстави для висновку, що визначення моменту виникнення в особи (боржника) обов`язку з повернення потерпілому безпідставно набутого нею майна, з урахуванням справедливості, розумності та неприпустимості безпідставного збагачення однієї особи за рахунок іншої, передбачає доцільним урахування такого моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про володіння чужим майном без достатньої правової підстави.
43.6.Особа не може вважатися такою, що має обов`язок повернути безпідставно набуте майно до того часу, доки вона, діючи відповідно до вимог ділового обороту, з належним рівнем розумності й обачливості, не дізналася або не могла дізнатися про самий факт свого безпідставного збагачення. Під час визначення моменту обізнаності набувача майна про безпідставність його володіння майном потрібно брати до уваги добросовісність поведінки набувача майна (суб`єктивну складову такої поведінки) та зважати не лише на момент, коли він дізнався про набуття ним майна, а й на момент, коли він міг дізнатися про відсутність правових підстав для набуття ним майна, адже конструкція "особа дізналася або могла дізнатися про своє володіння чужим майном без достатньої правової підстави" зобов`язує набувача майна діяти розсудливо, обачно, вживаючи заходів для з`ясування підстав володіння ним таким майном. За загальним правилом, такий момент визначається як момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про володіння чужим майном без достатньої правової підстави. Це означає також, що, вирішуючи питання про момент, коли набувач не лише дізнався, але міг дізнатися, потрібно брати до уваги добросовісність поведінки набувача.
43.7. У кондикційних правовідносинах момент виникнення в особи (набувача майна) обов`язку з повернення потерпілому безпідставно набутого майна визначається як у випадку відсутності підстав набуття, збереження чужого майна, так і у разі набуття майна за наявності правової підстави, яка згодом відпала, виходячи з аналізу та оцінки обставин, за яких особа набула, зберегла чуже майно (обставин відпадіння правової підстави набуття майна), тобто з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про безпідставність отримання майна.
43.8. Кондикційні зобов`язання залежно від наявності підстави набуття майна в момент такого набуття можна класифікувати на дві групи:
1)підстави набуття такого майна не існувало навіть у момент отримання (набуття) ; 2) підстава набуття існувала, але згодом припинила існувати (втратила свою силу, чинність тощо).
43.9. Момент виникнення кондикційного зобов`язання можна визначити: у випадку відсутності підстави набуття чужого майна - лише виходячи з аналізу та оцінки обставин, за яких до особи потрапило чуже майно, тобто з моменту, коли особа могла дізнатись про безпідставність отримання майна; у випадку, коли підстава набуття майна існувала, але згодом відпала, - сукупністю обставин, що характеризують підставу, на якій майно було отримано, та обставин відпадіння цієї підстави. Остання група правовідносин характеризується тим, що особа утримує майно, яке вона має повернути потерпілому, у зв`язку з відпадінням підстави набуття цього майна. Це стосується вимог, щодо яких кондикційні правовідносини є субсидіарними (частина третя статті 1212 ЦК України), а саме: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
43.10. Коли вирішується спір за переліченими вимогами, наприклад, про витребування майна із чужого незаконного володіння, ухвалюється судове рішення, яке підлягає виконанню у встановленому законом порядку. У такому разі саме судове рішення у разі його невиконання боржником дозволяє кваліфікувати зобов`язання як кондикційне.
43.11. За обставинами справи, яка перебувала на розгляді Великої Палати Верховного Суду, кондикційні правовідносини виникають як субсидіарні, тобто такі, що визначають наслідки збереження відповідачкою транспортного засобу, який підлягав поверненню згідно з рішенням суду у справі № 201/12569/16. Як у цьому, так і в інших трьох випадках, передбачених частиною третьою
статті 1212 ЦК України, юридичним фактом, який породжує кондикційне зобов`язання, є рішення суду. Тому саме в момент набрання рішенням суду законної сили особа дізнається про володіння чужим майном без достатньої правової підстави і обов`язок повернути це майно іншій особі. У такій правовій ситуації суд у власному рішенні констатує безпідставність набуття особою майна та підтверджує відсутність юридичних підстав для його збереження такою особою надалі.
43.12. У контексті обставин цієї справи з моменту набрання законної сили рішенням суду про витребування автомобіля у відповідачки виник безумовний обов`язок з його повернення правомірному власникові. До того ж такий обов`язок є чинним незалежно від звернення до примусового виконання такого судового рішення. Відповідно, з таким рішенням у відповідачки припинили існувати підстави для правомірного володіння цим майном, а надалі володіння, користування і розпорядження ним є безпідставним, вчиненим як незаконно збережене (отримане). До цього моменту відповідачка у справі, яка переглядається, у розумінні статті 1212 ЦК України не може вважатися особою, яка безпідставно набула (зберегла) транспортний засіб, який вибув з володіння позивача поза його волею, оскільки володіла ним на підставі довідки-рахунка
№ 415436 від 15 вересня 2015 року та договору про надання послуг з виписки довідки-рахунка від 15 вересня 2015 року, які в установленому законом порядку не оспорювалися та недійсними не визнавалися.