25 вересня 2024 року
м. Київ
ОКРЕМА ДУМКА (розбіжна)
судді Великої Палати Верховного Суду Банаська О. О.
щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24)
Із сформульованими у цій постанові висновками щодо тлумачення частини другої статті 358 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та суті касаційної скарги не погоджуюся з огляду на таке.
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст та підстави заявлених вимог
1.1. У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії та бездіяльність головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Пєрєвєрзєвої Н. М., заінтересована особа - боржник ОСОБА_2, у якій просила визнати протиправною бездіяльність державного виконавця щодо невиконання визначених Законом України "Про виконавче провадження" дій для примусового виконання судового наказу від 11 грудня 2018 року № 2-н/490/1057/2018 про стягнення аліментів на її користь та зобов`язання державного виконавця усунути порушення шляхом вжиття передбачених цим Законом заходів для стягнення аліментів з боржника.
2. Зміст ухвали суду першої інстанції
2.1. Ухвалою від 27 вересня 2021 року Центральний районний суд м. Миколаєва закрив провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Пєрєвєрзєвої Н. М.
2.2. Місцевий суд виходив з того, що на час розгляду скарги відсутній предмет оскарження, оскільки виконавче провадження з примусового виконання судового наказу № 2-н/490/1057/2018 закінчено у зв`язку з відкликанням судом виконавчого документа.
3. Зміст постанови апеляційного суду
3.1. На ухвалу місцевого суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, яка надійшла до Миколаївського апеляційного суду 12 червня 2023 року.
3.2. Також заявниця додала заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, яку мотивувала тим, що про постановлення ухвали місцевого суду від 27 вересня 2021 вона дізналася лише 25 травня 2023 року.
3.3. Ухвалою від 12 червня 2023 року Миколаївський апеляційний суд залишив апеляційну скаргу ОСОБА_1 без руху та витребував з місцевого суду справу № 490/9587/18.
3.4. Ухвалою від 21 червня 2023 року Миколаївський апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 вересня 2021 року.
3.5. Ухвалу мотивував тим, що апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення. Отже, підлягають застосуванню положення частини другої статті 358 ЦПК України, оскільки річний строк, визначений цією процесуальною нормою, є присічним і не може бути поновленим.
3.6. Апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 була обізнана про розгляд справи місцевим судом, оскільки це провадження суд відкрив за її скаргою і заявницю належним чином повідомлено про призначення судових засідань на 12 квітня та на 07 червня 2021 року.
3.7. Аналізуючи в контексті статті 358 ЦПК України наслідки неповідомлення ОСОБА_1 про судове засідання, призначене на 27 вересня 2021 року, апеляційний суд зазначив, що як неповідомлення особи про розгляд справи розуміють випадки, коли учасник справи жодним чином не повідомлявся судом і не знав про наявність справи у провадженні суду. Отже, до таких випадків не може бути віднесено неповідомлення особи про окреме судове засідання у справі, навіть якщо у цьому засіданні було ухвалено рішення (за умови, що матеріалами справи безспірно підтверджується факт обізнаності особи про розгляд судом справи та її участь у ній).
4. Зміст вимог касаційної скарги
4.1. 21 липня 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу і, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила ухвалу апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
5. Зміст ухвали суду касаційної інстанції
5.1. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 11 серпня 2023 року призначив справу № 490/9587/18 (провадження № 61-10899св23) за скаргою ОСОБА_1 до розгляду та надалі ухвалою від 20 грудня 2023 року передав цю справу на розгляд об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
5.2. Ухвалою від 19 лютого 2024 року Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частин третьої, п`ятої статті 403 ЦПК України:
- для відступу від висновків касаційних судів господарської та адміністративної юрисдикцій, в яких йдеться про те, що сама лише обізнаність про судову справу (провадження) є достатньою підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження за пропуском річного строку на оскарження судових рішень, сформульованих, зокрема, в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 січня 2024 року у справі № Б-24/129-08, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01 лютого 2024 року у справі № 340/3/20, від 19 жовтня 2022 року у справі № 214/63/20, від 14 вересня 2023 року у справі № 240/6538/20;
- для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики у зв`язку з тим, що ця справа містить виключну правову проблему, що виникла через невизначеність питання застосування частини другої статті 358 ЦПК України, а саме необхідність її однозначного і правильного тлумачення, за наслідками перегляду і правової експертизи раніше сформульованих у судовій практиці висновків про те, що: а) під неповідомленням особи про розгляд справи розуміються випадки, коли учасник справи взагалі ніяким чином не повідомлявся судом і не знав про наявність справи у провадженні суду; б) до таких випадків не може бути віднесено неповідомлення особи про окреме судове засідання у справі, навіть якщо в цьому засіданні було ухвалено оскаржене судове рішення.
5.3. Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначила, зокрема, що тлумачення змісту статей 272, 354, 358 ЦПК України дає підстави для висновку, що коли йдеться про подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи, слід вважати, що учасник справи не був повідомлений про судове засідання, в якому відбувся розгляд справи. Тобто суд не забезпечив право учасника справи на участь у справі на стадії розгляду справи по суті.
6. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
6.1. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження судового рішення, ОСОБА_1 зазначила, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про належне повідомлення її місцевим судом про дату, час та місце розгляду справи, адже у справі відсутні докази отримання нею повісток.
6.2. Заявниця стверджує, що суд першої інстанції не вніс інформацію про розгляд справи до системи "Електронний суд". Після початку війни вона вимушено вивезла дітей у безпечне місце за кордон, оскільки квартира, в якій вони проживали, була пошкоджена. Копію рішення місцевого суду вона не отримувала, суд їй його не надсилав.
6.3. Тож неповідомлення ОСОБА_1 про судове засідання, призначене на 27 вересня 2021 року, та ухвалення у цьому засіданні оскарженої в апеляційному порядку ухвали свідчать про розгляд справи за відсутності заявниці, не повідомленої про розгляд справи, що унеможливлює застосування апеляційним судом положень частини другої статті 358 ЦПК України.
6.4. У додаткових поясненнях, які надійшли на адресу Верховного Суду 04 жовтня 2023 року, ОСОБА_1 підтримала вимоги касаційної скарги та щодо відзиву органу державної виконавчої служби зазначила, що він жодним чином не спростовує її доводів та складається з компіляції текстів судових рішень попередніх інстанцій і хибного тлумачення змісту статей 272, 354 та 358 ЦПК України, адже сам по собі статус заявника / позивача у справі чи обізнаність особи про існування судового провадження жодним чином не звільняють суд від встановленого процесуальним законом обов`язку своєчасно інформувати учасника справи про її розгляд та про ухвалене рішення.
7. Позиція інших учасників процесу
7.1. У відзиві на касаційну скаргу заступник начальника Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зазначив, що заявниця була обізнана про розгляд справи судом першої інстанції, її належним чином повідомляли про судові засідання, призначені на 12 квітня та 07 червня 2021 року. Отже, у цій справі немає виключного випадку, передбаченого вимогами частини другої статті 358 ЦПК України, для відкриття апеляційного провадження у разі подання апеляційної скарги після спливу одного року після складення повного тексту рішення суду.
8. Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду
8.1. 25 вересня 2024 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову, якою касаційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, а ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 21 червня 2023 року - без змін.
8.2. Мотивуючи постанову, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у цій справі належить вирішити питання розкриття змісту поняття "учасник, не повідомлений про розгляд справи", наведене у частині другій статті 358 ЦПК України.
8.3. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що крім пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України словосполучення "повідомлення про розгляд справи" використовується лише в одній нормі ЦПК України - статті 468 "Підстави для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду", де зазначено, якщо міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено, зокрема якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином і вчасно повідомлено про розгляд справи.
8.4. В іншій послідовності цей термін зустрічається в частині другій статті 54 ЦПК України: "У разі розгляду справи без повідомлення третьої особи про розгляд справи обставини справи, встановлені судовим рішенням, не мають юридичних наслідків при розгляді позову, пред`явленого стороною, яка брала участь у цій справі, до цієї третьої особи або позову, пред`явленого цією третьою особою до такої сторони".
8.5. У решті випадків законодавець у ЦПК України вживає словосполучення: "повідомлена про дату, час і місце розгляду справи" (частина третя статті 466); "повідомлені про судове засідання" (частина третя статті 233); "повідомлені про дату, час та місце судового засідання" (частина четверта статті 270; частина третя статті 271; частина друга статті 450); "повідомлення про дату, час і місце судового засідання" (частина друга статті 223; частина четверта статті 440); "повідомляються про дату, час і місце судового засідання" (частина третя статті 118); "...повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання" (частина друга статті 128).
8.6. Тож Велика Палата Верховного Суду, системно аналізуючи положення ЦПК України, дійшла висновку про те, що "особою, не повідомленою про розгляд справи" (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України) не можна вважати особу, яка, власне, ініціювала розгляд справи (позивача, заявника, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору), яка скористалася своїм правом доступу до правосуддя, подала позовну заяву, на підставі якої було відкрито провадження.
8.7. Отже, поняття "особа, не повідомлена про розгляд справи", яке вживається в пункті 1 частини другої статті 358 ЦПК України, означає особу, до якої спрямовані позовні вимоги (вимоги заяви, скарги) і яка була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через необізнаність, повну відсутність інформації про відкриття провадження у справі: неотримання ухвали про відкриття провадження у справі та наступних судових повісток (повідомлень) у справі. Особа, яка заперечує свою обізнаність, повинна довести ці обставини.
8.8. З урахуванням зазначених висновків Велика Палата Верховного Суду погодилася з рішенням апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження за скаргою ОСОБА_1 через пропуск заявницею строку на апеляційне оскарження, врахувавши таке:
- ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії / бездіяльність державного виконавця через систему "Електронний суд";
- про дату та час судових засідань з розгляду цієї скарги, призначених на 12 квітня та 07 червня 2021 року, ОСОБА_1 повідомлялася особисто під розписку, а також місцевий суд вніс до підсистеми "Електронний суд" наступну дату слухання справи - 27 вересня 2021 року;
- копію ухвали від 27 вересня 2021 року про закриття провадження за скаргою ОСОБА_1 місцевий суд вніс в підсистему "Електронний суд" 27 вересня 2021 року та надіслав сторонам шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення;
- згідно з загальнодоступними даними з Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвала Центрального районного суду м. Миколаєва надіслана для оприлюднення 27 вересня 2021 року, зареєстрована того ж дня, забезпечено надання загального доступу 28 вересня 2021 року;
- ОСОБА_1 протягом тривалого періоду не проявляла інтересу до розгляду судом ініційованої нею ж скарги та лише у заяві від 26 жовтня 2022 року (направленій електронною поштою) просила суд відкласти всі судові засідання у справі № 490/9587/18 до закінчення війни;
- за даними підсистеми "Електронний суд" у провадженні № 4/490/47/2021 за скаргою ОСОБА_1 наявні інформація щодо руху справи, дати призначених судових засідань та ухвала місцевого суду про закриття провадження у справі.
8.9. Зазначене засвідчує, що ОСОБА_1 була обізнана про наявність справи у суді, оскільки провадження відкрито за її скаргою, була повідомлена належним чином про дату та час судового засідання, у якому постановлено ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження, а також отримала копію ухвали місцевого суду про закриття провадження у строк, визначений чинним процесуальним законодавством.
8.10. Відтак Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками суду апеляційної інстанції про те, що беручи до уваги обізнаність ОСОБА_1 про розгляд справи судом першої інстанції, для поновлення строку на апеляційне оскарження цієї ухвали суду є лише дві підстави, які скаржниця у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження не зазначила, тому виключні випадки, передбачені частиною другою статті 358 ЦПК України, для відкриття апеляційного провадження у разі спливу одного року після складення повного тексту рішення суду відсутні.
ІІ. СУТЬ ОКРЕМОЇ ДУМКИ
9. Підстави висловлення та обґрунтування окремої думки.
9.1. З висновками Великої Палати Верховного Суду в цій справі не погоджуюся, а тому відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України висловлюю окрему думку щодо прийнятої постанови з таких міркувань.
Щодо поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження
9.2. За змістом приписів частини третьої статті 272, частини першої статті 354 ЦПК України визначальним для унормування початку перебігу строку на апеляційне оскарження є наявність повного судового рішення.
9.3. Процесуальний закон враховує імовірність виникнення проблем з фактичним отриманням судового рішення. Так, у частині другій статті 354 ЦПК України встановлено додаткові гарантії забезпечення доступності апеляційного провадження у зв`язку з можливим пропуском учасником справи строку на апеляційне оскарження внаслідок затримки одержання повного рішення.
9.4. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду (частина друга статті 354 ЦПК України).
9.5. За своїм змістом ця норма поширюється лише на учасників справи і не поширюється на випадки подання скарги особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.
9.6. Крім того, частиною третьою статті 354 ЦПК України передбачено, що строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
9.7. За частиною другою статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків:
1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки;
2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
9.8. Отже, в межах річного строку з дня складання повного судового рішенняможе бути поновлено строк на апеляційне оскарження з інших поважних причинбудь-яким апелянтам, а учасникам справи, не повідомленим про розгляд справи, чи особам не залученим до участі у ній - і поза межами річного преклюзивного строку.
9.9. Однак ця норма застосовується виключно у зв`язку з нормою частини третьої статті 354 ЦПК України (в якій йдеться про інші поважні причини). Якщо ж учасник справи, хоча й не був повідомлений, але рішення отримав, має право на поновлення строку, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду, як це передбачено частиною другою статті 354 ЦПК України.
9.10. Таким чином, законодавець установив часові процесуальні фільтри для реалізації права на апеляційного оскарження судового рішення.
9.11. Необхідність установлення процесуальних строків випливає з вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до якої кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків або при висуненні проти неї будь-якого кримінального обвинувачення має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
9.12. Процесуальний закон надає учасникам судового процесу відповідні процесуальні гарантії, які забезпечують їм реалізацію права на справедливий судовий розгляд, яке закріплене в статті 6 Конвенції. У вузькому значенні право на справедливий судовий розгляд називається правом на належну судову процедуру.
9.13. Норми, що регулюють строки на апеляційне оскарження, безумовно мають на меті забезпечення здійснення належного правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані.
9.14. Поновлення процесуального строку є відновленням судовим органом (суддею) права на вчинення процесуальної дії, втраченого внаслідок пропуску заінтересованою особою процесуального строку, який встановлено для його здійснення, з причин, які визнано судом поважними.
9.15. Можливість поновлення процесуального строку для вчинення певних дій учасником справи пов`язується з обов`язковою наявністю поважної причини (чи причин) пропуску відповідного строку. Суд має зазначити відповідну причину (причини) в судовому рішенні, в якому йдеться про поновлення строку. Заявник повинен у заяві обґрунтувати поважність причини (причин) пропуску строку, в разі необхідності - з поданням доказів цього за загальними правилами подання доказів, установленими ЦПК України. У кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування заяви про його поновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
9.16. Поважність причин пропуску строку є оціночною категорією і встановлюється за розсудом суду. Визнаючи причини пропуску поважними чи неповажними, суд має оцінити їх у кожній конкретній ситуації виходячи з обставин справи та обставин пропуску, які мають об`єктивно перешкоджати особі виконати процесуальну дію у встановлений строк, та вимог статті 6 Конвенції про забезпечення права на справедливий суд.
9.17. Таким чином, визнання причин пропуску строку поважними відноситься до дискреційних повноважень суду. Водночас це дискреційне повноваження певним чином обмежене процесуальним законом.
9.18. По-перше, право учасника справи, який отримав судове рішення, хоча й не був повідомлений про розгляд справи, на поновлення строку виокремлене від інших поважних причин та не залежить від розсуду суду, а лише обумовлюється поданням апелянтом відповідної заяви про поновлення строку. Якщо така заява подана протягом тридцяти днів з дня вручення рішення суду (який визначається відповідно до частини шостої статті 272 ЦПК України), суд має поновити строк на подання апеляційної скарги. В іншому випадку суд діє відповідно до статей 357, 358 ЦПК України.
9.19. По-друге, випадок, коли учасник справи не був повідомлений про розглядсправи і не отримав судове рішення, слід вважати як пропуск строку з інших поважних причин і застосовувати до нього правило частини третьої статті 354 ЦПК України в сукупності з пунктом 1 частини другої статті 358 цього Кодексу, тобто без застосування річного преклюзивного строку . У цьому випадку питання про проміжок часу, що минув з дня складення повного тексту судового рішення, протягом якого можливе поновлення строку для подання апеляційної скарги, суд має вирішити на власний розсуд, реалізуючи своє дискреційне повноваження.
9.20. Поновлюючи строк на апеляційне оскарження суд має оцінити обставини справи, пов`язані з надсиланням та отриманням рішення суду, можливістю учасника справи подати апеляційну скаргу, строк, протягом якого апелянт звернувся до апеляційного суду після отримання рішення суду, тощо. При цьому суд, реалізуючи власну дискрецію, знаходиться в певних межах: з одного боку, суд має виходити з конституційної засади забезпечення апеляційного оскарження та забезпечити доступність правосуддя, а з іншого, - з огляду на розумність строків запобігти порушенню принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
Щодо тлумачення змісту поняття "учасник, не повідомлений про розгляд справи" в частині другій статті 358 ЦПК України
9.21. На моє переконання, питання щодо визначення змісту поняття "учасник, не повідомлений про розгляд справи" у частині другій статті 358 ЦПК України Велика Палата Верховного Суду мала вирішувати з урахуванням мети, з якою встановлено обмеження в часі права на подання апеляційної скарги та винятки з цього обмеження.
9.22. Очевидно, що для реалізації права на подання апеляційної скарги визначальним є не стільки участь апелянта у всіх засіданнях суду, скільки отримання ним повного судового рішення, оскільки без ознайомлення з повним судовим рішенням неможливо зрозуміти мотиви суду, з яких він виходив, ухвалюючи рішення, а, отже, неможливо сформулювати й підстави апеляційної скарги.
9.23. Отже, не відповідає змісту норми пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України висновок про те, що:
а) під неповідомленням особи про розгляд справи слід розуміти випадки, коли учасник справи взагалі жодним чином не повідомлявся судом і не знав про наявність справи у провадженні суду ; і що:
б) до таких випадків не може бути віднесено неповідомлення особи про окреме судове засідання у справі, навіть якщо в цьому засіданні було ухвалено рішення (за умови, що матеріали справи безспірно підтверджують факт обізнаності особи про розгляд судом справи та її участь у ній).
9.24. Така процесуальна ситуація, коли особа взагалі жодним чином не повідомлялася судом і не знала про наявність справи у провадженні суду, не охоплюється нормою про подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи, причому в цьому контексті такою особою вважають особу, яка відповідно до предмета спору має бути учасником справи. Коли особа взагалі жодним чином не повідомлялася судом і не знала про наявність справи у провадженні суду, слід керуватись нормою про подання скарги особою, не залученою до участі у справі, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа не може бути учасником справи згідно з предметом спору.
9.25. Крім того, така правова позиція не враховує особливості судового засідання з розгляду справи по суті, яке має закінчитися процесуальним результатом - ухваленням судового рішення по суті (або закриттям провадження у справі).
9.26. Тому, на мою думку, коли йдеться про подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи, слід вважати, що учасник справи не був повідомлений про судове засідання, в якому відбувся розгляд справи по суті в судовому засіданні . Тобто суд не забезпечив право учасника справи на участь у справі на стадії її розгляду по суті.
9.27. Слід наголосити на тому, що одним із прав, які надаються учасникам справи, є право брати участь у судовому засіданні, якщо інше не визначено законом (пункт 2 частини першої статті 43 ЦПК України). Однак це право не є абсолютним, оскільки учасники зобов`язані з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою (пункт 3 частини другої статті 43 ЦПК України).
9.28. Право на участь у судовому засіданні забезпечується згідно зі статтею 128 ЦПК України шляхом надсилання повістки про виклик учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії (якщо суд визнає їх явку обов`язковою) або повідомлення учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії (якщо їх явка не обов`язкова).
9.29. Таким чином, за загальним правилом (якщо суд не розглядає справу без участі сторін), обізнаність учасника справи про розгляд справи в судовому засіданні або про вчинення процесуальної дії забезпечується викликом або повідомленням.
9.30. Розгляд справи за відсутності учасника, щодо якого немає відомостей про його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, є порушенням приписів статті 6 Конвенції та статей 8, 128 - 130, 372 ЦПК України, за змістом яких ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду справи. Ці норми врегульовують порядок повідомлення учасників справи про судове засідання та наслідки їх неявки, оскільки відкритий характер судового розгляду є вагомим чинником права на справедливий суд, а відкритість процесу, як правило, включає право особи бути заслуханою в суді.
9.31. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) незмінно повторює, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. рішення від 23 червня 1993 року у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" (Ruiz-Mateos v. Spain), серія A, № 262, с. 25, § 63). Більше того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. рішення від 27 жовтня 1993 року "Домбо Бехеєр Б.В. проти Нідерландів" (Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands), серія A, № 274, с. 19, § 33 та рішення від 23 жовтня 1996 року "Анкерль проти Швейцарії" (Ankerl v. Switzerland), Reports 1996-V, с. 1567-68, § 38).
9.32. Неповідомлення учасника про розгляд справи (дату, час і місце судового засідання) місцевим судом може свідчити про порушення принципу рівності сторін та мати вирішальне значення і на інших етапах судового провадження, зокрема у разі вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою після спливу одного року з дня складення повного тексту оскаржуваного судового рішення (частина друга статті 358 ЦПК України), чи при ухваленні рішення за результатами розгляду апеляційної скарги, якщо встановлено, що справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), і учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України).
9.33. Отже, в аспекті значення для апеляційного перегляду того, чи було повідомлено учасника справи про її розгляд судом першої інстанції, належить передусім враховувати положення іншої норми про винятки, якою закріплюється одна з підстав безумовного скасування судового рішення суду першої інстанції внаслідок порушення норм процесуального права - якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України).
9.34. Слід враховувати, що ця норма стосується лише учасника справи, а щодо осіб, які не були залучені до участі у справі, то про них ідеться в пункті 4 частини третьої статті 376 ЦПК України, в якому скасування рішення суду пов`язується не з повідомленням про участь у розгляді справи, а з ухваленням рішення про їхні права (інтереси, свободи).
9.35. ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що, застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства [рішення від 26 липня 2007 року у справі "Волчлі проти Франції" (Walchli v. France), заява № 35787/03, п. 29]. Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатись до суду (рішення від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії").
9.36. Тож, ураховуючи наведене, категорично не погоджуюся з висновком Великої Палати Верховного Суду про те, що "особа, не повідомлена про розгляд справи" відповідно до пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України - це особа, яку не сповістили про відкриття провадження у справі і яка відповідно не знала / не могла знати про розгляд справи, адже за змістом постанови такий підхід ґрунтується лише на граматичному тлумаченні цього поняття та з`ясуванні частоти його застосування у тексті ЦПК України.
9.37. Цей висновок Великої Палати Верховного Суду, на мою думку, не може вважатися таким, що забезпечує логічне та системне тлумачення зазначених норм, а також має своїм наслідком безпідставне звуження кола осіб (учасників справи), право яких на справедливу судову процедуру, зокрема оскарження судових рішень, гарантовано в силу приписів статті 6 Конвенції, статей 55, 129 Конституції України, статей 6, 352 ЦПК України.
9.38. На моє переконання, положення пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України в частині, що стосується учасників справи, суди не можуть застосовувати однобічно - лише в контексті обов`язку цікавитися перебігом справи. Визначальним у цьому контексті є те, чи було такого учасника повідомлено належним чином про дату, час і місце засідання суду, в якому було ухвалено оскаржуване судове рішення. А якщо такого повідомлення не було і учасник справи звертається з апеляційною скаргою на відповідне судове рішення після спливу одного року після складення його повного тексту, то слід брати до уваги дату вручення цього повного тексту апелянту, які заходи і в який період часу він вживав задля його отримання тощо. Невраховування наведеного створює ризик надмірного процесуального формалізму та відходу від принципів забезпечення права на справедливий суд та права на апеляційний перегляд справи .
9.39. Тож вважаю, що в контексті приписів пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України поняття "особа, не повідомлена про розгляд справи" слід розуміти так, що йдеться про учасника справи, який не був належним чином повідомлений про дату, час та місце засідання суду, в якому було ухвалено оскаржуване в апеляційному порядку судове рішення .
9.40. Разом з тим з огляду на необхідність урахування принципів справедливості та добросовісності, які мають фундаментальний характер і поширюють свою дію в тому числі на сферу процесуального права, навіть у разі встановлення того, що апелянт як учасник справи не був повідомлений належним чином про дату, час та місце засідання суду, в якому було ухвалено оскаржуване в апеляційному порядку судове рішення, необхідно оцінювати поведінку апелянта в контексті добросовісності, належної уваги, яку він приділяв чи не приділяв судовому процесу в суді першої інстанції, причин, з яких не отримав рішення суду (особливо, якщо він сам цей процес ініціював, подавши відповідний позов чи іншу заяву / скаргу).
9.41. На моє переконання, саме крізь призму таких правових висновків щодо тлумачення частини другої статті 358 ЦПК України Велика Палата Верховного Суду мала б оцінювати обставини справи і доводи касаційної скарги ОСОБА_1 під час касаційного перегляду ухвали Миколаївського апеляційного суду від 21 червня 2023 року про відмову у відкритті апеляційного провадження за її апеляційною скаргою з підстав, передбачених частиною другою статті 358 ЦПК України.