ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 240/34560/22
адміністративне провадження № К/990/43570/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Загороднюка А.Г., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №240/34560/22
за позовом ОСОБА_1
до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці та Управління Держпраці у Житомирській області
про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати,
за касаційною скаргою Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці
на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 липня 2023 року
(головуючий суддя: Чернова Г.В.)
і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2023 року
(головуючий суддя: Біла Л.М., судді: Матохнюк Д.Б., Гонтарук В.М.),
Установив:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (далі - "Міжрегіональне Управління Держпраці") та Управління Держпраці у Житомирській області, в якому просив:
- визнати протиправним і скасувати наказ №357-к від 30 листопада 2022 року про звільнення ОСОБА_1 із посади начальника відділу нагляду в АПК та СКС Управління Держпраці у Житомирській області з 1 грудня 2022 року у зв`язку із ліквідацією державного органу, відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу";
- поновити ОСОБА_1 на роботі на рівнозначній посаді заступника начальника управління - начальника відділу Управління інспекційної діяльності у Житомирській області Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці з 2 грудня 2022 року до дня фактичного поновлення на роботі;
- стягнути з відповідачів заробітну плату за весь час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 року №14 "Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці" фактично відбулась не ліквідація, а реорганізація територіальних органів Держпраці.
З огляду на це, на переконання позивача, до процедури звільнення працівників мали застосовуватися норми Закону України "Про державну службу", які регламентують процедуру звільнення у зв`язку з реорганізацією.
Зазначав, що його звільнення відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку з ліквідацією Управління Держпраці у Житомирській області здійснено без законних підстав та із порушенням вимог чинного законодавства.
Вважаючи своє право на працю порушеним, ОСОБА_1 звернувся до суду з метою його захисту і відновлення.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20 липня 2023 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2023 року, позов задоволено частково:
визнано протиправним і скасовано наказ Управління Держпраці у Житомирській області №357-к від 30 листопада 2022 року про звільнення позивача з посади начальника відділу нагляду в АПК та СКС Управління Держпраці у Житомирській області з 1 грудня 2022 року у зв`язку із ліквідацією державного органу, відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу";
поновлено позивача на посаді начальника відділу нагляду в АПК та СКС Управління Держпраці у Житомирській області з 2 грудня 2022 року;
стягнуто з Управління Держпраці у Житомирській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 2 грудня 2022 року до 20 липня 2023 року в сумі: 95 538,30 грн, з вирахуванням при виплаті встановлених законом податків і зборів.
допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанцій виходили з того, що дійсно, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 року №14 "Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці" фактично відбулась не ліквідація Управління Держпраці у Житомирській області, а реорганізація цього органу, адже держава не відмовилась від виконання завдань та функцій Державної служби з питань праці або передачі їх іншим органам виконавчої влади. Натомість у цій постанові Уряд передбачив об`єднання (злиття) кількох територіальних органів з питань праці, що припиняються, в новий (міжрегіональний) територіальний орган з питань праці, повноваження якого поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць (областей).
Суди попередніх інстанцій зауважили, що на момент звільнення позивача вже був ухвалений Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби" № 1285-ІХ від 23 лютого 2021 року, яким внесені зміни до Закону України "Про державну службу", зокрема, частину третю статті 87 цього Закону викладено в такій редакції, яка передбачає обовязок роботодавця пропонувати іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.
Проте, як встановили обидві судові інстанції у цій справі, в порушення вказаної норми, відповідач жодної посади, як рівнозначної, так і нижчої, позивачу не пропонував. Вказана обставина не заперечувалась представником відповідача у судовому засіданні.
За таких умов, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що звільнення позивача відбулось незаконно, а тому скасували наказ про його звільнення з посади.
Між тим, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, поновили позивача саме на посаді, з якої його було незаконно звільнено, тобто в органі, який реорганізовувався, чим задовольнили вимогу про поновлення на посаді ОСОБА_1 частково, адже останній просив у позові поновити його на рівнозначній посаді у новоутвореному органі.
Насамкінець, суди попередніх інстанцій стягнули на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій у цій справі, Міжрегіональне Управління Держпраці подало касаційну скаргу на них.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі Міжрегіональне Управління Держпраці, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 липня 2023 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2023 року, й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Підставою касаційного оскарження судових рішень скаржник вказує пункти 1 і 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання правозастосування пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу". А також про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 28 липня 2021 року у справі №640/11024/20, від 8 грудня 2021 року у справі №380/3646/20, від 23 грудня 2021 року у справі №380/3551/20, від 16 лютого 2022 року у справі №380/3389/20, від 16 лютого 2022 року у справі №380/3435/20, від 16 лютого 2022 року у справі №380/4357/20, від 22 лютого 2022 року у справі №380/3547/20, від 9 червня 2022 року у справі №380/3833/20, від 9 червня 2022 року у справі №380/3269/20, від 7 липня 2022 року у справі №380/3754/20 та інших.
Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міжрегіонального Управління Держпраці.
Інші учасники справи своїх відзивів на касаційну скаргу не надали, копію ухвали Суду про відкриття касаційного провадження ОСОБА_1 та Управління Держпраці у Житомирській області отримали 27 грудня 2023 року о 23:54 год.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Наказом від 25 листопада 2021 року №322-к ОСОБА_1 був призначений на посаду начальника відділу нагляду в АПК та СКС Управління Держпраці у Житомирській області, як такий що пройшов конкурс і визнаний його переможцем на заняття вакантної посади державної служби в Управлінні Держпраці у Житомирській області, що підтверджується копією трудової книжки доданої до позову та довідкою №6748 від 26 жовтня 2021 року.
28 січня 2022 року відповідно до наказу №10-к від 19 січня 2022 року ОСОБА_1 було попереджено про можливе звільнення з посади у зв`язку із прийняттям постанови Кабінету Міністрів України №14 від 12 січня 2022 року "Про деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці", а саме: у зв`язку з ліквідацією Управління Держпраці у Житомирській області, в Вінницькій області, у Хмельницькій області та створення Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці.
Як встановили суди попередніх інстанцій в ході розгляду цієї справи, ОСОБА_1 роботодавцем не пропонувались жодні посади, як рівнозначні, так і нерівнозначні одночасно з попередженням про можливе звільнення.
Наказом № 357-к від 30 листопада 2022 року позивача було звільнено з посади начальника відділу нагляду в АПК та СКС Управління Держпраці у Житомирській області з 1 грудня 2022 року у зв`язку із ліквідацією державного органу, відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу".
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу" (далі - "Закон") державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
За частиною другою статті 1 вказаного Закону державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
За змістом частини першої статті 4 Закону державна служба здійснюється з дотриманням таких принципів: 7) забезпечення рівного доступу до державної служби - заборона всіх форм та проявів дискримінації, відсутність необґрунтованих обмежень або надання необґрунтованих переваг певним категоріям громадян під час вступу на державну службу та її проходження; 10) стабільності - призначення державних службовців безстроково, крім випадків, визначених законом, незалежність персонального складу державної служби від змін політичного керівництва держави та державних органів.
Відповідно до частин другої, третьої статті 5 Закону відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
За змістом пункту 4 частини першої статті 83 Закону державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
Згідно із частиною першою статті 87 Закону (із змінами, внесеними згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19 вересня 2019 року №117-IX) підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу.
Відповідно до частини п`ятої статті 22 Закону у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.
Відповідно до частини третьої статті 87 Закону суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
Відповідно до частини шостої статті 49-2 Кодексу законів про працю України (у редакції, викладеній згідно із Законом України від 12 грудня 2019 року № 378-IX "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України") вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу [згідно з якою "звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу] та положення частини другої цієї статті [згідно з якою "при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством"]; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
Кабінетом Міністрів України Постановою від 12 січня 2022 року № 14 "Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці" (далі - "Постанова №14") ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці, серед яких Управління Держпраці у Житомирській області, та утворено як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці.
Зазначеною постановою установлено, що 1) територіальні органи Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Державної служби з питань праці і прийняттям рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною службою з питань праці після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань даних про міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворені згідно з пунктом 2 цієї постанови, затвердження положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій; 3) міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, виконують завдання і функції територіальних органів Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1, а саме: Центрально-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці - завдання і функції Управління Держпраці у Житомирській області, Управління Держпраці у Хмельницькій області, Управління Держпраці у Вінницькій області.
Відповідно до частин першої, п`ятої статті 104 Цивільного кодексу України (далі - "ЦК України") юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.
Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 110 ЦК України юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.