ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 947/16892/22
провадження № 51-2707км24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
у режимі відеоконференції:
засудженого ОСОБА_6,
захисника ОСОБА_7,
розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Київського районного суду м. Одеси від 29 травня 2023 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022160000000415, за обвинуваченням
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Новий Уренгой Російської Федерації, жителя АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Київський районний суд м. Одеси вироком від 29 травня 2023 року визнав
ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та призначив йому покарання із застосуванням приписів ч. 1
ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Вирішив питання, які стосуються: початку строку відбування покарання; скасування арешту майна; процесуальних витрат; речових доказів у кримінальному провадженні.
За вироком суду, ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 22 червня 2022 року о 22:43 у темну пору доби, керуючи технічно справним автопоїздом у складі тягача "Volvo FH 500" (реєстраційний номер НОМЕР_1 ) з напівпричепом "Knapen K ocf 100" (реєстраційний номер НОМЕР_3 ) та рухаючись по вул. Маякській у с. Великий Дальник Одеського району Одеської області зі швидкістю 68, 7 км/год, з боку м. Рені в напрямку м. Одеси, наближаючись до регульованого перехрестя з вул. Соборною, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків, легковажно розраховував на їх відвернення, порушив пп. "б" п. 2.3, пп. "е" п. 8.7.3, пункти 8.10, 12.2, 12.4 та розділу 34 "Дорожня розмітка" Правил дорожнього руху (далі - ПДР), а саме: перевищив максимально допустиму швидкість руху в населеному пункті, не був украй уважнимна ділянці проїзної частини, яка потребувала від нього особливої уваги, проігнорував вимоги світлофора, що працював у штатному режимі і забороняв рух, та дорожньої розмітки 1.12 "стоп-лінія", перед якою він зобов`язаний був зупинитися, виїхав на перехрестя на червоний сигнал світлофора, створюючи своїми діями небезпеку для інших учасників дорожнього руху, не дав дорогу мопеду "Honda AF 62" під керуванням ОСОБА_8, який, маючи перевагу в русі, виїхав на перехрестя на дозволений зелений сигнал світлофора та перетинав його прямолінійно, рухаючись із правого боку ліворуч, за ходом руху автопоїзда, унаслідок чого сталося зіткнення передньою частиною мопеда з правою бічною частиною напівпричепа автопоїзда.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження, від яких настала його смерть.
Порушення водієм ОСОБА_6 вимог наведених вище пунктів ПДР перебуває
у прямому причинному зв`язку з виникненням ДТП та її наслідками у вигляді смерті потерпілого ОСОБА_8 .
Одеський апеляційний суд ухвалою від 22 лютого 2024 року вирок районного суду щодо ОСОБА_6 залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок суворості, просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо нього і призначити новий розгляд у районному суді.
Указує, що під час судового розгляду в суді першої інстанції, який здійснювався
в порядку, визначеному положеннями ч. 3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), він не повністю усвідомлював суть наведеної норми процесуального закону та порядку розгляду кримінального провадження без дослідження доказів. А свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав лише через запевнення захисника та прокурора, що в такому разі буде швидко розглянуто справу стосовно нього і призначено йому покарання без реального його відбування. Однак, як указує засуджений, районний суд призначив йому покарання із застосуванням приписів ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, з чим він категорично не погоджується.
За обґрунтуванням засудженого, у судовому засіданні 23 травня 2023 року він повідомив суду, що здійснював рух на зелений сигнал світлофора, а не червоний, як вказано в обвинувальному акті. Проте суд не звернув на це уваги, не здійснив його детального допиту та не з`ясував, які саме докази він не оспорює і чи в повному обсязі він визнає свою винуватість.
Також стверджує, що суд взагалі не допитав потерпілого, не встановив його повних анкетних даних, а також родинних стосунків із загиблим, оскільки документи на підтвердження того, що він є батьком загиблого, у матеріалах кримінального провадження відсутні. Так само не встановив повних анкетних даних загиблого в результаті ДТП, наявності в цієї особи посвідчення водія, а також не з`ясував, чи перебував він у стані алкогольного сп`яніння.
На переконання засудженого, апеляційний суд, не перевірив факту часткового визнання ним своєї винуватості.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано погодився з висновками районного суду щодо призначеного йому покарання, яке, на його думку, є занадто суворим.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7, навівши відповідні пояснення, підтримали касаційну скаргу сторони захисту в повному обсязі.
Прокурор ОСОБА_5 висловила заперечення щодо задоволення касаційної скарги засудженого.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені
в касаційній скарзі, Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу засудженого необхідно залишити без задоволення з огляду на таке.
За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. Водночас він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до наведених положень процесуального закону суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку, як про це ставиться питання у касаційній скарзі засудженого.
Підставами ж для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Під час вирішення питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як передбачено ст. 419 КПК, в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу. У разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких її визнано необґрунтованою.
Оскаржувані судові рішення відповідають наведеним приписам кримінального процесуального закону.
Стосовно доводів засудженого ОСОБА_6 про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону під час розгляду кримінального провадження у порядку, передбаченому приписами ч. 3 ст. 349 КПК
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 349 КПК місцевий суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Зі змісту матеріалів кримінального провадження вбачається, що судовий розгляд
в суді першої інстанції було проведено згідно з положеннями, передбаченими ч. 3
ст. 349 КПК.
Під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції ОСОБА_6 повністю визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за наведених у вироку обставин. Погодився на розгляд справи
в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК.
Так, відповідно до журналу судового засідання від 08 листопада 2022 року і технічного аудіо-, відеозапису прокурор після оголошення змісту обвинувального акта та твердження ОСОБА_6 щодо повного визнання вини у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, звернувся до суду з клопотанням про проведення судового розгляду в порядку, визначеному ч. 3 ст. 349 КПК.
Місцевий суд, з`ясувавши думку учасників кримінального провадження, роз`яснив положення ч. 3 ст. 349 КПК і наслідки обмеження обсягу дослідження доказів та, керуючись цією нормою процесуального закону, за згодою всіх учасників судового провадження, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин провадження, які визнаються засудженим та ніким не оспорюються.
Одночасно суд відповідно до вимог ч. 4 ст. 349 КПК допитав засудженого
ОСОБА_6, який, не оспорюючи обставин справи, визнав повністю свою вину у пред`явленому обвинуваченні та надавав показаннящодо обставин вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, які враховані судом першої інстанції, як такі, що повною мірою узгоджуються з обставинами, викладеними в обвинувальному акті.
За такої позиції засудженого щодо визнання винуватості та суті наданих ним показань у суду не виникло сумніву щодо правильного розуміння ОСОБА_6 змісту обставин обвинувачення, а також щодо добровільності позиції й усвідомлення наслідків розгляду справи за спрощеною процедурою.
Визнання засудженим своєї винуватості підтверджується змістом журналів судових засідань від 08 лютого (допит місцевим судом ОСОБА_6 ), 23 травня (виступ засудженого та захисника в судових дебатах) і 29 травня 2023 року (виступ засудженого з останнім словом), а також технічними аудіо-, відеозаписами цих судових засідань.
Так, за змістом показань ОСОБА_6 у судовому засіданні 08 лютого 2023 року слідує, що він бачив ліворуч світло знаку від аптеки, який світив зеленим, і думав, що це світлофор, а на світлофор не звернув уваги. До того ж, у судовому засіданні 23 травня2023 року (на яке посилається засуджений у своїх доводах) в судових дебатах ОСОБА_6 теж зазначав про те, що його дезорієнтували світлові лайтбокси й тому він був упевнений, що їде на зелене світло. Виступ із останнім словом теж був аналогічний за змістом. Отже, у результаті касаційної перевірки за матеріалами провадження не встановлено того, щоб у судових засіданнях під час провадження в місцевому суді, зокрема й 23 травня 2023 року засуджений стверджував про те, що світлофор, який регулював рух на його смузі, світив зеленим світлом.
За таких обставин доводи касаційної скарги ОСОБА_6 щодо залишення місцевим судом поза увагою його показань про те, що він їхав на зелений сигнал світлофора, а не червоний, як указано в обвинувальному акті, є неспроможними.
Наведене свідчить, що суд першої інстанції під час судового розгляду дотримався процедури, передбаченої ч. 3 ст. 349 КПК.
Верховний Суд зауважує, що під час розгляду цього кримінального провадження, сторона захисту жодним чином не була обмежена в можливості реалізувати її процесуальні права, у тому числі шляхом подання відповідних клопотань про зміну обсягу та порядку дослідження доказів. Проте вона цього не ініціювала, не вказувала про необхідність дослідження доказів у справі.
Заслуговує на увагу і той факт, що сторона захисту не оскаржувала вироку суду першої інстанції з підстав порушення місцевим судом вимог кримінального процесуального закону, зокрема ч. 3 ст. 349 КПК, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження чи доведеності винуватості останнього, а лише щодо несправедливості призначеного покарання та необхідності застосування до засудженого приписів ст. 75 КК.
Як і в місцевому суді, засуджений під час апеляційного провадження стверджував, що його дезорієнтували знаки на аптеці. Не вказував про будь-яке його схиляння до визнання ним винуватості та надання згоди на розгляд кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК.
Отже, доводи ОСОБА_6 стосовно формування його позиції щодо визнання винуватості й процедури судового розгляду на фоні запевнень захисників і прокурора про призначення в такому разі "умовного покарання" не ґрунтуються на матеріалах провадження.
За таких обставин підстав вважати, що суд розглянув справу з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а саме приписів ст. 349 КПК, як про це йдеться в касаційній скарзі засудженого, немає. Тому доводи касаційної скарги щодо цього є безпідставними.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_6 про те, що під час судового провадження не було допитано потерпілого, не встановлено його повних анкетних даних, у яких родинних стосунках він перебував із загиблим, а також повних анкетних даних загиблого, наявності в цієї особи посвідчення водія та не з`ясовано, чи перебував він у стані алкогольного сп`яніння, по суті стосуються неповноти судового розгляду, що, як уже було зазначено вище, не є підставою касаційної перевірки судових рішень.
Водночас, розглядаючи це питання в аспекті дотримання приписів кримінального процесуального закону Суд зауважує, що відповідно до ч. 3 ст. 26 КПК суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами й віднесені до його повноважень.
Як установлено з матеріалів кримінального провадження, у ході здійснення судового розгляду на підставі обвинувального акта, в якому, зокрема, зазначено особу загиблого та необхідні відомості про потерпілого, а також під час апеляційного перегляду сторона захисту не ставила під сумнів ці обставини та про їх дослідження клопотання не було.
У зв`язку з наведеним, у цій частині доводи касаційної скарги теж неспроможні.