ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 760/9554/15-к
провадження № 51-2113км24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
перекладача ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
розглянуву відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12015100090002602, за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Самтредіа (Грузія), жителя АДРЕСА_1 ), зареєстрованого там само, раніше судимого: за вироком Печерського районного суду м. Києва від 14 серпня 2008 року за ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки; за вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 08 квітня 2013 року за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, 26 березня 2014 року звільненого з місця позбавлення волі за заміною невідбутої частини покарання на виправні роботи з відрахуванням 20% у дохід держави,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК,
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця м. Самтредіа (Грузія), жителя АДРЕСА_2 ), зареєстрованого там само, раніше судимого за вироком Куйбишівського районного суду м. Донецька від 25 червня 2008 року за ч. 1 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік, звільненого з місця позбавлення волі за відбуттям строку покарання,
у вчиненні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК,
за касаційною скаргою прокурора на вирок Солом`янського районного суду м. Києва від 18 січня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Солом`янського районного суду м. Києва від 18 січня 2021 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст.185 КК, і призначено йому покарання за ч. 3 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців; за ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців. На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 76 КК: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації, повідомляти ці органи про зміну місця проживання, роботи або навчання та періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.
ОСОБА_9 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_9 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 76 КК: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації, повідомляти ці органи про зміну місця проживання, роботи або навчання та періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.
Суд також вирішив питання щодо процесуальних витрат та долю речових доказів у кримінальному провадженні.
За вироком суду, 20 березня 2015 року у період з 08:30 до 12:00 особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження у зв`язку з розшуком, діючи спільно та узгоджено з ОСОБА_9 та ОСОБА_8, пошкодили замок дверей та незаконно проникли до квартири АДРЕСА_3, в якій проживає ОСОБА_10, звідки таємно викрали ноутбук "Apple iPad 2" сірого кольору вартістю 11 000 грн в шкіряному чохлі коричневого кольору вартістю 300 грн, золоту каблучку вартістю 3000 грн, чоловічий годинник "Edox" чорного кольору з гумовим ремінцем чорного кольору вартістю 102 000 грн, після чого з викраденим майном з місця вчинення кримінального правопорушення зникли, розпорядившись ним на власний розсуд, чим спричинили потерпілому ОСОБА_10 матеріальних збитків на загальну суму 116 300 грн.
Крім того, ОСОБА_8 з особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження у зв`язку з розшуком, 03 травня 2014 року, діючи згідно з розробленим планом, зламали замок вхідних дверей квартири АДРЕСА_4, звідки викрали грошові кошти в сумі 620 доларів США, що згідно з офіційним курсом НБУ на момент вчинення кримінального правопорушення складало 7068, 98 грн, 35 Євро, що згідно з офіційним курсом НБУ на момент вчинення кримінального правопорушення складало 551,73 грн та 1900 грн, тобто на загальну суму 9520, 71 грн, однак кримінальне правопорушення не довели до кінця з причин, що не залежали від їх волі, оскільки були затримані працівниками поліції.
Київський апеляційний суд ухвалою від 16 січня 2024 року в порядку ст. 404 КПК змінив вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_8 та на підставі ст. 69 КК постановив вважати його засудженим за ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. У решті вирок щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_9 залишив без змін.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати оскаржені судові рішення у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність (застосування ст. 75 КК, яка не підлягала застосуванню, та застосування ст. 76 КК у редакції закону, яка не підлягала застосуванню), і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Вказує, що оскаржені судові рішення не відповідають вимогам ст. 370 КПК, а ухвала апеляційного суду і ст. 419 КПК.
Зазначає, що висновки судів про звільнення засуджених від відбування покарання з випробуванням суперечать загальним засадам призначення покарання, а також його цілям, визначеним статтями 50, 65 КК, та суперечать умовам застосування положень ст. 75 цього Кодексу.
На думку прокурора, суди належним чином не врахували, що засуджені вчинили тяжкі кримінальні правопорушення шляхом проникнення до житла потерпілих методом зламу замків, раніше судимі за вчинення умисних корисливих злочинів, у тому числі тяжких, відбували покарання у місцях позбавлення волі і, маючи непогашену судимість, знову вчинили умисні тяжкі корисливі злочини. Враховані судами дані про осіб засуджених є недостатніми для звільнення їх від відбування покарання з випробуванням.
Крім того, прокурор стверджує, що звільнення засуджених від відбування покарання з випробуванням із покладенням, серед інших, обов`язку не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації погіршує становище засуджених, оскільки на момент вчинення кримінальних правопорушень відповідні приписи ст. 76 КК передбачали можливість покладення обов`язку не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, проте вказані обставини залишились без уваги судів попередніх інстанцій.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор підтримала викладені у касаційній скарзі доводи та просила задовольнити скаргу.
Захисник заперечив проти задоволення касаційної скарги та просив оскаржені судові рішення залишити без зміни.
Інших учасників судового провадження було повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, у судове засідання вони не з`явилися, клопотань про особисту участь або відкладення судового засідання від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Статтею 370 КПК визначено, що судове рішення повинно бути ухвалено компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Також у рішенні має бути наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як передбачено ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Доведеність винуватості засуджених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень за обставин, установлених місцевим судом у порядку ч. 3 ст. 349 КПК, правильність кваліфікації їх дій, вид та розмір призначеного засудженим покарання Суд не перевіряє, оскільки законність й обґрунтованість судових рішень у цій частині прокурор не оспорює.
Викладені у касаційній скарзі прокурора доводи, які зводяться до незгоди із застосуванням до засуджених положень інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК), колегія суддів розглядає в контексті того, що положення вказаної норми підлягають застосуванню у взаємозв`язку з приписами статей 50, 65 КК, що вимагає від суду переконливо вмотивувати наявність підстав до висновку про можливість досягнення цілей покарання в конкретному кримінальному провадженні.
Згідно з ч. 1 ст. 75 КК якщо суд, крім визначених у цій нормі випадків, при призначенні покарання у виді, серед інших, позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є обґрунтоване переконання суду, викладене в мотивованому висновку, про можливість її виправлення без відбування покарання.
Суд першої інстанції, вирішуючи питання про наявність підстав до звільнення засуджених від відбування покарання з випробуванням, взяв до уваги дані про особу кожного із засуджених, фактичні обставини справи, їх критичне ставлення до вчиненого, відсутність цивільних позовів, щире каяття, а також їх процесуальну поведінку під час судового розгляду кримінального провадження, а саме те, що засуджені постійно з`являлись у судові засідання, та дійшов висновку про можливість застосування приписів статей 75, 76 КК.
Апеляційний суд, переглянувши вирок суду першої інстанції за апеляційними скаргами прокурорів, які наводили доводи, зокрема, щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, який не підлягає застосуванню (ст. 75 КК), дійшов висновку, що місцевий суд дотримався вимог статей 50, 65, 75 КК та зазначив про правильність оцінки взятих місцевим судом до уваги даних про особу кожного із засуджених, за наявності обставини, що пом`якшує покарання, а саме їх щирого каяття, відсутності обставин, що його обтяжують, а також з урахуванням міцних соціальних зв`язків, наявності на утриманні неповнолітніх дітей, зайняття суспільно корисною працею, належної посткримінальної поведінки. Зважив на конкретні обставини провадження, кількість епізодів злочинної діяльності та ступінь здійснення протиправних намірів, відсутність цивільних позовів та те, що злочини були вчинені в 2014 та в 2015 році, а будь-яких даних щодо вчинення кожним із засуджених протиправних дій з часу вчинення кримінальних правопорушень матеріали кримінального провадження не містять.
Цей суд також зазначив, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9, кожний, будучи громадянином іншої держави, під час дії воєнного стану в Україні, виїжджаючи за межі України, поверталися в державу для участі в судових засіданнях за апеляційними скаргами прокурорів, де ставилося питання про реальне відбування кожним із них покарання в місцях позбавлення волі, що, за висновками суду, вказує на їх бажання нести відповідальність за вчинене, а не про уникнення такої відповідальності. Крім того, як зазначено апеляційним судом на підставі матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 займаються волонтерською і доброчинною діяльністю під час російської агресії, за що неодноразово заохочувалися подяками.
Взявши до уваги наведені вище обставини, апеляційний суд застосував приписи ст. 69 КК та призначив ОСОБА_8 покарання нижче від найнижчої межі, визначеної ч. 3 ст. 185 КК, в іншій частині вирок суду першої інстанції залишив без змін.
Виходячи із завдань і загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
Згідно з приписами ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені належні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався.
Суд апеляційної інстанції не дотримався вказаних вимог закону і дійшов помилкового висновку про обґрунтованість звільнення ОСОБА_8 і ОСОБА_9 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.
Як обґрунтовано зазначає прокурор у касаційній скарзі, суд належним чином не врахував, що ОСОБА_8 раніше судимий за вчинення умисних корисливих злочинів, у тому числі, тяжких, відбував покарання у місцях позбавлення волі і, маючи непогашену судимість знову вчинив умисні тяжкі корисливі злочини; ОСОБА_9 раніше судимий за вчинення тяжкого умисного корисливого злочину, відбував покарання у місцях позбавлення волі і, маючи непогашену судимість знову вчинив умисний тяжкий корисливий злочин. Також суд залишив поза увагою тяжкість злочинів, вчинених шляхом зламу замків та проникнення до житла потерпілих.
Колегія суддів погоджується з твердженням прокурора про те, що дані про особу кожного із засуджених, враховані як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, не є достатніми для застосування ст. 75 КК і звільнення їх від відбування покарання з випробуванням з урахуванням обставин, на які вказує прокурор.
Правові норми, визначеніі у статтях 50, 65 і 75 КК, встановлюють, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням можливості досягти мети покарання як такої, що включає кару, виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. При цьому в аспекті застосування положень ст. 75 КК законодавець підкреслює важливість досягнення такої цілі покарання, як виправлення засудженої особи, прямо вказавши, що звільнення з випробуванням застосовується, якщо суд дійде висновку про можливість її виправлення без відбування покарання, де суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, а й інші обставини справи.
Зайняття засудженими волонтерською і доброчинною діяльністю під час російської агресії зумовлює виважений підхід щодо обраного судом заходу примусу, однак відокремлено від інших обставин, не є достатнім до належного обґрунтування висновку про можливість виправлення засуджених через звільнення від відбування покарання з випробуванням.
В аспекті дотримання приписів статей 50, 65 ККоскаржені рішення не містять переконливого обґрунтування того, яким чином звільнення від відбування покарання з випробуванням за ст. 75 КК забезпечує досягнення мети загальної превенції злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185 КК, вчинених за обставин, встановлених судом щодо події кримінального правопорушення та осіб засуджених, які раніше притягалися до кримінальної відповідальності за аналогічні злочини, реально відбували покарання та знов вчинили тяжкі умисні корисливі злочини проти власності.
Апеляційний суд не надав належної оцінки всім доводам апеляційної скарги прокурора про необґрунтоване звільнення від відбування покарання ОСОБА_9 та ОСОБА_8 на підставі ст. 75 КК, чим порушив вимоги статей 370, 419 КПК.
Враховуючи викладене, касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню частково, ухвала апеляційного суду - скасуванню на підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суду необхідно врахувати наведене в постанові касаційного суду та ухвалити рішення, яке відповідає вимогам закону. При цьому, слід враховувати, що за тих самих обставин, висновок про наявність підстав до застосування ст. 75 КК є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд