iplex360.Демо.Судові рішення

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 442/9911/21

провадження № 51-7329 км 23

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1,

суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4,

прокурора ОСОБА_5,

засудженого ОСОБА_6,

захисника ОСОБА_7,

потерпілого в режимі відеоконференції ОСОБА_8,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12021141110000757 від 05 жовтня 2021 року за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Хирова Старосамбірського району Львівської області, мешканця АДРЕСА_1 ),

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України,

за касаційною скаргою захисника ОСОБА_7, яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_6, на вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 15 травня 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 15 травня 2023 року ОСОБА_6 було засуджено за ч. 2 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн.

Цим же вироком стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь:

- потерпілого ОСОБА_8 5000 грн на відшкодування моральної шкоди, 10 000 грн на відшкодування витрат на професійну правову допомогу;

- Дрогобицької міської ради кошти, витрачені КНП "Дрогобицька міська лікарня № 1 Дрогобицької міської ради" на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_8, в розмірі 3730 грн.

За обставин, детально викладених у вироку, ОСОБА_6 було визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, а саме у заподіянні умисного легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я, з огляду на таке.

05 жовтня 2021 року приблизно о 16:20 ОСОБА_9, перебуваючи неподалік магазину "Анна", що на АДРЕСА_2, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, маючи на меті заподіяти ОСОБА_10 тілесні ушкодження, підійшов до нього та завдав одного удару кулаком правої руки в ліву частину обличчя, внаслідок чого спричинив потерпілому легкі тілесні ушкодження, що викликали короткочасний розлад здоров`я.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишено без задоволення, а апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_8 задоволено частково. Вирок суду першої інстанції змінено в частині вирішення цивільного позову та стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_8 28 400 грн у рахунок відшкодування витрат на правову допомогу.

В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_7, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції і закрити кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпанням можливості їх отримання.

На обґрунтування своїх вимог захисник вказує, що:

- під час досудового розслідування було порушено права ОСОБА_6, передбачені положеннями ст. 42 КПК України, оскільки після повідомлення про підозру та формального допиту останнього досудове розслідування відразу було завершено, а тому ОСОБА_6 був позбавлений права брати участь у кримінальному провадженні, а саме надавати свідчення щодо пред`явленої підозри, провести слідчий експеримент (за результатами якого необхідно було призначити додаткову судово-медичну експертизу) та детально описати свою версію подій. При цьому захисник зауважує, що в ході досудового розслідування перевірялась лише версія потерпілого щодо заподіяння йому тілесних ушкоджень;

- дізнавачем не було призначено експертизи з метою встановлення тілесних ушкоджень у ОСОБА_6, які виникли під час конфлікту з потерпілим;

- у ході досудового розслідування, а саме 19 жовтня 2021 року, ОСОБА_6 подавав скаргу про призначення експертизи поза межами Львівської області, проте 05 листопада 2021 року він отримав відповідь про те, що не може заявляти такі клопотання, оскільки не є учасником кримінального провадження;

- станом на 19 жовтня 2021 року кримінальне провадження розслідувалося за ст. 122 КК України, проте така кваліфікація була визначена без висновку експерта;

- дізнавачем не було проведено слідчого експерименту за участю ОСОБА_6, а також не враховано пояснення останнього про те, що він, захищаючи себе, рефлекторно відмахнув рукою в бік потерпілого;

- суд апеляційної інстанції посилаючись на те, що показання потерпілого узгоджуються з відеозаписом із камер зовнішнього спостереження, у свою чергу, такий відеозапис не дослідив;

- місцевим судом не було прийнято до уваги надані стороною захисту висновки судово-медичних експертиз, якими зафіксовано тілесні ушкодження у ОСОБА_6, які він отримав під час сутички з потерпілим та які, на переконання захисника, підтверджують версію обвинуваченого щодо обставин конфлікту;

- рапорт про прийняття телефонного повідомлення не може бути доказом вини ОСОБА_6 ;

- заява потерпілого ОСОБА_8 не містить прохання щодо притягнення ОСОБА_6 до відповідальності, а тому не є доказом вини останнього;

- судово-медична експертиза № 340 фіксує лише факт наявності у потерпілого тілесних ушкоджень, однак не доводить вини ОСОБА_6 ;

- копії документів щодо діяльності Департаменту міського господарства Дрогобицької міської ради не можуть слугувати доказами вини ОСОБА_6, оскільки вони не містять жодної інформації про обставини події.

Крім того, у своїй касаційній скарзі захисник, фактично посилаючись на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій обставинам справи та не погоджуючись із наданою оцінкою доказів, зазначає, що:

- додаткова судово-медична експертиза № 408 категорично не підтверджує факту отримання ОСОБА_8 тілесних ушкоджень за обставин, наведених у слідчому експерименті за участю потерпілого, а лише вказує на таку можливість;

- показання потерпілого ОСОБА_8 суперечать зібраним доказам, а саме показанням свідка ОСОБА_11 (який, з-поміж іншого, стверджував, що потерпілий провокував конфлікт) та відеозапису із камер зовнішнього спостереження;

- відеозапис із камер зовнішнього спостереження підтверджує версію обвинуваченого в частині того, що потерпілий провокував конфлікт та першим завдав обвинуваченому удару;

- суди попередніх інстанцій безпідставно взяли до уваги пояснення свідка ОСОБА_12, оскільки вона не могла бачити описані нею обставини, тому що приміщення Дрогобицької міської ради знаходиться на значній відстані від місця події, при цьому свідок є підлеглою потерпілого, а тому можна вважати її близькою особою. Крім того, свідок ОСОБА_12 надавала неправдиві показання, які, у свою чергу, суперечать показанням потерпілого, в частині кількості ударів, що були йому заподіяні;

- свідки ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_15 також є підлеглими потерпілого і надавали показання про те, що не були очевидцями події, а про конфлікт дізнались від ОСОБА_8 ;

- згідно з показаннями свідка ОСОБА_11 обвинувачений лише відсунув потерпілого, який перекрив виїзд автомобіля, в сторону, при цьому від таких дій ОСОБА_6 у потерпілого не було виявлено жодних тілесних ушкоджень;

- всі свідки вказали на протиправні дії потерпілого, який не мав жодного права перешкоджати виїзду автомобіля, оскільки в той момент був відсутній дорожній знак, який би забороняв заїзд автомобілів на площу;

- сторона обвинувачення не надала для проведення додаткової експертизи відеозапис із камер зовнішнього спостереження, на якому зафіксовано обставини нанесення тілесних ушкоджень.

Вищенаведене, на переконання захисника ОСОБА_7, свідчить про те, що суди попередніх інстанцій допустили істотні порушення вимог КПК України, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України є підставами для скасування оскаржуваних судових рішень.

Від учасників касаційного провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник ОСОБА_7 та засуджений ОСОБА_6 підтримали подану касаційну скаргу і просили її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_5 та потерпілий ОСОБА_8 заперечували щодо задоволення касаційної скарги захисника.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України.

Скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій з підстав неповноти судового розгляду (ст. 410 КПК України) та невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.

З урахуванням зазначеного Верховний Суд під час розгляду кримінального провадження позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доказам, перевіряти правильність такої оцінки та виходить лише з тих фактичних обставин, які були встановлені судами попередніх інстанцій.

За таких обставин вищенаведені доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_7 щодо оцінки доказів та невідповідності висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, на переконання колегії суддів, з огляду на положення статей 433, 438 КПК України та зміст статей 410, 411 КПК України,не можуть бути предметом касаційного розгляду.

Крім того, Верховний Суд також не бере до уваги посилання у касаційній скарзі захисника на те, що в ході досудового розслідування, а саме 19 жовтня 2021 року, ОСОБА_6 подавав до органу досудового розслідування клопотання про призначення експертизи поза межами Львівської області, втім 05 листопада 2021 року він отримав відповідь про те, що не може заявляти таких клопотань у зв`язку з тим, що не є учасником кримінального провадження, оскільки, наводячи вказані доводи, сторона захисту не зазначає, яким саме чином вони свідчать про недотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також спростовують наведені в оскаржуваних судових рішеннях висновки щодо винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.

Що стосується доводів касаційної скарги захисника про відсутність доказів вини ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, то Верховний Суд вважає за необхідне зазначити наступне.

За правилами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно зі ст. 94 КПКУкраїни суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Як убачається з матеріалів провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.

Так, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд першої інстанції врахував показання обвинуваченого ОСОБА_6, який свою вину не визнав та пояснював, що 05 жовтня 2021 року після обіду на залізничному вокзалі в м. Дрогобичі винайняв автомобіль для перевезення товару в магазин "Анна", що на пл Ринок. Коли під`їжджали до магазину, то він побачив, що відсутній стовпчик, який перекриває в`їзд, а тому попросив водія заїхати на площу під магазин, щоб не носити коробки з великої відстані. Після того, як він почав вивантажувати товар у магазин, до нього підійшов невідомий тоді йому чоловік (це був потерпілий ОСОБА_8 ) та зробив йому зауваження щодо незаконного паркування автомобіля в пішохідній зоні, якою є пл Ринок. Він вступив з ним у словесну суперечку і попросив дозволити вивантажити решту товару. Потерпілий наполягав на тому, щоб він покинув площу, а коли вони розвантажили автомобіль, став перед ним і заблокував виїзд. Обвинувачений підійшов до потерпілого і відсунув убік, звільнивши дорогу автомобілю. Після цього між ними почалася словесна перепалка і потерпілий першим завдав йому удару коліном у ділянку паху. ОСОБА_6 рефлекторно заподіяв йому удар рукою в обличчя. На цьому конфлікт вичерпався, і він пішов у магазин. Наголошував, що жодного умислу спричиняти тілесні ушкодження ОСОБА_8 він не мав, а діяв спонтанно, зважаючи на обставини, що склалися.

Заслухавши показання обвинуваченого, місцевий суд зауважив, що хоча останній і заперечує свою винуватість у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, проте його вина підтверджується іншими доказами, які були предметом дослідження цього суду, а саме показаннями:

- потерпілого ОСОБА_8, який пояснював, що він 05 жовтня 2021 року вийшов із приміщення Дрогобицької міської ради і побачив, що на пл Ринок заїхав невідомий автомобіль та зупинився біля магазину "Анна". Оскільки заїзд автомобілів на цю площу є забороненим, він підійшов і зробив зауваження водію та пасажиру цього автомобіля. Останні почали вигружати автомобіль і не реагували на його зауваження. Він в телефонному режимі викликав інспекторів з паркування, щоб скласти адміністративний протокол на порушників. Розвантаживши товар, автомобіль намагався виїхати з території пл Ринок, а він вирішив цьому завадити. Тоді обвинувачений ОСОБА_6 підійшов до нього, відштовхнув, давши можливість автомобілю виїхати, і почав словесну перепалку. Він представився ОСОБА_6, однак останній ще раз штовхнув його в груди, а після цього вдарив кулаком в обличчя;

- свідка ОСОБА_12, яка пояснювала суду, що 05 жовтня 2021 року бачила через вікно конфлікт між потерпілим та обвинуваченим, оскільки перебувала в приміщенні Дрогобицької міської ради в одному з кабінетів. Під час конфлікту обвинувачений двічі вдарив рукою по обличчю ОСОБА_8, тоді останній зігнувся і в нього з носа пішла кров;

- свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14 і ОСОБА_15, які пояснювали, що працюють в Департаменті міського господарства Дрогобицької міської ради, яке очолює потерпілий 05 жовтня 2021 року ОСОБА_8 подзвонив на телефон ОСОБА_13 і сказав, щоб той направив інспекторів на пл Ринок, бо туди заїхав якись автомобіль. В подальшому, зі слів ОСОБА_8 дізналися, що його вдарив рукою по обличчю невідомий чоловік і бачили на обличчі потерпілого кров;

- свідка ОСОБА_11, який зазначав, що своїм автомобілем 05 жовтня 2021 року на прохання ОСОБА_6 заїхав на пл Ринок, щоб вивантажити товар у магазин "Анна". В цей час до них підійшов невідомий чоловік (це був потерпілий ОСОБА_8 ), зробив усне зауваження щодо заїзду автомобіля у пішохідну зону. Далі стояв на виїзді з площі та кудись дзвонив. Коли він намагався виїхати з площі, потерпілий ОСОБА_8 заблокував виїзд, тобто став перед машиною. ОСОБА_6 вийшов і відсторонив цього чоловіка вбік. Свідок автомобілем виїхав з площі, подальших подій не бачив.

Крім того, як убачається з вироку, суд першої інстанції взяв до уваги й інші докази, а саме:

- висновок судово-медичної експертизи від 02 листопада 2021 року № 340, відповідно до якого місцевий суд встановив, що на тілі потерпілого було виявлено тілесні ушкодження, які відносяться до легкого ступеня тяжкості як такі, що викликали короткочасний розлад здоров`я;

- протокол проведення слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_8 ;

- висновок додаткової судово-медичної експертизи від 24 листопада 2021 року № 408;

- копії документів щодо діяльності Департаменту міського господарства Дрогобицької міської ради, його директора й інспекторів із паркування та благоустрою;

- відеозапис з місця події та протокол його огляду, за результатами дослідження яких суд встановив зафіксований факт та обставини спричинення обвинуваченим ОСОБА_6 тілесних ушкоджень ОСОБА_10 .

З приводу доводів касаційної скарги захисника про те, що рапорт про прийняття телефонного повідомлення щодо вчинення кримінального правопорушення та заява потерпілого про вчинення стосовно нього протиправних дій, яка не містить прохання щодо притягнення до відповідальності саме ОСОБА_6, не можуть бути доказами вини останнього, то колегія суддів зауважує, що зазначені документи не є доказами, в розумінні ст. 84 КПК України, проте вони можуть слугувати підставою для відкриття кримінального провадження і початку слідчих дій, які вже призводять до збору доказів вини особи, а тому врахування цих документів судом першої інстанції під час ухвалення вироку, з огляду на наявність належних і допустимих доказів, в цілому не спростовує його висновків щодо винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, а тому касаційна скарга захисника в цій частині задоволенню не підлягає.

Крім цього, захисник, посилаючись на те, що копії документів щодо діяльності Департаменту міського господарства Дрогобицької міської ради не можуть слугувати доказами вини ОСОБА_6, не зазначає, яким саме чином врахування або неврахування вказаних документів, з огляду на сукупність інших доказів, врахованих судами попередніх інстанцій, спростовує висновки місцевого суду щодо винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.

Що стосується доводів захисника про те, що:

- місцевим судом не було взято до уваги надані стороною захисту висновки судово-медичних експертиз, якими зафіксовано тілесні ушкодження у ОСОБА_6, які він отримав під час сутички з потерпілим,

то Верховний Суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

За вироком суду першої інстанції ОСОБА_6 було визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, а саме у заподіянні умисного легкого тілесного ушкодження потерпілому ОСОБА_8, яке спричинило короткочасний розлад здоров`я останнього.

Разом з тим сторона захисту як в судах попередніх інстанцій, так і у своїй касаційній скарзі не наводить жодних доводів про те, що ОСОБА_6 перебував у стані необхідної чи уявної оборони або ж у стані крайньої необхідності.

Водночас зі змісту поданої касаційної скарги вбачається, що захисник, наводячи ці доводи, не вказує, яким саме чином наявність у засудженого тілесних ушкоджень спростовує встановлений судами попередніх інстанцій, з посиланнями на відповідні докази, факт заподіяння ОСОБА_6 потерпілому ОСОБА_8 легких тілесних ушкоджень. При цьому колегія суддів зауважує, що в матеріалах кримінального провадження відсутні дані про те, що сторона захисту була позбавлена можливості звернутися до правоохоронних органів із заявою про вчинення ОСОБА_8 протиправних дій стосовно ОСОБА_6, а саме заподіяння останньому тілесних ушкоджень.

За таких обставин касаційна скарга захисника в цій частині задоволенню не підлягає.

Що стосується доводів захисника про те, що судово-медична експертиза № 340 фіксує лише факт наявності у потерпілого тілесних ушкоджень, однак не доводить вини ОСОБА_6, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 242 КПК України експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, яких залучають сторони кримінального провадження або слідчий суддя за клопотанням сторони захисту у випадках та порядку, передбачених ст. 244 цього Кодексу, якщо для з`ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання.

Стаття 101 КПК України визначає судово-медичну експертизу як один із видів експертного дослідження. Вона має на меті дослідження обставин, що мають значення для кримінального провадження, у тому числі ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.

Системне тлумачення кримінального процесуального закону свідчить про те, що судово-медична експертиза є одним із джерел доказів в розумінні ст. 84 КПК України. Метою судово-медичної експертизи, з-поміж іншого, є отримання інформації про характер ушкоджень, їх причини, механізм заподіяння та можливий час їх виникнення. Хоча судово-медична експертиза не встановлює вини особи безпосередньо, вона є ключовим доказом у визначенні важливих обставин справи, що можуть свідчити про наявність або відсутність вини певної особи.

Таким чином, судово-медична експертиза не встановлює вини самостійно, але є важливим доказом у визначенні фактичних обставин справи, зокрема, характеру й тяжкості тілесних ушкоджень. При цьому вина обвинуваченого встановлюється на підставі сукупності доказів, до яких можуть належати, в тому числі, і висновки судово-медичної експертизи.

Як було зазначено вище, ухвалюючи обвинувальний вирок стосовно ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 125 КК України (умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я потерпілого), місцевий суд, окрім висновку судово-медичної експертизи № 340, також врахував показання потерпілого, свідків, відеозапис із камер відеоспостереження, протокол огляду цього відеозапису та інші докази, які наведені у рішенні. При цьому суд зауважив, що вина ОСОБА_6 підтверджується саме сукупністю наявних в матеріалах справи доказів, які були безпосередньо досліджені судом і визнані належними та допустимими.

З огляду на вищенаведене Верховний Суд вважає, що судом першої інстанції було обґрунтовано покладено в основу свого рішення висновок судово-медичної експертизи від 02 листопада 2021 року № 340, який суд у сукупності з іншими доказами визнав таким, що підтверджує вину ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, а тому касаційна скарга в цій частині також не підлягає задоволенню.

Отже, як убачається з вироку, суд першої інстанції, проаналізувавши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтувалося на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожен доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та їх взаємозв`язку, дійшов переконання про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.

У вироку в повній відповідності до вимог ст. 370, ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України.

Таким чином, в ході касаційного розгляду колегією суддів не встановлено таких істотних порушень процесуального законодавства, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне і обґрунтоване рішення

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи вирок у порядку апеляційної процедури за апеляційною скаргою захисника, погодився з висновками суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України. При цьому спростував доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_6 не вчиняв кримінального правопорушення, за який його засуджено.

На обґрунтування своїх висновків суд апеляційної інстанції, з-поміж іншого, зауважив, що факт завдання ОСОБА_8 тілесних ушкоджень підтверджується:

- висновком судово-медичної експертизи від 02 листопада 2021 року № 340, відповідно до якого на тілі потерпілого встановлено тілесні ушкодження, які відносяться до легкого ступеня тяжкості як такі, що викликали короткочасний розлад здоров`я;

- висновком додаткової судово-медичної експертизи від 24 листопада 2021 року № 408, згідно з яким виявлені в потерпілого тілесні ушкодження могли виникнути за механізмом, показаним ним під час проведення 18 листопада 2021 року слідчого експерименту.

Крім того, суд апеляційної інстанції в своєму рішенні також послався на показання потерпілого ОСОБА_8, який надавав пояснення щодо обставин заподіяння йому тілесних ушкоджень обвинуваченим ОСОБА_6 . При цьому суд апеляційної інстанції також зазначив, що показання потерпілого повністю узгоджуються із відеозаписом із камер зовнішнього спостереження, який був предметом дослідження суду першої інстанції, та відповідно до якого судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_6 перший почав відштовхувати потерпілого, від чого останній, втрачаючи рівновагу, почав відходити назад. В ході шарпанини потерпілий ОСОБА_8 відмахнувся ногою, а обвинувачений наніс потерпілому удар правою ногою в область коліна правої ноги та одночасно наніс удар правою рукою у ліву частину обличчя та голови ОСОБА_8 .

Що стосується доводів касаційної скарги захисника про те, що судом апеляційної інстанції не було безпосередньо досліджено наявний в матеріалах справи відеозапис із камер зовнішнього спостереження, то колегія суддів не вважає їх такими, що свідчать про необхідність скасування оскаржуваної ухвали, оскільки:

- як убачається з матеріалів провадження, зазначені у вироку докази були предметом перегляду суду першої інстанції, який надав їм належну оцінку;

- відповідно до змісту апеляційної скарги захисника та журналу судового засідання від 14 вересня 2023 року сторона захисту, з огляду на положення, передбачені ч. 3 ст. 404 КПК України, не зверталась до суду апеляційної інстанції з клопотанням про повторне дослідження доказів, які були покладені в основу вироку, зокрема, відеозапису із камер зовнішнього спостереження.

Таким чином, колегія суддів зауважує, що суд апеляційної інстанції, погоджуючись з висновками місцевого суду щодо оцінки доказів, в силу вимог ст. 404 КПК України та за відсутності передбаченого ч. 3 цієї статті клопотання не був зобов`язаний безпосередньо їх досліджувати.

Зазначена позиція колегії суддів узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду в постановах від 08 квітня 2021 року у справі № 643/1707/13-к (провадження № 51-5504 км 20), від 08 грудня 2022 року у справі № 161/3720/20 (провадження № 51-2639 км 22) та від 04 квітня 2023 року у справі № 760/1250/18 (провадження № 51-3205 км 22).

На переконання Верховного Суду, суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду, надав належну оцінку доводам апеляційної скарги захисника та, з наведенням відповідних мотивів, обґрунтовано відмовив у її задоволенні. При цьому будь-яких істотних порушень під час дослідження й оцінки доказів, про що зазначала сторона захисту, судом апеляційної інстанції встановлено не було.

За таких обставин оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції в цілому відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що кваліфікація дій ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 125 КК України, з огляду на обсяг висунутого обвинувачення, досліджені судами докази та встановлені фактичні обставини, є правильною, а посилання сторони захисту на необхідність закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої в п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК, на переконання Суду, є необґрунтованими, у зв`язку з чим касаційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.

У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_7, не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, наголошує, що:

- під час досудового розслідування стосовно ОСОБА_6 було порушено його права, передбачені положеннями ст. 42 КПК України, оскільки після повідомлення про підозру та формального допиту останнього досудове розслідування відразу було завершено, а тому ОСОБА_6 був позбавлений права брати участь у кримінальному провадженні, а саме надавати свідчення щодо пред`явленої підозри, проведення за його участю слідчого експерименту (за результатами якого необхідно було призначити додаткову судово-медичну експертизу) та детально описати свою версію подій. При цьому захисник зауважує, що в ході досудового розслідування перевірялась лише версія потерпілого щодо заподіяння йому тілесних ушкоджень;

Відповідно до ч. 1 ст. 424 КПК України у касаційному порядку можуть бути оскаржені вироки та ухвали про застосування або відмову у застосуванні примусових заходів медичного чи виховного характеру суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції, постановлені щодо зазначених судових рішень суду першої інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Тобто, предметом касаційного розгляду є рішення судів попередніх інстанцій щодо їх відповідності нормам матеріального і процесуального права.

Проте захисник, посилаючись на зазначені порушення під час досудового розслідування, не вказує, які істотні порушення вимог КПК України у такому разі були допущені судами попередніх інстанцій, та яким чином вони перешкодили їм ухвалити законні і обґрунтовані рішення, а також позбавили обвинуваченого можливості реалізувати свої процесуальні права на стадії судового розгляду кримінального провадження.

Разом з тим Верховний Суд також зауважує, що з огляду на положення, передбачені статтями 23, 94 КПК України, суд першої інстанції в основу свого рішення може покласти лише ті докази, які ним були досліджені безпосередньо.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 21 грудня 2021 року ОСОБА_6 було оголошено про підозру, роз`яснено право на захист та допитано його як підозрюваного. Водночас будь-яких заяв чи клопотань ОСОБА_6 органу досудового розслідування не подавав, заперечень стосовно проведених з ним слідчих дій не заявляв. При цьому ОСОБА_6 також надав розписку, що на стадії досудового розслідування не потребує участі захисника.

Водночас на стадії судового розгляду в суді першої інстанції інтереси обвинуваченого ОСОБА_6 представляла захисник ОСОБА_7 . При цьому відповідно до вироку, обвинувачений ОСОБА_6 допитувався під час судового розгляду в суді першої інстанції та не був позбавлений можливості надавати необхідні, на його думку, показання щодо пред`явленого обвинувачення та детально описати свою версію подій, які склалися під час конфлікту з потерпілим.

Будь-яких порушень вимог КПК України під час допиту обвинуваченого в ході касаційного розгляду встановлено не було.

Відповідно до ч. 3 ст. 333 КПК України у разі, якщо під час судового розгляду виникне необхідність у встановленні обставин або перевірці обставин, які мають істотне значення для кримінального провадження, і вони не можуть бути встановлені або перевірені іншим шляхом, суд за клопотанням сторони кримінального провадження має право доручити органу досудового розслідування провести певні слідчі (розшукові) дії. У разі прийняття такого рішення суд відкладає судовий розгляд на строк, достатній для проведення слідчої (розшукової) дії та ознайомлення учасників судового провадження з її результатами.

З огляду на зазначене під час розгляду справи сторона захисту не була позбавлена процесуальної можливості скористатися своїм правом, передбаченим ч. 3 ст. 333 КПК України, та, з метою встановлення або перевірки обставин, які, на їх думку, мали істотне значення для кримінального провадження, заявити відповідне клопотання щодо проведення необхідних слідчих дій.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги захисника в цій частині.

Крім того, Верховний Суд також не приймає до уваги доводи сторони захисту про те, що станом на 19 жовтня 2021 року кримінальне провадження розслідувалось за ст. 122 КК України, проте така кваліфікація була визначена без висновку експерта, виходячи з наступного.

Згідно з пунктами 4, 5 ч. 5 ст. 214 КПК України до ЄРДР вносяться відомості щодо попередньої правової кваліфікації кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 05 жовтня 2021 року було внесено відомості до ЄРДР та відкрито кримінальне провадження за попередньою кваліфікацією за ч. 1 ст. 122 КК України.

Далі 06 жовтня 2021 року слідчим було винесено постанову про призначення судово-медичної експертизи, а 04 листопада 2021 року - постанову про зміну правової кваліфікації кримінального правопорушення.

Таким чином, колегія суддів вважає, що визначення органом досудового розслідування під час відкриття кримінального провадження попередньої правової кваліфікації кримінального правопорушення та подальша її зміна після отримання висновку судово-медичної експертизи у цьому випадку жодним чином не свідчать про наявність будь-яких порушень, зокрема недотримання прав і свобод ОСОБА_6 на зазначеній стадії кримінального провадження.

Ураховуючи вищенаведене, Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги захисника в цій частині.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, а тих істотних порушень вимог КПК України, які перешкодили або могли перешкодити судам ухвалити законні та обґрунтовані рішення в ході касаційного розгляду встановлено не було, то колегія суддів вважає, що касаційну скаргу захисника потрібно залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

................

Перейти до повного тексту