ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 166/924/22
провадження № 51-2909 км 24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючої ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
виправданого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Волинського апеляційного суду від 27 березня 2024 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1,
виправданого за пред`явленим йому обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
1. За вироком Ратнівського районного суду Волинської області від 21 липня 2023 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК за недоведеністю, що в його діях є склад даного кримінального правопорушення.
2. Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
3. Волинський апеляційний суд ухвалою від 27 березня 2024 року вирок місцевого суду залишив без змін.
4. Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався в тому, що він, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, діючи умисно, не маючи передбаченого законом дозволу, в порушення вимог п. 1 Додатку № 1, затвердженого пунктом 1 Постанови Верховної Ради України "Про право власності на окремі види майна" № 2471-XII від 17 червня 1992 року; п. 2, п. 9 "Положення про дозвільну систему", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 576 від 12 жовтня 1992 року; Інструкції "Про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів", затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 21 серпня 1998 року № 622 придбав і зберігав вибухові пристрої, вибухові речовини та боєприпаси без передбаченого законом дозволу.
5. Так, у невстановлені досудовим розслідуванням час та місці, обвинувачений ОСОБА_7 незаконно придбав: десять об`єктів близької до циліндричної форми, тринадцять об`єктів сферичної форми, три корпуси протитанкових мін ТМ-62М, реактивну протитанкову гранату РПГ-22 "Нетто" та двадцять тротилових шашок, які зберігав за місцем свого проживання без передбаченого законом дозволу у господарському приміщенні до 20 червня 2022 року, дня їх вилучення працівниками поліції.
6. Згідно висновків експерта від 28 липня 2022 року № КСЕ-19/103-22/5181; від 01 серпня 2022 року № КСЕ-19/103-22/5180; від 28 липня 2022 року № КСЕ-19/103-22/5182 та від 05 серпня 2022 року № КСЕ-19/103-22/5183 надані на дослідження об`єкти відносяться до вибухових пристроїв військового призначення, бойових припасів, вибухових речовин, зарядів вибухової речовини та придатні до вибуху.
7. Таким чином, ОСОБА_7 обвинувачувався у незаконному придбанні та зберіганні бойових припасів, вибухових речовин та вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
8. У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати рішення апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
9. На обґрунтування своїх доводів, прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції:
- провів формальний розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_7 без належної перевірки доводів апеляційної скарги та надання відповідей на них,
- не надав належної оцінки доказам у кримінальному провадженні, та, не навівши переконливих мотивів прийнятого рішення, погодився з необґрунтованим висновком місцевого суду про необхідність виправдання обвинуваченого;
- не спростував доводів прокурора щодо допустимості протоколу огляду місця події від 20 червня 2022 року;
- не надав відповіді на доводи апеляційної скарги щодо часткової відсутності звукозапису допиту обвинуваченого ОСОБА_7 у судовому засіданні 13 лютого 2023 року;
- неправильно застосував положення ст. 39 КК, що призвело до безпідставного виправдання ОСОБА_7 ;
- не дотримався засад змагальності кримінального процесу та порушив право сторони обвинувачення на обстоювання правової позиції, оскільки відмовив у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів, а саме допиті свідків ОСОБА_8 (покази якого не відображені у вироку), ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, командирів ОСОБА_17 та ОСОБА_18, дослідженні протоколів огляду місця події, огляду предметів від 20 червня 2022 року та витягу з ЄРДР, а також відмовив у призначенні судової психіатричної експертизи ОСОБА_7 .
10. На думку прокурора, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 370, 419 КПК.
Позиції учасників судового провадження
11. Прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити. Захисник та виправданий заперечували щодо задоволення касаційної скарги та просили рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Мотиви Суду
12. Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
13. Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржених судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
14. Статтею 370 КПК передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
15. Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється в разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
16. За ст. 62 Конституції України, положеннями ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
17. Відповідно до положень ст. 419 КПК за наслідками перегляду в межах і порядку визначених статтями 404, 405 КПК, в ухвалі апеляційного суду, крім іншого мають бути зазначені узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а у разі залишення її без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, із наведенням відповідних мотивів.
18. На переконання колегії суддів, апеляційний суд дотримався зазначених вимог закону.
19. Доводи прокурора про те, що суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив та не спростував доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення є безпідставними з огляду на таке.
20. Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу прокурора, в якій порушувалось питання незаконності виправдувального вироку суду щодо ОСОБА_7 у зв`язку із невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність апеляційний суд навів докладні мотиви прийнятого рішення та, не встановивши істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, обґрунтовано залишив виправдувальний вирок без змін.
21. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду, який ураховуючи обставини справи, дослідивши та оцінивши зібрані у кримінальному провадженні докази, виправдав ОСОБА_7 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК за недоведеністю, що в його діях є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК.
22. Такого висновку місцевий суд дійшов на підставі аналізу досліджених у судовому засіданні показань обвинуваченого ОСОБА_7, свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, а також фактичних даних, що містяться в письмових доказах: контракті, укладеному ОСОБА_7, як добровольця територіальної оборони, з командиром добровольчого формування Самарівської територіальної громади №1 строком на три роки; наказі командира № 7 від 26 березня 2022 року добровольчого формування Самарівської територіальної громади про призначення обвинуваченого командиром взводу с. Самари-Оріхове з 26 березня 2022 року.
23. Так, допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7, свою вину не визнав та пояснив, що будучи членом добровольчого формування та командиром взводу с. Самари-Оріхові працював на забезпечення сил територіальної оборони Збройних сил України, зброю отримав від військовослужбовців з метою відсічі збройної агресії російської федерації. Військовослужбовці не повідомили йому своїх координат. ОСОБА_19 він із добровольцями використовували за призначенням - ставили міни на розтяжки на кордоні. Після того, як денне чергування відмінили, боєкомплект із бліндажа перевезли до нього додому в господарське приміщення і на нічні чергування добровольці ДФТГ брали його. Він навчав людей користуватися боєкомплектом, проводив інструктаж. Крім цього, йому у відділенні поліції видали автомат та набої до нього, на який мав дозвіл.
24. Такі пояснення обвинуваченого узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15 та ОСОБА_16, які будучи добровольцями здійснювали чергування на кордон з республікою білорусь для захисту України від можливого нападу росії із боку білорусі. Так, свідок ОСОБА_14 підтвердив, що ОСОБА_7 обрали командиром взводу і останній видавав гранати, міни, які ставили, знімали по обстановці. Використовували боєкомплект для захисту кордону. Пізніще всю зброю перевезли до господарства ОСОБА_7 . Свідок ОСОБА_15 також підтвердив, що під час чергування вони використовували гранати, протитанкові міни, гранатомет, походження яких йому невідоме. Під час чергування вказане озброєння зберігалося у бліндажі, про нього знали військові, що приїжджали на позиції. ОСОБА_7 видавав озброєння, проводив інструктаж поводження з ним. Свідок ОСОБА_16 пояснив, що ОСОБА_7 організовував захист території, знав про те, що у ОСОБА_7 вилучили озброєння, яке зберігалося у бліндажі, однак пізніше було перевезене ОСОБА_7 у господарське приміщення за місцем свого проживання. Він брав озброєння, коли стояв у наряді. ОСОБА_7 проводив інструктаж. Ствердив, що зброю ОСОБА_7 дали військовослужбовці.
25. Дослідивши та оцінивши зазначені докази, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що дії ОСОБА_7 не є кримінальним правопорушенням за ч. 1 ст. 263 КК, оскільки він діяв у стані крайньої необхідності, тобто з метою відсічі збройної агресії російської федерації.
26. Апеляційний суд ретельно перевірив доводи апеляційної скарги прокурора, аналогічні доводам його касаційної скарги щодо безпідставного виправдання судом ОСОБА_7 через застосування ст. 39 КК, та дійшов умотивованого висновку, що дії обвинуваченого, які формально мають ознаки об`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, не можна ототожнювати з аналогічними діями у мирний час, оскільки вони були обумовлені воєнним станом та подіями, які відбувалися на час інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, і, відповідно, мали реальне підґрунтя саме у першій половині 2022 року, тобто коли існувала реальна загроза збройного нападу зі сторони кордону із республікою білорусь.
27. Бойові припаси, вибухові речовини та пристрої фактично були вилучені працівниками поліції у ОСОБА_7 в короткий проміжок часу після повномасштабного вторгнення військ російської федерації на територію України, тобто момент придбання ним, зберігання вказаного озброєння припадав на активний період формування лінії оборони на державному кордоні України та республіки білорусь. Крім того, у кримінальному провадженні не доведено, що вилучені бойові припаси, вибухові речовини та вибухові пристрої, ОСОБА_7 мав намір використати інакше, ніж для виконання бойових завдань по протидії збройній агресії російської федерації та захисту суверенітету України, що свідчить про те, що ОСОБА_7 діяв в умовах крайньої необхідності під час воєнного стану.
28. Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що умисел ОСОБА_7 не був спрямований на свідоме порушення Закону у мирний час, а на вчинення дій з метою захисту України від агресії російської федерації під час воєнного стану. З таким висновком погоджується і колегія суддів.
29. Були предметом перевірки апеляційного суду і доводи сторони обвинувачення щодо допустимості протоколу огляду місця події від 20 червня 2022 року.
30. Зокрема цей суд, погодився з висновками місцевого суду про порушення норм процесуального закону, допущені при проведенні огляду місця події 20 червня 2022 року, зазначивши, що у цьому провадженні не було невідкладних випадків в розумінні ч. 3 ст. 233 КПК, тому слідчий мав діяти у відповідності до вимог ст. 234 КПК. Також, всупереч вимогам закону, до внесення відомостей про вчинене ОСОБА_7 кримінальне правопорушення до ЄРДР, слідчий фактично здійснив слідчу дію - обшук, під час якого вилучено вогнепальну зброю та бойові припаси, який оформлений протоколом огляду місця події. Крім того, узаконення цієї слідчої дії слідчим суддею усупереч вимогам ч. 3 ст. 233 КПК відбулося з порушенням вимоги невідкладності.
31. Також суд апеляційної інстанції обґрунтовано погодився з висновком місцевого суду про порушення порядку проведення цієї слідчої дії та невідповідність складеного за її результатами протоколу, вимогам статей 104, 105 КПК, що є окремою підставою для визнання його недопустимим доказом. При цьому, суд обґрунтовано послався на те, що хід обшуку, викладений у протоколі, явно не відповідає відеозапису подій.
32. Таким чином, суди дійшли обґрунтованого висновку про недопустимість, як доказу протоколу огляду місця події від 20 червня 2022 року, оскільки він отриманий з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, та недопустимість похідних доказів, зокрема, протоколу огляду предметів від 20 червня 2022 року, висновків експертиз та постанови про визнання речовими доказами речей.
33. Також були предметом перевірки апеляційного суду і доводи прокурора щодо часткової відсутності звукозапису допиту обвинуваченого ОСОБА_7 у судовому засіданні 13 лютого 2023 року.
32. Як вірно встановив цей суд, у конференції № 1247276, яка відбулася цього дня, з технічних причин частково відсутній звук, однак, враховуючи, що показання обвинуваченого, які відсутні на звукозаписі судового засідання, належним чином висвітлені та їм надана належна оцінка у оскарженому вироку, вказана обставина жодним чином не свідчить про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону чи неповноту судового розгляду, як про це вказує сторона обвинувачення. При цьому, сам ОСОБА_7 не оспорював правильності викладу його показань чи трактування судом його правової позиції.
33. Твердження прокурора про те, що апеляційний суд, порушуючи вимоги ч. 3 ст. 404 КПК, повторно не дослідив усіх доказів за його клопотанням, є необґрунтованими.
34. Відповідно до приписів ч. 3 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції зобов`язаний за клопотанням учасників судового провадження повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
35. Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що апеляційний суд у судовому засіданні розглянув клопотання прокурора про повторне дослідження доказів у провадженні, зокрема про допит ряду свідків, дослідження письмових доказів і обґрунтовано відмовив у його задоволенні, при цьому правильно зазначив, що факт непогодження сторони обвинувачення з висновками суду першої інстанції щодо оцінки доказів не є підставою для їх повторного дослідження апеляційним судом. Мотиви апеляційного суду щодо відмови у задоволенні поданого прокурором клопотання детально викладені в ухвалі.
36. Крім того, колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що в разі, коли суд першої інстанції дослідив докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, то суду апеляційної інстанції немає потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції. Для прийняття рішення апеляційному суду достатньо перевірити ці докази, що і було зроблено під час апеляційного розгляду.
37. Отже, порушень вимог ч. 3 ст. 404 КПК з боку апеляційного суду не вбачається.
38. За змістом статей 7, 404, 419 КПК у їх взаємозв`язку вбачається, що суд апеляційної інстанції, залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, зобов`язаний перевірити всі викладені у ній доводи, а також аргументи, наведені сторонами під час апеляційного провадження, у своїй ухвалі дати на них вичерпну відповідь та зазначити підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
39. Апеляційний суд, переглядаючи вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7, дотримався зазначених норм кримінального процесуального закону. Ухвала апеляційного суду відповідає положенням статей 370, 419 КПК.
40. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які б були підставами для скасування судових рішень, про що йдеться в касаційній скарзі прокурора, Верховний Суд не встановив
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд