ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 205/10161/21
провадження № 61-17881св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 11 липня 2023 року в складі судді Терещенко Т. П.та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року в складі колегії суддів: Халаджи О. В., Канурної О. Д., Космачевської Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, у якому з урахуванням уточнених вимог просив: поділити спільне майно подружжя шляхом визнання за ним права власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, і визнання за ОСОБА_2 права власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 ; та стягнути з ОСОБА_2 на його користь частини різниці між вартістю квартир у розмірі 434 362,00 грн.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 17 вересня 1994 року перебував у шлюбі з відповідачем, який рішенням суду від 12 лютого 2016 року розірваний.
За час шлюбу вони за спільні кошти придбали дві квартири: однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 та трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 .
З 2018 року він не має спільних відносин з відповідачем, а тому бажає, щоб у порядку поділу майна йому було виділено однокімнатну квартиру, а відповідачу - трикімнатну, якою вона фактично користується. При цьому, враховуючи, що вартість трикімнатної квартири є вищою, з відповідача слід стягнути частину різниці між вартістю квартир.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 11 липня 2023 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року, позов задоволено.
Проведено поділ майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 :
визнано за ОСОБА_1 право власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 ;
визнано за ОСОБА_2 право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію частини різниці між вартістю квартир у розмірі 434 362,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені та документально підтверджені судові витрати в справі у вигляді судового збору в розмірі 10 265,90 грн, а також витрати на проведення судової оціночно-будівельної експертизи в сумі 12 836,36 грн.
Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з обґрунтованості позову. Спірне майно набуте сторонами за час шлюбу. Згоди щодо порядку користування цим майном сторони в досудовому порядку не досягли.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У грудні 2023 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 11 липня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково та визнати за позивачем та за нею право власності на спірні квартири в рівних частках, а саме по частині за кожним, а в іншій частині позову відмовити.
Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 15 травня 2013 року в справі № 6-37цс13, від 13 січня 2016 року в справі № 6-2925цс15 та в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року в справі № 464/7011/16-ц, від 22 травня 2019 року в справі № 760/1505/16, від 19 червня 2019 року в справі № 752/10312/14-ц, від 03 березня 2020 року в справі № 748/2803/16-ц, від 24 червня 2020 року в справі № 742/2501/16-ц, від 29 березня 2021 року в справі № 759/2791/17, від 23 травня 2022 року в справі № 686/29779/19, від 08 травня 2023 року в справі № 753/1902/21.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи.
Зокрема, не надали належної оцінки її запереченням щодо припинення права власності на частку в однокімнатній квартирі. Не встановили, чи згодна вона на отримання компенсації вартості її частки в праві власності та чи вніс позивач необхідну суму компенсації на депозитний рахунок суду. Не врахували, що вона неспроможна виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ним права власності на спільне майно.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2024 року зупинено виконання рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 11 липня 2023 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку
19 березня 2024 року справа № 205/10161/21 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини, встановлені судами
З 17 вересня 1994 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 12 лютого 2016 року розірваний.
05 липня 2002 року ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу квартири, згідно з яким ОСОБА_2 придбав трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 .
13 серпня 2008 року ОСОБА_8 і ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого ОСОБА_1 придбав однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до висновку Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз № 2934/2935-22 від 14 жовтня 2022 року за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи встановлено, що ринкова вартість однокімнатної квартири АДРЕСА_1 становить 592 228,00 грн, а трикімнатної квартири АДРЕСА_2 - 1 460 952,00 грн.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Суди встановили, що за час шлюбу сторони набули у власність дві квартири, які є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, про що вони не заперечували.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина перша статті 63 СК України).
За статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.
Способи та порядок поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, передбачені статтею 71 СК України.
Частинами першою та другою статті 71 СК України визначено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Тлумачення норм статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта та п`ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.
Принцип обов`язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації, крім випадків, передбачених ЦК України (стаття 365 цього Кодексу), у першу чергу застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації. Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду.
У пунктах 1-3 частини першої статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим.
Правовідносини, у яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.
Отже, у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач, не вимагається обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації.
Предметом поділу в цій справі є два об`єкти нерухомого майна - однокімнатна та трикімнатна квартири. Частки подружжя в цьому майні є рівними. Про порядок поділу майна сторони не домовилися.
Позивач просив поділити майно шляхом визнання за ним права власності на однокімнатну квартиру, а за відповідачем - на трикімнатну квартиру та стягнення з останньої грошової компенсації у розмірі 434 362,00 грн.
Відповідач варіантів реального поділу спільного майна не запропонувала та просила залишити майно в їхній спільній частковій власності.
Оскільки головним критерієм поділу майна як об`єкта права спільної сумісної власності є припинення правовідносин спільної сумісної власності між колишніми учасниками та припинення відносин спільної власності взагалі, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши можливість реального поділу спірного майна з виділенням кожному з подружжя окремого об`єкта нерухомого майна, врахувавши порядок користування цим майном, а саме, що відповідач користується трикімнатною квартирою, дійшов до правильного висновку про можливість поділу майна в заявлений позивачем спосіб.
При цьому, установивши, що вартість виділеної у власність відповідача квартири є вищою, ніж вартість виділеної у власність позивача квартири, суди обґрунтовано стягнули з відповідача відповідну грошову компенсацію, розмір якої вона не спростувала.
Висновки судів не суперечать висновкам, зробленим Верховним Судом у наведених у касаційній скарзі постановах.
Посилання ОСОБА_2 у касаційній скарзі на те, що суди не врахували, що при зверненні до суду позивач не виконав вимоги статті 71 СК України та не вніс відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду не заслуговують на увагу, оскільки в спорі, у якому позивач просить здійснити виплату такої компенсації на свою користь немає необхідності в попередньому внесенні суми компенсації на депозитний рахунок суду.
Доводи відповідача про те, що суди не врахували, що вона неспроможна виплатити позивачу грошову компенсацію колегія суддів відхиляє як необґрунтовані, оскільки підтвердження платоспроможності одного з подружжя на виплату такої компенсації законодавство України не вимагає.
Відповідно до висновку, зробленого Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, факт відсутності у відповідача коштів для одномоментної виплати компенсації позивачеві сам по собі не може бути ознакою надмірності тягаря такої виплати. Якщо у цього відповідача будуть відсутні кошти для реального виконання рішення суду, за яким на користь позивача треба виплатити компенсацію, то під час виконавчого провадження виконавець може звернути стягнення на майно відповідача, у тому числі на присуджену йому річ (стаття 56 Закону України "Про виконавче провадження"). Виручені від реалізації кошти спрямовуються на задоволення вимог стягувача, сплату виконавчого збору, відшкодування витрат виконавчого провадження тощо.
Інші аргументи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до власного тлумачення заявником норм законодавства та необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.