Постанова
Іменем України
18 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 757/27799/21-ц
провадження № 61-11515св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Національний банк України,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Національного банку України на постанову Київського апеляційного суду від 26 червня 2024 року в складі колегії суддів: Оніщук М. І., Шебуєва В. А., Кафідова О. В., та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 25 липня 2024 року в складі колегії суддів: Оніщук М. І., Шебуєва В. А., Кафідова О. В.,
Історія справи
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Національного банку України про поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 з 01 липня 1993 року по 26 квітня 2021 року працював на різних посадах у Національному банку України.
08 листопада 2019 року позивача попереджено про наступне вивільнення із займаної посади головного інженера відділу нормативного, методологічного забезпечення та впровадження СУІБ Національного банку України та банківських систем управління безпеки інформації Департаменту безпеки Національного банку України у зв`язку із скороченням штату працівників та жодної роботи не запропоновано.
Шляхом доповнення до попередження про наступне вивільнення, 27 грудня 2019 року, 21 лютого 2020 року, 11 лютого 2020 року, 17 березня 2020 року, 10 березня 2021 року, 01 квітня 2021 року позивачу було запропоновано роботу охоронника 6-го розряду, кухонного робітника, старшого касира, а також провідного інженера на час перебування основного працівника у відпустці по догляду за дитиною (плановим терміном виходу основного працівника через тиждень після такої пропозиції), від чого він відмовився.
Позивач вважав, що роботодавцем при його звільненні були порушені вимоги законодавства про працю, оскільки у період з 08 листопада 2019 року по 26 квітня 2021 року у системі НБУ були наявні як вакансії, які позивач може обіймати згідно зі своєю кваліфікацією, так і інші вакансії (інша робота), яку позивач може виконувати згідно зі своєю освітою, кваліфікацією та досвідом - вакансії головних та провідних інженерів, працівників Національного банку, так і шляхом прийняття на роботу осіб, які раніше у Національному банку не працювали. Крім того, безперервний стаж роботи позивача у НБУ становить 28 років, а тому він мав переважне право на залишення на роботі, яке він вважає порушеним.
ОСОБА_1 просив:
скасувати наказ Національного банку України від 20 квітня 2021 року № 814-к про звільнення ОСОБА_1 ;
поновити ОСОБА_1 на посаді головного інженера відділу нормативного, методологічного забезпечення та впровадження СУІБ Національного банку України та банківських систем управління безпеки інформації Департаменту безпеки Національного банку України з 27 квітня 2021 року;
стягнути з Національного банку України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу і підтверджені судові витрати.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 01 лютого 2024 року:
у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. Окрім того, власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо;
при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України;
відповідач належним чином попередив позивача про наступне звільнення у зв`язку із скороченням посади, яку він обіймав, а також запропонував ряд посад, на яких він міг працювати з урахуванням його кваліфікації та досвіду роботи;
при цьому, суд відхилив твердження позивача про те, що відповідно до інформації роботодавця у період з 08 листопада 2019 року по 26 квітня 2021 року до системи Національного банку України було прийнято на роботу 440 нових працівників, які досі не працювали у Національному банку України. Оскільки обґрунтовуючи дані твердження, представник позивача послалась на загальну інформацію щодо наявності таких посад без деталізації, в яких саме підрозділах чи департаментах знаходяться ці посади, тобто, не обґрунтовано твердження про те, що позивач за своєю кваліфікацією та досвідом міг зайняти ці посади та виконувати відповідно роботу. Натомість, представником відповідача надано належні та допустимі докази щодо наявності вакантних посад, які не могли бути запропоновані позивачу внаслідок того, що його кваліфікація не відповідала необхідним критеріям, що підтверджується інформацією про посади, які були вакантні у НБУ у період з 08 листопада 2019 року до 26 квітня 2021 року, копіями посадових інструкцій щодо вакантних посад. Окрім того, суд зазначив, що пунктом 1 наказу НБУ від 09 вересня 2014 року № 1634-к (зі змінами) передбачено, що усі вакантні посади у системі НБУ з 10 вересня 2014 року і пізніше підлягають скороченню. Матеріали справи містять інформацію щодо невідповідності ОСОБА_1 вакантним посадам, посадам, на які приймалися або переводилися працівник, та посадам, які були тимчасового вільними. У зв`язку з цим суд вважав обґрунтованими твердження представника відповідача про те, що усі посади, після переведення працівників, які їх обіймали, на інші посади, були одразу скорочені та не могли бути запропоновані позивачу;
також суд першої інстанції зазначив про безпідставність посилання позивача про те, що він мав переважне право залишення на роботі, оскільки має тривалий стаж безперервної роботи 28 років, оскільки сама по собі наявність такого стажу підстав для задоволення позову не дає, оскільки першочергове право для залишення на роботі мають працівники з більш високою кваліфікацією та продуктивністю праці, що визначається самим роботодавцем. Крім того, як вже зазначалось вище, вільних посад, які б відповідали кваліфікації позивача з урахуванням вищенаведених рішень Правління НБУ щодо скорочення посад, не було. окрім того, відповідно до матеріалів справи ОСОБА_1 протягом останніх трьох років перед звільненням незадовільно ставився до своїх посадових обов`язків, що підтверджується результатами щоквартальної оцінки його роботи;
тому суд першої інстанції зробив висновок про те, що звільнення позивача відбулось із дотриманням вимог трудового законодавства щодо порядку вивільнення працівників, оскільки у Національному банку України дійсно відбулись зміни в організації виробництва і праці та скорочення штату, що призвели до вивільнення працівників, у тому числі і позивача, на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, а тому підстав для поновлення позивача на роботі немає. Ураховуючи відсутність підстав для поновлення позивача на роботі, відсутні й підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 26 червня 2024 року:
апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану від його імені та в його інтересах адвокатом Коновал О. В., задоволено;
рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 лютого 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення;
позов ОСОБА_1 задоволено;
скасовано наказ Національного банку України від 20 квітня 2021 року №814-к про звільнення ОСОБА_1
поновлено ОСОБА_1 на посаді головного інженера відділу нормативного, методологічного забезпечення та впровадження СУІБ Національного банку України та банківських систем управління безпеки інформації Департаменту безпеки Національного банку України з 27 квітня 2021 року;
стягнуто з Національного банку України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27 квітня 2021 року по 26 червня 2024 року у розмірі 786 001,86 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 492 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. Крім того, власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому, згідно роз`яснень, які містяться в п.п. 18, 19 постанови Пленуму Верхового Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року № 9, при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення. У відповідності до вимог частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Водночас, роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника. Таким чином, однією із найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 та у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17;
як вбачається зі змісту трудової книжки позивача, останній працював у Національному банку України на таких посадах: інженером-програмістом 1 категорії (системне забезпечення) у центральному апараті НБУ - близько 7 місяців; інженером 1 категорії (захист інформації) у центральному апараті НБУ - більше 1 року; завідуючим сектором (захист інформації) у центральному апараті НБУ - більше 2 років; начальником відділу (захист інформації) у центральному апараті НБУ - близько 18 років; - старшим інженером (захист інформації) у центральному апараті НБУ - близько 1 року; головним інженером (захист інформації) у центральному апараті НБУ - більше 5 років. При цьому, позивач має вищу освіту за спеціальністю "Автоматизовані системи керування", кваліфікація "інженер-системотехнік". Також, до позову позивачем додано свідоцтво про підвищення кваліфікації (Університет банківської справи НБУ (м. Київ) у галузі управління 2010 рік;
апеляційний суд зазначив, що з матеріалів справи вбачалось, що у період з 08 листопада 2019 року (дата попередження позивача про наступне вивільнення) по 26 квітня 2021 року (дата фактичного вивільнення) у відповідача були наявні вакансії, які позивач міг виконувати за своєю кваліфікацією та стажем роботи. Також у період з 08 листопада 2019 року по 26 квітня 2021 року до системи Національного банку України було прийнято на роботу 440 нових працівників, серед них: 4 - на посади головних інженерів, 3 - старших інженерів, 2 - головних інженерів-програмістів, 1 - провідного інженера, 2 - провідних інженерів-програмістів, 1 - інженера-програміста, 47 - головних фахівців, 36 - провідних фахівців, 23 - старших фахівців, 7 - фахівців, 33 - менеджери, 3 - офіс-адміністратори, та відкрито 74 категорії нових посад. Також, у період з 08 листопада 2019 року по 26 квітня 2021 року були тимчасово вакантні у зв`язку із перебуванням працівників у відпустках по догляду за дитиною посади провідного інженера Департаменту безпеки, старшого інженера, головного та провідного фахівця Департаменту інформаційних технологій тощо. Водночас, судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому, що жодної з вищезазначених вакансій позивачу, який має відповідну кваліфікацію, запропоновано не було;
таким чином, апеляційний суд зробив висновок про те, що за вказаних обставин, а також враховуючи те, що при звільненні відповідач допустився порушень вищенаведених положень законодавства, позовні вимоги позивача про скасування наказу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню;
оскільки звільнення позивача відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для поновлення позивача на роботі та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 27 квітня 2021 року по 26 червня 2024 року у розмірі 786 001,86 грн, виходячи з наступного розрахунку: 20 453,50 грн (заробітна плата у березні 2021) + 20 453,50 грн (заробітна плата у лютому 2021) = 40 907,00 грн (оплата за фактично відпрацьовані дні); фактично відпрацьованих дні у зазначений період - 42; 40 907,00 грн/42 = 973,98 грн; 973,98 грн * 807 (дні вимушеного прогулу).
Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 25 липня 2024 року:
заяву ОСОБА_1, подану від його імені та в його інтересах адвокатом Коновал О. В., задоволено;
стягнуто з Національного банку України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 828,00 грн.
Додаткова постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
позивачем до ухвалення судом першої інстанції рішення було подано до суду заяву про відшкодування судових витрат, в якій просив стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на правничу допомогу у розмірі 20 828,00 грн. При цьому, на підтвердження понесення вищенаведених витрат позивачем надано до суду договір № С/05-21/D від 11 травня 2021 року про надання правової допомоги; детальний опис робіт, Акт (звіт) про виконання доручення від 14 лютого 2022 року, згідно з яким загальна вартість послуг складає 20 828,00 грн, додаток до договору про надання правової допомоги від 11 травня 2021 року, згідно з яким вартість однієї години надання послуг становить 1 500,00 грн, копії меморіальних ордерів про оплату послуг адвоката.
представником відповідача було подано до суду першої інстанції заперечення на заяву позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, в яких він просив заяву позивача залишити без задоволення. Заяву обґрунтовано тим, що сума заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу є недоведеною, необґрунтованою та не підтвердженою належними доказами;
апеляційний суд, дослідивши перелік наданих послуг та обсяг робіт, виконаних в межах договору про надання правової допомоги, враховуючи складність справи та значення справи для сторони, тривалість судового розгляду, з урахуванням вимог розумності та справедливості, дійшов висновку, що ОСОБА_1 має право на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 828,00 грн. Відповідачем, в свою чергу, не доведено належним чином необхідність і можливість, в розумінні положень ЦПК України, залишення заяви позивача про відшкодування витрат на правову допомогу без задоволення, понесення яких позивачем доведено належними та допустимими доказами.
Аргументи учасників справи
12 серпня 2024 року Національний банк України через підсистему Електронний суд подав касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 26 червня 2024 року (повне судове рішення складено 15 липня 2024 року) та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 25 липня 2024 року, в якій просив:
оскаржені судові рішення скасувати,
залишити в силі рішення суду першої інстанції;
вирішити питання про розподіл судових витрат.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
у постановах Верховного Суду у справах № 519/313/20, № 552/5508/21, № 359/3148/21, № 287/264/18-ц та інших зазначається, що "при вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, суд виходить з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи - інша наявна робота";
у постановах Верховного Суду у справі № 161/19928/17 та у справі № 757/49347/17-ц зазначається, що якщо працівнику було запропоновано вакантну посаду, яка відповідала його кваліфікаційному рівню, на яку останній відмовився переводитись, у роботодавця є всі наявні підстави для звільнення позивача відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України;
працівник, відмовляючись від роботи за своєю спеціальністю та кваліфікацією лише з формальних підстав, та стверджуючи у суді, що він погодився б на іншу значно нижчеоплачувану роботу, яку ніколи не виконував до того або яка не потребує жодної кваліфікації, діє всупереч принципу розумності, який вимагає обґрунтованості та послідовності поведінки суб`єктів права;
позивач від переведення на запропоновані посади, які повністю відповідали його професії (спеціальності), досвіду роботи, кваліфікації та продуктивності праці відмовився. Сукупність наведеного вище свідчить з одного боку про те, що НБУ запропонована ОСОБА_1 наявна робота за його професією (спеціальністю) та відповідно до його досвіду роботи, а з іншого - про небажання ОСОБА_1 продовжувати трудові відносини з НБУ;
також, Верховний Суд постійно звертає увагу на необхідність урахування судом продуктивності праці під час розгляду справ поновлення працівника на роботі, звільненого за пунктом 1 статті 40 КЗпП України. Так, у постанові Верховного Суду від 02 червня 2020 року у справі № 826/24208/15 зазначається, що про продуктивність праці, під якою розуміють узагальнювальний показник її результативності, може свідчити збільшення обсягу виконуваної роботи, її якості, суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника. Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 824/3229/14-а, від 11 липня 2018 року у справі № 816/1232/17, від 17 березня 2020 року у справі № 826/510/16. Апеляційним судом залишені поза увагою важливі докази (неналежного ставлення позивача до своїх обов`язків, відсутності зацікавленості у результатах своєї праці) та їм не надана належна оцінка, що також вплинуло на прийняття помилкового рішення у цій справі. Водночас НБУ під час розстановки працівників брав до уваги кваліфікацію, досвід роботи та продуктивність праці працівників та зважав на низьку продуктивність та якість роботи ОСОБА_1, що підтверджується результатами його оцінки;
в порушення норм процесуального права суд апеляційної інстанції розглянув заяву позивача про ухвалення додаткового рішення про відшкодування судових витрат на правничу допомогу у відкритому судовому засіданні без повідомлення учасників справи. Зазначене унеможливило іншій стороні (відповідачу) надати відповідні заперечення проти таких вимог та доводити неспівмірність витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 137 ЦПК України), а це є порушенням права на справедливий судовий розгляд;
серед іншого, при винесення додаткової постанови апеляційний суд повністю проігнорував усі доводи відповідача, викладені у запереченнях, що містяться у матеріалах справи. Тільки наявністю корупційних зв`язків або упередженим ставленням до відповідача, можна пояснити стягнення, зокрема, витрат за участь адвоката у судових засіданнях, які судом першої інстанції навіть не призначалися.
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, підписаний представником Коновал О. В., в якому просив:
залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення апеляційного суду - без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що:
висновки суду касаційної інстанції стосуються інших норм КЗпП України та інших фактичних обставин, а відповідач у касаційній скарзі фактично не навів постанов Верховного Суду, в яких викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскарженій постанові;
у касаційній скарзі відповідачем не зазначено, яким саме його доказам не надав оцінки суд апеляційної інстанції і яким чином це вплинуло на законність і обґрунтованість судового рішення;
той факт, що суд апеляційної інстанції не врахував заперечення відповідача бажаним для нього чином, не свідчить, що суд не вивчав і не досліджував ці заперечення;
доводи відповідача при оскарженні ухвали фактично зводяться до переоцінки доказів.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
02 жовтня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 15 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 20 вересня 2024 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження:
суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 03 квітня 2019 року у справі № 757/49347/17-ц; від 27 квітня 2020 року у справі № 161/19928/17; від 08 липня 2020 року у справі № 569/17130/17; від 04 липня 2023 року у справі № 519/313/20; від 21 червня 2023 року у справі № 552/5508/21; від 07 квітня 2023 року у справі № 359/3148/21; від 21 березня 2023 року у справі № 287/264/18-ц; від 01 листопада 2023 у справі № 202/3681/16, від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21; від 02 червня 2020 року у справі № 826/24208/15; від 31 січня 2018 року у справі № 824/3229/14-а, від 11 липня 2018 року у справі № 816/1232/17, від 17 березня 2020 року у справі № 826/510/16.
Фактичні обставини
Апеляційний суд встановив, що позивач з 01 липня 1993 року працював у НБУ на різних посадах, починаючи з 01 березня 2016 року обіймав посаду головного інженера відділу нормативного, методологічного забезпечення та впровадження СУІБ Національного банку України та банківських систем управління безпеки інформації Департаменту безпеки Національного банку України.
Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 03 вересня 2019 року № 641-рш "Про внесення змін до структури Департаменту безпеки" та наказу Національного банку України від 23 жовтня 2019 року № 3043-к "Про скорочення штату працівників Департаменту безпеки" з метою вдосконалення процедури здійснення контролю за виконанням вимог і заходів із забезпечення кіберзахисту та інформаційної безпеки в банківській системі України, розподілу сфери обов`язків, повноважень та відповідальності між підрозділами Департаменту безпеки виключено зі складу управління безпеки інформації відділ нормативного, методологічного забезпечення та впровадження СУІБ Національного банку України та банківських систем зі скороченням штату працівників. У зв`язку з цим, посада, яку обіймав позивач, підлягала скороченню.
08 листопада 2019 року відповідачем позивачу винесено письмове попередження про скорочення посади та наступне вивільнення на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.
27 грудня 2019 року відповідно до доповнення до попередження про наступне вивільнення від 08 листопада 2019 року позивачу було запропоновано переведення на посади: кухонного робітника відділу організації харчування управління організаційного забезпечення Департаменту забезпечення діяльності Національного банку України; старшого касира відділу оброблення готівки та експертизи цінностей управління роботи з готівкою Центрального сховища; охоронника 6 розряду третьої команди охорони відділу відомчої охорони управління організації охорони Департаменту безпеки. ОСОБА_1, від переведення на вищезазначені посади відмовився та засвідчив це підписом.
21 січня 2020 року відповідачем винесено доповнення до попередження, відповідно до якого позивачу запропоновано переведення на посаду провідного інженера відділу моніторингу стану безпеки інформації ІТС Національного банку України управління безпеки інформації Департаменту безпеки на період перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягненню нею трирічного віку основного працівника ОСОБА_3 . ОСОБА_1 від переведення на вищезазначену посаду також відмовився, що засвідчено підписом останнього.
11 лютого 2020 року та 17 березня 2020 року відповідачем винесені доповнення до попередження, відповідно до яких позивачу запропоновано переведення на посади: кухонного робітника відділу організації харчування управління організаційного забезпечення Департаменту забезпечення діяльності Національного банку України; старшого касира відділу оброблення готівки та експертизи цінностей управління роботи з готівкою Центрального сховища; охоронника 6 розряду третьої команди охорони відділу відомчої охорони Управління організації охорони Департаменту безпеки. ОСОБА_1 від переведення на вищезазначені посади відмовився, що засвідчено підписом останнього.
10 березня 2021 року відповідачем винесено доповнення до попередження, відповідно до якого позивачу запропоновано переведення на посаду провідного фахівця відділу платіжних систем управління підтримки банківських інформаційних систем Департаменту інформаційних технологій. ОСОБА_1 від переведення на вищезазначену посаду також відмовився, що засвідчено підписом останнього.
01 квітня 2021 року відповідачем винесено доповнення до попередження, відповідно до якого позивачу запропоновано переведення на запропоновані посади: охоронника 6 розряду першої команди охорони відділу відомчої охорони Управління організації охорони Департаменту безпеки (м. Київ); охоронника 6 розряду третьої команди охорони відділу відомчої охорони Управління організації охорони Департаменту безпеки (м. Київ); прибиральника службових приміщень господарського відділу управління господарського забезпечення Департаменту забезпечення діяльності Національного банку України (м. Київ); прибиральника території господарського відділу управління господарського забезпечення Департаменту Національного банку України (м. Київ); старшого касира відділу організації харчування управління організаційного забезпечення Департаменту забезпечення діяльності Національного банку України (м. Київ); провідного фахівця відділу платіжних систем управління підтримки банківських інформаційних систем Департаменту інформаційних систем (м. Київ). ОСОБА_1 від переведення на вищезазначені посади також відмовився, що засвідчено підписом останнього.
05 квітня 2021 року до Профспілкового комітету первинної профспілкової організації працівників Національного банку України адміністрацією було надіслано лист № B/17-0010/26398 "Про розірвання трудового договору з ОСОБА_1". За результатами розгляду зазначеного листа профспілкою надано згоду на звільнення ОСОБА_1 (лист від 19 квітня 2021 року № 4-0002/30744).
20 квітня 2021 року видано наказ Національного банку України № 814-к про звільнення 26 квітня 2021 року ОСОБА_1 з роботи у зв`язку зі скороченням штату працівників, пункт 1 статті 40 КЗпП України.
У період з 08 листопада 2019 року (дата попередження позивача про наступне вивільнення) по 26 квітня 2021 року (дата фактичного вивільнення) у відповідача були наявні вакансії, які позивач міг виконувати за своєю кваліфікацією та стажем роботи, зокрема:
посада провідного інженера-програміста у Департаменті інформаційних технологій з кваліфікаційними вимогами - вища освіта або навчання за фахом, досвід практичної роботи у розробці програмних комплексів не менше 1 року, володіння знаннями в галузі інформатики та обчислювальної техніки;
посада головного фахівця у Департаменті безпеки з кваліфікаційними вимогами - повна вища освіта інженерна освіта, необхідні знання та досвід роботи у галузі супроводження та впровадження інженерних систем безпеки;
посада провідного інженера у Департаменті інформаційних технологій з кваліфікаційними вимогами - вища освіта (магістр, спеціаліст) у галузях знань "Інформатика та обчислювальна техніка", "Інформаційна безпека", "Комп`ютерні та інформаційні технології" за будь-якою спеціальністю у галузях цих знань. Стаж роботи у сфері комп`ютерних та інформаційних технологій 1 рік. Володіння англійською мовою в обсязі А2 (елементарний рівень, початок шкільної програми);
посада провідного інженера у Департаменті інформаційних технологій з кваліфікаційними вимогами - повна вища освіта (спеціальності, пов`язані з комп`ютерними комплексами та системами, інформаційними технологіями) досвід роботи з сучасними інформаційними системами, досвід роботи за фахом від 3 років;
посада головного інженера у Департаменті плат систем та основ розвитку з кваліфікаційними вимогами - вища освіта (спеціаліст, магістр) за напрямком підготовки у галузі знань "Математика", "Комп`ютерні науки", за спеціальністю, пов`язаною із електронною технікою та досвід роботи на посаді не нижче провідного інженера не менше 3 років;
посада головного фахівця у НКПФ НБУ з кваліфікаційними вимогами - повна вища освіта (спеціаліст, магістр), досвід роботи у фінансовій системі;
посада головного інженера у Департаменті безпеки з кваліфікаційними вимогами - повна вища освіта у галузі знань "Комп`ютерні науки", "Комп`ютерна інженерія" або "Комп`ютерні системи" за будь-якою спеціальністю у цих галузях знань, післядипломна освіта (поглиблення професійних знань та умінь за професією), знання англійської мови на рівні розуміння технічного тексту;
посада інженера-програміста у Департаменті інформаційних технологій з кваліфікаційними вимогами - базова вища освіта, стаж роботи до 1 року, знання мов програмування, навички кваліфікованого користувача ПК та інтернету, знання з організації та принципів побудови баз даних;
посада старшого інженера у Департаменті безпеки з кваліфікаційними вимогами - повна вища освіта (магістр, спеціаліст) за будь-якою спеціальністю у сферах інформаційної безпеки, кібербезпеки, інформаційних технологій, комп`ютерних наук, телекомунікацій та радіотехніки та/ або післядипломна освіта (поглиблення професійних знань та умінь), досвід роботи у цих сферах не менше 5 років. Знання основ комп`ютерної інженерії та інформаційних систем, засобів мережевого захисту, сканерів уразливостей, основ аналізу шкідливого програмного, державної та англійської (на рівні розуміння технічного тексту) мов;
посада експерта у Департаменті інформаційних технологій з кваліфікаційними вимогами - повна вища освіта (магістр, спеціаліст) за напрямом підготовки "Інформаційні технології" за будь-якою спеціальністю у галузях цих знань. Досвід роботи за фахом з сучасними інформаційними мережами не менше 5 років;
посада головного фахівця у Департаменті безпеки з кваліфікаційними вимогами - повна вища інженерна освіта, необхідні знання та досвід роботи у галузі супроводження та впровадження інженерних систем безпеки;
посада головного експерта у Департаменті безпеки з кваліфікаційними вимогами - повна вища освіта (магістр, спеціаліст) за будь-якою спеціальністю у галузі знань "Інформаційна безпека" та післядипломна освіта (поглиблення професійних знань та умінь), досвід роботи за професією фахівця у сфері застосування і захисту комп`ютерних та інформаційних технологій не менше 6 років. Знання основ інформаційних систем та технологій, методів побудови та експлуатації системи захисту інформації електронних платіжних систем, державної мови та англійської мови (на рівні розуміння технічного тексту);
посада експерта у Департаменті інформаційних технологій з кваліфікаційними вимогами - повна вища освіта, (спеціальність, пов`язана з комп`ютерними комплексами та системами, інформаційними технологіями), досвід роботи з сучасними інформаційними системами, досвід роботи за фахом - не менше 5 років;
посада головного інженера-програміста у Департаменті інформаційних технологій з кваліфікаційними вимогами - повна вища освіта у галузі "Інформаційні технології" або "Математика та статистика" за будь-якою спеціальністю у цих галузях знань, досвід практичної роботи з впровадження та експлуатації інформаційних систем від 3 років;
посада головного інженера-програміста у Департаменті інформаційних технологій з кваліфікаційними вимогами - повна вища освіта (магістр спеціаліст) за напрямом підготовки "Комп`ютерні науки", "Комп`ютерна інженерія" або "Комп`ютерні системи", досвід роботи за спеціальністю для магістра не менше 1 року, для спеціаліста не менше 2 років;
посада провідного фахівця у Департаменті ліцензування а кваліфікаційними вимогами - вища освіта (спеціаліст, магістр), стаж роботи за фахом не менше 1 року, бездоганна ділова репутація;
посада головного інженера у Департаменті безпеки з кваліфікаційними вимогами - повна вища освіта (магістр, спеціаліст) за будь-якою спеціальністю у галузі знань "Правознавство", "Інформаційні технологи", "Системні науки та кібернетика", "Інформаційна безпека" та післядипломна освіта (поглиблення професійних знань та умінь), стаж роботи за вказаними напрямами для магістра не менше 3 років, для спеціаліста неменше 4 років, англійська мова на рівні розуміння технічного тексту;
посада головного інженера у Департаменті плат систем та інноваційного розвитку з кваліфікаційними вимогами - повна вища освіта за ІТ - напрямком або обов`язковий досвід роботи у галузі ІТ у якості технічного спеціаліста(інженера) або досвід роботи за напрямком пресингу електронних платіжних засобів не менше 3 років;
посада головного фахівця у відділі режимно-секретної роботи з кваліфікаційними вимогами - повна вища освіта у галузі "Інформаційна безпека", або "Системні науки та кібернетика", або "Радіотехніка, радіоелектронні апарати та зв`язок" тощо, за будь-якою спеціальністю у цих галузях, допуск до державної таємниці за формою не нижче 2, відповідні ділові та моральні якості, навички використання комп`ютерної техніки та комп`ютерного забезпечення, організації роботи з документами відповідно до законодавства;
посада старшого інженера у Департаменті безпеки з кваліфікаційними вимогами - повна вища освіта (магістр, спеціаліст) за будь-якою спеціальністю у галузі знань "Інформаційні технології" або "Електроніка та телекомунікації" післядипломна освіта (поглиблення професійних знань та умінь за професією), досвід роботи в НБУ та/або банківській сфері та/або сфері інформаційних технологій не менше 3 років, знання нормативних актів Національного банку з питань інформаційної безпеки, знання та розуміння кращих практик у сфері безпеки інформації, знання технології роботи систем захисту інформації, практичні навички для виконання робіт з питань захисту інформації, знання нормопроектувальної техніки та управління ризиками, володіння державною та англійською (на рівні розуміння технічного тексту) мовами.
Позиція Верховного Суду
Щодо доводів касаційної скарги Національного банку України на постанову Київського апеляційного суду від 26 червня 2024 року
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частина шоста статті 43 Конституції України).
Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП).
Згідно частини другої статті 40 КЗпП звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи (частини третьої статті 49-2 КЗпП України).
У постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14 зроблено висновок, що "звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України та статті 240-1 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом".
У постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року в справі № 6-40цс15 вказано, що "оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення".
У постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17 вказано, що "розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника".
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 липня 2023 року у справі № 490/8462/21 (провадження № 61- 3003св23) зазначено:
"згідно з частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, та яка з`явилася на підприємстві протягом цього періоду і яка існувала на день звільнення.
Близький за змістом висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-43/асі18).
Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
[…]
Матеріалами справи встановлено, що 09 липня 2021 року АТ КБ "ПриватБанк" надіслало подання до Первинної профспілкової організації співробітників АТ КБ "ПриватБанк" про надання згоди на розірвання трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України зі ОСОБА_1, яке було отримано профспілковим органом 14 липня 2021 року.
04 серпня 2021 року профспілковий орган прийняв рішення про відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 з роботи.
Разом із тим, 27 липня 2021 року наказом роботодавця № Э.DN-УB-2021-7076484-п ОСОБА_1 була звільнена з роботи з 30 липня 2021 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату.
За наявності обґрунтованої відмови профспілкового органу на звільнення суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про скасування наказу № Э.DN-УВ-2021-7076484-п від 27 липня 2021 року щодо звільнення ОСОБА_1 з роботи та поновлення її на посаді заступника директора філії - керівник напрямку, підрозділ: Напрямок: "Роздрібні продажі" МСБ філії "Миколаївське регіональне управління" Південного макрорегіонального управління АТ КБ "ПриватБанк", посадова підгрупа: заступник директора РП - керівник напрямку реалізації програм клієнтам МСБ.
При цьому суди попередніх інстанцій при ухваленні судових рішень обґрунтовано прийняли до уваги, що відповідачем не були надані належні та допустимі докази того, що ним позивачці запропоновані всі вакантні посади (інша робота), які з`явились та існували на підприємстві з моменту повідомлення позивача про наступне вивільнення по день звільнення, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільняється, працював, а відтак роботодавець не дотримався вимог статті 49-2 КЗпП України.
Посилання відповідача на інтернет ресурс та зазначення, що позивач може ознайомитись із актуальним списком вакантних посад та обрати посаду, відповідно до спеціальності, кваліфікації та досвіду за посиланням: https://privatbank.ua/work, не є належним доказом виконання відповідачем своїх зобов`язань, що передбачені статтею 40, частиною третьою статті 49-2 КЗпП України, оскільки неможливо достеменно встановити, які саме вакансії на той період перебували на вказаному відповідачем інтернет ресурсі, чи були там всі наявні в той час вакантні посади, чи ознайомлювався позивач з зазначеним переліком вакансій і взагалі, чи мав позивач доступ до вказаного інтернет ресурсу.
Зазначене відповідає правовим висновкам Верховного Суду, які містяться у постанові від 23 березня 2023 року у справі № 344/13848/21 (провадження № 61-623св23).
Докази надсилання на адресу позивачки роздрукованого списку вакантних посад в АТ КБ "ПриватБанк" в письмовій формі в матеріалах справи відсутні".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 липня 2023 року у справі № 334/6363/21 (провадження № 61-5765св23) вказано:
"суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, установивши, що роботодавцем, у порушення вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України не були запропоновані позивачу всі наявні в банку вакантні посади на час його звільнення, які відповідали його освіті, кваліфікації та досвіду, дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 не можна вважати таким, що проведено із дотриманням вимог трудового законодавства, тому наявні підстави для поновлення його на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відповідачем не дотримано вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України при звільненні ОСОБА_1, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника, посада якого підлягає скороченню, покладається саме на роботодавця.
Виконання цього обов`язку передбачає, що роботодавець зобов`язаний запропонувати такому працівнику усі посади, які відповідають його освіті, кваліфікації та досвіду, та які є вакантними з часу попередження про наступне вивільнення та до дня прийняття наказу про звільнення, та на які працівник повинен бути переведений за його згодою без проходження додаткових конкурсних процедур".
У пунктах 86-90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 9901/407/19 зазначено, що:
"системний аналіз пункту 3 Порядку № 100 та пункту 164.6 статті 164 ПК України дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори.
Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків). Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу. Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц та від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19" та в резолютивній частині постановила: "Викласти абзац четвертий резолютивної частини в новій редакції: "Стягнути з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ідентифікаційний код 37316378; місцезнаходження: 03109, м. Київ, вул. Генерала Шаповала, 9) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 895 561,73 грн (вісімсот дев`яносто п`ять тисяч п`ятсот шістдесят одна гривня 73 копійки) з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року у справі № 808/8156/14 (адміністративне провадження № К/9901/21084/20, № К/9901/22282/20) вказано, що:
"надаючи оцінку викладеним у касаційній скарзі Прокуратури Запорізької області доводам щодо неправильного розрахунку судами першої та апеляційної інстанцій розміру належного заробітку за час вимушеного прогулу з огляду на незазначення у резолютивній частині рішення суду, що сума середнього заробітку визначена без утримання податку на доходи фізичних осіб і інших обов`язкових платежів, колегія суддів зазначає таке. Як слідує з оскаржуваного рішення суду першої інстанції, Запорізький окружний адміністративний суд стягнув з Прокуратури Запорізької області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року по 13 січня 2020 року у розмірі 986 593,36 грн. У постанові у справі № 359/10023/16-ц Верховний Суд виклав правову позицію щодо утримання прибуткового податку із визначених судом сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника. Верховний Суд дійшов висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, розраховуються без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку повинен нарахувати роботодавець під час виконання відповідного судового рішення. Тобто сума, призначена судом як виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зменшується на суму податків і зборів. Під час вирішення питання про призначення суми середнього заробітку за період вимушеного прогулу суд вказує суму без відрахування з неї податків і зборів. При цьому в резолютивній частині рішення обов`язково має бути зазначено, що суму визначено без утримання податку. Стягнення і сплата прибуткового податку покладаються на роботодавця, який самостійно розраховує суму податкових відрахувань і зменшує суму, призначену судом, на суму нарахованих податків. Отже, задовольнлячи вимогу про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата податку з доходів фізичних осіб є обов`язком працівника, податковим агентом якого в силу закону виступає роботодавець, суд, задовольняючи вимоги про оплату праці, визначає суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що вказує в резолютивній частині рішення.
Проте у рішенні суду першої інстанції (яке було залишено без змін судом апеляційної інстанції) не було зазначено, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу стягнута з роботодавця на користь працівника без урахування податків і зборів. З одного боку, суд не повинен був розраховувати розмір податків, що підлягають утриманню, з іншого - у резолютивній частині рішення суд повинен був указати, що суму виплат зазначено без урахування податків і зборів. У підсумку можна констатувати, що суд першої інстанції допустився помилки не зазначивши у резолютивній частині рішення суду, що сума середнього заробітку визначена без утримання податку на доходи фізичних осіб і інших обов`язкових платежів, а суд апеляційної інстанції відхилив доводи відповідача з цього приводу та не виправив зазначену помилку. Відтак, аргументи скаржника - 2 у цій частині знайшли своє підтвердження. Водночас, будь-яких доводів про незгоду зі складовими здійсненого судами розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу касаційна скарга не містить, а тому у частині їх визначення оцінка Верховним Судом не надається. З огляду на викладене Верховний Суд уважає, що оскаржувані судові рішення підлягають зміні шляхом викладення пункту четвертого резолютивної частини рішення суду першої інстанції у редакції цієї постанови".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року у справі № 580/2613/19 (провадження № К/9901/5071/20) зазначено, що:
"судами встановлено, що постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 08.08.2017 у справі № 823/722/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку, адміністративний позов задоволено повністю та серед іншого, стягнуто з Головного управління Національної поліції в Черкаській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове утримання за час вимушеного прогулу за період з 25.04.2017 по дату поновлення на службі в розмірі 35 462,32 грн. Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 359/10023/16-ц, дохід у вигляді середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду, за час вимушеного прогулу є базою нарахування та утримання податків та зборів, відповідальність за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету яких покладено на податкового агента - роботодавця. Твердження відповідача про те, що на виконання рішення у справі №823/722/17 відбулось безспірне списання органами казначейської служби з рахунків ГУНП в Черкаській області коштів, а також що жодного обчислення, нарахування чи виплати доходу позивачу відповідачем не здійснювалось, суди вірно відхилили з огляду на зазначений висновок Верховного Суду у справі № 359/10023/16-ц та п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України, відповідно до положень якого податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
Несплата відповідачем податків при виконанні судового рішення у справі №823/722/17 мала наслідком прийняття ГУ ДФС у Черкаській області податкових повідомлень-рішень, якими застосовано штрафні санкції до відповідача та стало предметом спору у справі №2340/3023/18. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.02.2019 у зазначеній справі, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 23.04.2019, відмовлено у задоволенні позовних вимог Головного управління Національної поліції в Черкаській області про скасування штрафних санкцій. Відповідно до висновків, наведених у постанові Верховного Суду від 23.04.2019 у справі №2340/3023/18, при виконанні судового рішення у справі №823/722/17 під час виплати ОСОБА_1 середнього грошового утримання за час вимушеного прогулу позивач діяв як податковий агент та із вказаної суми мав сплатити податкові зобов`язання, в тому числі і з податку на доходи фізичних осіб".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 червня 2019 року у справі №826/16141/16 (адміністративне провадження №К/9901/7966/18) зазначено, що:
"Верховний Суд також відхиляє аргументи відповідача про неврахування апеляційним судом при визначенні середнього заробітку за час вимушеного прогулу сум податків і зборів, які мають бути утримані з суми виплати. Такі доводи відповідача зроблені без врахування норм пункту 3 розділу ІІІ вказаного Порядку. Згідно з абзацом третім цього пункту всі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Відтак, визначені апеляційним судом до стягнення з роботодавця на користь працівника суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу обраховуються без віднімання сум податків і зборів.
Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та вираховуються при виплаті працівнику. Отже, присуджена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів при її виплаті. Вказана правова позиція висловлена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 359/10023/16-ц та від 18.04.2019 у справі № 812/2/16, тому є обов`язковою для врахування Верховним Судом при вирішенні цієї справи відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року у справі № 2340/3023/18 (адміністративне провадження №К/9901/6896/19) зазначено:
"суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів. Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц та є обов`язковою для врахування на підставі частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України".
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
апеляційний суд встановив, що у період з 08 листопада 2019 року (дата попередження позивача про наступне вивільнення) по 26 квітня 2021 року (дата фактичного вивільнення) у відповідача були наявні вакансії, які позивач міг виконувати за своєю кваліфікацією та стажем роботи. Судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому, що жодної з встановлених апеляційним судом вакансій позивачу, який має відповідну кваліфікацію, запропоновано не було;
за цих обставин, а також з урахуванням того, що при звільненні відповідач допустився порушень законодавства, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок, що позовні вимоги позивача про скасування наказу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню;
втім апеляційний суд стягнув середній заробіток та не врахував, що податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та вираховуються при виплаті працівнику;
тому абзац сьомий резолютивної частини належить викласти в такі редакції: "Стягнути з Національного банку України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27 квітня 2021 року по 26 червня 2024 року у розмірі 786 001 (сімсот вісімдесят шість тисяч одна) грн 86 коп з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів".