Постанова
Іменем України
18 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 592/8227/20
провадження № 61-14551св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_4,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Павловським Віталієм Андрійовичем, на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 05 червня 2023 року в складі судді Катрич О. М., та постанову Сумського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року в складі колегії суддівКриворотенка В. І., Філонової Ю. О., Собини О. І.,
Історія справи
Короткий зміст позову
13 липня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про визнання факту проживання однією сім`єю, визнання майна спільною сумісною власністю сторін, стягнення грошової компенсації та визнання права власності на частину квартири.
Позов мотивований тим, що 28 вересня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 зареєстровано шлюб.
На час укладення шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мешкали за адресою: АДРЕСА_1 .
20 липня 2011 року за проханням ОСОБА_2 шлюб poзірваний.
Позивач вказував, що не дивлячись на розірваний шлюб, спільне проживання однією сім`єю сторони не припинили та протягом наступного місяця після розлучення, у cepпні 2011 року для спільного проживання однією сім`єю придбали у спільну сумісну власність квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Після придбання цієї квартири, вони спільно розпочали проведення ремонтних робіт, по закінченню ремонту, у грудні 2011 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заїхали до неї та продовжили спільне проживання однією сім`єю.
Протягом 2012-2015 року ОСОБА_6 та ОСОБА_2 спільно проживали як сім`я, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, який складався із заробітної плати сторін, та спільний побут, спільні права та обов`язки.
02 лютого 2015 року від спільного проживання однією сім`єю у ОСОБА_2 та ОСОБА_6 народився син - ОСОБА_7 .
Продовжуючи спільне проживання, разом із сином, накопичивши достатньо коштів, 12 квітня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали квартиру за адресою: АДРЕСА_3, в інтересах сім`ї, як подарунок сину на повноліття. Крім цього, є фотокартки, на яких зображено ОСОБА_2 та ОСОБА_6 разом на різних сімейних святах, квитанції про сплату за комунальні послуги, квитанція на придбання одягу, квитанція про оплату за дитсадок та гуртки, роздруківка руху грошових коштів, які були спільно витрачені під час відпочинку у смт. Кирилівка, Запорізької області.
08 квітня 2020 року ОСОБА_2 зареєструвала шлюб з іншим чоловіком та припинила спільне проживання однією сім`єю з ОСОБА_1 .
02 червня 2020 року ОСОБА_2, з метою позбавлення ОСОБА_1 права на поділ спільного майна, відчужила квартиру АДРЕСА_4, шляхом дарування її своїй доньці ОСОБА_8 . Позивач не надавав згоду на вчинення цього правочину, оскільки сторони вже не підтримували шлюбні стосунки.
Крім цього, всупереч ухвали суду про заборону відчуження квартири за адресою: АДРЕСА_2, ОСОБА_2 відчужила вказану квартиру, з метою позбавлення позивача права на її поділ і відповідно до договору купівлі-продажу квартири № 2056 від 03 серпня 2020 року продала ОСОБА_3 . На вчинення такого правочину ОСОБА_1 згоди також не давав.
ОСОБА_1, з урахуванням доповнень, просив:
визнати факт проживання однією сім`єю з ОСОБА_5 з 20 липня 2011 року по 08 квітня 2020 року;
визнати спірні квартири за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 спільною сумісною власністю сторін;
стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію, що складає 1/2 частину вартості квартири АДРЕСА_4 на день її відчуження;
визнати договір купівлі-продажу № 2056 від 03 серпня 2020 року квартири АДРЕСА_6 недійсним;
визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_6 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 05 червня 2023 року:
у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено за необґрунтованістю.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною підставою для виникнення у них прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Відповідно до статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Також, сім`я може виникнути і з інших підстав, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Згідно частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без шлюбу, тому вирішення про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці;
проаналізувавши доводи позивача та його представника про проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу після розірвання шлюбу з ОСОБА_2 та до того як вона вийшла заміж за ОСОБА_9 (20 липня 2011 року по 08 квітня 2020 року) та надані на підтвердження цього докази, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні першої вимоги, і як наслідок послідуючих заявлених вимог, так як судом не було достовірно встановлено, що він мешкав з відповідачкою однією сім`єю в розумінні статті 3 СК України, не дивлячись на спільну дитину, яка народилася у 2015 році, а тому не може суд визнати спірні квартири об`єктами спільної сумісної власності подружжя, відповідно порівну розподілити частки у майні або стягнути грошову компенсацію за певну частину і відповідно відсутні законні підстави для визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним з таких підстав;
у судовому засіданні свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 надали пояснення, які носять узагальнений характер та стосуються здебільшого констатації факту того, що бачили сторін часу від часу разом, як відповідач робив ремонт, гуляв із сином, водив його у садочок, але не змогли чітко вказати періоди часу та роки. На підставі цього суд дійшов висновку, що показання допитаних свідків щодо відносин сторін до встановленого судом факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, не підтверджують наявності у них усталених відносин, які притаманні подружжю і є недостатніми доказами;
як пояснила як свідок відповідачка ОСОБА_2 після розлучення вона проживала на вул. Супруна і до 2014 року не спілкувалася з позивачем та разом не проживали. Так, у 2014 році їх спільні друзі покликали їх на базу відпочинку, після чого ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_14, вона вже проживала у квартирі за адресою: АДРЕСА_2, куди відповідач приходив час від часу, спілкувався із дитиною, а потім переїхав жити, допомагав робити ремонт, а також у 2016 році вони їздили на море, так як у них спільна дитина і могли відвідувати спільних друзів, про що позивач надав фотокартки. Однак, у них не було спільного бюджету на придбання квартир та факту постійного проживання як сім`я. У 2018 році між ними почали виникати конфлікти, вона говорила, щоб він уходив з її квартири, але він сказав, що не піде і там залишився. У неї були нові стосунки і 08 квітня 2020 року вона вийшла заміж, переїхала до чоловіка та після того як продала квартиру, ОСОБА_1 виїхав;
тобто, сам по собі факт перебування з позивачем у близьких стосунках чоловіка та жінки не заперечувала й сама відповідачка. Водночас тільки цей факт не може свідчити, що сторони проживали в зазначений період (20 липня 2011 року по 08 квітня 2020 року) однією сім`єю, а придбане одним із них майно є спільною сумісною власністю сторін, оскільки позивачу необхідно надати докази ведення спільного господарства, наявності у сторін бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї. Надані позивачем квитанції про придбання одягу та чеки на оплату комунальних послуг відповідно до положень статті 77 ЦПК України не можна вважати належним доказом у справі, оскільки вони не містять інформацію щодо предмета доказування та не засвідчують реальність сімейних відносин (а. с. 43-49). Також, показання свідків та спільні фотографії (а. с. 50 т.1), не можуть свідчити про факт спільного проживання сторін однією сім`єю без державної реєстрації, та не можуть бути визначальними у вирішенні питання для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу;
спільний відпочинок сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання коштів на рахунок, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю;
суд при розгляді справи дослідив та врахував джерело та розмір доходу сторін та походження коштів, за рахунок яких було придбані спірні квартири та передані у одноособову власність саме ОСОБА_2, яка особисто і укладала договори купівлі-продажу в той період, коли сторони тільки розлучилися у серпні 2011 року, а потім у квітні 2019 році, після того як продала частину будинку по АДРЕСА_7, який належав їй як спадок. Доводи позивача про те, що він заробляв гроші за кордоном на придбання квартир та утримання сім`ї не підтверджено жодним доказом, суду наданий лише закордонний паспорт (а. с. 41). Роздруківка з АТ "Акцент Банк" містить період часу та суми проведених операцій, але зміст їх направлення саме на сімейні витрати не підтверджує (а. с. 34-40 т.1). Натомість відповідачка мала відповідний дохід, який підтверджено відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ДПС України про суми виплачених доходів за період 01 січня 2009 року по 31 березня 2021 року (а. с. 218-225 т. 1);
оскільки позивачем не доведено наявність між ним та ОСОБА_2 відносин, притаманних подружжю, не надано доказів спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, а спірні квартири були придбані відповідачем в результаті відповідних правочинів купівлі-продажу належної їй нерухомості, за рахунок належних їй особистих коштів, а не створена спільними зусиллями чи спільною працею сторін, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити за необґрунтованістю.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Постановою Сумського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Павловського В. А. залишено без задоволення;
рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 05 червня 2023 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків. Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку з цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці;
обов`язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню. Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання;
до майна, що було набуте під час проживання осіб однією сім`єю, застосовуються положення сімейного законодавства, які регулюють правові відносини з приводу права спільної сумісної власності подружжя, зокрема статті 60, 63-65, 69-71 СК України. Крім того, у постанові Верховного Суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18) зроблено висновок щодо застосування пункту 3 частини першої статті 57 СК України та вказано, що "у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю";
для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, з метою вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно. Для цього важливе підтвердження фактів ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та витрат, а також придбання іншого майна в інтересах сім`ї. Правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на частину майна за кожною із сторін;
при застосуванні статті 74 СК України слід виходити з того, що вказана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. За змістом вказаної норми сімейного законодавства, у разі пред`явлення позову про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, позивач повинен довести початок і кінець такого проживання, а також набуття в цей період спірного майна. Обставини проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, існування між ними відносин, притаманних подружжю, ведення спільного господарства, а також набуття ними спільного майна у цей період має бути підтверджено належними і допустимими доказами;
вказані обставини судом не встановлені і матеріалами справи не підтверджені, а покази свідків не засвідчили факт постійного проживання і перебування сторін у стійких шлюбних відносинах протягом спірного періоду. На підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки позивачем не було надано належних та достовірних доказів його проживання з відповідачем у період з 20 липня 2011 року по 08 квітня 2020 року однією сім`єю. Спільний відпочинок сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання коштів на рахунок, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю. Суд першої інстанції дослідив та врахував джерело та розмір доходу сторін та походження коштів, за рахунок яких було придбані спірні квартири та передані у одноособову власність саме ОСОБА_2, яка особисто і укладала договори купівлі-продажу в той період, коли сторони тільки розлучилися у серпні 2011 року, а потім у квітні 2019 році, після того як продала частину будинку по АДРЕСА_7, який належав їй як спадок. Як встановлено судовим розглядом, відповідач мала відповідний дохід, який підтверджено відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків ДПС України про суми виплачених доходів за період з 01 січня 2009 року по 31 березня 2021 року (т. 1 а. с. 218-225). Спільні фотографії не містять інформації щодо предмету доказування, а тому не можуть вважатися належними доказами підтвердження факту наявності між сторонами відносин, притаманних сім`ї. Як зазначено у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2019 року у справі № 552/6659/16-ц (провадження № 61-36768св18), "факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, придбання один одному речей, виконання прохань, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між останніми склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні чоловіку та жінці як подружжю";
за таких обставин колегія суддів погодилася із висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено наявність між ним та відповідачем відносин, притаманних подружжю, не надано доказів спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, а спірні квартири були придбані відповідачем в результаті відповідних правочинів купівлі-продажу належної їй нерухомості, за рахунок належних їй особистих коштів, а не створена спільними зусиллями чи спільною працею сторін;
посилання представника ОСОБА_1 - адвоката Павловського В.А. на те, що відповідачем не було належним чином доведено факт придбання оспорюваного майна за власні кошти, не заслуговують на увагу, оскільки місцевий суд на підставі належних та допустимих доказів дійшов вірного висновку, що вищезазначене майно було придбано відповідачем в результаті відповідних правочинів купівлі-продажу належної їй нерухомості, за рахунок належних їй особистих коштів, а не створена спільними зусиллями чи спільною працею сторін, а тому відповідач є єдиним власником спірного майна;
враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов законного і обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі про визнання факту проживання однією сім`єю, визнання майна спільною сумісною власністю сторін, стягнення грошової компенсації та визнання права власності на частину квартири.
Аргументи учасників справи
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 через адвоката Павловського В. А. подав касаційну скаргу на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 05 червня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року, в якій просив:
оскаржені судові рішення скасувати;
ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1
стягнути з ОСОБА_5 та ОСОБА_3, на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 7146,8 грн, 10720,21 грн та 14 293,60 грн, та інші витрати, які він поніс в ході розгляду справи у суді.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
враховуючи тільки текст оскаржуваного рішення Ковпаківського районного суду можна дійти висновку про те, що спочатку певні обставини визнаються судом недоведеними, а потім ці ж самі обставини визнаються відповідачем та про них йде мова в свідченнях свідків та документах, досліджених судом, та покладених в основу прийнятого рішення, а відтак вказане рішення є суперечливим. Вказані доводи були зазначені в апеляційній скарзі, однак Сумський апеляційний суд при розгляді справи та у своїй постанові проігнорував їх, не дослідив докази, що стосуються даних доводів, та не надав їм жодної оцінки чим порушив положення частини 2 статті 367 та частини 4 статті 368 ЦПК України, а також підпунктів "в" та "ґ" пункту 3 частини 1 статті 382 ЦПК України. Однак в оскаржуваній постанові Сумський апеляційний суд не зазначив мотивів відхилення кожного аргументу, викладеного апелянтом в апеляційній скарзі та не вказав якими нормами права керувався, приймаючи висновки, викладені в постанові, а Верховний Суд не робив висновків з приводу допустимості порушень судом апеляційної інстанції частини 2 статті 367 та частини 4 статті 368 ЦПК України, а також підпунктів "в" та "ґ" пункту 3 частини 1 статті 382 ЦПК України. Відтак з даного приводу відсутній висновок Верховного Суду, який би врегульовував подібні правовідносини;
системний аналіз рішень Верховного Суду України у справах про поділ майна подружжя, зводиться до необхідності встановити наявність наступних обставин: підтвердження факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно, та віднесення такого майна до спільної сумісної власності, тобто яке придбане не за особисті кошти одного із подружжя, а здобуте за результатами спільної діяльності подружжя. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання; ведення спільного господарства; наявності у сторін спільного бюджету; проведення спільних витрат; придбання майна в інтересах сім`ї; наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків; інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю. Кожна із зазначених вище обставин була доведена у суді належними та допустимими доказами;
апеляційний суд продублював текст рішення Ковпаківського районного суду м. Суми у даній справі, додатково зазначивши, що погоджується з висновками суду першої інстанції, при цьому не зазначив мотивів відхилення аргументів апеляційної скарги, тим самим порушив положення частини 2 статті 367 та частини 4 статті 368 ЦПК України, а також підпунктів "в" та "ґ" пункту 3 частини 1 статті 382 ЦПК України;
за загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Відтак відповідачем не було належним чином доведено факт придбання оспорюваного майна саме за власні кошти;
судами не був врахований і той факт, що за час спільного проживання однією сім`єю у складі позивача та відповідача, відбулось істотне збільшення вартості майна, що є предметом спору, внаслідок спільних затрат грошових коштів та трудових затрат кожного з подружжя на проведення капітального ремонту житлових приміщень. Така обставина підтверджується наявними у матеріалах справи довідками про найбільш ймовірну ринкову вартість квартир та договорами купівлі-продажу, відповідно до яких сукупна різниця у вартості спірного майна станом на час його придбання та час звернення до суду із позовом про його поділ складає 701 449 грн. Крім цього в матеріалах справи міститься достатньо доказів на підтвердження факту проведення ремонтних робіт з метою покращення умов проживання у квартирах, які є об`єктом спору, саме позивачем, зокрема, свідчення допитаних свідків, свідчення позивача, та підтвердження даного факту відповідачем. Ці обставини дають підстави для віднесення спірного майна до спільної сумісної власності подружжя на підставі статті 62 СК України і відповідно таке майно підлягає поділу між подружжям. Свій висновок щодо подібних правовідносин висловив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі № 334/7560/20, однак суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норму права без урахування цього висновку;
в оскаржуваних рішеннях суди відхиляють подані позивачем та наявні в матеріалах справи докази, надаючи оцінку кожному доказу окремо, при цьому зазначають, що кожен доказ окремо, без існування інших доказів, не може підтвердити факт проживання позивача і відповідача однією сім`єю та наявність між ними стосунків, притаманних подружжю. Через відсутність комплексної оцінки усієї сукупності доказів, на які посилається позивач, та які разом утворюють єдину картину існування між позивачем та відповідачем стосунків, притаманних подружжю і не можуть бути оцінені окремо один від одного, судами першої та апеляційної інстанцій помилково зроблені висновки про відсутність таких стосунків між позивачем та відповідачем, що призвело до ухвалення незаконних рішень. На підставі викладених доводів рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції винесені з порушенням норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а з приводу деяких правовідносин, що були предметом розгляду, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
У січні 2024 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, що підписаний адвокатом Школьним В. А., в якому просила:
касаційну скаргу залишити без задоволення;
оскаржені судові рішення залишити без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що:
ухвалюючи оскаржувані рішення, суди на підставі наявних у матеріалах справи доказах, поданих сторонами, дійшли правильного висновку про те, що позивач не надав достатніх належних та допустимих доказів на підтвердження Факту його проживання однією сім`єю з відповідачкою на час набуття спірного майна, а також доказів придбання цього майна за спільні кошти в т. ч. доказів тому, то позивач мав власний дохід матеріали справи не містять та ним не подавалися. Безпідставним є посилання заявника, що судами попередніх інстанцій не надано оцінки змісту поданих позивачем фотографій, оскільки спільні фотографії не можуть бути підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі №466/3769/16;
у постанові Верховного Суду від 22і січня 2020 року у справі №711/2302/18 зроблено висновок, що: "вирішуючи спір, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що спірна квартира була набута у власність позивачем в результаті відповідних правочинів приватизації міни, купівлі-продажу належної йому нерухомості за рахунок належних йому особистих коштів, а не створена спільними зусиллями чи спільною працею сторін, тому ОСОБА 1 є її єдиним власником. Суд першої інстанції при розгляді справи повинен був врахувати джерело походження коштів, за рахунок яких було придбано квартиру, що є предметом спору, навіть за умови придбання її під час перебування з ОСОБА_9 в шлюбі, на що правильно звернув увагу суд апеляційної інстанції". У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року в справі №334/7560/20 зроблено висновок, що для виникнення спільної сумісної власності подружжя, позивач повинен довести, що збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені його окремі (власні) кошти та власна трудова діяльність. В цій справі, позивачем не надано до суду жодного доказу того, що спірне майно істотно збільшилося у вартості шляхом спільної праці або відбулось його поліпшення внаслідок перепланування, реконструкції, перебудови, збільшилось у площі, а не внаслідок удорожчання аналогічного майна на ринку нерухомості з урахуванням часу його придбання відповідачкою;
оскільки позивачем не доведено наявність між ним та ОСОБА_2 відносин притаманних подружжю, не надано доказів спільного проживання, ведення спільного господарства, спільного бюджету, а спірні квартири були придбані відповідачем в результаті відповідних правочинів купівлі-продажу належної їй нерухомості, за рахунок належних їй особистих коштів, а не створена спільними зусиллями чи спільною працею сторін, а тому ОСОБА_2 є єдиним власником спірного майна. Суди правильно застосували до правовідносин норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог;
відповідачка повідомляє, що судові витрати не понесла і не очікує понести в зв`язку із розглядом справи.