ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 607/3511/22
провадження № 51-2481 км 24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6, який діє в інтересах засудженого ОСОБА_7, на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 січня 2024 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 06 березня 2024 рокув об`єднаних кримінальних провадженнях, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021216040001652 та № 12022211040000096, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 187 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 січня 2024 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 187 КК України, та призначено йому покарання: за ч. 2 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки; за ч. 3 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна, яке є його власністю.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_7 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна, яке є його власністю.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 серпня 2022 року, більш суворим покаранням, призначеним за цим вироком, ОСОБА_7 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів.
За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень за таких обставин.
Так, 20 жовтня 2021 року приблизно о 10:15 ОСОБА_7, перебуваючи у приміщенні магазину "Рукавичка", що за адресою: вул. Г. Крут, 3-А у м. Тернополі, умисно, таємно, шляхом вільного доступу, заволодів майном ТОВ "Львівхолод", чим спричинив товариству матеріальну шкоду на суму 455,30 грн.
У цей же день приблизно о 10:58 ОСОБА_7, перебуваючи у приміщенні магазину "Рукавичка", що за адресою: вул. Г. Крут, 3-А в м. Тернополі, діючи умисно, таємно, повторно, шляхом вільного доступу, заволодів майном ТОВ "Львівхолод", чим спричинив йому матеріальну шкоду на суму 562,67 грн.
Крім того, 10 січня 2022 року приблизно о 13:00 ОСОБА_7, перебуваючи неподалік будинку АДРЕСА_3, знаючи, що потерпілий ОСОБА_8 перебуває в квартирі АДРЕСА_4 за вказаною адресою, зайшов без згоди останнього до нього в квартиру. Надалі, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер та наслідки свого діяння, бажаючи їх настання, переслідуючи корисливий мотив особистого збагачення, направлений на заволодіння чужим майном, бажаючи подавити волю ОСОБА_8 до можливого опору, тримаючи в правій руці ніж, а у лівій скляну пляшку з-під алкогольного напою торговельної марки "Львівське", почав розмахувати ними, погрожуючи їх застосуванням, тобто виказав погрозу застосування насильства, яке є небезпечним для життя та здоров`я потерпілого, вимагаючи, при цьому, передати йому гроші. Потерпілий ОСОБА_8, сприйнявши цю погрозу як реальну, небезпечну для свого життя і здоров`я, та неминучу в разі невиконання висловлених ОСОБА_7 вимог, тобто таку, що дійсно може бути реалізована, злякався і вибіг з квартири АДРЕСА_5 .
Одразу ж після цього, 10 січня 2022 року приблизно о 13:00 ОСОБА_7 заволодів майном потерпілого ОСОБА_8 на суму 1568,62 грн, чим спричинив йому матеріальну шкоду на вказану суму.
Тернопільський апеляційний суд ухвалою від 06 березня 2024 року апеляційні скарги обвинуваченого та захисника залишив без задоволення, а вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 - без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить судові рішення щодо ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На обґрунтування своїх вимог посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого. Зазначає, що судами попередніх інстанцій не доведено належними та допустимими доказами винуватість засудженого ОСОБА_9 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України. Стверджує, що в діях підзахисного відсутній склад злочину, передбачений ч. 3 ст. 187 КК України. Вважає, що дії засудженого необхідно кваліфікувати за ст. 356 КК України, тобто як самовільне, усупереч установленому законом порядку, вчинення дій, правомірність яких оспорюється окремим громадянином, якщо такими діями заподіяна значна шкода інтересам власника. Зокрема, посилається на те, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги важливі докази у кримінальному провадженні, навмисно та протиправно не здійснили перекваліфікацію дій ОСОБА_7 з ч. 3 ст. 187 КК України на ст. 356 КК України, склад кримінального правопорушення якого, на думку захисника, підтверджується матеріалами кримінального провадження.
Вважає, що суди попередніх інстанцій не вжили всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин події та незаконно визнали винуватим ОСОБА_7 у вчиненні розбою, поєднаного з проникненням у житло. На думку захисника, судами попередніх інстанцій надається перевага показам потерпілого для притягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 187 КК України.
Крім того, захисник посилається на те, що судами попередніх інстанцій не враховано дані про особу його підзахисного, а саме, що засуджений ОСОБА_7 повністю визнав вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, та частково відшкодував шкоду, завдану цим кримінальним правопорушенням. Також зазначає, що засуджений є молодою людиною, має постійне місце проживання та проживає разом зі своєю матір`ю, яка є пенсіонеркою та інвалідом другої групи, що свідчить про міцні соціальні зв`язки засудженого.
У запереченнях на касаційну скаргу прокурор ОСОБА_10 просить скаргу захисника залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Захисник ОСОБА_6 підтримав подану касаційну скаргу та просив її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
При цьому за правилами ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що захисник, надаючи оцінку доказам, по суті заперечує достовірність окремих із них та правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження, тоді як їх перевірка,на підставі положень статей 433, 438 КПК України, не належить до компетенції суду касаційної інстанції і не є предметом перегляду. Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
Доводи захисника щодо неправильної кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 187 КК України та необхідність їх перекваліфікації на ст. 356 КК України є необґрунтованими з огляду на таке.
Перевіряючи правильність судових рішень, постановлених щодо ОСОБА_7, з огляду на наведені вимоги закону, Суд уважає, що суд першої інстанції, з яким обґрунтовано погодився і апеляційний суд, відповідно до приписів ст. 370 КПК України вмотивував обвинувальний вирок належними, допустимими та достовірними доказами, які було розглянуто в судовому засіданні й оцінено в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку згідно зі ст. 94 КПК України.
Такими доказами, зокрема, є:
- показання потерпілого ОСОБА_8, який суду пояснював, що 10 січня 2022 року до нього прийшов ОСОБА_7 Відчинивши йому двері, він побачив, що останній стояв з ножем та пляшкою пива. Після цього ОСОБА_7 без дозволу зайшов у квартиру, а він відійшов убік, оскільки злякався. Згодом ОСОБА_7, тримаючи в руці ніж, сказав: " Давай гроші - 300 грн, бери їх де хочеш, бо інакше зараз у тебе в хаті все розіб`ю, а тебе підріжу", на що потерпілий відповів, що не має де їх взяти, вказавши, що піде до сусідів позичити гроші. Після цього він одягнувся та вийшов з квартири. Коли повернувся, то виявив відсутність ноутбука, двох мобільних телефонів та лампи;
- показання свідка ОСОБА_12, який пояснював суду, що у лютому 2022 року на прохання ОСОБА_7 забрав у чоловіка на ім`я ОСОБА_13 сумку з ноутбуком, яку потім передав потерпілому біля магазину АТБ на Східному масиві.
Крім того, як обґрунтовано зазначив місцевий суд, винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, також підтверджується даними: протоколу огляду місця події від 10 січня 2022 року з таблицею ілюстрацій до нього; протоколу огляду предмета від 12 січня 2022 року з таблицею ілюстрацій, об`єктом якого є пляшка з-під пива торговельної марки "Львівське", яку було вилучено при проведенні огляду місця події 10 січня 2022 року в приміщенні квартири АДРЕСА_5 ; протоколу проведення слідчого експерименту від 22 лютого 2022 року, згідно з яким потерпілий ОСОБА_8 послідовно розповів та показав обставини нападу на нього обвинуваченим з метою заволодіння його майном; протоколу огляду предмета від 11 січня 2022 року з таблицею ілюстрацій до нього, об`єктом якого є мобільний телефон марки "Fly" моделі IQ4491, чорного кольору, який вилучений у обвинуваченого під час затримання; висновку експерта №СЕ-19/120-22/1969-Д від 23 лютого 2022 року, згідно з яким два сліди пальців рук, залишені ОСОБА_7 ; протоколу огляду предмету від 01 лютого 2022 року, об`єктом огляду якого є компакт-диск DVD-R "hp", 4,7 GB, 120 min, 16х, на якому містяться записи із камер відеоспостереження з магазину " АТБ-Маркет", де чоловік, візуально схожий на ОСОБА_12, тримає чорну дорожню сумку та дивиться через вікно в напрямку вулиці, нібито очікує когось. При цьому, потерпілий ОСОБА_8 під час огляду даного відеозапису зазначив, що сумку, в якій знаходилися його викрадені речі (ноутбук та зарядний до нього пристрій), передав йому ОСОБА_12 ; протоколу проведення слідчого експерименту від 17 лютого 2022 року з таблицею ілюстрацій до нього, відповідно до якого свідок ОСОБА_12 повідомив та відтворив обставини, які мали місце 18 січня 2022 року, щодо передачі йому невідомим чоловіком сумки чорного кольору, в якій знаходились викрадені речі ОСОБА_7 та інших письмових доказів, зміст яких детально відтворено у вироку.
Також, суд першої інстанції оцінив показання засудженого ОСОБА_7, який не визнав своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України. Проте не заперечував, що за відсутності ОСОБА_8 забрав з квартири належні останньому мобільні телефони та ноутбук, вказавши, що причиною його дій стало неповернення мобільних телефонів, які він дав потерпілому на ремонт напередодні.
Водночас, місцевий суд критично віднісся до показань засудженого, оскільки вони спростовуються наявністю вищенаведених доказів про вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, та дійшов висновку, що останній намагається ввести суд в оману щодо вчинення ним самоуправства для уникнення більш суворої відповідальності.
Отже, оцінивши указані вище докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що винуватість засудженого ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 187 КК України, повністю доведена.
Апеляційний суд, переглядаючи вирок міськрайонного суду, вважав, що доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 187 КК України, за наведених у вироку суду обставин, та правильність кваліфікації дій останнього є вірними та ґрунтуються на зібраних у встановленому законом порядку і належним чином досліджених у судовому засіданні доказах.
Такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій у колегії суддів сумніву не викликають, оскільки вчинення ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 187 КК України, підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, яким суди надали належну оцінку.
Що стосується доводів захисника щодо необхідності перекваліфікації дій ОСОБА_7 з ч. 3 ст. 187 КК України на ст. 356 КК України, то такі доводи були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
Зокрема, апеляційний суд у своєму рішенні дійшов висновку про те, що показання ОСОБА_8, який заперечив наявність будь-яких майнових зобов`язань перед обвинуваченим, та послідовно розповів про обставини нападу на нього ОСОБА_7 у його квартирі із застосуванням ножа, який було знайдено та вилучено під час огляду місця події, та заволодіння належним йому мобільним телефоном, який було вилучено у обвинуваченого під час затримання в порядку ст. 208 КПК України, та ноутбуком, який йому було передано свідком ОСОБА_12 з метою відмови від заяви про вчинення розбою, є послідовними та узгоджуються з іншими вищенаведеними доказами.
При цьому, суд апеляційної інстанції наголосив, що даних, які б вказували на правдивість версії засудженого за наслідками розгляду провадження в суді першої та апеляційної інстанції не здобуто, а тому підстав для кваліфікації дій ОСОБА_7 за ст. 356 КК України не вбачав, з чим погоджується і колегія суддів.
Отже, залишаючи без задоволення апеляційні скарги сторони захисту щодо неправильного встановлення місцевим судом фактичних обставин, неправильної оцінки доказів, щодо недоведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, апеляційний суд погодився з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, та навів в ухвалі докладні мотиви свого рішення, з чим погоджується і Верховний Суд.
Доводи захисника про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості є необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до вимог ст. 50 КК України метою покарання є виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
Статтею 65 КК України визначено, що суд призначає покарання у межах, установлених у санкціях частин статей Особливої частини КК України, які передбачають відповідальність за вчинені кримінальні правопорушення, відповідно до положень Загальної частини КК України, із врахуванням ступеня тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, даних про особу винного, та усіх обставин справи. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Так, при призначенні ОСОБА_7 покарання місцевий суд, з яким правильно погодилася й апеляційна інстанція, зокрема, врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу винуватого, його вік, характеристику і те, що він раніше засуджений за вчинення умисних злочинів, а також обставини, які пом`якшують покарання, а саме: визнання вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, часткове відшкодування завданої шкоди і те, що в період інкримінованих засудженому кримінальних правопорушень він виявляв ознаки розладів психіки і поведінки внаслідок вживання алкоголю, які не досягають рівня психозу чи вираженого недоумства, та відсутність обставин, що обтяжують покарання.
З огляду на наведені обставини колегія суддів вважає, що покарання засудженому ОСОБА_7 призначено місцевим судом відповідно до вимог закону, яке за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для його виправлення й попередження нових злочинів, відповідає вимогам статей 50, 65 КК України. Підстав вважати, що таке покарання є явно несправедливим через суворість, немає.
За таких обставин касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню.
Разом з тим, відповідно до положень ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.
На день касаційного розгляду Законом України від 18 липня 2024 року № 3886-IX "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів" (далі - Закон № 3886-IX) у ст. 51 КУпАП, якою передбачена відповідальність за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, внесено зміни і підвищено верхню межу вартості майна, викрадення якого охоплюється цим положенням, до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Зазначені зміни набули чинності 09 серпня 2024 року.
У постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07 жовтня 2024 року (справа № 278/1566/21; провадження № 51-2555кмо24) зроблено висновок, що Закон № 3886?IX, яким унесені зміни до ст. 51 КУпАП, є законом про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність у значенні ст. 5 КК України для тих діянь, які до набрання цим Законом чинності вважалися кримінальним правопорушенням, однак після набрання ним чинності підпадають під ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 51 КУпАП. Зміни, внесені Законом № 3886?IX, мають зворотну дію в часі.
Питання, що виникають у кримінальних провадженнях у зв`язку з набуттям чинності Законом № 3886?IX, вирішуються судами за правилами, передбаченими для випадків, коли втратив чинність закон, яким установлювалася кримінальна протиправність діяння.
Згідно з вироком, ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України за таємне, повторне, викрадення чужого майна на суму 455,30 грн та на суму 562,67 грн 20 жовтня 2021 року.
Відповідно до Податкового кодексу України та Закону № 3886-IX вартість викраденого майна, з якого настає кримінальна відповідальність за ст. 185 КК України, у 2021 році становила 2270 грн.
Враховуючи викладений вище висновок об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, а також те, що вартість викраденого майна на час вчинення діяння не перевищувала 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і до цього діяння має застосовуватися ст. 5 КК України, вчинені ОСОБА_7 діяння не підпадають під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України.
За приписами п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.
За приписами ст. 440 КПК України суд касаційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне в порядку ч. 2 ст. 433 КПК України вийти за межі касаційних вимог та судові рішення змінити, скасувати вирок щодо ОСОБА_7 в частині його засудження за ч. 2 ст. 185 КК України і закрити у цій частині кримінальне провадження щодо нього на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України, оскільки втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.
За таких обставин колегія суддів вважає за необхідне виключити із судових рішень посилання на застосування положень ч. 1 ст. 70 КК України.
З урахуванням застосованих правил при визначенні покарання, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, це не призводить до зміни ОСОБА_7 розміру призначеного покарання за ч. 3 ст. 187 КК України.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд