ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 128/3130/16-к
провадження № 51-3897км24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_7 ( у режимі відеоконференції),
потерпілого ОСОБА_8 ( у режимі відеоконференції),
представника потерпілого ОСОБА_9 ( у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_10, який брав участь у розгляді провадження у судах першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 14 травня 2024 року щодо
ОСОБА_7,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Вінниці, проживаючого у АДРЕСА_1 ), зареєстрованого у АДРЕСА_2 ), раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 Кримінального кодексу України.
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Вінницького міського суду від 02 жовтня 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ст. 128 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 02 (два) роки.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
За встановлених вироком суду обставин, 05 травня 2016 року ОСОБА_7, перебуваючи за місцем свого проживання на території домогосподарства на АДРЕСА_3, розпивав алкогольні напої із раніше знайомим йому ОСОБА_8, після чого пішов в будинок спати.
Того ж дня близько 02:56 після того як ОСОБА_7 розбудила дружина та повідомила, що в дворі біля будинку хтось перебуває. Внаслідок вжиття значної кількості алкогольного напою, не маючи умислу на спричинення тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_8, не передбачаючи настання такої шкоди для життя та здоров`я потерпілого, хоча повинен був і міг її передбачити, ОСОБА_7 взяв в кімнаті будинку, мисливську рушницю "Сайга - 410 к. 410" № НОМЕР_1, яка належала йому, та здійснив два неприцільних постріли в темряву, однак влучив у ОСОБА_8, який знаходився біля печі в бесідці неподалік від будинку, чим завдав йому тяжких тілесних ушкоджень
Потім ОСОБА_7 з`ясував, що він поцілив у ОСОБА_8 та почав надавати йому посильну медичну допомогу та одразу було викликано швидку медичну допомогу.
Вінницький апеляційний суд ухвалою від 14 травня 2024 року залишив без змін вирок суду першої інстанції.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді.
Обґрунтовуючи викладені в касаційній скарзі вимоги, вказує, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою доводи апеляційної скарги, які стосуються необґрунтованості вироку місцевого суду.
На переконання касатора, апеляційний суд не дав належної оцінки фактичним обставинам справи, у зв`язку з чим дійшов до безпідставного висновку про правильність перекваліфікації дій ОСОБА_7 з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (надалі - КК) на ст. 128 цього Кодексу.
Також прокурор уважає, що апеляційний суд не узгодив показання потерпілого з показаннями, наданими засудженим під час судового розгляду в місцевому суді.
Наголошує, що суд апеляційної інстанції хоча і провів допит потерпілого та дослідив висновок судово-психіатричної експертизи від 30 травня 2016 року № 165, однак не здійснив їх аналізу в сукупності з іншими доказами.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5, потерпілий ОСОБА_8 та його представник ОСОБА_9 підтримали доводи, наведені в касаційній скарзі, засуджений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 заперечили проти задоволення скарги, вважаючи її необґрунтованою.
Мотиви Суду
За частиною 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставині не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги (ч. 2 ст. 433 КПК).
Як визначено у ст. 370 КПК, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.
Оспорювання прокурором установлених за результатами судового розгляду фактів із викладенням власної версії події, що зводиться до тверджень про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, з огляду на вимоги ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
У свою чергу, з огляду на положення ч. 1 ст. 409 КПК суд апеляційної інстанції переглядає в апеляційному порядку законність та обґрунтованість судового рішення місцевого суду і надає сторонам кримінального провадження можливість перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції.
Також зміст ухвали суду апеляційної інстанції повинен відповідати вимогам
ст. 419 КПК.
Виходячи з положень указаних статей закону, суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у кримінальному провадженні та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, дати вичерпну відповідь на вказані в ній доводи щодо оцінки покладених в основу вироку доказів із точки зору їх належності, допустимості й достовірності, а також зазначити мотиви, якими він керувався під час постановлення ухвали, а в разі залишення апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, пославшись на відповідну норму права.
Переглядаючи вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою прокурора, суд апеляційної інстанції вищенаведених вимог дотримався, зважаючи на таке.
У касаційній скарзі прокурор посилається на те, що апеляційний суд неналежним чином оцінив показання потерпілого, дані висновку судово-психіатричної експертизи у сукупності з іншими доказами.
Із положень ст. 94 КПК слідує, що оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
В оскаржуваній ухвалі апеляційний суд вказав на те, щосуд першої інстанції під час розгляду кримінального провадження зазначених вимог закону дотримався, ретельно дослідив зібрані у кримінальному провадженні докази в їх сукупності, надав цим доказам належну юридичну оцінку, правильно встановив фактичні обставини кримінального провадження і обґрунтовано перекваліфікував дії обвинуваченого ОСОБА_7 та визнав його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК - у необережному тяжкому тілесному ушкодженні.
Колегія суддів апеляційного суду зважила на те, що згідно з дослідженими судом першої інстанції доказами, ОСОБА_7 одразу після того, як спричинив потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, сказав своїй дружині викликати швидку медичну допомогу.
У ході перевірки доводів прокурора щодо кваліфікації дій ОСОБА_7, апеляційний суд виходив з того, що суб`єктивна сторона злочину є злочинна недбалість, оскільки ОСОБА_7, здійснюючи постріли з рушниці не передбачав спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, хоча повинен був і міг їх передбачити.
Мотивуючи рішення в цій частині суд апеляційної інстанції покликався на фактичні обставини, встановлені під час апеляційного розгляду кримінального провадження, та п. 26 Постанови Пленуму Верховного суду України від 07 лютого 2003 року №2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи" згідно з яким: у випадках, коли особа, яка позбавила потерпілого життя чи заподіяла йому тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або ж не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити (злочинна недбалість), її дії слід розглядати як убивство через необережність чи заподіяння необережного тяжкого або середньої тяжкості тілесною ушкодження і кваліфікувати відповідно за ст. 119 або 128 КК.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що стороною обвинувачення не доведено належними та допустимими доказами наявність умислу у обвинуваченого на протиправне позбавлення життя потерпілому, а тому його дії правильно перекваліфіковані з ч. 2 ст. 15, ч.1 ст. 115 КК на ст. 128 КК.
Колегія суддів уважає наведену вище позицію суду апеляційної інстанції обґрунтованою у зв`язку з таким.
Ознаки суб`єктивної сторони кримінального правопорушення та особливості психічного ставлення засудженого до вчиненого діяння і їх наслідків встановлюється судом на підставі характеру вчиненого діяння та об`єктивно-предметних умов його вчинення, на підставі встановлених судом фактичних обставин вчиненого злочину, що закріплені належними і допустимими доказами, зібраними в порядку, передбаченому КПК України, та оціненими відповідно до вимог ст. 94 КПК України.
Принцип суб`єктивного ставлення у провину в кримінальному праві має фундаментальне і основоположне значення для кваліфікації кримінального правопорушення.
З суб`єктивної сторони кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 115 КК характеризується умисною формою вини (прямим або непрямим умислом) коли винний усвідомлює суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно-небезпечні наслідки у вигляді смерті і бажає або свідомо припускає її настання.
Питання про наявність у діях особи умислу на вбивство слід вирішувати, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, треба враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передували події. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
Замах на вбивство може бути вчинено лише з прямим умислом, коли винний передбачав настання смерті потерпілого і бажав цього, але такі наслідки не настали з незалежних від його волі обставин.
За встановлених фактичних обставин справи, зокрема з огляду на відсутність будь-якого попереднього конфлікту між засудженим і потерпілим, що не заперечують останні, дії ОСОБА_7 одразу після вчинення кримінального правопорушення, а також обставини у ході яких було здійснено постріли, колегія суддів уважає, що суд апеляційної інстанції, встановивши усі обставини, дійшов правильного висновку про відсутність прямого умислу на вчинення замаху на вбивство потерпілого ОСОБА_8 .
Також колегія суддів зважає на переконливість тверджень у сформульованому обвинуваченні, що постріли були неприцільними, оскільки як вказав потерпілий і підтвердив засуджений, останній тривалий час володів зброєю і вмів з неї стріляти.
Доводи про те, що суд апеляційної інстанції не узгодив між собою показання потерпілого з іншими доказами спростовуються змістом оскарженого судового рішення, адже суд, постановляючи ухвалу, взяв до уваги сукупність досліджених доказів, а незгода з цією оцінкою не є підставою для безумовного скасування судового рішення.
Порушень вимог кримінального процесуального закону, які б у контексті приписів статей 85-87 КПК свідчили про необхідність визнання судами першої та апеляційної інстанцій доказів недопустимими або неналежними, Суд не встановив.
Щодо вмотивованості ухвали суду апеляційної інстанції колегія суддів бере до уваги те, що як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейського суду з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у вищезгаданій Конвенції, який захищає особу від свавілля; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").
З огляду на вищенаведене Суд уважає, що перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до правил кримінального процесуального закону, постановлена ухвала не суперечить приписам статей 370, 419 КПК, а тому твердження сторони обвинувачення про істотне порушення судом апеляційної інстанції вимог КПК та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є безпідставним, а тому скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд