ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 127/16264/22
провадження № 51-4243км 23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючого
ОСОБА_1,
суддів
ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю: секретаря судового засідання
ОСОБА_4,
прокурора представника потерпілого засудженої
ОСОБА_5, ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції), ОСОБА_7,
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні та представника потерпілого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_6 - на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 25 квітня 2023 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Хмільник Вінницької області та жительки м. Вінниці.
Обставини справи
1. Вироком Літинського районного суду Вінницької області від 22 листопада 2022 року ОСОБА_7 засуджено за частиною 3 статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
2. Суд визнав доведеним, що 09 червня 2022 року приблизно о 09:00 засуджена, не маючи посвідчення водія відповідної категорії, керуючи автомобілем "Volkswagen Jetta" та рухаючись з перевищенням дозволеної швидкості по дорозі неподалік с. Пиківська Слобідка Хмільницького району Вінницької області, в порушення вимог пунктів 12.1, 12.6 (г), 2.1 (а) Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), виїхала за межі проїзної частини, де допустила наїзд на дерево. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажири автомобіля ОСОБА_9 та ОСОБА_10 отримали тілесні ушкодження, від яких 10 червня 2022 року померли у лікарні.
3. Вінницький апеляційний суд оскарженою ухвалою вирок змінив в частині призначеного покарання. Призначив ОСОБА_7 за частиною 3 статті 286 КК з застосуванням статті 69 цього Кодексу покарання у виді виправних робіт на строк 2 роки, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.
Вимоги і доводи касаційних скарг
4. Прокурор та представник потерпілого, посилаючись на частину 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), просять скасувати оскаржену ухвалу і призначити новий розгляд в апеляційному суді.
5. Скаржники вважають, що апеляційний суд, без достатніх підстав застосував до засудженої положення статті 69 КК, оскільки це призвело до призначення невиправдано м`якого покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого нею злочину.
6. При цьому представник потерпілого наполягає на тому, що визнання засудженою своєї вини, не може безумовно свідчити про її щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, а прокурор вважає, що сам факт відшкодування потерпілим моральної і матеріальної шкоди під час апеляційного розгляду не можна визнати обставиною, що істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
7. Крім того, на переконання прокурора, апеляційний суд мав виключити з вироку рішення про призначення ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, оскільки вона не отримувала посвідчення водія, а тому таке покарання не може бути застосовано.
8. Захисник ОСОБА_11 та засуджена надали Суду заперечення на касаційні скарги, вважаючи рішення суду апеляційної інстанції в частині призначення основного покарання законним і обґрунтованим. Водночас захисник підтримала доводи прокурора про неправильне застосування додаткового покарання.
Позиції учасників касаційного розгляду
9. Прокурор та представник потерпілого підтримали свої касаційні вимоги.
10. Засуджена заперечила проти доводів касаційних скарг, просила призначити їй основне покарання не пов`язане з ізоляцією від суспільства
Оцінка Суду
11. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені сторонами доводи, Суд дійшов висновку, що касаційні скарги слід задовольнити.
12. Частиною 2 статті 433 КПК передбачено, що касаційна інстанція переглядає рішення судів попередніх інстанцій у межах касаційної скарги. Згідно з частиною 2 статті 438 КПК при вирішенні питань про наявність підстав для зміни або скасування судового рішення касаційна інстанція має керуватися статтями 412-414 КПК.
Щодо додаткового покарання
13. Прокурор, пославшись на постанову Суду від 22 січня 2019 року у справі № 708/40/18, стверджує, що суд не вправі позбавити права керування транспортними засобами особу яка не мала цього права.
14. Проте Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 04 вересня 2023 року[1]визнала підхід щодо неможливості призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами особі, яка не отримувала посвідчення водія на право керування транспортними засобами, таким не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом, а також нівелює попереджувальну мету покарання.
15. У цій постанові зроблено висновок щодо застосування положень статей 55, 286, 286-1 КК, який полягає у тому, що особі, яку визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого відповідною частиною статей 286, 286-1 КК, суд може призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення кримінального правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами.
16. Суд не вбачає підстав для відступу від зазначеного висновку, а тому вважає доводи прокурора в цій частині необґрунтованими.
Щодо застосування статті 69 КК
17. Згідно з частиною 2 статті 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів, а частиною 2 статті 50 цього Кодексу передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.
18. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
19. Апеляційний суд приймаючи рішення щодо застосування статті 69 КК послався на обставини, що пом`якшують покарання - щире каяття, добровільне відшкодування заподіяної шкоди в повному обсязі, а також її активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, оскільки з самого початку обвинувачена не заперечувала своєї винуватості і розгляд кримінального провадження відбувся за правилами частини 3 статті 349 КПК.
20. Сторона обвинувачення та потерпілого наполягають на тому, що обставини зазначені апеляційним судом не можуть бути підставою для призначення засудженій покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої законом за яким її засуджено.
21. Суд у своїх рішеннях[2]зазначав, що при визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, Суд виходить з системного тлумачення статей 66 та 69 КК та тих статей спеціальної частини Кодексу, що визначають певні пом`якшуючі обставини як елемент складу злочину. Про зв`язок пом`якшуючих обставин, зазначених у статті 66 КК, з привілейованими складами злочинів свідчить, зокрема, частина 3 статті 66 КК, яка забороняє врахування пом`якшуючої обставини, яка вже визначена законом як елемент складу злочину, у вчиненні якого особу визнано винуватою.
22. Наприклад, закон визнає такі обставини як сильне душевне хвилювання, особливий стан породіллі та стан необхідної оборони такими, що істотно знижують тяжкість вбивства або тяжкого тілесного ушкодження, у формулюванні складів злочинів в статтях 116-118, 123, 124 КК. Це визначає підхід законодавця й у визначенні обставин, які можуть прийматися до уваги при вирішенні питання про можливість застосування статті 69 КК.
23. Хоча в статті 69 КК закон передбачає, що можуть існувати й інші обставини чи сукупність обставин, за яких призначення покарання в межах санкції статті кримінального закону може бути явно несправедливим, однак, виходячи з системного тлумачення кримінального закону, обставини чи сукупність обставин, які відповідно до статті 69 КК надають суду повноваження вийти за межі мінімального покарання, встановленого законом, мають бути такого ж характеру і сили, які зумовили створення привілейованих складів злочинів.
24. Крім того, Суд зазначає, що ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами злочину, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою, у вчиненні злочину, її поведінкою під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватця. Суд, посилаючись при призначенні покарання на статтю 69 КК, зобов`язаний не лише перерахувати обставини, що можуть бути враховані як такі, що пом`якшують покарання, а й обґрунтувати, виходячи із загальних засад призначення покарання, яким чином сукупність таких обставин істотно знизила тяжкість вчиненого злочину.
25. Такого обґрунтування в оскаржуваній ухвалі не наведено. Отже, висновок апеляційного суду про можливість застосування до засудженої положень статті 69 КК не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
26. Разом із тим Суд не вважає переконливими доводи касаційних скарг, про те що визнання засудженою своєї вини, не може свідчити про її щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.
27. Як зазначав Суд у своїх рішеннях[3] розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого.
28. Відповідно до матеріалів справи, засуджена, як під час досудового розслідування так і в ході розгляду провадження судами різних інстанцій не заперечувала фактичних обставин, встановлених сторонню обвинувачення в обвинувальному акті, послідовно висловлювала жаль з приводу скоєного, активно намагалась виправити тяжкі наслідки свого діяння шляхом компенсації моральної та матеріальної шкоди, заподіяної злочином. У цьому провадженні потерпілими не заперечується, що шкода відшкодована повністю у розмірі встановленому вироком.
29. Також доводи касаційних скарг не спростовують того, що засуджена не є особою кримінальної спрямованості, а тому її виправлення можливе не обов`язково лише в умовах ізоляції, що узгоджується з висновком органу пробації.
30. Встановлені судом пом`якшуючі обставин у сукупності з виключно позитивними даними про особу засудженої могли бути враховані судом при визначенні покарання і порядку його відбування, однак не є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості інкримінованого ОСОБА_7 злочину та дозволяють застосувати положення статті 69 КК.
31. У контексті зазначеного Суд вважає, що висновок апеляційного суду про можливість застосування до засудженої положень статті 69 КК та обрання їй покарання у виді виправних робіт на строк 2 роки не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Тому ухвала апеляційного суду на підставі частини 1 статті 438 КПК підлягає скасуванню, а кримінальне провадження - призначенню на новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
32. Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати наведене, а також судову практику, здійснити провадження з додержанням правил глави 31 КПК, належно оцінити всі обставини, що мають правове значення під час вибору виду та розміру покарання та порядку його відбування, й ухвалити справедливе рішення, яке відповідатиме статті 370 КПК.
Керуючись статтями 433, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Касаційні скарги прокурора та представника потерпілого задовольнити.
Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 25 квітня 2023 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.