ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 363/5060/21
провадження № 61-7961св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, законним представником якої є ОСОБА_4, які є правонаступниками ОСОБА_5,
відповідачі: ОСОБА_6, Центр адміністративних послуг Вишгородської районної адміністрації,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Негара Родіон Віталійович, на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 20 лютого
2023 року у складі судді Рудюк О. Д. та постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Писаної Т. О.,
Таргоній Д. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2021 року ОСОБА_5 звернувся до суду із позовом до
ОСОБА_6, Центру адміністративних послуг Вишгородської районної адміністрації про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позовну заяву мотивовано тим, що йому на праві приватної власності належала земельна ділянка, площею 0,9999 га, кадастровий номер 3221884000:33:027:0153, яка розташована на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області.
В 2019 року з реєстру судових рішень йому стало відомо, що на підставі підробленої ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 07 грудня 2008 року у справі № 2-3132 про визнання та затвердження мирової угоди було припинено право власності ОСОБА_5 на вказану земельну ділянку та визнано право власності на неї за іноземною компанією "НОРАНГЕР ДИВЕЛОПМЕІІТ ВЕСТ ЛТД" ("NORANGER DIVELOPMENT VEST LTD").
На підставі договору купівлі-продажу іноземна компанія "НОРАНГЕР ДИВЕЛОПМЕІІТ ВЕСТ ЛТД" ("NORANGER DIVELOPMENT VEST LTD") відчужила земельну ділянку на користь ОСОБА_6
14 серпня та 03 вересня 2019 року приватним нотаріусом Обухівського нотаріального округу Київської області Головкіною Я. В. вчинено декілька реєстраційних дій щодо спірної земельної ділянки, а саме: припинено право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку, відновлено право власності на неї за ОСОБА_5, внесено зміни до запису про іпотеку - змінено іпотекодержателя цієї земельної ділянки, зареєстровано право власності на земельну ділянку за ОСОБА_7 .
Крім того, державним реєстратором ДП "Вишгородське бюро технічної інвентаризації" Кононенком Ю. М. внесено зміни в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, а саме за ОСОБА_7 зареєстровано право власності на чотири земельні ділянки кадастрові номери: 3221884000:33:027:6210, 3221884000:33:027:6212, 3221884000:33:027:6211, 3221884000:33:027:6213, які утворились внаслідок дроблення земельної ділянки з кадастровим номером 3221884000:33:027:0153, загальною площею 0,9999 га, розташованої на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області.
Наказом Міністерства юстиції України від 08 вересня 2021 року № 3172/5 скасовано реєстраційні дії від 14 серпня 2019 року та 03 вересня 2019 року, вчинені приватним нотаріусом Обухівського нотаріального округу Київської області Головкіною Я. В. щодо спірної земельної ділянки та реєстраційні дії
від 30 вересня 2019 року та 01 жовтня 2019 року, вчинені державним реєстратором ДП "Вишгородське бюро технічної інвентаризації"
Кононенком Ю. М. стосовно дроблення спірної земельної ділянки.
Посилаючись на те, що земельна ділянка вибула із власності поза його волею, просив її витребувати від чужого незаконного володіння ОСОБА_6 та зобов`язати Центр адміністративних послуг провести державну реєстрацію його права власності на вказану земельну ділянку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 20 лютого 2023 рокуу задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_5 не надано жодного доказу, який підтверджував би порушення відповідачкою ОСОБА_6 право власності або право користування спірною земельною ділянкою та відмовою відповідачем Центром адміністративних послуг Вишгородської районної адміністрації провести державну реєстрацію права власності спірної земельної ділянки за позивачем. Посилаючись на вибуття спірної земельної ділянки з приватної власності, ОСОБА_5 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження даної обставини.
Короткий зміст судових рішень апеляційної інстанції
Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 березня 2024 року залучено до участі у справі правонаступників ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_2,
ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, законним представником якої є ОСОБА_4 .
Постановою Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року залишено без змін рішення Вишгородського районного суду Київської області від 20 лютого 2023 року.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у позові, оскільки позивач не надав доказів порушення його прав відповідачем. Також позивач не довів доказами факту наявності спірного майна в натурі у незаконному володінні саме відповідачки ОСОБА_6 як станом на момент звернення до суду з позовом, так і станом на дату ухвалення оскаржуваного судового рішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі № 199/4884/17, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 20 липня 2022 року у справі № 757/39973/19-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень статей 387-388 ЦК України у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій зробили помилковий висновок про те, що нею не доведено, що відповідачка ОСОБА_6 володіє спірною земельною ділянкою. Вважає, що дані обставини доводяться наказом Міністерством юстиції України від 08 вересня 2021 року, яким скасовано реєстраційні дії щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3221884000:33:027:0153 та її дроблення на чотири різні земельні ділянки кадастрові номери: 3221884000:33:027:6210, 3221884000:33:027:6212, 3221884000:33:027:6211, 3221884000:33:027:6213.
Звертає увагу суду на те, що ОСОБА_6 звернулась до Міністерства юстиції України зі скаргою, як володілець земельної ділянки, і Міністерство юстиції України із цим погодився, розглянувши і задовольнивши її скаргу. Отже, саме відповідачка без відповідної правової підстави володіє земельною ділянкою позивача, а тому вона має відповідати за пред`явленим віндикаційним позовом. Зазначає, що відповідач володіє спірною ділянкою на підставі укладеного з іноземною компанією "НОРАНГЕР ДИВЕЛОПМЕІІТ ВЕСТ ЛТД" ("NORANGER DIVELOPMENT VEST LTD") договору купівлі-продажу, однак не здійснює державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, однак такі обставини не можуть бути перешкодою для витребування майна із її незаконного володіння.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 10 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами фактичні обставини справи
Відповідно до копії державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 249582, виданого 10 липня 2008 року на підставі розпорядження Вишгородської райдержадміністрації від 13 червня 2008 року, ОСОБА_5 є власником земельної ділянки, площею 0,9999 га, кадастровий номер 3221884000:33:027:0153, яка розташована на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області.
Згідно з копією наказу Міністерства юстиції України від 08 вересня 2021 року
№ 3172/5 скаргу ОСОБА_6 від 13 грудня 2019 року задоволено у повному обсязі.
Скасовано рішення від 14 серпня 2019 року №№ 48224647, 4822666, 48228865, від 30 серпня 2019 року № 48457541, від 03 вересня 2019 року № 48488902, прийняті приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Я. В.
Скасовано рішення від 30 вересня 2019 року № № 48934714, 48935137, 48934948, від 01 жовтня 2019 року № 48942454, прийняті державним реєстратором комунального підприємства "Вишгородське бюро технічної інвентаризації" Кононенком Ю. М.
Анульовано доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватному нотаріусу Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіній Я. В. (а. с. 10).
Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно
ОСОБА_6 не є власником спірної земельної ділянки.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
При цьому за змістом частини третьої статті 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження
№ 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів
у державних реєстрах.
При розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути лише власник майна, який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, встановлених законом (див. постанову Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 766/4410/17).
Таким чином, право на витребування майна у добросовісного набувача має саме власник або інший титульний володілець майна і в тому випадку, коли майно перебувало безпосередньо у його володінні або особи, якій він передав майно у володіння, та вибуло з такого їх володіння не з їхньої волі.
Предмет доказування у справах за віндикаційним позовом становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача не з його волі, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.
Отже, на підтвердження наявності у нього суб`єктивного матеріального права на витребування майна з чужого незаконного володіння, позивач за віндикаційним позовом повинен надати суду відповідні докази, що підтверджують його права титульного володільця на зазначене майно, факт вибуття такого майна з його володіння поза його волею, наявність майна в натурі у володінні відповідача та відсутність у відповідача правових підстав для володіння цим майном.
Згідно з частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Отже, належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.
Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_5, правонаступниками якого є
ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, посилався на те, що спірна земельна ділянка вибула із володіння поза його волею, на підставі підробленого судового рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07 грудня 2008 року у справі
№ 2-3132/2008, яким нібито визнано та затверджено мирову угоду, укладену між ним та іноземною компанією "НОРАНГЕР ДИВЕЛОПМЕІІТ ВЕСТ ЛТД" ("NORANGER DIVELOPMENT VEST LTD") та визнано за іноземною компанією право власності на спірну земельну ділянку.
Також стверджував, що іноземна компанія "НОРАНГЕР ДИВЕЛОПМЕІІТ ВЕСТ ЛТД" ("NORANGER DIVELOPMENT VEST LTD") на підставі договору купівлі-продажу відчужила земельну ділянку на користь ОСОБА_6 .
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно виходив із того, що викладені у позовній заяві аргументи позивача не підтверджені належними та допустимими доказами, зокрема позивач не надав доказів про вибуття спірної земельної ділянки з володіння поза його волею, а також наявність майна у володінні відповідача.
Посилаючись на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 3221884000:33:027:0153 була набута іноземною компанією "НОРАНГЕР ДИВЕЛОПМЕІІТ ВЕСТ ЛТД" ("NORANGER DIVELOPMENT VEST LTD") на підставі підробного судового рішення та відчужена останньою на користь ОСОБА_6 позивач не надав до суду першої інстанції доказів як про підробку судового рішення, так і укладеного між вказаними особами договору купівлі-продажу, не заявляв у суді першої інстанції клопотання про витребування таких доказів, тобто із долучених до суду першої інстанції доказів неможливо встановити факт незаконного вибуття із власності позивача спірного майна та володіння цим майном саме відповідачем.
До суду першої інстанції, позивач надав лише державний акт на право власності на земельну ділянку та витяг з наказу Міністерства юстиції України від 08 вересня
2021 року про задоволення скарги ОСОБА_6 без обґрунтування прийнятого рішення.
Такі докази не є достатніми для висновку про вибуття спірної земельної ділянки поза волею позивача та знаходження майна у володінні відповідача.
З огляду на викладене, оскільки до суду першої інстанції позивач надав тільки державний акт на право власності на землю, а також витяг з наказу Міністерства юстиції України про задоволення скарги ОСОБА_6 без обґрунтування прийнятого рішення, однак не надав доказів вибуття землі поза його волею, а також про перебування у володінні відповідача спірної земельної ділянки (договір купівлі-продажу, про який зазначив позивач, даних про реєстрацію за відповідачем права власності на землю та ін.), то за обставин цієї справи є правильним висновок судів про відсутність підстав для витребування землі від відповідача.
Даних про те, що позивач клопотав перед судом першої інстанції витребувати докази, які він не мав можливості самостійно надати, матеріали справи не містять.
Доводи касаційної скарги з посилання на докази, які були подані спадкоємцями позивача на стадії апеляційного перегляду судового рішення, зокрема про припинення на підставі наказу Міністерства юстиції України від 08 вересня
2021 року за скаргою ОСОБА_6 права власності на земельні ділянки за ОСОБА_7, які утворились внаслідок дроблення земельної ділянки 3221884000:33:027:0153, про відмову у відновленні втраченого судового провадження у справі № 2-3132/2008 як такого, що не існувало та не існує у Дарницькому районного суді м. Києва та закриття кримінального провадження відносно керівника апарату Дарницького районного суду м. Києва
Медведєва О. М. на підставі ухвали Дніпровського районного суду м. Києва
від 07 квітня 2023 року правильно не взяті судом апеляційної інстанції до уваги з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно з частиною другою статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
За правилами частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
У порушення вимог статті 367 ЦПК України ОСОБА_2 як правонаступник позивача ОСОБА_3 не надала доказів неможливості надання вказаних доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від позивача, а тому суд апеляційної інстанції правильно не взяв до уваги надані ОСОБА_2 доказі на стадії апеляційного провадження.
Крім того, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що докази, які просила приєднати до матеріалів справи ОСОБА_2, існували на час ухвалення судом першої інстанції рішення, а вступ правонаступника позивача у справу на стадії апеляційного провадження не дає йому підстав для подання нових доказів, оскільки обсяг його прав є таким же як і у його спадкодавця.
Також, надані на стадії апеляційного провадження докази безпосередньо не доводили обставини, на які позивач посилався при поданні позову, оскільки не доводили, що ОСОБА_6 стала власником земельної ділянки, незаконно вибулої із власності ОСОБА_5 на користь іноземної компанії, оскільки згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_6 не є власником земельної ділянки, а договору купівлі-продажу позивачем не надано.