ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 760/10950/20
провадження № 61-16553св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -
Луспеника Д. Д.,
суддів:
Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,
Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Золотих Олександр Олександрович, Товариство з обмеженою відповідальністю "Мегаінвест Cервіс",
третя особа - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаінвест Cервіс" на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 31 січня 2023 року у складі судді Українця В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Левенця Б. Б., Ратнікової В. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Золотих О.О., Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаінвест Сервіс" (далі - ТОВ "Мегаінвест Сервіс"), третя особа - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк"), про зобов`язання вчинити дії, визнання договору купівлі-продажу недійсним.
Позовну заяву обґрунтувала тим, що 02 грудня 2013 року вона уклала з ПАТ "Дельта Банк" кредитний договір № К-5205918, відповідно до умов якого вона отримала кредит у розмірі 363 682,00 грн, з кінцевим терміном повернення до 01 грудня 2023 року включно.
На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 02 грудня 2013 року вона також уклала з ПАТ "Дельта Банк" іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, яка належить їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 02 грудня 2013 року.
Вказувала, що за весь строк дії кредитного договору вона своєчасно та в повному обсязі згідно з кредитним графіком виконувала свої зобов`язання.
Зазначала, що 10 березня 2020 року з метою оплати поточного платежу вона звернулась до відділення АТ "Дельта Банк", де їй повідомили про те, що 04 лютого 2020 року її кредит було продано ТОВ "Мегаінвест Сервіс", водночас ніякого письмового повідомлення від нового кредитора їй не надходило, тому вона звернулась до ТОВ "Мегаінвест Сервіс" з метою сплати чергового платежу, проте їй було відмовлено у прийнятті платежів.
10 березня 2020 року вона сплатила черговий платіж за кредитним договором на рахунок Національного банку України, що призначений для погашення кредитів, відкритих у ПАТ "Дельта Банк".
11 березня 2020 року з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вона дізналась про те, що рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Золотих О.О. від 14 лютого 2020 року (індексний номер: 51152967) змінено власника квартири, яка їй належить, на ОСОБА_2
Переконувала, що з моменту відступлення права вимоги, 04 лютого 2020 року, і до моменту відчуження належної їй квартири на користь ОСОБА_2, 14 лютого 2020 року минуло всього 10 днів, з яких п`ять днів відведено згідно з договором для повідомлення боржника про нового кредитора, чого товариством здійснено не було. Крім того, ТОВ "Мегаінвест Сервіс" на підставі частини першої статті 38 Закону України "Про іпотеку" зобов`язано було за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу від 14 лютого 2020 року № 10 повідомити її письмово про намір укласти цей договір, тобто 15 січня 2020 року.
Тому позивачка вважала, що рішення державного реєстратора є незаконним, а договір купівлі-продажу слід визнати недійсним.
З огляду на викладене, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, позивачка остаточно просила суд: скасувати рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Золотих О. О. від 14 лютого 2020 року 19:11:35, індексний номер: 51152967; скасувати запис про право власності номер: 35502592 від 14 лютого 2020 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Золотих О. О. на квартиру, за адресою: АДРЕСА_2, за ОСОБА_2 ; визнати недійсним договір № 10 купівлі-продажу квартири від 14 лютого 2020 року за адресою: АДРЕСА_2, укладений між ТОВ "Мегаінвест Сервіс" та ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 31 січня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3, укладений між ТОВ "Мегаінвест Сервіс" та ОСОБА_2 від 14 лютого 2020 року. Скасовано рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Золотих О. О. від 14 лютого 2020 року, індексний номер: 51152967, про державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2, за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 14 лютого 2020 року № 10. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Стягнуто з приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Золотих О. О., ТОВ "Мегаінвест Сервіс", ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 по 6 666,67 грн витрат на правничу допомогу та 560,53 грн судового збору з кожного.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу недійсним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ "Мегаінвест Сервіс" не набуло права звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку позасудового врегулювання шляхом відчуження предмета іпотеки іншій особі, оскільки на момент переходу 04 лютого 2020 року права вимоги за кредитним договором від ПАТ "Дельта Банк" до ТОВ "Мегаінвест Сервіс" боржник за основним зобов`язанням ОСОБА_1 не мала простроченої заборгованості, проте вже через десять днів, всупереч вимогам закону та умовам іпотечного договору ТОВ "Мегаінвест Сервіс" відчужило предмет іпотеки за спірним договором купівлі-продажу квартири від 14 лютого 2020 року ОСОБА_2 .
Водночас, відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про скасування запису про державну реєстрацію прав, суд першої інстанції виходив із того, що з 16 січня 2020 року законодавцем внесено зміни до статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" і такий спосіб захисту порушених речових прав осіб виключено.
Короткий зміст постанов суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2023 року ТОВ "Мегаінвест Сервіс" задоволено частково. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 31 січня 2023 року про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Золотих О. О. та стягнення з нього судових витрат скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . В іншій частині рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 31 січня 2023 року залишено без змін.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Золотих О. О., апеляційний суд виходив із того, що приватний нотаріус є неналежним відповідачем у цій справі, оскільки належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення щодо державної реєстрації права чи обтяження є особа, право чи обтяження якої зареєстровано.
Разом з тим, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ "Мегаінвест Сервіс", ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та скасування рішення державного реєстратора, апеляційний суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції в цій частині відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав і доводів, викладених в апеляційній скарзі.
Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року у задоволенні заяви ТОВ "Мегаінвест Сервіс", в інтересах якого діяла адвокат Шеремет М. О., про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та сплату судового збору за подачу апеляційної скарги відмовлено.
Приймаючи вказану постанову, апеляційний суд виходив із того, що оскільки рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ "Мегаінвест Сервіс" залишено без змін, а тому відповідно до пункту 2 частини другої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) судові витрати покладаються на відповідача ТОВ "Мегаінвест Сервіс", то відсутні підстави для стягнення понесених витрат на правову допомогу та на сплату судового збору за подачу апеляційної скарги на користь ТОВ "Мегаінвест Сервіс".
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У листопаді 2023 року ТОВ "Мегаінвест Сервіс" із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 31 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2023 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, з урахуванням уточнень, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав і ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні таких позовних вимог.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11, від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17, та постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 761/21540/16-ц, від 24 червня 2020 року у справі № 459/3382/16-ц, від 10 червня 2020 року у справі № 442/4416/16-ц, від 26 квітня 2023 року у справі № 754/4514/20 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Також заявник посилається на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:
- дійшли помилкового висновку про те, що у ТОВ "Мегаінвест Сервіс" не виникло права звернення стягнення на предмет іпотеки;
- не звернули уваги на те, що позивачка порушила умови кредитного договору, оскільки не довела факту укладення нею договорів страхування та виконання умов підпунктів 5.1, 5.2 договору іпотеки;
- не врахували, що заявник користувався повідомленням про звернення стягнення на іпотечне майно, яке ПАТ "Дельта Банк" як первісний кредитор надіслало боржнику 22 квітня 2019 року;
- не звернули увагу на те, що позивачем не виконувались умови підпунктів 5.9, 5.10 кредитного договору та пункту 5.2 іпотечного договору щодо страхування предмета іпотеки;
Також у касаційній скарзі заявник вказав на те, що апеляційний суд безпідставно відхилив його клопотання від 25 серпня 2023 року про долучення письмових доказів і не вказав про це у своєму судовому рішенні.
Крім того, у касаційній скарзі заявник вказав на те, що очікує понести витрати на правничу допомогу у суді касаційної інстанції, докази про що будуть подані протягом 5-ти днів після винесення судом постанови.
У лютому 2024 року від ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Бабаджанян Г. А., до Верховного Суду електронною поштою з електронним цифровим підписом надійшов відзив на касаційну скаргу ТОВ "Мегаінвест Сервіс", в якому заявник просить закрити касаційне провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України у зв`язку із встановленням, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними, або відмовити ТОВ "Мегаінвест Сервіс" у задоволенні його касаційної скарги і оскаржувані рішення залишивши без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 20 листопада 2023 року касаційну скаргу ТОВ "Мегаінвест Сервіс" на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 31 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2023 року касаційну скаргу ТОВ "Мегаінвест Сервіс" залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, зокрема для сплати судового збору та подання уточненої редакції касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2024 року (після усунення недоліків касаційної скарги заявником) відкрито касаційне оскарження у справі з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Солом`янського районного суду міста Києва матеріали справи № 760/10950/20; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У лютому 2024 року матеріали справи № 760/10950/20 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2024 року справу № 760/10950/20 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 02 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Дельта Банк" укладено кредитний договір № К-5205918, відповідно до умов якого позичальник отримала у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності, забезпеченості та цільового характеру використання грошові кошти у розмірі 363 682,00 грн, з кінцевим терміном повернення до 01 грудня 2023 року включно.
На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 02 грудня 2013 року між позивачкою та ПАТ "Дельта Банк" укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 02 грудня 2013 року. Вказане також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 червня 2015 року.
Відповідно до підпункту 5.2 цього іпотечного договору іпотекодавець зобов`язаний у день укладення цього договору застрахувати предмет іпотеки та його повну вартість, але не меншу за узгоджену сторонами зафіксовану ціну в пункті 2.3 цього договору заставну вартість, та надати іпотекодавцю копію договору страхування (страхового полісу). Предмет іпотеки страхується на користь іпотекодержателя за рахунок коштів іпотекодавця.
Згідно з підпунктом 7.1 іпотечного договору іпотекодержатель набуває право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки у випадку, якщо у момент настання строку (терміну) виконання зобов`язань вони не будуть виконані (виконані належним чином).
Пунктом 7.2. іпотечного договору визначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватися, зокрема шляхом продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку" та умовами цього договору.
Відповідно до умов вказаного договору, позивачка укладала договори страхування предмета іпотеки та власної особи від нещасного випадку, які направлялися іпотекодержателю ПАТ "Дельта Банк", про що свідчать копії квитанцій.
10 березня 2020 року з метою оплати поточного платежу позивачка звернулась до відділення АТ "Дельта Банк", де їй повідомили про те, що 04 лютого 2020 року її кредит було продано ТОВ "Мегаінвест Сервіс", а тому вона звернулась до ТОВ "Мегаінвест Сервіс" з метою сплати чергового платежу, проте їй було відмовлено у прийнятті платежів.
У цей же день, 10 березня 2020 року, позивачка сплатила черговий платіж за кредитним договором на рахунок Національного банку України, що призначений для погашення кредитів, відкритих у ПАТ "Дельта Банк".
На підтвердження сплати щомісячних платежів за кредитом від 02 грудня 2013 року позивачка надала суду копії квитанцій.
04 лютого 2020 року ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Мегаінвест Сервіс" уклали договір відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 2146/К, згідно з яким банк відступив шляхом продажу новому кредитору належні банку, а новий кредитор набув у обсязі та на умовах, визначенихх цим договором права вимоги банку до позичальників, іпотекодавців, поручителів, зазначених у додатку № 1 до цього договору.
Відповідно до пункту 3.4. договору від 04 лютого 2020 року № 2146/К новий кредитор зобов`язаний повідомити боржника про відступлення прав вимоги протягом п`яти днів з моменту набрання чинності договором.
Однак матеріали справи не містять належних доказів повідомлення позивачки про відступлення прав вимоги на користь ТОВ "Мегаінвест Сервіс".
14 лютого 2020 року на підставі статті 38 Закону України "Про іпотеку" між ТОВ "Мегаінвест Сервіс" та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11 березня 2020 року, рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Золотих О. О. від 14 лютого 2020 року (індексний номер: 51152967) змінено власника квартири АДРЕСА_1, на ОСОБА_2 .
Також суди встановили, що матеріли справи не містять доказів про те, що ОСОБА_1 мала заборгованість станом на день укладення між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ Мегаінвест Сервіс" договору відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 04 лютого 2020 року № 2146/К та на день укладення договору купівлі-продажу від 14 лютого 2020 року між ТОВ "Мегаінвест Сервіс" та ОСОБА_2 .
Правове обґрунтування
Згідно з частиною другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Спірні правовідносини стосуються необхідності захисту права власності позивачки на квартиру, яка є предметом іпотеки відповідно до договору іпотеки, укладеного нею з ПАТ "Дельта Банк", правонаступником якого є ТОВ "Мегаінвест Сервіс", та яка вибула з власності позивачки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб згідно зі статтею 38 Закону України "Про іпотеку".
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з частиною першою статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України).
Частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава не втручається у здійснення власником права власності.
Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" (далі - Закон) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.
Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
За змістом частини третьої статті 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку", якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір.
Аналіз зазначених положень Закону України "Про іпотеку" дає підстави для висновку, що зверненню стягнення на предмет іпотеки, у тому числі шляхом позасудового врегулювання, має передувати виконання іпотекодержателем обов`язку письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір звернути стягнення на це майно, за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) вказано, що за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України "Про іпотеку".
Вимоги частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті).
Умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання.
Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.
Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов`язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.
В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.
За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.
Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.
При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.
В іншому випадку іпотекодержатель не набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, зокрема не вправі відчужувати предмет іпотеки іншій особі. За таких умов предмет іпотеки, придбаний іншою особою за договором з іпотекодержателем, є майном, придбаним в особи, яка не мала права його відчужувати. При цьому добросовісна особа, яка придбаває майно в особи, яка не є його власником, має пересвідчитися у наявності в останньої права розпоряджатися чужим майном.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 08 травня 2024 року у справі № 749/12082/20 (провадження № 61-17239св23) та від 06 березня 2024 року у справі № 756/3939/20 (провадження № 61-14873св23).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" з наступними змінами та доповненнями (далі - Закон № 1952) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1952 державній реєстрації прав підлягають: право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов`язання на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва; речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, зокрема, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.
Згідно з пунктом 4 частини першої та частини другої статті 24 Закону № 1952 однією із підстав для відмови в державній реєстрації прав є подання документів, які не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження. За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав. Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.
Відповідно до частини третьої статті 26 Закону № 1952 відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Згідно з положеннями частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).