ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 761/8808/14-ц
провадження № 61-2514св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого- Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, правонаступниками якого є малолітні діти: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, в інтересах яких діє законний представник ОСОБА_5,
відповідачі: ОСОБА_6, ОСОБА_7,
третя особа- приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_11,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_6 та представника ОСОБА_7 - адвоката Татарчук Інни Віталіївни на постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Желепи О. В., Стрижеуса А. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання правочинів недійсними та витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 15 липня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_11 посвідчено довіреність, на підставі якої він уповноважив ОСОБА_7 укладати від його імені будь-які правочини, представляти інтереси у будь-яких компетентних органах України з усіх питань користування і розпорядження належною йому часткою житлового будинку і земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказував на те, що він не мав жодних боргових зобов`язань перед ОСОБА_7 та не мав жодних правовідносин з особами, на користь яких він, згідно з довіреністю від 15 липня 2013 року, уповноважив ОСОБА_7 укласти договір дарування. Фактично він видав довіреність на вчинення правочину на користь осіб, про існування яких він особисто не знав і не усвідомлював факт їхнього існування.
Зазначав, що волевиявлення щодо видання зазначеної довіреності не відповідало його внутрішній волі та не могло бути спрямоване на реальне настання правових наслідків.
Так, згідно із довіреністю від 15 липня 2013 року він уповноважив ОСОБА_7 здійснити дарування єдиного належного йому нерухомого майна (частини житлового будинку та земельну ділянку) на користь близьких осіб ОСОБА_7 15 липня 2013 року він перебував на стаціонарному лікуванні в Київській міській клінічній лікарні № 4 і не пам`ятає, як він відвідував нотаріуса. Перебуваючи на стаціонарному лікуванні, він приймав ліки, що мають сильні побічні ефекти, у зв`язку з чим у момент видачі довіреності він не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Підтвердженням нерозумності вчиненого правочину також є факт, що оспорюваний правочин вчинено під час перебування його дружини,яка постійно проживала разом з ним у спірному житловому будинку, на шостому місяці вагітності.
Таким чином, без отримання будь-якої вигоди для себе та/або членів своєї сім`ї, він вчинив правочин, спрямований на настання негативних наслідків у вигляді позбавлення права його власності та права членів його сім`ї на єдине житло. Зазначав, що усвідомлення значення своїх дій щодо видання вказаної довіреності у нього з`явилось лише після спливу певного часу, після покращення стану здоров`я, і в результаті висування ОСОБА_6 вимог щодо звільнення зайнятої його сім`єю житлової площі.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1, посилаючись на положення статті 225 ЦК України, просив суд:
- визнати недійсною довіреність від 15 липня 2013 року, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_11, зареєстровану в реєстрі за № 612, на підставі якої він уповноважив ОСОБА_7 укладати від його імені будь-які правочини, представляти його інтереси у будь-яких компетентних органах України з усіх питань користування і розпорядження належною йому часткою житлового будинку і земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати недійсним договір дарування 5/9 частини житлового будинку з відповідними частинами надвірних будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, укладений 19 липня 2013 року між ним, від імені якого на підставі довіреності від 15 липня 2013 року діяв ОСОБА_7, та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рогачем В. В., зареєстрований в реєстрі за № 1584;
- витребувати з чужого незаконного володіння, а саме від ОСОБА_6, на його користь 5/9 частини житлового будинку з відповідними частинами надвірних будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 13 грудня 2021 року, ухваленим у складі судді Волошина В. О., позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що, звертаючись до суду з цим позовом, позивач заперечував дійсність довіреності та укладеного на її підставі договору дарування одразу з декількох підстав, проте невідповідність цих правочинів вимогам частин першої-третьої, п`ятої та шостої статті 203 ЦК України сформульована загальними фразами та позивачем не доведена.
Суд дійшов висновку, що позивачем не було надано пояснень та не наведено жодного обґрунтування, як і не доведено, у чому полягала помилка щодо правових наслідків правочину та що помилка взагалі мала місце.
Суд вважав, що посилання позивача на вчинення правочину внаслідок шахрайських дій відповідача стосовно нього не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні та спростовані письмовими доказами, наданими відповідачкою.
Зокрема судом зазначено, що в матеріалах справи міститься копія постанови від 30 грудня 2013 року про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 4201131101000738 від 25 вересня 2013 року, у зв`язку з встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 189 КК України.
Вказане кримінальне провадження було внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви позивача ОСОБА_1, дослідженої судом в судовому засіданні, факт написання якої підтверджено позивачем. Проте постанова про закриття кримінального провадження позивачем не була оскаржена в установленому законом порядку, є чинною на час розгляду цієї цивільної справи в суді, жодних інших доказів протиправних дій будь-яких осіб щодо позивача, внаслідок яких позивач був би змушений видати довіреність на ім`я відповідача, позивачем суду не надано, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про необґрунтованість заявленої підстави позову щодо вимоги № 1.
Також позивач не довів, що в момент видачі довіреності він не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
При цьому суд першої інстанції критично оцінив висновок судово-психіатричного експерта від 09 лютого 2017 року № 4, оскільки він жодним чином не взаємопов`язаний з дослідницькою частиною. Жодного обґрунтування, як комісія експертів дійшла висновку щодо неспроможності позивача в момент видачі довіреності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, експертиза не містить. Психічний стан підекспертного у висновку не описаний, зазначені лише когнітивні та соматичні характеристики його стану. Крім того, судово-психіатрична експертиза була проведена на підставі ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 13 липня 2016 року про призначення саме повторної судово-психіатричної експертизи у цивільній справі, проте вказана експертиза не є повторною за своєю суттю.
При цьому допитана в судовому засіданні експерт ОСОБА_8 не змогла однозначно підтвердити абсолютну неспроможність ОСОБА_1 в момент видачі довіреності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Також суд першої інстанції посилався на показання таких свідків: ОСОБА_9 (експерт Київського міського центру судово-психіатричної експертизи), ОСОБА_10 (завідувач кардіологічним відділенням Київської міської клінічної лікарні № 4), ОСОБА_5 (дружина позивача),ОСОБА_11 (третя особа).
Не погодившись з рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 13 грудня 2021 року, у січні 2022 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішенняШевченківського районного суду міста Києва від 13 грудня 2021 року у цій справі.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 березня 2023 року залучено правонаступників позивача ОСОБА_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4, а саме малолітніх дітей: ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, в інтересах яких діє законний представник ОСОБА_5 .
Постановою Київського апеляційного суду від 23 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, правонаступниками якого є малолітні діти: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_3, в інтересах яких діє законний представник ОСОБА_5, задоволено.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 грудня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Визнано недійсною довіреність від 15 липня 2013 року, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_11, зареєстровану в реєстрі за № 612.
Визнано недійсним договір дарування 5/9 частини житлового будинку з відповідними частинами надвірних будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, укладений 19 липня 2013 року між ОСОБА_7, який діяв від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 15 липня 2013 року, та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рогачем В. В., зареєстрований у реєстрі за № 1584.
Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1, правонаступниками якого є малолітні ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_3, в інтересах яких діє законний представник ОСОБА_5, 5/9 частини житлового будинку з відповідними частинами надвірних будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив із того, що позивач довів, що під час оформлення довіреності на розпорядження спірним нерухомим майном він знаходився у стані, коли не міг розуміти значення своїх дій і керувати ними, тому його волевиявлення на укладення договору дарування частини будинку, що належала йому на праві власності, не було вільним і не відповідало його внутрішній волі.
При цьому апеляційний суд оціниввисновок судово-психіатричної експертизи Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології від 09 лютого 2017 року № 4та показання експерта ОСОБА_8, яка підтвердила, що ОСОБА_1 у момент видачі довіреності 15 липня 2013 року абсолютно не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Щодо посилання суду першої інстанції на те, що судово-психіатрична експертиза від 09 лютого 2017 року № 4 проведена на підставі ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 13 липня 2016 року про призначення саме повторної судово-психіатричної експертизи у цивільній справі, проте вказана експертиза не є повторною за своєю суттю, апеляційний суд зазначив, що висновок суду про неналежність доказу - висновку судово-психіатричного експерта від 09 лютого 2017 року № 4, є надмірним формалізмом, оскільки "суд знає закон", сторона не може нести тягар за те, що суд, правильно вирішивши питання про призначення експертизи, неправильно вказав назву такої експертизи, а саме "повторна" замість "додаткова".
Установивши, що ОСОБА_6 набула спірне нерухоме майно безоплатно на підставі договору дарування, вчиненого ОСОБА_7 не в інтересах ОСОБА_1, на підставі недійсної довіреності, апеляційний суд дійшов висновку про те, що таке майно підлягає витребуванню на підставі частини третьої статті 388 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та їхніх доводів
У лютому 2024 року ОСОБА_6 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції
Касаційна скарга ОСОБА_6 мотивована тим, що апеляційний суд не надав оцінки висновку фахівця від 14 червня 2017 року № 2, згідно з яким висновок судово-психіатричної експертизи від 09 лютого 2017 року № 4, складений Українським науково-дослідним інститутом соціальної і судової психіатрії та наркології, грубо порушує статтю 3 Закону України "Про судову експертизу" з точки зору об`єктивності, порушує нормативні та методичні вимоги, вимоги психіатричної науки, у зв`язку з чим фахівцями спеціалістами рекомендовано проведення повторної комплексної психолого-психіатричної експертизи.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, критично поставився до висновку судово-психіатричної експертизи від 09 лютого 2017 року № 4 і не поклав його в основу рішення. Апеляційний суд прийняв до уваги зазначений висновок і поклав його в основу оскаржуваної постанови, проте не спростував доводів, викладених у висновку фахівця від 14 червня 2017 року, в тому числі щодо необхідності проведення повторної комплексної психолого-психіатричної експертизи.
Крім того, апеляційний суд не дослідив та не надав оцінки висновку судово-психіатричного експерта від 15 березня 2016 року № 197, відповідно до результатів якого ОСОБА_1 за своїм психічним станом на момент видачі довіреності від 15 липня 2013 року усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними.
Апеляційний суд не врахував, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження абсолютної неспроможності ОСОБА_1 на момент видачі довіреності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Підставами касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 23 січня 2024 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19); суд не дослідив зібрані у справі докази.
У лютому 2024 року представник ОСОБА_7 - адвокат Татарчук І. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції,установивши, що висновок повторної судово-психіатричної експертизи від 09 лютого 2017 року № 4 не є беззаперечним доказом доведеності факту, що ОСОБА_1 саме у момент укладення оспорюваного правочину - довіреності не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, а сама експертиза проведена з порушеннями, дійшов правильного висновку, що такий доказ є недопустимим, критично поставився до висновків експертів, так як вони не були категоричними і не встановили абсолютну неспроможність ОСОБА_1 на укладення довіреності, а лише констатували, що він не повною мірою усвідомлював значення своїх дій та керував ними.
Апеляційний суд зазначених висновків суду першої інстанції не спростував і, незважаючи на той факт, що судом першої інстанції призначалась саме повторна експертиза, яка позивачем не оскаржувалась і заперечення на яку не подавались разом із апеляційною скаргою, і експерт ОСОБА_8., яка таку експертизу проводила, зазначала, що вона проводила саме повторну експертизу як за своєю суттю, так і за формою, зробив висновок, що така експертиза була додатковою, вийшовши таким чином за межі апеляційного оскарження, належним чином не мотивувавши це в оскаржуваній постанові.
Апеляційний суд не врахував, що висновок судово-психіатричної експертизи від 09 лютого 2017 року № 4не підтверджує, що ОСОБА_1 на час укладення оспорюваного правочину (довіреності та договору дарування) мав абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Підставами касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 23 січня 2024 року представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19), від 06 грудня 2023 року у справі № 2-25/11 (провадження № 61-7816св23), від 04 грудня 2023 року у справі № 639/3848/18 (провадження № 61-6686св23); суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Доводи особи, яка подала відзиви на касаційні скарги
У квітні 2024 року представник ОСОБА_5, яка є законним представником правонаступників позивача - малолітніх дітей: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_3, - адвокат Трохимець О. П. подала відзиви на касаційні скарги, в яких просила відмовити у задоволенні касаційних скарг та залишити судове рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_6 та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_7 - адвоката Татарчук І. В. та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У березні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Третьої Київської державної нотаріальної контори Митрохіною В. Є. 24 листопада 2009 року за реєстровим № 4-1153, ОСОБА_1 набув право власності на 5/9 частини житлового будинку з відповідними частинами надвірних будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Право власності на об`єкт нерухомого майна зареєстроване в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 03 грудня 2009 року за номером запису № 12295 в книзі д.330-294.
Вказані 5/9 частини житлового будинку з відповідними частинами надвірних будівель розташовані на земельній ділянці, загальною площею 0,1000 га, для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, кадастровий номер 8000000000:91:109:0108.
Підставою реєстрації права власності на 20/36 частини земельної ділянки від площі 0,1000 га є свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Третьої Київської державної нотаріальної контори Митрохіною В. Є. 24 листопада 2009 року за реєстровим № 4-1155.
15 липня 2013 року ОСОБА_1 видав довіреність на ім`я ОСОБА_7, якою уповноважив останнього укладати від його імені будь-які правочини, представляти його інтереси у будь-яких компетентних органах України з усіх питань користування і розпорядження належною йому часткою житлового будинку АДРЕСА_1 .
Для чого надав йому право: зареєструвати право власності на вказане майно в установленому законом порядку, укладати всі дозволені законом договори, в т.ч. дарування на ім`я ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_5, або ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_6, з розпорядження вказаним майном (продавати, міняти, передавати в заставу, здавати в оренду чи найм) укладати (розривати) попередні договори, подавати і отримувати необхідні довідки і документи необхідні для відчуження в будь-яких установах і організаціях, в тому числі органах державної реєстраційної служби, Державного земельного кадастру, тощо, замовити і отримати висновок про експертну (нормативно-грошову) оцінку вказаного майна, розписуватися за нього, подавати від його імені заяви, в тому числі і про його сімейний стан чи належність майна на праві приватної власності, надавати майно для огляду, проводити розрахунки за укладеними угодами, визначати на свій розсуд суми, терміни, проводити необхідні для виконання цієї довіреності платежі, сплачувати податки та інші обов`язкові платежі, одержати належні йому за результатами укладених угод гроші чи належне йому за договором обміну майно, зняти його з реєстраційного обліку за вказаною адресою, а також виконувати інші дії, необхідні для виконання цієї довіреності.
Довіреність видана з правом передоручення строком до 15 липня 2016 року.
19 липня 2013 року ОСОБА_7, діючи на підставі зазначеної довіреності від імені ОСОБА_1, уклав з близькою йому особою ОСОБА_6 договір дарування 5/9 частини житлового будинку, відповідно до пункту 1 якого дарувальник безоплатно передає у власність обдарованої належні йому на праві приватної власності 5/9 частини житлового будинку з відповідними частинами надвірних будівель, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до пункту 11 договору дарування, дарувальник стверджує, що дарування здійснено за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного, так і морального.
Згідно з пунктом 12 вказаного договору дарування, у вказаному житловому будинку, який є предметом цього договору, не проживають та не зареєстровані малолітні та неповнолітні діти, що підтверджується довідкою від 18 липня 2013 року № 1294, виданою Комунальним підприємством "Житлово-експлуатаційна контора "Татарка" Шевченківського району.
Договір дарування посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рогачем В. В. та зареєстрований у реєстрі за № 1584.
У листопаді 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні належною їй на праві власності часткою житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом примусового виселення ОСОБА_1 з належної їй частини житлового будинку.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 22 травня 2014 року у справі № 761/30267/13-ц, яке набрало законної сили, позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_1 задоволено, усунуто перешкоди у користуванні ОСОБА_6 належною їй на праві приватної власності часткою спірного житлового будинку, шляхом примусового виселення ОСОБА_1 з належної ОСОБА_6 частки цього житлового будинку.
31 березня 2014 року ОСОБА_6 подала податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2013 рік, в якій в рядку "01.05" зазначена вартість успадкованого чи отриманого у дарунок майна 1 376 395,00 грн та сума податку, яка підлягає сплаті платником податку самостійно, - 68 819,75 грн. У додатку 2 до декларації про майновий стан і доходи розрахунок податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб, отриманих від операцій з продажу (обміну) об`єктів нерухомого (рухомого) майна та/або від надання нерухомості в оренду (суборенду), житловий найм (піднайм) та/або в результаті прийняття у спадщину чи дарунок майна, зазначено об`єкти нерухомого майна, а саме земельну ділянку та житловий будинок, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Також у матеріалах справи наявні квитанції про сплату ОСОБА_6 податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 68 819,75 грн.
На виконання ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 12 червня 2015 року Київським міським центром судово-психіатричної експертизи проведена судово-психіатрична експертиза, за результатами якої складено висновок від 15 березня 2016 року № 197, згідно з яким ОСОБА_1 на момент видачі довіреності від 15 липня 2013 року виявляв ознаки органічного ураження головного мозку посттравматично-судинного генезу з легкими когнітивними порушеннями, астенічний синдром (F06.8). ОСОБА_1 за своїм психічним станом на момент видачі довіреності від 15 липня 2013 року усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними. ОСОБА_1 на момент видачі довіреності від 15 липня 2013 року не отримував лікування якими-небудь психотропними та сильнодіючими медичними препаратами, які могли б тоді впливати на його психічний стан.
Згідно з висновком фахівця від 11 липня 2016 року № 13, складеним Каніщевим А. В., кандидатом медичних наук за спеціальністю "Психіатрія", який має вищу кваліфікаційну категорію зі спеціальності "судово-психіатрична експертиза", перший кваліфікаційний клас судового експерта, експертний стаж - 16 років, висновок судово-психіатричного експерта від 15 березня 2016 року № 197 щодо ОСОБА_1 складений з істотними порушеннями нормативних та методичних вимог. Експертний аналіз відзначається очевидною неповнотою: не перевірені дані щодо психіатричного та наркологічного обліку ОСОБА_1, не досліджена оригінальна медична документація з Київської міської клінічної лікарні № 4, не витребувані інші медичні дані та характеризуючі матеріали стосовно ОСОБА_1 . Суб`єктивний анамнез зібраний у неповному обсязі. Недостатньо розкриті обставини вчинення спірного правочину. Диференційна діагностика проведена неповно. Аргументація експертного висновку є недостатньо переконливою з наукової точки зору. Діагноз, встановлений експертами, не відповідає чинній Міжнародній класифікації хвороб 10-го перегляду. Фахівець зазначив, що у висновку від 15 березня 2016 року № 197 експертами неправильно встановлено діагноз - "органічне ураження головного мозку посттравматично-судинного генезу з легкими когнітивними порушеннями, астенічний синдром", що не передбачений чинною в Україні Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду (МКХ-10). Вказане суперечить вимогам частини першої статті 7 Закону України "Про психіатричну допомогу", відповідно до яких діагноз психічного розладу встановлюється відповідно до загальновизнаних міжнародних стандартів діагностики та Міжнародної статистичної класифікації хвороб, травм і причин смерті, прийнятих центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я для застосування в Україні. Саме такою класифікацією в Україні є МКХ-10. Вказав, що у висновку від 15 березня 2016 року № 197 експертами був використаний шифр Р06.8, який не відповідає встановленому ними діагнозу. Цей шифр МКХ-10 відповідає діагностичній рубриці "Інші уточнені психічні розлади, зумовлені ураженням та дисфункцією головного мозку або соматичною хворобою". Експертами не було надано оцінку тривожно-депресивним проявам, які були зафіксовані, в тому числі, і при безпосередньому експертному обстеженні ОСОБА_1 . Також у діагнозі не згадуються особистісні порушення, які чітко описані в медичній документації (дратівливість, афективна нестійкість, соціальна відстороненість, підозрілість).
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 13 липня 2016 року суд, дійшовши висновку про неповноту висновку Київського міського центру судово-психіатричної експертизи від 15 березня 2016 року № 197, задовольнив клопотання позивача та призначив у справі повторну експертизу.
Згідно з висновком судово-психіатричної експертизи від 09 лютого 2017 року № 4, складеним Українським науково-дослідним інститутом соціальної і судової психіатрії та наркології: 1) ОСОБА_1 у момент видачі довіреності 15 липня 2013 року виявляв ознаки органічних психічних розладів у вигляді постемоційного синдрому, що був обтяжений органічним астенічним розладом (F07.2, F06.6 згідно з МКХ-10); 2) ОСОБА_1 у момент видачі довіреності 15 липня 2013 року не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними; 3) на час укладання довіреності 15 липня 2013 року ОСОБА_1 не призначались препарати, що мали психотропну дію і здатні суттєво вплинути на психічний стан.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції експерт ОСОБА_8 підтвердила, що ОСОБА_1 у момент видачі довіреності 15 липня 2013 року абсолютно не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (стенограму технічного запису пояснень експерта ОСОБА_8 долучено до матеріалів справи).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційні скарги ОСОБА_6 та представника ОСОБА_7 - адвоката Татарчук І. В. підлягають частковому задоволенню.