ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 204/10216/22
провадження № 61-7745св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Приватне акціонерне товариство "Шахтоуправління "Покровське",
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Крайня Марія Дмитрівна, на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 7 лютого 2023 року, ухвалене у складі судді Черкеза Д. Л., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року, прийняту колегією у складі суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Приватного акціонерного товариства (далі - ПрАТ) "Шахтоуправління "Покровське" про визнання незаконним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час проходження військової служби.
В обґрунтування позову вказував, що з 21 липня 2008 року він перебуває з відповідачем у трудових відносинах, а з 2 травня 2020 року працював на посаді машиніста гірничих виїмкових машин 6 розряду (підземним) з повним робочим днем в шахті.
24 лютого 2022 року Указом Президента України в Україні введено воєнний стан.
З 31 липня 2020 року позивач на підставі контракту проходить військову службу.
Вказував, що на час укладення контракту статтею 119 КЗпП України було передбачено, що працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України "Про військовий обов`язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів. За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.
Згідно з наданою ПрАТ "Шахтоуправління "Покровське" довідкою № 2520
від 11 жовтня 2022 року позивачу виплачувався середній заробіток до липня
2022 року. Але, починаючи з 19 липня 2022 року, відповідач припинив виплату середнього заробітку.
Позивач вказував, що йому усно повідомлено, що 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 1 липня 2022 року № 2352-IX, яким внесені зміни, зокрема, до частини третьої статті 119 КЗпП України, та у роботодавців відсутній обов`язок зберігати середній заробіток за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом.
Таким чином, ПрАТ "Шахтоуправління "Покровське" прийнято рішення припинити працівникам, які проходять військову службу, виплату середнього заробітку. З рішенням (наказом № 1756 вк від 19 липня 2022 року) відповідача про припинення виплати середнього заробітку, яким також було припинено виплату середнього заробітку й позивачу, він не згодний, вважав його незаконним та таким, що підлягає скасуванню, так як він порушує права позивача. Вважає, що відповідач має сплатити йому середній заробіток, починаючи з 19 липня 2022 року.
Зазначав про те, що зміни до частини третьої статті 119 КЗпП України внесені вже після його призову на військову службу. На військову службу він пішов у зв`язку з виникненням кризової ситуації, яка загрожувала національній безпеці та зумовила настання особливого періоду. Між роботодавцем та працівником правовідносини, що мали наслідком збереження середнього заробітку, виникли на час прийняття позивача на службу, тобто їх реалізація розпочалась на підставі частини третьої статті 119 КЗпП України, що діяла до 19 липня 2022 року, тому середній заробіток відповідач має виплачувати і далі.
За таких обставин просив:
- визнати незаконним та скасувати наказ ПрАТ "Шахтоуправління
"Покровське" № 1756вк від 19 липня 2022 року в частині припинення з 19 липня 2022 року збереження та виплати йому середнього заробітку на весь період увільнення від роботи;
- стягнути з ПрАТ "Шахтоуправління "Покровське" на його користь середній заробіток за час проходження військової служби за період з 19 липня 2022 року до дня ухвалення рішення суду.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 7 лютого
2023 року відмовлено у задоволенні позову.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що:
- з 24 лютого 2022 року в Україні діє режим особливого періоду, визначений
статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ внесені зміни, зокрема, у частину третю статті 119 КЗпП України, а саме слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінено словами "зберігаються місце роботи і посада". Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування (пункт 1 Прикінцевих
та перехідних положень), опубліковано 18 липня 2022 року в газеті "Голос України" № 147;
- відповідно до конституційних повноважень Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в Україні виключно законами України закріплює права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості. Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ прийнятий Верховною Радою України відповідно до конституційних повноважень;
- з 19 липня 2022 року за працівниками, які призвані на військову службу, зберігається місце роботи і посада, проте не зберігається середній заробіток. Таким чином, передбачався обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку включно до дня, що передує дню набрання чинності цим Законом, і дії відповідача ПрАТ "Шахтоуправління "Покровське" щодо припинення нарахування та виплати середнього заробітку є правомірними;
- у справі № 6-уп/98 Конституційний Суд України зазначає, що "з прийняттям нормативно-правового акта в новій редакції втрачають чинність норми акта в попередній редакції". На теперішній час Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 1 липня
2022 року № 2352-ІХ є чинним та обов`язковим до виконання;
- частина третя статті 119 КЗпП України щодо збереження за ОСОБА_1 середнього заробітку на строк проходження військової служби поширювалася на нього до 19 липня 2022 року, тобто до дня набрання чинності Законом № 2352-ІХ. Починаючи з 19 липня 2022 року, відповідач ПрАТ "Шахтоуправління "Покровське" не має обов`язку зберігати за позивачем середній заробіток. Припинення відповідачем нарахування та виплати середнього заробітку позивачу спрямовано на приведення трудових правовідносин з позивачем у відповідність до вимог закону;
- Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", пунктом 1 якої встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30 000 грн пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100 000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах;
- позивачу, який перебуває на військовій службі, щомісячно виплачується додаткова винагорода у розмірі 30 000 грн, отже підстави для висновку про те, що у зв`язку із застосуванням відповідачем вимог Закону № 2352-ІХ значно погіршилось становище позивача, відсутні.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 7 лютого 2023 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У травні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Крайня М. Д. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 7 лютого 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ" та щодо застосування частини третьої статті 119 КЗпП України після змін, внесених зазначеним Законом.
Заявник вказує про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування статті 58 Конституції України,
викладених у постановах від 19 червня 2018 року у справі № 820/5348/17 (провадження № К/9901/51325/18), від 23 травня 2019 року у справі № 910/5098/18, від 18 березня 2019 року у справі № 910/5244/18, від 20 березня 2019 року
у справі № 910/7715/18, від 18 квітня 2019 року у справі № 910/5105/18,
від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18.
Позиція інших учасників справи
У серпні 2023 року ПрАТ "Шахтоуправління "Покровське" подало відзив на касаційну скаргу, підписаний адвокатом Єгоровою О. Ю., в якому просить касаційну залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 3 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про:
- неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 820/5348/17 (провадження № К/9901/51325/18), від 23 травня 2019 року у справі № 910/5098/18, від 18 березня 2019 року у справі № 910/5244/18, від 20 березня 2019 року
у справі № 910/7715/18, від 18 квітня 2019 року у справі № 910/5105/18,
від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
- відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо питання застосування Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" та частини третьої статті 119 КЗпП України в редакції вказаного Закону (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом Відкритого акціонерного товариства "Вугільна компанія "Шахта "Красноармійська-Західна № 1" (найменування змінено на ПрАТ "Шахтоуправління "Покровське") № 3491к
від 21 липня 2008 року ОСОБА_1 прийнято на роботу гірником очисного
забою 5 розряду дільниці з видобутку вугілля № 2 з 21 липня 2008 року.
Позивач працював у ПрАТ "Шахтоуправління "Покровське" на різних посадах; з травня 2020 року переведений машиністом гірничих виїмкових машин 6 розряду підземним з повним робочим днем в шахті, що підтверджується відомостями з трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 .
31 липня 2020 року ОСОБА_1 підписав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу строком на три роки.
Зі змісту довідки № 2520 від 11 жовтня 2022 року суди встановили, що до липня
2022 року ОСОБА_1 як працівнику, прийнятому на військову службу за контрактом, ПрАТ "Шахтоуправління "Покровське" виплачувало середній заробіток.
Наказом генерального директора ПрАТ "Шахтоуправління "Покровське" № 1756вк від 19 липня 2022 року працівникам, які до 18 липня 2022 року (включно) були увільнені від роботи на підставі частини третьої статті 119 КЗпП України, зокрема і ОСОБА_1, з дати видання наказу припинено збереження та виплату середнього заробітку.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзиву на неї, дійшов таких висновків.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому
держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).
Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції", а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).
Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи
(стаття 51 КЗпП України).
Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", Законом України "Про військовий обов`язок та військову службу", Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Указами Президента України та іншими підзаконними актами.
Згідно з частиною другою статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими, зокрема частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України "Про освіту", частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України "Про фахову передвищу освіту", частиною другою статті 46 Закону України "Про вищу освіту".
Частина третя статті 119 КЗпП України (у редакції, чинні до 19 липня 2022 року) передбачала, що за працівниками, призваними на строкову військову служб; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.
Законом України від 1 липня 2022 року № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин"
(далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, внесено зміни та у частині третій статті 119 КЗпП слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінено словами "зберігаються місце роботи і посада".
Таким чином, із набранням чинності Законом № 2352-IX відбулись зміни у регулюванні трудових відносин за участю працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом, тобто з 19 липня 2022 року роботодавець звільнений від обов`язку збереження середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу, зі збереженням за цими працівниками лише місця роботи і посади.
Відтак, обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку передбачався включно до дня, що передує дню набрання чинності цим Законом (18 липня 2022 року).
З 19 липня 2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за таким працівником відсутні.
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічне положення закріплено
в статті 21 КЗпП, відповідно до якої роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату на виконану ним роботу, визначену трудовою угодою.
Позивач у цій справі не виконує роботу, визначену трудовим договором між ним та відповідачем, унаслідок призову на військову службу, а отримує грошове забезпечення військовослужбовця в установленому законом розмірі.
Звільнивши з 19 липня 2022 року роботодавців від обов`язку з виплати щомісячного забезпечення мобілізованим працівникам, 28 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", згідно з якою компенсував скасування збереження середнього заробітку одночасним збільшенням грошового забезпечення військовослужбовцям за місцем проходження служби.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року в справі № 753/12209/22 (провадження № 61-5606св23) вказано, що: "Законом України від 1 липня
2022 року № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності
з 19 липня 2022 року, внесено зміни та у частині третій статті 119 КЗпП слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінено словами "зберігаються місце роботи і посада". Таким чином, із набранням чинності
Законом № 2352-IX відбулись зміни у регулюванні трудових відносин за участю працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом, тобто з 19 липня 2022 року роботодавець звільнений від обов`язку збереження середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу, зі збереженням за цими працівниками лише місця роботи і посади.
Відтак, обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку передбачався включно до дня, що передує дню набрання чинності цим Законом (18 липня 2022 року). З 19 липня 2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за таким працівником відсутні.
Відхиляючи доводи касаційної скарги, у постанові від 28 червня 2023 року
у справі № 753/12209/22 (провадження № 61-5606св23) Верховний Суд зазначив, що "не можуть бути підставою для скасування оскаржених судових рішень доводи касаційної скарги про те, що припинення збереження (виплати) середнього заробітку не узгоджується з принципами верховенства права та правової визначеності відповідними діючими правовими нормами та судовою практикою, оскільки з часу набрання чинності Законом № 2352-ІХ раніше існуючі трудові правовідносини осіб, які призвані на військову службу, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням. У зв`язку з цим із 19 липня 2022 року за такими особами не зберігається середній заробіток за місцем роботи на час проходження ними військової служби. Натомість, їм виплачується грошове забезпечення військовослужбовця в установленому законом розмірі.
Доводи касаційної скарги про незастосування до спірних правовідносин частини третьої статті 119 КЗпП України в редакції, що діяла станом на 24 лютого 2022 року, колегія суддів відхиляє. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту
статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99,
від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Враховуючи наведений принцип, до спірних відносин підлягає застосуванню частина третя статті 119 КЗпП України в редакції з 19 липня 2022 року, адже останні мають місце в період часу після набрання чинності вказаною нормою права.
Відповідно до частини другої статті Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" (зі змінами, внесеними Законом від 1 липня
2022 року № 2352-IX) на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтями 43,
44 Конституції України. Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Конституційний Суд України у пункті 2.3 Рішення від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 сформулював висновок, відповідно до якого держава, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей, має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю. У пункті 3 вказаного рішення зазначено, що Верховна Рада України, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей держави та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати або поновлювати такі пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а, отже, не можуть розглядатися як конституційні права, свободи та гарантії їх реалізації.
Оскільки положення частини третьої статті 119 КЗпП України у частині збереження за позивачем середнього заробітку на час перебування на військовій службі поширювалися на нього до 19 липня 2022 року, тобто до дня набрання чинності Законом № 2352-ІХ, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відповідач не порушив норми статті 58 Конституції України та ЦК України щодо незворотності дії закону в часі та правомірно припинив нарахування і виплати середнього заробітку позивачу з 19 липня 2022 року.
Зокрема, починаючи з 19 липня 2022 року, відповідач позбавлений обов`язку зберігати за позивачем середній заробіток, оскільки відповідні положення
частини третьої статті 119 КЗпП України виключені. При цьому припинення відповідачем нарахування та виплати середнього заробітку позивачу було спрямовано на приведення трудових правовідносин з позивачем у відповідність до вимог Закону № 2352-ІХ".
У справі, яка переглядається, суди встановили, що припинення відповідачем нарахування та виплати середнього заробітку позивачу спрямовано на приведення трудових правовідносин з позивачем у відповідність до вимог Закону № 2352-IX; позивачу, який перебуває на військовій службі, щомісячно виплачується додаткова винагорода у розмірі 30 000 грн, отже підстави для висновку про те, що у зв`язку із застосуванням відповідачем вимог Закону № 2352-ІХ значно погіршилось становище позивача, відсутні.
Враховуючи наведене та з огляду на те, що з моменту набрання чинності
Законом № 2352-IX відсутні правові підстави для збереження середньої заробітної плати працівникам, призваними на військову службу до дня набрання чинності цим Законом, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Такий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 6 вересня 2023 року
у справі № 204/10983/22 (провадження № 61-11200св23), від 14 вересня 2023 року
у справі № 210/4198/22 (провадження № 61-9162св23), від 16 жовтня 2023 року
у справі № 718/209/23 (провадження № 61-11879св23), від 1 листопада 2023 року
у справі № 642/959/23 (провадження № 61-10909св23), від 8 лютого 2024 року
у справі № 242/1792/22 (провадження № 61-9889св23) та 18 березня 2024 року
у справі № 242/80/23 (провадження № 61-14519св23).
Доводи касаційної скарги про відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо питання застосування Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" та частини третьої статті 119 КЗпП України в редакції вказаного Закону є безпідставними, оскільки такі висновки викладені у зазначених постановах Верховного Суду.
Посилання заявника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування статті 58 Конституції України,
викладених у постановах від 19 червня 2018 року у справі № 820/5348/17 (провадження № К/9901/51325/18), від 23 травня 2019 року у справі № 910/5098/18, від 18 березня 2019 року у справі № 910/5244/18, від 20 березня 2019 року
у справі № 910/7715/18, від 18 квітня 2019 року у справі № 910/5105/18,
від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, оскільки правовідносини у вказаних справах, не є подібними правовідносинам у справі, яка переглядається.
Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Підстав для виходу за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено процесуальне право, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.