ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 520/10188/17-ц
провадження № 61-3918св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - Департамент комунальної власності Одеської міської ради,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Одеська міська рада,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 червня 2023 року у складі судді Петренка В. С. та постанову Одеського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Лозко Ю. П., Кострицького В. В., Назарової М. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Одеська міська рада, про скасування запису про державну реєстрацію права власності, визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна із чужого незаконного володіння та усунення перешкод у здійсненні права користування майном шляхом виселення.
Позовна заява мотивована тим, що нежитлові приміщення першого поверху АДРЕСА_1, є комунальною власністю територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради, право на яке зареєстровано згідно з діючим законодавством.
Під час проведення інвентаризації об`єктів комунальної власності стало відомо, що зазначений об`єкт використовується як житло, у приміщенні зроблений ремонт. На це приміщення 29 листопада 2013 року укладений договір купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . При цьому останній набув право власності на квартиру на підставі підробленого свідоцтва про право власності від 24 березня 2010 року № 3-11854.
У результаті електронних торгів, вказана квартира була придбана ОСОБА_1, що підтверджено актом державного виконавця про проведення електронних торгів від 02 вересня 2015 року. Останнім власником квартири на підставі свідоцтва про право власності від 22 жовтня 2015 року № НОМЕР_1 стала ОСОБА_1 .
Ураховуючи викладене, Департамент комунальної власності Одеської міської ради просив суд:
- скасувати запис від 23 листопада 2013 року № 8259906 у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_2 ;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений 29 листопада 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;
- скасувати запис від 20 жовтня 2015 року № 25489475 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_2 ;
- витребувати від ОСОБА_1 нежитлові приміщення першого поверху АДРЕСА_1, на користь територіальної громади м. Одеси (Одеська міська рада) в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради;
- усунути перешкоди у користуванні територіальною громадою м. Одеси (Одеська міська рада), в особі Департаменту Одеської міської ради шляхом виселення ОСОБА_1 з нежитлових приміщень першого поверху № 605, загальною площею 75,2 кв. м, за вищевказаною адресою.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 11 червня 2018 року у складі судді Бескровного Я. В. позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задоволено частково.
Скасовано запис від 23 листопада 2013 року № 8259906 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_2 .
Витребувано від ОСОБА_1 нежитлові приміщення першого поверху АДРЕСА_1, на користь територіальної громади м. Одеси (Одеська міська рада) в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.
Усунуто перешкоди у користуванні територіальною громадою м. Одеси (Одеська міська рада) в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради нежитловими приміщеннями першого поверху АДРЕСА_1, шляхом виселення ОСОБА_1 з указаного приміщення.
У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що квартира АДРЕСА_2 до експлуатації не вводилася, тому, як об`єкт нерухомості у встановленому Законом України "Про основи містобудування" порядку не створювалася.
Спірне майно - нежитлові приміщення першого поверху АДРЕСА_1 вибуло з володіння власника без його волі, тому підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння останнього власника.
Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 29 листопада 2013 року, укладеного між між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, та скасування запису від 22 жовтня 2015 року № 25489475 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_2, то частина перша статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Отже, не підлягає задоволенню позов власника майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.
Також суд зазначив, що положення про позовну давність, про застосування якої заявляв представник відповідача ОСОБА_1, до позовних вимог про витребування майна у порядку статті 388 ЦК України не застосовуються, пославшись на висновок Верховний Суд України, викладений у постанові від 05 жовтня 2016 року у справі 916/2129/15.
Постановою Одеського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 червня 2018 року скасовано в частині задоволення позовних вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про витребування майна з чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні майном. Ухвалено в цій частині нове судове рішення.
У задоволенні позовної заяви Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про витребування від ОСОБА_1 нежитлових приміщень першого поверху АДРЕСА_1, на користь територіальної громади м. Одеси (Одеська міська рада) в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради та усунення перешкод у користуванні територіальною громадою м. Одеси (Одеська міська рада) в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради шляхом виселення ОСОБА_1 з нежитлових приміщень першого поверху АДРЕСА_1, відмовлено.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що електронні прилюдні торги, за результатами яких власником квартири АДРЕСА_2, стала ОСОБА_1, не були визнані в установленому порядку недійсними, тому позовні вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення задоволенню не підлягають, оскільки позивачем було обрано неефективний та передчасний спосіб судового захисту про витребування майна.
Щодо позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу від 29 листопада 2013 року недійсним, то апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що частина перша статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі, тому не підлягає задоволенню позов власника майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використання правового механізму, установленого статями 215, 216 ЦК України. Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно. Проте майно вибуло у порядку, передбаченому для виконання судових рішень, а торги недійсними не визнані.
Також апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині скасування запису від 23 листопада 2013 року № 8259906 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_2, оскільки зазначена квартира № 66 до експлуатації не вводилася, об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку не створювався.
Постановою Верховного Суду від 09 червня 2021 року касаційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задоволено частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 червня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанову суду касаційної інстанції мотивовано тим, що у матеріалах справи відсутні відомості і судом не встановлено, що нежитлові приміщення АДРЕСА_1, які належать на праві комунальної власності територіальній громаді міста Одеси, у порядку приватизації були передані у власність інших осіб або були переведені з нежитлових приміщень у житлове.
Правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику у його фактичне володіння.
Вирішуючи спір про витребування майна з чужого незаконного володіння, суд встановив, що спірне майно - нежитлові приміщення першого поверху АДРЕСА_1, вибули з володіння власника - територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради, без його волі.
Разом з цим, суд першої інстанції не врахував, що на віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18).
У зв`язку з цим в силу статті 400 ЦПК України Верховний Суд скасовує також рішення суду першої інстанції.
Приймаючи від сторони відповідача нові докази, а саме: копію заявки на реалізацію арештованого майна, копію постанови про призначення суб`єкта оціночної діяльності та постанови про арешт майна боржника й оголошення заборони на його відчуження, копію заяви про виплату винагороди, копію акта державного виконавця про проведення електронних торгів та копію акта державного виконавця, які не були подані до суду першої інстанції, апеляційний суд не навів мотивів такого рішення.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 29 червня 2023 року , залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року , у задоволенні позову Департаменту комунальної власності Одеської міської ради відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Позов власника про витребування майна в особи, яка придбала його в результаті публічних торгів, проведених у порядку, встановленому для виконання судових рішень, підлягає задоволенню лише в тому разі, якщо торги були визнані недійсними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
13 березня 2024 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 червня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року, у якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/14144/16-ц, від 26 вересня 2019 року у справі № 742/3490/16, від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, від 29 березня 2023 року у справі № 754/9233/17, від 15 березня 2023 року у справі № 521/10957/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що усупереч вимогам постанови Верховного Суду від 09 січня 2021 року суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тим обставинам, що спірна квартира є власністю територіальної громади м. Одеса, у приватну власність третім особам не передавалась, а щодо факту підробки правоустановлюючих документів на вказаний об`єкт нерухомого майна здійснюється досудове розслідування у кримінальних провадженнях № 42018162010000047 та № 1200018160480001956.
При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація права (за відповідачем) не є підставою виникнення права власності.
Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387, 388 ЦК України, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.
Департамент комунальної власності Одеської міської ради не був стороною виконавчого провадження, в межах якого ОСОБА_1 придбала спірний об`єкт нерухомості з прилюдних торгів, тому не мав жодних юридичних відносин з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . За таких обставин до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини першої статті 388 ЦК України. Оскільки торги за своєю правовою природою є правочином, то відповідно до зазначених вище висновків не підлягають визнанню недійсними.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у квітні 2024 року, ОСОБА_1 заперечує проти доводів Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відзив мотивовано тим, що ОСОБА_1 набула у власність спірну квартиру у встановленому законом порядку за результатами проведення прилюдних торгів, право власності за нею зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 22 жовтня 2015 року.
Вважає, що правові підстави для витребування спірної квартири відсутні.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 березня 2024 року справу призначено судді-доповідачеві Білоконь О. В., судді, які входять до складу колегії: Гулейков І. Ю., Сакара Н. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2024 року зупинено провадження у справі № 753/8508/19 за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_1, третя особа - Одеська міська рада, про витребування майна із чужого незаконного володіння, усунення перешкод у здійсненні права користування майном шляхом виселення, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 554/154/22 (провадження № 14-24цс24).
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Нежитлові приміщення першого поверху № 605, загальною площею 75,2 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, є комунальною власністю територіальної громади м. Одеси, право на яке зареєстровано у встановленому законом порядку (а. с. 12-13, т. 1).
Відповідно до договору купівлі-продажу від 29 листопада 2013 року спірні нежитлові приміщення у вигляді квартири АДРЕСА_2 відчужено ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 .
З указаного договору купівлі-продажу вбачається, що квартира належала ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 24 березня 2010 року № 332846.
На виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2015 року у справі № 520/5410/15-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, яке набрало законної сили, квартира АДРЕСА_2 була реалізована на електронних торгах з реалізації арештованого нерухомого майна.
У результаті проведення електронних торгів, вказана квартира була придбана ОСОБА_1, що підтверджено актом державного виконавця про проведення електронних торгів від 02 вересня 2015 року.
ОСОБА_1 є власником спірної квартири на підставі свідоцтва про право власності, виданого 22 жовтня 2015 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Адамець О. І., право власності на яке зареєстровано 22 жовтня 2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Позиція Верховного Суду
Правове регулювання спірних відносин
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір
не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного
або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
Статтею 330 ЦК України встановлено, що, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга статті 388 ЦК України).
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15.
Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 1522/25684/12 та постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 285/3414/17.
Застосовуючи положення частини другої статті 388 ЦК України про те, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, суд повинен мати на увазі, що позов власника про витребування майна в особи, яка придбала його в результаті публічних торгів, проведених у порядку, встановленому для виконання судових рішень, підлягає задоволенню лише в тому разі, якщо торги були визнані недійсними, оскільки відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, власник має право витребувати майно, яке вибуло з володіння поза його волею, і в добросовісного набувача (див. постанову Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 285/3414/17 провадження № 61-38274св18, від 26 вересня 2019 року у справі № 742/3490/16-ц, провадження № 61-36122св18).
Тому за відсутності визнання недійснимиелектронних прилюдних торгів звернення до суду з позовом у порядку статті 388 ЦК України є неефективним і передчасним способом захисту прав власника, а отже, є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог (постанова Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 742/3490/16-ц).
Встановлено, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2015 року у справі № 520/5410/15-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 борг у розмірі 96 000 грн згідно розписки від 29 листопада 2013 року та судовий збір у розмірі 960 грн.
На виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2015 року у справі № 520/5410/15-ц квартиру АДРЕСА_2 реалізовано на електронних торгах з реалізації арештованого нерухомого майна.
За наслідками проведення електронних торгів ОСОБА_1 придбала вказану квартиру, що підтверджено актом державного виконавця про проведення електронних торгів від 02 вересня 2015 року.
Враховуючи, що електронні прилюдні торги, за результатами яких власницею квартири АДРЕСА_2 стала ОСОБА_1, не визнані недійсними, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про відмову у витребуванні майна з чужого незаконного володіння.
За встановлених обставин у справі позивачем було обрано неефективний та передчасний спосіб захисту про витребування майна з незаконного володіння.
Доводи касаційної скарги про те, що Департамент комунальної власності Одеської міської ради не був стороною виконавчого провадження, в межах якого ОСОБА_1 придбала спірний об`єкт нерухомості з прилюдних торгів, не мав жодних юридичних відносин з ОСОБА_2 та ОСОБА_1, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини першої статті 388 ЦК України, є безпідставними, оскільки прямо суперечать частині другій указаної статті.
Посилання заявника на те, що оскільки торги за своєю правовою природою є правочином, тому не підлягають визнанню недійсними для можливості застосування віндикації, спростовуються таким.
У постанові від 11 лютого 2022 року у справі № 761/1989/14-ц Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про необхідність застосування норм статей 387-388, 396 ЦК України, оскільки спірна квартира вибула з володіння власника поза його волею, а тому наявні правові підстави для витребування зазначеної квартири від ОСОБА_18, у тому числі від добросовісного набувача, що передбачено пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України. При цьому зазначив, що посилання відповідача на те, що квартира раніше була реалізована у порядку виконання судового рішення не заслуговує на увагу, оскільки на момент придбання спірної квартири ОСОБА_12 з прилюдних торгів вона перебувала під забороною відчуження, а саме було накладено арешт ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18 листопада 2005 року, про що були відповідні записи у Державному реєстрі заборон та відчуження та остання мала можливість перевірити відповідну інформацію.
Отже, Верховний Суд обґрунтував неправомірність вибуття майна з власності позивача та можливість його витребування наявністю судового рішення як доказу, що скасовує обставини добросовісності набувача та підтверджує протиправне вибуття майна з власності.
Правові позиції Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2022 року у справі № 761/1989/14-ц не є релевантними обставинам цієї справи, оскільки висновки Верховного Суду, викладені у вказаній справі не стосувались випадків витребування майна від добросовісного набувача, який придбав його на електронному аукціоні та яке продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Оскільки у справі, що переглядається майно придбавалося набувачем у порядку, встановленому для виконання судового рішення, тому до спірних правовідносин застосовуються положення частини другої статті 388 ЦК України.
Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження
№ 14-376цс18, пункти 48, 49), а також у постановах Верховного Суду від 26 липня 2018 року у справі № 902/389/16 та від 15 листопада 2022 року у справі
№ 914/2736/21.
Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2024 року зупинено провадження у справі № 753/8508/19, що переглядається, до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 554/154/22 (провадження № 14-24цс24) у зв`язку з необхідністю відступу від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20 квітня 2023 року у справі № 918/351/21 (918/955/21) щодо належності й ефективності такого способу захисту порушеного права як пред`явлення вимог про визнання недійсними результатів електронних торгів, свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів і припинення права власності на майно, відчужене не позивачем на публічних торгах у процесі примусового виконання судового рішення.
Передачи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 14 лютого 2024 року вважала, що ефективним способом захисту
у спірних правовідносинах є саме вимога про витребування відчуженого на публічних торгах майна від його набувача, а не інші вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387, 388 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду розглянула указану справу.
У постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22 (провадження
№ 14-24цс24) Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що доводи касаційної скарги ПАТ "МТБ Банк" ґрунтуються винятково на тому, що самий лише факт неналежного повідомлення боржника про проведення торгів не може бути підставою для визнання їх недійсними.
Переглянувши справу винятково за доводами касаційної скарги ПАТ "МТБ Банк" в аспекті наявності таких порушень, що могли вплинути на результат оспорюваних торгів та призвести до порушень прав і законних інтересів позивача, Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові не встановила правових підстав виснувати щодо правомірного та ефективного способу захисту прав позивача у таких правовідносинах й відповідно оцінювати висновки судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині, оскільки ПАТ "МТБ Банк" не зазначило у касаційній скарзі доводів щодо незаконності оскаржуваних судових рішень стосовно невідповідності праву та неефективності застосованих способів захисту прав позивача.
З урахуванням підстав, якими обґрунтовано позовні вимоги, а також фактичних обставин справи, яка переглядається, передумови для задоволення позову шляхом витребування спірного майна відповідно до частини першої статті 388 ЦК України відсутні.
Касаційна скарга не містить доводів в частині відмови у позовних вимогах про скасування запису про державну реєстрацію права власності, тому рішення судів попередніх інстанцій в цій частині не переглядаються.
Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення у справі "Ruiz Toriya v. Spaine", заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі "HIRVISAARI v. FINLAND", заява від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 2).
Доводи касаційної скарги були предметом судового розгляду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів та спростовуються встановленими вище обставинами справи.
У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.