ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 757/36593/21-ц
провадження № 61-7801св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Фонд державного майна України,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 березня 2023 року у складі судді Ільєвої Т. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Нежури В. А., Верланова С. М., Невідомої Т. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фонду державного майна України (далі - ФДМУ), в якому просив:
- поновити його на посаді заступника начальника Управління реформування власності - начальника відділу підготовки державних підприємств до продажу Департаменту конкурентних продажів об`єктів приватизації ФДМУ;
- стягнути з ФДМУ на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05 вересня 2016 року до дня поновлення на роботі;
- стягнути з ФДМУ на його користь моральну шкоду в розмірі 90 000,00 грн;
- стягнути з ФДМУ на його користь штрафні санкції у розмірі інфляційного збільшення та 3 % річних від суми боргу.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що він працював у ФДМУ з вересня 1993 року та за цей час показав себе висококваліфікованим фахівцем у питаннях власності, корпоратизації та приватизації.
З 29 липня 2016 року, внаслідок скорочення чисельності штату та реорганізації апарату ФДМУ, був переведений (з порушенням вимог чинного законодавства України) на посаду працівника, який перебував у відпустці для догляду за дитиною.
У зв`язку з припиненням відпустки (достроковим виходом) працівника з відпустки для догляду за дитиною йому було запропоновано самостійно працевлаштовуватись у підрозділах ФДМУ, проте, при його зверненні до керівників відділів та управлінь, в яких були наявні вакантні посади, йому відмовляли в працевлаштуванні.
При цьому, він зазнав приниження та моральних страждань.
05 вересня 2016 року він звільнений з роботи на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, у зв`язку з виходом працівника з відпустки по догляду за дитиною.
Посилаючись на незаконність звільнення, просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Печерський районний суд м. Києва рішенням від 29 березня 2023 року у задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем порушення прав або охоронюваного законом інтересу, за захистом якого він звернувся до суду.
Короткий зміст постанови апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 березня 2023 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав його законним та обґрунтованим і не вбачав підстав для його скасування.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
27 травня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року в справі № 285/4227/18, від 03 лютого 2021 року в справі № 682/2782/18, від 30 квітня 2020 року в справі № 524/9275/17, від 03 жовтня 2021 року в справі № 204/1724/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник посилається на порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.
Заявник зазначає, що суди не з`ясували обставини порушення відповідачем законодавства при переводі позивача на іншу посаду.
Доводи інших учасників справи
ФДМУ подав відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що Фонд вчасно повідомив позивача про майбутнє вивільнення, запропонувавши всі наявні вакантні посади (перелік міститься в матеріалах справи), з яких позивач сам обрав ту, на яку хотів бути переведеним, про що було зазначено в листі-попередженні з особистим підписом останнього.
Таким чином позивач погодився з усіма умовами, зокрема, щодо строковості призначення на посаду, оскільки був призначений на посаду державної служби на період заміщення тимчасово відсутнього державного службовця.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 757/36593/21-ц.
Витребувано з Печерського районного суду міста Києва цивільну справу № 757/36593/21-ц за позовом ОСОБА_1 до Фонду державного майна України про визнання протиправним наказу та поновлення на посаді.
26 червня 2024 року матеріали справи № 757/36593/21-ц надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2024 року справу № 757/36593/21-ц призначено до судового розгляду.
Обставини справи, які встановили суди попередніх інстанцій
Суди встановили, що ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в ФДМУ у вересні 1993 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 року № 1056 "Про внесення зміни в додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2014 року № 85 "Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів" ФДМУ була доведена гранична чисельність працівників апарату Фонду в кількості 460 штатних одиниць, що становило на 30 штатних одиниць менше порівняно з попередньою чисельністю.
Відповідно до зазначеної постанови та у зв`язку зі скороченням чисельності і реорганізацією апарату Фонду наказом ФДМУ з особового складу від 23 лютого 2016 року № 88к "Про введення в дію структури та штатного розпису апарату Фонду" з 01 березня 2016 року було введено в дію структуру та штатний розпис апарату Фонду, погоджений Міністерством фінансів України 18 лютого 2016 року.
06 липня 2016 року позивач письмово попереджений про скорочення чисельності та реорганізацію апарату Фонду, у зв`язку з чим його посаду скорочено, та одночасно запропоновано відповідні вакантні посади.
ОСОБА_1 ознайомився з попередженням під особистий підпис та подав заяву про переведення на посаду головного спеціаліста відділу корпоративного управління Управління корпоративних прав держави Департаменту управління державними підприємствами та корпоративними правами держави на час відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_2 .
На підставі його заяви ФДМУ видав наказ з особового складу від 29 липня 2016 року № 742к "Про переведення ОСОБА_1".
У зв`язку з виходом на роботу ОСОБА_2, ОСОБА_1 був звільнений відповідно до частини другої статті 85 Закону України "Про державну службу", у зв`язку з закінченням строку призначення на посаду державної служби, про що виданий наказ з особового складу від 02 вересня 2016 року № 812к.
ОСОБА_1 було запропоновано ознайомитись із наказом про звільнення та отримати трудову книжку у відділі персоналу апарату Фонду та проходження державної служби Управління персоналом Департаменту забезпечення діяльності Фонду у день звільнення. В останній день роботи ОСОБА_1 трудову книжку не забрав, про що було складено акт від 02 вересня 2016 року.
07 вересня 2016 року на адресу позивача надіслано лист з повідомленням про вручення з проханням отримати трудову книжку, лист повернувся до ФДМУ з відміткою "за закінченням строку зберігання".
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставою касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій є посилання заявника на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року в справі № 285/4227/18, від 03 лютого 2021 року в справі № 682/2782/18, від 30 квітня 2020 року в справі № 524/9275/17, від 03 жовтня 2021 року в справі № 204/1724/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.
Позиція Верховного Суду
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Згідно з частиною першою статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги ОСОБА_1 до ФДМ України про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про Фонд державного майна" Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.
Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що ОСОБА_1 є державним службовцем, адже з 06 липня 2016 року обіймає у ФДМ України посаду головного спеціаліста відділу корпоративного управління Управління корпоративних прав держави Департаменту управління державними підприємствами та корпоративними правами держави, категорія посади "В", 7 ранг державної служби.
Відповідно до статті 1 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу" державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством. Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Згідно з частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 3 Закону України "Про державну службу" цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Відповідно до частин першої-третьої статті 5 Закону України "Про державну службу" правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (провадження № 14-62цс20) зазначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (пункти 1 і 2 частини першої статті 19 КАС України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 761/33941/16-ц (провадження № 14-375цс18) вказано, що норму щодо віднесення державної служби до публічної закріплено у пункті 17 частини першої статті 4 КАС України. Проходження публічної служби - це процес діяльності особи на посадах, які вона обіймає, починаючи від моменту призначення на відповідну посаду та завершуючи припиненням публічної служби, із сукупністю всіх обставин і фактів, які супроводжують таку діяльність. Оскільки така професійна діяльність нерозривно пов`язана з отриманням оплати (винагороди) за роботу, яку особа виконує на відповідній посаді, то правовідносини, пов`язані з нарахуваннями, виплатами, утриманнями, компенсаціями, перерахунками заробітної плати, компенсацій, грошової допомоги під час виконання такою особою своїх посадових обов`язків, є одним з елементів проходження публічної служби, а під час звільнення з публічної служби - одним з елементів припинення такої служби. Оскільки публічна служба є різновидом трудової діяльності, відносини публічної служби як окремий різновид трудових відносин існують на стику двох галузей права - трудового та адміністративного, тому правовідносини, пов`язані з прийняттям на публічну службу, її проходженням та припиненням, регламентуються нормами як трудового, так і адміністративного законодавства, а спори, які виникають з таких правовідносин, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
У справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що зазначений спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки він виник у зв`язку з проходженням позивачем публічної служби, а тому не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Спори з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження чи звільнення, на відміну від спорів щодо оскарження рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства незалежно від того, чи здійснює орган, з яким виник спір, у конкретних правовідносинах з позивачем владні управлінські функції. Для визначення юрисдикції спору з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження чи звільнення суд має встановити, чи проходила особа публічну службу (у розумінні пункту 17 частини першої статті 4 КАС України), а також, у зв`язку з чим - прийняттям, проходженням або звільненням - виник спір (пункт 26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 757/70264/17-ц, провадження № 14-360цс18).
Суди попередніх інстанції не звернули увагу на те, що між сторонами існує спір з приводу звільнення позивача з державної служби, тобто цей спір виник з публічно-правових відносин, який, із врахуванням суб`єктного складу його учасників та правовідносин, має розглядатися за правилами адміністративної юрисдикції.
Верховний Суд зазначає, що ОСОБА_1, будучи державним службовцем та перебуваючи у трудових відносинах з ФДМУ, тобто з центральним органом виконавчої влади, просить, зокрема поновити його на посаді, яка відноситься до державної служби, та стягнути на свою користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а, отже, за предметом і можливими правовими наслідками цей спір існує у сфері публічно-правових відносин, та, відповідно, підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Схожі за змістом правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2023 року у справі № 442/3240/23-ц (провадження № 61-15536св23).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Частинами першою та другою статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
Аналогічний за змістом висновок щодо наслідків порушення правил юрисдикції також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 2а-15020/11/2670 (провадження № 11-169апп19)).