ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2024 року
м. Київ
cправа № 915/1268/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І. С. - головуючого, Міщенка І. С., Случа О. В.,
секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,
за участю представників:
Миколаївської міської ради - не з`явився,
Малого приватного підприємства "Дарви" - Бортик Р. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Миколаївської міської ради
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.05.2024 (у складі колегії суддів: Колоколов С. І. (головуючий), Діброва Г. І., Савицький Я. Ф.)
та рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2023 (суддя Олейняш Е. М.)
у справі № 915/1268/23
за позовом Миколаївської міської ради
до Малого приватного підприємства "Дарви"
про зобов`язання усунути перешкодити у користуванні земельною ділянкою, скасування державної реєстрації права власності та припинення права власності,
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2023 року Миколаївська міська рада звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Малого приватного підприємства "Дарви" (далі - МПП "Дарви"), в якому просила суд:
- зобов`язати МПП "Дарви" усунути перешкоди в користуванні Миколаївською міською радою земельною ділянкою загальною площею 0, 1867 га, кадастровий номер 4810137200:15:031:0018 шляхом знесення об`єкту незавершеного будівництва - виробничо-торговельного центру з процентом готовності 9 % по вул. Архітектора Старова, 2а/4, м. Миколаїв.
- скасувати державну реєстрацію права власності та припинити за МПП "Дарви" право власності на об`єкт незавершеного будівництва, який знаходиться за адресою: вул. Архітектора Старова, 2а/4, м. Миколаїв, Миколаївська область (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2144093048101, державна реєстрація від 07.08.2020, запис за № 37720416).
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що за умовами договору оренди земельної ділянки від 11.11.2015 № 11055, укладеного між Миколаївською міською радою та МПП "Дарви", який закінчився 19.10.2019, останній зобов`язаний був розпочати та завершити будівництво об`єкта до закінчення строку дії договору оренди, проте відповідач свої зобов`язання не виконав. Разом з тим, МПП "Дарви" без будь-яких прав на земельну ділянку комунальної форми власності та без будь-яких дозвільних документів на забудову цієї земельної ділянки фактично розпочало будівництво виробничо-торгівельного комплексу та зареєструвало за собою право власності на незавершене будівництво готовністю 9%.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2023, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.05.2024, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у червні 2024 року Миколаївська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.05.2024 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2023 скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Міщенка І. С. від 25.07.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 915/1268/23 за касаційною скаргою Миколаївської міської ради на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.05.2024 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2023 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 18.09.2024.
МПП "Дарви" у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильність висновків судів попередніх інстанцій та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій- без змін.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.09.2024 у зв`язку з настанням обставин, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи, що може мати наслідком порушення строку розгляду, передбаченого відповідним процесуальним законом, справу № 915/1268/23 передано на розгляд складу колегії суддів Касаційного господарського суду: Берднік І. С. - головуючий, Міщенко І. С., Случ О. В.
Миколаївська міська рада у судове засідання свого представника не направила.
Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.
Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.
Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.
Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення Миколаївській міській раді ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, а також те, що Миколаївська міська рада не зверталась до суду з будь-якими заявами щодо розгляду справи, явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника Миколаївської міської ради.
Заслухавши суддю-доповідача, представника МПП "Дарви", дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Миколаївської міської ради народних депутатів від 25.05.1993 № 17/11 "Про відвід (вилучення) земельних ділянок підприємствам, організаціям, установам, фізичним особам та затвердження матеріалів інвентаризації земель м. Миколаєва" Малому підприємству "Дарви" тимчасово відведено на умовах оренди на період будівництва земельну ділянку площею 0,86 га, а після завершення будівництва в постійне користування земельну ділянку площею 0,19 га для будівництва та обслуговування виробничо-торгівельного центру по вул. Ульянових ріг вул. Архітектора Старова в районі АЗС.
На підставі зазначеного рішення ради, 07.09.1993 між Миколаївською міською радою народних депутатів та Малим підприємством "Дарви" було укладено договір на право тимчасового користування землею під будівництво об`єктів на умовах оренди № 61-93, відповідно до умов якого Мале підприємство "Дарви" прийняло у тимчасове користування земельну ділянку площею 0,86 га по вул. Ульянових ріг вул. Архітектора Старова, на умовах оренди для будівництва виробничо-торгівельного центру на період будівництва, строком на 24 місяці (по 31.12.1994).
Договір зареєстровано в книзі записів договорів на право тимчасового користування землею 07.09.1993 № 69.
11.11.2015 між Миколаївською міською радою (орендодавець) та МПП "Дарви" (орендар) укладено договір оренди землі № 11055, відповідно до умов якого Миколаївська міська рада на підставі рішення міської ради від 19.12.2008 № 31/40 передає, а МПП "Дарви" приймає в оренду земельну ділянку для закінчення будівництва виробничо-торговельного центру по пул. Ульянових ріг пул. Архітектора Старова/Центральний район/ (пункт 1.1).
У пункті 2.1 договору передбачено, що в оренду передається земельна ділянка загальною площею 1867 кв. м (за функціональним призначенням - землі поточного будівництва), без права передачі її в суборенду.
На земельній ділянці знаходиться незакінчений будівництвом об`єкт. Об`єктом оренди є тільки земельна ділянка (пункти 2.2, 2.3 договору).
Договір діє протягом 1 року з дати його укладення (до 11.11.2016) (пункт 3.1 договору).
Відповідно до пункту 5.1. договору земельна ділянка передається в оренду для закінчення будівництва виробничо-торговельного центру.
Згідно з пунктом 6.1 договору передача земельної ділянки в оренду здійснюється за актом приймання-передачі об`єкта оренди в день укладення цього договору.
Цей договір зареєстровано у Миколаївській міській раді, про що у книзі реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 11.11.2015 за № 11055.
11.11.2015 між сторонами договору оренди землі від 11.11.2015 № 11055 підписано акт приймання-передачі земельної ділянки, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар у день укладення договору прийняв в оренду земельну ділянку для закінчення будівництва виробничо-торговельного центру по вул. Ульянових ріг вул. Архітектора Старова. Загальна площа земельної ділянки складає 1867 кв. м.
25.07.2019 між Миколаївською міською радою (орендодавець) та МПП "Дарви" (орендар) укладено договір про зміни № 98-19 до договору оренди землі від 11.11.2015 № 11055, відповідно до умов якого на підставі рішення Миколаївської міської ради від 19.10.2018 № 42/322 у договір оренди землі внесено зміни, викладено його текст у новій редакції.
Відповідно до пункту 1.1 договору Миколаївська міська рада на підставі рішення від 19.10.2018 № 42/322 продовжує МПП "Дарви" оренду земельної ділянки (кадастровий номер 4810137200:15:031:0018) для закінчення будівництва виробничо-торговельного центру по вул. Малко-Тирнівській ріг вул. Архітектора Старова /Центральний район/.
Згідно з пунктами 2.2, 2.3 договору на земельній ділянці знаходиться незакінчений будівництвом об`єкт. Об`єктом оренди є тільки земельна ділянка.
Пунктом 3.1 договору передбачено, що дію договору продовжено на 1 (один) рік до 19.10.2019. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний письмово повідомити про це орендодавця не пізніше ніж за місяць до спливу строку цього договору.
Земельна ділянка передається в оренду для закінчення будівництва виробничо-торговельного центру (пункт 5.1 договору).
У абзаці 2 пункту 6.1 договору встановлено, що у випадку ухилення від виконання зобов`язання орендаря щодо направлення до орендодавця листа-повідомлення з проектом додаткової угоди та нездійснення плати після спливу строку договору; у разі ухилення від укладення договору на новий строк; за наявності заперечень орендаря або орендодавця щодо поновлення договору; у разі припинення або розірвання договору орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку вільну від будівель та споруд з приведенням земельної ділянки у стан, придатний для її подальшого використання, за актом приймання-передачі, звільнивши її за власний рахунок, без відшкодування орендодавцем витрат орендаря, у тому числі вартості майна.
Пунктом 9.4 договору перебачено, що орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку, вільну від будівель та споруд, з приведенням земельної ділянки у стан, придатний для її подальшого використання, за актом приймання-передачі, звільнивши її за власний рахунок, без відшкодування орендодавцем витрат орендаря, у тому числі вартості майна, у разі невиконання зобов`язання орендаря щодо звернення до орендодавця з питання поновлення договору (укладення договору на новий строк) та нездійснення плати після спливу строку оренди: у разі неотримання відповідного документу, який надає право на початок будівельних робіт; невикористання земельної ділянки для забудови, порушення строку забудови, за наявності заперечень орендаря або орендодавця щодо поновлення договору; припинення або розірвання договору внаслідок порушення орендарем умов договору та чинного законодавства. Орендна плата за землю вноситься орендарем до її повернення за актом приймання-передачі (підпункт "п").
Дія договору припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено (пункт 11.3 договору).
Згідно з пунктом 11.7 договору у разі припинення або розірвання цього договору орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених цим договором. У разі невиконання орендарем обов`язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов`язаний відшкодувати орендодавцеві завдані збитки.
17.08.2020 МПП "Дарви" листом від 17.08.2020 № 2 звернулось до Міського голови м. Миколаєва, у якому просило продовжити строк оренди земельної ділянки площею 1867 кв. м терміном на 10 років та внести зміни до договору оренди землі від 11.11.2015 № 11055.
Листом від 21.09.2020 № 30507/12.01-47/20-2 Департаментом архітектури та містобудування Миколаївської міської ради повідомлено відповідача та Виконавчий комітет Миколаївської міської ради про те, що у зв`язку з відсутністю будь-яких документів, які підтверджують спрямованість на виконання умов договору щодо закінчення будівництва на спірній земельній ділянці, Департамент не погоджує можливість продовження терміну оренди земельної ділянки площею 1867 кв. м (кадастровий номер 4810137200:15:031:008).
Рішенням Миколаївської міської ради від 22.04.2021 № 4/310 "Про відмову МПП "Дарви" у продовженні оренди земельної ділянки по вул. Малко-Тирнівська ріг вул. Архітектора Старова у Центральному районі м. Миколаєва" відповідачу було відмовлено у продовженні оренди земельної ділянки для закінчення будівництва виробничо-торгівельного центру (пункт 1); зобов`язано МПП "Дарви" звільнити земельну ділянку та повернути територіальній громаді м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради згідно з актом прийому-передачі земельної ділянки у стані, придатному для подальшого використання (пункт 2).
Підставою прийняття такого рішення стало порушення умов договору оренди землі від 11.11.2010 за №11055 в частині невиконання зобов`язання щодо будівництва нерухомого майна протягом дії договору, що підтверджено висновком Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради від 25.09.2020 № 31087/12.01-24/20-2 (абзац 2 пункту 1 рішення).
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 30.11.2021 у справі № 915/1079/21, яке набрало законної сили 31.12.2021, визнано протиправним та скасовано рішення Миколаївської міської ради від 22.04.2021 № 4/310 "Про відмову МПП "Дарви" у продовженні оренди земельної ділянки по вул. Малко-Тирнівська ріг вул. Архітектора Старова у Центральному районі м. Миколаєва".
За інформацією, наданою Управлінням земельних ресурсів (лист від 28.03.2023 № 7791/11.02-03/23-2) після прийняття рішення Миколаївською міською радою від 22.04.2021 № 4/310 "Про відмову МПП "Дарви" у продовженні оренди земельної ділянки по вул. Малко-Тирнівська ріг вул. Архітектора Старова у Центральному районі м. Миколаєва", питання про поновлення оренди зазначеної земельної ділянки МПП "Дарви" управлінням не розглядалось.
Також, судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради народних депутатів від 28.08.1992 № 391 "Про дозвіл МП "Дарви" на проектування магазину по вул. Ульянових ріг вул. Архітектора Старова в районі автозаправної станції" дозволено МП "Дарви" проектування магазину по вул. Ульянових ріг вул. Архітектора Старова в районі АЗС.
Листом від 13.05.1993 № 05/121 Держуправління Мінприроди України у Миколаївській області погодило наданий робочий проект на будівництво виробничо-торгівельного центру МП "Дарви" в м. Миколаєві по вул. Ульянових ріг вул. Архітектора Старова, розроблений фірмою "Орхідея".
Листом від 15.05.1993 № 948/6-2 Обласною санітарно-епідеміологічною станцією Миколаївського обласного відділу охорони здоров`я надано позитивний висновок на відведення земельної ділянки площею 2800 кв. м під будівництво виробничо-торгівельного центру по вул. Ульянових ріг вул. Архітектора Старова в районі АЗС.
Листом Головного управління архітектури та містобудування Миколаївського облвиконкому від 15.06.1993 № 01-99 повідомлено МП "Дарви", що відкоригований робочий проект виробничо-торговельного центру МП "Дарви" в м. Миколаєві по вул. Ульянових рекомендується до затвердження та реалізації.
Протоколом засідання містобудівної ради при Головному управлінні архітектури та містобудування виконкому від 29.06.1993 № 17 узгоджено архітектурно-планувальне та об`ємно-прострове рішення виробничо-торгівельного центру МП "Дарви" по вул. Ульянових ріг вул. Архітектора Старова в мікрорайоні "Північний".
Відповідно до довідки Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради від 14.05.2020 № 282/12.01-45/30-2 нежитловому об`єкту незавершеного будівництва виробничо-торговельного центру літ. "А", відсоток готовності 9 %, що належить МПП "Дарви", запропоновано присвоїти поштову адресу вул. Архітектора Старова, 2А/4.
За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 02.03.2023№ 324545214 07.08.2020 державним реєстратором Прасоловою Л. М. Радсадівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області на підставі документу, що відповідно до законодавства надає право на виконання будівельних робіт від 25.05.1993 № 17/11, виданого Миколаївською міською радою народних депутатів, та технічного паспорту від 04.08.2020 № 24292, виданого ТОВ "Нік-Експерт", зареєстровано право власності МПП "Дарви" на об`єкт незавершеного будівництва, літера А - виробничо-торгівельний центр з процентом готовності 9 % за адресою; вул. Старова архітектора, 2а/4, м. Миколаїв, Миколаївська область, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2144093048101, кадастровий номер земельної ділянки: 4810137200:15:031:0018.
Також судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до інформації наданої:
- Департаментом архітектури та містобудування Миколаївської міської ради (лист від 26.11.2021 № 51372/12.01-24/21-2), містобудівні умови та обмеження за адресою вул. Малко-Тирнівська ріг вул. Архітектора Старова МПП "Дарви" не надавались; пропозиція щодо присвоєння окремої поштової адреси МПП "Дарви" по вул. Архітектора Старова, 2а/4 не надавалась, рішення виконавчого комітету не приймалось, звернення від МПП "Дарви" щодо зазначених питань не надходили;
- Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради (лист від 05.05.2023 №12703/22.01-15/23-2), повідомлення про початок виконання будівельних робіт та/або заява на дозвіл на виконання будівельних робіт за адресою вул. Старова архітектора, 2а/4 в місті Миколаєві (земельна ділянка місця розташування 4810137200:15:031:0018) станом на 05.05.2023 до управління не надходило;
- Головним управління ДПС у Миколаївській області (лист від 09.03.2023 №1599/5/14-29-04-02-07-2), МПП "Дарви", станом на 09.03.2023, податкові зобов`язання з орендної плати за землю за 2022 рік сплачені не в повному обсязі, у підприємства наявний податковий борг у розмірі 107 966,61 грн.
Звертаючись до суду з позовними вимогами про зобов`язання МПП "Дарви" усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою загальною площею 0, 1867 га з кадастровим номером 4810137200:15:031:0018 шляхом знесення об`єкту незавершеного будівництва - виробничо-торговельного центру з процентом готовності 9 %; та про скасування державної реєстрації за МПП "Дарви" права власності та припинення права власності останнього на об`єкт незавершеного будівництва, Миколаївська міська рада обґрунтувала їх тим, що відповідач без належних правових підстав розпочав будівництво на земельній ділянці комунальної власності та зареєстрував право власності на самочинно збудований об`єкту незавершеного будівництва, розташований на цій земельній ділянці.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції погодився з його висновком про обрання позивачем неналежного способу захисту прав, оскільки між сторонами укладено договір оренди землі, тобто виникли зобов`язальні правовідносини. Належним способом захисту права власності позивача є застосування зобов`язально-правових способів захисту прав, зокрема, передбачених статтею 34 Закону України "Про оренду землі".
При цьому, щодо позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності та припинення права власності на об`єкт незавершеного будівництва, суд апеляційної інстанції також зазначив, що належними вимогами власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або про визнання права власності на самочинно побудоване майно. Разом з тим, під час розгляду справи факту самочинного будівництва на земельній ділянці комунальної власності встановлено не було, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин частини 4 статті 376 ЦК України. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про скасування державної реєстрації права власності та про припинення права власності на об`єкт незавершеного будівництва не відповідають належним, визначеним матеріальним правом способам захисту, тому не можуть бути задоволені.
Миколаївська міська рада у поданій касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послалась на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статей 212, 152 Земельного кодексу України, статей 376, 391 Цивільного кодексу України, частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"; на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 08.06.2021 у справі № 662/397/15-ц, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2024 у справі № 902/1331/22, постановах Верховного Суду від 20.02.2020 у справі № 940/1655/18, від 19.03.2024 у справі № 915/1439/21, від 10.01.2024 у справі № 489/742/20, від 10.10.2023 у справі № 915/1416/21, від 30.07.2019 у справі № 926/3881/17, від 17.06.2020 у справі № 922/2529/19, від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20, від 16.05.2018 у справі № 918/633/16, від 20.02.2020 у справі № 916/1256/19, від 10.01.2019 у справі № 915/1376/17, від 28.10.2020 у справі № 910/10963/19, від 18.11.2020 у справі № 154/883/19-ц, 28.07.2020 у справі № 904/2104/19, від 05.02.2020 у справі № 924/196/19, від 30.01.2020 у справі № 904/1093/19, від 20.01.2020 у справі № 902/803/17, від 27.06.2018 у справі № 921/403/17-г, від 08.08.2019 у справі № 909/472/18, від 29.04.2020 у справі № 911/1455/19, від 10.06.2020 у справі № 906/585/19, від 04.12.2018 у справі № 915/1377/17, від 03.03.2021 у справі № 915/161/20.
За доводами касаційної скарги, суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідач розпочав будівництво на земельній ділянці комунальної власності та здійснив реєстрацію права власності на самочинно збудований об`єкт без будь яких правових підстав, оскільки договір оренди землі закінчився 19.10.2019; знаходження на земельній ділянці самочинно збудованого об`єкта незавершеного будівництва відповідача порушує права позивача на користування та розпорядження власною земельною ділянкою; порушення права власника земельної ділянки може бути усунене шляхом звільнення її від будівель та споруд, які на ній розташовані.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Отже, для касаційного перегляду судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними
Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.
У статті 4 ГПК України передбачено право юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, фізичних осіб, які не є підприємцями, державних органів, органів місцевого самоврядування на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Таким чином, з огляду на положення процесуального закону суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладених в позові вимог.
Водночас питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після повного встановлення усіх фактичних обставин справи, а також після з`ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем (близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 у справі № 922/2529/19, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі).
Як встановлено судами попередніх інстанцій, звертаючись до суду з відповідними позовними вимогами, позивач послався на порушення прав та інтересів територіальної громади міста Миколаєва внаслідок незаконного будівництва та реєстрації права власності за відповідачем на самочинне будівництво - об`єкт незавершеного будівництва, яке розташовано на земельній ділянці комунальної власності.
Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, на які посилається скаржник у касаційній скарзі).
З огляду на викладене самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі).
Сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду, не слід розглядати як окреме відносно факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки. Адже здійснення самочинного будівництва саме по собі вже порушує права власника земельної ділянки, навіть у разі відсутності державної реєстрації права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за відповідною особою. Факт самочинного будівництва змушує власника земельної ділянки діяти з урахуванням того, що на відповідній земельній ділянці наявні певні об`єкти нерухомості, тобто це обмежує можливості як користування, так і розпорядження земельною ділянкою.
Розміщення будь-якою особою споруди на земельній ділянці комунальної форми власності за відсутності документів, які підтверджують право користування такою земельною ділянкою, не можна визнати законним (постанова Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 918/633/16).
З урахуванням викладеного, права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження.
Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.
За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.
Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.
Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, договір оренди землі від 11.11.2015 № 11055, з урахуванням додаткової угоди до нього від 25.07.2019, було укладено на термін до 19.10.2019, в подальшому строк дії договору не продовжувався.
07.08.2020 МПП "Дарви" на підставі документу, що відповідно до законодавства надає право на виконання будівельних робіт від 25.05.1993 № 17/11, виданого Миколаївською міською радою народних депутатів, та технічного паспорту від 04.08.2020 № 24292, виданого ТОВ "Нік-Експерт", зареєстровало право власності на об`єкт незавершеного будівництва, розташований на земельній ділянці комунальної власності.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, оскільки між сторонами існують зобов`язальні правовідносини, які виникли у зв`язку з укладенням договору оренди землі від 11.11.2015 № 11055.
Разом з тим, судами попередніх інстанцій не враховано, що державна реєстрація права власності на спірний об`єкт була здійсненна МПП "Дарви" вже після закінчення терміну дії договору оренди землі від 11.11.2015 № 11055.
Згідно з частиною 1 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Правовий аналіз наведеної норми дозволяє виділити наступні ознаки самочинного будівництва:
- об`єкт нерухомого майна збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети у встановленому порядку;
- відсутність належного дозволу чи належно затвердженого проекту для будівництва;
- створення об`єкта з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Кожна із зазначених ознак є самостійною і достатньою для того, щоб визнати об`єкт нерухомого майна самочинним будівництвом. Тому, при вирішенні спору, що виникає у зв`язку з будівництвом на земельній ділянці об`єкта нерухомості, повинно досліджуватися питання наявності документів про виділення земельної ділянки, дозвільної документації на будівництво спірних об`єктів та відповідність побудованого об`єкта будівельним нормам і правилам.
При цьому із наведених положень норм права не вбачається, що для того, щоб вважати, що права позивача є порушеними на земельній ділянці має існувати готовий для використання об`єкт нерухомого майна.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10.01.2019 у справі № 915/1376/17, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі.
Господарський суд, відповідно до статті 86 ГПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Наведена норма зобов`язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.
Отже, вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
За приписами статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, також виходив із того, що під час розгляду справи факту самочинного будівництва на земельній ділянці комунальної власності встановлено не було, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин частини 4 статті 376 ЦК України, а тому дійшов висновку, що позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності та припинення права власності на об`єкт незавершеного будівництва не є належним способом захисту порушених прав позивача.
Водночас, як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, ані судом першої інстанції, ані судом апеляційної інстанції обставини самочинного будівництва на земельній ділянці позивача не досліджувались та не встановлювались. При цьому суд апеляційної інстанцій, всупереч вимогам процесуального законодавства, обмежившись посиланням на невстановлення факту самочинного будівництва на земельній ділянці комунальної власності, погодився з висновком суду першої інстанції про обрання позивачем неналежного способу захисту.
За таких обставин, висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту є передчасними, зроблені без урахування наведених вище правових позицій Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду та належного з`ясування обставин справи, всебічної та повної оцінки доводів скаржника та сукупності наявних в матеріалах справи доказів.
Таким чином, при розгляді касаційної скарги прокурора підтвердилась підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частиною 2 статті 287 ГПК України, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Європейського суду з прав людини "Олюджіч проти Хорватії").
Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом частини 1 статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
У зв`язку з наведеним, постановлені у справі судові рішення зазначеним вимогам процесуального закону не відповідають, отже, постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції не можна визнати законними і обґрунтованими.
Водночас суд касаційної інстанції згідно з частиною 2 статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Враховуючи, що при розгляді касаційної скарги Миколаївської міської ради підтвердилась підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, а також те, що для вирішення спору по суті необхідно встановити обставини та надати оцінку доказам, враховуючи положення пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання розподілу судових витрат.
Під час нового розгляду справи суду слід урахувати наведене у цій постанові, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови відповідно до статті 240, частини 1 статті 301 ГПК України, повний текст постанови підписано у розумний строк з огляду на перебування суддів Міщенка І. С. та Случа О. В. у відрядженні з 26.09.2024 по 18.10.2024 та з 30.09.2024 по 18.10.2024 відповідно.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд