ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 жовтня 2024 року
м. Київ
Справа № 759/17283/22
Провадження № 51 - 1462 км 24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
в режимі відеоконференції
захисника засудженої ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене
до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022100080003310
від 24 листопада 2022 року, щодо
ОСОБА_6,
ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Миргород Полтавської області, українки, громадянки України, зареєстрованої за адресою:
АДРЕСА_1, проживаючої за адресою:
АДРЕСА_2, раніше неодноразово судимої, останній раз за вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 02 грудня 2019 року за ст. 185 ч. 2,
ст. 15 ч. 2, ст. 185 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк
2 роки 3 місяці, звільненої 10 червня 2020 року по відбуттю покарання,
за ст. 15 ч. 2, ст. 185 ч. 4 КК України,
за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_6 на вирок Київського апеляційного суду від 29 січня 2024 року щодо неї.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 24 січня 2023 року
ОСОБА_6 засуджено за ст. 15 ч. 2, ст. 185 ч. 4 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Зараховано в строк покарання ОСОБА_6 попереднє ув`язнення
з 24 по 26 листопада 2022 року.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання
з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено на неї обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.
Прийнято рішення щодо речових доказів.
Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватою і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за таких обставин.
ОСОБА_6 в умовах воєнного стану 24 листопада 2022 року о 13 годині
45 хвилин намагалася повторно, таємно викрасти з магазину "Cropp"
в торгівельному центрі " ІНФОРМАЦІЯ_2" на АДРЕСА_3 належні дочірньому підприємству "ЛПП Україна" чоловічі штани вартістю 879,20 грн, однак, виконавши всі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця,
не змогла його завершити з причин, що не залежали від її волі, оскільки, пройшовши сигнальні рамки магазину, була зупинена працівниками охорони торгового центру.
Вироком Київського апеляційного суду від 29 січня 2024 року апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 задоволено, вищезазначений вирок місцевого суду скасовано в частині призначення покарання, ухвалено в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_6 призначено за ст. 15 ч. 2,
ст. 185 ч. 4 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років,
а в решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_6,посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та її особі внаслідок суворості, просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що, призначаючи їй реальне покарання у виді позбавлення волі, апеляційний суд не врахував стадію вчинення злочину, зокрема, що він не був завершений, ставлення ОСОБА_6 до вчиненого, наявність у неї постійного місця роботи, відсутність скарг за місцем постійного проживання, обставини, які пом`якшують покарання - щире каяття і активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, відсутність обставин,
які обтяжують покарання.
Заперечень на касаційну скаргу засудженої від учасників судового провадження
не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Захисник в судовому засіданні підтримав касаційну скаргу, вважав її обґрунтованою та просив задовольнити.
В судовому засіданні прокурор вважала касаційну скаргу необґрунтованою
і просила залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального
та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94цього Кодексу,
та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обґрунтованість засудження ОСОБА_6 та правильність кваліфікації її дій
за ст. 15 ч. 2, ст. 185 ч. 4 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості
й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові відносно-визначені (де встановлюються межі покарання)
та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого
без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє
для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи,
що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами,
та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання,
яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром
є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги
при призначенні покарання.
Санкція ст. 185 ч. 4 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі
на строк від п`яти до восьми років.
Відповідно до ст. 75 ч. 1 КК України якщо суд, крім випадків засудження
за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи,
дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання
з випробуванням.
Доводи касаційної скарги про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженої ОСОБА_6 внаслідок суворості не відповідають фактичним обставинам справи
та не спростовують висновки апеляційного суду щодо призначеного їй покарання.
Приймаючи рішення про неможливість виправлення ОСОБА_6 зі звільненням
її від відбування покарання з випробуванням, скасовуючи вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання та ухвалюючи новий вирок, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції в порушення вищевказаних вимог кримінального закону, не мотивував свого рішення про застосування
до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України та належним чином не обґрунтував підстав, з яких він дійшов висновку про можливість її виправлення без відбування покарання з випробуванням.
Обґрунтовуючи такий висновок, апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_6 вичинила кримінальне правопорушення, яке є тяжким злочином. При цьому, ОСОБА_6 раніше неодноразово притягувалась до кримінальної відповідальності за вчинення умисних кримінальних правопорушень проти власності, за які засуджувалась до покарань, які відбувала реально, однак після звільнення з місць позбавлення волі через незначний проміжок часу знову скоїла умисне кримінальне правопорушення, що свідчить про її небажання стати на шлях виправлення. Натомість місцевим судом належним чином не було враховано фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, зокрема те, що злочин не було доведено до кінця лише з тих підстав, що ОСОБА_6 була затримана працівниками охорони магазину. Зазначене у своїй сукупності вказує на неможливість виправлення ОСОБА_6 без відбування покарання та необґрунтованість рішення суду про звільнення її від відбування покарання із випробуванням.
Водночас, під час апеляційного розгляду не було встановлено будь-яких даних,
які б давали підстави вважати, що виправлення ОСОБА_6 можливе без ізоляції
від суспільства.
Врахувавши зазначені обставини в їх сукупності, апеляційний суд вказав
на помилковість висновку суду першої інстанції щодо можливості виправлення ОСОБА_6 без ізоляції від суспільства і, погоджуючись із доводами апеляційної скарги прокурора, визнав неправильним застосування судом першої інстанції положень ст. 75 КК України та скасував вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання з ухваленням нового вироку.
За новим вироком апеляційний суд визначив, що покарання в мінімальних межах санкції ст. 185 ч. 4 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років з реальним його відбуванням буде справедливим за своїм видом та розміром, достатнім
для виправлення ОСОБА_6 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
При цьому апеляційний суд врахував дані та обставини, на які посилається засуджена в касаційній скарзі, зокрема ті, що пом`якшують її покарання, характеризують особу ОСОБА_6, не визнавши їх достатніми для висновку
про те, що виправлення засудженої можливе без ізоляції від суспільства.
Призначене засудженій апеляційним судом покарання відповідає вимогам
ст. 50, 65 КК України, узгоджується із практикою касаційного суду і Європейського суду з прав людини та забезпечить дотримання засад призначення покарання,
в тому числі його індивідуалізації, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_6, а також пропорційним і таким, що відповідає тяжкості правопорушення і не буде становити для неї особистого надмірного тягаря.
За таких обставин відсутні підстави для скасування вироку апеляційного суду
за доводами касаційної скарги засудженої ОСОБА_6 .
Разом з тим, згідно зі ст. 433 ч. 2 КПК України суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішується питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.
Законом України "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів" від 18 липня 2024 року № 3886-IX (далі - Закон № 3886-IX) внесено зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), зокрема до ст. 51 КУпАП, якими змінено в бік збільшення (до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) поріг відмежування адміністративної та кримінальної відповідальності за викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати.
У постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду
від 07 жовтня 2024 року в справі № 278/1566/21 міститься висновок
про застосування норми права: "Зміни, внесені Законом № 3886-IX, мають зворотну дію в часі.
У ході з`ясування, чи перевищує вартість викраденого розмір, визначений
ст. 51 КУпАП, має братися до уваги розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, установлений на час вчинення правопорушення, з урахуванням положень п. 5 підрозд. 1 розд. ХХ та пп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 розд. IV Податкового кодексу України.
Питання, що виникають у кримінальних провадженнях у зв`язку з набуттям чинності Законом № 3886-IX, вирішуються судами за правилами, передбаченими
для випадків, коли втратив чинність закон, яким установлювалася кримінальна протиправність діяння".
Сума неоподатковуваного мінімуму доходів громадян в частині кваліфікації кримінальних правопорушень, у тому числі передбачених ст. 185 КК України, встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV Податкового кодексу України для відповідного року (пункт 5 підрозділу 1 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України).
Відповідно до підпункту 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 Податкового кодексу України соціальна пільга дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму
для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом
на 01 січня звітного податкового року.
У цьому кримінальному провадженні ОСОБА_6 визнана судом винуватою
і засуджена за вчинення 24 листопада 2022 року закінченого замаху
на таємне викрадення чужого майна вартістю 879,20 грн, що вчинений повторно,
в умовах воєнного стану.
Станом на 01 січня 2022 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 2 481 грн, а 50 відсотків від його розміру дорівнювали 1 240,50 грн.
Відповідно до Закону № 3886-IX та положень Податкового кодексу України
на момент вчинення ОСОБА_6 злочину, передбаченого ст. 15 ч. 2, ст. 185 ч. 4
КК України, вартість викраденого майна, з якого настає кримінальна відповідальність за ст. 185 КК України, становила 2 481 грн (1 240,5 ? 2 = 2 481).
Отже вартість майна, яке ОСОБА_6 намагалася викрасти 24 листопада 2022 року була меншою за розмір, з якого настає кримінальна відповідальність
за ст. 185 ч. 4 КК України.
За приписами ст. 284 ч. 1 п. 4-1 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.
Відповідно до вимог ст. 479-2 ч. 3 КПК України за відсутності згоди обвинуваченого та в разі, якщо судом установлено вчинення ним діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої ст. 284 ч. 2 п. 1-2 КПК України.
Відповідно до ст. 284 ч. 7 абз. 5 КПК України ухвала про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої ст. 284 ч. 2 п. 1-2 КПК України, постановляється судом з урахуванням особливостей, визначених ст. 479-2 цього Кодексу.
За статтею 479-2 КПК України суд здійснює судове провадження щодо діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, у загальному порядку, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Згідно з положеннями ст. 434 ч. 1 КПК України, касаційний розгляд здійснюється згідно з правилами розгляду в суді апеляційної інстанції з урахуванням особливостей, передбачених главою 32 цього Кодексу. Взявши до уваги позицію засудженого під час розгляду провадження в порядку, передбаченому ст. 479-2 ч. 3 КПК України, суд касаційної інстанції при цьому має керуватися ст. 440 КПК України.
За приписами ст. 440 КПК України суд касаційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу
і закриває кримінальне провадження.
Таким чином, відповідно до ст. 433 ч. 2 КПК України кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 за ст. 15 ч. 2, ст. 185 ч. 4 КК України на підставі ст. 284 ч. 2 п. 1-2 КПК України підлягає закриттю судом, оскільки втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, а вироки місцевого
та апеляційного суду - скасуванню.
Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд