ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 жовтня 2024 року
м. Київ
Справа № 304/1323/20
Провадження № 51 - 2730 км 24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
в режимі відеоконференції:
засудженого ОСОБА_6,
його захисника адвоката ОСОБА_7,
розглянув у закритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020070130000307 від 10 серпня 2020 року, щодо
ОСОБА_6,
ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Сімер, Перечинського району, Закарпатської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,
за ст. 152 ч. 4 КК України,
за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 травня 2022 року та ухвалу Закарпатського апеляційного суду
від 21 лютого 2024 року.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 травня 2022 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 152 ч. 4 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років.
До набрання вироком законної сили ОСОБА_6 залишено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Строк відбуття покарання ОСОБА_6 вказано рахувати з моменту його затримання, тобто з 06 години 50 хвилин 10 серпня 2020 року.
Прийнято рішення щодо речових доказів.
Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення злочину за таких обставин.
10 серпня 2020 року близько 03 години ОСОБА_6, знаходячись в кімнаті літньої кухні за своїм місцем проживання, що за адресою: АДРЕСА_1, діючи з прямим умислом, вчинив зґвалтування своєї племінниці ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка не досягла чотирнадцяти років, з використанням геніталій та іншого предмета.
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 21 лютого 2024 року апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 залишено без задоволення. Вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 травня 2022 щодо ОСОБА_6 змінено. Виключено з мотивувальної частини вироку посилання на обставину, яка обтяжує покарання ОСОБА_6, - вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння. Включено інформацію про ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3, мешканця АДРЕСА_1, до Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи, як особу, яка вчинила таке кримінальне правопорушення.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить скасувати вирок та ухвалу щодо ОСОБА_6 і призначити новий розгляд в суді першої або апеляційної інстанції. Не погоджується із висновками судів обох інстанцій щодо доведеності вини ОСОБА_6 у скоєнні інкримінованого йому злочину, передбаченого ст. 152 ч. 4 КК України, оскільки, на її думку, докази надані стороною обвинувачення не підтверджують його причетність до зґвалтування малолітньої ОСОБА_8 . Заперечує висновки судів обох інстанцій щодо оцінки показань потерпілої ОСОБА_8, свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, які не були очевидцями події, та висновки судових експертиз № 76, 77, 79 з врахуванням висновку судово-медичної експертизи № 353 від 10 серпня 2020 року, якою встановлено та визначено ступінь тяжкості виявлених у потерпілої тілесних ушкоджень, а інші висновки експертиз також безсумнівно не доводять причетність ОСОБА_6 до вчинення зґвалтування малолітньої ОСОБА_8 . Вважає, що, за викладених нею у касаційній скарзі фактичних обставин, є підстави констатувати недоведеність вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, в якому він обвинувачується, а тому підстави для рішення про визнання його невинуватим та виправдання відповідно до вимог ст. 373 ч. 1 п. 2 КПК України. На думку захисника вирок суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 374 КПК України, а ухвала апеляційного суду - вимогам ст. 419 ч. 2 КПК України.
Заперечень на касаційну скаргу захисника від учасників судового провадження не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Захисник та засуджений в судовому засіданні вважали касаційну скаргу обґрунтованою та просили її задовольнити.
Прокурор в судовому засіданні вважав касаційну скаргу захисника необґрунтованою і просив залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційній скарзі захисника, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались вимог зазначеного закону.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні зґвалтування, вчиненого щодо особи, яка недосягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди, тобто злочину, передбаченого ст. 152 ч. 4 КК України, відповідає встановленим обставинам та підтверджується безпосередньо дослідженими і оціненими доказами.
Вирішуючи питання щодо доведеності вини ОСОБА_6 за пред`явленим йому обвинуваченням, суд першої інстанції безпосередньо дослідив та дав оцінку усім доказам у кримінальному провадженні, врахував позицію і версію сторони захисту щодо обставин подій за участю ОСОБА_6 та малолітньої потерпілої ОСОБА_8, навівши мотиви з яких визнав їх версію розвитку подій необґрунтованою, і на підтвердження винуватості ОСОБА_6 увчиненні вказаного злочину у вироку обґрунтовано послався на такі докази.
Малолітня потерпіла ОСОБА_8, допитана в судовому засіданні в присутності представника служби у справах дітей та психолога, повідомила суду обставини подій, що мали місце 10 серпня 2020 року, внаслідок яких її дядько ОСОБА_6, проти її волі, вчинив відносно неї дії сексуального характеру, пов`язані з вагінальним проникненням у її тіло, з використанням геніталій та пальців. Після чого вона розповіла сестрі ОСОБА_11 про те, що зробив із нею дядько ОСОБА_6 . Почувши сказане, сестра ОСОБА_12 змусила її перевдягнутися і вони разом із ОСОБА_13 (хлопцем ОСОБА_12 ) поїхали до поліції.
Допит малолітньої ОСОБА_8 відбувся з іншого приміщення суду в режимі відеоконференції з дотриманням вимог ст. 226, 354 КПК України за участю представника органу опіки та піклування, педагога і психолога. Після допиту малолітньої потерпілої педагог та психолог суду показали, що питання потерпілій ОСОБА_8 були поставлені в зрозумілій формі, тиску при цьому на потерпілу не було і суд може взяти до уваги надані нею відповіді.
Свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 надали суду аналогічні показання щодо обставин події 10 серпня 2020 року, що відбулася за участю малолітньої ОСОБА_8 та ОСОБА_6 . При цьому вони підтвердили показання потерпілої щодо часу та обставин, за яких вони почули як остання кричала з кімнати ОСОБА_6, від якої вони перебували на відстані 5-6 метрів. Свідок ОСОБА_9 також зазначила, що через деякий час знайшла свою сестру ОСОБА_8 в їх будинку на горищі, де вона була дуже налякана, майка порвана та були сліди крові. На запитання ОСОБА_9, потерпіла ОСОБА_8 розповіла їй про те, які дії сексуального характеру вчинив їх дядько ОСОБА_6 щодо неї проти її волі. Після чого ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_8 поїхали в Перечинський відділ поліції для повідомлення про вчинений злочин.
Згідно протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення 10.08.2020 року о 07 год. 00 хв. ОСОБА_14 повідомила до Перечинського ВП про те, що 10.08.2020 близько 03 год. 00 хв., її брат ОСОБА_6 зґвалтував її малолітню доньку ОСОБА_8 .
Свідок ОСОБА_15, яка працює психологом у навчальному закладі, де навчається потерпіла, в судовому засіданні надала показання про те, що на другий день після події спілкувалася з малолітньою потерпілою ОСОБА_8, яка була збентежена та розповіла про події, що сталися вночі із нею за участю ОСОБА_6 . При цьому свідок зазначила, що не розпитувала потерпілу про деталі події, щоб не травмувати потерпілу. За словами психолога будь-яка дитина може фантазувати, але ОСОБА_8 ніколи не брехала їй. Крім цього свідок вказала на те, що в цьому віці навряд чи дитина фантазувала б щодо цієї події, оскільки ОСОБА_8 навіть не зрозуміла, що відбулося.
Оцінюючи показання малолітньої потерпілої ОСОБА_8, суд першої інстанції відхилив посилання захисника на ту обставину, що потерпіла схильна до неправдивих свідчень, пославшись на висновок судово-психіатричного експерта № 455 від 30.09.2020, відповідно до якого потерпіла ОСОБА_8 здатна правильно сприймати фактичний перебіг учинюваних із нею дій та може давати про це відповідні показання, у неї немає підвищеної навіюваності та схильності до фантазування і не виявлено даних, які б вказували на те, що ОСОБА_8 дає показання під впливом інших осіб. Висновком експерта № 1497 від 19.08.2020 року, та заключенням протоколу медичного освідчення від 10.08.2020 року № 646факту вживання ОСОБА_8 алкоголю не встановлено.
Крім того, суд першої інстанції критично оцінив доводи ОСОБА_6 щодо його поганих стосунків зі свідками ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які нібито оговорили його, не встановивши підстав та причин для такої обмови, і визнав такі доводи безпідставними.
Дав суд також оцінку і показанням інших свідків ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, допитаних в судовому засіданні, які не були очевидцями самої події, і показання яких стосуються даних, що характеризують ОСОБА_6 .
Оцінюючи стан малолітньої потерпілої ОСОБА_8 у день події, а також виявлені у неї тілесні ушкодження, суд у вироку проаналізував та обґрунтовано послався на вищевказаний висновок судово-психіатричного експерта № 455 від 30.09.2020 і такі письмові докази.
Так, згідно довідки Ужгородського міжрайонного відділення СМЕ від 11.08.2020 року, 10 серпня 2020 року було проведено огляд неповнолітньої ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, та виявлено тілесні ушкодження у вигляді: синців на стегнах, синці на лівій здухвинній ділянці, а також свіжий розрив дівочої пліви, що можуть бути характерними для зґвалтування.
Згідно висновку експерта № 353 від 10.09.2020 року за результатами проведення СМЕ малолітньої ОСОБА_8 на момент судово - медичного обстеження на її тілі виявлено легкі тілесні ушкодження, що не спричинили короткочасного розладу здоров`я чи незначної стійкої втрати працездатності. Також відмічаються свіжі розриви дівочої пліви, які могли виникнути внаслідок введення у піхву тупих твердих предметів з обмеженою травмуючою поверхнею, якими могли бути пальці рук сторонньої людини, а також туго еластичний предмет, яким міг бути статевий орган. Усі вищевказані ушкодження могли виникнути при обставинах, на які вказує потерпіла. За давністю виникнення усі вищевказані тілесні ушкодження, враховуючи також розриви дівочої пліви, вкладаються в час події, яка мала місце 10 серпня 2020 року. Розриви дівочої пліви вказують на те, що мав місце статевий акт у природній формі. Вищеперерахований комплекс ушкоджень міг виникнути внаслідок зґвалтування або спроби зґвалтування неповнолітньої ОСОБА_8, 2009 р.н.
Оцінюючи умисел і спрямованість дій ОСОБА_6, суд першої інстанції врахував і у вироку також послався на висновок судово-психіатричної експертизи № 122 від 27.08.2020 року, відповідно до якого ОСОБА_6 у період часу, який відноситься до інкримінованого йому діяння психічним захворюванням не страждав і не страждає ним в теперішній час. За своїм психічним станом ОСОБА_6 міг розуміти значення своїх дій та керувати ними як у період часу, що відноситься до інкримінованого йому діяння, а саме 10.08.2020 року, так і в теперішній час. Застосування примусових заходів медичного характеру ОСОБА_6 не потребує. Згідно висновку експерта № 1498 від 20.08.2020, за результатами проведення судово-токсикологічної експертизи, в крові ОСОБА_6 не виявлено метиловий, етиловий, н-пропіловий, н-бутиловий, н-аміловий спирт та їх ізомери (забір крові проведено 10.08.2020 р. о 15.00)
Крім вищезазначених доказів суд першої інстанції врахував при постановленні обвинувального вироку інші безпосередньо досліджені письмові докази кримінального провадження, а саме: протокол огляду дворогосподарства АДРЕСА_1 від 10.08.2020 року; протокол огляду від 10.08.2020, за результатами якого вилучено спідню білизну ОСОБА_8 та чоловічі труси ОСОБА_6 ; протокол затримання особи підозрюваної у вчиненні злочину, згідно якого 10.08.2020 року о 06 год. 50 хв. було затримано ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 ; висновок експерта № 352 від 10.08.2020 року, яким за результатами СМЕ ОСОБА_6 щодо виявлених у нього тілесних ушкоджень; висновки експертів № 75, 76, 77, 79, 434, 454, 455, надавши їм належну оцінку в їх сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні.
Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_6 вчинив зґвалтування ОСОБА_8, яка не досягла чотирнадцяти років, тобто злочин, передбачений ст. 152 ч. 4 КК України.
При цьому суд першої інстанції безпосередньо в судовому засіданні дослідив усі докази, на які послався у вироку, забезпечивши стороні захисту можливість давати пояснення та показання з приводу обвинувачення, збирати і подавати суду докази, висловлювати в судовому засіданні свою думку та користуватись своїми правами.
Відповідно до вимог ст. 374 КПК України у вироку зазначено формулювання обвинувачення ОСОБА_6, визнане судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 370, 374 КПК України.
Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при скасуванні або зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали.
Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених
у статтях 2, 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
При залишенні апеляційної скарги без задоволення суд апеляційної інстанції має зазначити підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, тобто процесуальний закон вимагає від суду проаналізувати доводи, викладені в апеляційній скарзі, і дати на них мотивовані відповіді. Недотримання цих положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке веде до скасування судового рішення.
Суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження в межах апеляційної скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7, належним чином перевірив викладені у ній доводи, частина з яких аналогічна доводам її касаційної скарги, про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Апеляційний суд визнав такі доводи апеляційної скарги захисника безпідставними та належним чином мотивував своє рішення і зазначив підстави, з яких її визнано необґрунтованою, погодившись із висновком суду першої інстанції про те, що сукупність зібраних доказів підтверджує вину ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 152 ч. 4 КК України. При цьому апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 91 КПК України встановив обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та, з урахуванням доводів сторони захисту, дійшов правильного висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги щодо неправдивості показань свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10, апеляційний суд зазначив, що перед їх допитом в суді першої інстанції вони були попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання та приведені до присяги. Апеляційний суд не встановив підстав вважати, що потерпіла та вказані свідки давали показання у суді першої інстанції з метою обмови ОСОБА_6, як про це зазначала захисник в апеляційній скарзі, мотивувавши таке своє рішення. Апеляційний суд указав, що підстави сумніватись у показаннях вказаних свідків відсутні, оскільки їх показання логічні, стабільні, взаємно підтверджені, не суперечать одні одним, а також підтверджені іншими доказами у кримінальному провадженні, зокрема показаннями потерпілої, даними протоколу огляду місця події та висновком судово-медичної експертизи № 353 від 10.09.2020, проведеного відносно потерпілої ОСОБА_8, яким у останньої виявлено тілесні ушкодження, характерні для зґвалтування.
Крім того, апеляційний суд дав оцінку доводам захисника щодо відсутності у ОСОБА_6 епітеліальних клітин потерпілої ОСОБА_8, а також щодо відсутності генетичних слідів ОСОБА_6 на тілі (або в тілі), на речах потерпілої ОСОБА_8 та у піднігтьовому вмісті її пальців рук. При цьому апеляційний суд зазначив, що ці обставини не свідчать про непричетність ОСОБА_6 до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, оскільки ОСОБА_6 не довів статевий акт до його фізіологічного завершення, а потерпіла не здійснювала фізичний супротив йому.
Апеляційний суд не встановив даних, які б свідчили про неповноту чи необ`єктивність дослідження судом обставин кримінального провадження щодо ОСОБА_6, а також підстав вважати, що у ньому допущена суттєва неповнота судового розгляду, яка викликає необхідність скасування вироку, про що вказував захисник у своїй апеляційній скарзі.
Отже, доводи касаційної скарги захисника про допущені апеляційним судом істотні порушення вимог кримінального процесуального закону є необґрунтованими і такими, що не відповідають матеріалам кримінального провадження.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 370, 419 КПК України, в ній зазначено підстави, з яких апеляційну скаргу захисника визнано необґрунтованою та викладено докази, що спростовують її доводи.
Покарання, призначене ОСОБА_6 за ст. 152 ч. 4 КК України ближче до мінімальної межі санкції у виді позбавлення волі на строк 11 років, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 50, 65 КК України.
У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 152 ч. 4 КК України, та правильність кваліфікації його дій.
Суд вважає, що суди нижчих інстанцій дотрималися вимог ст. 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК України.
Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. На переконання колегії суддів, у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 цей стандарт доведення винуватості дотримано, оскільки за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і засуджений є винним у його вчинені.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для зміни чи скасування судових рішень, не виявлено.
За таких обставин, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги захисника, скасування судових рішень щодо ОСОБА_6 і призначення нового розгляду в суді першої або апеляційної інстанції не вбачає.
Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд