ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 520/27906/21
адміністративне провадження № К/990/34071/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів Шишова О. О., Яковенка М. М.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року, ухвалене суддею Полях Н. А., та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2024 року, прийняту колегією суддів у складі Катунова В. В., Калиновського В. А., Мінаєвої О. М., у справі № 520/27906/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
У грудні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, скаржник) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі - відповідач, контролюючий орган, податковий орган), в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 01 вересня 2021 року: № 0873091-2416-2037 в частині 920683,81 грн, № 0873095-2416-2037 в частині 113078,26 грн.
Підставою для подання адміністративного позову слугувала незгода позивача із визначеним йому відповідачем розміром податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2018-2020 роки.
На переконання позивача, відповідач безпідставно відніс приналежне йому на праві власності нерухоме майно до офісних/торгівельних приміщень, що призвело до помилкового застосування ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки: у 2018 році - 37,23 грн/кв. м, у 2019 році - 41,73 грн/кв. м, у 2020 році - 47,23 грн/кв. м.
Водночас у технічній документації спірний об`єкт нерухомості визначений як виробничий, що свідчить про його віднесення до промислового у розумінні Державного класифікатора будівель і споруд ДК 018-2000. За таких обставин ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, мала б становити: у 2018 році - 9,18 грн/кв. м, у 2019 році - 4,17 грн/кв. м, у 2020 році - 4,72 грн/кв. м.
Крім того, позивач звертав увагу на те, що згідно з пунктом 52-5 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України (далі - ПК України) об`єкти нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до статті 266 цього Кодексу в період з 01 березня по 31 березня 2020 року.
Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 23 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2023 року, відмовив у задоволенні позову.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суди попередніх інстанцій зазначили, що спірні приміщення належать до категорії офісних, оскільки використовуються за вказаним призначенням Товариством з обмеженою відповідальністю "Автрамат-Рембуд", де позивач є керівником. Окрім цього, до позовної заяви не надано документів, які б дали змогу визначити іншу класифікаційну ознаку будівель.
Додатково, суд апеляційної інстанції зазначив, що передбачена підпунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України пільга може бути застосована лише у разі, якщо власники об`єктів промисловості є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). У підтвердження своєї позиції послався на висновки, викладені Судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 820/3556/17.
Суд апеляційної інстанції зауважив, що ОСОБА_1 ні контролюючому органу, ні суду не надав жодних доказів, які б свідчили, що впродовж 2018-2020 років належні йому нежитлові будівлі використовувались за функціональним призначенням та в межах власної господарської діяльності. Тому спірне нежитлове приміщення є об`єктом оподаткування, у зв`язку з чим податкові зобов`язання нараховані правильно.
Також, суд апеляційної інстанції відхилив посилання скаржника на підпункт 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України, оскільки відповідно до розрахунку оскаржуваних податкових повідомлень-рішень контролюючий орган при визначенні податкового зобов`язання врахував обставини звільнення від відповідних нарахувань у період з 01 по 31 березня 2020 року відповідно до вимог наведеної норми податкового законодавства.
Постановою Верховного Суду від 15 лютого 2024 року зазначені рішення судів попередніх інстанцій було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.
Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції зазначив, що спір між сторонами стосувався розміру ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яка мала б бути застосована у спірних правовідносинах. Розмір ставки залежить від виду (типу) нерухомого майна: 1 % від розміру мінімальної заробітної плати підлягає сплаті за готельні, офісні, торговельні будівлі та будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); 0,25 % - за будівлі промислові та склади; 0,1 % - за гаражі та інші будівлі; 0 % - за господарські (присадибні) будівлі. Тому, для правильного вирішення спору необхідно встановити на підставі наявних доказів та документів, до якого саме виду (типу) належить спірне приміщення.
Натомість, суди попередніх інстанцій підставою для відмови у позові вказали ненадання позивачем доказів використання нежитлових будівель у спірний період за функціональним призначенням та в межах власної господарської діяльності. Разом з тим, доведення таких обставин вимагається за умови виникнення спору щодо приналежності нерухомого майна до об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткування. Але спір про належність спірного приміщення до об`єктів оподаткування відсутній.
Верховний Суд акцентував увагу, що для застосування відповідної ставки податку достатнім є доведення факту приналежності нерухомого майна до певного виду нерухомості - у спірному випадку - офісного або промислового. Зі свого боку, питання використання нерухомого майна у власній господарській діяльності за функціональним призначенням в такому випадку з`ясуванню не підлягає.
Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій під час судового розгляду неправильно визначилися із предметом доказування у справі, що призвело до застосування норми матеріального права, що не підлягала застосуванню до спірних правовідносин. Крім того, суди не встановили усіх обставин справи, що необхідні для правильного застосування наведених норм права до спірних правовідносин, не надали оцінки усім суттєвим доводам сторін у справі, а саме:
- не досліджено і не надано правової оцінки відомостям, що містяться у технічному паспорті від 03 березня 2009 року, у розрізі їх прийнятності для цілей віднесення об`єкта нерухомого майна до того чи іншого типу;
- не перевірено на підставі належних і допустимих доказів доводи податкового органу про приналежність спірного у цій справі нерухомого майна до офісних будівель.
За результатом нового розгляду справи Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 23 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2024 року, відмовив у задоволенні позову.
Суди попередніх інстанцій визначили, що під час розгляду цієї справи підлягає встановленню - чи відносяться до будівель промисловості об`єкти нерухомості, що належать позивачу, та чи фактично використовує позивач їх у межах власної підприємницької діяльності за функціональним призначенням (промислове виробництво).
З`ясування цих обставин є необхідним для висновку щодо наявності чи відсутності у позивача підстав для застосування до неї пільги, передбаченої пунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Проте до контролюючого органу та до суду не надано жодних доказів, які б свідчили, що впродовж 2018-2020 років спірна нежитлова будівля використовувалась за функціональним призначенням та в межах власної господарської діяльності.
Суди першої та апеляційної інстанції зазначили, що відповідно до інформаційних систем контролюючого органу спірне приміщення використовується як офісне ТОВ "Автрамат-Рембуд", керівником якого є ОСОБА_1 . Відтак ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, була правильно застосована податковим органом як до офісної будівлі у розмірі 1% від мінімальної заробітної плати на відповідний рік.
Суди попередніх інстанцій під час розгляду справи встановили:
ОСОБА_1 на праві власності належить нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 9898,1 кв. м., що складається з:
- нежитлового приміщення 1-го поверху № 17 в літ. "ГТ-1" площею 8814,8 кв. м (договір купівлі-продажу від 28 грудня 2010 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мусієнко О. І. та зареєстрований в реєстрі за № 4711);
- нежитлових приміщень підвалу № 1, 2, 1-го поверху № 1-:-16, 18-:-29, антресоль 1-го рівня № 30-:-33, антресоль 2-го рівня № 34-:-38 в літ. "ГТ-1" загальною площею 1083.3 кв. м (договір купівлі-продажу від 28 грудня 2010 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мусієнко О. І. та зареєстрований в реєстрі за № 4717).
Це підтверджується також витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
01 вересня 2021 року Головне управління ДПС у Харківській області прийняло податкові повідомлення-рішення:
- № 0873091-2416-2037, яким позивачу відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в загальному розмірі 1077646,02 грн, зокрема: 328175 грн - за 2018 рік, 367841,60 грн - за 2019 рік, 381629,42 грн - за 2020 рік;
- № 0873095-2416-2037, яким позивачу відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в загальному розмірі 132437,94 грн, зокрема: 40331,26 грн - за 2018 рік, 45206,11 грн - за 2019 рік, 46900,57 грн - за 2020 рік.
29 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою для звірки даних щодо розміру ставки податку та нарахованої суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Листом № 52130/6/20-40-24-16-21 від 19 листопада 2021 року Головне управління ДПС у Харківській області повідомило, що на теперішній час позивачем не надано доказів, які б свідчили, що впродовж 2018-2020 років належна йому нежитлова будівля використовувалась за функціональним призначенням та в межах власної господарської діяльності, не надано документів, які б дали змогу визначити класифікаційну ознаку будівель, тому підстави для застосування пільг, передбачених підпунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України відсутні.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скаржник посилається на пункти 3, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та зазначає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 та підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України, а також акцентує увагу на ігнорування судами попередніх інстанцій доказів, на які посилався позивач під час розгляду справи, та встановлення обставин справи на підставі недопустимих доказів.
Скаржник уважає, що суд апеляційної інстанції застосував у спірних правовідносинах норму права, яка не підлягала застосуванню, і вирішив спір виходячи з обставин, на які позивач взагалі не посилався. ОСОБА_1 зауважує, що ні в позові, ні в апеляційній скарзі він не вказував про наявність у нього пільги, передбаченої підпунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. Наголошує, що він оскаржував розмір застосованої при розрахунку податкового зобов`язання ставки податку, що залежить від типу належного йому об`єкта нерухомості, а не відстоював право на звільнення від оподаткування з причин використання такого об`єкта в специфічній господарській діяльності.
Позивач не згоден із позицією судів попередніх інстанцій про можливість віднесення належного йому нерухомого майна до того чи іншого типу на підставі інформаційних систем податкового органу. При цьому не зрозуміло, яким чином за допомогою цих систем можна встановити, що спірні нежитлові будівлі є офісними, та як на присвоєння типу "офісне" впливає використання приміщень іншою юридичною особою за умови, що керівником такої юридичної особи є позивач.
Відповідач заперечив проти вимог касаційної скарги та просив відмовити у її задоволенні, оскільки рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
Відповідно до пункту 12.4.1 пункту 12.4 статті 12 ПК України до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належить встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених цим Кодексом.
Згідно з підпунктом 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, їх складові частини, що не є об`єктами житлової нерухомості. До об`єктів нежитлової нерухомості відносяться:
а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;
б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;
в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;
г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;
ґ) будівлі промислові та склади;
д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);
е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;
є) інші будівлі.
Відповідно до статті 265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлює, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України).
За правилами підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Отже, за загальним правилом, об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Таким чином, відповідно до приписів пункту 12.4.1 пункту 12.4 статті 12 ПК України органи місцевого самоврядування, серед іншого, встановлюють ставки податку на нерухоме майно, а саме для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. При цьому у підпункті 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України законодавець встановив максимальну межу розміру такого податку (1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування) та надав право органу місцевого самоврядування на диференціацію розміру ставки податку залежно від місця розташування (зональності), виду нерухомості та особи платника податку.
На виконання означених вище вимог Харківська міська рада рішенням №572/17 визначила диференційовані ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, залежно від їх виду, встановивши, що 1% від розміру мінімальної заробітної плати підлягає сплаті за готельні, офісні, торговельні будівлі та будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки), 0,25 % - за будівлі промислові та склади, 0,1% - за гаражі та інші будівлі, 0% - за господарські (присадибні) будівлі. З 01 січня 2019 року ставка 0,25 % від розміру мінімальної заробітної плати взагалі була виключена відповідно до рішенням Харківської міської ради від 28 листопада 2018 року № 1284/18.
Отже, у 2018 році у місті Харкові фізичні та юридичні особи мали сплачувати податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за належні їм на праві власності промислові будівлі та склади у розмірі 0,25%. З 01 січня 2019 року (набрання чинності рішенням Харківської міської ради від 28 листопада 2018 року №1284/18) такий вид нерухомості як промислові будівлі та склади для цілей застосування ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, був виключений, і, відповідно, зазначений вид нерухомого майна охоплювався категорією "інші будівлі", для яких ставка податку була встановлена 0,1%.
Проаналізувавши доводи сторін у цій справі, суд касаційної інстанції встановив, що звертаючись із цим позовом, ОСОБА_1 просив суд визнати протиправними і скасувати спірні податкові повідомлення-рішення саме в частині визначеного грошового зобов`язання, оскільки не погоджувався лише із розміром ставки податку що була застосована контролюючим органом при обчисленні податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Так, позивач наполягав, що згідно з технічними характеристиками належні йому нежитлові приміщення належать до промислових, на підтвердження чого посилався на технічний паспорт від 03 березня 2009 року, який долучив до матеріалів справи. Тому, на думку позивача, у спірних правовідносинах ставка податку мала складати: у 2018 році - 0,25 % від розміру мінімальної заробітної плати за 1 квадратний метр, а у 2019-2020 роках - 0,1 %.
Натомість, податковий орган указував, що відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у графі "Тип майна" зазначено лише нежитлові приміщення без детальної конкретизації, тоді як інформацією у базах даних контролюючого органу підтверджується, що спірні приміщення належать до категорії офісних, у зв`язку з чим ставка податку має складати 1%.
Ураховуючи характер спору, для його правильного вирішення необхідно встановити факт приналежності спірного нерухомого майна до відповідного виду нерухомості. У такому випадку, визначення виду (типу) майна буде достатнім для перевірки правомірності застосування податковим органом ставки податку. Так, у разі якщо спірні нежитлові приміщення дійсно належать до категорії офісних, то у такому випадку податковий орган правильно застосував ставку податку у розмірі 1% від розміру мінімальної заробітної плати за 1 квадратний метр. Зі свого боку, якщо буде встановлено приналежність спірних приміщень до іншого типу нерухомості, то визначена оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями сума грошового зобов`язання має бути переглянута згідно з належними ставками податку.
При цьому, питання використання спірного нерухомого майна у власній господарській діяльності позивача за функціональним призначенням в такому випадку з`ясуванню не підлягає, оскільки стосується випадків застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Зазначеною нормою визначено випадки, коли певні види нерухомого майна за відповідних умов не будуть уважатися об`єктом оподаткування. Тобто за наявністю такого майна у платника не виникатиме податкового обов`язку.
Згідно з предметом і підставами цього позову позивач не обґрунтовує свою позицію тим, що спірне нерухоме майно не є об`єктом оподаткування, у зв`язку з чим у нього не виникає взагалі обов`язку сплачувати за нього податок на майно. Доводи позивача обґрунтовані тим, що сума обчисленого контролюючим органом податкового зобов`язання має бути меншою, оскільки застосовано неправильну ставку податку.
Саме ця обставина має бути перевірена під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій, на чому наголошував Верховний Суд, направляючи цю справу на новий розгляд. Проте при повторному розгляді справи суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили належним чином питання, які є ключовими для правильного вирішення спору.
Колегія суддів звертає увагу, що підпункт 266.7.3 пункту 266.7 статті 266 ПК України передбачає, що платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за своєю податковою адресою для проведення звірки даних щодо:
об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності платника податку;
розміру загальної площі об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності платника податку;
права на користування пільгою із сплати податку;
розміру ставки податку;
нарахованої суми податку.
У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за своєю податковою адресою платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).
У постанові від 29 червня 2023 року (справа № 520/342/21), ухваленій у подібних до цієї справи правовідносинах, Верховний Суд, застосовуючи наведену вище норму податкового законодавства, виснував, що платник податків не позбавлений можливості надати до податкового органу уточнюючі документи щодо характеристик оподатковуваних будівель для правильного розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, шляхом застосування відповідних коефіцієнтів для обчислення такого податку.
Суд касаційної інстанції у цій справі також зазначає, що у випадку нереалізації платником податків права на проведення звірки даних відсутні підстави для посилань в подальшому на відомості, що можуть мати вплив або на віднесення належного йому нерухомого майна до об`єкта оподаткування взагалі, або ж на розмір ставки податку. Подібний підхід Верховний Суд застосував у постанові від 09 серпня 2022 року (справа №819/1339/16).
Водночас суди попередніх інстанцій у цій справі встановили, і це підтверджується матеріалами справи, що 29 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звертався до податкового органу із заявою в порядку підпункту 266.7.3 пункту 266.7 статті 266 ПК України, до якої на підтвердження своєї позиції про приналежність нерухомого майна до промислових будівель долучив копію технічного паспорта на виробничий будинок № 3236 від 03 березня 2009 року. Вказана заява була розглянута контролюючим органом.
Разом з тим, оскаржувані судові рішення не містять жодної правової оцінки ні факту звернення ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області із заявою про звірку даних, ні наслідкам розгляду такої заяви. Крім того, суди попередніх інстанцій жодним чином не дослідили зміст технічного паспорта від 03 березня 2009 року, не вказали, чи можуть викладені у ньому відомості свідчити про належність спірного нерухомого майна до промислових будівель у розумінні підпункту "ґ" підпункту 14.1.129-1. пункту 14.1 статті 14 ПК України.
Окрім цього, судові рішення містять висновок про те, що належне позивачу нерухоме майно належить до офісних будівель, що підтверджується даними інформаційних систем податкового органу, а також тим, що ОСОБА_1 є керівником ТОВ "Автрамат-Рембуд", яким ці приміщення використовуються як офісні. Разом з тим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження таких обставин. Наявні у матеріалах справи ідентифікаційні дані доводять тільки те, що ОСОБА_1 є керівником ТОВ "Автрамат-Рембуд" та не доводять жодних обставин щодо належності спірних приміщень до категорії офісних.
Суд касаційної інстанції вважає, що такий підхід судів до встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не відповідає вимогам, що висуваються приписами частини четвертої статті 9 КАС України до дотримання принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи.
Узагальнюючи наведене, колегія суддів зазначає, що судові рішення не можна вважати такими, що відповідають вимогам статті 242 КАС України, відповідно до частин першої та четвертої якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
За змістом частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суди попередніх інстанцій під час судового розгляду неправильно визначились із предметом доказування у справі, що призвело до застосування норми матеріального права, що не підлягала застосуванню до спірних правовідносин. Крім того, судами не було встановлено усіх обставин справи, що необхідні для правильного застосування наведених норм права до спірних правовідносин, не надано оцінки усім суттєвим доводам сторін у справі, а саме:
- не досліджено і не надано правової оцінки відомостям, що містяться у технічному паспорті від 03 березня 2009 року, у розрізі їх належності та допустимості для цілей віднесення об`єкта нерухомого майна до того чи іншого типу;
- не перевірено на підставі належних і допустимих доказів доводи Головного управління ДПС у Харківській області про приналежність спірного у цій справі нерухомого майна до офісних будівель.
Ураховуючи, що допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати нові обставини, оскаржувані судові рішення на підставі статті 353 КАС України підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд,