ОКРЕМА ДУМКА
(збіжна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Мартєва С. Ю., Шевцової Н. В.
25 вересня 2024 року
м. Київ
Справа № 201/9127/21
Провадження № 14-33цс24
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, за участю третіх осіб: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, фізичної особи - підприємця ОСОБА_8, Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопровайдер", Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в Дніпропетровській області, про захист права власності шляхом стягнення грошових коштів та зобов`язання утриматися від певних дій
за касаційною скаргою адвоката Ясира Сергія Андрійовича в інтересах ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21 листопада 2022 року і додаткове рішення цього суду від 08 грудня 2022 року, постановлені суддею Демидовою С. О., постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.
Відповідно до частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні.
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. У цій справі власника позбавили володіння автомобілем за рядом фіктивних правочинів.
2. Рішенням від 22 лютого 2018 року, яке набрало законної сили, у справі № 201/12569/16-ц Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська витребував цей автомобіль з чужого незаконного володіння останньої набувачки та видав виконавчий лист.
3. Цей виконавчий лист перебував на примусовому виконанні, а виконавець вжила всіх необхідних заходів для виконання рішення суду.
4. Проте боржниця умисно вчиняла дії для унеможливлення повернення спірного автомобіля, не з`являлася на виклики виконавця та свідомо, всупереч вжитим судом заходам забезпечення позову, передала автомобіль іншій особі.
5. Виконавець наклала на боржницю штраф за умисне невиконання рішення суду та оголосила спірний автомобіль у розшук. Також місцевий відділ поліції вніс до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) відомості про кримінальне правопорушення за фактом умисного невиконання боржницею рішення суду.
6. Вжиті заходи не привели до позитивного результату - виконання рішення суду, тому виконавець повернула виконавчий документ стягувачу, пославшись на те, що транспортний засіб боржника поліція не виявила протягом року з дня оголошення розшуку.
7. Позивач намагався змінити порядок виконання рішення суду у справі № 201/12569/16-ц з витребування майна на стягнення його вартості, проте суд відмовив у задоволенні його заяви за неможливістю її задоволення шляхом зміни суті рішення суду та обраного позивачем способу захисту, що узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду.
8. За неможливістю виконання рішення суду про витребування спірного автомобіля, позивач змушено звернувся до суду з новим позовом, в якому просив стягнути з особи, яка незаконно заволоділа його майном, - ОСОБА_2 вартість спірного автомобіля. Суди задовольнили і цей позов.
9. Остання набувачка не погодилася зі стягненням з неї грошових коштів (вартості спірного автомобіля), наполягає, що єдиним належним способом захисту права позивача є віндикаційний позов, а задоволення кондикційного позову не є можливим щодо індивідуально визначеного майна та призведе до подвійного стягнення з неї вартості цього майна.
10. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 21 лютого 2024 року передав, а Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 29 травня 2024 року прийняла цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до підпункту 7 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України для відступу від висновків щодо застосування статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у подібних правовідносинах, сформованих у постановах Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15, від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905гс17, за змістом яких кондикційна вимога застосовується лише до речей, визначених родовими ознаками.
11. У цій справі перед Великою Палатою Верховного Суду постали такі ключові питання:
- щодо можливості поширення кондикційного позову на речі, визначені як індивідуальними, так і родовими ознаками;
- щодо співвідношення віндикації і кондикції та можливості їх субсидіарного застосування у правовідносинах щодо повернення індивідуально визначеної речі її законному власникові.
12. Велика Палата Верховного Суду касаційну скаргу Ясира С. А. в інтересах ОСОБА_2 задовольнила частково. Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21 листопада 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування вартості безпідставно збереженого майна змінила шляхом викладення їх мотивувальних частин у редакції цієї постанови. Додаткове рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 08 грудня 2022 року залишила без змін.
13. При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків щодо застосування норм глави 83 ЦК України, відображених у постановах Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15 та від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905гс17, сформулювавши такі висновки:
- аналіз норм глави 83 ЦК України свідчить, що цей Кодекс не диференціює особливості застосування кондикції в залежності від родових чи індивідуальних ознак її об`єкта та, відповідно, не обмежує сферу її застосування винятково речами, визначеними родовими ознаками;
- поширення правил кондикції лише на речі, визначені родовими ознаками, є проявом звужувального тлумачення норм права, яке в цій ситуації є невиправданим та таким, що прямо суперечить приписам статті 1213 ЦК України, яка передбачає обов`язок набувача майна повернути його власнику в натурі, а у випадку неможливості повернення майна в натурі - відшкодувати його вартість;
- застереження законодавця щодо необхідності відшкодування вартості майна в разі неможливості його повернення в натурі стосується насамперед речей, визначених індивідуальними ознаками, адже речі, визначені родовими ознаками, є замінними, тобто такими, що не можуть бути безповоротно втрачені.
14. З урахуванням наведеного дійшла переконання, що оскільки суди попередніх інстанцій правильно виснували про обґрунтованість позову та необхідність його задоволення, однак у своїх мотивувальних частинах послалися на висновки Верховного Суду України щодо застосування статей 1212, 1213 ЦК України, від яких Велика Палата Верховного Суду відступає цією постановою, то оскаржені судові рішення в частині задоволення позовної вимоги про відшкодування вартості безпідставно збереженого майна підлягають зміні шляхом викладення їх мотивувальних частин в редакції цієї постанови.
ІІ. ЗМІСТ ОКРЕМОЇ ДУМКИ
15. Погоджуючись з результатом розгляду справи, а також з висновками щодо застосування норм глави 83 ЦК України (наведеними у пункті 13 цієї окремої думки), сформованими у зв`язку з відступом від висновків Верховного Суду України, відображених в постановах від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15 та від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905гс17, вважаємо за необхідне висловити свої заперечення щодо певних висновків Великої Палати Верховного Суду.
Щодо висновку, сформованого в пункті 197 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 201/9127/21 (провадження № 14-33цс24)
"Субсидіарна реалізація механізму, передбаченого частиною другою статті 1213 ЦК України, у ситуації, коли рішення про витребування майна з чужого незаконного володіння неможливо виконати з причин втрати такого майна після ухвалення рішення суду, допускається як у порядку, визначеному розділом VI ЦПК України, через подання заяви про зміну способу виконання судового рішення, так і шляхом пред`явлення окремого позову про відшкодування вартості безпідставно збереженого майна. Водночас вартість такого майна на підставі частини другої статті 1213 ЦК України підлягає встановленню на момент розгляду справи про повернення майна, тобто на момент розгляду віндикаційного позову".
16. Формуючи зазначений висновок, Великій Палаті Верховного Суду слід було звернути увагу на те, що:
1) у цій справі питання про належний процесуальний спосіб субсидіарного застосування кондикції у випадку неможливості виконання рішення суду про витребування майна (про задоволення віндикаційного позову) не охоплене доводами та вимогами касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження;
2) у постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року у справі
№ 6-1829цс15 сформовано такі правові висновки:
"Поняття "спосіб і порядок" виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, встановленого статтею 16 ЦК України. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений.
Задовольняючи заяву про зміну способу виконання судового рішення з повернення майна (відновлення становища, яке існувало до порушення - пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України) на стягнення його вартості (відшкодування майнової шкоди - пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України), суди фактично змінюють рішення суду по суті та самостійно змінюють спосіб захисту, передбачений статтею 16 ЦК України".
Враховуючи зазначене, Верховний Суд України скасував рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій та ухвалив нове рішення - про відмову у заяві про зміну способу виконання рішення суду.
Посилаючись на цей правовий висновок Верховного Суду України, суди у справі № 201/12569/16-ц (про віндикацію майна) відмовили позивачеві у задоволенні його заяви про зміну способу виконання рішення суду.
Крім цього, цей висновок послідовно застосовує Верховний Суд (див., зокрема, постанови від 11 квітня 2018 року у справі № 904/1478/15; від 05 вересня 2018 року у справі № 2-749/11/2229; від 11 грудня 2018 року у справі № 757/14092/15-ц; від 10 червня 2019 року у справі № 350/426/16-ц; від 16 червня 2021 року у справі № 693/426/17).
17. Отже, навіть якщо не враховувати межі касаційного оскарження судових рішень, Велика Палата Верховного Суду побіжно відступила від висновків Верховного Суду України, сформованих у постанові від 25 листопада 2015 року у справі № 6-1829цс15 (який, до речі, у справі, яка переглядається, не застосовувався), не зазначивши прямо про це в постанові від 25 вересня 2024 року.
18. Такий підхід не узгоджується із основним завданням Великої Палати Верховного Суду - формуванням єдиної правозастосовної практики.
19. З огляду на формування відповідних висновків щодо застосування, зокрема, статті 435 ЦПК України у спірних правовідносинах вважаємо за необхідне заперечити проти альтернативи у виборі процесуального способу застосування кондикції у випадку неможливості виконання рішення суду про витребування майна (про задоволення віндикаційного позову), а також моменту, на який слід визначати вартість майна, що підлягає відшкодуванню.
Щодо належного процесуального способу субсидіарного застосування кондикції у випадку неможливості виконання рішення суду про витребування майна (про задоволення віндикаційного позову)
20. Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки / врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм [див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19 (провадження
№ 61-7013св20), постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс2), постанову Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц (провадження № 61-28728сво18)].
21. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту [див. постанову Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)].
22. За принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи в суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20 жовтня 2021 року у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)].
23. Відповідно до частини першої статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
24. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (частина третя статті 435 ЦПК України).
25. У справі "Глоба проти України" (рішення від 05 липня 2012 року, заява № 15729/07, §§ 26, 27) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). ЄСПЛ наголосив, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. також рішення ЄСПЛ від 07 червня 2005 року у справі "Фуклев проти України", заява № 71186/01, § 84).
26. Таким чином, установлена обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дозволяє ставити його виконання в залежність від волі боржника або будь-яких інших осіб, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів. Подібні правові висновки Верховний Суд у складі колегій суддів Касаційного господарського суду виклав у пункті 13 постанови від 30 серпня 2018 у справі № 916/4106/14 та підпункті 8.12 пункту 8 постанови від 25 вересня 2020 у справі № 924/315/17.
27. Задовольняючи позов про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикацію), суд у своєму рішенні встановлює обставини протиправного вибуття такого майна з володіння власника і наводить обґрунтування необхідності його повернення законному володільцеві. Тобто суд констатує необхідність поновлення прав позивача і належність обраного ним способу захисту.
28. Водночас у процесі виконання рішення можуть виникнути обставини, які суттєво ускладнюють або унеможливлюють виконання рішення суду про віндикацію. До прикладу, це може бути втрата поточним володільцем індивідуально визначеного майна, яке витребовується за рішенням суду.
29. Правове регулювання не повинне ігнорувати чи толерувати випадки існування невиконаних судових рішень, оскільки сам факт винесення рішення суду про задоволення позову жодним чином не впливає на відновлення порушених прав, за захистом яких позивач звернувся до суду. Насамперед необхідно виходити з того, що захист порушеного права має бути реальним, а не таким, що існує на папері.
30. Також правопорядок не може допускати ситуації, коли нівелюється законна сила судового рішення та створюються передумови для виникнення "колізії" судових рішень [див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2023 року в справі № 442/3663/20 (провадження № 61-6501св21)].
31. Зафіксований у рішенні суду факт порушення майнового права позивача і необхідність його поновлення у обраний ним спосіб (який суд визнав належним) не повинен спонукати останнього до пошуку шляхів поновлення свого права в інший спосіб - пред`являючи новий позов лише у зв`язку з тим, що держава не забезпечила виконання взятого на себе зобов`язання з виконання рішення суду, що набрало законної сили.
32. На користь зазначеного також свідчать положення частини третьої статті 33 Закону України "Про виконавче провадження", згідно з якими за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
33. Отже, за обставин, що суттєво ускладнюють виконання судового рішення про витребування майна або роблять його неможливим, позивач або виконавець (у порядку, передбаченому законом) вправі звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення, що може включати в себе зміну способу захисту на той, що забезпечить ефективне відновлення порушеного права позивача за конкретних обставин справи, зокрема на відшкодування вартості безпідставно набутого майна.
34. При цьому суд повинен належно мотивувати своє рішення в частині необхідності зміни способу захисту порушеного права позивача насамперед об`єктивною неможливістю відновити права позивача у спосіб, відображений у відповідному рішенні суду, що набрало законної сили.
35. У такому разі зміна способу виконання рішення суду не змінюватиме суті цього рішення, так як йдеться про захист прав, порушення і необхідність відновлення яких вже констатував суд у своєму рішенні, яке не може бути виконане у спосіб, зазначений в його резолютивній частині.
36. Крім того, спосіб захисту права власника, за неможливості повернення належного йому майна в натурі, прямо передбачений частиною другою статті 1213 ЦК України. Таким способом захисту є відшкодування йому вартості безпідставно набутого майна на момент розгляду судом справи про повернення цього майна.
37. Такий підхід сприятиме дотриманню такої засади приватного права, як розумність у контексті: досягнення ефективного і реального відновлення порушеного права в коротший термін; уникнення штучного подвоєння судового процесу; мінімізація витрат учасників справи на участь у судовому процесі, а держави - на його організацію.
38. Висновки про можливість відшкодування вартості безпідставно набутого майна як у порядку статті 435 ЦПК України через подання заяви про зміну способу виконання судового рішення, так і шляхом пред`явлення окремого позову:
1) призведуть до формування неоднакової судової практики: деякі суди продовжать керуватися висновками Верховного Суду України (від яких Велика Палата Верховного Суду не відступила) та відмовляти в задоволенні заяв про зміну способу виконання судового рішення у подібних правовідносинах, інші ж суди будуть враховувати позицію Великої Палати Верховного Суду в цій справі та задовольняти такі заяви;
2) поступово нівелюватимуть принцип обов`язковості рішення суду. Законний володілець буде змушений нести додаткові (зазвичай значні) витрати на участь у новому судовому процесі, а особа, яка володіє майном без законної на те правової підстави і не бажає виконувати рішення суду про віндикацію, буде зацікавлена в максимальній тривалості нового судового процесу;
3) вирішення судом одного й того ж питання буде оформлюватися різними видами судових рішень: в одному випадку ухвалою, в іншому - рішенням / постановою. Це ж призведе до різного порядку оскарження та перегляду таких судових рішень. Якщо особа звернеться з позовом, то ухвалене судове рішення зможе бути переглянуте як в апеляційному, так і в касаційному порядку. Також учасники справи зможуть заявляти різні клопотання, зокрема про зупинення виконання судового рішення. У випадку ж вирішення цього питання в порядку зміни способу виконання судового рішення, результат вирішення такого процесуального питання не зможе бути переглянутий касаційний судом через невіднесення відповідних судових рішень до переліку ухвал, які можуть бути переглянуті в касаційному порядку згідно з пунктами 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України.
39. Виходячи з наведеного варто звернути увагу на висновки ЄСПЛ, відображені в рішенні від 29 серпня 2024 року у справі "Ганущак проти України" (CASE OF GANUSHCHAK v. UKRAINE), заява № 40776/16.
У зазначеній справі ЄСПЛ встановив, що суди неоднаково застосовували статтю 482 Митного кодексу України. Виснував, що розбіжностей у практиці з цього питання достатньо для встановлення за обставин цієї справи, що заявник не міг передбачити оскаржуване втручання у вигляді постанови апеляційного суду від 14 січня 2016 року та його наслідки, а тому воно було несумісним із принципом законності, закріпленим у статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Резюмував, що цього висновку достатньо, щоб не розглядати питання, чи було встановлено справедливий баланс між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав заявника. У зв`язку із цим констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Так, у пункті 20 цього рішення ЄСПЛ наголосив, що зазвичай саме національні органи влади, зокрема суди, повинні тлумачити та застосовувати національне законодавство. Однак ЄСПЛ зобов`язаний перевірити, чи спричинили спосіб тлумачення та застосування національного законодавства наслідки, які відповідали принципам Конвенції [див. рішення у справі "Муллай та інші проти Албанії" (Mullai and Others v. Albania), заява № 9074/07, пункт 114, від 23 березня 2010 року].
В пункті 24 зазначив, що ЄСПЛ уже неодноразово встановлював, що якщо явно суперечливі рішення втручаються у право на мирне володіння майном і не містять обґрунтованого пояснення розбіжності, таке втручання не може вважатися законним для цілей статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки призводить до неузгодженості практики, якій бракує необхідної точності, аби фізичні особи могли передбачити наслідки своїх дій (див., mutatis mutandis, рішення у справах "Йокела проти Фінляндії" (Jokela v. Finland), заява № 28856/95, пункт 65, ЄСПЛ
2002-IV; "Сагінадзе та інші проти Грузії" (Saghinadze and Others v. Georgia), заява № 18768/05, пункти 116-118, від 27 травня 2010 року; "Брезовец проти Хорватії" (Brezovec v. Croatia), заява № 13488/07, пункти 67 і 68, від 29 березня 2011 року).
Суд зауважує, що заявник не мав змоги усунути двозначність у практиці національного суду, звернувшись до суду вищої інстанції, оскільки згідно з національним законодавством рішення апеляційного суду було остаточним і оскарженню не підлягало (пункт 25).
40. Також неоднозначним є висновок Великої Палати Верховного Суду про необхідність визначення вартості майна на момент розгляду справи провіндикацію майна.
41. По-перше, не зазначено, на який саме момент: пред`явлення позову, відкриття провадження у справі, винесення рішення суду чи його перегляду в апеляційному або касаційному порядку. Це питання виникає з огляду на те, що, як правило, у справі про віндикацію майна учасники справи не подають до суду доказів про вартість цього майна.
42. По-друге, вимогами віндикаційного позову вирішується питання витребування майна, а не його повернення.
На наше переконання, визначати вартість майна, яке не вдалося витребувати, необхідно на момент ініціювання питання про відшкодування вартості цього майна, тобто на час звернення до суду із заявою про зміну способу виконання судового рішення.
43. Також вважаємо за доцільне висловити свої заперечення щодо інших правових висновків Великої Палати Верховного Суду, які хоча й стосуються питань, охоплених підставами касаційного оскарження в цій справі, однак ми не погоджуємося з їх формулюванням.