ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 705/5061/21
провадження № 61-11431св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, відповідач - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Уманської міської ради,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 05 березня 2024 року у складі колегії суддів Новікова О. М., Гончар Н. І., Сіренка Ю. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Уманської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі батька у вихованні дитини.
Позовна заява мотивована тим, що 29 червня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану по місту Умані Уманського міськрайонного управління юстиції у Черкаській області (далі - ВДРАЦ по місту Умані Уманського МРУЮ у Черкаській області), актовий запис № 278. Від шлюбу мають сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На момент подання позову сімейні стосунки між сторонами припинені. Позивач має постійний заробіток та стабільну роботу, постійне місце проживання, не перебуває на обліку у лікаря нарколога та психіатра, до кримінальної відповідальності не притягувався, приймає активну участь в утриманні дитини. Проте ОСОБА_2 чинить йому перешкоди у спілкуванні з сином ОСОБА_4 .
Посилаючись на вказане вище, ОСОБА_1 просив суд зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у здійсненні його батьківських обов`язків у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, шляхом надання можливості безперешкодно відвідувати сина та спілкуватися з ним у будь-який час.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Уманський міськрайонний суд Черкаської області рішенням від 09 серпня 2023 року (у складі судді Годік Л. С.) у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами, що відповідачка заперечувала проти спілкування позивача з дитиною та чинила перешкоди у спілкуванні з ним, а тому позов є безпідставним та задоволенню не підлягає.
Черкаський апеляційний суд постановою від 05 березня 2024 року рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 09 серпня 2023 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Зобов`язав ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод
у спілкуванні з сином ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визначив спосіб участі ОСОБА_1 у спілкуванні з сином
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, за допомогою засобів відеозв`язку через мережу "Інтернет" та телефонного зв`язку щосуботи та щонеділі, тривалістю 15 хвилин у кожен із таких днів, у проміжок часу
з 18 години до 21 години, за умови задовільного стану здоров`я дитини та бажання дитини, у присутності матері.
Зобов`язав ОСОБА_2 при виїзді за межі України під час військового стану повідомляти батькові ОСОБА_1 місце перебування ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, для його спілкування з дитиною.
У разі можливості ОСОБА_1 відвідати країну місця тимчасового перебування (проживання) ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2 не чинити перешкод у спілкуванні батька із сином.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що між сторонами у справі існує конфлікт щодо участі кожного з батьків у вихованні дитини. Оскільки дитина потребує спілкування з батьком, апеляційний суд дійшов висновку про визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною на підставі запропонованого 23 січня 2024 року Службою у справах дітей Уманської міської ради висновку щодо розв`язання спору між сторонами у справі, який складений з урахуванням попередньо встановленого графіку спілкування і його виконання сторонами у справі та відповідає інтересам дитини з урахуванням її вікових особливостей. Зазначений порядок спілкування/зустрічей позивача з дитиною в присутності матері, після набрання постановою суду апеляційної інстанції законної сили, зможе забезпечити поступовий та системний контакт батька з дитиною та формування між ними сталого емоційного зв`язку. Враховуючи наведене вище, апеляційний суд вважав за необхідне частково взяти до уваги висновок Служби у справах дітей Уманської міської ради.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2024 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі
№ 165/2839/17 (провадження № 61-6769св19).
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував принцип рівності прав батьків у вихованні дитини, а також інтересів останньої.
Разом з тим, заявник вказує, що апеляційний суд не встановив, де саме відповідачка проживає з дитиною, а отже не вирішив спір в частині побачень з дитиною.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 29 червня 2013 року ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрували шлюб у ВДРАЦС по місту Умані Уманського МРУЮ у Черкаській області, актовий запис № 278. Після реєстрації шлюбу прізвище чоловіка - ОСОБА_1, дружини - ОСОБА_1 .
Відповідно до свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Згідно з довідкою Виконавчого комітету Уманської міської ради
від 24 листопада 2021 року ОСОБА_2 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 .
Уманський міськрайонний суд Черкаської області рішенням від 17 травня 2022 року у справі № 705/1249/22 позов ОСОБА_1 до
ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задовольнив. Шлюб між
ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зареєстрований у ВДРАЦС по місту Умані Уманського МРУЮ у Черкаській області, актовий запис № 278, розірвав.
Відповідно до довідки Відділу державної виконавчої служби у місті Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) від 25 листопада 2022 року, згідно з виконавчими листами № 705/3907/21 та № 2/705/2177/21, виданими 11 січня 2021 року Уманським міськрайонним судом Черкаської області, ОСОБА_1 сплачує аліменти ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно та на користь ОСОБА_2 на її утримання у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно. Станом на 23 листопада 2022 року заборгованість за аліментами відсутня.
Черкаський апеляційний суд ухвалою від 26 грудня 2023 року зобов`язав Службу у справах дітей Уманської міської ради надати Черкаському апеляційному суду висновок щодо розв`язання спору за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей Уманської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі батька у вихованні дитини.
У висновку від 23 січня 2023 року № 11/01-25/74 Служба у справах дітей Уманської міської ради зазначила, що після початку воєнної агресії рф та введення воєнного стану в Україні ОСОБА_2 разом із сином ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, виїхали за кордон, де зараз і перебувають. Також рекомендовано: зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні з сином ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визначити спосіб участі ОСОБА_1 у спілкуванні з сином ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, за допомогою засобів відеозв`язку через мережу "Інтернет" та телефонного зв`язку щосуботи та щонеділі, тривалістю 15 хвилин у кожен із таких днів, у проміжок часу з 18 години до 21 години, за умови задовільного стану здоров`я дитини та бажання дитини, у присутності матері; зобов`язати ОСОБА_2 при виїзді за межі України під час військового стану повідомляти батькові ОСОБА_1 місце перебування
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, для його спілкування з дитиною; у разі можливості ОСОБА_1 відвідати країну місця тимчасового перебування (проживання) ОСОБА_3,
ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2 не чинити перешкод у спілкуванні батька із сином; при поверненні ОСОБА_2 з дитиною до постійного місця проживання надати батькові можливість безперешкодно спілкуватися з дитиною, за домовленістю з матір`ю дитини проводити з дитиною відпустку двічі на рік: 20 днів взимку та 20 днів влітку.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції відповідає.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови
у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі
№ 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня
2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 як на підставу своїх порушених прав послався на те, що він приймає активну участь в утриманні дитини, проте відповідачка чинить йому перешкоди у спілкуванні з сином ОСОБА_4 .
Предметом спору у справі, що переглядається, з урахуванням меж та підстав касаційного оскарження, є усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі батька у вихованні дитини.
Статтею 18 Конвенції ООН про права дитини визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (пункти 1 і 3 статті 9 Конвенції ООН про права дитини).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про охорону дитинства" контакт з дитиною є реалізацією матір`ю, батьком, іншими членами сім`ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання їм інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.
Згідно зі статтею 15 Закону України "Про охорону дитинства" дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Згідно зі статтею 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Частинами першою та другою статті 159 СК України передбачено, що якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.
Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
Отже, системний аналіз наведених міжнародних правових норм та норм внутрішнього законодавства України вказує на те, що питання виховання дитини вирішуються батьками спільно.
Батько, який проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має беззаперечне право на особисте спілкування з дитиною, враховуючи його ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків, прихильність дитини до батька, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
Мати, яка проживає разом з дитиною, не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.
Визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе урахування інтересів дитини (частина восьма
статті 7 СК України, стаття 11 Закону України "Про охорону дитинства).
Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізувалося Європейським судом з прав людини
(далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" і частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судами України як джерело права.
У рішенні ЄСПЛ у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року
(заява № 31111/04) зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі "Йогансен проти Норвегії" від 07 серпня 1996 року).
Таким чином, положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини.
У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.
Стаття 3 ЦПК України передбачає, що основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема змагальність сторін, диспозитивність.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 14 вересня 2021 року у справі
№ 910/14452/20).
У цій справі апеляційний суд установив, що право батька на спілкування з дитиною є його незаперечним правом, а спілкування сина з батьком відповідає його інтересам. Жодних обставин, які б унеможливлювали право батька на спілкування із малолітнім сином, чи обставин, які б свідчили про таке спілкування батька з сином, яке б перешкоджало нормальному розвитку дитини, суд не встановив.
Визначаючи способи участі батька з дитиною, врахувавши позовні вимоги, в яких позивач просив не чинити перешкоди та забезпечити йому безперешкодне спілкування з сином у будь-який час, суд апеляційної інстанції узяв за основу рекомендований Службою у справах дітей Уманської міської ради спосіб батька брати участь у вихованні дитини, оскільки у позовній заяві ОСОБА_1 не зазначив конкретних способів його участі у вихованні дитини та спілкування з нею. При цьому апеляційний суд врахував обставини цієї конкретної справи, вік дитини та її якнайкращі інтереси, які взяв до уваги шляхом часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
У висновку від 23 січня 2024 року № 11/01-25/74 Служба у справах дітей Уманської міської ради рекомендувала, зокрема: зобов`язати ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у спілкуванні з сином
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визначити спосіб участі ОСОБА_1 у спілкуванні з сином ОСОБА_3,
ІНФОРМАЦІЯ_1, за допомогою засобів відеозв`язку через мережу "Інтернет" та телефонного зв`язку щосуботи та щонеділі, тривалістю
15 хвилин у кожен із таких днів, у проміжок часу з 18 години до 21 години, за умови задовільного стану здоров`я дитини та бажання дитини, у присутності матері; зобов`язати ОСОБА_2, при виїзді за межі України під час військового стану, повідомляти батькові ОСОБА_1 місце перебування ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, для його спілкування з дитиною; у разі можливості ОСОБА_1 відвідати країну місця тимчасового перебування (проживання) ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2 не чинити перешкод у спілкуванні із сином.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, оцінив докази в сукупності та в цілому, врахував інтереси дитини, які мають пріоритет над інтересами батьків, поведінку батька та його активне бажання брати участь у вихованні та спілкуванні зі своїм сином, а також закріплений у положеннях міжнародних норм та норм законодавства України принцип рівності батьків у реалізації права на вільне спілкування з дитиною та участь у її вихованні, та встановив такий спосіб участі позивача у вихованні малолітнього сина
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та спілкуванні з ним, який з урахуванням віку дитини передбачає дотримання розпорядку дня дитини, стану її здоров`я та інтересів, а також тимчасового місця перебування дитини за межами України.
Колегія суддів погоджується із таким визначенням способу участі батька у вихованні дитини, оскільки це забезпечує якнайкращі її інтереси і розумний баланс у праві на участь обох батьків у вихованні дитини.
За умови зміни обставин у справі, батьки можуть визначити інші способи участі позивача у вихованні сина.
Оскаржуване судове рішення вирішує по суті проблеми у спілкуванні та вихованні дитини двома батьками у зв`язку з неможливістю її виховання у повноцінній сім`ї, створює передумови для її розвитку, формування особистості, забезпечує її міцними життєвими зв`язками з обома з батьків, що є надзвичайно важливим у житті дитини.
Як на підставу касаційного оскарження заявник послався на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 165/2839/17 (провадження № 61-6769св19).
Посилаючись на висновок, викладений у постанові Верховного Суду
від 01 квітня 2020 року у справі № 165/2839/17 (провадження № 61-6769св19), як на неоднакове застосування норми права у подібних правовідносинах, позивач зазначав, що апеляційний суд у справі, що переглядається,
не врахував висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 165/2839/17 (провадження № 61-6769св19)
про те, що "загальні засади регулювання сімейних відносин визначено у статті 7 СК України, згідно з якою жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
У статті 18 СК України визначено, що кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Способами захисту сімейних прав та інтересів, зокрема є встановлення правовідношення; зміна правовідношення.
Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
За заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення (частина перша статті 158 СК України).
Відповідно до частини другої статті 159 СК України суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.
Тлумачення зазначених норм дозволяє зробити висновок, що будь-хто із батьків може звернутися до органу опіки та піклування для визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї.
У разі наявності спору про способи участі одного з батьків у вихованні дитини, зокрема, якщо орган опіки та піклування не визначив способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею, не виключається вирішення такого спору в судовому порядку незалежно від того, хто з батьків звертається з позовом (той, хто проживає з дитиною, чи той, хто проживає окремо) і визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї, що є ефективним способом захисту та не суперечить закону".
Висновки суду апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі обставин справи щодо визначення способу участі батька у вихованні дитини, не суперечать висновкам, на які заявник посилається у касаційній скарзі як підставу для касаційного оскарження.
З огляду на викладене, Верховний Суд у цій справі дійшов висновку про необґрунтованість наведеної в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої
статті 389 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не встановив, де саме проживає з дитиною, а отже не вирішив спір в частині побачень з дитиною, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
З огляду на матеріали справи, ОСОБА_1 подав до Міністерства юстиції України звернення, в якому просив про сприяння у встановленні місцезнаходження дитини та усунення перешкод у спілкуванні з сином ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який зараз проживає з матір`ю ОСОБА_2 на території Республіки Польща.
Міністерство юстиції України надало відповідь на звернення
ОСОБА_1, в якій запропонувало заявнику з метою ініціювання справи про забезпечення реалізації прав доступу до дитини на підставі Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей
від 25 жовтня 1980 року (далі- Конвенція 1980 року) подати заповнену та підписану власноруч заяву, довіреність, передбачену статтею 28 Конвенції 1980 року, згоду на обробку та передачу персональних даних та відповідні додаткові документи. Після отримання належно оформленої заяви разом з необхідними документами Міністерство юстиції України зможе звернутися до Міністерства юстиції Республіки Польща для вжиття заходів відповідно до Конвенції 1980 року.
У висновку від 23 січня 2023 року № 11/01-25/74 Служба у справах дітей Уманської міської ради зазначила, що після початку воєнної агресії рф та введення воєнного стану в Україні ОСОБА_2 разом із сином ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, виїхали за кордон, де зараз і перебувають.
Заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_1 та частково висновку Служби у справах дітей Уманської міської ради, ОСОБА_2 вказувала, що зазначений позивачем спосіб його участі у вихованні дитини, який передбачає спосіб участі у вихованні дитини без обмежень, на даний час не відповідає інтересам малолітнього сина ОСОБА_4, якому наразі 3 роки. Тим більше спору щодо спілкування з дитиною та перешкод у спілкуванні з дитиною ніколи не було. Оскільки на даний час відповідачка з дитиною перебувають у Великій Британії, дитина відвідує дитячий садок, а відповідачка працює, тому просила з огляду на різницю в часовому поясі, за умови задовільного стану здоров`я та бажання дитини, у присутності матері встановити час для спілкування лише у вихідні дні за допомогою відеозв`язку через мережу "Інтернет" або телефонного зв`язку. Також відповідачка зазначала, що нею було зроблено та надіслано ОСОБА_1 відео з умовами проживання дитини, що свідчить про обізнаність батька, який неодноразово бачив, а також шляхом відеозв`язку з сином, умови та фактичне місце проживання дитини.
Батько ОСОБА_1 жодних заперечень на вказані вище пояснення, які містяться у матеріалах справи, не надав, не спростував доводів матері та Служби у справах дітей Уманської міської ради, що відповідачка з дитиною перебуває за межами України.
Тому апеляційний суд, врахувавши вік дитини, те, що дитина не росла з батьком з народження, виїзд за межі України у зв`язку із забезпеченням безпечного середовища для розвитку дитини під час війни, можливість на даний час спілкування з батьком за допомогою відеозв`язку та неможливістю вирішення питання про щоденне спілкування дитини з батьком та проведення з ним його відпустки, з урахуванням обставин, які склалися у цій справі, правильно відмовив у задоволенні позовних вимог в частині безперешкодного спілкування батька з сином в будь-який час та проводити з дитиною відпустку двічі на рік: 20 днів взимку та 20 днів влітку.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду, а за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
На думку судової колегії судове рішення, що переглядається, є достатньо мотивованим.