ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 490/7139/23
провадження № 61-8406св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, відповідачі: держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Офіс Генерального прокурора,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 08 лютого 2024 року
у складі судді Гуденко О. А. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 06 травня 2024 року у складі колегії суддів Серебрякової Т. В.,
Коломієць В. В., Самчишиної Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ),
Офісу Генерального прокурора про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства та прокуратури.
Позовна заява мотивована тим, що Генеральна прокуратура України
(назва якої змінена на Офіс Генерального прокурора) здійснювала досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 42017000000004808, в ході якого 17 серпня 2017 року проведений обшук за місцем проживання
ОСОБА_1
27 вересня 2017 року за результатами розслідування слідчий Генеральної прокуратури України склав повідомлення про підозру стосовно
ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 28, частиною першою статті 366 КК України.
29 вересня 2017 року ОСОБА_1 повідомлено про зміну підозри.
Слідчий суддя Печерського районного суду міста Києва ухвалою
від 04 жовтня 2017 року обрав стосовно позивача запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання та встановив обов`язки: прибувати до слідчого за першим викликом, не відлучатися з населеного пункту без дозволу слідчого, прокурора, тощо.
У зв`язку із цим, 31 серпня 2017 року, 04 та 27 вересня 2018 року, 11 жовтня 2018 року та 23 листопада 2018 року позивач був вимушений за власний рахунок прибувати до міста Києва для проведення слідчих дій.
19 січня 2018 року прокурор Генеральної прокуратури України затвердив обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42017000000004808
від 24 листопада 2017 року, яке виділене з кримінального провадження
№ 42017000000001341 від 04 травня 2017 року за обвинуваченням ОСОБА_1 та інших осіб у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 28, частиною першою
статті 366 КК України (у редакції Закону від 07 квітня 2011 року № 3207-VI).
Заводський районний суд міста Миколаєва вироком від 06 липня 2021 року, який залишений без змін ухвалою Миколаївського апеляційного суду
від 01 лютого 2022 року, у справі № 757/3360/18-к визнав ОСОБА_1 невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину)
за частиною другою статті 28, частиною першою статті 366 КК України
(у редакції Закону від 07 квітня 2011 року № 3207-VI) та виправдав у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення (злочину).
Загальний строк незаконного кримінального переслідування у злочині, якого ОСОБА_1 не скоював, становить 4,5 роки, за весь цей час йому було спричинено значну моральну шкоду.
Так, позивач мав бездоганну репутацію, користувався беззаперечним авторитетом у трудових колективах, неодноразово отримував державні та відомчі нагороди, проте кримінальне переслідування перекреслило його суспільні надбання.
Після обрання запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання, позивач був позбавлений права вільного пересування, що значно порушило його конституційні права. Також він був вимушений виправдовуватися, давати пояснення близьким, родичам, сусідам, знайомим та колегам. При цьому, перебіг кримінального провадження висвітлювався засобами масової інформації, внаслідок чого його авторитет, престиж та ділову репутацію було знищено перед великим колом людей, з якими позивач підтримував дружні та ділові стосунки.
Через кримінальне переслідування значно погіршився стан здоров`я позивача. Так, у період з 04 до 25 липня 2022 року та з 19 до 21 квітня
2023 року позивач проходив стаціонарне лікування, що підтверджується відповідними медичними документами.
Моральні страждання посилювалися постійним негативним та стресовим настроєм, почуттям життєвої невизначеності, неможливістю вільно поїхати на відпочинок, докладанням значних зусиль для захисту своїх прав, відчуттям несправедливості та безпорадності перед державним механізмом кримінального переслідування, постійним очікуванням можливого негативного судового рішення.
Як наслідок незаконних дій відповідних органів ОСОБА_1 зазнав значних душевних страждань, погіршилися його відносини з оточуючими, порушились нормальні життєві зв`язки та стан здоров`я, відбулося приниження честі, гідності та ділової репутації, що призвело до негативних змін в емоційному стані.
Посилаючись на вказане вище, ОСОБА_1 просив суд стягнути на його користь з Державного бюджету України у відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури, 4 000 000 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Центральний районний суд міста Миколаєва рішенням від 08 лютого
2024 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Стягнув на користь ОСОБА_1 з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів досудового слідства, прокуратури грошові кошти в розмірі 372 000 грн.
Миколаївський апеляційний суд постановою від 06 травня 2024 року рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 08 лютого 2024 року залишив без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що внаслідок необґрунтованого кримінального переслідування позивачу завдано моральну шкоду, право на відшкодування якої він набув на підставі виправдувального вироку Заводського районного суду міста Миколаєва від 06 липня 2021 року. ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом з 27 вересня 2017 року до 06 липня 2021 року (52 місяці 6 днів). Сума відшкодування моральної шкоди підлягає визначенню, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, та підлягає стягненню у розмірі 372 000 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій у червні 2024 року, Офіс Генерального прокурора просить змінити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, зменшити розмір відшкодування моральної шкоди, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України - відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини третьої статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, щоздійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" у взаємозв`язку зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" для розрахунку відшкодування моральної шкоди на час незаконного перебування під слідством чи судом.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження необхідності стягнення на його користь компенсації моральної шкоди у визначеному судами розмірі, а тому позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є не доведеними.
Також Офіс Генерального прокурора просить розглянути справу за участю представника заявника.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що з 15 червня 2010 року ОСОБА_1 призначений генеральним директором Державної акціонерної холдингової компанії "Чорноморський суднобудівний завод" (далі - ДАХК "Чорноморський суднобудівний завод"), 23 липня 2014 року звільнений за згодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України.
19 листопада 2014 року ОСОБА_1 обраний секретарем Миколаївської міської ради та 24 листопада 2015 року звільнений у зв`язку із закінченням строку повноважень Миколаївської міської ради VI скликання, відповідно до пункту 1 статті 50 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
07 грудня 2017 року ОСОБА_1 прийнятий на посаду заступника генерального директора Державного підприємства "Миколаївський суднобудівний завод" (далі - ДП "Миколаївський суднобудівний завод").
З 08 грудня 2017 року виконував обов`язки генерального директора,
30 березня 2018 року призначений на посаду генерального директора
ДП "Миколаївський суднобудівний завод". 17 березня 2023 року звільнений з роботи за станом здоров`я за статтею 39 КЗпП України.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 та інші особи обвинувачувалися у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 28, частиною першою статті 366 КК України
(у редакції Закону від 07 квітня 2011 року № 3207-VI) (внесення службовою особою до офіційного документу завідомо неправдивих відомостей, вчинене за попередньою змовою групою осіб).
27 вересня 2017 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою
статті 366 КК України.
Слідчий суддя Печерського районного суду міста Києва ухвалою
від 04 жовтня 2017 року застосував до підозрюваного ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання строком до 28 листопада 2017 року включно, поклав обов`язки, в тому числі не відлучатися з населеного пункту, в якому він зареєстрований, без дозволу слідчого, прокурора або суду, прибувати за першим викликом слідчого, прокурора або суду тощо.
Слідчий суддя Печерського районного суду міста Києва ухвалою від 14 серпня 2017 року надав дозвіл на проведення обшуку за місцем фактичного проживання ОСОБА_1
19 січня 2018 року прокурор Генеральної прокуратури України затвердив обвинувальний акт у вказаному кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 та інших осіб у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 28, частиною першою статті 366 КК України.
Заводський районний суд міста Миколаєва вироком від 06 липня 2021 року у справі № 757/3360/18-к визнав ОСОБА_1 невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) за частиною другою статті 28, частиною першою статті 366 КК України (у редакції Закону від 07 квітня
2011 року № 3207-VI) та виправдав у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення (злочину).
Миколаївський апеляційний суд ухвалою від 01 лютого 2022 року вирок Заводського районного суду міста Миколаєва від 06 липня 2021 року залишив без змін.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення першої та апеляційної інстанцій відповідають.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема постанову Верховного Суду
від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження
№ 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови
у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі
№ 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня
2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 як на підставу своїх порушених прав посилався на те, що в результаті незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури він зазнав моральних страждань, які полягали в тому, що тривалий час йому доводиться захищати свої порушені права, оскаржувати дії щодо вирішення його процесуальних та інших звернень, а тому має право на відшкодування шкоди відповідно до Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у виді арешту чи виправних робіт.
Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).
Статтею 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду").
Статтею 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.
Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).
Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
У постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що "моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі".
Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом.
Встановлення правильного періоду перебування особи під слідством і судом впливає на правильність визначення мінімального розміру моральної шкоди, який не може бути зменшено.
Норма частини третьої статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" визначає, що відшкодування моральної шкоди провадиться виходячи з розміру, який не може бути меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, при цьому суди з урахуванням конкретних обставин справи не обмежені у визначенні більшого розміру відшкодування моральної шкоди.
Таким чином, законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, але не граничний.
Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17 січня
2024 року у справі № 211/2832/19 (провадження № 61-9749св23).
Обґрунтовуючи розмір завданої моральної шкоди, позивач зазначив, що внаслідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури, незаконне притягнення його до кримінальної відповідальності, які призвели до значних душевних страждань, погіршення його відносин з оточуючими, порушення нормальних життєвих зв`язків та стану здоров`я, приниження честі, гідності та ділової репутації; тривале незаконне притягнення до кримінальної відповідальності та перебування під слідством більше чотирьох років мало для позивача психотравмуючі наслідки.
На думку позивача, для відновлення нормального психологічного стану та відновлення ділової репутації йому має бути відшкодовано 4 000 000 грн моральної шкоди.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідно до вимог Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність органів досудового розслідування, прокуратури і суду", ОСОБА_1 має право на відшкодування на його користь за рахунок коштів державного бюджету моральної шкоди, яку слід визначити, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом.
Факт винесення виправдувального вироку відносно позивача надає йому право на відшкодування моральної шкоди в силу вимог вказаного вище Закону у мінімально визначеному розмірі.
Визначаючи розмір завданої позивачу моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно врахував: негативні наслідки, які продовжувалися для позивача внаслідок тривалого незаконного кримінального переслідування, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Позивач перебував під досудовим слідством та судом з 27 вересня 2017 року до 01 лютого 2022 року, що становить
52 місяці та 6 днів, і за вказаний період перебував у статусі підозрюваного та обвинуваченого, в судовому порядку був змушений доводити свою невинність, позивач жив у постійному страху бути засудженим за нескоєний ним злочин, втратив репутацію, що мало для нього негативні наслідки та суттєво вплинуло на його психоемоційний стан, а також вимагало додаткових зусиль для організації його життя.
Суди врахували, що за спірний період (перебування під слідством та судом) щодо позивача вчинялися незаконні дії, що обмежують права громадян, зокрема обшук, під вартою він не перебував, проте позивач був обмежений у пересуванні (покладено обов`язок не відлучатися з населеного пункту, в якому він зареєстрований без дозволу слідчого, прокурора або суду, прибувати за першим викликом слідчого, прокурора або суду тощо), спілкуванні з людьми та перебував у несприятливому середовищі.
Отже, враховуючи конкретні обставини справи, характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань позивача, їх тривалість, та керуючись вимогами розумності та справедливості, суди дійшли правильного висновку, що розмір моральної шкоди слід визначити у мінімальному розмірі, встановленому законодавством, що буде достатньою сатисфакцією перенесених позивачем моральних страждань.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", з 01 січня 2024 року встановлено у 2024 році щомісячну мінімальну заробітну плату в сумі 7 100 грн.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 3 КПК України стадія притягнення до кримінальної відповідальності починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.
Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно визначив термін перебування позивача під слідством та судом з 27 вересня 2017 року (з моменту пред`явлення підозри) до 01 лютого 2022 року (набрання чинності виправдувальним вироком Заводського районного суду міста Миколаєва від 06 липня 2021 року, залишеним без змін ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року), що складає
52 місяці 6 днів.
Враховуючи цей термін та виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, суди дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди на користь позивача у визначеному розмірі.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
З огляду на зміст вказаної норми, вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню цивільними судами під час вирішення спору.
Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Аргументуючи підстави касаційного оскарження, передбачені у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме - частини третьої статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" у взаємозв`язку зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" для розрахунку відшкодування моральної шкоди на час незаконного перебування під слідством чи судом.
Доводи касаційної скарги про те, що при обчисленні моральної шкоди необхідно виходити із положень частини другої статті 8 Закону України "Про Державний бюджет на 2024 рік", якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1 600 грн, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" є спеціальним і саме норми цього Закону регулюють порядок визначення моральної шкоди у спірних правовідносинах.
Зміни до статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" законодавцем не вносилися і його норми не передбачають визначення розміру відшкодування із розрахункової величини, визначеної будь-яким іншим законом, зокрема Законом України "Про Державний бюджет України".
До того ж, Верховний Суд неодноразово у своїх постановах надавав тлумачення статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" та висловлював правові позиції щодо порядку визначення розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, від якого Верховний Суд не відступав та підтримує у своїх постановах, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
У постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження
№ 61-2214св23) Верховний Суд щодо застосування статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" зазначив, що тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Аналізуючи судову практику Верховного Суду про розгляді справ про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, суди попередніх інстанцій встановили, що Верховний Суд роз`яснює про необхідність застосування "мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду", "виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом", "мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування", а тому дійшли висновку, що при вирішенні указаної справи необхідно виходити із установленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" мінімальної заробітної плати у місячному розмірі 7 100 грн.
Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 затверджено Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", згідно з пунктом 1 якого це Положення визначає порядок застосування зазначеного вище Закону.
Згідно з пунктом 2 цього Положення, даний Закон встановлює випадки, умови та порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Також, суди попередніх інстанцій зазначили, що відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, не є в розумінні статей 56, 62 Конституції України, Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", статей 1167,
1176 ЦК України "виплатою", а відтак, підстави для застосування положень частини другої статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" відсутні.
Отже, наведена заявником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, не отримала свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, при цьому, судами попередніх інстанцій правильно застосовано положення вищезазначеного законодавства, з огляду на що, колегія суддів дійшла висновку щодо відсутності правових підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Інших підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, позивач не навів.
Наявність обставин, за яких відповідно до частин першої, третьої
статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційний суд не встановив.
Посилання в касаційній скарзі на те, що позивач не довів завдання йому моральної шкоди, є необґрунтованими, оскільки сам по собі факт постановлення виправдувального вироку є доказом незаконності дій органів досудового розслідування, які додатково не підлягають у судовому порядку визнанню незаконними, та завдання особі моральної шкоди (висновок Великої Палати Верховного Суду у постановах від 25 березня 2020 року
у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19) та від 22 квітня
2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19)). При цьому згідно з усталеною практикою суду касаційної інстанції ухвалення окремого судового рішення про визнання дій прокуратури неправомірними не вимагається.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду, а за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами його повноважень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
На думку судової колегії судові рішення, що переглядаються, є достатньо мотивованими.