ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 вересня 2024 року
м. Київ
cправа № 918/146/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.
секретаря судового засідання - Дерлі І.І.
за участю представників учасників:
офісу ГП - Колодяжна А.В.
відповідача - 1 - не з`явився
відповідача - 2 - не з`явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкомбуд"
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.10.2023 (у складі колегії суддів: Василишин А.Р. (головуючий), Маціщук А.В., Петухов М.Г.)
та рішення Господарського суду Рівненської області від 01.06.2023 (суддя Пашкевич І.О.)
за позовом Керівника Вараської окружної прокуратури в інтересах держави
до: 1. Вараської міської ради,
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкомбуд"
про скасування державної реєстрації, визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору та повернення земельної ділянки,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст та підстави позовних вимог
1.1. 13.02.2023 Керівник Вараської окружної прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Вараської міської ради Рівненської області (далі - Вараська міськрада, Відповідач- 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкомбуд" (далі - ТОВ "Інкомбуд", Відповідач-2, Скаржник), у якому просить:
- скасувати державну реєстрацію права власності за ТОВ "Інкомбуд" на об`єкт нерухомого майна - незавершене будівництво (торгівельно-розважальний комплекс);
- визнати незаконним та скасувати рішення Сопачівської сільської ради Володимирецького району від 02.10.2019 № 931 "Про продаж земельної ділянки у власність Товариству з обмеженою відповідальністю "Інкомбуд" (далі - Рішення);
- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 08.11.2019 № 1459, укладений між Сопачівською сільською радою Володимирецького району та ТОВ "Інкомбуд" (далі - Договір);
- зобов`язати Відповідача-2 повернути у комунальну власність територіальної громади міста Вараш в особі Вараської міської ради спірну земельну ділянку площею 0,10 га.
1.2. При цьому позов подано прокурором як самостійним позивачем, а орган, уповноважений здійснювати функції держави в спірних правовідносинах, визначено відповідачем.
1.3. Прокурор обґрунтував такий спосіб представництва тим, що Вараська міськрада є представницьким органом територіальної громади, права якої порушено оспорюваними у даній справі Рішенням та Договором. Водночас вказаний орган місцевого самоврядування неможливо наділяти правами позивача у справі про визнання незаконним та скасування рішення, прийнятого цією ж радою, а також про визнання недійсним договору купівлі - продажу, укладеного за її участі.
Прокурор в обґрунтування позовних вимог вказує, що Товариству "Інкомбуд", як власнику нерухомого майна, передано у власність спірну земельну ділянку без проведення земельних торгів, у той час як така нерухомість на ній відсутня. Тобто Відповідач-2 недобросовісно заволодів земельною ділянкою, оскільки для уникнення проведення конкурсу для її придбання надав Сопачівській сільській раді недостовірну інформацію про наявність у нього права власності на об`єкт незавершеного будівництва. За твердженнями Прокурора, такий об`єкт був відсутній як на момент продажу спірної земельної ділянки, так і станом на дату пред`явлення позову.
До того ж право власності на такий об`єкт не могло виникнути лише з факту його державної реєстрації, адже майно, яке б підлягало реєстрації в порядку, встановленому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", на спірній земельній ділянці відсутнє.
За доводами Прокурора державна реєстрація права за ТОВ "Інкомбуд" на об`єкт нерухомого майна - незавершене будівництво (торгівельно-розважальний комплекс), що розташований на земельній ділянці, підлягає скасуванню.
За таких обставин у ТОВ "Інкомбуд" не було підстав претендувати на придбання земельної ділянки на неконкурентних умовах, тому Товариство на підставі статті 216 Цивільного кодексу України зобов`язане повернути її Вараській міській раді у комунальну власність.
1.4. Вараська міськрада визнала позов у повному обсязі до початку розгляду справи по суті.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 01.06.2023, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.10.2023, позов задоволено.
2.2. При цьому суди прийшли до висновку, що державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку. Проте з матеріалів справи вбачається, що торгівельно-розважальний комплекс не лише не вводився у експлуатацію, а взагалі відсутні підстави вважати його об`єктом незавершеного будівництва. З огляду на викладене немає підстав вважати спірне майно об`єктом нерухомого майна та об`єктом цивільного права.
2.3. Суди попередніх інстанцій, з урахуванням правової позиції Верховного Суду, зокрема постанови від 24.09.2020 у справі № 922/3272/18, дійшли висновку, що захист інтересів держави в особі територіальної громади міста має здійснювати відповідна міська рада, проте у разі, коли саме цей орган місцевого самоврядування вчинив дії у вигляді прийняття рішення, яке є незаконним та порушує інтереси держави в особі територіальної громади міста, правомірним є звернення до суду прокурора та визначення міської ради відповідачем, оскільки іншого органу місцевого самоврядування, який міг би здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади міста, не існує.
2.4. З огляду на те, що порушення інтересів територіальної громади відбулося внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування (який визначений співвідповідачем) оспорюваного Рішення та укладення оспорюваного Договору, суди попередніх інстанцій виснували про наявність у Прокурора підстав звертатися до суду як самостійному позивачу в інтересах держави в особі територіальної громади, яка є власником земельної ділянки в силу статті 80 Земельного кодексу України.
2.5. Не погоджуючись з такими рішеннями судів, ТОВ "Інкомбуд" скористалося правом на їх касаційне оскарження.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
3.1. У касаційній скарзі Товариство просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
3.2. Обґрунтовує касаційну скаргу неврахуванням судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду у справах, що стосуються подібних правовідносин, а також відсутністю висновку Верховного Суду з питань застосування частини першої статті 216 Цивільного кодексу України щодо витребування майна на користь сторони правочину без відновлення становища сторін, яке існувало до вчинення правочину (двостороння реституція).
3.3. Також у якості підстав для такого оскарження ТОВ "Інкомбуд" з посиланням на постанову Верховного Суду у справі № 922/3219/20 зазначає, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не Прокурор. Скаржник посилається на недотримання Прокурором при виконанні представницької функції у даній справі вимог частин третьої та четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
3.5. У відзиві на касаційну скаргу та у наданих Суду поясненнях Прокурор просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
4. Розгляд справи Верховним Судом
4.1. Касаційне провадження у справі відкрито ухвалою Верховного Суду від 12.02.2024 на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
4.2. У подальшому 13.03.2024 касаційне провадження було зупинено до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 925/1133/18 у спорі, що виник у подібних правовідносинах.
4.3. Підставою для передачі вищевказаної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду стала необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо комплексного застосування норм матеріального та процесуального права (частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та частин четвертої, п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України) з метою забезпечення вимог верховенства права, невід`ємною складовою якого є дотримання принципу юридичної визначеності, що обумовлює однакове застосування норми права, недопущення можливостей для її довільного трактування, враховуючи, що юридична визначеність норми права є ключовою умовою забезпечення кожному ефективного судового захисту незалежним судом. Також потребувало вирішення питання про наявність/відсутність підстав для представництва інтересів держави прокурором як самостійним позивачем у разі, коли один орган, уповноважений здійснювати функції держави в спірних правовідносинах, визначено прокурором як одного з відповідачів, а інший компетентний (контролюючий) орган прокурор не зазначив як позивача.
4.4. Оскільки 11.06.2024 Великою Палатою Верховного Суду у справі № 925/1133/18 ухвалено постанову, повний текст якої оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 17.07.2024, провадження у даній справі № 918/146/23 Судом 02.08.2024 поновлено.
4.5. Відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
4.6. Суд зазначає, що дана постанова прийнята колегією суддів 25.09.2024 з складанням і підписанням вступної та резолютивної частини. Повний текст виготовлено у строк, передбачений статтею 233 Господарського процесуального кодексу України. Водночас, у зв`язку із перебуванням судді Міщенка І.С. у відрядженні з 30.09.2024 по 18.10.2024 повний текст постанови підписується по закінченню відрядження та виходу на роботу.
5. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій
5.1. Рішенням Сопачівської сільської ради Володимирецького району (Сопачівська сільська рада шляхом реорганізації юридичної особи приєднана до Вараської міської ради, тому Відповідач-1 є правонаступником її активів, майна та зобов`язань) № 936 від 20.07.2015 "Про проведення земельних торгів (аукціону) з продажу права оренди на земельну ділянку" затверджено втрати сільськогосподарського виробництва земельної ділянки, що знаходиться в с. Сопачів по вул. Радянська, 2/б та право оренди якої підлягає продажу на земельних торгах суб`єктам підприємницької діяльності для будівництва і обслуговування будівель торгівлі. Розмір таких втрат становить 23005,08 грн.
5.2. Також вирішено передати право оренди вказаної земельної ділянки шляхом проведення аукціонних торгів та затверджено проект договору оренди земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, строком на 10 років.
5.3. Рішенням Сопачівської сільської ради від 18.11.2015 вулицю Радянська в с. Сопачів перейменовано на вулицю Великорігська.
5.4. 25.09.2015 за результатами проведених земельних торгів між Сопачівською сільською радою та Відповідачем-2 укладено договір оренди вказаної земельної ділянки площею 0,10 га строком на 10 років (далі - Договір оренди).
5.5. Договором оренди визначено, що на земельній ділянці відсутні об`єкти нерухомого майна, а також інші об`єкти інфраструктури. Умовою збереження стану об`єкта оренди є заборона самовільної забудови земельної ділянки. Також Договором оренди передбачено, що Відповідач-2 як орендар земельної ділянки має право зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди, та закладати багаторічні насадження за письмовою згодою Відповідача-1.
5.6. У подальшому оспорюваним Рішенням Сопачівської сільської ради від 02.10.2019 № 931 затверджено ціну продажу земельної ділянки для викупу у власність у сумі 33807 грн та продано ТОВ "Інкомбуд" земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 0,10 га кадастровий номер 5620889100:05:009:0488, що знаходиться за адресою Рівненська область, Володимирецький район, с. Сопачів, вул. Великорігська, 2б, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, за рахунок земель, які перебувають у її користуванні (землі житлової та громадської забудови).
5.7. Пунктом 8 вказаного рішення передбачено, що укладений між сторонами 25.09.2015 договір оренди земельної ділянки припиняє свою дію після повної сплати вартості земельної ділянки та державної реєстрації права власності на неї.
5.8. 08.11.2019 між Сопачівською сільською радою (продавець) та Відповідачем-2 (покупець) укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки, який зареєстрований в реєстрі за № 1459. Відповідно до його умов Сопачівська сільська рада передала за плату, а ТОВ "Інкомбуд" прийняло у власність земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер 5620889100:05:009:0488, цільове призначення для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.
5.9. Згідно пункту 1.3 Договору на земельній ділянці розміщений об`єкт нерухомості- незавершене будівництво торгівельно-розважальний комплекс, що належить покупцю, із зазначенням реєстраційного номера об`єкта нерухомого майна.
5.10. Як вбачається із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за ТОВ "Інкомбуд" 08.02.2019 зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна - незавершене будівництво торгівельно-розважальний комплекс, що знаходиться в с. Сопачів, вул. Великогірська, 2б.
5.11. Підставою для державної реєстрації вказаного об`єкта слугували наступні документи: договір оренди земельної ділянки від 25.09.2015, технічний паспорт, інвентаризаційна справа, повідомлення про початок будівельних робіт від 05.05.2016, видане Управлінням ДАБІ у Рівненській області.
5.12. У технічному паспорті на об`єкт незавершеного будівництва зазначено, що відсоток його готовності становить 6%. Така інформація підтверджується і довідкою від 15.01.2019, виданою ТОВ "Виробничо-експертне підприємство "Еконсервіс".
5.13. Згідно опису об`єкта, який міститься в інвентаризаційній справі, на ньому наявний фундамент стрічковий з/бетонний. Крім того, в розділі "назва об`єкта" зазначено "багатоквартирні житлові будинки з вбудованими приміщеннями громадського призначення та паркінг (готовність 3%)".
5.14. Відповідно до протоколу огляду місця події від 23.06.2022, проведеного в ході досудового слідства у кримінальному провадженні, дізнавачем із залученням інженера-землевпорядника, судового експерта, начальника відділу земельних ресурсів виконавчого комітету Вараської міськради проведено огляд спірної земельної ділянки та виявлено на ній ріст рослинності (трави), молоді самосіви дерев породи сосна та берези, наявні дві купи щебню темного кольору, а також купа піску, на верхній частині якої росте трава.
При цьому під час огляду на території земельної ділянки не виявлено будівельних споруд та ознак початку будівельних робіт.
5.15. Як вбачається з висновку експерта від 08.12.2022, складеного за результатами проведеної судової будівельно-технічної експертизи, у зв`язку з відсутністю об`єктів будівництва, об`єктів незавершеного будівництва та ознак ведення будівельних робіт з будівництва об`єкта "Торгівельно-розважальний комплекс вул. Великогірська, 2б у с. Сопачів Володимирецького району" встановити перелік та об`єми фактично виконаних будівельних робіт не надається можливим. Водночас у висновку зазначено, що обсяги фактично виконаних робіт з будівництва об`єктів за вказаною адресою не відповідають обсягам, визначеним технічним паспортом на об`єкт незавершеного будівництва (готовністю 6 %) станом на 15.01.2019.
5.16. За інформацією Вараської міськради від 25.08.2022 вона не володіє інформацією та документами щодо письмового звернення ТОВ "Інкомбуд" до Сопачівської сільради про надання згоди на зведення на наданій в оренду земельній ділянці будівель і споруд.
5.17. Допитана у кримінальному провадженні свідок, яка в період з листопада 2015 року по 2020 рік перебувала на посаді Сопачівського сільського голови, зазначила, що Відповідач-2 не звертався до сільради з заявою про початок будівельних робіт та жодних погоджень для таких робіт не отримував.
6. Позиція Верховного Суду
6.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутнього у судовому засіданні Прокурора, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
6.2. Касаційне провадження у даній справі було зупинено до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 925/1133/18, переданої для необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо комплексного застосування норм частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та частин четвертої, п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України, зокрема задля вирішення питання про наявність/відсутність підстав для представництва інтересів держави прокурором як самостійним позивачем у разі, коли один орган, уповноважений здійснювати функції держави в спірних правовідносинах, визначено прокурором як одного з відповідачів, а інший компетентний (контролюючий) орган прокурор не зазначив як позивача.
6.3. За результатами розгляду вищевказаної справи Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 дійшла до наступних висновків.
Сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.
Виходячи з викладеного, в зазначеній категорії справ (справах за позовами прокурора, поданими на захист інтересів держави, порушених унаслідок незаконних дій органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб) найперше належить встановити, про захист яких інтересів держави йдеться, якими суб`єктами вони були порушені, в чому полягало порушення та можливість за рахунок таких суб`єктів задовольнити позовні вимоги.
Насамперед Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що помилковим є підхід, за якого у цій категорії справ питання про належного відповідача вирішується як вторинне, похідне від питання про те, якого результату прагне досягнути прокурор своїм позовом. Коло відповідачів не може визначатися залежно від того, чи залишиться до кого звертатися з позовом, якщо орган, уповноважений захищати інтереси держави у відповідних правовідносинах, буде визначений прокурором позивачем, навіть якщо цей орган сам спричинив порушення інтересів держави.
Відповідач визначається незалежно від процесуальної позиції інших учасників справи. Відповідачем у господарському судочинстві є особа, до якої звернена вимога позивача, яка своєю чергою спрямована на захист відповідного порушеного права або законного інтересу.
Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо.
Поряд із цим таке процесуальне позиціонування прокурора не враховує, що згідно з обставинами справи не виключається, що уповноважений державою орган сам є учасником спірних відносин і порушником інтересів держави. У такому випадку визначення цього органу позивачем суперечило б принципу розумності. Отже, статусом позивача має наділятись прокурор, а уповноважений орган має бути відповідачем.
При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.
Отже з метою реалізації конституційної функції представництва інтересів держави прокурор може звернутися з позовом в інтересах держави у разі прийняття органом місцевого самоврядування незаконного рішення, визначаючи такий орган (міську раду) відповідачем у справі.
Узагальнюючи наведені у цій постанові висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:
1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:
- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;
- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;
2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:
- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;
- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
6.4. Таким чином, зважаючи на заявлені Прокурором вимоги про визнання незаконним та скасування Рішення, визнання недійсним Договору, їх обґрунтування та відсутність іншого органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, прокурор правомірно визначив Вараську міськраду відповідачем у цій справі та обґрунтував підстави для представництва інтересів держави відсутністю органу, до компетенції якою віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
За таких обставин Суд відхиляє доводи касаційної скарги про недотримання Прокурором при зверненні до суду вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" як про підставу для скасування оскаржуваних судових рішень.
6.5. Розглянувши інші доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
6.6. Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно частин першої, другої статті 16 цього ж кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
6.7. Відповідно до частини першої статті 140 Конституції України право територіальних громад на самостійне вирішення питань місцевого значення в межах Конституції і законів України (місцеве самоврядування) здійснюється через сільські, селищні, районні, міські, обласні ради та їх виконавчі органи. Статтею 19 Конституції України та статтею 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" на органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб покладено обов`язок діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
6.8. Гарантоване державою місцеве самоврядування передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, статтями 8, 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. Тобто органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування.
6.9. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
За статтями 10, 25 цього ж закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
6.10. Відповідно до статті 172 Цивільного кодексу України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції, встановленої законом. Аналогічна норма міститься і у статті 80 Земельного кодексу України.
6.11. Статтею 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад, керуючись законом, здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.
6.12. Пунктом 34 частини першої статті 26 зазначеного закону встановлено, що до компетенції рад відносяться питання щодо регулювання земельних відносин у відповідності до вимог чинного законодавства. Повноваження сільських, селищних, районних, міських, обласних рад та їх виконавчих органів визначені в статтях 8-12 Земельного кодексу України (розпорядження землями, передача земельних ділянок у власність громадянам та юридичним особам, надання земельних ділянок у користування, вилучення земельних ділянок, викуп земельних ділянок для суспільних потреб, організація землеустрою тощо). Аналогічні повноваження органів виконавчої влади в галузі земельних відносин визначено у главі 3 Земельного кодексу України.
6.13. Відповідно до статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
6.14. Частинами першою та другою статті 83 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
6.15. Таким чином, Сопачівська сільська рада була наділена правом передачі земельних ділянок у користування (оренду) та правом їх відчуження із земель комунальної власності.
6.16. Частиною першою статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що способом реалізації компетенції органу місцевого самоврядування є нормативні та інші акти (ненормативні) у формі рішень. Прийняття органом місцевого самоврядування рішень ненормативного акта породжує виникнення правовідносин, пов`язаних з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів у сфері земельних відносин.
6.17. Правовий акт - це акт волевиявлення (рішення) уповноваженого суб`єкта права, що регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни, припинення) на основі цих норм прав і обов`язків учасників конкретних правовідносин тощо.
6.18. Ненормативними актами є індивідуально-правові акти (юридичні факти), на підставі яких у конкретних суб`єктів правовідносин (фізичних осіб та/чи юридичних осіб приватного права) виникають, змінюються або припиняються конкретні права і обов`язки.
6.19. При цьому акт уповноваженого органу місцевого самоврядування може мати юрисдикційний зміст та може бути підставою для набуття у власність чи користування фізичними та юридичними особами земельних ділянок комунальної власності. У такому разі акт уповноваженого органу місцевого самоврядування набуває нової правової якості, оскільки фактично стає актом зі здійснення правомочності власника земельної ділянки у частині розпорядження нею.
6.20. Ненормативні акти індивідуальної дії у сфері земельних відносин також можуть діяти тривалий проміжок часу з моменту їх прийняття до моменту їх виконання, що породжує можливість їх судового оскарження. До таких актів, які не вичерпали свою дію, можна віднести рішення уповноваженого органу про продаж земельних ділянок у власність шляхом викупу, про продаж земельних ділянок або прав на них на земельних торгах, про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу їх у користування або у власність, про затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки тощо.
6.21. Указані рішення уповноваженого органу істотно відрізняються від актів ненормативного характеру індивідуальної дії, дія яких вичерпується незалежно від моменту їх виконання (рішення про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення у власність або користування земель, технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі на місцевості, проведення інвентаризації тощо).
6.22. Згідно статті 152 Земельного кодексу України захист прав на земельні ділянки здійснюється, крім іншого, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, визнання угоди недійсною.
6.23. За приписами частини десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
6.24. Частиною першою статті 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Такі правові висновки викладені у численних постановах Верховного Суду у справах, предметом позову в яких є вимога про визнання рішення органу місцевого самоврядування незаконним та його скасування, зокрема у від 29.04.2020 у справі № 922/1363/19, від 14.05.2020 у справі № 927/580/19, від 12.12.2019 у справі №924/817/16.
6.25. Оскільки оскаржуваним Прокурором Рішенням змінено форму власності земельної ділянки та її цільове призначення, наразі воно не вичерпало своєї дії шляхом виконання, є чинним та породжує відповідні правові наслідки. За таких обставин вимога про визнання незаконним та скасування Рішення є належною та ефективною. Прокурор може звертатися з позовом про визнання незаконним і скасування такого рішення.
Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18.
6.26. Зважаючи на викладене суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення позовної вимоги Прокурора щодо визнання недійсним та скасування Рішення сільради як ненормативного акту індивідуальної дії, який не вичерпав свою дію.
6.27. Частиною першою статті 134 Земельного кодексу України передбачено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. В силу дії частини другої цієї статті не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.
6.28. З аналізу наведених норм вбачається, що правовий режим права власності або права користування земельною ділянкою, на якій знаходиться об`єкт нерухомого майна, є похідним від наявності права власності на такий об`єкт нерухомого майна. Тобто право користування земельною ділянкою, на якій знаходиться об`єкт нерухомого майна, має належати виключно особі, якій належить об`єкт нерухомого майна, що знаходиться на відповідній земельній ділянці.
6.29. Проте закон не передбачає такого ж порядку у разі лише наміру в майбутньому вчинити певні дії щодо створення такого майна. Тобто дані норми спрямовані на захист існуючого права особи, яка має право власності на нерухоме майно, а не на бажання його створення. За умови лише наміру на таке створення особа, що має такий намір, може отримати відповідну земельну ділянку виключно після її продажу відповідною радою на земельних торгах (конкурентних засадах).
6.30. Як вбачається із матеріалів даної справи, Рішення Сопачівської сільради прийнято на підставі того, що ТОВ "Інкомбуд" є власником об`єкта незавершеного будівництва, що знаходиться на відчужуваній земельній ділянці.
6.31. Згідно з частиною другою статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). У випадку, коли об`єктом незавершеного будівництва є лише сукупність належних забудовнику будівельних матеріалів, визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва не змінює правового статусу такого майна та не перетворює сукупність будівельних матеріалів на новостворену річ (об`єкт нерухомого майна) у розумінні статті 181 та частини другої статті 331 Цивільного кодексу України, оскільки не звільняє забудовника від обов`язку після завершення будівництва (створення майна) ввести його в установленому порядку в експлуатацію в загальному порядку та здійснити державну реєстрацію права власності на новостворене нерухоме майно. Аналогічний правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №916/633/19.
6.32. Визначення нерухомого майна містить, зокрема, і стаття 1 Закону України "Про іпотеку", згідно якої нерухоме майно (нерухомість) - це земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці і невід`ємно пов`язані з нею, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
6.33. Згідно з вимогами Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" об`єкт незавершеного будівництва не вважається об`єктом нерухомого майна.
6.34. Тобто до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які використовуються (були використані) в процесі цього будівництва (створення нерухомого майна).
6.35. З урахуванням викладеного Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що законодавство ставить у залежність надання земельної ділянки на позаконкурентних засадах від розташування на цій земельній ділянці певної будівлі чи споруди, а передбачений в частині другій статті 134 Земельного кодексу України виняток з правила щодо продажу земельних ділянок комунальної власності (або прав на них) у випадку розташування на них об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, підлягає комплексному тлумаченню з принципом цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою.
6.36. Відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1243 від 22.09.2004, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об`єктів нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту будівель і споруд як житлово-громадського, так і виробничого призначення, інженерних мереж та споруд, транспортних магістралей, окремих черг пускових комплексів, їх інженерно-технічного оснащення відповідно до затвердженої в установленому порядку проектної документації, нормативних вимог, вихідних даних на проектування.
6.37. Системний аналіз вищевикладеного дає підстави для висновку, що державна реєстрація певного об`єкта (у цій справі - сукупності будівельних матеріалів під виглядом об`єкта незвершеного будівництва) не свідчить про фактичне існування такого об`єкта у матеріальному світі саме як нерухомого майна. Згідно з частиною другою статті 181 Цивільного кодексу України рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.
6.38. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи не спростовується, що спірний об`єкт, що знаходиться на придбаній Відповідачем-2 земельній ділянці, є нічим іншим, як певною кількістю будівельних матеріалів. Посилатися виключно на обставину державної реєстрації такого об`єкта в обґрунтування висновку щодо його віднесення до нерухомого майна, що дає переважне право на придбання земельної ділянки під ним, неприпустимо.
6.39. Таким чином реєстрація права власності на об`єкт незавершеного будівництва, навіть без урахування підміни такого об`єкта певною кількістю будматеріалів, не дає його власнику права на придбання земельної ділянки під таким об`єктом на позаконкурентних засадах. При цьому навіть посилання на обставини укладення між радою та ТОВ "Інкомбуд" оспорюваного Прокурором договору купівлі-продажу не має правового значення для можливого віднесення спірного об`єкта за відповідними ознаками до нерухомого майна. Подібний висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 14.11.2023 у справі № 914/951/22.
6.40. У випадку порушення вищенаведених норм законодавства скасування державної реєстрації є способом захисту, який прямо передбачений статтею 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та може розглядатись як ефективний спосіб захисту, зокрема, у випадку так званої "фантомної" реєстрації (тобто реєстрації об`єктів, які взагалі не підлягають реєстрації в якості нерухомого майна) або подвійної реєстрації речових прав на вже існуючий об`єкт нерухомого майна із зазначенням інших його характеристик, наприклад, адреси. Такі правові висновки сформовано у постановах Верховного Суду від 08.02.2023 у справі № 904/6943/20, від 24.05.2023 у справі № 910/2151/22.
6.41. Ураховуючи викладене колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про ефективність обраного Прокурором способу захисту порушеного права у вигляді скасування державної реєстрації ТОВ "Інкомбуд" на об`єкт нерухомого майна - незавершене будівництво.
6.42. Зважаючи на вказані положення законодавства та судової практики у їх сукупності, до моменту завершення будівництва немає підстав стверджувати ні про наявність нерухомого майна, ні про право власності на нього. А об`єкт незавершеного будівництва за визначенням абзацу 1 частини третьої статті 331 Цивільного кодексу України за своєю правовою природою є сукупністю матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва, що належить забудовнику (особі, яка на законних підставах здійснює відповідне будівництво), оскільки правовий статус об`єкта як нерухомого майна виникає з моменту завершення будівництва.
Аналогічні правові висновки наведено у постановах Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 916/633/19, від 13.03.2019 у справі № 910/4032/18, від 26.02.2020 у справі № 914/1658/15.
6.43. Як встановлено судами попередніх інстанцій, Відповідачем-2 не надано доказів введення спірного об`єкта нерухомості (торгівельно-розважального комплексу готовністю 6 %) в експлуатацію у встановленому порядку і набуття цим майном статусу об`єкта нерухомого майна та об`єкта цивільного права. У свою чергу визнання права власності на об`єкт нерухомості, не прийнятий в експлуатацію, закон не передбачає. Аналогічні висновки наведено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 08.02.2019 у справі № 915/1344/17, 29.03.2018 у справі №909/935/15.
6.44. Більше того, суди встановили відсутність будь-якого нерухомого майна на спірній земельній ділянці. Проте навіть розміщення на орендованій земельній ділянці об`єкта незавершеного будівництва не надавало б Відповідачу-2 права на придбання її у власність поза конкурсом як власнику об`єкта нерухомого майна в розумінні частини другої статті 134 Земельного кодексу України. Оскільки земельна ділянка підлягала продажу виключно на земельних торгах, то наявність об`єкта нерухомості під виглядом будівельних матеріалів представлена ТОВ "Інкомбуд" з метою придбання вказаної ділянки у незаконний спосіб.
6.45. З огляду на викладене придбання Відповідачем-2 спірної земельної ділянки в позаконкурсному порядку, внаслідок лише прийняття Рішення Сопачівською сільрадою з посиланням на статтю 128 та частину другу 2 статті 134 Земельного кодексу України, порушує права та законні інтереси територіальної громади та інтереси інших фізичних та юридичних осіб, оскільки здійснення продажу даної земельної ділянки повинно відбуватися на конкурентних засадах.
6.46. З урахуванням всіх обставин справи Суд погоджується з обґрунтованістю позовних вимог Прокурора та з законністю прийнятих у справі судових рішень.
6.47. Щодо доводів Скаржника про безпідставність витребування у нього спірної земельної ділянки з огляду на відновлення за ним права оренди згідно договору оренди від 25.09.2015 колегія суддів звертає увагу на наступне.
6.48. Відповідно до статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється в разі поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря. Вказане положення закону знайшло своє відображення і у пункті 8 оспорюваного у даній справі Рішенні від 02.10.2019, згідно якого укладений між сторонами 25.09.2015 договір оренди земельної ділянки припиняє свою дію після повної сплати вартості земельної ділянки та державної реєстрації права власності на неї.
Водночас чинне законодавство не передбачає відновлення (поновлення) дії договору оренди у разі визнання недійсним правочину, внаслідок якого відбулося поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря (у даному випадку - договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки).
За таких обставин Суд відхиляє доводи Відповідача-2 про відновлення договору оренди, укладеного між сторонами 25.09.2015, внаслідок застосування судами положень частини першої статті 216 Цивільного кодексу України.
6.49. Водночас знайшли своє часткове підтвердження доводи Скаржника щодо незастосування судами попередніх інстанцій наслідків недійсності Договору, з огляду на що Суд звертає увагу на наступне.
6.50. Згідно з частиною четвертою статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
6.51. Великою Палатою Верховного Суду 18.09.2024 ухвалено постанову у справі № 918/1043/21 зі спору, вирішення якого потребувало дослідження питання про застосування двосторонньої реституції, яка містить наступні правові висновки.
Загальні правила щодо правових наслідків недійсності правочинів сформульовані в статті 216 Цивільного кодексу України, в частині першій якої вказано, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (частина друга цієї ж статті).
Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя цієї ж статті).
У постанові від 12.12.2018 у справі № 644/7422/16 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан. У цивілістичній науці та судовій практиці цей процес називають двосторонньою реституцією.
При цьому Цивільний кодекс України не пов`язує можливість застосування наслідків недійсності правочину з добросовісністю сторін правочину, і добросовісність сторони до уваги не береться. Сторони зобов`язані повернути все отримане за недійсним правочином лише тому, що правочин визнано недійсним.
За змістом статті 216 Цивільного кодексу України наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину (див. пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16).
У подальшому, застосовуючи статтю 216 Цивільного кодексу України, Велика Палата Верховного Суду в пунктах 66-70 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 зробила висновки, які узгоджуються з наведеними вище висновками про застосування вказаної норми.
Так, Велика Палата Верхового Суду вказала, що за змістом абзацу першого частини першої статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Одним з таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo anteу фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац другий частини першої статті 216 Цивільного кодексу України).
За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається в його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію в натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов`язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 Цивільного кодексу України). Крім того, наслідком недійсності правочину є відшкодування за рахунок винної сторони другій стороні недійсного правочину або третій особі збитків і моральної шкоди, завданих у зв`язку із вчиненням недійсного правочину (частина друга статті 216 Цивільного кодексу України).
Отже, Цивільний кодекс України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: 1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац другий частини першої статті 216 Цивільного кодексу України); 2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв`язку із вчиненням такого правочину (частина друга статті 216 цього кодексу). Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою статті 216 Цивільного кодексу України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя статті 216 Цивільного кодексу України).
Велика Палата Верховного Суду підтвердила правильність своїх висновків, викладених у пунктах 66-70 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, зокрема, про те, що за недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину, однак вважає, що підхід до застосування наслідків недійсності правочину (стаття 216 Цивільного кодексу України), сформульований у пунктах 72 та 81.2 згаданої постанови, потребує узгодження з наведеним вище висновком про двосторонню реституцію як юридичний обов`язок сторін недійсного правочину, виходячи з такого.
Позовні вимоги, з якими звертався позивач у справі № 923/196/20, були спрямовані на визнання недійсним спірного правочину та застосування наслідків недійсності.
У такій категорії справ суд, задовольняючи вимогу сторони про повернення переданого за недійсним правочином майна, має також присудити стягнути з позивача на користь відповідача одержані за правочином кошти (повернути передане нею майно).
Таке стягнення не є задоволенням окремої позовної вимоги, а є необхідним наслідком визнання недійсним правочину та задоволення вимоги про застосування реституції. Інше тлумачення статті 216 Цивільного кодексу України, за якого відповідач має заявити вимогу про повернення йому переданого за недійсним правочином, покладатиме на відповідача непропорційний тягар у вигляді позбавлення його майна без повернення/відшкодування всього, що інша сторона одержала на виконання недійсного правочину. При цьому хибним і підхід, за якого відповідач у такій категорії справ, щоб домогтися двосторонньої реституції, має заявляти зустрічний позов або звертатись з окремим позовом. Адже такий "зустрічний" позов у цьому випадку суперечитиме суті категорії зустрічного позову, який за змістом частини другої статті 180 Господарського процесуального України приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Натомість у цьому разі "зустрічним" буде позов, спрямований не на противагу основному, а навпаки - його задоволення буде можливим тільки у випадку задоволення первісного. Якщо ж відповідач має заявити окремий позов, без відповіді залишається питання, чому цей позов не може бути заявлений у цій же справі, адже він однозначно пов`язаний з її розглядом. Це повертатиме суди до необхідності розгляду вказаного позову як зустрічного, яким він не є.
Розгляд вимоги відповідача в наступному окремому позові також невиправдано поставить його у становище, коли він вже зобов`язаний за судовим рішенням повернути майно, однак позивач у первинній справі, хоч і має в силу закону обов`язок так само здійснити повернення одержаного ним за правочином, однак такий обов`язок не забезпечений примусом держави і може бути не виконаний без окремого судового рішення.
Окрім того, цей підхід не враховує принципу процесуальної економії, оскільки орієнтує відповідачів у такій категорії справ на те, що їм належить ініціювати окреме провадження для розгляду їх вимоги, яка ґрунтуватиметься на обставинах, вже встановлених у розглянутій справі.
Для узгодження викладених раніше висновків з механізмом двосторонньої реституції в цілому Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне виходити з буквального тлумачення змісту статті 216 Цивільного кодексу України, яке дає підстави для висновку про те, що, якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку відповідач є стягувачем у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування вартості.
6.52. Наведене спростовує висновки судів попередніх інстанцій у цій справі про відсутність підстав для застосування двосторонньої реституції, зроблені з посиланням на те, що в межах цього спору не пред`являлися вимоги щодо стягнення з Відповідача-1 отриманих за Договором коштів.
6.53. Оскільки суди попередніх інстанцій встановили обставини виконання сторонами Договору купівлі-продажу (передачу земельної ділянки та сплату коштів за неї) та не виявили обставини, які б унеможливлювали двосторонню реституцію, а сторони про них не стверджували, Суд доходить висновку про те, що, задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним Договору та зобов`язуючи Відповідача-2 повернути у комунальну власність спірну земельну ділянку, суди також мали стягнути з Вараської міської ради (як правонаступника Сопачівської сільської ради, продавця за Договором купівлі-продажу земельної ділянки) на користь ТОВ "Інкомбуд", покупця за вказаним Договором, сплачені на його виконання кошти у сумі 33807 грн, визначеній пунктом 2.1. Договору, тобто застосувати двосторонню реституцію як необхідний наслідок визнання недійсним Договору та задоволення реституційної вимоги Відповідача-2.
6.54. З огляду на те, що постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21 офіційно оприлюднено 23.09.2024, тобто вже після подання касаційної скарги у цій справі, суд касаційної інстанції вбачає підстави для застосування положень частини четвертої статті 300 Господарського процесуального кодексу України шляхом виходу за межі доводів касаційної скарги з метою врахування правового висновку Верховного Суду про необхідність застосування належного способу захисту порушеного права у подібних правовідносинах.
6.55. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
6.56. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин: суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 та пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
6.57. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
6.58. З урахуванням викладено Суд зауважує, що визначальними обставинами для встановлення подібності справ № 918/1043/21 та даної справи № 918/146/23 є 1) недійсність договору купівлі-продажу та 2) наявність підстав для застосування наслідків його недійсності.
6.59. За таких обставин та з огляду на норми статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки постанови у справі № 918/1043/21 підлягають врахуванню при вирішення даного подібного спору, тобто у цій справі № 918/146/23 підлягають застосуванню наслідки недійсності правочину, а саме взаємне повернення сторонами одержаного за ним.