ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 вересня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/5300/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Міщенка І. С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,
за участю представників:
Офіс Генерального прокурора - Ющенко М. А.,
Міністерства оборони України - ОСОБА_1,
Київського квартирно-
експлуатаційного управління - ОСОБА_1,
Київської міської ради - Перепеліцина К. М.,
Комунального підприємства з питань
будівництва житлових будинків "Житлоінвестбуд-УКБ" - не з`явився,
Товариства з обмеженою
відповідальністю "Будівельна компанія "ЗЗБК № 1" - не з`явився,
Державної інспекції
архітектури та містобудування України - Глембоцької О. В.,
Державного підприємства
"Управління капітального будівництва та інвестицій" - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Київської міської ради, Комунального підприємства з питань будівництва житлових будинків "Житлоінвестбуд-УКБ" (із урахуванням нової редакції касаційної скарги)
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2024 (у складі колегії суддів: Тищенко О. В. (головуючий), Шаптала Є. Ю., Яковлєв М. Л.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2023 (суддя Маринченко Я. В.)
у справі № 910/5300/22
за позовом Міністерства оборони України, Київського квартирно-експлуатаційного управління
до Київської міської ради, Комунального підприємства з питань будівництва житлових будинків "Житлоінвестбуд-УКБ", Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "ЗЗБК № 1", Державної інспекції архітектури та містобудування України,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -Державного підприємства "Управління капітального будівництва та інвестицій",
за участю Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону,
про визнання незаконним і скасування рішення, дозволу на виконання будівельних робіт, визнання недійсним договору та зобов`язання повернути земельну ділянку,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2022 року Міністерство оборони України та Київське квартирно-експлуатаційне управління звернулись до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради, Комунального підприємства з питань будівництва житлових будинків "Житлоінвестбуд-УКБ" (далі - КП "Житлоінвестбуд-УКБ"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "ЗЗБК № 1" (далі - ТОВ "Будівельна компанія "ЗЗБК № 1"), Державної інспекції архітектури та містобудування України, третя особа - Державне підприємство "Управління капітального будівництва та інвестицій" (далі - ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій"), у якому (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) просили суд:
- визнати незаконним і скасувати рішення Київської міської ради VI сесії VIII скликання від 06.06.2018 № 891/4955 "Про надання КП "Житлоінвестбуд-УКБ" земельної ділянки для будівництва житлового комплексу з об`єктами соціальної інфраструктури, в тому числі для учасників антитерористичної операції на сході України на АДРЕСА_3";
- визнати незаконним та скасувати дозвіл на виконання будівельних робіт "Будівництво житлового комплексу з об`єктами соціальної інфраструктури, в тому числі для учасників антитерористичної операції на сході України на АДРЕСА_3", виданий Державною архітектурно-будівельною інспекцією України № ІУ 013201030165 від 30.10.2020;
- визнати недійсним договір від 24.09.2019 № 4/1344, укладений між КП "Житлоінвестбуд-УКБ" та ТОВ "Будівельна компанія "ЗЗБК № 1";
- зобов`язати КП "Житлоінвестбуд-УКБ" повернути Міністерству оборони України в особі Київського квартирно-експлуатаційного управління земельну ділянку площею 2,8388 га, з кадастровим номером 8000000000:69:254:0100, яка розташована у АДРЕСА_3.
В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що спірна земельна ділянка розташована на території військового містечка, є землею оборони, власником якої є держава в особі Кабінету Міністрів України та яка надана Київському квартирно-експлуатаційному управлінню в користування на підставі рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів № 1028/2 від 17.07.1978. При цьому Кабінетом Міністрів України як органом, уповноваженим на розпорядження землями оборони, рішення про відмову від права власності на спірну земельну ділянку або про відчуження її в інший, визначений законом спосіб, не приймалось, тому Київська міська рада розпорядилась спірною земельною ділянкою з перевищенням своїх повноважень.
У підготовчому судовому засіданні 16.08.2022 Господарського суду міста Києва протокольною ухвалою задоволено заяву прокурора спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону про вступ у справу № 910/5300/22.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2024, позовні вимоги задоволено повністю. Визнано незаконним та скасовано рішення Київської міської ради VI сесії VIII скликання від 06.06.2018 № 891/4955 "Про надання КП "Житлоінвестбуд-УКБ" земельної ділянки для будівництва житлового комплексу з об`єктами соціальної інфраструктури, в тому числі для учасників антитерористичної операції на сході України на АДРЕСА_3". Визнано незаконним та скасовано дозвіл на виконання будівельних робіт "Будівництво житлового комплексу з об`єктами соціальної інфраструктури, в тому числі для учасників антитерористичної операції на сході України на АДРЕСА_3", виданий Державною архітектурно-будівельною інспекцію України № ІV 013201030165 від 30.10.2020. Визнано недійсним договір від 24.09.2019 № 4/1344, укладений між КП "Житлоінвестбуд-УКБ" та ТОВ "Будівельна компанія " 33БК № 1". Зобов`язано КП "Житлоінвестбуд-УКБ" повернути Міністерству оборони України в особі Київського квартирно-експлуатаційного управління земельну ділянку площею 2,8388 га, з кадастровим номером 8000000000:69:254:0100, яка розташована у АДРЕСА_3. Здійснено розподіл судових витрат.
Не погоджуючись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у червні 2024 року КП "Житлоінвестбуд-УКБ" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2023 скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.07.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 910/5300/22 за касаційною скаргою КП "Житлоінвестбуд-УКБ" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2023 з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України; зупинлено виконання і дію рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2023 у справі № 910/5300/22 до закінчення його перегляду в касаційному порядку; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 11.09.2024.
Також, не погоджуючись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у серпні 2024 року Київська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2023 скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Міністерство оборони України та Київське квартирно-експлуатаційне управління у відзиві на касаційну скаргу Київської міської ради зазначають, що доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі є необґрунтованими, просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.
Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Центрального регіону у відзивах на касаційні скарги зазначила, що рішення судів попередніх інстанцій є законним та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням вимог законодавства та усталеної судової практики, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
КП "Житлоінвестбуд-УКБ", ТОВ "Будівельна компанія "ЗЗБК № 1" та ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій" у судове засідання своїх представників не направили.
Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.
Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.
Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.
Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення зазначеним учасникам справи ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, а також те, що зазначені учасники справи не зверталися до суду з будь-якими заявами щодо розгляду справи, явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком учасників справи, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників зазначених учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представників Офісу Генерального прокурора, Міністерства оборони України, Київського квартирно-експлуатаційне управління, Київської міської ради, Державної інспекції архітектури та містобудування України, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи та заперечення проти них, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням виконавчого комітету Київської міської ради від 17.07.1978 № 1028/2 "Про надання в користування земельних ділянок квартирно-експлуатаційної частини Київського військового округу в Жовтневому районі" надано у користування квартирно-експлуатаційної частини Київського військового округу земельні ділянки площею близько 70 га, на яких розміщені військові частини і організації Київського військового округу в Жовтневому районі.
Рішенням Київської міської ради VI сесії VIII скликання від 06.06.2018 № 891/4955 "Про надання КП "Житлоінвестбуд-УКБ" земельної ділянки для будівництва житлового комплексу з об`єктами соціальної інфраструктури, в тому числі для учасників антитерористичної операції на сході України на АДРЕСА_3" надано КП "Житлоінвестбуд-УКБ", за умови виконання пункту 2 цього рішення, у постійне користування земельну ділянку 2,8388 га (кадастровий номер 8000000000:69:254:0100) для будівництва житлового комплексу з об`єктами соціальної інфраструктури, в тому числі для учасників антитерористичної операції на сході України на АДРЕСА_3 із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва (категорія земель - землі житлової та громадської забудови, код КВЦПЗ 02.03, заява ДЦ №50025-002521044-031-03 від 03.01.2018, справа А-21564).
На підставі вказаного рішення КП "Житлоінвестбуд-УКБ" здійснило державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою 2,8388 га з кадастровим номером 8000000000:69:254:0100, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, цільове призначенням - для будівництва житлового комплексу з об`єктами соціальної інфраструктури, в тому числі для учасників антитерористичної операції на сході України.
24.09.2019 між КП "Житлоінвестбуд-УКБ" (замовник) та ТОВ "Будівельна компанія "ЗЗБК №1" (підрядник) було укладено підрядний договір № 4/1344 на виконання робіт з будівництва житлових будинків № 1 перша черга, № 2 друга черга перший пусковий комплекс та № 2 друга черга другий пусковий комплекс за проектом "Будівництво житлового комплексу з об`єктами соціальної інфраструктури, в тому числі для учасників антитерористичної операції на сході України на АДРЕСА_3", відповідно до умов якого підрядник зобов`язався виконати роботи відповідно до проектно-кошторисної документації на будівництво житлових будинків № 1 перша черга, № 2 друга черга, перший пусковий комплекс та № 2 друга черга, другий пусковий комплекс за проектом "Будівництво житлового комплексу з об`єктами соціальної інфраструктури, в тому числі для учасників антитерористичної операції на сході України на АДРЕСА_3" та здати виконані роботи замовнику (пункт 1.1).
30.10.2020 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано дозвіл на виконання будівельних робіт №ІУ013201030165 замовнику - КП "Житлоінвестбуд-УКБ", генеральному підряднику (підряднику) - ТОВ "Будівельна компанія "ЗЗБК №1", об`єкт будівництва - Будівництво житлового комплексу з об`єктами соціальної інфраструктури, в тому числі для учасників антитерористичної операції на сході України на АДРЕСА_3, місце розташування об`єкта будівництва - АДРЕСА_3.
Судами попередніх інстанцій також установлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 у справі № 910/7662/17, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2023, задоволено позов Першого заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України і Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України до Київської міської ради, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Київської міської ради: Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради, Державне підприємство "Управління капітального будівництва та інвестицій" про визнання недійсною реєстрації права комунальної власності, визнання права власності та права користування земельною ділянкою. Визнано недійсною реєстрацію права комунальної власності за територіальною громадою м. Києва в особі Київської міської ради від 01.04.2015 на земельну ділянку площею 2,8388 га з кадастровим номером 8000000000:69:254:0100, яка розташована у АДРЕСА_3. Визнано за державою в особі Кабінету Міністрів України право власності на земельну ділянку площею 2,8388 га, з кадастровим номером 8000000000:69:254:0100, яка розташована у АДРЕСА_3. Визнано право постійного користування на земельну ділянку площею 2,8388 га, з кадастровим номером 8000000000:69:254:0100, яка розташована у АДРЕСА_3 за Міністерством оборони України в особі Київського квартирно-експлуатаційного управління.
Постановою Верховного Суду від 25.07.2023 касаційне провадження у справі № 910/7662/17 за касаційними скаргами Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2023 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, закрито; касаційну скаргу Київської міської ради з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2023 у справі № 910/7662/17 залишено без змін.
Звертаючись до суду з відповідними позовними вимогами, позивачі обґрунтували їх тим, що Київська міська рада без належних правових підстав та з перевищенням повноважень здійснила розпорядження спірною земельною ділянкою, яка відносяться до земель оборони і може перебувати виключно у державній власності.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог частини 4 статті 75 ГПК України врахувавши обставини, встановлені у справах № 910/7662/17, № 910/4266/16 щодо належності спірної земельної ділянки до земель оборони, а також правовий режим такої земельної ділянки, дійшов висновку, що спірне рішення від 06.06.2018 № 891/4955 прийняте Київською міською радою з перевищенням повноважень, а тому є незаконним та підлягає скасуванню, а спірна земельна ділянка передана КП "Житлоінвестбуд-УКБ" у постійне користування на підставі такого незаконного рішення ради підлягає поверненню. З оглядку на те, що Київська міська рада не мала права на розпорядження спірною земельною ділянкою, у тому числі на надання її у постійне користування КП "Житлоінвестбуд-УКБ" для будівництва житлового комплексу, відповідно КП "Житлоінвестбуд-УКБ" не мало повноважень на укладення оспорюваного договору, суд першої інстанції також задовольнив позовну вимогу про визнання такого договору недійсним. Крім того, встановивши, що спірний дозвіл на виконання будівельних робіт було видано на підставі рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.08.2020 у справі № 640/14934/20, яке у подальшому було скасовано постановою Шостого адміністративного суду від 18.01.2023, суд першої інстанції задовольнив позовну вимогу про його скасування.
При цьому, ураховуючи положення пункту 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), постанови Кабінету Міністрів від 27.06.2023 № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та дату надходження позовної заяви до суду, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановив відсутність підстав для застосування позовної даності.
У поданій касаційній скарзі КП "Житлоінвестбуд-УКБ" на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послалось на те, що суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору неправильно застосували положення статей 1, 2 Закону України "Про використання земель оборони", статей 2, 3, 30 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статті 376 ЦК України, порушили норми процесуального права, зокрема, статті 236 ГПК України, та не врахували висновки, викладені у постановах Великої палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, від 12.06.2018 у справі № 916/3727/15, постанові Верховного Суду від 04.02.2021 у справі № 910/8502/17.
За доводами касаційної скарги, судами попередніх інстанцій не враховано, що позивачі приступили до використання земельних ділянок за відсутності правовстановлюючих документів та здійснили на них будівництво об`єктів за відсутності дозвільних документів. Також, скаржник зазначає, що, скасовуючи дозвіл на виконання будівельних робіт, суди попередніх інстанцій безпідставно врахували постанову суду апеляційної інстанції у справі № 640/14934/20, оскільки зазначена справа наразі перебуває на розгляді у Верховному Суді; порушили правила визначення юрисдикції спору.
Також, підставою касаційного оскарження судових рішень у справі, КП "Житлоінвестбуд-УКБ" зазначає пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України з огляду на наявність підстави, передбаченої пунктом 8 частини 1 статті 310 цього Кодексу, а саме: суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Київська міська рада, обґрунтовуючи у поданій касаційній скарзі підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послалась на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм статей 12, 122, 123 ЗК України, статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статті 376 ЦК України та на неврахування висновків, викладених у постановах Великої палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, від 12.06.2018 у справі № 916/3727/15, постанові Верховного Суду від 04.02.2021 у справі № 910/8502/17. При цьому, Київська міська рада зазначає, що суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов, не врахували, що рішенням виконавчого комітету Київської міської ради від 17.07.1978 № 1028/2 спірну земельну ділянку було надано квартирно-експлуатаційній частині Київського округу (правонаступник Київське квартирно-експлуатаційне управління) лише у користування, а не у власність; будівництво об`єктів на цій земельній ділянці було здійснено без належних документів.
Крім того, Київська міська рада підставою касаційного оскарження судових рішень у справі, що розглядається, також зазначає пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України з огляду на наявність підстав, передбачених пунктом 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу, а саме: суд не дослідив зібрані у справі докази.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції у межах доводів і вимог касаційних скарг, виходить із такого.
Частиною 1 статті 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно з статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 77 ЗК України (тут і надалі у редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин) передбачено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України (частина 1). Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності (частина 2).
Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони" (частина 5 статті 20 Земельного кодексу України)
За приписами статті 1 зазначеного Закону, землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).
Статтею 14 Закону України "Про Збройні Сили України" передбачено, що земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних силах України" військове майно це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.
Згідно з пунктом 2 Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.2002 № 1282, військове містечко - майновий комплекс будівель, споруд, іншого нерухомого військового майна разом із житловим фондом, об`єктами соціальної та інженерної інфраструктури, які використовуються для його обслуговування, розміщений на відокремленій земельній ділянці, яка належить до категорії земель оборони.
Отже, земельні ділянки, на яких розміщені військові містечка, є землями оборони.
Відповідно до приписів, наведених у Законі України "Про оборону України" та Законі України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", Міністерство оборони України є уповноваженим державою органом управління військовим майном (у тому числі землями оборони).
Проте саме Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтями 149 ЗК України (частина 8 статті 122 ЗК України). Так само відповідно до частини 3 статті 142 ЗК України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.
Таким чином, істотною передумовою для припинення права постійного користування землями оборони, які закріплені за структурними одиницями Збройних Сил України, та подальшої передачі таких ділянок у власність або у користування іншим особам, є прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного рішення за поданням Міністерства оборони України.
Аналогічні правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.09.2019 у справі № 924/174/18 та Верховним Судом у постановах від 17.02.2021 у справі № 910/21404/17, від 26.08.2020 у справі № 904/9761/17.
Держава є власником земель оборони за законом, при цьому наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом (постанова Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі № 926/1017/14, постанова Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 5017/2972/2012).
Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням виконавчого комітету Київської міської ради від 17.07.1978 № 1028/2 "Про надання в користування земельних ділянок квартирно-експлуатаційної частини Київського військового округу в Жовтневому районі" було надано в користування квартирно-експлуатаційній частині Київського військового округу, правонаступником якої є Київське квартирно-експлуатаційне управління, земельні ділянки площею близько 70 га, на яких розміщені військові частини та організації Київського військового округу в Жовтневому районі, у тому числі ІНФОРМАЦІЯ_1 по АДРЕСА_2; військова частина № НОМЕР_1 площею біля 14 га по АДРЕСА_1; військове містечко НОМЕР_2 площею біля 39 га по АДРЕСА_3.
Факт наявності на спірній земельній ділянці нерухомого майна державної форми власності (вагової площею 72 кв. м, туалета площею 4 кв. м, управління площею 100 кв. м, гаража площею 110 кв. м, навісу площею 250 кв. м) підтверджується, зокрема, актом від 29.07.2019 звірки нерухомого військового майна (будівлі та споруди), яке перебуває у користуванні і на балансі Державного підприємства "Управління капітального будівництва та інвестицій", та на загальному обліку Київське квартирно-експлуатаційне управління станом на 01.08.2019.
При цьому, судами попередніх інстанцій також установлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 у справі № 910/7662/17, що набрало законної сили, задоволено позовні вимоги Першого заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України і Київського квартирно-експлуатаційного управління, визнано недійсною реєстрацію права комунальної власності за територіальною громадою м. Києва в особі Київської міської ради від 01.04.2015 на земельну ділянку площею 2,8388 га з кадастровим номером 8000000000:69:254:0100, визнано за державою в особі Кабінету Міністрів України право власності на земельну ділянку площею 2,8388 га, з кадастровим номером 8000000000:69:254:0100, визнано право постійного користування на земельну ділянку площею 2,8388 га, з кадастровим номером 8000000000:69:254:0100 за Міністерством оборони України в особі Київського квартирно-експлуатаційного управління.
При цьому у зазначеній справі судами установлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:69:254:0100, на якій знаходиться військове майно, перебуває у в межах земельної ділянки, на якій було розміщено військове містечко НОМЕР_2, площею 39 га по АДРЕСА_3, належить до земель оборони.
Також судами у зазначеній справі установлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Київської міської ради від 17.07.1978 № 1028/2 земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:69:254:0100 як землі оборони була передана у безстрокове користування Київському квартирно-експлуатаційному управлінню.
Отже, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:69:254:0100 перебуває у власності держави, уповноваженим органом на управління якої є Міністерство оборони України.
Крім того, судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, установлено, що факт віднесення спірної земельної ділянки до земель оборони встановлено також рішенням Господарського суду міста Києва від 28.09.2017 у справі № 910/4266/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2018 та постановою Верховного Суду від 12.12.2018.
Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З огляду на положення пункту 4 статті 75 ГПК України суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що обставини, встановлені у справах № 910/7662/17, № 910/4266/16, рішення у яких набрали законної сили, повинні бути враховані судами як преюдиційні при розгляді цієї справи.
Отже, належність спірної земельної ділянки до земель оборони, які знаходяться в управлінні та користуванні Міністерства оборони України, власником яких є держава в особі Кабінету Міністрів України, який розпоряджається такими землями, встановлено рішеннями у справах № 910/7662/17, № 910/4266/16, та не підлягають доказуванню відповідно до положень частини 4 статті 75 ГПК України.
Крім того, такі обставини були підтверджені державою та визнані відповідним судовим рішенням у справі № № 910/7662/17.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням прав володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; визнання угоди недійсною; застосування інших, передбачених законом, способів (частини 2, 3 статті 152 ЗК України).
Частиною 1 статті 21 ЦК України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
З огляду на встановлені обставини щодо належності спірної земельної ділянки до земель оборони, а також на відсутність рішення уповноваженого органу про припинення права постійного користування цією земельною ділянкою, враховуючи, що спірне рішення прийнято міською радою з перевищенням повноважень, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про наявність підстав для визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 06.06.2018 № 891/4955, та відповідно для зобов`язання КП "Житлоінвестбуд-УКБ" повернути спірну земельну ділянку, передану йому у постійне користування на підставі незаконного рішення ради.
Враховуючи те, що спірний дозвіл на виконання будівельних робіт від 30.10.2020 № ІУ 013201030165 було видано КП "Житлоінвестбуд-УКБ" Державною архітектурно-будівельною інспекцією України на підставі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.08.2020 у справі № 640/14934/20, яке в подальшому в частині задоволених позовних вимог (про визнання протиправним та скасування рішення Державної архітектурно-будівельної інспекції України про відмову у видачі дозволу на виконання будівельних робіт, та про зобов`язання останнього видати КП "Житлоінвестбуд-УКБ" такий дозвіл) було скасовано постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.01.2023, якою прийнято в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій обґрунтовано скасували такий дозвіл, задовольнивши відповідну позовну вимогу про його скасування.
Доводи КП "Житлоінвестбуд-УКБ" про безпідставне врахування судами попередніх інстанцій постанови суду апеляційної інстанції у справі № 640/14934/20, оскільки зазначена справа наразі перебуває на розгляді у Верховному Суді (ухвала про відкриття касаційного провадження від 25.04.2023), не впливають на правильність висновків судів попередніх інстанцій, оскільки відповідно до положень статті 325 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
Також, посилання КП "Житлоінвестбуд-УКБ" на порушення судами попередніх інстанцій правил визначення юрисдикції спору, не приймаються судом касаційної інстанції до уваги, оскільки розглядаючи заявлені позивачами позовні вимоги в межах однієї справи, суди попередніх інстанцій виходили з їх взаємопов`язаності, що відповідає висновкам Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 911/414/18, постанови Верховного Суду від 19.12.2022 у справі № 921/318/22, від 12.08.2022 у справі № 911/2401/21, від 18.02.2022 у справі № 911/2587/21).
Крім того, суд касаційної інстанції зауважує, що під час розгляду справи господарський суд та учасники справи мають керуватися принципом процесуальної економії господарського судочинства. Такий принцип господарського судочинства передбачає, що господарський суд, учасники судового процесу економно та ефективно використовують всі встановлені законом процесуальні засоби для правильного та оперативного розгляду справ із дотриманням строків.
Частиною 1 статті 316 ЦК України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
За змістом статей 317, 319 ЦК України право володіння, користування та розпорядження своїм майном належить власнику цього майна, і лише власник має право вчиняти стосовно свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Частиною 1 статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Отже, встановивши, що Київська міська рада не мала права на розпорядження спірною земельною ділянкою, яка належить до земель оборони, зокрема і права надавати її у постійне користування КП "Житлоінвестбуд-УКБ" для будівництва житлового комплексу, що свідчить про відсутність у останнього повноважень на укладення оспорюваного підрядного договору від 24.09.2019 № 4/1344, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання такого договору недійсним.
При цьому, суд касаційної інстанції також погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для застосування позовної даності, оскільки відповідно до положень законодавства, з урахуванням пункту 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, постанови Кабінету Міністрів від 27.06.2023 № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", позивачі звернулись до суду з цим позовом в межах строку позовної давності.
Ураховуючи викладене, переглянувши у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, суд касаційної інстанції дійшов висновку про правильність висновків, зроблених судами попередніх інстанцій у справі № 910/5300/22, що розглядається.
Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Скаржники, обґрунтовуючи у поданих касаційних скаргах наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послались на неврахування судами попередніх інстанцій висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, відповідно до якого реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила будівництво, не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного.
Однак, у справі, що розглядається, питання щодо реєстрації права власності на самочинне будівництво чи щодо здійснення самочинного будівництва не були предметом розгляду судами попередніх інстанцій.
У справі № 910/8502/17, на яку посилаються скаржники у касаційних скаргах, Верховний Суд, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, погодився з його висновком про відсутність підстав для задоволення позову про визнання недійсним рішення, скасування свідоцтва про право власності та зобов`язання повернути земельну ділянку, з огляду на те, що Міністерством оборони України не доведено належність спірної земельної ділянки до земель оборони на час прийняття міською радою оспорюваного рішення.
Разом з тим, у справі № 910/5300/22, що розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони та перебуває у користуванні позивачів.
Отже, аналіз висновків, зроблених судами попередніх інстанцій у справі № 910/5300/22, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, постанові Верховного Суду від 04.02.2021 у справі № 910/8502/17, на які посилаються скаржники у касаційних скаргах, оскільки правовідносини у зазначених справах та у справі, що розглядається, не є подібними, враховуючи відмінні фактичні обставини, зміст спірних правовідносин та їх правове регулювання.
Посилання скаржників на неврахування судами попередніх інстанцій висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 916/3727/15, а саме: "За статтями 1, 2 Закону України "Про використання земель оборони" військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються в постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України", не береться судом касаційної інстанції до уваги, оскільки цитування Великою Палатою Верховного Суду положень законодавства не є висновком про застосування норми права.
Зважаючи на викладене, наведена скаржниками підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.
Також підставою касаційного оскарження судових рішень у справі, що розглядається, Київська міська рада та КП "Житлоінвестбуд-УКБ" зазначають пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України.
Відповідно до пункту 4 частини 2статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 ГПК України.
Так, на обґрунтовування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, Київська міська рада посилається на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили в повному обсязі зібрані у справі докази (пункт 1 частини 3 статті 310 ГПК України).
Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього кодексу.
За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів за умови не підтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.
Щодо доводів КП "Житлоінвестбуд-УКБ", наведених у касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме: суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі (пункт 8 частини 1 статті 310 ГПК України), Суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 310 ГПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Так, КП "Житлоінвестбуд-УКБ" у касаційній скарзі зазначає, що судами попередніх інстанцій прийнято судові рішення про права та інтереси осіб, які не були залучені до участі у справі. На думку скаржника, господарські суди попередніх інстанцій проігнорували той факт, що КП "Житлоінвестбуд-УКБ" здійснено продаж майнових прав на квартири за об`єктом будівництва на АДРЕСА_3, зокрема, укладено з фізичними особами договори купівлі-продажу майнових прав на квартири у житловому будинку за будівельною адресою: житловий будинок № 1 житлового комплексу з об`єктами соціальної інфраструктури. Крім цього, певна кількість квартир у зазначеному будинку передана Комунальному комерційному унітарному підприємству "Фінансова компанія "Житло-інвест" для створення фонду фінансування будівництва та подальшої реалізації. Вважає, що приймаючи оскаржувані рішення у справі суди вирішили питання про права та інтереси зазначених осіб.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між особою і сторонами спору не може братися до уваги (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 908/1141/15-г, постанови Верховного Суду 15.05.2020 у справі № 904/897/19, від 27.02.2019 у справі № 910/21894/16, від 11.07.2018 у справі № 911/2635/17).
Зі змісту рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції не вбачається, що в мотивувальній частині зазначених судових рішень наявні висновки суду про певні права, інтереси та обов`язки або у резолютивній частині рішень суди прямо зазначили про права, інтереси та обов`язки осіб, про яких зазначає скаржник у касаційній скарзі.
Сам лише факт наявності відповідних договорів, на які послалися скаржник у касаційній скарзі, не може свідчити про порушення при розгляді цієї справи прав чи інтересів осіб, про яких зазначає скаржник у касаційній скарзі.
Таким чином, доводи скаржника про наявність підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, передбаченої пунктом 8 частини 1 статті 310 ГПК України, не знайшли свого підтвердження.
За таких обставин, наведена скаржниками підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, також не отримала підтвердження під час касаційного провадження.
Посилання КП "Житлоінвестбуд-УКБ" у касаційній скарзі на те, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи не було вирішено питання щодо понесених ним витрат на будівництво відповідно до вимог статті 1166 ЦК України, не приймається судом касаційної інстанції до уваги, оскільки як вбачається з матеріалів справи, скаржником такі вимоги не заявлялись.
Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційних скарг Київської міської ради та КП "Житлоінвестбуд-УКБ", дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.
Судовий збір за подання касаційних скарг в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржників.
У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови відповідно до статті 240, частини 1 статті 301 ГПК України, повний текс постанови виготовлено та підписано у розумний строк з огляду на перебування судді Міщенка І. С. у відрядженні з 26.09.2024 по 18.10.2024.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд