ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 вересня 2024 року
м. Київ
cправа № 902/639/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Офісу Генерального прокурора - Костюк О.В.,
Вінницької міської ради - не з`явився,
Товариства з обмеженою відповідальністю "Гебора" - не з`явився,
Вінницької районної військової адміністрації - не з`явився,
Вінницької обласної військової адміністрації - не з`явився,
Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Кредо" - Юрченка Т.П.,
Приватного сільськогосподарського
орендного підприємства "Промінь" - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.06.2024 (у складі колегії суддів: Олексюк Г.Є. (головуючий), Гудак А.В., Петухов М.Г.)
та рішення Господарського суду Вінницької області від 12.02.2024 (суддя Тварковський А.А.)
у справі № 902/639/22
за позовом Вінницької міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гебора",
за участю Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької міської ради,
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Вінницької районної військової адміністрації, Вінницької обласної військової адміністрації, Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Кредо",
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватного сільськогосподарського орендного підприємства "Промінь",
про витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки,
ВСТАНОВИВ:
У липні 2022 року Вінницька міська рада звернулася до суду з позовом про витребування з приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Гебора" (далі - ТОВ "Гебора") у комунальну власність Вінницької міської територіальної громади в особі позивача земельної ділянки, кадастровий номер 0510100000:02:116:0008, площею 0,8970 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 23077930, номер запису про право власності 42070694), що розташована по вул. Хмельницьке шосе, 1 км, у м. Вінниця.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що проведеним досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні встановлено, що посадові особи Приватного сільськогосподарського орендного підприємства "Промінь" (далі - ПСОП "Промінь"), з метою привласнення спірної земельної ділянки, діючи у власних інтересах, використовуючи завідомо підроблені документи (державний акт на право власності на земельну ділянку від 18.08.2003, серія та номер ВН 016709), зареєстрували право власності на спірну земельну ділянку за підприємством, а 20.05.2021 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості про право власності відповідача на спірну земельну ділянку. Наведені обставини, на переконання позивача, свідчать про протиправне вибуття спірної земельної ділянки з комунальної власності Вінницької міської територіальної громади.
15.08.2022 прокурором повідомлено про вступ у справу та надано до суду відповідне повідомлення.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 14.12.2022 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.05.2023 рішення суду першої інстанції змінено в його мотивувальній частині.
Постановою Верховного Суду від 19.09.2023 зазначені судові рішення скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового судового розгляду справи в підготовчому судовому засіданні судом першої інстанції відповідно до статті 50 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Вінницьку районну військову адміністрацію, Вінницьку обласну військову адміністрацію та Товариство з обмеженою відповідальністю фірму "Кредо" (далі - ТОВ фірма "Кредо").
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 12.02.2024, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.06.2024, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у червні 2024 року Перший заступник керівника Рівненської обласної прокуратури подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.07.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 902/639/22 за касаційною скаргою Першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 11.09.2024.
ТОВ "Гебора" у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
ПСОП "Промінь" у відзиві на касаційну скаргу просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та постановити нове рішення, яким змінити мотивувальну частину оскаржуваних судових рішень, вказавши як підставу для відмови в задоволенні позову той факт, що ПСОП "Промінь" не залучено співвідповідачем у справі.
Перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури у письмових поясненнях від 27.08.2024 посилається на те, що доводи наведені у відзиві ТОВ "Гебора" на касаційну скаргу, є необґрунтованими.
Перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури у письмових поясненнях від 02.09.2024 посилається на те, що доводи, наведені у відзиві ПСОП "Промінь" на касаційну скаргу, є необґрунтованими, а сам відзив подано з порушенням строку, встановленого судом, що є підставою для залишення його без розгляду.
Вінницька міська рада направила Суду заяву, у якій просить розгляд касаційної скарги Першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на судові рішення у справі № 902/639/22 провести без участі представника Вінницької міської ради за наявними матеріалами справи. Скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.06.2024 та рішення Господарського суду Вінницької області від 12.02.2024 у справі № 902/639/22 та постановити нове рішення, яким позовні вимоги Вінницької міської ради задовольнити в повному обсязі.
Вінницька обласна військова адміністрація направила Суду заяву, у якій просить розгляд касаційної скарги Першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на судові рішення у справі № 902/639/22 провести без участі її представника.
Вінницька міська рада, ТОВ "Гебора", Вінницька районна військова адміністрація, Вінницька обласна військова адміністрація, ПСОП "Промінь" своїх представників в судове засідання не направили.
Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.
Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.
Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.
Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов`язок сторони, і відповідно до положень статті 202 ГПК справа, за умови належного повідомлення сторони про дату, час і місце судового засідання, може розглядатися без їх участі, якщо нез`явлення цих представників не перешкоджає розгляду справи по суті.
Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність заяв зазначених учасників справи, окрім Вінницької міської ради та Вінницької обласної військової адміністрації, щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників зазначених учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Офісу Генерального прокурора, ТОВ фірми "Кредо", дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що 04.03.2021 на підставі рішення державного реєстратора Іванівської сільської ради Калинівського району Вінницької області від 09.03.2021, індексний номер 56989927, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, внесено відомості про право власності ПСОП "Промінь" на земельну ділянку, кадастровий номер 0510100000:02:116:0008, площею 0,8970 га.
Підставою для державної реєстрації зазначеної земельної ділянки зазначено копію державного акта на право власності на земельну ділянку, серія та номер: ВН 016709, виданого 18.08.2003 Вінницьким районним відділом земельних ресурсів; уточнююча довідка, серія та номер: НВ-0521392232021, видана 24.02.2021 відділом у м. Вінниці Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.
Так, відповідно до зазначеного державного акта на право власності на земельну ділянку, його видано на підставі рішення Якушинецької сільської ради 21 сесії 3 скликання від 25.01.2002; цільове призначення земельної ділянки - для комерційного використання, а відділом у м. Вінниці Головного управлінні Держгеокадастру у Вінницькій області видано уточнюючу довідку від 24.02.2021, серія та номер: НВ-0521392232021, відповідно до якої, державний кадастровий реєстратор повідомив, що на виконання Постанови Верховної Ради України від 13.05.2015 № 401-VІІІ "Про зміну і встановлення меж міста Вінниці і Вінницького району Вінницької області" земельну ділянку, кадастровий номер 052688900:01:001:0026, внесено до ДЗК з урахуванням нової адреси, при цьому було уточнено місце розташування земельної ділянки: м. Вінниця та присвоєно новий кадастровий номер 0510100000:02:116:0008.
У подальшому, як вбачається з відомостей, що зазначені в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, 20.05.2021 внесено відомості про право власності ТОВ "Гебора" на земельну ділянку, кадастровий номер 0510100000:02:116:0008, площею 0,8970 га.
Підставою для проведення державної реєстрації слугувало рішення відповідача від 14.05.2021 № 05/21-1, зареєстроване в реєстрі за №№ 1019, 1020 Шишкіною А. О., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу; акт приймання-передачі від 14.05.2021, зареєстроване в реєстрі за №№ 1021, 1022 Шишкіною А. О., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.
Листом від 02.08.2021 № 01-00-011-51929 позивач, за підписом заступника міського голови, повідомив виконуючого обов`язки керівника Вінницької обласної прокуратури, що спірна земельна ділянка, площею 0,89 га, у комунальну власність Вінницької міської територіальної громади на підставі постанови Верховної Ради України від 13.05.2015 № 401-VIІI "Про зміну і встановлення меж міста Вінниця і Вінницького району Вінницької області" не переходила та знаходиться в приватній власності.
Верховний Суд, скасовуючи постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.05.2023 та рішення Господарського суду Вінницької області від 14.12.2022 у справі № 902/639/22, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено, та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, у постанові від 19.09.2023 зазначив:
- постановою Верховної Ради України від 13.05.2015 № 401-VIII "Про зміну і встановлення меж міста Вінниця і Вінницького району Вінницької області", змінено межі міста Вінниця і Вінницького району Вінницької області, збільшено територію міста на 4448,97 га, у тому числі, окрім іншого, за рахунок 956,46 га земель Якушинецької сільської ради Вінницького району, а з технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) ПСОП "Промінь", розробленої Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридично-земельний союз "Альянс" у 2020 році, вбачається, що земельна ділянка, кадастровий номер 0520688900:01:011:0026, якій у подальшому присвоєно, кадастровий номер 0510100000:01:116:0008, знаходиться на території міста Вінниця;
- в матеріалах справи наявна копія протоколу 21 сесії 3 скликання від 25.01.2002 Якушинецької сільської ради разом із усіма додатками, за результатами вивчення яких суд встановив відсутність будь-якого рішення про продаж або відчуження земельної ділянки площею 0,89 га у власність ПСОП "Промінь". До того ж Якушинецька сільська рада не є уповноваженим органом на розпорядження землями, які розташовані за межами населених пунктів. Поряд з тим, відповідних рішень (щодо відчуження земельної ділянки у власність ПСОП "Промінь") не приймала і Вінницька районна державна адміністрація, що підтверджується листом від 25.06.2021 № 01-51/1162, у той час як набуття права власності на земельну ділянку можливе виключно за наявності волевиявлення органу, який уповноважений на розпорядження відповідним майном;
- суд апеляційної інстанції, не врахувавши позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 20.09.2022 у справі № 922/3684/20 та від 05.08.2022 № 922/2060/20, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, щодо правовідносин, які виникли у питанні приналежності земельної ділянки до комунальної форми власності, а саме що право власності територіальної громади (комунальної власності) на земельні ділянки в межах населених пунктів з врахуванням положень статті 83 Земельного кодексу України (далі - ЗК) є спростовною презумпцією, дійшов передчасного висновку щодо відсутності у справі доказів приналежності спірної земельної ділянки до земель комунальної власності;
- вирішення спору щодо витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки неможливо без чіткого визначення, хто був її власником на момент її формування, чи була спірна земельна ділянка включена в межі міста Вінниця, чи спростовують сторони презумпцію права власності територіальної громади (комунальної власності) на земельні ділянки в межах населеного пункту належними, допустимими та достовірними доказами, і тільки залежно від цього можливе вирішення спору та визначення суб`єктного складу учасників справи, а також того, чи порушене право позивача;
- суд касаційної інстанції вважав помилковою відмову в задоволенні позову судом першої інстанції через неефективно обраний позивачем спосіб захисту, з тих підстав, що позивачем не заявлено вимог стосовно: скасування рішення державного реєстратора/державної реєстрації прав/припинення права власності/набуття права власності;
- під час нового розгляду судам для правильного вирішення цього спору необхідно урахувати викладене, перевірити доводи учасників справи, повно дослідити наявні в матеріалах справи докази, встановити усі обставини, що входять до предмета доказування такого позову, з`ясувати, у тому числі, хто був власником спірної земельної ділянки на момент її формування, чи була спірна земельна ділянка включена в межі міста Вінниця, чи спростовують сторони презумпцію права власності територіальної громади (комунальної власності) на земельні ділянки в межах населеного пункту належними, допустимими та достовірними доказами, виходячи з установленого, застосувати ті норми права, якими регулюються спірні правовідносини.
За результатами нового розгляду справи судами попередніх інстанцій установлено, що 23.01.2008 між Вінницькою районною державною адміністрацією (далі - Вінницька РДА) в особі голови райдержадміністрації, який діє на підставі Закону України "Про місцеві державні адміністрації" та розпорядження від 23.01.2008 № 86 "Про поновлення договору оренди земельної ділянки з ТОВ фірмою "Кредо" для іншого призначення - будівництва та обслуговування виставки сільськогосподарської техніки та АЗС зі стоянкою автомобілів, на території Якушинецької сільської ради" (орендодавець) та ТОВ фірмою "Кредо" (орендар) укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець поновлює договір оренди, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 2,019 га для іншого призначення - будівництва та обслуговування виставки сільськогосподарської техніки та АЗС зі стоянкою, яка знаходиться на території Якушинецької сільської ради Вінницького району за межами населеного пункту. Строк дії договору 25 років з моменту його державної реєстрації. Цей договір зареєстровано у Вінницькій регіональній філії ДП "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України про земельних ресурсах" 23.05.2008 за № 040888900098 (т. 4 а.с. 201-205).
23.01.2008 між Вінницькою РДА та ТОВ фірмою "Кредо" складено акт прийому-передачі землі від 23.01.2008, акт встановлення та погодження меж земельної ділянки в натурі зі схемою, у якому зафіксовано, зокрема, що межі земельної ділянки площею 2,019 га закріплені на місцевості межовими знаками встановленого зразка в кількості 5 шт., які розміщені на характерних поворотних точках ділянки; спорів при встановленні меж земельної ділянки не заявлено (т. 4 а.с. 206-208).
Судами установлено, що відповідно до реєстраційної справи договору оренди земельної ділянки для будівництва та обслуговування виставки сільськогосподарської техніки та АЗС з автомобільною стоянкою за 2008 рік, копія якої наявна в матеріалах справи (т.5 а.с. 35-50), до передачі в оренду ТОВ фірмі "Кредо" зазначена земельна ділянка площею 2,019 га перебувала на праві постійного користування у ВАСТ "Якушинецьке" з 2002.
У витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, сформованому 23.11.2013 за № НВ-9932465762023, наведено інформацію про земельну ділянку з кадастровим номером 0520688900:01:021:0005 площею 1,439 га, місце розташування: м. Вінниця, категорія земель: землі житлової та громадської забудови, вид цільового призначення земельної ділянки: 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. Також у цьому витязі в розділі відомості про оренду, суборенду згідно з Державним реєстром земель наведено інформацію про реєстрацію 23.05.2008 речового права ТОВ фірми "Кредо" (орендар), площа земельної ділянки, переданої в оренду, 2,019 га (т. 4 а.с. 229-234).
У 2012 році Вінницькою РДА прийнято низку розпоряджень: від 06.09.2012 № 1031 "Про надання дозволу ТОВ фірмі "Кредо" на передачу в суборенду земельної ділянки для стоянки автомобілів та розміщення виставки сільськогосподарської техніки на території Якушинецької сільської ради, за межами населеного пункту"; від 22.10.2012 № 1283 "Про надання дозволу ТОВ фірмі "Кредо" на передачу в суборенду земельної ділянки для обслуговування виставки сільськогосподарської техніки на території Якушинецької сільської ради, за межами населеного пункту"; від 18.12.2012 № 1691 "Про внесення змін до розпорядження голови районної державної адміністрації від 06.09.2012 № 1031 "Про надання дозволу ТОВ фірмі "Кредо" на передачу в суборенду земельної ділянки для стоянки автомобілів та розміщення виставки сільськогосподарської техніки на території Якушинецької сільської ради, за межами населеного пункту" (т. 2 а. с. 9, 13, 36).
На підставі зазначених розпоряджень ТОВ "Юридично-земельний союз "Альянс" розробило технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на суборенду земельної ділянки ТОВ "Кредо Авто" для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства на території Якушинецької сільської ради, за межами населеного пункту, Вінницького району, Вінницької області (т. 2 а.с. 33-72).
У результаті розробленої технічної документації із землеустрою щодо передачі земельних ділянок в суборенду із земельної ділянки з кадастровим номером 0520688900:01:021:0005 для передачі в суборенду сформовано земельну ділянку площею 0,3 га з кадастровим номером 0520688900:01:021:0013 та земельну ділянку площею 0,49 га з кадастровим номером 0520688900:01:021:0014.
На час розгляду справи земельна ділянка площею 0,3 га з кадастровим номером 0520688900:01:021:0013 значиться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується відповідним витягом (т. 5 а.с. 81-82). Інформація про земельну ділянку площею 0,49 га з кадастровим номером 0520688900:01:021:0014 у цьому реєстрі відсутня.
У листі від 07.07.2022 № 0-2-0.61-2296/2-22 Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надало Вінницькій обласній прокуратурі інформацію, відповідно до якої за даними Державного земельного кадастру відомості про земельні ділянки з кадастровими номерами 0520688900:01:021:0013 та 0520688900:01:021:0014 перенесено до архівного шару. Поземельні книги на зазначені земельні ділянки не відкривалися (т. 2 а.с. 118).
У листі від 08.08.2022 № 105 Центральна регіональна філія Державного підприємства "Українське державне аерогеодезичне підприємство" повідомило прокурора про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 0510100000:02:116:0008, площею 0,8970 га (щодо якої виник спір у справі, що розглядається) накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 0520688900:01:021:0014 площею 0,49 га; площа накладення становить 3,3056 га (т.2 а.с. 116).
Крім того, в матеріалах господарської справи наявна технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі з виготовлення державних актів на право постійного користування землею Службі автомобільних доріг у Вінницькій області (регіональна автодорога М-12 "Стрий-Тернопіль-Кіровоград-Знам`янка") в адміністративних межах Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області загальною площею 35,9996 га за межами населених пунктів, виготовлена у 2011 році КП "Житомирводпроект" (а.с.83-94 т.2), та технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) Служби автомобільних доріг у Вінницькій області для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства за адресою: м. Вінниця, виготовлена у 2020 році ТОВ "Юридично-Земельний союз "Альянс" (а.с.95-110 т.2).
Матеріалами вказаних технічних документацій встановлено межі земельної ділянки загальною площею 4,2584 га кадастровий номер 0520688900:01:021:0011, яка межує із земельною ділянкою кадастровий номер 0520688900:01:021:0005. Користувачем земельної ділянки із кадастровим номером 0520688900:01:021:0011 наразі є Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Вінницькій області, яка відповідно до відкритих даних, є правонаступником Служби автомобільну доріг у Вінницькій області.
Що стосується спірної земельної ділянки, то вона була сформована на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ПСОП "Промінь" для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: м. Вінниця (т.2 а. с. 112-115).
У матеріалах справи наявна копія державного акта на право власності на земельну ділянку серії ВН № 016709 щодо права власності ПСОП "Промінь" на земельну ділянку площею 0,8970 га, що розташована по Хмельницькому шосе, 1 км; державний акт видано Якушинецькою сільською радою 18.08.2003 (т.1 а. с. 12).
Первинно зазначена земельна ділянка була внесена до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянку в натурі (на місцевості), розробленою проектною організацією ТОВ ЮЗС "Альянс" і мала кадастровий номер 0520688900:01:001:0026 (т.1 а. с. 161-170).
На підставі уточнюючої довідки від 24.02.2021 серії НВ № 0521392232021 на виконання постанови Верховної Ради України від 13.05.2015 "Про зміну і встановлення меж міста Вінниці і Вінницького району Вінницької області" цю земельну ділянку внесено до Державного земельного кадастру з урахуванням нової адреси та присвоєно кадастровий номер 0510100000:02:116:0008.
04.03.2021 на підставі рішення державного реєстратора Іванівської сільської ради Калинівського району Вінницької області від 09.03.2021, індексний номер 56989927, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, внесено відомості про право власності ПСОП "Промінь" на земельну ділянку, кадастровий номер 0510100000:02:116:0008, площею 0,8970 га. Підставою для державної реєстрації зазначеної земельної ділянки визначено копію державного акту на право власності на земельну ділянку, серія та номер: ВН 016709, виданого 18.08.2003 Вінницьким районним відділом земельних ресурсів; уточнююча довідка, серія та номер: НВ-0521392232021, видана 24.02.2021 відділом у м. Вінниці Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (т.1 а. с. 14).
Відповідно до рішення учасника ТОВ "Гебора" від 14.05.2021 № 05/21-1 ПСОП "Промінь" стало учасником відповідача і внесло до його статутного фонду спірну земельну ділянку, оформивши це відповідним актом прийому-передачі (т.1 а.с. 25).
Відповідно до відомостей, що зазначені в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, 20.05.2021 внесено запис про право власності ТОВ "Гебора" на земельну ділянку кадастровий номер 0510100000:02:116:0008, площею 0,8970 га Підставою для проведення державної реєстрації слугувало рішення відповідача від 14.05.2021 № 05/21-1 та акт приймання-передачі від 14.05.2021.
Разом із тим судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до листів ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 24.06.2021 та від 07.07.2022 у ГУ Держгеокадастру відсутній другий примірник державного акта на право власності на землю і такий на зберігання не передавався. Крім того, відповідно до листа ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 06.09.2022, адресованого суду, дану інформацію підтверджено, а також зазначено, що у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за реєстраційним № 1 зареєстрований та виданий державний акт на право власності фізичній особі та щодо іншої земельної ділянки.
Суду оригінал зазначеного державного акта надано не було.
Відповідно до листів Вінницької районної державної адміністрації від 25.06.2021 та Архівного відділу Вінницької районної військової адміністрації у рішенні 21 сесії 3 скликання Якушинецької сільської ради Вінницької району Вінницької області від 25.01.2002 відомостей про передачу земельної ділянки з кадастровим номером 0520688900:01:021:0008 (0520688900:01:001:0026) ПСОП "Промінь" не виявлено.
Поземельна книга на земельну ділянку з кадастровим номером 0520688900:01:001:0026 (попередній кадастровий номер спірної земельної ділянки) не містить будь-якої інформації щодо предмета доказування, що спростовує будь-яке відношення ПСОП "Промінь" до спірної земельної ділянки, при цьому поземельна книга відкрита пізніше, ніж видано акт.
Наявна в матеріалах справи технічна документація на спірну земельну ділянку, а також викопіювання із проєкту формування території Якушинецької сільської ради (а.с.81-82 т.2) свідчать про входження до меж м. Вінниці земельних ділянок з кадастровими номерами 0520688900:01:021:0005 та 0520688900:01:021:0008. При цьому на момент розгляду справи 17.01.2024 Вінницька міська рада зареєструвала за собою право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0520688900:01:021:0005, що підтверджується відповідним витягом з Реєстру речових прав нерухомого майна (а.с.78 т.5).
Крім того, судами попередніх інстанцій зазначено, що спірна земельна ділянка на час свого формування була частково утворена за рахунок земельних ділянок комунальної та державної форм власності. Власниками цих ділянок на час розгляду справи є: Вінницька міська рада щодо земельної ділянки кадастровий номер 0520688900:01:021:0005, площа 1,439, орендар ТОВ фірма "Кредо", комунальна власність, та Вінницька обласна державна адміністрація щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0520688900:01:021:0011, площа 4,2584, державна власність, правокористувач Служба автомобільних доріг у Вінницькій області.
Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів констатовано факт, що документи, які були підставою для оформлення за ПСОП "Промінь" права власності є такими, що ніколи не видавалися (не створювалися), а суб`єкти їх видачі не виражали волі, що закріплена в таких документах; Якушинецька сільська рада не тільки не приймала рішення щодо передачі земельної ділянки у власність ПСОП "Промінь", а і не була уповноваженим органом на розпорядження землями, які розташовані за межами населених пунктів; копія державного акта, що була надана державному реєстратору, не свідчить про достатність правових підстав для набуття ПСОП "Промінь" права власності на спірну земельну ділянку; ПСОП "Промінь" незаконно, без відповідної правової підстави набуло спірну земельну ділянку, що дає можливість її власнику застосувати положення статті 387 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) щодо її витребування.
За результатами нового розгляду справи суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, встановивши, що спірна земельна ділянка протиправно була сформована та надана у власність ПСОП "Промінь" за рахунок земельної ділянки Вінницької міської ради (в частині накладення 0,3056 га) та за рахунок земельної ділянки Вінницької обласної державної адміністрації (в частині накладення 0,5914 га); Вінницька міська рада є належним позивачем у справі лише у частині витребування того розміру земельної ділянки, що їй належить, щодо решти - належним позивачем є Вінницька обласна державна адміністрація, проте відмовив у задоволенні позову в зв`язку з пропуском позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем у справі, пославшись на те, що про порушення свого права позивач міг дізнатися з 2015 та 2016 років із часу включення земельної ділянки до меж м. Вінниці.
У поданій касаційній скарзі прокурор в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень зазначив, зокрема, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору неправильно застосовано положення статей 79-1, 83 ЗК, статті 50 Закону України "Про землеустрій", статті 261 ЦК, порушено норми процесуального права, а саме статті 76, 86, 236 ГПК та не враховано висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 14.02.2024 у справі № 345/1160/23, від 13.02.2024 у справі № 750/254/22, від 02.08.2023 у справі № 910/19914/21, від 05.12.2023 у справі № 910/2094/21, від 03.04.2024 у справі № 910/19865/21, від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20, від 07.11.2023 у справі № 902/1084/22, від 24.04.2018 у справі № 902/538/14, від 21.03.2018 у справі № 57/314-6/526-2012, від 26.10.2023 у справі № 990/139/23, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 03.04.2024 у справі 910/19865/21, від 05.12.2023 у справі № 910/2094/21, від 14.02.2024 у справі № 345/1160/23, від 13.02.2024 у справі № 750/254/22, від 02.08.2023 у справі № 910/19914/21.
Так, прокурор зазначає, що суди попередніх інстанцій безпідставно дійшли висновку щодо належності частини спірної земельної ділянки площею 0,5914 га до земель державної власності, оскільки належних і допустимих доказів про накладення площ земельних ділянок з кадастровим номером 0520688900:01:021:0008 (спірна земельна ділянка) та з кадастровим номером 0520688900:01:021:0011 (правокористувач Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Вінницькій області) матеріали справи не містять; відповідно до відкритих даних Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 0520688900:01:021:0011 не перетинається зі спірною земельною ділянкою, а лише межує з нею, що у тому числі підтверджено наявним у матеріалах справи листом Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Вінницькій області від 29.02.2024 № 308. Зазначених висновків суди попередніх інстанцій дійшли самостійно без урахування того, що для з`ясування таких обставин необхідні спеціальні знання у відповідній сфері. При цьому судом першої інстанції не було залучено до участі у справі Службу відновлення та розвитку інфраструктури у Вінницькій області (правонаступник Служба автомобільних доріг у Вінницькій області) як користувача земельної ділянки з кадастровим номером 0520688900:01:021:0011.
Також прокурор зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про пропуск позовної давності для звернення позивача до суду із цим позовом, оскільки поза увагою судів залишилися ті обставини, що право позивача щодо спірної земельної ділянки було порушено з 2021 року, після реєстрації відповідного права на підставі державного акта на землю, який у встановленому порядку не видавався.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.
З огляду на положення статей 15, 16 ЦК застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06 2018 у справі № 338/180/17).
Верховний Суд послідовно зазначав, що задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК, є неефективними.
У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна у власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 15.02.2022 у справі № 911/3034/15 (911/3692/20), від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).
Таким чином, у спорі між особою, яка вважає себе власником спірного майна, та особою, яка вважає себе законним володільцем (користувачем) спірного майна, сторонами спору є особи, які претендують на спірне майно, а суду для правильного вирішення спору слід з`ясувати та перевірити передусім правові підстави, відповідно до яких виникло та існує речове право на майно (подібний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/73/17).
Відповідно до статті 3 ЗК земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно із частиною 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Суб`єктами права власності на землю відповідно до статті 80 ЗК є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності. Таким чином, законодавчо закріплено три форми власності землі: приватна; комунальна; державна.
За змістом частини 2 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
Із уведенням у дію 01.01.2002 нового ЗК у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності, про що зазначено у частині 2 статті 83 ЗК.
Отже, принцип розмежування земель державної і комунальної власності відображено у положеннях ЗК, який, зокрема, полягає у визнанні пріоритету належності земель у межах населеного пункту відповідній територіальній громаді. Тобто всі землі у межах населеного пункту вважаються такими, що із 01.01.2002 перебувають у комунальній власності, крім земель, належність яких державі або приватним власникам зафіксована у ЗК.
Таким чином, у комунальній власності територіальної громади м. Вінниці перебувають усі землі в межах м. Вінниці, крім земельних ділянок приватної та державної власності, незалежно від стану формування земельної ділянки (такі висновки наведено у постанові Верховного Суду від 19.09.2023 у справі № 902/639/22, що розглядається).
Законом України від 05.02.2004 № 1457-IV "Про розмежування земель державної та комунальної власності" (втратив чинність 01.01.2013) було визначено правові засади розмежування земель державної та комунальної власності і повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання земельних відносин з метою створення умов для реалізації ними конституційних прав власності на землю, забезпечення національного суверенітету, розвитку матеріально-фінансової бази місцевого самоврядування.
У статті 5 цього Закону було наголошено, що суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Водночас при розмежуванні земель державної та комунальної власності до земель комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст передаються: усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності та земель, віднесених до державної власності; земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти комунальної власності; землі запасу, які раніше були передані територіальним громадам сіл, селищ, міст відповідно до законодавства України; земельні ділянки, на яких розміщені об`єкти нерухомого майна, що є спільною власністю територіальної громади та держави (стаття 7 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності").
Із 01.01.2013 набув чинності Закон України № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", за змістом пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" якого з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.
Згідно з пунктом 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно зі статтею 122 ЗК передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.
Як передбачено у пункті 6 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI, у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються: у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами; за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками.
За змістом пункту 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI державна реєстрація речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначених у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється в порядку, встановленому законом.
Розташування земельної ділянки на території відповідного міста свідчить про те, що така земельна ділянка перебуває у комунальній власності територіальної громади міста в силу закону через її територіальне розташування в межах населеного пункту, а тому право власності на таку земельну ділянку та право розпорядження нею шляхом прийняття відповідного рішення належить органу місцевого самоврядування, який діє у відповідних правовідносинах від імені територіальної громади міста, - міській раді. Тобто, право власності територіальної громади виникає на відповідні землі комунальної власності в силу їх територіального розташування в межах населеного пункту (такі висновки наведено в постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/6317/18).
У разі виникнення спору щодо приналежності земельної ділянки в межах населеного пункту до комунальної власності або відповідних доводів особи, яка заперечує це, судам слід виходити з того, що за умов правового регулювання статті 83 ЗК право власності територіальної громади (комунальної власності) на земельні ділянки в межах населених пунктів є спростовною презумпцією. Обов`язок щодо спростування цієї презумпції належними, допустимими та достовірними доказами покладається саме на ту особу, яка її заперечує, а оцінка таких доказів здійснюється судами з урахуванням вимог статті 86 ГПК. При цьому для особи, яка заперечує цю обставину, не достатньо лише послатися на те, що спірна земельна ділянка не є комунальною власністю, переклавши тягар доведення на орган місцевого самоврядування (у цій справі міськраду), а необхідно саме спростувати зазначену презумпцію (такі висновки наведено у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20, на яку здійснено посилання скаржником в касаційній скарзі в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК).
Отже, обов`язок щодо спростування зазначеної презумпції належними, допустимими та достовірними доказами покладається саме на ту особу, яка її заперечує, а оцінка таких доказів здійснюється судами з урахуванням вимог статті 86 ГПК.
З урахуванням доводів скаржника щодо формування спірної земельної ділянки необхідно зазначити, що формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав врегульовано статтею 79-1 ЗК.
Відповідно до частини 1 статті 79-1 ЗК формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
За змістом частин 5-7 статті 79-1 ЗК формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6, 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.
Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.
За змістом положень статті 50 Закону України "Про землеустрій" (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.
Проекти землеустрою щодо створення нових землеволодінь та землекористувань розробляються з метою обґрунтування розмірів і меж земельних ділянок з урахуванням вимог щодо раціонального використання та охорони земель (стаття 51 Закону України "Про землеустрій").
Одним із функціональних призначень проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок є обґрунтування розмірів і меж земельних ділянок з урахуванням вимог щодо раціонального використання земель.
Отже, земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування. При цьому формування земельних ділянок повинно здійснюватися за проектами землеустрою (такі висновки наведено у постанові Верховного Суду від 07.11.2022 у справі № 902/1084/22, на яку здійснено посилання скаржником в касаційній скарзі в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК).
Суди попередніх інстанцій установили, що предметом позову у справі, що розглядається, є земельна ділянка кадастровий номер 0510100000:02:116:0008, площею 0,8970 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 23077930, номер запису про право власності 42070694), що розташована по вул. Хмельницьке шосе, 1 км, у м. Вінниця.
Як Вінницька міська рада, так і прокурор, доводять, що ця земельна ділянка належить до земель комунальної власності, яка незаконно вибула у власність ПСОП "Промінь", а у подальшому - ТОВ "Гебора".
Суди попередніх інстанцій установили наявність порушеного права позивача у спірних правовідносинах, однак зауважили, що позивач має право лише на частину спірної земельної ділянки, оскільки інша її частина належить до державної власності та перебуває в користуванні Служби автомобільних доріг у Вінницькій області.
Проте таких висновків суди попередніх інстанцій дійшли без належного з`ясування всіх обставин справи у їх сукупності, що має значення для правильного вирішення цієї справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом (постанова Великої Палати Верховного Суд від 03.07.2019 у справі № 342/180/17-ц).
За змістом статей 76, 77 ГПК належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У частині 1 статті 99 ГПК встановлено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Як свідчать матеріали справи, що відображено в оскаржуваних судових рішеннях, висновку про накладення спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0510100000:02:116:0008 на земельну ділянку з кадастровим номером 0520688900:01:021:0011, користувачем якої є Служба автомобільних доріг у Вінницькій області, а також формування однієї земельної ділянки за рахунок іншої, суди попередніх інстанцій дійшли фактично на припущеннях, оскільки матеріали справи та пояснення учасників справи мають суперечливий характер щодо накладення/межування спірної земельної ділянки з іншими.
При цьому як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції не надали належної оцінки доводам позивача і прокурора, поданим на їх підтвердження доказам стосовно того, що земельні ділянки з кадастровими номерами 0510100000:02:116:0008 і 0520688900:01:021:0011 є окремими об`єктами цивільних прав, не встановили та в рішеннях не зазначили, чи заперечується відповідне право позивача на спірну земельну ділянку в цілому іншими учасниками справи, які за висновками судів є володільцями частини спірної земельної ділянки, а також з огляду на положення статті 99 ГПК суди, за обставин, що склалися, не вирішили питання про наявність підстав для призначення експертизи у справі, позаяк встановлення таких обставин впливає на правові наслідки вирішення заявлених позовних вимог.
Водночас, дійшовши висновку про належність частини земельної ділянки до державної власності, користувачем якої є Служба автомобільних доріг у Вінницькій області, суд першої інстанції, що залишилося поза увагою суду апеляційної інстанції, в порушення статті 50 ГПК не вирішив питання про залучення цієї особи до участі у справі як третю особу, оскільки судове рішення за таких обставин може вплинути на права та обов`язки цієї особи.
Щодо доводів касаційної скарги про застосування позовної давності до вимог позивача Суд зазначає таке.
Як установлено судами попередніх інстанцій, відповідач у порядку статті 267 ЦК заявив про застосування позовної давності.
Так, стаття 256 ЦК визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.
Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК).
Визначення початку перебігу позовної давності міститься у статті 261 ЦК і за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК).
Отже, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється однаково - з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", наведених у статті 261 ЦК, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Наслідки спливу позовної давності визначено у статті 267 ЦК, за змістом якої, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина 3). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4). Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина 5).
Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним із інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (стаття 267 ЦК) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини стосовно того, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу за відсутності поважних причин щодо пропущення. При цьому суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.
Разом із тим питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункт 23.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, (на висновки в якій послався прокурор в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень), зазначила, що оскільки право власності територіальної громади на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли міська рада довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи.
Визначаючи початок перебігу строку позовної давності, суди попередніх інстанцій виходили виключно з обставин змін меж міста Вінниця і Вінницького району Вінницької області на підставі постанови Верховної Ради України від 13.05.2015 № 401-VIII "Про зміну і встановлення меж міста Вінниця і Вінницького району Вінницької області", проте суди не врахували наведені висновки, викладені у постановах Верховного Суду.
При вирішенні спору у справі, що розглядається, ані суд апеляційної інстанції, ані суд першої інстанції належним чином не встановили та в рішеннях не зазначили, коли саме позивач дізнався або міг дізнатися про порушення прав та законних інтересів щодо спірної земельної ділянки, а в разі встановлення наявності - причини пропуску позовної давності та чи є вони поважними, з огляду на те, що формування та державна реєстрація спірної земельної ділянки за ПСОП "Промінь", а у подальшому за ТОВ "Гебора" відбулося у 2021 році.
Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом частини 1 статті 237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Вирішуючи спір у справі, що розглядається, як суд апеляційної інстанції, так і суд першої інстанції, наведених норм матеріального та процесуального права, а також правових висновків Верховного Суду не врахували.
У зв`язку з наведеним, скаржником доведено підстави касаційного оскарження судових рішень, при цьому постановлені у справі судові рішення зазначеним вимогам процесуального закону не відповідають, оскільки суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, отже, рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна визнати законними і обґрунтованими.
З огляду на те, що судами попередніх інстанцій при вирішенні справи було порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, ці суди дійшли передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову за наведених у судових рішеннях обставин.
Порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що наведені вище обставини щодо дослідження та оцінки в сукупності доказів, які є в матеріалах справи, згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК є підставою для скасування як постанови суду апеляційної інстанції, так і рішення суду першої інстанції з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання розподілу судових витрат.
У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови відповідно до статті 240, частини 1 статті 301 ГПК, повний текст постанови виготовлено та підписано в розумний строк з огляду на перебування судді Міщенка І.С. у відрядженні з 26.09.2024 по 18.10.2024.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд