РІШЕННЯ
Іменем України
17 жовтня 2024 року
м. Київ
справа №990/99/24
адміністративне провадження № П/990/99/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
головуючого судді - Губської О.А.,
суддів: Білак М.В., Загороднюка А.Г., Мацедонської В.Е., Соколова В.М.,
за участю:
секретаря судового засідання: Олеярника М.І.,
представників відповідача: Ксендзова А.С., Леошка Д.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження
адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, -
ВСТАНОВИВ:
І. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРЕДМЕТ СПОРУ
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернулася до суду з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - Комісія, ВККС України, відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 28 лютого 2024 року №258/дс-24, ухваленого за результатами проведення співбесіди з переможцями конкурсу на зайняття вакантних посад місцевих судів, оголошеного рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 14 вересня 2023 року №258/дс-24.
ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
2. Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 28 лютого 2024 року №258/дс-24 з підстав порушення нею прав та законних інтересів позивача щодо участі у конкурсі та отримання рекомендації про призначення кандидата на посаду судді, конституційного принципу верховенства права, Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII).
3. Позивач вважає, що недоліки, виявлені під час подання нею декларації, не можуть слугувати підставою для прийняття відповідачем рішення про її невідповідність критеріям доброчесності. При цьому зауважує, що в оскаржуваному рішення зазначено саме про недоліки в заповненні декларації, а не про грубі порушення.
3.1. Щодо не зазначення позивачем у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування вартості квартири площею 43.14 м2 (право власності на вказану квартиру набуто 08 лютого 2001 року) та квартири площею 46.1 м2 (право власності на вказану квартиру набуто 14 квітня 2016 року), двох автомобілів - "Toyota Prius" 2009 року випуску та "Hyundai Santafe" 2013 року випуску, застосувавши позначку "не відомо", позивач вказує, що відповідно до абз. 8 п. 10 розділу III Порядку № 449/21 якщо правовстановлюючі документи відсутні та/або вартість майна ні па дату набуття права, ні за його останньою оцінкою суб`єкту декларування не відома і не повинна бути відома з будь-яких інших джерел, а оцінка майна суб`єктом декларування/членом його сім`ї не проводилася, при заповненні відповідного поля декларації про вартість майна слід обрати позначку "Нe відомо".
3.2. З приводу перебування позивачки одночасно під присягою державного службовця та присягою адвоката ОСОБА_1 зазначає, що положення Закону України від 19 грудня 1992 року № 2887-ХІІ "Про адвокатуру" (чинного на момент отримання нею права на зайняття адвокатською діяльністю (20.11.2008)) жодним чином не регулювали питання щодо обов`язку адвоката повідомляти про настання обставин, визначених частиною другою статті 2 Закону України "Про адвокатуру", а саме: праця в суді, прокуратурі, нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби безпеки, державного управління. При цьому орган, до якого таке повідомлення мало б надсилатись, вказаним Законом не визначався. Саме із прийняттям Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" в адвоката виник обов`язок звертатися до ради адвокатів регіону із заявою про зупинення адвокатської діяльності в разі виникнення обставин несумісності. Вказує, що обставини несумісності можуть виникнути в особи, яка набула статус адвоката (склала присягу та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю) та почала вчиняти дії, що можуть бути визначені як адвокатська діяльність. Враховуючи викладене, сам факт складання особою присяги та отримання нею свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, не можуть бути визначені як адвокатська діяльністю, оскільки отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю підтверджує лише виключно можливість особи в майбутньому вчиняти дії, спрямовані на захист інтересів клієнта, тобто здійснювати адвокатську діяльність. При цьому положення Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" не зобов`язують особу з моменту отримання нею свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю одразу здійснювати таку діяльність, оскільки норми статті 31 цього Закону наділяють таку особу альтернативною моделлю поведінки. Доказів того, що позивач, працюючи на посаді секретаря судовою засідання, а згодом помічника судді, вчиняла дії, що відповідно як до статей 1, 5 Закону України "Про адвокатуру" (чинного на час отримання нею свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю), так і статей 1, 19 чинного Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначені як адвокатська діяльність, членом колегії ОСОБА_2 не надано, як і не було проведено відповідної перевірки. Зазначає, що у членів колегії були відсутні підстави вважати, що нею у період перебування на державній службі здійснювалась адвокатська діяльність, несумісна із посадою секретаря судового засідання, а згодом і помічника, оскільки у ньому випадку, з урахуванням норм Конституції України та практики Європейського суду з прав людини, право обирати професію не може бути несумісним з будь-яким іншим правом, оскільки охоплює і гарантує особі право вибору професії, а несумісність стосується реалізації цього права і фактичного здійснення діяльності. Крім того, позивач зауважила, що безпідставними є доводи ОСОБА_2 та ОСОБА_3, що у зв`язку з отриманням свідоцтва на право на зайняття адвокатською діяльністю одночасно перебувала під дією двох присяг - державного службовця та адвоката, оскільки складання присяги особою, стосовно якої прийнято рішення про видачу свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю пов`язується із взяттям такою особою зобов`язань щодо належного виконання в майбутньому обов`язків адвоката під час здійснення адвокатської діяльності і не стосується безпосереднього виконання обов`язків держслужбовця, як і не ставиться в залежність.
3.3. Щодо незазначення у відповідному розділі декларації членства в Національній асоціації адвокатів України, позивач зазначає, що наявність в особи свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю не є формою волевиявлення щодо вступу до об`єднання громадян - НААУ, тим більше що значна частина адвокатів отримала таке свідоцтво ще до набрання чинності Законом "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Стаття 45 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" суперечить Конституції України, законам і міжнародним зобов`язанням України (Загальній декларації прав людини 1948 р. та Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950), примусове членство в НААУ є незаконним. Позивач зазначає, що вона в жодний спосіб не демонструвала та не виражала волю до вступу у члени НААУ в зв`язку із прийняттям Закон №5076- VI, як наслідок відсутні підстави для зазначення такої інформації в пункті 2 розділу 5 "Інша діяльність" декларації".
3.4. З приводу того, що на питання Анкети кандидата на посаду судді, яке звучить однозначно і зрозуміло: "Чи займаєте/займали ви посаду в органі державної влади чи місцевого самоврядування", кандидат відповіла: "Ніколи не займала посаду в органі державної влади чи місцевого самоврядування", хоча не заперечує факт роботи секретарем судового засідання та помічником судді, які належали до такої категорії посад, позивач зазначає, що негативна відповідь на вказане питання не мала ніякого умислу приховати будь яку інформацію, так як вся трудова діяльність відображена у поданій трудовій книжці, про що стверджує і Комісія. Крім того, вказане не є істотним порушенням заповнення анкети, що вплинули на достовірність наданих нею документів та зазначення особистої інформації.
3.5. Щодо твердження Комісії про те, що під час співбесіди, як підставу для оскарження в суді постанови інспектора з паркування ОСОБА_1 наводить дані, зібрані нею одноосібно та отримані на основі власних замірів відстаней та розрахунків без жодної належної фіксації цих доказів та складання процесуальних документів уповноваженими особами, зазначаючи при цьому, що свідків фіксації її дій не було, ОСОБА_1 вказує, що Комісія перебрала на себе функції суду і надала оцінку доказам якими обґрунтована позовна заява.
3.6. З приводу вирішення модельної ситуації, яка була надана позивачу під час проведення співбесіди, в результаті чого Комісія прийшла до висновку, що кандидат виявила нерозуміння і а/або ігнорування положень Кодексу суддівської етики, Бангалорських принципів і не пояснила свої мотиви "виходу" за межі стандартної поведінки судді у таких випадках, ОСОБА_1 зазначає, що наявність протилежного бачення ситуації та/або подій, яким Комісія не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії, не є підставою для розумного сумніву в невідповідності посаді, на яку претендує кандидат.
3.7. З огляду на викладене, на переконання позивача Комісія занизила бар`єр доведення не/відповідності судді займаній посаді, і переклала відповідно підвищений (оскільки зниження обґрунтованості сумніву автоматично підвищує необхідність переконливості доказів на спростування) тягар доведення зворотного на суддю. Виключення будь-яких сумнівів - це протилежний підхід відносно необхідності об`єктивно і прямо підтвердити нездатність судді здійснювати обов`язки на мінімально прийнятному рівні. Це також свідчить про хибність застосування підходу, що полягає у змушенні судді "розвіювати" сумніви Комісії у чомусь, встановивши для заявника надзвичайний та заздалегідь недосяжний стандарт доказування (extremeandunattainablestandardof proof). Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо щоб версія Комісії була лише більш вірогідною за версію кандидата на посаду судді.
4. Відповідач заперечує проти позову, вважає, що позовні вимоги є безпідставними і не підлягають задоволенню, оскільки ухвалюючи рішення від 28 лютого 2024 року № 258/дс-24, Комісія діяла на підставі, в межах та у спосіб, передбачений Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
4.1. Відповідач підкреслює, що відповідно до законодавства основною метою діяльності Комісії є формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів.
4.2. Відповідач акцентує увагу на тому, що доброчесність судді є надзвичайно важливою з огляду на те, яку роль судова влада відіграє у становленні правової держави, є ключовою категорією у формуванні враження про морально - етичні якості суддів.
4.3. Комісія вважає, що дотримання критеріїв доброчесності забезпечує формування суспільної довіри до суддів та судової влади загалом й у контексті такого доводу наводить покликання на висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі №990/355/21, згідно з якими авторитет та довіра до судової влади формуються залежно від персонального складу судів, від осіб, які обіймають посади суддів та формують суддівський корпус. Саме тому важливо, щоб кандидат на посаду судді, так саме як і суддя, не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, яка може поставити під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності, що негативно вплине на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням.
4.4. Свою позицію відповідач обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення містить посилання і мотиви його ухвалення, обґрунтування підстав, за наявності яких у Комісії виник обґрунтований сумнів у відповідності позивачки критеріям доброчесності та професійної етики, з яких Комісія дійшла висновків про відмову у наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді. Повноваження Комісії, передбачені статтею 79-5 Закону, є дискреційними та виключною компетенцією її як уповноваженого органу, який на постійній основі діє у національній системі судоустрою. Рішення приймається за внутрішнім переконанням членів Комісії. Жоден інший суб`єкт чи орган, у тому числі й суд, не може втручатися у здійснення суб`єктом владних повноважень своєї компетенції, зокрема компетенції Комісії щодо оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів (пункт 7.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 березня 2024 року у справі № 800/330/17). Комісія як суб`єкт владних повноважень діє в межах, порядку та у спосіб, визначений Законом України "Про судоустрій і статус суддів", який передбачає завершення конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23, за правилами, які передбачають перевірку відповідності кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики під час проведення співбесіди з кандидатом на посаду судді. Вказаними положеннями Закону визначено дискреційні повноваження Комісії, встановлено необхідність належного мотивування рішення про відмову у наданні рекомендації кандидату на посаду судді для призначення на посаду судді у разі наявності обґрунтованого сумніву у відповідності кандидата на посаду судді вказаним критеріям.
5. У запереченнях щодо доводів відповідача позивач наполягає на необґрунтованості оскаржуваного рішення відповідача та зазначає, що Вищою кваліфікаційною комісією суддів України та Громадською радою доброчесності 09 листопада 2023 року був затверджений "Перелік індикаторів, які вказують на недоброчесність". Однак, ні в оскаржуваному рішенні, ні у відзиві на позовну заяву представник відповідача про оцінювання позивача на доброчесність, як кандидата на посаду судді, застосовуючи вказані індикатори не зазначає, з чого можна зробити висновок, що такі застосовані не були.
ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ, ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
6. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03квітня 2024 року визначено склад колегії суддів, а саме: головуючий суддя - ОСОБА_4, судді: Гімон М. М., Хохуляк В.В., Яковенко М.М., Васильєва І.А.
7. Верховний Суд ухвалою від 16 квітня 2024 року відкрив провадження в цій справі та призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 15 травня 2024 року о 14 год. 30 хв
8. 01 травня 2024 року від відповідача на адресу Верховного Суду надійшов відзив на адміністративний позов ОСОБА_1, в якому представник Комісії просить відмовити в задоволенні цього позову.
9. 15 травня 2024 року від ОСОБА_1 надійшли заперечення щодо доводів відповідача у справі №990/99/24, в якій позивач підтримала свої вимоги.
10. Рішенням Вищої ради правосуддя від 03 липня 2024 року № 2006/0/15-24 звільнено ОСОБА_4 з посади судді Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку.
10.1. У зв`язку з цим, розпорядженням Заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 02 липня 2024 року № 688 призначено повторний автоматизований розподіл судових справ між суддями.
11. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 липня 2024 року для розгляду справи № 990/99/24 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Губська О.А., судді: Білак М.В., Мацедонська В.Е., Прокопенко О. Б., Загороднюк А.Г.
12. 18вересня 2024 року від ОСОБА_1 надійшли заперечення щодо доводів відповідача у справі №990/99/24, в якій позивач підтримала свої вимоги.
13. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 жовтня 2024 року визначено склад колегії суддів, а саме: головуючий суддя - Губська О.А., судді: Білак М.В., Мацедонська В.Е., Соколов В.М., Загороднюк А.Г.
14. 17жовтня 2024 року позивач у судове засідання не з`явилася, подала заяву про розгляд справи за її відсутності.
15. З урахуванням положень статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, заяви позивача про розгляд справи за її відсутності, що надійшло до Верховного Суду 16жовтня 2024 року, а також думку представників відповідача, Суд визнав можливим здійснювати розгляд справи за відсутності вказаної особи.
16. Представники відповідача у судовому засіданні заперечили проти вимог позову, просили відмовити у їх задоволенні повністю з підстав, викладених у письмовому відзиві на позовну заяву.
IV. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ, ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
17. Судом встановлено, що ОСОБА_1, 1985 року народження, громадянка України, відповідно до державного сертифіката володіє державною мовою на рівні вільного володіння першого ступеня.
18. Освіта вища, у 2007 році закінчила Київський національний торговельно- економічний університет, спеціальність правознавство.
19. Стаж професійної діяльності у сфері права становить понад п`ять років.
20. Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03 квітня 2017 року №28/зп-17 оголошено добір кандидатів на посаду судді місцевого суду з урахуванням 600 прогнозованих вакантних посад суддів місцевого суду.
21. 16 травня 2017 року до Комісії надійшла заява ОСОБА_1 про допуск її до участі в доборі кандидатів на посаду судді місцевого суду.
22. Рішенням Комісії від 26 вересня 2017 року №175/дс-17 кандидатів на посаду судді місцевого суду допущено до участі в доборі та складення відбіркового іспиту як осіб, які мають трирічний стаж роботи на посаді помічника судді, зокрема ОСОБА_1 .
23. Рішенням Комісії від 12 червня 2018 року №264/дс-18 ОСОБА_1 визнано такою, що за результатами спеціальної перевірки відповідає установленим Законом України "Про судоустрій і статус суддів" вимогам до кандидата на посаду судді.
24. Рішенням Комісії від 01 серпня 2023 року №45/зп-23 продовжено термін дії результатів кваліфікаційного іспиту кандидатів на посаду судді місцевого загального, адміністративного, господарського судів, визначено рейтинг кандидатів на посаду судді та затверджено резерв кандидатів на заміщення вакантних посад суддів.
25. Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23 оголошено конкурс на зайняття 560 вакантних посад суддів у місцевих судах для кандидатів на посаду судді, зарахованих до резервів на заміщення вакантних посад суддів місцевих судів. Встановлено загальний порядок та строки подання кандидатами заяв та документів для участі в цьому конкурсі, затверджено умови проведення конкурсу та визначено, що питання допуску до участі в конкурсі вирішується Вищою кваліфікаційною комісією суддів України у складі колегій.
26. 13 жовтня 2023 року до Комісії надійшла заява ОСОБА_1 про допуск її до участі в оголошеному конкурсі як особи, яка відповідає вимогам статті 69 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", перебуває в резерві на заміщення вакантних посад суддів та не займає суддівської посади.
27. Відповідно до автоматизованого розподілу справ заяву ОСОБА_1 передано на розгляд члену Комісії Кидисюку Р.А .
28. Рішенням Комісії від 01 грудня 2023 року № 11/дс-23 ОСОБА_1 допущено до участі в оголошеному рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року №95/зп-23 конкурсі.
29. Рішенням Комісії від 19 грудня 2023 року № 177/зп-23 затверджено та оприлюднено на офіційному вебсайті Комісії рейтинг учасників конкурсу на посади суддів місцевих загальних судів у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23. Зокрема, визначено рейтинг кандидатів на посаду судді Талалаївського районного суду Чернігівської області, в якому ОСОБА_1 зайняла переможну позицію.
30. 28 лютого 2024 року Комісією проведено співбесіду з ОСОБА_1 .
31. За результатами проведеної співбесіди з ОСОБА_1 Комісія дійшла висновку про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді Талалаївського районного суду Чернігівської області у зв`язку з наявністю обґрунтованого сумніву щодо її відповідності критеріям доброчесності та професійної етики та ухвалено відповідне рішення від 28 лютого 2024 року № 258/дс-24.
32. У вищевказаному рішенні ВККС України зазначено, що у розділі 3 "Об`єкти нерухомості" декларації кандидата ОСОБА_1 не зазначено вартості квартири площею 43.14 м2 (право власності на вказану квартиру набуто 08 лютого 2001 року) та квартири площею 46.1 м2 (право власності на вказану квартиру набуто 14 квітня 2016 року), застосувавши позначку "не відомо".
32.1. Під час співбесіди ОСОБА_1 не надала належного обґрунтованого пояснення, чому не вказала вартість цих об`єктів нерухомого майна на дату набуття права чи за останньою грошовою оцінкою. ОСОБА_1 не могла бути необізнаною про вартість квартири, яку придбала для себе у 2016 році.
33. У розділі 6 "Цінне рухоме майно - транспорті засоби" декларації ОСОБА_1 вказала право власності на три легкові автомобілі, але не зазначила вартості двох автомобілів - "Toyota Prius" 2009 року випуску та "Hyundai Santafe" 2013 року випуску, застосувавши позначку "не відомо". Під час співбесіди ОСОБА_1 надала пояснення, що придбала ці автомобілі за певні кошти, обсяг яких не пам`ятає.
33.1. ВККС України взяла до уваги те, що ОСОБА_1 підтвердила, що під час професійної діяльності працювала, зокрема, з цивільними, господарськими договорами, у тому числі розуміє суть договорів купівлі-продажу, оскільки, крім досвіду роботи в суді, тривалий час працювала на посадах викладача кафедри інтелектуальної власності та цивільно-правових дисциплін. Ураховуючи стаж професійної діяльності ОСОБА_1, Комісія зазначає, що необізнаність стосовно вартості автомобілів, яка є ціною в договорах купівлі-продажу транспортних засобів, викликає обґрунтований сумнів у відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності кандидата на посаду судді.
33.2. З огляду на викладене Комісія не взяла до уваги пояснення ОСОБА_1 про її необізнаність стосовно вартості майна, зазначеного в декларації, натомість вважає, що вказана поведінка свідчить про неналежне виконання кандидатом на посаду судді передбаченого законом обов`язку декларування.
34. Беручи до уваги вказане та оцінюючи надані ОСОБА_1 під час співбесіди усні пояснення, Комісія дійшла висновку, що наявність допущених помилок у декларації, відсутність належної інформації в декларації ставить під сумнів її відповідність критерію доброчесності, а поведінка свідчить про несумлінне виконання обов`язку щодо декларування відомостей, визначених статтею 46 Закону України "Про запобігання корупції".
35. При цьому Комісія вказала, що недоліки в заповненні декларації не стали самостійною підставою для сумніву в доброчесності кандидата. Співбесіда проводиться з метою виявлення особистих морально-етичних якостей кандидата, які є складовою доброчесності.
36. Приймаючи спірне рішення, ВККС України виходила й з того, що у процесі співбесіди було встановлено і підтверджено особисто кандидатом ту обставину, що під час перебування на посаді державної служби категорії "В" - секретаря судового засідання та помічника судді (державна служба до прийняття Закону України "Про державну службу" в чинній редакції), ОСОБА_1 одночасно була під присягою як державного службовця, так і присягою адвоката, оскільки отримала свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю 20 листопада 2008 року. Під час співбесіди ОСОБА_1 вказала, що це є її право зупиняти чи не зупиняти дію адвокатського свідоцтва, а не обов`язок. Кандидат вважає, що оскільки вона не займалася адвокатською діяльністю, то й не мала обов`язку в правовий спосіб зупинити дію свідоцтва, а отже не зверталася жодного разу з відповідним клопотанням до органу адвокатського самоврядування. Крім того, ОСОБА_1 як особа, яка володіє відповідним свідоцтвом до офіційного припинення дії такого свідоцтва, є членом Національної асоціації адвокатів України, що є підставою для зазначення такої інформації в пункті 2 розділу 5 "Інша діяльність" декларації. Членство в такій асоціації у відповідному розділі декларації кандидатом не зазначено.
37. Окрім цього ВККС України взяла до уваги те, що на питання Анкети кандидата на посаду судді, яке звучить однозначно і зрозуміло: "Чи займаєте/займали ви посаду в органі державної влади чи місцевого самоврядування", кандидат відповіла: "Ніколи не займала посаду в органі державної влади чи місцевого самоврядування", хоча не заперечує факт роботи секретарем судового засідання та помічником судді, які належали до такої категорії посад.
38. Також Комісія враховувала, що як підставу для оскарження в суді постанови інспектора з паркування ОСОБА_1 наводить дані, зібрані нею одноосібно та отримані на основі власних замірів відстаней та розрахунків без жодної належної фіксації цих доказів та складання процесуальних документів уповноваженими особами, зазначаючи при цьому, що свідків фіксації її дій не було. Також в письмових поясненнях ОСОБА_1 вказує, що у випадку її звернення до апеляційного суду з оскарженням ухвали суду першої інстанції, її скаргу не буде задоволено, і справа буде безперспективною, оскільки розглядатиметься суддею, з яким у неї склалися неприязні відносини, а отже він не зможе об`єктивно розглянути справу.
39. Приймаючи спірне рішення, ВККС України виходила й з того, що під час співбесіди членом Комісії було запропоновано кандидату (як судді) модельну ситуацію щодо поведінки та права коментування прийнятого судового рішення, оскарження рішення суддею та коментування цього рішення іншим суддею, який його постановляв. На переконання Комісії кандидат виявила нерозуміння та/або ігнорування положень Кодексу суддівської етики, Бангалорських принципів і не пояснила свої мотиви "виходу" за межі стандартної поведінки судді у таких випадках. Комісія дійшла висновку про наявність обґрунтованих сумнівів у відповідності ОСОБА_1 критерію професійної етики.
40. Комісія виснувала, що враховуючи значний професійний досвід ОСОБА_1, яка в період із 2004 до 2009 року працювала на посадах юрисконсульта, з 2009 до 2016 року - на посадах секретаря судового засідання, помічника судді в Київському апеляційному господарському суді та Солом`янському районному суді міста Києва, з 2017 року до цього часу - на посадах викладача кафедри адміністративного права, інтелектуальної власності та цивільно-правових дисциплін, а також пояснення, надані під час співбесіди, кандидат ОСОБА_1 не здобула необхідного і достатнього практичного досвіду для професійної діяльності на посаді судді. Комісія зазначила, що вивчення норм права задля успішного складання іспиту, яке відбулося в серпні 2019 року, не свідчить, що особа в повному обсязі відповідає критерію компетентності, тобто здатна застосовувати необхідні практичні навички на належному професійному рівні.
41. За висновками комісії, ОСОБА_1 не підтвердила необхідний рівень знань та навичок для роботи суддею, зокрема щодо дотримання суддівської етики та Бангалорських принципів.
42. Не погоджуючись із рішенням Комісії від 28 лютого 2024 року № 258/дс-24 та викладеними у ньому висновками, ОСОБА_1 подала до суду цей позов.
V. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
43. Частина друга статті 128 Конституції України передбачає, що призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.
44. За нормами частини першої статті 125 Конституції України судоустрій в Україні визначається законом.
45. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів".
46. Статтею 69 вищезгаданого Закону встановлено вимоги до кандидатів на посаду судді, зокрема у частинах першій, дев`ятій цієї статті визначено, що на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п`яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п`ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів державної мови.
Кандидат на посаду судді відповідає критерію доброчесності, якщо відсутні обґрунтовані сумніви у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження його майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім`ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу.
47. Відповідність особи, яка виявила намір стати суддею, критеріям компетентності, доброчесності встановлюється Вищою кваліфікаційною комісією суддів України під час її участі у доборі на посаду судді як кандидата (частина шоста статті 73 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
48. Згідно з положеннями частини першої статті 70 вищезазначеного Закону добір на посаду судді місцевого суду (далі - добір на посаду судді) здійснюється в порядку, визначеному цим Законом, та включає такі етапи:
оголошення добору на посаду судді;
подання особами, які виявили намір стати суддею, заяви та документів для участі у доборі на посаду судді;
допуск до участі у доборі на посаду судді;
складання кваліфікаційного іспиту;
проведення спеціальної перевірки, передбаченої цим Законом;
проведення перевірки особистих морально-психологічних якостей кандидатів на посаду судді (у разі визначення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України такої необхідності);
затвердження рейтингу кандидатів на посаду судді;
зарахування кандидатів на посаду судді до резерву на зайняття вакантних посад суддів.
49. За змістом частини першої статті 78 останній етап добору на посаду судді місцевого суду передбачає, що після затвердження рейтингу кандидатів на посаду судді Вища кваліфікаційна комісія суддів України зараховує всіх кандидатів до резерву на зайняття вакантних посад суддів (далі - резерв).
50. Частиною першою статті 79 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що конкурс на зайняття вакантної посади судді проводиться відповідно до цього Закону та положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, що затверджується Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, з дотриманням вимог законодавства про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.
51. Частиною першою статті 79-2 Закону №1402-VIII визначено, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України проводить конкурс на зайняття вакантних посад: суддів місцевого суду - на основі рейтингу кандидатів на посаду судді та суддів, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду відповідно до статті 82 цього Закону.
52. За приписами норм статті 79-4 цього ж Закону конкурс на зайняття вакантної посади судді полягає у визначенні переможця - учасника конкурсу, який має найвищу позицію за рейтингом.
53. Частинами 1-3 статті 79-5 Закону №1402-VIII встановлено, що після визначення переможця конкурсу Комісія на своєму засіданні проводить з ним співбесіду.
За результатами співбесіди Комісія ухвалює: (1) рішення про рекомендацію або про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді; (2) рішення про рекомендацію про переведення судді (якщо переможцем конкурсу на посаду судді місцевого суду став суддя).
Комісія ухвалює вмотивоване рішення про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді у разі наявності обґрунтованого сумніву щодо його відповідності критеріям доброчесності чи професійної етики. У такому разі переможцем конкурсу визначається наступний у рейтингу кандидат.
54. Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом (частина сьома статті 101 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
55. Аналіз вищевикладених норм засвідчує, що у статті 127 Конституції України та статті 69 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" доброчесність особи закріплена як одна з обов`язкових вимог, яким має відповідати кандидат на посаду судді.
56. Відповідність кандидата на посаду судді критерію доброчесності має місце, якщо відсутні обґрунтовані сумніви у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження його майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім`ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу.
57. У разі ж існування обґрунтованого сумніву у відповідності кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики Комісія як орган, відповідальний за формування високопрофесійного та добросовісного корпусу суддів, вправі прийняти вмотивоване рішення про відмову в наданні такому кандидату рекомендації про призначення на посаду судді. Цими повноваженнями ВККС України наділяють норми частини третьої статті 79-5 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
58. Значення дотримання критерію доброчесності кандидатами на посаду судді як одного з найважливіших і ключових чинників під час формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів підкреслювалась Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10 листопада 2022 року у справі № 9901/355/21.
59. У вищевказаній постанові з-поміж іншого відзначалось, що критерій доброчесності є надзвичайно важливим з огляду на те, яку роль відіграє судова влада у становленні правової держави. Саме доброчесність є ключовою категорією у формуванні морально-етичного образу суддів, запорукою формування довіри народу до суддів та судової влади в цілому.
60. У цій же постанові окреслено зміст такого поняття як "доброчесність" у контексті правовідносин, пов`язаних з процедурами щодо добору суддів, проведення конкурсу щодо зайняття вакантних посад суддів, призначення кандидатів на ці посади.
61. Зокрема зазначено, що доброчесність - це необхідна морально-етична складова діяльності судді, яка, серед іншого, визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах об`єктивного ставлення до сторін у справах та чесності у способі власного життя, виконанні своїх обов`язків та здійсненні правосуддя.
62. Тут же відзначалось, що за визначенням терміну, який подано у Сучасному словнику з етики, доброчесністю є позитивна моральна якість, зумовлена свідомістю і волею людини, яка є узагальненою стійкою характеристикою людини, її способу життя, вчинків; якість, що характеризує готовність і здатність особистості свідомо і неухильно орієнтуватись у своїй діяльності та поведінці на принципи добра і справедливості.
63. Наводились мотиви й про те, що авторитет та довіра до судової влади формуються залежно від персонального складу судів, від осіб, які обіймають посади суддів та формують суддівський корпус. Саме тому важливо, щоб кандидат на посаду судді, як і суддя, не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, яка може поставити під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності, що негативно вплине на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням.
64. З огляду на вищевикладене Верховний Суд підкреслює, що відповідність критерію доброчесності є обов`язковою передумовою для зайняття вакантної посади судді, яка має особливий, високий конституційно - правовий статус та займає визначне місце у демократичному суспільстві, відіграє важливу роль у розбудові правової держави.
65. Проведення Комісією співбесіди як завершального етапу такого конкурсу має на меті остаточно підтвердити відповідність кандидата на посаду судді усім встановленими законом критеріями, до яких належать компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо), професійна етика, доброчесність.
66. Приймаючи рішення про рекомендацію кандидата для призначення на посаду судді Комісія тим самим підтверджує відсутність будь - яких сумнівів, зокрема у його доброчесності, засвідчує, що така особа гідна обіймати цю посаду, що це призначення не зашкодить авторитету правосуддя і судової влади, укріпить довіру до неї з боку суспільства, сприятиме виконанню основного завдання ВККС України - сформувати високопрофесійний і доброчесний суддівський корпус.
67. Рішення про рекомендацію або про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді приймається за внутрішнім переконанням членів Комісії.
68. Жоден суб`єкт, у тому числі й суд, не вправі втручатися у здійснення Комісією компетенції щодо оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів.
69.Така правова позиція неодноразово була викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 28 серпня 2018 року у справі № 800/294/17, від 26 березня 2019 року у справі № 800/336/17, від 27 січня 2021 року у справі № 9901/116/19, від 13 травня 2020 року у справі № 9901/212/19 та від 19 травня 2021 у справі № 9901/126/19.
70. Звідси констатується, що повноваження Комісії, які нею реалізуються у межах конкурсної процедури на зайняття вакантної посади судді, є дискреційними та належать до виключної компетенції ВККС України як уповноваженого органу, який на постійній основі діє в національній системі судоустрою.
71. Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
72. У практиці Європейського суду з прав людини (далі також ЄСПЛ) висловлювалась правова позиція, згідно з якою за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості адміністративних актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 111 рішення від 31 липня 2008 року у справі "Дружстевні заложна Пріа та інші проти Чеської Республіки" ("D.H. and others v. Czech Republic"; заява № 57325/00), пункт 44 рішення від 22 листопада 1995 року у справі "Брайєн проти Об`єднаного Королівства" (CASE OF BRYAN v. THE UNITED KINGDOM; Application no. 19178/91), пункти 156-157, 159 рішення від 21 липня 2011 року у справі "Сігма радіо телевіжн лтд проти Кіпру" (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04), пункти 47-56 рішення від 2 грудня 2010 року у справі "Путтер проти Болгарії" (Putter v. Bulgaria № 38780/02)).
73. ЄСПЛ неодноразово аналізував межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 17 грудня 2004 року у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" ("Pedersen and Baadsgaard v. Denmark", заява № 49017/99); пункти 68-70) зазначено, що, здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, відміняти замість нього рішення, яке визнається протиправним, приймати інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.
74. У підпункті 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018, Суд, ураховуючи юридичні позиції, раніше викладені у Рішеннях від 8 червня 2016 року № 3-рп/2016 та Доповідь "Верховенство права", схвалену Європейською Комісією "За демократію через право" на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року) (CDL-AD(2011)003rev), зазначав, що конституційний принцип верховенства права вимагає законодавчого закріплення механізму запобігання свавільному втручанню органів публічної влади при здійсненні ними дискреційних повноважень у права і свободи особи.
75. За пунктами 44-51 вищезазначеної Доповіді принцип юридичної визначеності є істотно важливим для питання довіри до судової системи та верховенства права. Він є істотно важливим також і для плідності бізнесової діяльності, щоб генерувати розвиток та економічний поступ. Аби досягти цієї довіри, держава повинна зробити текст закону (the law) легко доступним. Вона також зобов`язана дотримуватись законів (the laws), які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю.
Передбачуваність означає, що закон має бути, за можливості, проголошений наперед - до його застосування та має бути передбачуваним щодо його наслідків: він має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, щоб особа мала можливість скерувати свою поведінку.
Потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними. У цьому контексті закон (a law), яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції.
Не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади.
76. У рішенні ЄСПЛ від 2 червня 2006 року у справі "Волохи проти України" (заява № 23543/02) зазначено, що при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. "…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання".
77. Враховуючи характер правовідносин, у яких виник спір у справі, що розглядається, варто звернути увагу й на висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 9901/355/21, за змістом яких результати оцінювання здатності кандидата обійняти посаду судді відбуваються в межах визначеної законом [можливо, не зовсім досконалої] процедури, яка передбачає підстави для відмови внести подання, покладає на компетентний орган зазначити мотиви свого рішення і, що головне, такі дії та рішення компетентного органу перебувають під судовим контролем, у межах якого суд у змозі простежити і визначити, чи законно і принципово була проведена процедура добору на посаду судді стосовно конкретного кандидата, чи обґрунтованим і мотивованим є рішення відповідного органу і чи немає умов та фактів, які б указували, що результати добору отримані внаслідок порушення його процедури, і які завадили кандидату на посаду судді стати суддею. При цьому важливо відразу наголосити, що суд не повинен перебирати на себе питомі функції компетентного органу з визначення за якісно-змістовними характеристиками здатності кандидата за критеріями доброчесності та професійної етики обійняти посаду судді.
78. Питання меж судового контролю за реалізованими ВККС України повноваженнями, які мають дискреційний характер, досліджувалось Великою Палатою Верховного Суду й під час апеляційного перегляду справи № 9901/110/19 у постанові від 18 квітня 2024 року, у якій відзначено, що суд здійснює контроль за дотриманням Комісії вимог закону при проведенні кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді в разі оскарження рішення (дії чи бездіяльності) Комісії.
79. У вищевказаній постанові Великої Палати Верховного Суду виокремлено, що судовий контроль щодо дискреційних повноважень Комісії надати оцінку кандидату на посаду судді на предмет його відповідності встановленим законом критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності згідно з положеннями частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України покликаний забезпечити, щоб ці повноваження були використані відповідно до мети, з якою вони були надані, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом (запобігаючи всім формам дискримінації), пропорційно (зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване прийняте Комісією рішення за результатами кваліфікаційного оцінювання). Іншими словами, суд повинен забезпечити, щоб реалізація ВККС України дискреційних повноважень при проведенні кваліфікаційного оцінювання не була свавільною.
80. Тут же підкреслено, що оскільки доброчесність є морально-етичною, а не правовою категорією, обставини, які свідчать про недоброчесність, оцінюються насамперед з морально-етичного погляду. Навіть зовні правомірні і законні дії кандидата можуть оцінюватися як такі, що не узгоджуються з поняттям доброчесності.
81. Зазначено, що повноваження членів Комісії оцінювати певні факти як такі, що узгоджуються чи ні з поняттям доброчесності, є виключними. Ніхто інший, окрім Комісії, не має повноважень оцінювати доброчесність кандидата на посаду судді.
82. З огляду на це члени Комісії, оцінюючи певні обставини щодо позивача як кандидата, який брав участь у конкурсі на зайняття посади судді, визначалися щодо їх відповідності суспільним уявленням про доброчесність на власний розсуд. Інших засад щодо оцінки життєвих обставин позивача на відповідність критерію доброчесної поведінки, відмінних від власного розсуду членів Комісії як визначеного Законом України "Про судоустрій і статус суддів" органу, який проводить кваліфікаційне оцінювання кандидата на посаду судді, чинним законодавством не встановлено.
83. Водночас, ураховуючи викладений вище висновок щодо виключної компетенції Комісії щодо оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу, переоцінка судом зазначених фактів знаходиться поза межами судового контролю правомірності рішення ВККС України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2024 року у справі № 9901/110/19).
84. Тож оспорюване у цій справі рішення Комісії не вибуває з під судового контролю адміністративних судів, однак здійснюючи такий контроль за реалізацією дискреційних повноважень, суд, з`ясовуючи питання відповідності такого рішення критеріям, визначеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, повинен перевірити, чи не є викладені у такому рішенні висновки щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів, чи не було допущено адміністративним органом при здійсненні ним дискреційних повноважень свавільного втручання у права і свободи особи, чи не була надана органові дискреція необмеженою, чи не вийшов він за межі дискреції.
85. З огляду на це Верховний Суд, не вдаючись до переоцінки фактів, які в рішенні ВККС України від 28 лютого 2024 року № 258/дс-24 вказані як підстава для відмови у наданні рекомендації про призначення ОСОБА_1 на посаду судді відповідного суду у зв`язку з наявністю обґрунтованого сумніву в її доброчесності, перевіряє обґрунтованість висновку Комісії в зазначеному рішенні щодо таких фактів.
86. На підставі наявних у справі матеріалів Верховним Судом установлено, що у справі, яка розглядається, відповідач, відмовляючи у наданні позивачці рекомендації для призначення на посаду судді Талалаївського районного суду Чернігівської області за результатами проведеної з нею співбесіди дійшов висновку про наявність обґрунтованого сумніву в її доброчесності, виходячи з таких фактів та обставин.
87. У розділі 3 "Об`єкти нерухомості" декларації кандидата ОСОБА_1 не зазначено вартості квартири площею 43.14 м2 (право власності на вказану квартиру набуто 08 лютого 2001 року) та квартири площею 46.1 м2 (право власності на вказану квартиру набуто 14 квітня 2016 року), застосувавши позначку "не відомо". Під час співбесіди ОСОБА_1 не надала належного обґрунтованого пояснення, чому не вказала вартість цих об`єктів нерухомого майна на дату набуття права чи за останньою грошовою оцінкою. ОСОБА_1 не могла бути необізнаною про вартість квартири, яку придбала для себе у 2016 році.
87.1. Крім того, Комісією вказано, що у розділі 6 "Цінне рухоме майно - транспорті засоби" декларації ОСОБА_1 вказала право власності на три легкові автомобілі, але не зазначила вартості двох автомобілів - "Toyota Prius" 2009 року випуску та "Hyundai Santafe" 2013 року випуску, застосувавши позначку "не відомо". Під час співбесіди ОСОБА_1 надала пояснення, що придбала ці автомобілі за певні кошти, обсяг яких не пам`ятає.
88. Оцінюючи такі факти і обставини, а також враховуючи стаж професійної діяльності ОСОБА_1 та надані кандидаткою пояснення щодо них, Комісія вважала, що необізнаність стосовно вартості автомобілів, яка є ціною в договорах купівлі-продажу транспортних засобів, викликає обґрунтований сумнів у відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності кандидата на посаду судді.
89. Комісія виснувала, що наявність допущених помилок у декларації, відсутність належної інформації в декларації ставить під сумнів її відповідність критерію доброчесності, а поведінка свідчить про несумлінне виконання обов`язку щодо декларування відомостей, визначених статтею 46 Закону України "Про запобігання корупції".
90. Частиною першою статті 46 Закону України "Про запобігання корупції" передбачено, що в декларації зазначаються відомості, зокрема, про: об`єкти нерухомості, що належать суб`єкту декларування та членам його сім`ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право; отримані доходи суб`єкта декларування або членів його сім`ї, у тому числі доходи у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення), отримані як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, гонорари, дивіденди, проценти, роялті, страхові виплати, аліменти, благодійна допомога, пенсія, доходи від відчуження цінних паперів та корпоративних прав, подарунки, а також соціальні виплати та субсидії у разі виплати їх у грошовій формі та інші доходи; юридичні особи, трасти або інші подібні правові утворення, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб`єкт декларування або члени його сім`ї.
91. Бангалорськими принципами поведінки суддів від 19 травня 2006 року (схваленими Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23) передбачено, що суддя має бути обізнаний про свої особисті та матеріальні інтереси конфіденційного характеру та має вживати розумні заходи з метою отримання інформації про матеріальні інтереси членів своєї родини (пункт 4.7 цих принципів).
92. Верховний Суд, діючи у межах повноважень, визначених законом, виходить з того, що перевірка кандидата на посаду судді за критерієм доброчесності включає з`ясування та оцінку всіх аспектів життя і діяльності такого кандидата не лише професійного характеру, але й морально-етичного.
93. ВККС України у межах процедури оцінювання кандидата на посаду судді не здійснює повноважень антикорупційного чи правоохоронного органу, не вдається до перевірки висновків цих органів, однак надає їм оцінку в контексті здійснення своїх повноважень щодо перевірки відповідності кандидата вимогам і стандартам професійної етики та доброчесності в сукупності з іншою інформацією, яка є в суддівському досьє, та поясненнями кандидата на посаду судді з приводу такої інформації.
94. При цьому ВККС має керуватися метою виключити будь-які сумнівні факти щодо походження майна кандидата, добросовісного декларування кандидатом своїх та членів сім`ї статків або публічної поведінки кандидата не лише з точки зору вимог законодавства, але й з метою зміцнення переконання суспільства у чесності, незалежності, неупередженості та справедливості суддівського корпусу та з огляду на те, щоб на думку розсудливої, законослухняної та проінформованої людини поведінка та репутація судді були бездоганними.
95. Саме по собі призначення (ціль) конкурсу покладає на кандидата, який зацікавлений в отриманні посади судді, обов`язок надати переконливі пояснення (за потреби й відповідні докази), які усувають сумнів у його доброчесності.
96. Такі правові позиції Велика Палата Верховного Суду наводила у постанові від 18 квітня 2024 року у справі № 9901/110/19.
97. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі №9901/764/18, наведена правова позиція про те, що з`ясовуючи в межах конкурсних процедур наявність у кандидата всіх потрібних якостей для зайняття посади судді, ВККС перевіряє не лише його відповідність формальним критеріям, а й оцінює всі обставини, що характеризують особу кандидата, зокрема й те, наскільки відповідально він ставиться до своїх обов`язків, своєю поведінкою не викликає обґрунтованих сумнівів щодо компетентності та доброчесності.
98. Тут же Велика Палата Верховного Суду також зауважувала, що з огляду на вимогу доброчесності від особи, яка реалізує право на заняття посади судді, очікується уважність стосовно розкриття даних під час участі у відповідному конкурсі, а також чітка, логічна та послідовна позиція.
98.1. Також акцентувала увагу на тому, що суттєвим стосовно обставин щодо не зазначення у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, усіх даних, які вимагаються Законом України "Про запобігання корупції" і є обов`язковими для відображення у такій декларації, є не стільки тлумачення наявності чи відсутності у позивача обов`язку зазначити відповідні відомості у декларації, скільки невжиття кандидатом належних заходів для відображення достовірних відомостей у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за відповідний рік.
99. У цій же постанові Великої Палати Верховного Суду вказано, що правові норми, якими врегульовано вимоги до заповнення декларації, є зрозумілими та не допускають неоднозначного їх розуміння.
100. Тому Верховний Суд переконаний у тому, що позивачка повинна була розуміти зміст належно оприлюднених і доступних для ознайомлення правових норм, які регламентують відносини у сфері запобігання корупції, а також не могла не усвідомлювати наслідки, пов`язані з їх порушенням (недотриманням), у тому числі й ті, які можуть настати у межах проведення конкурсної процедури, у якій вона виявила свідоме та добровільне бажання взяти участь.
101. Судова колегія зазначає, що ненадання інформації щодо вартості належного їй майна унеможливлює оцінку Комісією законності набуття майна кандидатом, свідчить про обґрунтованість сумніву у джерелах походження майна.
102. Крім того, невжиття позивачкою достатніх заходів для з`ясування усіх обставин щодо її фактичного майнового стану призвело до неповноти обов`язкових для відображення у деклараціях даних.
103. Колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 не могла не знати й того, що безпідставно не задекларована повна інформація, що підлягає декларуванню згідно з вимогами закону, зазначення неповної інформації, невжиття достатніх заходів для з`ясування свого майнового стану та майнового стану членів сім`ї у частині відомостей, які за законом мають бути задекларовані, невжиття заходів для виправлення допущених у деклараціях помилок, можуть бути розцінені Комісією як обставини, що викликають обґрунтований сумнів у її доброчесності як кандидата на посаду судді.
104. Позивачка була обізнана про своє право надати пояснення з приводу вартості придбаного майна. Водночас ОСОБА_1 не надала Комісії документів в підтвердження вартості придбаного майна до проведення співбесіди та під час її проведення. Не були надані ці документи і під час розгляду справи у суді. Натомість позивачка наполягала, що з огляду на відсутність відомостей про вартість майна у правовстановлюючих документах, її дії щодо позначення у відповідному розділі декларації щодо вартості майна "Не відомо" є правомірними.
106. Комісія не перешкоджала позивачці у наданні відомостей, зокрема, про вартість майна, однак позивачка вважала, що надання таких відомостей не є її обов`язком.
106. За таких обставин Комісія була позбавлена можливості оцінити співвідношення доходів та видатків, оскільки відсутня інформація про вартість видатків, пов`язаних з придбанням майна, а отже - відсутні вихідні дані оцінки обов`язкового критерію.
107. Щодо перебування позивача одночасно під присягою державного службовця та присягою адвоката, Суд зазначає таке.
108. Так, у процесі співбесіди було встановлено і підтверджено особисто кандидатом ту обставину, що під час перебування на посаді державної служби категорії "В" - секретаря судового засідання та помічника судді (державна служба до прийняття Закону України "Про державну службу" в чинній редакції), ОСОБА_1 одночасно була під присягою як державного службовця, так і присягою адвоката, оскільки отримала свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю 20 листопада 2008 року.
109. Під час співбесіди ОСОБА_1 вказала, що це є її право зупиняти чи не зупиняти дію адвокатського свідоцтва, а не обов`язок. Кандидат вважає, що оскільки вона не займалася адвокатською діяльністю, то й не мала обов`язку в правовий спосіб зупинити дію свідоцтва, а отже не зверталася жодного разу з відповідним клопотанням до органу адвокатського самоврядування.
110. В позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що положення Закону України від 19 грудня 1992 року № 2887-ХІІ "Про адвокатуру" (чинного на момент отримання нею права на зайняття адвокатською діяльністю (20.11.2008)) жодним чином не регулювали питання щодо обов`язку адвоката повідомляти про настання обставин, визначених частиною другою статті 2 Закону України "Про адвокатуру", а саме: праця в суді, прокуратурі, нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби безпеки, державного управління. При цьому орган, до якого таке повідомлення мало б надсилатись, вказаним Законом не визначався. Вказує, що обставини несумісності можуть виникнути в особи, яка набула статус адвоката (склала присягу та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю) та почала вчиняти дії, що можуть бути визначені як адвокатська діяльність. Враховуючи викладене, сам факт складання особою присяги та отримання нею свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, не можуть бути визначені як адвокатська діяльністю, оскільки отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю підтверджує лише виключно можливість особи в майбутньому вчиняти дії, спрямовані на захист інтересів клієнта, тобто здійснювати адвокатську діяльність. Доказів того, що позивач, працюючи на посаді секретаря судовою засідання, а згодом помічника судді, вчиняла дії, що визначені як адвокатська діяльність, Комісією не надано, як і не було проведено відповідної перевірки.
111. Суд з цього приводу зазначає, що відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про адвокатуру" від 19 грудня 1992 року № 2888-ХІІ (втратив чинність згідно із Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року №5076-VI) адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби безпеки, державного управління.
112. Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року №5076-VI несумісною з діяльністю адвоката є робота на посадах осіб, зазначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону України "Про запобігання корупції".
113. Відповідно до пункту першого частини першої статті 25 Закону "Про запобігання корупції" від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII (далі - Закон № 1700-VII) особам, зазначеним у пункті 1 частини першої статті 3 цього Закону, забороняється займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України.
114. Відповідно до частини другої статті 7 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" у разі виникнення обставин несумісності, встановлених частиною першою цієї статті, адвокат у триденний строк з дня виникнення таких обставин подає до ради адвокатів регіону за адресою свого робочого місця заяву про зупинення адвокатської діяльності.
115. Наведене дає підстави для висновку, що особа, яка перебуває на службі в органах державної влади, не може займатися адвокатською діяльністю та виконувати іншу оплачувану роботу.
116. Системне тлумачення положень Закону № 5076-VI свідчить про те, що термін "діяльність адвоката" є тотожним терміну "адвокатська діяльність".
117. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі №826/9606/17.
118. Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 липня 2023 року у справі № 500/4859/21 дійшла висновку, що отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, що надає такій особі статус адвоката, гарантії адвокатської діяльності та можливість притягнення її до дисциплінарної відповідальності, свідчить, що така особа вже є суб`єктом адвокатської діяльності у розумінні профільного закону та без укладення договору про надання правової допомоги, без отримання доходу може у будь-який час надати іншу правову допомогу клієнту.
119. Не можна відокремити мету отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від бажання надавати (платно або безоплатно) правову допомогу.
120. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 822/1309/17.
121. З огляду на викладене, правильними є висновки відповідача, що ОСОБА_1 мала б врегулювати питання щодо несумісності діяльності адвоката та посади державної служби категорії "В" - секретаря судового засідання та помічника судді.
122. Приймаючи спірне рішення, ВККС України також виходила з того, що ОСОБА_1 як особа, яка володіє свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю, до офіційного припинення дії такого свідоцтва є членом Національної асоціації адвокатів України, що є підставою для зазначення такої інформації в пункті 2 розділу 5 "Інша діяльність" декларації. Однак членство в такій асоціації у відповідному розділі декларації кандидатом не зазначено.
123. Так, відповідно до пункту дванадцятого частини першої статті 46 Закону України "Про запобігання корупції" у декларації зазначаються відомості про входження суб`єкта декларування до керівних, ревізійних чи наглядових органів громадських об`єднань, благодійних організацій, саморегулівних чи самоврядних професійних об`єднань, членство в таких об`єднаннях (організаціях) із зазначенням назви відповідних об`єднань (організацій) та їх коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
124. Відповідно до частини першої статті 45 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" Національна асоціація адвокатів України є недержавною некомерційною професійною організацією, яка об`єднує всіх адвокатів України та утворюється з метою забезпечення реалізації завдань адвокатського самоврядування.
125. Рекомендації щодо відображення в декларації відомостей про те, що суб`єкт декларування є членом НААУ (навіть якщо право на заняття адвокатською діяльністю зупинено) містяться в роз`ясненнях НАЗК від 29 грудня 2021 року та роз`ясненнях від 13 листопада 2023 року, які представлені на сайті НАЗК у відкритому доступі.
126. З огляду на зазначене, Суд погоджується з висновками комісії, що ОСОБА_1 мала б зазначити інформацію про членство НААУ в пункті 2 розділу 5 "Інша діяльність" декларації.
127. Також Комісія, при прийнятті оскаржуваного рішення, враховувала, що на питання Анкети кандидата на посаду судді, яке звучить однозначно і зрозуміло: "Чи займаєте/займали ви посаду в органі державної влади чи місцевого самоврядування", кандидат відповіла: "Ніколи не займала посаду в органі державної влади чи місцевого самоврядування", хоча не заперечує факт роботи секретарем судового засідання та помічником судді, які належали до такої категорії посад.
128. Так, У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі №9901/764/18, наведена правова позиція про те, що з огляду на вимогу доброчесності від особи, яка реалізує право на заняття посади судді, очікується уважність стосовно розкриття даних під час участі у відповідному конкурсі, а також чітка, логічна та послідовна позиція.
129. Також, під час співбесіди, як підставу для оскарження в суді постанови інспектора з паркування ОСОБА_1 наводить дані, зібрані нею одноосібно та отримані на основі власних замірів відстаней та розрахунків без жодної належної фіксації цих доказів та складання процесуальних документів уповноваженими особами, зазначаючи при цьому, що свідків фіксації її дій не було. Також в своїх поясненнях ОСОБА_1 вказує, що у випадку її звернення до апеляційного суду з оскарженням ухвали суду першої інстанції, її скаргу не буде задоволено, і справа буде безперспективною, оскільки розглядатиметься суддею, з яким у неї склалися неприязні відносини, а отже він не зможе об`єктивно розглянути справу.
130. Щодо вищезазначеного абзацу позивач зазначає, що Комісія перебрала на себе функції суду і надала оцінку доказам якими обґрунтована позовна заява.
131. Разом з тим, вказане твердження є помилковим, оскільки текст оскаржуваного рішення не містить тверджень про оцінку дій позивача щодо оскарження постанови інспектора з паркування та врахування такого висновку як підстави для ухвалення оскаржуваного рішення. У рішенні Комісії від 28 лютого 2024 року № 258/дс-24 зазначено зміст проведеної співбесіди з Позивачем та відображено питання, які були предметом обговорення на співбесіді.
132. Крім того, було враховано, що під час співбесіди, ОСОБА_1 вирішуючи модельну ситуацію щодо поведінки та права коментування прийнятого судового рішення, оскарження рішення суддею та коментування цього рішення іншим суддею, який його постановляв, виявила нерозуміння та/або ігнорування положень Кодексу суддівської етики, Бангалорських принципів і не пояснила свої мотиви "виходу" за межі стандартної поведінки судді у таких випадках.
133. Так, позивач зазначає, що членом Комісії було поставлено питання чи може суддя коментувати рішення, яке було прийнято па підставі його позовної заяви щодо виплати йому суддівської винагороди. Позивач відповіла "Так". Аналогічна відповідь була також на питання з приводу такого коментування у Facebook. Інших запитань та/або моделюючих ситуацій загального характеру, як зазначено в оскаржуваному рішенні, а саме щодо поведінки та права коментування прийнятого судового рішення, оскарження рішення суддею та коментування цього рішення іншим суддею, який його постановляв не було.
134. На думку позивача, наявність протилежного бачення ситуації та/або подій, яким Комісія не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії, не є підставою для розумного сумніву в невідповідності посаді на яку претендує кандидат.
135. Оцінюючи доводи позивача, Суд зазначає, що відповідно до Кодексу суддівської етики (в редакції, чинній на час проходження позивачем співбесіди) суддя не може робити публічних заяв, коментувати в засобах масової інформації справи, які перебувають у провадженні суду, та піддавати сумніву судові рішення, що набрали законної сили. Суддя не має права розголошувати інформацію, що стала йому відома у зв`язку з розглядом справи.
136. Також Кодексом визначено, що суддя повинен виконувати обов`язки судді безсторонньо і неупереджено та утримуватися від поведінки, будь-яких дій або висловлювань, що можуть призвести до виникнення сумнівів у рівності суддів та присяжних під час здійснення правосуддя.
137. Участь судді у соціальних мережах, Інтернет-форумах та застосування ним інших форм спілкування в мережі Інтернет є допустимими, проте суддя може розміщувати, коментувати лише ту інформацію, використання якої не завдає шкоди авторитету судді та судової влади.
138. Тобто, користування суддею соціальними мережами має бути стриманим, поміркованим та обережним.
139. Кандидати на посаду судді мають відповідати найвищим стандартам за критеріями компетентності та професійної етики за відсутності будь-яких обґрунтованих сумнівів у їх доброчесності, що можуть негативно вплинути на суспільну довіру до суду. Ефективність правосуддя залежить насамперед від особистих чеснот судді. Ці основоположні принципи впроваджені в національну систему правил і норм, що формують моральний аспект поведінки суддів та викладені, зокрема, у Кодексі суддівської етики. За загальними правила Кодексу судді зобов`язані демонструвати і пропагувати високі стандарти поведінки, у зв`язку з чим беруть на себе більш істотні обмеження, пов`язані з дотриманням етичних норм як у поведінці під час здійснення правосуддя, так і в позасудовій поведінці.
140. Верховний Суд вважає за необхідне звернути увагу й на Бангалорські принципи поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалені Резолюцією Економічної та Соціальної ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23.
141. Вказані Принципи, як згадується у преамбулі до них, беручи до уваги, зокрема, те: що довіра суспільства до судової системи, а також до авторитету судової системи в питаннях моралі, чесності та непідкупності судових органів посідає першочергове місце в сучасному демократичному суспільстві; що заохочення та підтримка високих стандартів поведінки суддів є безпосереднім обов`язком судових органів кожної держави, мають на меті встановлення стандартів етичної поведінки суддів.
142. У передмові та розділі VI Коментарів Управління ООН з наркотиків та злочинності щодо Бангалорських принципів поведінки суддів (вересень 2007 року) виокремлюється, що ці Принципи є документом, який потенційно має величезну цінність не тільки для судових органів всіх країн, але й для широкої громадськості та всіх, хто прагне до забезпечення надійної основи для беззастережної доброчесності судочинства у всьому світі. Відзначається, що у цьому документі (Принципах) закріплені такі ключові цінності як незалежність, неупередженість, доброчесність і непідкупність, дотримання етичних норм, рівність, а також компетентність і старанність. До кожної з цих цінностей подається опис відповідних принципів і докладні положення щодо їх застосування.
143. У пунктах 4.2 та 4.7 Бангалорських принципів поведінки суддів визначено, що постійна увага з боку суспільства покладає на суддю обов`язок прийняти ряд обмежень, і, незважаючи на те, що пересічному громадянину ці обов`язки могли б здатися обтяжливими, суддя приймає їх добровільно та охоче. Поведінка судді має відповідати високому статусу його посади.
144. У Коментарях до Бангалорських принципів поведінки суддів (вересень 2007 року) вказано, що саме упевненість громадськості у незалежності судів, доброчесності їхніх суддів, неупередженості та дієвості процесів лежить в основі судової системи країни.
145. Особи, відібрані на судові посади, повинні бути доброчесними та мати належну підготовку або кваліфікацію у сфері права.
146. Суддя повинен бути готовим до того, що він стане об`єктом прискіпливої уваги і обговорення з боку суспільства, і тому він має прийняти ряд обмежень щодо своїх дій, які могли би здатися обтяжливими пересічному громадянину. Суддя має прийняти ці обмеження добровільно і охоче, навіть якщо його/її дії не викликали б осуду, якби їх вчинили інші громадяни чи представники інших професій. Це стосується як професійної, так і особистої поведінки судді. Законність поведінки судді, будучи досить важливим аспектом, не є єдиним мірилом правильності такої поведінки (пункти 13, 17 та 114 Коментарів).
147. Верховний Суд також наголошує, що дотримання високих стандартів поведінки означає, що суддя повинен добровільно і свідомо відстоювати доброчесність та незалежність судової влади, що, у свою чергу, зумовлює обов`язок сумлінно, чесно і кваліфіковано виконувати призначення носія судової влади. Він також добровільно приймає на себе обмеження, пов`язані з виконанням ним своїх професійних обов`язків, які унеможливлюють створення умов, що викликатимуть сумніви у доброчесності поведінки судді та його безсторонності, незалежності і об`єктивності.
148. Застосовуючи вищенаведені загальні висновки в контексті обставин справи, Суд бере до уваги, що висновок про наявність обґрунтованого сумніву у відповідності позивачки критерію доброчесності та професійної етики формувався внаслідок оцінювання наведених вище конкретних обставин.
149. Викладені у позовній заяві ОСОБА_1 аргументи, наявні у справі докази, засвідчують, що позивачка не заперечує обставини, оцінка яких Комісією лягла в основу оскарженого у цій справі рішення, але висловлює незгоду з самою оцінкою цих обставин ВККС України, вважаючи, що наведені Комісією мотиви є необґрунтованими і не можуть слугувати підставою для висновку про наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидатки критерію доброчесності.
150. Оцінюючи доводи позивачки, Суд вважає, що викладені в оспорюваному рішенні Комісії висновки щодо обставин у справі не є довільними чи нераціональними, підтверджені доказами і не є помилковими щодо фактів. Досліджуючи ці обставини у сукупності, Комісія дійшла висновку про наявність обґрунтованого сумніву у відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності та професійної етики. Такий висновок не видається свавільним чи необґрунтованим і не виходить за межі виключної дискреції Комісії оцінювати кандидатів. Позивач під час розгляду справи в суді такий висновок не вважала за необхідне спростувати, вважаючи що діяла правомірно.
151. Беручи до уваги усе вищенаведене, колегія суддів вважає, що викладені у рішенні ВККС України від 28 лютого 2024 року № 258/дс-24 висновки про наявність обґрунтованого сумніву у відповідності кандидатки ОСОБА_1 на посаду судді критерію доброчесності не виходили за межі цього поняття з урахуванням тих його змістовних елементів, які визначені нормами національного законодавства та практикою, міжнародними актами, які застосовуються адміністративним судом як джерела права під час розгляду адміністративної справи відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України.
152. Зміст цього ж рішення засвідчує, що під час проведення співбесіди ОСОБА_1 були забезпечені усі передбачені законом процедурні права та гарантії й перешкод у їх реалізації Комісією не створювалось.
153. Водночас позивачка, з покликанням на об`єктивні обставини та докази, які б їх підтверджували, не змогла надати достатньо аргументованих пояснень, які б спростовували встановлені Комісією факти, покладені в основу висновку про відмову в наданні рекомендації про призначення ОСОБА_1 на посаду судді.
154. Норми, якими комісія керувалась під час прийняття нею оспорюваного ОСОБА_1 рішення, були чіткими і зрозумілими, прогнозованими у застосуванні та відповідали критерію якості закону, не надавали їй необмежених повноважень, чітко окреслювали межу наданої Комісії дискреції, за яку відповідач не вийшов.
155. З огляду на встановлені у цій справі обставини та наявні у ній докази колегія суддів не знаходить підстав для того, щоб стверджувати про протилежне, як і про те, що прийняте Комісією рішення зумовило прояв сваволі щодо позивачки, протиправно обмежило або порушило її права та/або інтереси, призвело до неправомірного втручання у них з боку відповідача.
156. Тому констатується, що дискреція ВККС України у цьому конкретному випадку мала чітко окреслені законом межі, за які відповідач не вийшов, а реалізовані ним повноваження мали під собою легітимну основу й були передбачені нормами Закону України "Про судоустрій і статус суддів", які є чіткими і зрозумілими.
157. Верховний Суд не вбачає підстав стверджувати й про те, що висновки відповідача є свавільними, нераціональними, не підтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів.
158. З урахуванням цього колегія суддів відхиляє доводи позивачки про необґрунтованість висновків Комісії.
159. Вищенаведене також підтверджує, що оспорюване позивачкою рішення є правомірним й повністю відповідає критеріям, встановленим у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, прийнято на підставі, у межах повноважень (статті 79-4, 79-5 Закону України "Про судоустрій і статус суддів") та у спосіб (шляхом прийняття рішення уповноваженим складом Комісії), що визначені Конституцією та законами України (Законом України "Про судоустрій і статус суддів"); з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано (для виконання завдання щодо формування високопрофесійного та доброчесного корпусу суддів); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин (фактів), що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
160. Наведені ж у позовній заяві та заявах по суті доводи ОСОБА_1 такого висновку не спростовують і не вказують на обґрунтованість її тверджень про порушення Комісією вимог закону та її прав.
161. З урахуванням вищезазначеного Верховний Суд дійшов висновку, що рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 28 лютого 2024 року № 258/дс-24, яким відмовлено у наданні рекомендації про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Талалаївського районного суду Чернігівської області, ґрунтується на законі та відповідає критеріям, встановленим у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, прав та інтересів позивачки не порушує.
162. Аргументи позивача спростовані судом наведеною оцінкою, а відтак з огляду на встановлені в цій справі обставини та правове регулювання спірних правовідносин суд встановив, що позовні вимоги задоволенню не підлягають
163. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, то й питання про розподіл судових витрат Судом не вирішується.
164. Керуючись статтями 2, 22, 241-246, 250, 258, 262, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд