ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 180/1531/22
провадження № 51-1382 км 24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
виправданого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8, яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, та касаційну скаргу прокурора ОСОБА_9, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2023 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесені до ЄРДР за № 12022041330000349 за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Запоріжжя, жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Короткий зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 21 березня 2023 року ОСОБА_6 визнано невинуватим та виправдано, у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК.
Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), вчиненому повторного, та в умовах воєнного стану.
Зокрема, 10 вересня 2022 року, приблизно о 23:30, перебуваючи у приміщенні бомбосховища, розташованого неподалік конюшні, що на АДРЕСА_2, реалізовуючи злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, підійшов до місця, де спала ОСОБА_10, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, забрав з матрацу телефон марки "Prestigio", вартістю 350 грн, після чого вийшов з приміщення бомбосховища, розпорядившись викраденим на власний розсуд, чим заподіяв потерпілій ОСОБА_10 матеріальну шкоду на вказану суму.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2023 року апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_8 залишено без задоволення, а вирок Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 21 березня 2023 року - без змін.
Вимоги, викладені в касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_8, яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, вказує, що ухвала апеляційного суду є незаконною та такою, що підлягає скасуванню у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Обґрунтовуючи свої вимоги вказує, що надані стороною обвинувачення докази підтверджують винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому дій, однак суд першої інстанції, як і суд апеляційної інстанції, порушуючи вимоги ст. 94 КПК, не оцінили докази, які у своїй сукупності поза розумним сумнівом доводять наявність у діях ОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК, та, як наслідок, дійшли помилкового висновку про виправдування останнього.
У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_9, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи свої вимоги вказує, що ухвала апеляційного суду є незаконною, необґрунтованою та невмотивованою, оскільки постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права, а висновки суду не ґрунтуються на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених дослідженими доказами у їх сукупності.
Стверджує, що допитані в ході розгляду кримінального провадження потерпіла та свідки ствердно вказували за яких саме обставин ОСОБА_6 вчинив злочин. Зокрема свідок ОСОБА_11 була очевидцем злочину, та ствердно вказала та розповіла як саме ОСОБА_6 викрав у потерпілої предмет схожий на телефон. Показання свідків також підтверджуються й письмовими доказами, які також були предметом перевірки під час судового розгляду. Проте, апеляційний суд спотворив показання свідків, а також вибірково взяв до уваги лише певні фрагменти цих доказів, що в сукупності призвело до безпідставного виправдання обвинуваченого.
Також вказує про необґрунтованість висновків судів про визнання недопустимим доказами протоколу пред`явлення особи для впізнання від 01 жовтня 2022 року та слідчого експерименту від 22 листопада 2022 року за участю свідка ОСОБА_11, оскільки такі висновки суду не ґрунтуються на вимогах закону, здійсненні всупереч усталеній практиці Верховного Суду, та з порушенням принципу безпосередності дослідження доказів.
Крім того, вважає, що судом безпідставно відмовлено у долученні до матеріалів кримінального провадження вироку Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2023 року, який набрав законної сили, та відповідно до якого ОСОБА_6 засуджено за вчинення аналогічного злочину та за аналогічних обставин.
Отже, стверджує про недотримання судом апеляційної інстанції принципів змагальності, безпосередності сприйняття доказів, упередженої, неповної, фрагментальної та необ`єктивної оцінки доказів, що призвело до незастосування закону, який підлягав застосуванню, та безпідставно відмовив у задоволенні доводів прокурора про скасування незаконного виправдувального вироку суду першої інстанції.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги прокурорів не надходило.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримала касаційні скарги, просила їх задовольнити, ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Виправданий ОСОБА_6 та в його інтересах захисник ОСОБА_7 заперечили щодо задоволення касаційних скарг прокурорів, просили оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без зміни.
Інші учасники були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, у судове засідання не з`явилися, клопотань про відкладення касаційного розгляду до Суду не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, думку учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Обґрунтовуючи свої вимоги, сторона обвинувачення у касаційних скаргах стверджує, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на доводи апеляційної скарги прокурора в частині надання неправильної оцінки доказам, безпідставне визнання їх недостатніми, та відсутність у рішенні апеляційного суду вичерпних відповідей на ці доводи.
Наведені доводи прокурорів колегія суддів вважає слушними та такими, які знайшли своє підтвердження під час касаційного розгляду.
Судове рішення є актом реалізації судової влади. Якість судового рішення - це один із основних критеріїв ефективності правосуддя. Судове рішення високої якості - це рішення, яке досягає правильного результату - наскільки це дозволяють надані судді матеріали - у справедливий, швидкий, зрозумілий та недвозначний спосіб. Оцінка якості кожного рішення повинна здійснюватися тільки через використання права оскарження, установленого законом.
Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку. Вона повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.
Суд апеляційної інстанції має перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості, що передбачає оцінку його відповідності нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.
Статтею 372 КПК встановлено, що ухвала суду складається зі вступної, мотивувальної та резолютивної частин. У мотивувальній частині ухвали має зазначатися суть питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається, встановлені судом обставини з посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів та мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.
Положеннями ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК визначено, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. Ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити короткий зміст доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, а також викладаються докази, що спростовують її доводи.
Тобто, суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, що надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів.
Недотримання наведених положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, та є підставою для скасування судового рішення.
На переконання колегії суддів, під час розгляду кримінального провадження в порядку апеляційної процедури апеляційний суд вказаних вимог закону не дотримався.
Як вбачається зі змісту апеляційної скарги прокурора, що міститься в матеріалах кримінального провадження, прокурор вказував про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильну оцінку доказів, неповноту судового розгляду, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, про допущені місцевим судом істотні порушення вимог кримінального закону.
Прокурор зазначав, що місцевим судом поза увагою залишено показання потерпілої ОСОБА_10, свідка ОСОБА_12, які повідомили, яким чином було виявлено зникнення телефону, та хто з присутніх осіб міг його викрасти, свідка ОСОБА_13, який зазначив про обставини повідомлення йому про викрадення телефону, та обставини його відшукання, свідка ОСОБА_11, яка ствердно впізнала ОСОБА_6, як особу, яка заходили до бомбосховища та біля сплячої потерпілої взяла предмет схожий на телефон.
Водночас прокурор наголошував, що винуватість ОСОБА_6 підтверджується не тільки показаннями потерпілої та свідків, а також письмовими доказами по справі, які були дослідженні судом, однак їм було надано неправильну оцінку.
А тому прокурор у апеляційній скарзі вказував про необґрунтованість висновку суду першої інстанції стосовно недоведеності, що кримінальне правопорушення вчинене ОСОБА_6 .
Залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а вирок місцевого суду без зміни, суд апеляційної інстанції вказані доводи належним чином не перевірив та не спростував.
Зі змісту мотивувальної частини ухвали вбачається, що обґрунтовуючи свої висновки, апеляційний суд в ухвалі вказав, що доводи апеляційної скарги прокурора не підлягають задоволенню, оскільки не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а в апеляційній скарзі прокурором не наведено, якими саме доказами підтверджується винуватість ОСОБА_6 .
Так, апеляційний суд зауважив, що потерпіла ОСОБА_10 та свідок ОСОБА_12 не були очевидцями події, їх показання зводяться до пояснення обставин зникнення телефону, а потерпіла під час її допиту апеляційним судом плуталася в показаннях. Показання свідка ОСОБА_13 апеляційний суд трактував на користь обвинуваченого, оскільки за його словами про знахідку телефона повідомила ще інша особа, яка судом допитана не була. Свідок ОСОБА_11 не дала однозначних показань, що саме ОСОБА_6 викрав телефон потерпілої, чітко не змогла пояснити, чому вона одразу не звернулась до потерпілої чи інших осіб, коли ОСОБА_6 вперше нахилився біля потерпілої.
До того ж апеляційний суд зазначив, що слідчий експеримент за участю свідка ОСОБА_11 за своїм змістом є дублюванням її показань на місці події, аналогічним її показанням як свідка, та під час якого не проводилися жодні досліди чи випробування, у зв`язку з чим вказав про недопустимість такого доказу.
Крім того, як вказав в ухвалі апеляційний суд, відповідно до протоколу пред`явлення особи для впізнання за участю свідка ОСОБА_11 вона впізнала ОСОБА_6 як малознайомого чоловіка, а не як особу, яка здійснила крадіжку телефону, а протокол пред`явлення особи для впізнання за участю потерпілої ОСОБА_10 лише підтверджує факт перебування ОСОБА_6 у бомбосховищі, що ним не заперечувалося.
Однак, колегія суддів вважає такі висновки апеляційного суду передчасними і такими, що не узгоджуються з вимогами кримінального процесуального закону та дослідженими матеріалами кримінального провадження.
Як убачається з мотивувальних частин як вироку суду першої інстанції, так само й ухвали суду апеляційної інстанції, потерпіла ОСОБА_10 вказала, що вона бачила ОСОБА_6 у приміщенні бомбосховища, який розпивав спиртні напої з іншим чоловіком, а коли вона пішла відпочивати ОСОБА_6 вийшов з приміщення бомбосховища. Потерпіла ствердно вказала, що телефон вона поклала біля себе та заснула, після чого її розбудила свідок ОСОБА_11 та запитала, чи нічого у неї не зникло, враховуючи озвучену їй поведінку ОСОБА_6, який нахилився біля неї сплячої та взяв якийсь предмет.
При цьому, вказуючи про необґрунтованість доводів прокурора, апеляційний суд не звернув уваги, що потерпіла наголошувала, що зник у неї лише телефон, інші речі були на місці, та не взяв до уваги показання потерпілої про те, що пізніше, коли телефон їй повернули, сам ОСОБА_6 їй повідомив, що викинув сім-карту, однак не пам`ятає де.
Крім того, відповідно до рішень судів попередніх інстанцій, свідок ОСОБА_11 під час її допиту ствердно вказала на ОСОБА_6, як на особу, яка нахилилася біля потерпілої, та взяла предмет схожий на телефон, та вийшла з приміщення бомбосховища, після чого через деякий час повернулася, та почала заглядати до сумок. Саме тоді свідок запитала у нього, що він тут робить, та почала будити інших осіб, які перебували у бомбосховищі, щоб перевірити наявність на місці особистих речей.
Оцінюючи доводи прокурора, апеляційний суд також не звернув уваги та не проаналізував, що свідок ОСОБА_11 наголошувала, що не спала всю ніч, окрім ОСОБА_6 до приміщення бомбосховища ніхто не заходив, тоді як зникнення телефону виявлено під час другого візиту ОСОБА_6 до кімнати бомбосховища, перший раз ОСОБА_6, нахилившись, взяв предмет схожий на телефон (розміром з людську долоню), у подальшому потерпіла повідомила, що зник лише телефон, а інші речі на місці. Також судом апеляційної інстанції не було надано відповідної оцінки показанням самого ОСОБА_6, який на запитання свідка ОСОБА_11, що саме він робить у кімнаті бомбосховища серед відпочиваючих незнайомих людей, відповів, що шукає свого товариша. Крім того, посилаючись як сумнів у винуватості ОСОБА_6 на те, що у нього при собі не було виявлено телефону потерпілої, апеляційний суд не врахував, що його особистий обшук відвідувачі бомбосховища здійснили після того, як він вдруге спустився до бомбосховища, за словами свідка ОСОБА_11 приблизно через 45 хв після першого разу.
Також колегія суддів вважає, що в ухвалі апеляційним судом не наведено переконливих мотивів за наслідком перевірки доводів прокурора, яким чином показання свідка ОСОБА_13 про наявність у ОСОБА_6 власного телефону вказують про його непричетність до вчинення інкримінованих дій, а також яким чином свідчать про суперечливість показань свідка ОСОБА_11 її пояснення, чого вона відразу не розбудила потерпілу, як ОСОБА_6 взяв біля неї якийсь предмет.
Крім того, здійснюючи перевірку вироку у порядку апеляційної процедури, апеляційний суд не врахував, що відповідно до протоколу слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_11, вона спочатку показала на приміщення, де вони грали в карти, потім показала приміщення, де відпочивала потерпіла, показала конкретно як вона була розміщена, показала на прохід, через який зайшов чоловік, якого вона раніше впізнала, яким чином він присів біля потерпілої, як взяв якийсь предмет, та як вийшов з приміщення, показала де саме було встановлено освітлення, що надало можливість пересвідчитися у наявності об`єктивної можливості у свідка розгледіти ОСОБА_6 та його дії, також повідомила, що ОСОБА_6 вдруге зайшов до приміщення та почав заглядати у сумки, саме після цього вона розбудила присутніх там осіб.
Як вбачається з мотивувальної частини ухвали, обґрунтовуючи свої висновки про недостатність як доказу винуватості ОСОБА_6 результатів слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_11, апеляційний суд вказує, що під час цієї слідчої дії відбувся допит свідка на місці події. З цих підстав апеляційний суд вказав і про недостатність як доказу винуватості ОСОБА_6 показань свідка ОСОБА_11, оскільки джерелом цих доказів є одна особа.
Проте такі висновки суду, по-перше, не узгоджуються з вимогами процесуального закону, а по-друге, суперечать змісту висновку об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 вересня 2020 року справа № 740/3597/17, провадження № 51-6070 кмо 19), на який і посилається апеляційний суд при обґрунтуванні своїх висновків.
Так, положення статей 85-87 КПК не передбачають підстав для неврахування того чи іншого доказу виключно через те, що такі докази походять від однією і тією ж особи у рамках одного кримінального провадження.
Що ж стосується наведеного вище правового висновку об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, то у ньому, окрім іншого, об`єднана палата закцентувала увагу на тому, що показання необхідно розмежовувати з іншим самостійними процесуальними джерелами доказів, у тому числі й з протоколом слідчого експерименту.
У висновку також зауважено, що проведення слідчого експерименту у формі, що не містить ознак відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення дослідів чи випробувань, а посвідчує виключно проголошення підозрюваним зізнання у вчиненні кримінального правопорушення з метою його процесуального закріплення, належить розцінювати як допит, що не має в суді доказового значення з огляду на зміст ч. 4 ст. 95 КПК.
Проте колегія суддів звертає увагу, що у цьому кримінальному провадженні відсутні підстави вважати, що слідчий експеримент містить у собі виключно допит свідка ОСОБА_11, а тому посилання апеляційного суду під час обґрунтування своїх висновків є недоречним.
Водночас колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на доводи сторони обвинувачення про порушення апеляційним судом принципу безпосередності дослідження доказів.
У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_9 наголошує на тому, що суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку протоколу слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_11, безпосередньо не досліджував додаток до такого протоколу, а саме відеозапис проведення слідчого експерименту.
Однією із фундаментальних засад верховенства права під час судового розгляду кримінальний процесуальний закон виділяє безпосередність дослідження показань, речей і документів, що знайшло своє відображення у ст. 23 КПК і цей принцип кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення.
Безпосередність сприйняття доказів, як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами, дає змогу суду належним чином їх дослідити і перевірити, здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними в ч. 1 ст. 94 КПК, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.
Недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження, зокрема, змагальності сторін та свободи в поданні ними своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (п. 15 ст. 7 КПК).
Під час перевірки наведених доводів шляхом дослідження матеріалів кримінального провадження, зокрема журналу судового засідання та звукозапису судового засідання від 16 жовтня 2023 року, апеляційним судом було безпосередньо досліджено усі письмові докази, про які вказував у відповідному клопотанні прокурор, у тому числі й протокол слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_11 .
Однак, як слушно зазначає прокурор, відеозапис до протоколу слідчого експерименту під час апеляційного розгляду безпосередньо досліджений не був, що свідчить про те, що такому відеозапису та зафіксованим на ньому обставинам проведення слідчої (розшукової) дії оцінка надана не була.
Зокрема, апеляційний суд не міг сприймати, як свідок ОСОБА_11 на місці повністю відтворила обставини, про які зазначено в обвинувальному акті, вказала місце та час, коли саме відбувалися події, розташування потерпілої ОСОБА_10, ОСОБА_6, стан освітлення, видимість, звідки заходив обвинувачений, що конкретно та як робив, відстань на якій перебувала від ОСОБА_6 свідок.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що не навівши належного обґрунтування своїх висновків з посиланням на конкретні норми закону, якими він керувався, як того вимагають положення ч. 2 ст. 419 КПК, апеляційний суд в ухвалі не зазначив докладних підстав, з яких апеляційну скаргу сторони обвинувачення визнав необґрунтованою.
А тому колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції при постановленні ухвали порушив вимоги кримінального процесуального закону, що призвело до передчасності прийняття рішення про відсутність у діях ОСОБА_6 складу інкримінованого йому кримінального правопорушення, та залишення виправдувального вироку стосовно нього без змін.
Як визначено п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Положеннями ч. 2 ст. 438 КПК передбачено, що при вирішенні питання про наявність зазначених у частині 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про те, що порушення вимог кримінального процесуального закону, допущені судом апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження, є такими, що істотно вплинули на обґрунтованість та вмотивованість прийнятого рішення, передчасність висновків про правильність застосування місцевим судом положень процесуального закону, а тому є підставою для скасування ухвали апеляційного суду.
Крім того, у касаційній скарзі, окрім іншого, прокурор вказує про те, що апеляційним судом безпідставно відмовлено у долученні до матеріалів кримінального провадження вироку Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2023 року, який набрав законної сили, та відповідно до якого ОСОБА_6 засуджено за вчинення злочину за аналогічних обставин.
Враховуючи те, що ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, які могли призвести до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, колегія суддів не вбачає підстав для надання відповіді на такі доводи, оскільки відповідне клопотання прокурора може бути вирішене під час нового розгляду у суді апеляційної інстанції.
Таким чином касаційні скарги прокурорів підлягають частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду в суді апеляційної інстанції суд повинен, використовуючи усі процесуальні можливості, керуючись вимогами процесуального закону, ретельно перевірити доводи апеляційної скарги прокурора, надати на них вмотивовану та вичерпну відповідь, а за наслідками апеляційного розгляду - постановити законне й обґрунтоване судове рішення, при цьому, ухвалюючи таке рішення, звернути увагу на висновок об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеного у постанові від 07 жовтня 2024 року (справа № 278/1566/21, провадження № 51-2555 кмо 24).
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд