ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 жовтня 2024року
м. Київ
справа № 646/3496/21
провадження № 51-2753 км 24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12021221140000055, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Харкова, раніше судимого, востаннє за вироком Червонозаводського районного суду м. Харкова від 19 листопада 2014 року за ч. 2 ст. 186, ст. 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців, звільненого 10.05.2018 умовно-достроково на невідбуту частину покарання 2 місяці 21 день, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Червонозаводського районного суду м. Харкова від 14 липня 2021 рокуОСОБА_6 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки із покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.
До набрання вироком законної сили ОСОБА_6 запобіжний захід ухвалено не обирати.
Цивільний позов ПАТ "УКРТЕЛЕКОМ" задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ "УКРТЕЛЕКОМ" в особі Харківської філії ПАТ "УКРТЕЛЕКОМ" у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 2 550,20 грн.
Вирішено питання щодо речових доказів, заходів забезпечення кримінального провадження та процесуальних витрат.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 залишено без змін.
За обставин, викладених у вироку, ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 01 квітня 2021 року, приблизно о 14 год 40 хв.,діючи повторно, реалізуючи злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, поєднане з проникненням у сховище,прибув до кабельної каналізації, яка призначена для зберігання кабелю, що розташована поблизу багатоповерхового житлового будинку АДРЕСА_2,проник у вказане сховище та з використанням заздалегідь підготовленого інструменту у вигляді ножівки по металувикрав 15 м кабелю зв`язку, що належить ПАТ "УКРТЕЛЕКОМ", яким розпорядився на власний розсуд, чим спричинив матеріальну шкоду на суму 2 550,22 грн.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та правильності кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 185 КК України, ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції, у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через м`якість.
В обґрунтування зазначає, що суд апеляційної інстанції при перегляді вироку місцевого суду не надав належну оцінку всім даним про особу винного, не навів мотивів на спростування доводів апеляційної скарги прокурора щодо безпідставного застосування до ОСОБА_6 звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.
При цьому зазначає, що вказаний суд, у порушення положень ст. 419 КПК України, не спростував доводи скарги про неправильність визначення наявності обставини, що обтяжує покарання, - рецидиву злочинів, а також в ухвалі не виклав доводи апеляційної скарги щодо невмотивованості рішення місцевого суду про наявність у ОСОБА_6 обставини, що пом`якшує покарання, - щирого каяття, та задоволення цивільного позову лише частково, що на думку прокурора, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Позиції учасників судового провадження
В судовому засіданні прокурор підтримала доводи касаційної скарги.
Від представника АТ "ПАТ "УКРТЕЛЕКОМ" надійшло клопотання про проведення касаційного розгляду за його відсутності.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 185 КК України, а також вид та розмір призначеного покарання, у касаційній скарзі не оспорюються, судовий розгляд кримінального провадження проведено у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.
Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Статтею 438 КПК України передбачено, що підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Відповідно до ч. 2 ст. 419 КПК України при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Однак ухвала апеляційного суду цим вимогам кримінального процесуального закону не відповідає.
За приписами статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини і захистом інтересів держави й суспільства.
Статтею 75 КК України передбачено, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Питання щодо призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або ухвалення рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 409, 413, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
На думку колегії суддів, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на положення закону, згідно з якими при вирішенні питання щодо застосування положень ст. 75 КК України, суд має належним чином досліджувати і оцінювати всі обставини, які мають значення для справи, та враховувати, що звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави, на які необхідно послатися у рішенні.
Як правильно вказав прокурор у касаційній скарзі, апеляційний суд, погоджуючись із вироком суду першої інстанції щодо звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, не врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до положень ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких та дані про особу винного. Також поза належною увагою вказаного суду залишилося й те, що місцевий суд, застосовуючи до
ОСОБА_6 положення ст. 75 КК України, не навів у вироку обставин, які б у сукупності вказували на можливість його звільнення від відбування покарання.
Верховний Суд вважає висновок суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для застосування до ОСОБА_6 ст. 75 КК України необґрунтованим, зробленим без урахування особливостей правозастосування вказаної норми матеріального права, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Поряд із тим, в обґрунтування доводів апеляційної скарги сторона обвинувачення, крім іншого, звертала увагу про невмотивованість рішення щодо наявності у ОСОБА_6 обставини, що пом`якшує покарання, - щирого каяття; неправильність визначення наявності обставини, що обтяжує його покарання, - рецидиву злочинів; неправильного вирішення судом цивільного позову, який безпідставно було задоволено лише частково.
Тобто, на обґрунтування апеляційних вимог було наведено конкретні доводи, які мали бути ретельно перевірені апеляційним судом.
Втім, як слідує з оскаржуваної ухвали, суд апеляційної інстанції, при розгляді скарги сторони обвинувачення не зазначив зміст вказаних доводів та, як наслідок, відповіді на них не надав та не мотивував свого рішення у цій частині, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що призвело до невідповідності судового рішення вимогам статей 370, 419 КПК України.
Враховуючи викладене, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню на підставі пунктів 1, 2 частини 1 статті 438 КПК України у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати наведене та ухвалити законне, обґрунтоване й належним чином мотивоване судове рішення.
У разі підтвердження обсягу обвинувачення, за відсутності інших обставин, що пом`якшують покарання та можуть вплинути на його призначення, звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням відповідно до приписів ст. 75 КК України слід вважати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд